ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.12.17 14:33
Затісно в суєтному сьогоденні…
Кривавицею мерехтить майбутнє…
Невже таким задумано наш світ?
«А ти в минувшину занурся,- чую голос.-
Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
Прийнятні сьогоденню, віднайди.
Аби бодай на гріх один йому полегшал

Вероніка Новікова
2018.12.17 13:44
Я прийшла. Ось пісок, ось і лезо нічної води.
Холоди розрослися. Та годі, під одягом літо.
Я ходила так довго, як довго ніхто не ходив.
А тепер от прийшла. І, здається, раптово розквітла.

Ніч тремка і прозора, коріння у ній не росте.
Може ранок зар

Олександр Сушко
2018.12.17 12:59
Свобода, браття! Нумо у церкви!
Пірнімо купно в благодаті кубла!
Є хомути із Риму і Москви,
Приміряю дешевий - зі Стамбула.

Сліпаві гнучкошиєнки-раби
Рвонули навпрошки у райські пущі.
Штовхнув попа. Під рясою скарби

Ігор Деркач
2018.12.17 11:44
Я дуже невезучий на війну,
хоча біда не оминає хату.
І нині ясно – «руськую вєсну»
доб’є перо, якщо не автомати.

Карабкаються унтери на трон –
фотогенічні і, анфас, учені.
А я не присягав у мегафон

Сонце Місяць
2018.12.17 06:23
як ми, із грудневої вогкості
ввійшли до ампірної зали
голодні й лихі, зухвалі
навряд було що втрачати

гортензії між померанців
венеціанські дзеркала
боги & герої на фресках

Віктор Кучерук
2018.12.17 04:44
Зимова ніч, пустельна і безкрая,
Чорніє в посинілому вікні, –
Немов до скла навмисно примерзає,
Щоб світло не являлося мені.
Вона отак не вперше тріумфує,
Хоч хто те бачив чи про все те чув? –
Неначе жде, що крикну: “Алілуя!..”,
І запалю з безвих

Світлана Майя Залізняк
2018.12.17 01:19
Амур задуб на дереві... Зима.
Стріла примерзла кінчиком до шиби.
На столику надкушена хурма,
Качан капусти, хрін, баньката риба.

Засніжений будинок між доріг.
Укрився Карлсон шоколадним пледом.
Одну стрілу скупий амур беріг.

Світлана Майя Залізняк
2018.12.17 01:06
Пані Світлано-Майя! Отримав ВАШУ КНИГУ з вдячністю. Про цикли віршів, окремі вірші в динаміці розгортання образів - буде окремий художній та аналітичний огляд. А зараз саме головне: у ВАС увиразнено авторський неповторний стиль не тільки творення художніх

Серго Сокольник
2018.12.17 00:55
Друзі! Радий сповістити, що нещодавно вийшла моя нова книга "Горизонт подій. Обрана поезія та проза".

Книга- номінант Всеукраїнського конкурсу "Краща книга України", Держкомтелерадіо, 2018
Видавництво Друкарський двір Федорова, Київ, літературно-х

Серго Сокольник
2018.12.17 00:48
Друзі! Радий сповістити, що нещодавно вийшла моя нова книга "Горизонт подій. Обрана поезія та проза". Книга- номінант Всеукраїнського конкурсу "Краща книга України", Держкомтелерадіо, 2018 Видавництво Друкарський двір Федорова, Київ, 240 сторінок,

Сергій Гупало
2018.12.16 21:15
Важко стежиною йти, оглядатись:
Хто, як привиддя, мене доганяє?
Каже, що треба забути утрати,
Тепло дивитися на батерфляї…

Більше – проси у європ і америк…
Тих, що поважно повернуті задом.
Нібито клянчиш надійні папери

Микола Дудар
2018.12.16 20:56
Вивчаєш мову скрипаля
І джерело її, і схови…
Коли ще був зувсім малям -
Вас запідозрили у змові
І запроторили у клас
На довгих сім… плюс десять років -
Безцінний твій дороговказ
Веде у світ хрещених кроків…

Світлана Майя Залізняк
2018.12.16 20:38
То хміль, то плющик...

1

Робити людей щасливими,
зітхаючи, вперто вчуся.
Проходжу - міцна - жаливами...
А реципієнт - не в дусі.

Олександр Сушко
2018.12.16 19:34
Шукати глузд у глупстві я мастак,
Кладу осібно мухи та котлети.
Без дурнів не було би розумак,
Без графоманів - геніїв-поетів.

