ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.10.22 12:05
За роги, думав, долю ухопив,
Її хвоста на руку намотавши.
Але жую тепер тверді пупи,
Ковтаю воду, без олії каші.

Злостивий фатум -це не любий ксен,
Харчує, гад, не з золотої ложки.
Хвороба підла звивини гризе,

Ярослав Чорногуз
2019.10.22 02:09
За десять хвилин до таксі
В обіймах палких ще моя ти...
Секунди вже збігли усі -
Не хочу тебе відпускати!

Вже туга терзає мене
За десять хвилин до розлуки.
І небо темніє ясне,

Віктор Кучерук
2019.10.21 22:22
Моє кохання зріднене неждано
З твоїм умінням вірити й любить, –
Міцніє скоро і цвіте весняно,
І за життя чіпляється щомить.
Твоє кохання йде тобі на користь ,
Якщо ти мріям віддана без меж, –
Якщо мені радієш попри хворість
І кожен день б

Сонце Місяць
2019.10.21 20:50
Отж, вечір бадьоро обривається з ритму. Вуличні пси повагом конвоюють бродячих туристів. Пакуються букети в ранкові газети, пахкотить свіжозмелена кава яку тут одразу й варять. Типажі виходять на шпацер. Гуляють . Оксамитовий, мася, сезон, еротичні ох—хо,

Іван Потьомкін
2019.10.21 18:50
Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
Болісно падать і знову підводитись,
Кричати зажурі: «Пріч!» і благати : «Провадь!»
Оце ж бо життя: ніщо, а якже задосить...

Вибігать за єдиним скарбом в пустині,
Стрибати в безодню за неповторним,
Аби піс

Олександр Сушко
2019.10.21 18:27
Майстер спражній - мовчун,
То пощо балачки?
Час різьбити судьбу, одягючи правду у шати.

Я сьгодні плачу,
Наміняв п'ятачків -
Ти у пеклі вже був,
Тож поваги і бонусу вартий.

Лілія Ніколаєнко
2019.10.21 18:24
Епілог
Вінок 14. Ренесанс любові

1.
В обійми до небес вогнем летить,
В безодню зір моя весна впадає.
Дзвенить ручайно талий снігоцвіт.
Казками снів ряхтять магічні далі.

Вікторія Лимарівна
2019.10.21 13:48
У тиші осінній принишкли верхів’я,
Вдивляючись вгору та вниз, на довкілля!
Вже простір Небесний поглинув сузір’я.
Погожий світанок сьогодні чарівний!

У тиші дерева стоять нерухомо...
Нарешті знайшовся хтось, їх заспокоїв:
Ущухли старання у вітру н

Сергій Губерначук
2019.10.21 13:16
Забутая дорого у пітьмі!
Тебе шукала не одна потвора,
малюючи слідами на зимі
криваві кола.

У нетрях цих безлюдність світова
ховалася від Господа і Бога.
Тут, що не крок, – пророка катував,

Ірина Вовк
2019.10.21 11:48
Сьогодні нашому старенькому котику Сивульці 17 років і 10 місяців. Чотири дні тому у нього був тяжкий приступ (давні проблеми з травленням), після якого він майже перестав їсти і різко схуд, п'є дуже мало - водичку, а рідке яєчко і молочко від вчора дає

Ігор Деркач
2019.10.21 09:18
Іду у висоту із низини
і поки це описує рука,
гадаю, – до якої глибини
тече моєї пам'яті ріка.

Несповідимі ні путі мої,
ані чому на довгому віку
ступаю у тій самій течії

Тетяна Левицька
2019.10.21 09:07
Дочка провідує батьків, а мати
давай її смачненьким пригощати.
Котлетки подає, кров'янку з гречки,
борщ, голубці із сиром пиріжечки.
Наїлася дочка, півлітру вдула.
- Піду!
- Ой, лишенько, була б забула,
ось передай!(І набирає з бочки

Олена Побийголод
2019.10.21 09:04
Володимир Висоцький. «Аліса»

На Трійцю, взимку і в четвер
(а зранку - й поготів) -
запрошую усіх тепер
мерщій в Країну Див!

«Але ж - туди дістатись як? -

Микола Соболь
2019.10.21 05:14
Ой, у лузі, лузі
Де живуть всі друзі,
Де росте калина,
Засинай дитино.

Нічка наступає
Люлі-люлі-баю.
Місяць в небі світить,

Володимир Бойко
2019.10.20 21:26
За словотвором словотвір –
І слово проситься надвір,
У частоколі суєти
Непросто вихід віднайти.
ІІ.
Та краще так аніж ніяк,
То скаже будь-який козак,
Що найтепліше з-поміж слів –

Семен Санніков
2019.10.20 21:26
Наркомани гульнули у Димері,
А оговтались в иншому вимірі.
І не хочуть назад.
Отакий самосад
У кальян їм заправили в Димері.

