Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
2026.02.28
06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
2026.02.26
20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
2026.02.26
20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
2026.02.26
20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Сергій Пантюк. СІМ ДНІВ І ВУЗОЛ СМЕРТІ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Пантюк. СІМ ДНІВ І ВУЗОЛ СМЕРТІ
НИЗКА ЖАХІВ У СПАЛАХАХ ЗОЙКІВ
Сергій Пантюк. СІМ ДНІВ І ВУЗОЛ СМЕРТІ: Роман, новели. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2007. – 288 с.
Український письменник Сергій Пантюк, автор семи поетичних книг, журналіст, співредактор сайту «Інша література» написав перший роман і сам його видав!
Колеги – письменники називають цей роман «енергетичною прозою (Іван Андрусяк), «романом-містикою, оригінальною та сміливою спробою зустрічі з потаємним, невидимим, нефізичним (Анатолій Дністровий), «книжкою глибокою, зрілою, професійною і при тому настільки динамічною, гостросюжетною й захоплюючою, що відірватися неможливо» (автор передмови Василь Кожелянко).
Зазвичай я не переповідаю сюжетів книг, які рецензую, але наразі без цього не обійтися. Зачин роману містично-детективний: один з персонажів Олег, програміст, на прізвисько Мегабайт, розробив комп’ютерну програму, яка може вирахувати день смерті людини. Головний герой Орест заради інтересу спробував і отримав інформацію: «Єдиним фрагментом, який рельєфно виринув із тексту і вгруз у свідомість, стало останнє речення… - Сім днів…Що сім днів? _ Жити…». Наступного дня загадково гине Олег і пішло-поїхало… Зав’язується вузол подій, щоміцніший з кожним наступним днем, бо герой живе, наперед знаючи день своєї смерті: «…він опинився у ситуації: за його душу начебто борються світлі й темні сили…Тож Олег зі своїм побажанням та словесним ребусом у снах, виходить, є силою світлою? Чи в тому світі взагалі немає світлих сил, і за нього, Ореста, вступили у двобій дві ворожих між собою темні сили? Питань народжується сотня, а відповіді – жодної... Залишається чотири дні». Містичний детективний сюжет розбавлений усіма можливими й неможливими вставками: кохання, смерть, астрологія, ворожба, злочин і кара…Читається – справді відірватися не можна, хоча деякі вставочки видаються штучними, їх хочеться пропустити, аби скоріше дізнатися – що робити і хто винен? Фабула роману, на моє відчуття, більше цікава задумом, аніж втіленням.
Ефектний сюжет нашпигований жахами й фатальними таємницями, у порівнянні з якими блякнуть найстрашніші уявлення збудженої фантазії геніального маляра Гойї. Моя аналогія з цим художником невипадкова. Якось мені довелося бачити зібрання шедеврів цього майстра. Враження було незабутнім, але після оглядин я перехрестилася і зітхнула з полегшенням. Подібне відчуття виникло й після прочитання роману – «страшно, аж жуть»! – і головне, не виникає бажання до нього повертатися, а це вже зле, як на мене! Це, безперечно, не означає, що Сергій Пантюк написав поганий роман, у моїх враженнях упередженості немає. Мені близька думка літературного критика Роксани Харчук: «…надмір псує людину, і вона стає невразливою» ( «Слово Просвіти», № 9), а я додам, що надмір псує не тільки конкретну людину, а й літературні твори, викликаючи враження, неадекватні намірам письменника.
Цікавим мені видається фінал роману: «Господи, моя смерть – не твоя, тепер стає зрозумілим, що хотів сказати Олег. Він помер не з Божої волі, його вбили!». Ірреальний сюжет, детективно-містично-астрологічно хитросплетений вузол виявляється звичайною надувною кулькою, що за сім днів лускає – все закінчується неочікувано просто – це був добре спланований, професійно організований, але до банальності звичайний злочин, породження нашого паскудного життя. Навіть відчуваєш дрібку розчарування! Чомусь згадалася відома ще зі школи байка І. Крилова: «А скринька просто відкривалась!».
Сергій Пантюк. СІМ ДНІВ І ВУЗОЛ СМЕРТІ: Роман, новели. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2007. – 288 с.
Український письменник Сергій Пантюк, автор семи поетичних книг, журналіст, співредактор сайту «Інша література» написав перший роман і сам його видав!
Колеги – письменники називають цей роман «енергетичною прозою (Іван Андрусяк), «романом-містикою, оригінальною та сміливою спробою зустрічі з потаємним, невидимим, нефізичним (Анатолій Дністровий), «книжкою глибокою, зрілою, професійною і при тому настільки динамічною, гостросюжетною й захоплюючою, що відірватися неможливо» (автор передмови Василь Кожелянко).
Зазвичай я не переповідаю сюжетів книг, які рецензую, але наразі без цього не обійтися. Зачин роману містично-детективний: один з персонажів Олег, програміст, на прізвисько Мегабайт, розробив комп’ютерну програму, яка може вирахувати день смерті людини. Головний герой Орест заради інтересу спробував і отримав інформацію: «Єдиним фрагментом, який рельєфно виринув із тексту і вгруз у свідомість, стало останнє речення… - Сім днів…Що сім днів? _ Жити…». Наступного дня загадково гине Олег і пішло-поїхало… Зав’язується вузол подій, щоміцніший з кожним наступним днем, бо герой живе, наперед знаючи день своєї смерті: «…він опинився у ситуації: за його душу начебто борються світлі й темні сили…Тож Олег зі своїм побажанням та словесним ребусом у снах, виходить, є силою світлою? Чи в тому світі взагалі немає світлих сил, і за нього, Ореста, вступили у двобій дві ворожих між собою темні сили? Питань народжується сотня, а відповіді – жодної... Залишається чотири дні». Містичний детективний сюжет розбавлений усіма можливими й неможливими вставками: кохання, смерть, астрологія, ворожба, злочин і кара…Читається – справді відірватися не можна, хоча деякі вставочки видаються штучними, їх хочеться пропустити, аби скоріше дізнатися – що робити і хто винен? Фабула роману, на моє відчуття, більше цікава задумом, аніж втіленням.
Ефектний сюжет нашпигований жахами й фатальними таємницями, у порівнянні з якими блякнуть найстрашніші уявлення збудженої фантазії геніального маляра Гойї. Моя аналогія з цим художником невипадкова. Якось мені довелося бачити зібрання шедеврів цього майстра. Враження було незабутнім, але після оглядин я перехрестилася і зітхнула з полегшенням. Подібне відчуття виникло й після прочитання роману – «страшно, аж жуть»! – і головне, не виникає бажання до нього повертатися, а це вже зле, як на мене! Це, безперечно, не означає, що Сергій Пантюк написав поганий роман, у моїх враженнях упередженості немає. Мені близька думка літературного критика Роксани Харчук: «…надмір псує людину, і вона стає невразливою» ( «Слово Просвіти», № 9), а я додам, що надмір псує не тільки конкретну людину, а й літературні твори, викликаючи враження, неадекватні намірам письменника.
Цікавим мені видається фінал роману: «Господи, моя смерть – не твоя, тепер стає зрозумілим, що хотів сказати Олег. Він помер не з Божої волі, його вбили!». Ірреальний сюжет, детективно-містично-астрологічно хитросплетений вузол виявляється звичайною надувною кулькою, що за сім днів лускає – все закінчується неочікувано просто – це був добре спланований, професійно організований, але до банальності звичайний злочин, породження нашого паскудного життя. Навіть відчуваєш дрібку розчарування! Чомусь згадалася відома ще зі школи байка І. Крилова: «А скринька просто відкривалась!».
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