Вважав, що втік з ліричних калабань,
Плаксивої як дощ позбувся вади.
Та все відносне - навіть Інь та Янь,

Іван Потьомкін
2018.12.16 15:19
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Микола Дудар
2018.12.16 12:57
Одного дня далекого села
в цілому люди…
мухи там окремо,
жила-була цікавинка мала…
із пам’яті, на жаль, ми не зітремо
…він приземлявся трохи невпопад
сочилося із крил… принишкли верби
чекали там чомусь на зорепад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня четверта
Образ твору ПОРУШЕННЯ КЛЯТВ. ОБХІД
ВІЙСЬКА АГАМЕМНОНОМ



* * *

1] Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса

2] На золотому помості, і юна володарка Геба

3] Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали

4] Келихи в честь одне одного і поглядали на Трою.

5] Та заманулось Кронідові словом ущипливим Геру

6] Подратувати, і от жартома він до неї промовив:



7] «Дві між богинями тут заступниці є в Менелая:

8] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна.

9] Справді сидять тут обидві й, здаля поглядаючи тихо,

10] Слухають слово його. Афродіта, на усміхи щедра,

11] Завжди з Парісом усюди, від згуби його захищає.

12] От врятувала й сьогодні, коли вважав себе мертвим.

13] Та переміг же, проте, Менелай, Ареєві любий.

14] Тож поміркуймо тепер, як далі спрямуємо справу -

15] Знову жахливу розпалим війну й бойову колотнечу

16] Поміж народів чи згоди між ними дамо досягнути?

17] В разі якщо це милим здається для вас і приємним,

18] Хай непорушним лишиться Пріама владущого місто,

19] А аргів'янку Єлену нехай Менелай забирає».



20] Так він сказав, і з обуренням слухали Гера й Афіна.

21] Поруч сиділи вони і троянам біду замишляли.

22] Тільки Афіна мовчала й ні слова із уст не зронила,

23] Хоч і лютилася гнівом на Зевса, могутнього батька.

24] Гера ж у грудях не стримала гніву свого і сказала:



25] «Немилосердний Кроніде, яке-бо ти вимовив слово!

26] Чи надаремним бажаєш і марним ти труд мій зробити

27] Й піт, що в трудах обливалася ним я і коней трудила,

28] Воїв ахейських на горе Пріамові й дітям збиравши?



29] Дій, як ти волиш, та інші того не схвалять богове».



30] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

31] «О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти

32] Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одно лиш,

33] Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?

34] Лиш через брами та мури високі ввірвавшись до нього,

35] Тільки Пріама живцем із дітьми поглинувши й інших

36] Трої синів, лиш тоді б свою ти наситила злобу.

37] Що ж, як хочеш роби. Хай надалі лише ця незгода

38] Не обертається в зваду між мною й тобою велику.

39] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

40] Як заманеться колись і самому мені зруйнувати

41] Місто, в якому мужі проживатимуть любі для тебе,

42] Дай мені волю тоді і гніву мого ти не стримуй,

43] Так же, як зараз і я проти волі тобі уступаю.

44] Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба наметом

45] Гарних є міст і держав, де люди живуть земнородні,

46] Серцем моїм над всіма Іліон я шаную священний

47] І на чолі із Пріамом народ списоборця Пріама.

48] Там мій ніколи олтар без учт не лишався належних,

49] Чи узливань, чи жертовного диму, що нам подобає».



50] В відповідь мовила Гера йому, велеока владарка:



51] «А як на мене, то три є міста, мені найлюбіших:

52] Аргос, і Спарта, й до них широкодорожня Мікена.

53] Що ж, руйнуй їх, як стануть для серця твого осоружні.

54] Ні заступатись за них, ні перечить тобі я не буду.

55] Хай би перечила я, як станеш ти їх руйнувати, -

56] Не досягну тим нічого, бо ти набагато сильніший.



57] Та не повинен же труд і мій залишатися марним.

58] Я божество, як і ти, бо одного з тобою ми роду.

59] Старшою все ж таки Кронос мене породив гнучкомудрий,

60] Двічі поважну, - і родом, і тим, що тобі за дружину

61] Стала, а ти ж над всіма безсмертними владу тримаєш.

62] Будьмо ж одне перед одним поступливі в цьому обоє.

63] Я - тобі, ти - мені, щоб і інші боги це за приклад

64] Мали для себе. А зараз - скажи якнайшвидше Афіні,

65] Щоб поспішала на поле змагання троян і ахеїв

66] І намовляла троян порушити першими клятви,

67] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям».