На Мальдіви поїхали нартами
Банабаки з піснями та жартами.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Тен (1897 - 1983) / Поеми

 Одіссея Пісня 17
ЗМІСТ СІМНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ: Телемах іде до міста, наказавши Евмеєві провести туди і свого гостя. Зустрінутий радісно матір'ю і домашніми, він потім іде на площу й приводить звідти з собою Теоклімена. Пенелопа розпитує його про те, шо з ним було під час подорожі; Теоклімен пророкує їй повернення Одіссея. Тим часом Евмей вирушає з Одіссеєм до міста; по дорозі вони зустрічають Мелантія, який обох їх ображає. Прийшовши до свого дому, Одіссей бачить у подвір'ї свого старого собаку, який, упізнавши його, вмирає. Він входить у бенкетну господу і просить милостині в женихів; Антіной, лаючися з ним, кидає в нього ослоном. Пенелопа кличе його до себе, щоб розпитати про Одіссея; він обіцяє прийти до неї ввечері.

ПОВЕРНЕННЯ ТЕЛЕМАХА НА ІТАКУ


* * *

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Встав Телемах, дорогий божественного син Одіссея,

Пару сандалій до ніг своїх швидко тоді підв'язав він,

Списа міцного узяв, що якраз до долоні приходивсь,

5] І, виряджаючись в місто, він так свинопасові мовив:

«Йду я, татуню, до міста побачитись там із моєю

Матір'ю. Тож не раніше, гадаю, вона перестане

Гірко ридати за мною і сльози рясні проливати,

Аніж побачить мене. Тобі ж доручаю я ось що:

10] В місто нещасного гостя цього відведи, - на прожиток

Хай собі жебрає там. Подадуть йому й хліба, хто схоче,

Й келих вина. А мені тут людей всіх самому приймати

Вже не доводиться, й так від клопоту гірко на серці.

А як образиться гість наш на це, то тим гірше самому

15] Буде йому. А я тільки правду люблю говорити».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Друже мій, тут залишатися й сам я не дуже хотів би.

Краще у місті, аніж у полях, жебракові прожиток

Десь собі жебрати. Кожен подасть мені там, хто захоче.

20] Не у таких-бо літах я, щоб тут, у кошарі, лишатись

І пастухів вожаєві коритись у всьому слухняно.

Йди вже собі, а мене оцей муж проведе, як звелів ти,

Лиш при вогні я погріюсь, бо одіж у мене погана.

Може, й потепліє трохи тим часом, - щоб холод ранковий

25] Не прохопив мене. Місто ж, ви кажете, звідси далеко».

Так він сказав. Телемах же, з подвір'я прямуючи, бистрим

Кроком пішов, женихам лиховісну замисливши згубу.

Став біля дому свого він, вигідного для проживання,

Списа поставив свого, об високу обперши колону,

30] Й, переступивши поріг кам'яний, увійшов до господи.

Перша зустріла його годувальниця там, Евріклея, -

Руна на кріслах різьблених вона розстилала й до нього

Кинулась вся у сльозах, і інші навколо зібрались

Вже Одіссея, в біді витривалого, вірні служниці

35] Й радісно в голову всі і в плечі його цілували.

Вийшла тоді із покою свого й Пенелопа розумна,

Мов Артеміда на вигляд або золота Афродіта,

Вся у сльозах обнімала вона свого любого сина,

Голову ніжно йому і очі ясні цілувала,

40] Врешті до нього крізь сльози промовила слово крилате:

«Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не ждала

Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос

Потай від мене вістей питати про любого батька.

Тож розкажи-бо докладно, що бачить тобі довелося».

45] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Матінко люба, не плач і слізьми не хвилюй мені серце

В грудях, коли ось я наглої згуби щасливо уникнув.

Краще омийся і, чисте вбрання одягнувши на тіло,

В верхні покої ввійди із своїми служницями разом,

50] Перед богами всіма в молитвах обіцяй гекатомби

їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.

Я ж тим часом на площу піду, щоб до нас запросити

Гостя, який приєднався до мене в путі поворотній.

З товаришами божистими я наперед його вислав,

55] В дім свій Піреєві гостя привітно прийнять доручивши,

І шанувати, й любити, аж поки додому вернуся».

Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.

Потім омилась і, чисте вбрання одягнувши на тіло,

Перед богами всіма обіцяла вона гекатомби

60] їм принести, може, Зевс допоможе здійснити відомсту.

А Телемах тим часом з своїх уже вийшов покоїв

З списом в руках. Услід йому бігли два пси прудконогі.

Чаром божистим його опромінила з неба Афіна -

Всі зачудовано люди дивились, коли він проходив.

65] А вколо нього уже женихи позбирались зухвалі

Й приязно з ним розмовляли, хоч серцем лихе готували.

Та велелюдного їх товариства він все ж уникає

Й прямо туди, де батькові друзі з часів найдавніших -

Ментор пресвітлий та ще Антіфат з Аліферсом - сиділи,

70] Йде і сідає. Вони ж його стиха розпитувать стали.

Близько до них і Пірей підійшов тоді, списник славетний,

Гостя він вів через місто на площу. До гостя увагу

Не забаривсь Телемах проявити і вийшов назустріч.

Перший до нього Пірей з такими звернувся словами:

75] «Швидше пошли, Телемаху, жінок до моєї оселі,

Щоб передать тобі міг Менелаєві я подарунки».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Ще невідомо, Пірею, як вся тут обернеться справа,

В разі зухвалі мене женихи тут, у власному домі,

80] Потай уб'ють і дідизну мою між собою поділять.

Краще, вважаю, тобі, ніж комусь, ті забрать подарунки.

