ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2022.05.17 05:11
П’ята колона церкви
посіє російський «мир».
Скоро посіви смерті
пожне із кремля упир.
Любить він плоть дитячу,
висотує геть життя.
Чом ти стоїш не плачеш?
Бо це не твоє дитя?

Ярослав Чорногуз
2022.05.16 18:21
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 08:05:46 ] - відповісти Неймовірна поема, дорогий Ярославе! Сильно написав! Шедеврально, зворушливо, емоційно, молодець! Отправить Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 18:14:21 ] - відповісти Серде

Микола Дудар
2022.05.16 14:00
добрим вже ніяк в минуле!
Є підсказка сьогодення:
Подивись на мої скули -
Лютий визначив рождення…

Слався воїн-побратиме!
У душі свої окопи…
І почнем з прицілу рими

Дума Козак
2022.05.16 12:26
Будь там, де раді тобі щиро,
живи для люблячих тебе
і Богу не забудь офіру
за все, що маєш дотепер.

Мовчи допоки не спитають,
закайся радить далебі
аби не опинитись скраю

Іван Потьомкін
2022.05.16 10:23
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,

Олена Побийголод
2022.05.16 10:01
Із Володимира Висоцького

Хлопчик Вова, років сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.

Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,

Віктор Кучерук
2022.05.16 05:35
Відчини скоріш віконце
І уважно подивись,
Як уже яскраве сонце
Освітляє синю вись.
Ще послухай, як привітно
Соловейка ллється спів
Там, де пахне білоцвіття
Вітром збуджених садів.

Ярослав Чорногуз
2022.05.15 22:50
Бездара пише й пише про війну.
Ракету геній випустив одну.
І корабель великий графомана --
Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!

15 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Микола Дудар
2022.05.15 19:18
Нескорені міста - передова…
Безсилий ворог топчеться на місці.
Цвітуть каштани у моєму місті,
А у вікні - заплакана вдова…
Тече сльоза струмком поперед сліз
Ой важко як, бодай і не скорили…
І відомо, нескоро до могили,
Так і потуг замало на узвіз…

Шон Маклех
2022.05.15 17:15
Годинник, що вимірює епохи
Замість циферблату має лише порожнечу
А замість стрілок галактики:
До нього причеплено тягарець –
Чи то не тягарець, а тягар
Чи то Долі нашої попелястої
Чи то Всесвіту сього незбагненного
Гомеостатичного.

Ігор Деркач
2022.05.15 16:30
Ми розминулись, як були зелені
у цій перипетії житія,
а нині не отьмарять теревені
ані твоє, ані моє ім’я.

Обоє обережні та учені,
отак би і жили – і ти, і я
у цій взаємодії потаємній,

Нічия Муза
2022.05.15 16:20
Паде роса на молоді отави,
а у гаю зозуля закує
і стрепенеться серденько моє –
немає у минуле переправи.

А ти ще є, і я ще ніби є,
і десь цвітуть мої волошки, мальви...
і дивиться із відти світ ласкавий

Микола Дудар
2022.05.15 13:31
Заночуємо у Небі…
Боже, дякую безмірно!
Я - Душа і Правди - Лебідь,
Ми ж служили Тобі вірно?!

Заночуємо у Полі…
Боже, вишивка між нами:
Я - Листок і Древо - Долі,

Тетяна Левицька
2022.05.15 08:03
Не важливо, коли доля зводить мости,
Хоч на мить блисне промінь багряний.
Я для тебе лілеєю буду цвісти,
У обіймах любові, коханий.

Хай війна не зриває пахучих лілей,
Нищить ніжність в серпанках рожевих!
Захлинається музикою соловей,

Ярослав Чорногуз
2022.05.14 21:53
Я все думаю нощно і денно,
В Боже небо дивлюсь голубе --
Україно моя ти стражденна,
Ну за що розпинають тебе?!