68] Так говорила, й уважив їй батько людей та безсмертних,

69] І до Афіни промовив одразу ж він слово крилате:



70] «Вируш негайно у путь до війська троян і ахеїв,

71] Спробуй намовить троян порушити першими клятви,

72] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям».



73] Так він Афіну на те спонукав, до чого та й прагла.

74] Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських,

75] Наче зоря, що син гнучкомудрого Кроноса нею

76] Шле мореплавцям чи війська широким загонам знамення

77] Світло-яскраве, і сиплються іскри навкруг незліченні.

78] Схожа на неї злетіла на землю Паллада Афіна

79] І серед війська упала. Всіх жах охопив невимовний -

80] І конеборних троян, і мідноголінних ахеїв.

81] Так не один говорив, на сусіда поглянувши зблизька:



82] «Знову жахлива почнеться війна й бойова колотнеча

83] Поміж народів - невже ж таки миру не дасть осягнути

84] Зевс, наших воєн людських керівник і верховний правитель?»



85] Так не один виголошував серед троян і ахеїв.

86] Вигляду Антеноріда прибравши, бійця Лаодока,

87] Поміж троянських мужів замішалась тим часом Афіна -

88] Чи богорівного де не натрапить Пандара між ними?

89] Скоро в юрбі могутній Лікаона син бездоганний

90] В очі їй впав. При могутніх стояв він рядах щитоносних

91] Війська того, що сам він привів з-над Есепових течій.

92] Близько підходить і мовить вона йому слово крилате:



93] «Хочеш мене ти послухать, Лікаона сину розумний?

94] От коли б зважився бистру пустить ти стрілу в Менелая,

95] Мав би подяку троян і слави у них ти зажив би,

96] А щонайбільше з усіх - в молодого вождя Александра.

97] Перший тепер він тобі багаті приніс би дарунки,

98] Тільки б побачив лише, як Атрід Менелай войовничий,

99] Пострілом стятий твоїм, на вогнище сходить скорботне.

100] Тож в Менелая славетного кидай стрілу свою прямо,

101] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,

102] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,

103] Щойно додому повернешся в мури Зелеї священні».



104] Так говорила Афіна і впевнила розум безумця.

105] Зняв із плеча свого лук він, гладенько обтесаний з рогу

106] Дикої сарни швидкої, що сам, затаївшись в засаді,

107] В груди стрілою поцілив її, коли мала стрибнути

108] З бескиду й тут же замертво навзнак на скелю упала.

109] Роги над лобом у неї долонь на шістнадцять здіймались.

110] їх, обробивши ретельно, з'єднав роготокар майстерний,

111] Вилощив лук і на край приладнав золотеє окільце.

112] Лук спорядив і, об землю обперши, його натягнув він,

113] Товариші ж хоробрі щитами його заступили,

114] Щоб не наскочили часом Арея синове, ахеї,

115] Перш ніж впаде Менелай войовничий, Атрея нащадок.

116] З сагайдака він, віко ізнявши, невживану вийняв

117] З нього крилату стрілу - скорбот провинницю чорних,

118] Швидко наклав ту гірку він стрілу на лук з тятивою,



119] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,

120] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,

121] Щойно додому він вернеться в мури Зелеї священні;

122] Взявши стрілу й молотком її вправивши в жилу волову,

123] Він до грудей тятиву притулив, а залізко до лука.

124] Тільки-но дугоподібний він лук натягнув свій великий,

125] Лук задзвенів, тятива загула, і стріла гостродзьоба

126] Враз полетіла, жадаючи вцілити в натовп ворожий.



127] Та не забули блаженні боги, Менелаю, про тебе,

128] Й перша з них - Зевсова донька Афіна, що здобич дарує.

129] Стала вона біля тебе й стрілу відхилила колючу,

130] Легко від тіла її відігнала, немовби та мати

131] Муху зганяє з дитини, повитої сном найсолодшим.

132] Вістря її скерувала в те місце, де череса злотні

133] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.

134] В міцно пов'язаний черес гіркеє утрапило вістря,

135] Наскрізь пробила стріла майстерно оздоблений пояс

136] І пройняла вона й панцир, оздобами пишними вкритий,

137] Навіть пов'язку, що тіло йому від списів захищала

138] Захистом певним, - навіть її вона теж пронизала,

139] Тіло героєві ледь зачепивши, по шкірі дряпнула,

140] Й цівкою чорно-багряною кров з тої рани побігла.