А як уродять убивство і смерть, що для них засіваю,

Радісно в дім ті дарунки мені принесеш ти на радість».

Мовивши це, повів він чужинця нещасного в дім свій.

85] А увійшовши до дому, вигідного для проживання,

Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,

Митись пішли вони в гладко обтесану, чисту купелю.

Добре помивши, служниці оливою їх намастили,

Свіжі хітони на них надягнули й кереї вовняні.

9° Вийшли з купелі обидва й на крісла вони посідали.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку -

Руки вмивати й поволі над срібним цеберком зливала:

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

1)5] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих.

Мати ж тим часом у крісло своє, об одвірок оперте,

Сіла навпроти й сукати тонку почала собі пряжу.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

100] Перша озвалася словом до них Пенелопа розумна:

«Мабуть, до верхніх піду, Телемаху, своїх я покоїв,

Ляжу на ложе своє, зітхань моїх сповнене тужних,

Рясно моїми сльозами омиване з дня, як твій батько

До Іліона з Атрідами вирушив. Ти ж бо не хочеш,

105] Перше аніж женихи у дім наш зберуться зухвалі,

Те, що про батькове чув ти повернення, ясно сказати».

Відповідаючи, їй Телемах тямовитий промовив:

«Що ж, коли так, то усю розкажу тобі, матінко, правду.

В Пілос до Нестора ми прибули, до керманича люду.

110] В високоверхому домі прийняв він мене і гостинно

Став частувати, як батько приймає коханого сина,

Що з чужини нещодавно вернувся. Отак і мене він

Став частувати з своїми синами славетними разом.

Про Одіссея ж, в біді витривалого, жодної звістки,

1Ь Каже, не чув ні від кого - живий він чи смертю загинув.

До Менелая, списами славетного сина Атрея,

Вирядив кіньми мене він у повозі, збитому міцно.

Бачив я там і Єлену-аргеянку, що через неї

Стільки зазнали аргеї, із волі богів, і троянці.

120] Зразу ж почав мене сам Менелай гучномовний питати,

Задля якої прибув я мети в Лакедемон прекрасний.

Щиро й відверто йому всю правду тоді розповів я.

Відповідаючи, так Менелай тоді мовив до мене:

«Ну ж і ганьба! На шлюбному ложі лягти у такого

125] Мужа могутнього враз заманулось отим боягузам!

Все це одно, якби лань, у лігво могутнього лева

Новонароджених, ще сосунців, оленяток поклавши,

Вийшла б на травами рясно укриті узгір'я й долини

Пастись, а він би тим часом, до лігва свого повернувшись,

130] Приготував оленятам і лані загибель ганебну, -

Так Одіссей і для них приготує загибель ганебну.

О, якби, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,

Він залишався таким, яким ще колись на Лесбосі,

Ставши на герць, завзято із Філомелідом змагався

135] Й кинув з усеї ним сили об землю на радість ахеям,

Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,

Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!

Ну, а про те, що мене ти питаєш і просиш, будь певен,

Не ухиляючись, правду скажу я тобі, не злукавлю, -

140] З того всього, що морський оповів мені старець правдивий,

Не приховаю нічого й слівця не втаю я від тебе.

Мовив мені, що його у сльозах на острові, в домі

Бачив у німфи Каліпсо, яка силоміць його й досі

Держить у себе, й не може він в рідну країну вернутись.

145] Ні кораблів веслохідних не має він там, ні супутців,

Що помогли б йому їхати лоном широкого моря».

Так Менелай, син Атрея, сказав йому, славний списами.

Я ж, свої справи скінчивши, відплив. Дали нам богове

Вітер попутний, і скоро я в любу вітчизну вернувся».

і5° Так він промовив, і серце у грудях її схвилював він.

З словом до неї звернувсь тоді Теоклімен боговидий:

«Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Знає він все ж небагато. Мого ще ти слова послухай.

Все я тобі розповім, не втаївши від тебе нічого.

155] Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,

І Одіссеєве вогнище це, до якого прийшов я,

Що Одіссей уже тут, у своїй уже рідній країні,

Ходить він десь чи сидить, про лихі дізнається учинки,

Та женихам він усім лиху вже вирощує згубу.

160] Ще в кораблі добропалубнім сидячи, все оце знав я

З льоту пташиного й зразу ж про це Телемахові крикнув».

В відповідь знов розумна сказала тоді Пенелопа:

«О якби слово, чужинче, твоє та на ділі здійснилось!

Знав би мою ти прихильність тоді, і багато дарунків

165] Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим».

Так між собою вони провадили стиха розмову.

А женихи тим часом всі бавились там, де звичайно -

При Одіссеєвім домі, на втоптаній добре площадці

Диски й списи вони кидали там, як і завжди, зухвалі.

170] Вже наближалась обідня пора, звідусіль повертались

З паші отари, що гнали для них пастухи, як звичайно.

До женихів тут озвався Медонт - він найбільше подобавсь

їм із окличників інших, і в учтах він брав з ними участь:

«Що ж, юнаки, ачей вдовольнили ви іграми серце,

Отже, вертайтесь у дім, та почнім готувать собі учту.

Річ непогана обід, якщо поданий саме упору».

Мовив він це, й всі пішли з ним, цієї послухавши ради.