Ну за що знов тобі — стільки горя? -
Очі виплакав я у журбі.
То — сусід бездуховний і хворий

Сергій Губерначук
2022.05.14 16:09
Любити слід,
але любити – слід,
який лишається
рубцем червоно-синім після нього –
ненормально!

Отримувати ці рубці щоразу легше,
але любити легше вже не буде.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Тен (1897 - 1983) / Поеми

 Одіссея Пісня 18
ЗМІСТ ВІСІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ

ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Бій Одіссея з Іром. Він безуспішно радить Амфіномові рохтучитися з женихами. Пенелопа подає їм надію на шлюб у найближчому майбутньому; вони приносять їй подарунки. Меланта ображає Одіссея. Еврімах кидає в нього ослоном. Женихи розходяться по домівках.

БІЙ ОДІССЕЯ З ІРОМ НАВКУЛАЧКИ


* * *

В двері ввійшов жебрак всім відомий. Ітакою-містом

Скрізь він по жебрах блукав, а черево мав ненаситне,

їсти і пити був завжди готовий. Сили і моці

В ньому, проте, не було, хоч на вигляд він був величезний»

5] Звався Арнеєм. Його від народження мати поважна

Так називала. Та молодь уся його кликала Іром,

Кожному вісті розносив-бо він, що йому доручали.

Він Одіссея почав виганяти із власного дому,

Лаяти став його й слово до нього промовив крилате:

10] «Геть від порога, старий, бо викину звідси за ноги!

Може, не бачиш, до мене підморгують всі, щоб тебе я

Викинув звідси? А я ще соромлюся так учинити.

Ну-бо, вставай! Щоб рук не прийшлось нам до сварки докласти».

Глянув на нього спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:

15] «Дивний ти! Злого тобі не вчинив я й не мовив нічого,

Навіть не заздрю, коли подають і збираєш багато.

Досить обом нам порога цього. І чого б то ми мали

Заздрити іншому? Ти ж, видається мені, такий самий

Бідний жебрак, як і я. Багатство боги лиш дають нам.

20] Ти ж не занадто вимахуй руками, щоб я не розсердивсь.

Хоч і старий, а кров'ю тобі розмалюю я груди

Й губи. Тоді набагато було б спокійніше й для мене

Завтра. Бо певен того я, тепер уже ти не захочеш

Вдруге заходити в дім Одіссея, сина Лаерта».

25] В відповідь мовив йому цим розлючений Ір-волоцюга:

«Лишенько! Як цокотить задрипаний цей ненажера,

Наче та баба стара біля печі. Ну й дам йому чосу,

Як у обидва візьму кулаки, - полетять усі зуби

З щелеп на землю, немов кабанові, що засіви риє.

Підпережись, як належить, хай всі тут навколо побачать

Бій наш, як із молодшим од себе ти битися будеш».

Так на порозі, обтесанім з каменю, в дверях високих

Сварку вони одчайдушну нараз завели між собою.

Та зауважила це Антіноєва сила священна,

Весело той засміявся і так женихам він промовив:

«Друзі мої! Такого ніколи ще тут не траплялось, -

Нам несподівану бог у цей дім посилає розвагу!

В сварці страшній завелись між собою наш Ір і чужинець!

Ще й навкулачки поб'ються, - нацькуймо одне їх на одне»

40] Так він сказав. І з реготом всі з своїх крісел схопились

І обступили юрбою обох прошаків-голодранців.

Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:

«Слухайте, що я скажу, женихи невгамовні й відважні!

Козячі кендюхи там он шкварчать на вогні, на вечерю

45] Приготували ми їх, начинивши і жиром, і кров'ю.

Хто з них здолає в борні і покажеться дужчим на силі,

Хай підійде і, який до вподоби, собі вибирає.

В учтах із нами й надалі він братиме участь, а інших

Ми жебраків із торбами сюди не допустимо більше».

50] Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.

Та, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:

«Друзі, ніяк неможливо із мужем молодшим боротись

Літній людині, нуждою знесиленій, та спонукає

Шлунок злощасний мене на побої себе наражати.