141] Як меонійські жінки чи карійські слонову фарбують

142] Пурпуром кість, щоб наличники нею оздобити кінські,

143] І бережуть її дома - й багато комонників хтіло б

144] Мати її, але жде на державців оздоба коштовна:

145] Разом і коням краса, і візничому слава і шана, -

146] Так і тобі, Менелаю, збагрились пурпурною кров'ю

147] Стегна й гомілки стрункі, аж до кісточок, що над ступнею.



148] З жаху тоді затремтів державець мужів Агамемнон,

149] Чорну побачивши кров, що з рани відкритої бігла.

150] З жаху тремтів весь тоді й Менелай, Ареєві любий.

151] Та як побачив зазублини й зав'язь стріли він над тілом,

152] Знову йому до грудей вернулася духа бадьорість.

153] Важко зітхнувши, - навколо й усе товариство зітхало, -

154] Взяв Менелая за руку й сказав володар Агамемнон:



155] «Брате мій любий! Тобі на загибель ту склав я угоду,

156] Проти троян одного з ахеїв поставивши битись!

157] Ось тебе ранено - клятву священну зламали трояни!

158] Але ні клятвенна кров баранів не буває даремна,

159] Ні узливання, ні потиск правиць, що ми ними клялися.

160] Як не віддасть їм тепер олімпієць, то все ж неодмінно,

161] Хоч і пізніш, а віддасть, а ті вже заплатять за зраду

162] І головами своїми, й жінками, і рідними дітьми.

163] Добре-бо знаю це все і розумом я, і душею.



164] День той настане колись - Іліон загине священний.

165] З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.

166] Зевс, що в ефірі живе, з висоти свого трону, Кроніон,

167] Темною сам потрясе тоді з неба егідою, в гніві

168] За віроломство й обман. І збудеться все неодмінно.

169] Але страшна мені буде скорбота й печаль, Менелаю,

170] Якщо тепер ти умреш, досягнувши кінця свого віку,

171] Вкритий ганьбою до Аргоса спраглого я повернуся.

172] Згадувать зразу ж почнуть ахеї тоді про вітчизну.

173] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам покинем

174] Ми аргів'янку Єлену. Твої зотліватимуть кості

175] В полі під Троєю, справа ж нескінчена так і лишиться.

176] Скаже тоді не один із троян гордовито зухвалих,

177] Ставши ногою, славетний Атріде, на пагорб твій гробний:

178] «О, коли б так і завжди свій гнів виявляв Агамемнон,

179] Як задаремно тепер привів сюди військо ахейське

180] 11 з кораблями порожніми знов повернувся додому,

181] В край вітчизняний, хороброго кинувши тут Менелая».

182] Скаже він так, і тоді - хай земля мене рідна поглине».

183] Щоб підбадьорить його, Менелай йому мовить русявий:

184] «Духом кріпися, щоб страху не сіять у війську ахейськім.

185] 1 Гостра не впала стріла на місця небезпечні", спочатку

186] Пишно мережаний черес затримав її та запона

187] Потім з пов'язкою, що мідники мені хитро склепали».

188] Відповідаючи, мовить владущий йому Агамемнон:

189] «О, коли б то й було так, улюблений мій Менелаю!

190] Рану досвідчений лікар огляне твою і цілющих

191] Ліків дасть, щоб чорні тобі заспокоїти болі».

192] Зразу ж покликаний був ним Талфібій, окличник божистий:



193] «Кликни, Талфібію, хай Махаон сюди прийде негайно,

194] Того Асклепія син, що лікарем був бездоганним,

195] Хай Менелая огляне, хороброго сина Атрея.

196] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою

197] Ранив його - на славу собі та усім нам на горе».



198] Так він сказав, і послухався мови тієї окличник.

199] Швидко крізь лави ахеїв проходить він міднохітонних,

200] Скрізь Махаона шукаючи. Бачить нарешті - стоїть він,

201] Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,

202] Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.

203] Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:



204] «Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,

205] Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.

206] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою

207] Ранив його - на славу собі та усім нам на горе».

208] Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.



209] Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.

210] А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий

211] Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом

212] Люди, і от Махаон посередині став богорівний,

213] І витягати почав він стрілу, що вп'ялася у черес,

214] Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.

215] Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону

216] Витяг з пов'язкою, що мідники йому хитро склепали,

217] Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,

218] Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,

219] Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.

220] Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.

221] Рушили разом на них загони троян щитоносні.

222] Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.

223] Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,

224] Десь би ховався від страху або не хотів воювати, -

225] Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,

226] Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,

227] Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий

228] Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.

229] Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом

230] Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.

231] Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.

232] Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,

233] То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:



234] «Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!

235] Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.

236] Ті, що священну посміли порушити першими клятву,

237] Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати,

238] їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми

239] На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши».



240] А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,

241] Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:



242] «Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?

243] Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,

244] Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,

245] Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.

246] Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.

247] Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших

248] Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,

249] Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?»



250] Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.

251] От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.

252] З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, -

253] Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.



254] А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.



255] Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,



256] Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:



257] «Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв

258] Я поважаю - чи то на війні, чи то в іншому ділі,

259] Чи то на учті, коли іскристе вино із водою

260] Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.

261] Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї

262] Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих

263] Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.

264] В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!»



265] Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:



266] «Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним

267] Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.

268] Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв

269] Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну

270] Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі

271] їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву».



272] Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.

273] Він підійшов до Бантів, пробившися ледве крізь натовп.

274] В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.

275] Як козопас із чатівні високої інколи бачить

276] Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,

277] І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,

278] Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,

279] Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, -

280] Так за Бантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,

281] Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,

282] Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.

283] Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон

284] Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:



285] «Славні Банти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!

286] Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.

287] Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.

288] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

289] Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,

290] Скоро б упало подолане місто державця Пріама,

291] Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами».



292] Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.

293] Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,

294] Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;

295] Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій

296] Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.

297] Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,

298] Ззаду ж - пішого війська хороброго лави численні,



299] Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,

300] Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.

301] Воям комонним він першим наказував рівно рядами

302] Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.



303] «Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,

304] Не виривався один уперед із троянами битись.

305] Не відступав би й назад - це й інших ослабити може.

306] Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,

307] Списа вперед виставляй - цей спосіб є самий найкращий.

308] Так наші предки міста і мури міцні руйнували,

309] Маючи розум такий же і запал у грудях той самий».



310] Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.

311] Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,

312] Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:



313] «Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,

314] Ноги були неослабні і сили колишні буяли!

315] Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший

316] їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі».



317] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:



318] «Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню

319] Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.

320] Та усього заразом не дарують людині богове.

321] Був я колись молодий, а тепер от - насунулась старість.

322] Але й таким між комонників вийду, порадою й словом

323] їх направляючи, це - і право старих, і пошана.

324] А на списах нехай списники б'ються молодші, снагою

325] Кріпші за мене, які на свою покладаються силу».



326] Так він сказав, і Атрід подався, радіючи, далі.

327] Вершника він Менестея зустрів тоді, сина Петея,

328] Що між афінян стояв, побудників кличів воєнних.

329] А недалеко від нього стояв Одіссей велемудрий,

330] І навкруги кефаленці, в боях неослабні, стояли

331] Лавами. Тут-бо не чути було їм кличів воєнних,

332] Тільки-но ще почали вирушати одні проти одних

333] І конеборні трояни, й ахеї. А ці все на місці

334] Ждали, коли якийсь інший ахеїв загін, підоспівши,

335] Кинеться проти троян, щоб січу й самим розпочати.

336] Бачачи це, їх лаять владущий почав Агамемнон

337] Та, їх обох окликаючи, мовив їм слово крилате:



338] «Сину Петея-державця і паростка Зевса самого,

339] Й ти лиш на підступи хитрі й лукавство зажерливе здатний!

340] Що ж ви лякливо ховаєтесь тут, дожидаючи інших?

341] Вам би обом у лавах передніх належало бути

342] Й інших палаючій битві назустріч вести за собою.

343] Ви-бо про учти найпершими чули від мене обидва



344] В час, коли учту старійшинам ми готували, ахеї.

345] Любо тоді вам було печеню смачну споживати,

346] З келихів медосолодке вино досхочу собі пити.

347] Нині ж дивитись вам любо, щоб десять загонів ахейських

348] Поперед вас воювали і гострою билися міддю!»



349] Глянув спідлоба і мовив йому Одіссей велемудрий:

350] «Що за слова в тебе линуть, Атрід, крізь зубів огорожу?

351] Як же це ми уникаємо бою, коли ми, ахеї,

352] Проти троян конеборних Ареєву лють піднімаєм?

353] Схочеш, то ти ще побачиш, якщо це тебе так турбує,

354] Як Телемахів батечко любий та кинеться перший

355] Проти троян конеборних. Слова ти на вітер пускаєш!»