А увійшовши до дому, вигідного для проживання,

Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,

180] Різати жирних овець почали та козлів гладкобоких,

Різали вепрів годованих, ялову вбили корову,

Учту готуючи всім. Тим часом із поля до міста

Вже Одіссей вибирався іти з свинарем богосвітлим.

Перший озвався тоді свинопас, розпорядник пастуший:

185] «Отже, мій гостю, ти хочеш відразу ж сьогодні до міста

Йти, як звелів мій господар, - мені ж би хотілося краще,

Щоб залишився у мене ти сторожем цеї кошари.

Тільки шаную його я й боюся, щоб часом мене він

Потім не лаяв, - тож прикро докори господаря чути.

190] Ну, то ходімо ж у путь. На західне коло помітно

День похилився, й тобі холодніше увечері буде».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.

Отже, ходім. Дорогу ж мені увесь час ти показуй.

195] Палицю дай мені в руки, як зрубана знайдеться в тебе,

Щоб опиратись, бо дуже слизька тут, казав ти, дорога».

Мовивши це, через плечі собі він закинув за спину

Латані, вбогі сакви, замість ременя шнур підв'язавши,

Дав йому й палку Евмей, що гостю була до вподоби.

200] В путь подалися обидва, а пси й пастухи залишились

Двір стерегти і кошару. Повів він господаря в місто,

В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда,

Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття.

Йшли кременистою стежкою вниз і дійшли вже до міста

205] Близько вони, де в криниці, камінням обкладеній гарно,

Чистую воду джерельну черпали усі городяни.

Неріт, Ітак і Поліктор криницю оту спорудили.

Гай з осокорів, що люблять вологість, оточував рівним

Колом її звідусіль, і холодна вода струмувала

210] З скелі стрімкої. Над нею вівтар височів божественним

Німфам, - жертви на ньому приносили їм подорожні.

Доліїв син Мелантій обох саме тут наздогнав їх -

Кози добірні він гнав, з цілої отари найкращі,

Для женихів на обід. Ще й двоє було з ним підпасків.

215] Щойно побачивши їх, непристойними став він словами

Страшно їх лаяти, аж Одіссеєві серце обурив.

«Онде ледащо один такого ж веде ледацюгу, -

Завжди подібного бог із такими ж подібними зводить.

Ну, і куди ж ти ведеш цього злидня, чудний свинопасе,

220] Старця обридного, ще й на обідніх столах блюдолиза?

Пообтирав не один він одвірок плечима своїми,

Жебравши покидьків скрізь, бо котли та мечі - не для нього.

Краще віддав би його ти мені вартувати обору,

Був би у нас скотарем він та зілля носив би козлятам.

225] Скоро отут на сироватці стегна здорові надбав би.

Тільки він так до неробства поганого звик, що не схоче

Братися вже до роботи, лише старцюванням по людях

Буде й надалі утробу свою годувать ненаситну.

От що тобі я скажу, і збудеться те неодмінно:

Тільки-но прийде у дім божистого він Одіссея,

З рук женихів полетять йому в голову лави й ослони,

Ребра йому поламають і геть його викинуть з дому».

Так цей недоумок мовив і, мимо пройшовши, ударив

П'яткою в стегна, та з стежки його не здолав ізіпхнути, -

235] Встояв на ній він нерушно. І от Одіссей лиш вагався,

Чи то із києм напасти і витрусить душу із нього,

Чи ухопити за ноги й об землю жбурнуть головою.

Стерпів, проте, і стримав свій гнів. Свинопас же у вічі

Вилаявсь добре і, руки здійнявши, уголос молився:

240] «Зевсові донечки, німфи джерельні! Якщо Одіссей вам

Стегна козлині палив і баранячі, жиром ще й зверху

Пообкладавши їх, то ж уволіть і моє ви благання:

Хай той повернеться муж, хай бог приведе його скоро!

Зразу він з тебе всю виб'є тоді хвастовитість, що з нею

245] Носишся так ти зухвало, шалаючись безперестанно

В місто, - в нікчемних таких пастухів вся отара загине!»

Знову Мелантій тоді, козиний пастух, обізвався:

«Лишенько! Що оцей пес, до підступів звиклий, говорить!

От я на чорнім своїм кораблі довговеслім з Ітаки

250] Сам його вивезу, ще й зароблю я на ньому чимало!

Хай би ще так Аполлон срібнолукий сьогодні ж у домі

Вбив Телемаха чи дав би його женихам вгамувати,

Як Одіссеєві день повороту давно вже загинув!»

Так він сказав і лишив їх іти за собою повільно,

255] Сам же поквапився й швидко дійшов до хазяйського дому.

Зразу ж всередину він увійшов і поміж женихами

Сів супроти Еврімаха, якого найбільше любив він.

Долю м'ясива йому тут прислужники зразу поклали,

Ключниця ж вельмиповажна з комори внесла йому хліба.

гбо д Одіссей тоді й з ним свинопас богосвітлий до дому

Близько уже підійшли. Формінги дзвонистої звуки

Гучно лунали навколо. То грав, починаючи співи,

Фемій. За руку схопив Одіссей свинопаса і мовив:

«Мабуть, Евмею, це й є Одіссеїв чудовий будинок!

265] Легко-бо між багатьох його інших домів упізнати:

Все тут одне до одного. Обведене дбало подвір'я

Муром з зубцями, й тримаються міцно двійчатої брами

Двері, - нікому ніякою зброєю їх не здолати.

В домі отім, як бачу я, гості численні справляють

270] уЧТу5] _ й печеного запах доноситься звідти, й формінги

Звуки бринять, що богове другинею учти зробили».

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Легко впізнав ти, ні в чому-бо розум тебе твій не зводить.

Отже, подумаймо разом тепер, що нам далі робити -

275] Перший ввійдеш ти до дому, вигідного для проживання,

Втиснешся між женихів, я ж тут залишуся тим часом,

Чи, коли хочеш, піду я вперед, а ти залишайся.

Тільки не гайся, щоб хтось із дому тебе не побачив

Та не побив би, не вигнав. Отож і над цим ти подумай».

280] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

«Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.

Йди уже ти уперед, а я тут залишуся тим часом.

Не новина вже мені й оті стусани та побої.

Серце у мене терпляче, багато-бо горя зазнав я

285] І серед хвиль, і в бою. Хай станеться й це ще зі мною.

Тільки ніяк затаїть не вдається голодного шлунка,

Цього нещастя, що стільки страждань спричиняє людині.

Тож задля нього у нас і міцні кораблі споряджають,

Щоб в неспокійному морі противникам лиха завдати».

290] Так між собою вони провадили стиха розмову.

Голову й вуха до мови їх Аргос підняв, що лежав там,

Пес Одіссея, в біді витривалого, - сам того пса він

Виховав, користі ж з нього не знав, бо раніш у священний

Вирушив він Іліон. Юнаки його потім з собою

295] Брали на оленів, диких козуль та зайців полювати.

Нині ж, забутий всіма, без хазяйського ока, на купі

Гною лежав він, яку з-під волів та ослів біля брами

Понаскидали, - пізніше той гній Одіссеєва челядь

В поле возила угноювать всюди наділок просторий.

300] Аргос лежав там, і воші собачі на ньому кишіли.

Щойно почув Одіссея, свого він господаря, близько,

Зразу ж хвостом завиляв і вуха пригнув він обидва,

Та підійти до господаря ближче тепер вже не мав він

Сили. І той обернувсь, щоб утерти непрохані сльози

305] Та приховать від Евмея, і тут же спитав його швидко:

«Дивно, Евмею, який у гною он лежить тут собака,

Гарний на вигляд, та з певністю все ж я не міг би сказати,

Чи і на ноги такий же він бистрий, як виглядом гарний,

А чи із тих він собак, які близ хазяйського столу

310] Лащаться тільки й для хвастощів лиш їх тримає господар».

В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Пса цього давній господар, мабуть, в чужині десь загинув.

Був би цей пес у своїй поведінці й на вигляд такий же,

Як і лишив Одіссей його, йшовши походом на Трою,

315] То здивувався б ти, силу уздрівши його і моторність.

Жоден-бо звір, що його в лісовій гущині він угледить,

В нього не втік би. Чуйно умів і сліди він шукати.

Нині ж погано йому, - десь господар загинув далеко

На чужині, а жінки безтурботні про нього не дбають.

320] Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади,

Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити.

Тож половину від гідності Зевс одбира громовладний

У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він».

З цими словами в вигідно збудований дім увійшовши,

325] До женихів достославних він прямо в покої подався.

Аргоса ж чорної смерті недоля спіткала відразу,

Тільки-но по двадцяти він роках Одіссея побачив.

Перший тоді Телемах боговидий узрів свинопаса,

Що увіходив у дім, і до себе його підізвав він,

330] Зразу ж кивнувши йому. А той, озирнувшись навколо,

Крісло узорчате взяв, - сидів на нім кравчий звичайно,

Що роздавав женихам покраяне м'ясо на учті.

Взявши те крісло, поставив він перед столом Телемаха

Й сів проти нього якраз. Окличник подав йому долю

335] М'яса печеного й хліба поклав йому з кошика вдосталь.

Вслід йому зразу ж тоді й Одіссей увійшов до господи

В вигляді старця з торбами, жебрущого, вбогого діда,

Що на ціпок опиравсь і тілом світив крізь лахміття.

Сів на порозі обтесанім він під самими дверима,

На кипарисний обпершись одвірок, - колись його тесля

Гладко увесь обтесав і вирівняв точно по шнуру.

Отже, підкликав до себе тоді Телемах свинопаса,

Вийняв з чудового кошика ще не почату хлібину

Й м'яса, що зміг обома охопити руками, і мовив:

345] «Гостеві це віднеси і, подавши, порадь йому нишком

Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, -

Вбогим-бо людям не личить соромитись свого убозтва».

Так він сказав; свинопас же, слова ті почувши, близенько

До жебрака підійшов і слово промовив крилате:

350] «Гостю мій, все це тобі Телемах посилає і радить

Всіх обійти женихів, прохаючи в них жебранини, -

Вбогим, сказав він, не личить соромитись свого убозтва».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Зевсе, владарю! Пошли Телемахові щастя між смертних!

355] Хай йому збудеться все, чого він душею жадає».

Мовивши так, обома охопив він той даток руками

І біля ніг своїх склав на полатану торбу нужденну.

їсти почав він; тим часом аед заспівав у покоях;

А як скінчив споживати, замовк і співець божественний.

360] Гамір зчинили в той час женихи у покоях. Афіна ж

До Одіссея, до сина Лаерта, наблизившись тихо,

Хліба тоді в женихів просити йому наказала,

Щоб розпізнать, хто із них справедливий, а хто нечестивий.

Та боронити від лиха вона не збиралась нікого.

365] З правого боку почавши, до кожного так він підходив,

Руку свою простягнувши, мов здавна ізвик жебрувати.

З жалю вони подавали йому, й дивувалися з нього,

І один в одного стали розпитувать - хто він і звідки.

Отже, Мелантій, козиний пастух, тоді слово промовив:

370] «Слухайте-бо, женихи володарки славетної, що я

Вам про чужинця скажу. Його й перед цим я вже бачив:

То свинопас його наш в цю господу привів. А яким би

Родом він міг похвалитись, того я докладно не знаю».

Так він сказав. Антіной тоді лаять почав свинопаса:

375] «Знаємо добре тебе, свинопасе! Навіщо його ти

В місто привів? Чи своїх волоцюг тут не досить блукає -

Цих жебраків надокучливих, цих блюдолизів на учтах?

Чи не замало тобі, що господаря твого надбання

Стільки тут люду з'їдає, то ще одного запросив ти?»

380] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Ти хоч і знатного роду, та зле говорив, Антіною.

Хто б це чужинців шукав, щоб до себе запрошувать в гості,

Крім хіба тільки таких, що для діла бувають потрібні, -

Чи ворожбитів, чи теслів, а чи лікарів від хвороби,

385] Чи піснярів божественних, щоб радість приносили співом, -

Скрізь по безкраїй землі для смертних вони є жадані.

Вбогого ж старця ніхто не запросить собі на досаду.

З-поміж усіх женихів до слуг Одіссеєвих завжди

Ти найсуворіший був, особливо до мене. Проте я

390] Цим не журюсь, поки в домі своїм Пенелопа розважна

Ще проживає й при ній Телемах тут живе боговидий».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Краще помовч, не марнуй з ним багато часу на розмову.

Звичний словами лихими облаяти кожного тяжко

Цей Антіной, та й інших уміє на сварку підбити».

Мовив це й до Антіноя із словом звернувся крилатим:

«Дбати про мене, як батько про сина, ти став, Антіною!

Силуєш ти мене вигнать словами лайливими гостя

Геть із домівки цієї. Хай бог нас від цього боронить!

Хочеш, візьми - і дай. Не перечу, а навіть прошу я.

Можеш і матінки з цим не соромитись ти, і нікого

З челяді, з тих, що живуть в Одіссея божистого домі.

Думка, проте, не така у грудях твоїх животіє:

Більше волієш ти сам наїдатись, ніж іншому дати».

405] Відповідаючи, так Антіной Телемахові мовив:

«Що ти сказав, розбуялий ти зух, Телемах пишномовний!

Тож якби всі женихи йому стільки, як я, надавали,

Місяців зо три далеко б од дому цього він тримався б».

Мовивши так, ухопив з-під стола він ослін, на якому

410] Ноги блискучі держав, учтуючи з друзями разом.

Інші ж усі подавали й наповнили вбогу торбину

Хлібом і м'ясом. Вже мав одійти Одіссей до порога

Підгодуватися тим, що ахеї йому надавали,

Та зупинився біля Антіноя і так йому мовив:

415] «Дай мені, друже! Не гірший-бо всім від ахеїв ти інших,

Ба навіть кращий, адже мовби той володар ти на вигляд.

Тим-то й повинен мені щедріше від інших подати

Хліба. Я ж скрізь по безкраїй землі тебе славити буду.

В домі своєму і я між людей колись жив собі тихо

420] В щасті й достатку й не раз подавав подорожній людині,

Хто б то не був і з якою потребою хто не зайшов би.

В мене й челядників досить було, і усього багато,

З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.

Все мені знищив Кроніон, - така вже була його воля!

425] Він напоумив мене, до розбійної зграї приставши,

їхать в Єгипет, в дорогу далеку, щоб там я загинув.

Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями.

Потім на берег звелів супутникам витягти вірним

Наші усі кораблі і самим біля них залишатись,

«о А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні.

Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили,

Кинулись раптом вони єгипетські ниви чудові

Скрізь грабувати, жінок з немовлятами всіх полонили

І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики.

435] Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку

Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших

Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво

Ввергнув супутників наших, - ніхто проти вражої сили

З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо.

440] Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді,

Інших до праці гіркої примусили, взявши живими,

Тож і мене віддали на Кіпр чужоземцю, що стрівсь їм,

Дметору, синові Йаса, що силою в Кіпрі владарив.

Звідти діставсь я й сюди, всілякого лиха зазнавши».

445] Відповідаючи, так Антіной став до нього кричати:

«Хто це з богів оце лихо послав - колотити нам учту?

Геть від мойого стола! Посередині стань, як не хочеш

Зразу ж Єгипту гіркого і Кіпру тут знову зазнати.

Ну й безсоромний із тебе жебрак, ну й зухвалий нахаба!

450] Колом ти всіх обійшов, і вони подають, нерозумні,

Щедро. Кому ж із них міри дотримувать, бути ощадним

Серед чужого добра, - його ж бо для кожного хватить!»

Тож, відійшовши від нього, сказав Одіссей велемудрий:

«Горенько! Серцем ти зовсім не той, що на вигляд здавався!

Дрібочки солі із дому свого ти б не дав прохачеві,

Якщо, в чужому розсівшись, мені відламати шкодуєш

Хліба шматочок. А тут же усякого повно наїдку!»

Так він сказав. Антіной же всім серцем ще більш розлютився,

Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:

460] «Бачу я, цілому більше тобі вже не вийти сьогодні

З дому цього. То ти уже й лаятись тут починаєш!»

Так він сказав і, схопивши ослінчик, у праве рамено,

Прямо-таки біля карка, потрапив йому. Наче скеля,

Твердо стояв Одіссей, під тим не хитнувшись ударом.

465] Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.

Швидко пішов до порога він, сів там, поклав біля себе

Торбу, наповнену вщерть, і став женихам говорити:

«Слухайте-бо, женихи володарки славетної, - маю

Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.

470] Болю на серці й гризоти в душі не вчуває людина,

Хоч би й зазнавши побоїв, добро захищаючи власне,

Чи за корівок потерпить своїх, за овець білорунних.

А Антіной мене б'є за нещасний мій шлунок голодний,

Кляту утробу, що стільки страждання від неї людині.

475] Та як богове й Еріннії є й для жебрущих та бідних,

Хай Антіноя смертельний кінець замість шлюбу спіткає!»

Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:

«їж і спокійно, чужинче, сиди або геть забирайся!

Бо за розмову таку юнаки ці за руки і ноги

480] Геть тебе викинуть з дому, всю шкіру тобі обідравши».

Так він сказав, і гнівом усі женихи запалали.

Хтось тоді мовив з-поміж юнаків отих високодумних:

«Зле ти вчинив, Ангіною, що старця нужденного вдарив!

Горе тобі, як хто-небудь то був із богів наднебесних!

485] Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши

Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають,

Спостерігаючи гордість людей та їх справедливість».

Так женихи говорили, та він не зважав на їх мову.

Біль в Телемаховім серці великий роївся за батька

490] Битого, та ні сльозини, проте, із повік не зронив він,

Мовчки лише головою повів, замишляючи лихо.

Чула й сама Пенелопа розумна, що гостя якогось

Бито в покоях, і так між служебниць своїх говорила:

«Хай би самого тебе так побив Аполлон славнолукий!»

495] Ключниця тут Еврінома за нею також говорила:

«О, якби наші здійснились оці молитви і прокльони,

То не діждати Еос ясношатної з них вже нікому!»

В відповідь їй розумна сказала тоді Пенелопа:

«Всі вони, неню, мені вороги, всі лихе замишляють,

500] А Антіной - найбільше до чорної Кери подібний.

Ходить по наших покоях якийсь там чужинець нещасний,

Просить подати йому - до всього нужда приневолить.

Кожен подав йому дещо, й наповнили вбогу торбину,

Лиш Антіной ослоном у праве плече його вдарив».

505] Так, до служебних жінок звернувшись, вона говорила,

Сидячи в спальні. В той час підкріплявсь Одіссей богосвітлий.

Кличе тоді свинопаса вона богосвітлого й мовить:

«Йди, богосвітлий Евмею, й чужинцеві мов, хай до мене

Зайде, - хотіла б його попросить я гарненько й спитати,

Про Одіссея, в біді витривалого, чи не чував він,

Чи не видав його де, чоловік він на вигляд бувалий».

Відповідаючи їй, свинопасе Евмею, ти мовив:

«Хоч би замовкли як-небудь ахеї оті, володарко,

Й розповідь він би почав, і твоє утішалося б серце.

515] В себе його я три ночі тримав, він три дні в моїй хаті

Жив, з корабля-бо утікши, до першого мене дістався,

Та про недолю свою до кінця він не встиг розказати.

Як не спускає людина очей із співця, що, богами

Навчений, смертних чудовим своїм очаровує співом,

320] І без кінця, як співає, готові вони його слухать, -

Так чарував мене гість цей, в моїй пробуваючи хаті.

Був з Одіссеєм він, каже, по батькові приятель давній,

Жив-бо на острові Криті, де Міноса рід проживає.

Звідти й сюди він прибув, недолі і злиднів зазнавши

525] В поневіряннях численних. Чував же, розказує, ніби

Близько уже Одіссей: у родючій країні феспротів,

Цілий, здоровий, і скарб везе він додому великий».

В відповідь знов розумна сказала йому Пенелопа:

«Йди-но поклич його, хай він усе мені в вічі розкаже.

530] Ті ж всі чи, сидячи там, за дверима, нехай веселяться,

Чи забавляються в домі, як весело так їм на серці.

Власні-бо їхні запаси лежать недоторкані дома -

Хліб і солодке питво, - лиш домашні їх там споживають.

Внадившись в дім наш, вони день у день учащають до ньої

535] Ріжуть нещадно воли нам, і вівці, й годовані кози,

П'ють наші вина іскристі, без міри й без краю справляють

Учти свої - витрат не злічити! Немає-бо в домі

Мужа, як був Одіссей, щоб нещастя оте відвернути.

В разі б вернувсь Одіссей і прийшов на свою батьківщину*

540] Швидко б із сином своїм він помстивсь на мужах за насильство»

Так вона мовила. Голосно чхнув Телемах, аж по домі

Всюди луна розляглась. Засміялась тоді Пенелопа

Й до свинопаса Евмея із словом звернулась крилатим:

«Йди-но та швидше поклич-бо того чужоземця до мене.

545] чув ти? як син міи чхнув, ледь устигла я мову скінчити?

Отже, так само несхибно і смерть женихів напостигне

Всіх до єдиного - смерті і Кер не уникне ніхто з них.

Слово ще інше скажу - поклади його в серці своєму:

Тільки-но впевнюсь, що він усю мені правду говорить,

550] В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве».

Так вона мовила. Вчувши цю річ, свинопас тут же зразу,

До Одіссея наблизившись, слово промовив крилате:

«Батечку гостю! Це кличе розумна тебе Пенелопа,

Зве Телемахова мати. Хоч горем засмучена тяжко,

555] Прагне душею вона про мужа свого розпитати.

А як упевнена буде, що всю ти їй правду говориш,

В плащ і хітон одягнути звелить, у яких ти найбільшу

Маєш потребу. А хліба по людях соф назбираєш,

Щоб прохарчити свій шлунок, - подасть тобі кожен, хто схоче».

В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

«Радо, Евмею, готов я хоч зараз одверто всю правду

Розповісти Пенелопі розумній, Ікарія доньці.

Знаю про нього я все - з ним однаке терпіли ми лихо.

Дуже боюсь я, проте, юрби женихів знахабнілих, -

Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають!

От і сьогодні: коли я проходив по дому й нікому

Зла не чинив, чоловік цей мене дуже боляче вдарив, -

Ні Телемах, ні хто інший не вийшов мене боронити.

Отже, скажи Пенелопі, нехай нагорі у покоях,

570] Хоч і не терпиться їй, посидить до заходу сонця.

Потім узнає й про день повороту її чоловіка,

Ближче мене до вогню посадивши, погана-бо в мене

Одіж, ти знаєш і сам, - я ж до першого тебе звернувся».

Так він промовив. Пішов свинопас, ту розмову почувши..

575] Щойно ступив на поріг, як сказала йому Пенелопа:

«Чом не привів ти, Евмею, його? Що на думці в приблуди?

Може, занадто боїться когось? Чи соромиться, може,

В дім показатись? Та скрутно старцям соромливим у світі».

Ти їй у відповідь так, свинопасе Евмею, промовив:

580] «Все він до речі говорить, і кожен би мислив так само, -

Хоче уникнуть лише зухвальства мужів знахабнілих.

Просить тебе почекати в покоях до заходу сонця.

Буде й тобі набагато приємніш самій, володарко,

З гостем тоді розмовляти й одній його відповідь чути».

585] В відповідь мовила так розумна йому Пенелопа:

«Він не дурний, цей чужинець, збагнув-бо, що статися може:

Більше ніде-бо між смертних людей отакої немає

Зграї зухвалих мужів, щоб безчинства такі витворяли».

Так говорила вона. їй усе розповівши докладно,

590] З натовпом тих женихів свинопас богосвітлий змішався.

До Телемаха тоді він слово промовив крилате,

Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:

«Любий, до себе я свині піду стерегти і все інше

Наше з тобою добро. А ти доглядай тут усього.

595] Передусім ти подумай про себе й подбай, щоб з тобою

Лиха не сталось. Є досить ахеїв, що зло замишляють.

Зевс хай раніш їх погубить, ніж станеться з нами нещастя».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Так воно й буде, татуню! Ти підеш собі по вечері,

600] Вдосвіта сам приженеш найкращі тварини для жертви.

А про останнє усе подбаємо я і безсмертні».

Так він сказав. Свинопас тоді сів на ослоні точенім.

А як їдою й питтям свою душу цілком вдовольнив він,

То до свиней відійшов, залишивши подвір'я й господу,

605] Повну гостей за столами, що з танців і співу на учті

Мали утіху, аж поки й до ночі вже день похилився.

* * *



Примітки

199. «Дав йому й палку Евмей...» - в ориг. - скіпетр, - палка, яку в Гомера носили пастухи, і старці, й окличники, і судді, й жерці, і навіть владарі (порівн. прим, до II. 37).

207. Неріт, Ітак і Поліктор - сини Птерелая, що з Кефалонії переселилися на острів Ітаку. Ім'ям одного з них став зватися цей острів, ім'ям другого - гора в північній його частині, ім'ям третього - місцевість Полікторіон.

323. «...дні рабської долі...» -див. прим, до IV. 11 - 12.

339. «Сів на порозі обтесанім...» - В оригіналі говориться про ясеновий поріг, але це, очевидно, пізніша прикраса, бо пороги в Гомера скрізь кам'яні.

441. «...до праці гіркої примусили...» - один з численних випадків звукової гри оригіналу.

443. Згадка про Дметора, що силою захопив владу на Кіпрі, як і розповідь про пригоди в Єгипті, мабуть, пізнішого походження. Взагалі в піснях з XVII по XX пізніших вставок дуже багато.

541. «Голосно чхнув Телемах...» - Чхання стародавні греки вважали за добру ознаку, тим-то й Пенелопа у відповідь на Телемахове чхання радісно засміялась.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 16:35:45
Переглядів сторінки твору 1804
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.893 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.893 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:10
Автор у цю хвилину відсутній