55] Тож покляніться усі і велику складіть мені клятву,

Що, догоджаючи Ірові, жоден на мене зрадливо

Рук не підніме важких і не дасть мене цим подолати».

Так говорив Одіссей, і всі клятву дали, як просив він.

А як вони поклялись і скінчили велику ту клятву,

60] Мовила знову тоді Телемахова сила священна:

«Гостю, якщо тебе серце і дух спонукає відважний

Сили поміряти з ним, то із інших ахеїв нікого

Ти вже не бійся, - хто вдарить тебе, з багатьма буде битись!

Я тут господар, зі мною ж напевно погодяться легко

65] І Антіной з Еврімахом - розумні-бо й знатні обоє».

Так говорив він, і всі це схвалили. Свій сором лахміттям

Підперезав Одіссей і чудові, міцні та великі

Стегна відкрив, і плечі свої оголив він кремезні,

Груди могутні й рамена. Наблизившись тихо, Афіна

70] Сил вожаєві людей додала у суглоби і м'язи.

А женихи всі були здивовані цим надзвичайно,

І, на сусіда свого поглядаючи, мовив з них кожен:

«Ір вже Не-Ір, біда йому буде, що сам напитав він!

Гляньте, які з-під лахміття старий цей показує стегна!»

75] Так говорили вони, а в Іра душа трепетала.

Та силоміць привели його слуги, проте, і насильно

Підперезали, а він усім тілом тремтів з переляку.

Лаючи Іра, гукнув на ім'я Антіной і промовив:

«Краще б не жить, не родитись тобі, хвастовитий бугаю,

80] Надто тремтиш-бо й старого боїшся цього чоловіка,

Що облягли його злидні й недоля тяжка пригнітила.

От що скажу я тобі, і так воно статися має:

Як подолає старий і покажеться дужчим на силі,

Вкину я в чорний тебе корабель і в ньому спроваджу

85] На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних.

Вуха і ніс він тобі відітне безпощадною міддю,

Сором твій вирве й живцем віддасть його псам на поживу».

Так він сказав, і той тілом усім затремтів іще більше.

Пхнули його на середину й руки обидві піднесли.

Тут міркувати незламний почав Одіссей богосвітлий -

Вдарити так, щоб на місці той впав і душа б відлетіла,

Чи тільки злегка ударить, щоб він по землі простягнувся?

Поміркувавши про себе, він визнав усе ж за найкраще

Вдарити злегка, щоб часом ахеї його не впізнали.

95] От замахнулись обидва. Ударив Ір Одіссея

В праве плече, а той його вдарив під вухо, аж кістка

Хруснула й пасока з рота кривавим струмком заюшила.

З стогоном впавши у пил і скрегочучи дико зубами,

Землю він п'ятами бив. Женихи ж благородні, здійнявши

100] Руки угору, зо сміху аж умирали. За ноги

З передпокою потяг Одіссей його через подвір'я

Аж до сіней під ворітьми, й, до муру, що коло подвір'я,

Щільно його притуливши, дав костур, як берло, у руки,

Й став говорити до нього, із словом звернувшись крилатим:

105] «От і сиди тут, свиней і собак відганяй, боягузе!

Більше уже верховодом не бути тобі над старцями

І жебраками, щоб лихо ще гірше тебе не спіткало».

Мовивши це, через плечі собі він закинув за спину '

Латані вбогі сакви, замість ременя шнур підв'язавши,

110] І, відійшовши, сів на порозі. Із сміхом вертались

В дім женихи і такими вітали чужинця словами:

«Хай тобі, гостю, сам Зевс подає і боги всі безсмертні

Те, чого прагнеш душею, що любе для тебе і миле,

Край-бо поклав ти тепер жебранині цього ненажери

115] Серед народу. Спровадимо скоро цього ми приблуду

На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних».