356] І, усміхаючись, мовив владущий йому Агамемнон,

357] Гнів Одіссея помітивши, взяв він назад своє слово:



358] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

359] Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,

360] Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих

361] Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.

362] Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово

363] Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!»



364] Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.

365] Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,

366] З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.

367] Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.

368] Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон

369] Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:



370] «Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!

371] Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?

372] Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,

373] Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, -

374] Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я

375] І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.

376] Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени

377] З рівним богам Полініком до війська людей набирати.

378] Мавши облогою йти на священні мури фіванські,

379] Дуже просили вони їм дати союзників славних.

380] Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.

381] Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.

382] Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених

383] Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.

384] Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.

385] От він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв -

386] Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.

387] Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,

388] Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.



389] Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко

390] Перемагав: була помічницею в нього Афіна.

391] Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,

392] Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,

393] П'ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними -

394] Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,

395] І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.

396] Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.

397] Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому -

398] Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.

399] От який був Тідей етолійський! А син народився

400] Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий».



401] Так він сказав. На те Діомед не відмовив могутній,

402] Він шанобливо докори державця шановного слухав.

403] А Капанея славетного син до владущого мовив:



404] «Сину Атреїв, знаючи правду, в олжу не вдавайся.

405] Ми від батьків хоробріші й пишаємось тим справедливо.

406] Ми-бо недавно взяли і Фів семибрамних твердиню,

407] З меншою силою війська прийшовши під мури міцніші,

408] Вірячи в божі знамення і Зевса великого поміч.

409] Наші ж батьки загинули через безтямну зухвалість.

410] Тим-то й не став-бо ти нас в однаковій честі з батьками».



411] Глянув спідлоба і так Діомед на те мовив могутній:



412] «Дядечку, краще помовч і мови моєї послухай.



413] Не докорю Агамемнону я, людей вожаєві,

414] Що закликає у бій в наголінниках мідиих ахеїв.

415] Вкриється славою він, якщо переможуть ахеї

416] Трої синів, і впадуть Іліона священного мури;

417] Вкриється смутком, якщо переможені будуть ахеї.

418] Краще згадаймо з тобою ми шал бойового завзяття!»



419] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.

420] Грізно від того на грудях вождя, що кинувся в битву,

421] Мідь забряжчала, аж острах і мужнього серцем обняв би.



422] Так наче хвилі морські, охмареним гнані Зефіром,

423] Грімко об берег столунний б'ючись, раз у раз набігають, -

424] Спершу зростають у морі вони, а потім на берег

425] З гуркотом ринуть страшенним, і аж понад скелі стрімчасті

426] Хвилі сягають горбаті і шумом солоним плюються, -

427] Так раз у раз і данаїв фаланги одна за одною

428] Йшли безустанно у бій, і кожній давали накази

429] Воєначальники, й мовчки ішли всі, й ніхто б не подумав,

430] Що тут є стільки народу, і в кожного голос є в грудях.

431] Йшли у мовчанні, покірні вождям, і лиш блискала ясно

432] Зброя в оздобах рясних, що в ній у похід вирушали.

433] Військо ж троянське, як вівці в кошарі заможного мужа,



434] Сотнями збившись, стоять, коли молоко у них доять,

435] І безустанно бекають, чуючи голос ягняток, -

436] Гамір такий у троянців лунав по їх цілому війську.

437] Та не у всіх був однаковий крик, не однакова мова,

438] Різноманітні змішались тут різних народів говірки.

439] Цих підбиває Арей, а тих - ясноока Афіна,

440] Жах, і Острах, і Звада, в жадобі своїй ненаситна,

441] Мужоубивці Арея сестра і товаришка вірна.

442] Спершу маленька на зріст, виростаючи, згодом сягає

443] Неба вона головою, сама ж по землі йде цогами.

444] От вона й тут, між ворожі проходячи юрми, однаку

445] Сіяла в них ворожнечу і множила стогони людські.



446] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,

447] Разом зіткнулися шкіра щитів, і списи, і зусилля

448] Мідянозбройних мужів. Одні об одні ударялись

449] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.

450] Все тут змішалось - і крики звитяжні, і стогони людські

451] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.

452] Так, як у повінь потоки, із пагір спадаючи буйно,

453] Котять ярами із сніжних джерел свої води бурхливі

454] І у долині просторій їх шумно зливають докупи,

455] А з-над бескету пастух іздалеку гомін той чує, -

456] Так і од військ протиборних - і брязкіт, і крики лунали.



