Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Сергій Пантюк. СІМ ДНІВ І ВУЗОЛ СМЕРТІ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Пантюк. СІМ ДНІВ І ВУЗОЛ СМЕРТІ
НИЗКА ЖАХІВ У СПАЛАХАХ ЗОЙКІВ
Сергій Пантюк. СІМ ДНІВ І ВУЗОЛ СМЕРТІ: Роман, новели. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2007. – 288 с.
Український письменник Сергій Пантюк, автор семи поетичних книг, журналіст, співредактор сайту «Інша література» написав перший роман і сам його видав!
Колеги – письменники називають цей роман «енергетичною прозою (Іван Андрусяк), «романом-містикою, оригінальною та сміливою спробою зустрічі з потаємним, невидимим, нефізичним (Анатолій Дністровий), «книжкою глибокою, зрілою, професійною і при тому настільки динамічною, гостросюжетною й захоплюючою, що відірватися неможливо» (автор передмови Василь Кожелянко).
Зазвичай я не переповідаю сюжетів книг, які рецензую, але наразі без цього не обійтися. Зачин роману містично-детективний: один з персонажів Олег, програміст, на прізвисько Мегабайт, розробив комп’ютерну програму, яка може вирахувати день смерті людини. Головний герой Орест заради інтересу спробував і отримав інформацію: «Єдиним фрагментом, який рельєфно виринув із тексту і вгруз у свідомість, стало останнє речення… - Сім днів…Що сім днів? _ Жити…». Наступного дня загадково гине Олег і пішло-поїхало… Зав’язується вузол подій, щоміцніший з кожним наступним днем, бо герой живе, наперед знаючи день своєї смерті: «…він опинився у ситуації: за його душу начебто борються світлі й темні сили…Тож Олег зі своїм побажанням та словесним ребусом у снах, виходить, є силою світлою? Чи в тому світі взагалі немає світлих сил, і за нього, Ореста, вступили у двобій дві ворожих між собою темні сили? Питань народжується сотня, а відповіді – жодної... Залишається чотири дні». Містичний детективний сюжет розбавлений усіма можливими й неможливими вставками: кохання, смерть, астрологія, ворожба, злочин і кара…Читається – справді відірватися не можна, хоча деякі вставочки видаються штучними, їх хочеться пропустити, аби скоріше дізнатися – що робити і хто винен? Фабула роману, на моє відчуття, більше цікава задумом, аніж втіленням.
Ефектний сюжет нашпигований жахами й фатальними таємницями, у порівнянні з якими блякнуть найстрашніші уявлення збудженої фантазії геніального маляра Гойї. Моя аналогія з цим художником невипадкова. Якось мені довелося бачити зібрання шедеврів цього майстра. Враження було незабутнім, але після оглядин я перехрестилася і зітхнула з полегшенням. Подібне відчуття виникло й після прочитання роману – «страшно, аж жуть»! – і головне, не виникає бажання до нього повертатися, а це вже зле, як на мене! Це, безперечно, не означає, що Сергій Пантюк написав поганий роман, у моїх враженнях упередженості немає. Мені близька думка літературного критика Роксани Харчук: «…надмір псує людину, і вона стає невразливою» ( «Слово Просвіти», № 9), а я додам, що надмір псує не тільки конкретну людину, а й літературні твори, викликаючи враження, неадекватні намірам письменника.
Цікавим мені видається фінал роману: «Господи, моя смерть – не твоя, тепер стає зрозумілим, що хотів сказати Олег. Він помер не з Божої волі, його вбили!». Ірреальний сюжет, детективно-містично-астрологічно хитросплетений вузол виявляється звичайною надувною кулькою, що за сім днів лускає – все закінчується неочікувано просто – це був добре спланований, професійно організований, але до банальності звичайний злочин, породження нашого паскудного життя. Навіть відчуваєш дрібку розчарування! Чомусь згадалася відома ще зі школи байка І. Крилова: «А скринька просто відкривалась!».
Сергій Пантюк. СІМ ДНІВ І ВУЗОЛ СМЕРТІ: Роман, новели. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2007. – 288 с.
Український письменник Сергій Пантюк, автор семи поетичних книг, журналіст, співредактор сайту «Інша література» написав перший роман і сам його видав!
Колеги – письменники називають цей роман «енергетичною прозою (Іван Андрусяк), «романом-містикою, оригінальною та сміливою спробою зустрічі з потаємним, невидимим, нефізичним (Анатолій Дністровий), «книжкою глибокою, зрілою, професійною і при тому настільки динамічною, гостросюжетною й захоплюючою, що відірватися неможливо» (автор передмови Василь Кожелянко).
Зазвичай я не переповідаю сюжетів книг, які рецензую, але наразі без цього не обійтися. Зачин роману містично-детективний: один з персонажів Олег, програміст, на прізвисько Мегабайт, розробив комп’ютерну програму, яка може вирахувати день смерті людини. Головний герой Орест заради інтересу спробував і отримав інформацію: «Єдиним фрагментом, який рельєфно виринув із тексту і вгруз у свідомість, стало останнє речення… - Сім днів…Що сім днів? _ Жити…». Наступного дня загадково гине Олег і пішло-поїхало… Зав’язується вузол подій, щоміцніший з кожним наступним днем, бо герой живе, наперед знаючи день своєї смерті: «…він опинився у ситуації: за його душу начебто борються світлі й темні сили…Тож Олег зі своїм побажанням та словесним ребусом у снах, виходить, є силою світлою? Чи в тому світі взагалі немає світлих сил, і за нього, Ореста, вступили у двобій дві ворожих між собою темні сили? Питань народжується сотня, а відповіді – жодної... Залишається чотири дні». Містичний детективний сюжет розбавлений усіма можливими й неможливими вставками: кохання, смерть, астрологія, ворожба, злочин і кара…Читається – справді відірватися не можна, хоча деякі вставочки видаються штучними, їх хочеться пропустити, аби скоріше дізнатися – що робити і хто винен? Фабула роману, на моє відчуття, більше цікава задумом, аніж втіленням.
Ефектний сюжет нашпигований жахами й фатальними таємницями, у порівнянні з якими блякнуть найстрашніші уявлення збудженої фантазії геніального маляра Гойї. Моя аналогія з цим художником невипадкова. Якось мені довелося бачити зібрання шедеврів цього майстра. Враження було незабутнім, але після оглядин я перехрестилася і зітхнула з полегшенням. Подібне відчуття виникло й після прочитання роману – «страшно, аж жуть»! – і головне, не виникає бажання до нього повертатися, а це вже зле, як на мене! Це, безперечно, не означає, що Сергій Пантюк написав поганий роман, у моїх враженнях упередженості немає. Мені близька думка літературного критика Роксани Харчук: «…надмір псує людину, і вона стає невразливою» ( «Слово Просвіти», № 9), а я додам, що надмір псує не тільки конкретну людину, а й літературні твори, викликаючи враження, неадекватні намірам письменника.
Цікавим мені видається фінал роману: «Господи, моя смерть – не твоя, тепер стає зрозумілим, що хотів сказати Олег. Він помер не з Божої волі, його вбили!». Ірреальний сюжет, детективно-містично-астрологічно хитросплетений вузол виявляється звичайною надувною кулькою, що за сім днів лускає – все закінчується неочікувано просто – це був добре спланований, професійно організований, але до банальності звичайний злочин, породження нашого паскудного життя. Навіть відчуваєш дрібку розчарування! Чомусь згадалася відома ще зі школи байка І. Крилова: «А скринька просто відкривалась!».
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