Так вони мовили, й рад був з їх слів Одіссей богосвітлий

А після того підніс Антіной йому кендюх великий,

Жиром і кров'ю начинений. Ще й Амфіном, дві хлібини

!20] З кошика взявши, подав Одіссеєві, із золотої

Випивши чаші, вітав його й так він до нього промовив:

«Радуйся, батьку-чужинче! Нехай тобі випаде щастя

Хоч на майбутнє, бо й досі біди зазнаєш ти багато!»

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

125] «Дуже, здається, розсудливий ти чоловік, Амфіноме,

Батька такого ж ти син, хороша-бо слава й про нього:

Нісій з Дуліхію, чув я, і доблесний муж, і заможний.

Кажуть, ти син його, схожий-бо й ти на розумну людину.

От чому дещо скажу тобі, ти лиш послухай і зваж це.

130] Серед істот, що їх живить земля, що тут повзають, дишуть,

Слабшої годі знайти за оту жалюгідну людину.

Поки боги їй удачі дарують і носять коліна,

Навіть не мислить вона, що їй випаде лихо небавом.

А як нашлють їй нещастя і злиднів боги всеблаженні,

135] То мимоволі вона терпеливо їх зносити мусить.

Думка в людей на землі такою буває, яку їм

Батько безсмертних і роду людського в той день посилає.

Так от і я себе міг до щасливих колись зачисляти,

Та, на свою покладаючись силу і владу, на батька

140] І на братів своїх здавшись, вчинив безрозсудств я багато.

Несправедливим не слід, проте, бути нікому й ніколи,

Мовчки приймаючи те, що боги нам дають у дарунок.

Скільки безчинств, як погляну, творять женихи в цьому домі,

Як тут багатство марнують і як зневажають дружину

Мужа, якому, я певен, недовго вже бути далеко

Від батьківщини і друзів! Він близько! Тебе ж хай додому

Хтось із богів відведе, щоб із ним тобі тут не зустрітись

В день, коли він у свою повернеться милу вітчизну.

Бо не безкровно тоді, я вважаю, розв'яжеться справа

150] Між женихами і ним, як у рідну домівку він прийде!»

Мовивши це, узливання вчинив, і випив вина він

Медосолодкого, й келих віддав розпоряднику в руки.

Той через дім весь пішов із смутком у любому серці,

Голову низько схиливши. Відчув щось лихе він душею.

155] Смерті ж, проте, не уникнув, - його-бо скувала Афіна,

Щоб Телемаха рукою й списом був приборканий міцно.

Отже, вернувшись, у крісло він сів, із якого підвівся.

Думку тоді подала ясноока богиня Афіна

Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі,

160] До женихів появитися, щоб якнайглибші бажання

їхні розбурхать, самій же ще більше здобути поваги

У чоловіка і в сина, аніж то раніше бувало.

Ключницю кличе вона й, усміхнувшись удавано, каже:

«Серце мені, Евріномо, велить, як раніш не бувало, -

165] До женихів появитися, хоч і гордую я ними.

Синові слово скажу я, й воно йому буде корисне:

Краще йому з женихами зухвалими спілки не мати, -

Гарно-бо мовлять вони, а за спиною зле замишляють».

Відповідаючи, мовила ключниця їй Еврінома:

170] «Так, все це правда, дитино, усе до ладу ти говориш.

Йди ж бо і синові все розкажи, не таївши нічого.

Тільки омийсь перед тим і як слід намасти собі щоки,

Щоб не виходить на люди з обличчям, укритим слідами

Сліз, не гаразд-бо і плакать усе без кінця й сумувати.

175] Син твій - дорослий уже, тож таким ти найбільше бажала

Бачить його, про такого ти здавна благала безсмертних».

Відповідаючи, мовила їй Пенелопа розумна:

«Не переконуй мене, Евріномо, щоб я у печалі

Тіло своє омивала й мастила оливою щоки.

їм В мене й любов до краси відібрали боги олімпійські

З днини, коли в кораблях крутобоких відплив чоловік мій.

Гіпподамею, проте, й Автоною поклич, хай до мене

Прийдуть, щоб разом зі мною вони побули у господі,

Я-бо нізащо не вийду сама до мужчин - адже сором!»

185] Так вона мовила, й ключниця вийшла старенька з кімнати

Переказати жінкам, щоб піднятись наверх поспішили.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна:

Сон найсолодший навіяла стиха Ікаровій доньці -

Все її тіло ослабло, схилилась вона і заснула

190] Там же, у кріслі. Тим часом на неї в богинях пресвітла

Щедро дари пролила божественні, щоб звабить ахеїв.

Спершу обличчя красивим зробила їй, маззю натерши

Амбросіальною, що лиш сама Афродіта Кіферська

Мажеться нею, йдучи до харит в чарівні хороводи.

195] Потім їй вищою постать зробила й повнішою трохи,

Тіло ж - білішим за кість слонову, обточену гладко.

Швидко зробивши це все, відійшла у богинях пресвітла.

Голосно мовлячи, тут увійшли до кімнати служниці

Білораменні і сон відігнали від неї солодкий.

200] Щоки долонями злегка потерла вона і сказала:

«Лагідний сон охопив мене глибоко, змучену горем.

Хай таку ж лагідну смерть Артеміда мені непорочна

Зразу пошле, щоб я більше свого не печалила серця

И віку собі не збавляла, за любим сумуючи мужем.

Повен-бо доблесті був видатний між усіх він ахеїв».

З цими словами зійшла вона з верхніх покоїв світлистих,

Ще й не сама, - з нею разом додолу зійшли й дві служниці.

До женихів увійшовши, із ними, в жінках богосвітла,

Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,

210] Лиця закрила собі ясним покривалом світлистим,

З нею обабіч стояли обидві служниці дбайливі,

А женихи запалали жагою й коліньми ослабли -

Всі з Пенелопою ложе жадали вони розділити.

До Телемаха вона, свого любого сина, озвалась:

215] «Щось не твердий, Телемаху, і розумом став ти, і духом, -

Хлопчиком бувши, ти в серці мудріші поради знаходив.

Ставши ж дорослим тепер і змужнілого віку дійшовши,

В час, коли навіть стороння людина, на зріст твій і вроду

Глянувши, скаже, що ти - нащадок щасливого мужа, -

220] В тебе нема ні понять справедливих, ні твердості духу.

Як це у нашому домі могла така статись подія,

Як ти дозволити міг так зневажити нашого гостя?

Що ж тепер буде, коли, пробуваючи в нашому домі,

Прийдеться гостеві ще й знущань зазнавати нестерпних?

225] Сором тоді від людей, ганьбу ти навернеш на себе».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Матінко люба! Не смію твоїм я перечить докорам.

Добре усе я в своїй розумію душі і чудово

Знаю, що добре, що зле, - давно-бо вже я не дитина.

230] Та не у всьому я й розумом можу своїм розібратись.

Ті, що сидять он з лихими думками, то в той бік, то в інший

Часто збивають мене, і порадника в них не знайду я.

Не із вини женихів ота бійка чужинця із Іром

Трапилась тут, тим більше, що виявивсь дужчим чужинець

235] о, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне, -

О, якби всі женихи так же само у нашому домі

Голови звісили, соромом биті, - чи то на подвір'ї,

Чи усередині дому, - і кожному б тіло зомліло

Так же, як Ірові цьому, що здвору сидить під ворітьми,

240] Голову звісивши, зовсім на п'яного виглядом схожий,

І на ногах вже не встоїть ніяк, і до власної хати

Вже не здолає вернутись, бо все йому тіло зомліло».

Так між собою вони провадили стиха розмову.

До Пенелопи тоді почав Еврімах говорити:

245] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Глянуть на тебе ахеї, ясійського Аргоса діти,

То женихів іще більше у нашому домі від ранку

Учти справлятиме тут, - над всіма-бо жінками найвища

Вродою й постаттю ти, особливо ж - розумом світлим».

!5° Відповідаючи, мовить йому Пенелопа розумна:

«Всю мою вроду й красу, Еврімаху, мій зовнішній вигляд

Вічні богове забрали від дня, коли збройні аргеї

На Іліон попливли й Одіссей, чоловік мій, із ними.

От якби він повернувся й життя моє взяв би в опіку,

!55] Краще жилося б мені, і значніша була б моя слава.

В смутку тепер я - якесь божество мені горя наслало.

Як покидав чоловік мій кохану свою батьківщину,

Взяв за зап'ястя мою він правицю і так мені мовив:

«Не сподіваюсь, дружино, щоб всі із-під Трої ахеї

У наголінниках мідних вернулися цілі и здорові.

Кажуть, що люди троянські - народ бойовий, войовничий,

Битися вміють списами і стріли із лука пускати,

На колісницях проворні їздці, а це найбистріше

Бою вирішує хід в обопільнім змаганні великім.

265] Отже, не знаю, чи бог нам повернення дасть, чи загину

Десь я під Троєю. Ти ж тут сама уже всім потурбуйся.

Тож пам'ятай і про батька, й про матінку в їхньому домі

Так, як тепер, навіть більше, коли мене тут вже не буде.

А як побачиш, що в сина борідка почне виростати,

270] Можеш лишити мій дім, іди заміж за кого захочеш».

Так говорив він тоді, і тепер от збувається все це.

От вже й ненависна ніч настає, коли шлюб отой має

Статись проклятій мені, бо Зевс мене щастя позбавив.

Ще в мене біль є, що тисне на серце і душу тривожить:

275] У женихів не такі-бо звичаї віддавна бували.

Хто за дружину для себе дочку із заможного роду

Взяти бажав, той мусив із іншими ще позмагатись:

Кожен биків приганяв, баранів і овець найжирніших,

Рідним відданий на учту й дарунки приносив коштовні,

280] А не маєтки чужі задарма отак проїдали».

Мовила це, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,

Як подарунки вона в них виманює, як їх словами

Лагідно влещує, зовсім не те замишляючи в серці.

Відповідаючи, мовив тоді Антіной, син Евпейта:

285] «Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!

Хто із ахеїв які не приніс би тобі подарунки,

Ти їх приймай, - не слід-бо хорошого дару цуратись.

Ми не вернемось до справ і до інших не підем відданок,

Поки не вийдеш сама за кращого ти із ахеїв».

290] Так говорив Антіной, і всім це було до вподоби.

Кожен окличника по дорогії послав подарунки.

Плащ принесли Антіноєві гарний, барвисто-узорний,

Кроєм широкий, дванадцять уздовж його пряжок ясніло,

З золота кутих, - при кожній гаплик був, красиво загнутий.

2« Від Еврімаха також принесли пречудове намисто,

З золота чистого й зерен янтарних, що сяють, як сонце.

Еврідамантові слуги, мов сплетену з тутових ягід,

З темних трійчастих перлин принесли йому пару сережок.

Володареві ж Пісандру, Поліктора сину, - коштовний

зоо Уклад нашийний, оздобу його принесли найдорожчу.

Інші ахеї ще й інші дари принесли пречудові.

В верхні покої пішла після того в жінках богосвітла,

Вслід їй обидві служниці несли дорогі подарунки.

Бавитись танцями знов почали всі і співом, що млостю

305] Сповнював їх, і так вечорової ждали години.

Поки вони забавлялись, то й вечір насунувся темний.

Три жаровні великі тоді встановили в господі,

Щоб освітлить її; скалок сухеньких наклали навколо

З висхлого дерева, свіжо наколотих гострою міддю,

310] Смольних лучин додали; розпалювать стали по черзі

Кілька служниць Одіссея, в біді витривалого. З словом

Паросток Зевса звернувся до них, Одіссей велемудрий:

«От що, служниці давно вже відсутнього тут Одіссея!

В верхні кімнати ідіть, де поважна сидить володарка,

Пряжу свою біля неї прядіть та її розважайте,

Сидячи там у покоях, чи вовну чесати беріться.

Сам замість вас тут вогонь для всіх я підтримувать буду.

Навіть якби до зорі злотошатної там ви лишались,

Втома мене не здолає, занадто-бо я витривалий».

Іак говорив він, вони ж засміялися и перезирнулись.

Лайкою відповіла йому червоновида Меланта.

Долій був батько її, виховання ж дала Пенелопа,

Пестила, наче дитину свою, убрання дарувала.

Та Пенелопою зовсім, проте, не журилась Меланта,

325] Із Еврімахом-бо знатися краще воліла й кохатись.

Лаять вона почала Одіссея і так докоряти:

«З глузду останнього зовсім ти з'їхав, приблудо нещасний!

Чом ти не хочеш піти ночувати де-небудь до кузні

Чи до заїзду, а тут розмовляєш занадто зухвало,

330] Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху

В серці? Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди

В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш?

Чи вже й себе ти не тямиш, що Іра здолав, волоцюгу?

А чи не встане хтось інший небавом, за Іра сильніший?

335] Так тобі в щоки обидві долонями дужими дасть він,

Що полетиш ти за двері, увесь об'юшений кров'ю!»

Глянув на неї спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:

«Зараз же, суко, піду і про все Телемахові мовлю,

Що говорила ти, й він розірве тебе вмить на шматочки!»

340] Страху великого цими словами нагнав на жінок він.

Швидко побігли вони по покоях, і з остраху кожній

Гнулись коліна, - боялись, що справдить свою він погрозу.

Він же підтримував світло в жаровнях, палаючих ясно,

І поглядав на присутніх, а сам в глибині свого серця

345] Вже обмірковував те, що здійснитися мало небавом.

А женихам гордовитим Афіна тим часом не дуже

Отримання в їхні знущання вкладала, - хотіла, щоб більше

Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.

Перший тоді Еврімах, син Поліба, почав говорити,

з50] Став глузувать з Одіссея та й інших до сміху призводив:

«Слухайте-бо, женихи володарки славетної, - маю

Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.

Муж цей у дім Одіссеїв прийшов не без волі безсмертних.

Сяйво, здається мені, не з лучин цих палаючих плине,

355] А з голови його, - гляньте, на ній же нема й волосинки».

Потім ще так Одіссеєві, городоборцю, він мовив:

«Чи не схотів би ти, гостю, у мене в далекому полі

Попрацювати, якщо я за певну найму тебе плату, -

Тин городити з тернини, великі дерева садити?

360] Вдосталь туди я тобі постачав би готового хліба,

Дав би й одежу тобі і сандалії дав би на ноги.

Тільки ти звик до неробства поганого так, що не схочеш

Братися вже до роботи, лише старцюванням по людях

Будеш і далі утробу свою годувать ненаситну!»

365] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Хтів би з тобою удвох, Еврімаху, в труді позмагатись

Я весняної пори, коли дні у нас довгі бувають,

На сіножаті, щоб кожен в руках по серпу мав, красиво

Вигнутім, щоб узялись ми натщесерце вдвох до роботи

370] І від світанку жали траву цілий день до смеркання;

А як за плугом воли поганятимем ми половії,

Дужі, породисті, рослі, що випаслись добре на паші,

Силою й віком однакові, сила ж бо в них неослабна,

Гонів хай буде й чотири, щоб грунт лиш до плуга придатний, -

Бачив би сам ти, які я проорюю борозни рівні.

А як війну розпочав би де-небудь сьогодні Кроніон,

В мене ж був щит би в руках і було б два загострені списи,

Ще й цільномідний шолом, що добре до скронь прилягає, -

Бачив би ти мене в перших рядах бойового загону

380] І не посмів би тоді уже шлунком моїм докоряти.

Ти ж і зухвалий занадто, й душею якийсь непривітний.

А що здаєшся самому собі ти великим і сильним,

То лиш тому, що навкруг тебе люди малі і нікчемні.

Тільки б прийшов Одіссей, на свою батьківщину вернувшись,

385] Стануть ці двері широкі занадто для тебе вузькими,

Як утікати крізь них із покоїв оцих доведеться!»

Так він сказав. Еврімах же всім серцем ще більш розлютився,

Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:

«Скоро сплачу тобі, злидню, за те, що зухвало так мовиш

390] Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху

В серці. Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди

В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш?

Чи вже й себе ти не тямиш, що Іра здолав, волоцюгу?»

Крикнувши це, він підніжок схопив. Одіссей з переляку

395] Враз аж присів біля самих колін Амфінома, що родом

Був із Дуліхію; весь той удар виночерпію в праву

Руку потрапив, і келих аж дзенькнув, на землю упавши;

З стогоном навзнак і сам виночерпій у порох звалився.

Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях.

400] Дехто таке говорив, на сусіда свого позирнувши:

«Хай би раніше загинув чужинець цей десь у блуканнях,

Ще не діставшись сюди, - не було б колотнечі цієї!

Сваримось через старців, і ніякої нам у цій учті

Втіхи не буде, якщо подолає у ній неприємне».

405] Знову звернулась до них Телемахова сила священна:

«От показились ви всі, божевільні! Видно, багато

З'їли і випили тут! Чи не бог вас якийсь підмовляє?

Вдосталь же всі підкріпились, розходьтесь тепер по домівках

Спати, як прагне душа. Та нікого, проте, не жену я».

410] Так він сказав. А вони аж губи погризли зубами

Й лиш дивувались, як сміливо став Телемах розмовляти.

Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,

Нісія син ясносвітлий, владущого парость Арета:

«Друзі, не слід нам, проте, на слушні слова й справедливі

415] Лайкою відповідати й з ворожою кидатись люттю.

Не ображайте чужинця цього і не кривдіть нікого

З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують.

Хай виночерпій іще раз вином наші кубки наповнить,

І, узливання вчинивши, розходьмося всі по домівках.

420] Гостя ж цього в Одіссеєвих тут запишімо покоях

На Телемахове дбання, - в його-бо він домі гостює».

Так говорив він, і всім слова ці були до вподоби.

їм у кратерах вина намішав дуліхійський окличник

Мулій, що був Амфінома товариш. Спинявсь перед кожним

425] Він і усім наливав. А вони, з своїх кубків блаженним

Зливши богам, випивали вино, наче мед той, солодке.

Тож, узливання вчинивши, ще випили, скільки схотіли,

І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.

* * *



Примітки

6-7. Жебрака Арнея, що був на побігеньках у женихів, жартома називали Іром, виводячи це іронічне прізвисько від імені вісниці богів Іріди.

28-29. На Кіпрі, кажуть, був звичай вибивати зуби свиням, захопленим у шкоді на чужому полі.

77. «Підперезали» - тобто оголили до пояса, бо бійка навкулачки відбувалася з відкритою верхньою частиною тіла.

[533]

139-140. Завдяки взаємодопомозі членів роду стародавній грек, навіть допустившись безрозсудства й злочину, не боявся за свою особисту безпеку.

158-162. Афіна подає Пенелопі думку показатися женихам і таким чином приспати їх пильність, також підбиває женихів принести ще більше дарунків, щоб були відшкодовані заподіяні збитки і Пенелопа набула ще більшої поваги в сина й чоловіка.

182. Гіпподамея та Автоноя - служниці Пенелопи, які її супроводили при виході з жіночої світлиці, бо виходити жінці до мужчин самій вважалось непристойним.

246. Ясійський Аргос - тобто весь Пелопоннес.

263. «На колісницях проворні їздці». - В гомерівську добу кінноти ще не було, і бойові дії провадилися з колісниць.

328-329. Заїздом (гр. «лесха») - тут названо громадське приміщення, щось на зразок теперішнього клубу, де часом провадились збори й товариські розмови і можна було навіть переночувати. В холодну погоду замість «лесхи» люди збирались біля вогню в кузні.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 16:38:45
Переглядів сторінки твору 2465
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.893 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.893 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:10
Автор у цю хвилину відсутній