457] Перший поверг Антілох Ехепола, Талісія парость,

458] Славного воїна з-поміж передніх загонів троянських.

459] В гребінь шолома гривастого перший його він ударив,

460] В лоб йому'списа всадив, і глибоко в кість увігналось

461] Мідяне вістря, і тьма Ехеполові очі укрила.

462] Наче та вежа, упав він на землю в цій битві жорстокій.

463] Впалого тіло за ноги вхопив володар Елефенор,

464] Син Халкодонта, начальник абантів, душею великих,

465] І поволік з бойовища, жадаючи швидше із нього

466] Лати здійнять. Та не довго тривало його намагання.

467] Вгледів душею великий Агенор, як труп волочив він,

468] В ребра, що випадком той оголив під щитом, нахилившись,

469] Списом сягнув міднокутим і руху все тіло позбавив.

470] Щойно той випустив дух свій, як січа страшенна зчинилась

471] Поміж троян і ахеїв. Вовками один на одного

472] Кидались дико вони, й розпанахував воїна воїн.



473] Син Теламона Еант убив Сімоесія, парость

474] Антеміона квітучу; в долину з батьками своїми

475] З Іди зійшовши колись, щоб отари провідать овечі,

476] На берегах Сімоентових мати його породила,

477] Тим-то й назвали його Сімоесієм. Але віддячить

478] За піклування батькам своїм любим не встиг він: коротким



479] Вік його став перед списом великого духом Еанта.

480] Першим він вийшов вперед, і спис йому в груди улучив,

481] В правий сосок; і, пройнявши плече йому, вийшло іззаду

482] Мідяне вістря, й на землю упав він у порох, неначе

483] Той осокір, що на луках в розлогій долині зростає,

484] Рівний, стрункий, лиш вершина гіллям увінчана пишно.

485] Та блискучим сокири залізом зітнув його тесля,

486] Щоб на обіддя колісне для доброго воза погнути,

487] Й от він нерушно на березі річки лежить і всихає.



488] Так Антемід Сімоесій лежав, богорідним Бантом

489] Зброї позбавлений. З натовпу раптом, націлившись гострим

490] Списом, ударив його син Пріама, Антіф зброєсяйний,

491] Та промахнувсь, - Одіссея хороброму другові Левку

492] Втрапив у пах, коли той іще трупа волік з бойовища.

493] Випав із рук його мертвий, і сам він поліг біля нього.



494] Гнівом спахнув Одіссей, товариша вбитим уздрівши,

495] Виступив з лав наперед, блискотливою міддю окутий,

496] Біля полеглого став і, навкруг озирнувшися, раптом

497] Списа блискучого кинув, і от відступили трояни

498] Перед навальністю мужа. Та й кинутий спис був не марно:

499] В Демокоонта поцілив, нешлюбного сина Пріама, -

500] Той з Абідоса прибув, де коней тримав прудконогих.

501] Списом ударив його Одіссей, за товариша гнівний,

502] Прямо у скроню, і вийшло крізь голову з другого боку

503] Мідяне вістря, і тьма Пріамідові очі укрила.

504] Важко зваливсь він на землю, аж зброя *іа нім забряжчала.

505] І відступили передні ряди і осяйливий Гектор.

506] З криком великим аргеї, полеглих тіла відволікши,

507] Рушили всі уперед. Це вгледів з твердині Пергаму

508] Й гнівом скипів Аполлон та гучно троян підбадьорив:



509] «Сміло вперед, конеборні трояни! Звитяги аргеям

510] Не уступайте, - не з каменю шкіра у них, не з заліза,

511] їй не затримати мідь, що ударом тіла розсікає!

512] Тут не воює й Ахілл, пишнокосої парость Фетіди:

513] Гнів свій, для серця болючий, плекає він перед човнами».

514] Грізний їм бог так гукав із твердині; а Зевсова донька,

515] Трітогенея славетна, снаги додавала агеям,

516] В натовпі ходячи скрізь, де бачила духом ослаблих.

517] Амарінкіда Діора тим часом приборкала доля -

518] В праву гомілку при кісточці саме поранений був він

519] Каменем гострим: фракійський проводар у нього улучив,

520] Пейрой, син дужий Імбраса, із города Ени прибулий.

521] І сухожилля порвав йому камінь безстидний обидва,

522] Й кість розтрощив, і Діор похитнувся, і навзнак звалився

523] В порох, до друзів обидві свої простягаючи руки



524] Й дух випускаючи. Раптом підбіг той, що цілив у нього,

525] Пейрой, і списа ввігнав йому близько від пупа, й на землю

526] Випали нутрощі всі, і тьма йому очі окрила.



527] Кинувсь Тоант етолієць, ледь Пейрой схиливсь, і ударив

528] В груди його над соском і списа встромив у легені.

529] Ближче Тоант підбігає і, вирвавши списа важкого

530] В нього з грудей, свій гострий вихоплює меч і, ввігнавши

531] Прямо в живіт, відбирає фракійцеві подих останній.

532] А обладунку не зняв: обступили убитого друзі,

533] З чубом на тім'ї фракійці, списи наставляючи довгі,

534] Й хоч був величний Тоант, і могутній, і мужністю славний,

535] Геть відігнали його, й відступив він, жахаючись серцем.

536] Так і лежали один біля одного в поросі поряд

537] Двоє вождів - фракійців і мідянозбройних епеїв.

538] А навкруги - з обох станів - багато загинуло й інших.



539] Битву цю гудити муж не наважився б навіть сторонній,

540] Хоч і без жодної шкоди, не ранений гострою міддю,

541] Вештався б він серед бою, й водила б Паллада Афіна,

542] Взявши за руку його, і від стріл і списів боронила.

543] В день той загинула сила-силенна троян і ахеїв,

544] В порох упавши чолом і один біля одного лігши.


* * *



Примітки
2. Геба - богиня, дочка Зевса і Гери, уособлення молодості. На учтах богів, де вони споживають амбросію і п'ють нектар, в обов'язок Геби входить наливати келихи.

8. Алалкоменіда - богиня Афіна. Ім'я це виникло від назви беотійського міста Алалкомени. Там був один з найдавніших у Греції храмів Афіни. Існувало навіть повір'я, ніби вона в цьому місті народилась, і що це ніби рятувало місто від ворожих вторгнень. Інші версії міфа мають деякі відмінності: Алалкоменей - перша людина, що з'явилася в Беотії дуже давно, ще коли на небі не було й місяця. Він заснував місто, став порадником Зевса, виховував його дочку Афіну.

75. Зоря, що нею Зевс подає мореплавцям чи військам знак, - метеор.

88. Пандар - син Лікаона з Зелеї, вождь лікійців, що населяли територію в Малій Азії, неподалік від Трої, найзнаменитіший лучник у троянському війську.

201. Трікка - річка у Фессалії.

219. Хірон - мудрий кентавр, що жив на горі Пеліоні (у Фессалії, неподалік від Олімпу), вихователь героїв багатьох грецьких міфів. З-поміж усього іншого навчав він їх і лікарської справи.

319. Еревталіон - вождь аркадійців. Про бій з ним Нестор докладніше оповідає в рядках 132-156 VII пісні.

383. Асоп - ріка в Беотії.

388. Кадмеї (нащадки Кадма) - фіванці. Існує міф про фінікійця Кадма, який у пошуках своєї сестри Європи, спокушеної Зевсом, прибув до Греції. Він став засновником міста Кадмеї, пізніше названого Фівами. Його супутників понищив дракон, якого Кадм убив, а зуби його посіяв, і з тих зубів виросли озброєні люди, що відразу почали між собою криваву зваду, в якій і погинули всі, крім п'ятьох, і від цих п'ятьох ведуть свій початок найзнатніші роди фіванців.

406-410. Існують розповіді про два походи аргів'ян проти беотійських семибрамних Фів. Перший похід семи героїв закінчився невдачею «через безтямну зухвалість»: один із учасників походу, Капаней, Сфенелів батько, зійшовши на фіванський мур, вигукнув, що навіть Зевсова блискавка не зжене його з муру. Розгніваний Зевс скинув його тоді і змусив усе військо до втечі. Другий

похід - «похід епігонів» - здійснили сини попередніх учасників, серед них Сфенел і Діомед. Вони здобули і зруйнували Фіви.

440. Діти Арея Жах і Острах (в оригіналі Деймос і Фобос) та його сестра Звада (Еріс) - уособлення почуттів, пов'язаних з війною.

464. Абанти - давнє плем'я, відоме особливою войовничістю.

476. Сімоент - ріка біля Трої.

507. Пергам - укріплений центр, цитадель Трої.

515. Трітогенея - Афіна. Це її ім'я пояснюють по-різному. Найімовірніше пояснення - народжена на березі беотійської річки Трітону.


ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:03:15
Переглядів сторінки твору 1823
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній