ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.10.19 16:14
Поміж уловом, що приніс рибалка,
Устрицю пацюк набачив
І подумки начебто вже їсть.
«Який з мене наїдок?-
Вгадала намір ненажери бідолаха».
«Розкрийся і вдовольнюся цим!»
Не спало хитруну на думку,
Що бажання жить несе і порятунок:

Вікторія Торон
2018.10.19 11:21
Ця рубінова мова – вино в кришталі,
бархат уст і розбурханий шепіт,
це кружляння замріяне, сонце в гіллі,
листя спогадів звіяний шерхіт.
Це віднайдення рідних могил в бур’янах,
у поклоні покладені квіти,
це оживлення істин, що вмерли в світах,
і

Світлана Майя Залізняк
2018.10.19 10:36
і ніхто не застрахований
від теракту серед зла.
Будь вахтером чи Бетховеном -
днина гостре підвезла.

Біг чимдалі - чи поранених
піднімати і везти?
Друг мій каже одурманено:

Тата Рівна
2018.10.19 09:53
Розірвати планету або збудувати планету
Врятувати планету — планктону потрібна планета
У поета призначення бути всього лиш поетом
Архітектором душ — на поета чекають проекти
Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
Як імпланти чекають хірургів або де

Любов Бенедишин
2018.10.19 09:19
Ще мрії високі личать,
І руки – вправні.
А Муза чомусь не кличе
В небесні плавні.

Приб’ється не знати звідки,
Нахмурить брови…
Зоставить на серці мітку –

Вероніка Новікова
2018.10.18 22:55
Що ти про мене знаєш, як ти із цим живеш?
Я майже все забула, вистояла вином.
Слід від долоні губиться поміж густих одеж:
тих, що, коли намокнуть, тягнуть на дно.

Слід від долоні плине спиною від стегна.
Русло його не висохло, витоки ще пульсують.

Серго Сокольник
2018.10.18 22:10
Ніч наповнила глечики снів,
Із яких ми наснагу пили
Дивоцвітами... На полотні
(...чи букетом на майстра столі...)

І малюнок сумний у очах
Чорним кольором в осінь тече,
Віддзеркаливши темряви жах

Ігор Шоха
2018.10.18 21:27
На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –

Катерина Боброк
2018.10.18 21:16
стосунки між нами як від початку Бог створив - взаємні і прості.
а тепер пауза. уяви запах хліба вдосвіта на капустяному листі
і знатний борщ у полив'янім горщику на нашу велику сім'ю
і вечеря і пісня і солов'ї у вишневім садку-раю.
тут зводити бр

Сонце Місяць
2018.10.18 18:48
на всякі докучні нікчемності
наплювати би з нескінченності
адже будь~ що не більше ніж тінь
золотисто~ сріблистих видінь

крізь неспішно лункі нетотожності
за кулісами & понад ложами
кружеляє собі передзвін

Олександр Олехо
2018.10.18 12:51
Пані у зеленому пальті
Тінь весни в алеях листопаду
Затаїлась осінь у куті
Запаливши зоряну лампаду
Там їй добре і земна печаль
Омиває зранку тьмяні трави
В кожного на жаль є пам'ять-жаль
Келишок вина і чашка кави

Тетяна Левицька
2018.10.18 11:52
Гірчить калина на губах,
Сум за плечима.
Червоні спалахи в лугах,
Неопалима.
З коштовних розсипів гранат -
Терпкі коралі.
Хмільного надвечір'я шат
Все далі в далі.

Олександр Сушко
2018.10.18 07:48
Маю, браття, дрібочку таланту,
Люди шепчуть: "Віршик не такий.
Пишеш про земне. Тра вище брати,
Не для інтернету - на віки.

Мову поміняй, шульгаву руку,
Тоніка не модна - є верлібр.
Від сатири графоманам мулько,

Віктор Кучерук
2018.10.18 01:52
Т. І...
Була б чужа - тоді не говорили,
Як явір із калиною в гаю, -
Тобі розмови повертають сили,
Мене - ведуть у молодість мою.
Тож радості ще більшої не треба,
Сполоханим надією серцям,
Ні від шептань, при зустрічах, де-небудь,

Володимир Бойко
2018.10.18 00:54
Не бачать ані виходу, ні входу,
Не відчувають власної ганьби,
Оті, що обирають несвободу,
Оті, котрі зреклися боротьби.

Всі фігові листки прибрала осінь,
І кожен має те, що заслужив.
Свобода не потрібна малоросам,

Галина Кучеренко
2018.10.17 21:03
«Новітня» «українська» школа -
Педагогічний формалізм:
Навчання мовою - довкола!..
В перервах - русскій реалізм.

Між вчителями, при розмові,
І з учнями - не чути мови,
Батьківські збори чи нарада -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня четверта
Образ твору ПОРУШЕННЯ КЛЯТВ. ОБХІД
ВІЙСЬКА АГАМЕМНОНОМ



* * *

1] Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса

2] На золотому помості, і юна володарка Геба

3] Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали

4] Келихи в честь одне одного і поглядали на Трою.

5] Та заманулось Кронідові словом ущипливим Геру

6] Подратувати, і от жартома він до неї промовив:



7] «Дві між богинями тут заступниці є в Менелая:

8] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна.

9] Справді сидять тут обидві й, здаля поглядаючи тихо,

10] Слухають слово його. Афродіта, на усміхи щедра,

11] Завжди з Парісом усюди, від згуби його захищає.

12] От врятувала й сьогодні, коли вважав себе мертвим.

13] Та переміг же, проте, Менелай, Ареєві любий.

14] Тож поміркуймо тепер, як далі спрямуємо справу -

15] Знову жахливу розпалим війну й бойову колотнечу

16] Поміж народів чи згоди між ними дамо досягнути?

17] В разі якщо це милим здається для вас і приємним,

18] Хай непорушним лишиться Пріама владущого місто,

19] А аргів'янку Єлену нехай Менелай забирає».



20] Так він сказав, і з обуренням слухали Гера й Афіна.

21] Поруч сиділи вони і троянам біду замишляли.

22] Тільки Афіна мовчала й ні слова із уст не зронила,

23] Хоч і лютилася гнівом на Зевса, могутнього батька.

24] Гера ж у грудях не стримала гніву свого і сказала:



25] «Немилосердний Кроніде, яке-бо ти вимовив слово!

26] Чи надаремним бажаєш і марним ти труд мій зробити

27] Й піт, що в трудах обливалася ним я і коней трудила,

28] Воїв ахейських на горе Пріамові й дітям збиравши?



29] Дій, як ти волиш, та інші того не схвалять богове».



30] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

31] «О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти

32] Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одно лиш,

33] Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?

34] Лиш через брами та мури високі ввірвавшись до нього,

35] Тільки Пріама живцем із дітьми поглинувши й інших

36] Трої синів, лиш тоді б свою ти наситила злобу.

37] Що ж, як хочеш роби. Хай надалі лише ця незгода

38] Не обертається в зваду між мною й тобою велику.

39] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

40] Як заманеться колись і самому мені зруйнувати

41] Місто, в якому мужі проживатимуть любі для тебе,

42] Дай мені волю тоді і гніву мого ти не стримуй,

43] Так же, як зараз і я проти волі тобі уступаю.

44] Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба наметом

45] Гарних є міст і держав, де люди живуть земнородні,

46] Серцем моїм над всіма Іліон я шаную священний

47] І на чолі із Пріамом народ списоборця Пріама.

48] Там мій ніколи олтар без учт не лишався належних,

49] Чи узливань, чи жертовного диму, що нам подобає».



50] В відповідь мовила Гера йому, велеока владарка:



51] «А як на мене, то три є міста, мені найлюбіших:

52] Аргос, і Спарта, й до них широкодорожня Мікена.

53] Що ж, руйнуй їх, як стануть для серця твого осоружні.

54] Ні заступатись за них, ні перечить тобі я не буду.

55] Хай би перечила я, як станеш ти їх руйнувати, -

56] Не досягну тим нічого, бо ти набагато сильніший.



57] Та не повинен же труд і мій залишатися марним.

58] Я божество, як і ти, бо одного з тобою ми роду.

59] Старшою все ж таки Кронос мене породив гнучкомудрий,

60] Двічі поважну, - і родом, і тим, що тобі за дружину

61] Стала, а ти ж над всіма безсмертними владу тримаєш.

62] Будьмо ж одне перед одним поступливі в цьому обоє.

63] Я - тобі, ти - мені, щоб і інші боги це за приклад

64] Мали для себе. А зараз - скажи якнайшвидше Афіні,

65] Щоб поспішала на поле змагання троян і ахеїв

66] І намовляла троян порушити першими клятви,

67] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям».



68] Так говорила, й уважив їй батько людей та безсмертних,

69] І до Афіни промовив одразу ж він слово крилате:



70] «Вируш негайно у путь до війська троян і ахеїв,

71] Спробуй намовить троян порушити першими клятви,

72] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям».



73] Так він Афіну на те спонукав, до чого та й прагла.

74] Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських,

75] Наче зоря, що син гнучкомудрого Кроноса нею

76] Шле мореплавцям чи війська широким загонам знамення

77] Світло-яскраве, і сиплються іскри навкруг незліченні.

78] Схожа на неї злетіла на землю Паллада Афіна

79] І серед війська упала. Всіх жах охопив невимовний -

80] І конеборних троян, і мідноголінних ахеїв.

81] Так не один говорив, на сусіда поглянувши зблизька:



82] «Знову жахлива почнеться війна й бойова колотнеча

83] Поміж народів - невже ж таки миру не дасть осягнути

84] Зевс, наших воєн людських керівник і верховний правитель?»



85] Так не один виголошував серед троян і ахеїв.

86] Вигляду Антеноріда прибравши, бійця Лаодока,

87] Поміж троянських мужів замішалась тим часом Афіна -

88] Чи богорівного де не натрапить Пандара між ними?

89] Скоро в юрбі могутній Лікаона син бездоганний

90] В очі їй впав. При могутніх стояв він рядах щитоносних

91] Війська того, що сам він привів з-над Есепових течій.

92] Близько підходить і мовить вона йому слово крилате:



93] «Хочеш мене ти послухать, Лікаона сину розумний?

94] От коли б зважився бистру пустить ти стрілу в Менелая,

95] Мав би подяку троян і слави у них ти зажив би,

96] А щонайбільше з усіх - в молодого вождя Александра.

97] Перший тепер він тобі багаті приніс би дарунки,

98] Тільки б побачив лише, як Атрід Менелай войовничий,

99] Пострілом стятий твоїм, на вогнище сходить скорботне.

100] Тож в Менелая славетного кидай стрілу свою прямо,

101] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,

102] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,

103] Щойно додому повернешся в мури Зелеї священні».



104] Так говорила Афіна і впевнила розум безумця.

105] Зняв із плеча свого лук він, гладенько обтесаний з рогу

106] Дикої сарни швидкої, що сам, затаївшись в засаді,

107] В груди стрілою поцілив її, коли мала стрибнути

108] З бескиду й тут же замертво навзнак на скелю упала.

109] Роги над лобом у неї долонь на шістнадцять здіймались.

110] їх, обробивши ретельно, з'єднав роготокар майстерний,

111] Вилощив лук і на край приладнав золотеє окільце.

112] Лук спорядив і, об землю обперши, його натягнув він,

113] Товариші ж хоробрі щитами його заступили,

114] Щоб не наскочили часом Арея синове, ахеї,

115] Перш ніж впаде Менелай войовничий, Атрея нащадок.

116] З сагайдака він, віко ізнявши, невживану вийняв

117] З нього крилату стрілу - скорбот провинницю чорних,

118] Швидко наклав ту гірку він стрілу на лук з тятивою,



119] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,

120] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,

121] Щойно додому він вернеться в мури Зелеї священні;

122] Взявши стрілу й молотком її вправивши в жилу волову,

123] Він до грудей тятиву притулив, а залізко до лука.

124] Тільки-но дугоподібний він лук натягнув свій великий,

125] Лук задзвенів, тятива загула, і стріла гостродзьоба

126] Враз полетіла, жадаючи вцілити в натовп ворожий.



127] Та не забули блаженні боги, Менелаю, про тебе,

128] Й перша з них - Зевсова донька Афіна, що здобич дарує.

129] Стала вона біля тебе й стрілу відхилила колючу,

130] Легко від тіла її відігнала, немовби та мати

131] Муху зганяє з дитини, повитої сном найсолодшим.

132] Вістря її скерувала в те місце, де череса злотні

133] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.

134] В міцно пов'язаний черес гіркеє утрапило вістря,

135] Наскрізь пробила стріла майстерно оздоблений пояс

136] І пройняла вона й панцир, оздобами пишними вкритий,

137] Навіть пов'язку, що тіло йому від списів захищала

138] Захистом певним, - навіть її вона теж пронизала,

139] Тіло героєві ледь зачепивши, по шкірі дряпнула,

140] Й цівкою чорно-багряною кров з тої рани побігла.



141] Як меонійські жінки чи карійські слонову фарбують

142] Пурпуром кість, щоб наличники нею оздобити кінські,

143] І бережуть її дома - й багато комонників хтіло б

144] Мати її, але жде на державців оздоба коштовна:

145] Разом і коням краса, і візничому слава і шана, -

146] Так і тобі, Менелаю, збагрились пурпурною кров'ю

147] Стегна й гомілки стрункі, аж до кісточок, що над ступнею.



148] З жаху тоді затремтів державець мужів Агамемнон,

149] Чорну побачивши кров, що з рани відкритої бігла.

150] З жаху тремтів весь тоді й Менелай, Ареєві любий.

151] Та як побачив зазублини й зав'язь стріли він над тілом,

152] Знову йому до грудей вернулася духа бадьорість.

153] Важко зітхнувши, - навколо й усе товариство зітхало, -

154] Взяв Менелая за руку й сказав володар Агамемнон:



155] «Брате мій любий! Тобі на загибель ту склав я угоду,

156] Проти троян одного з ахеїв поставивши битись!

157] Ось тебе ранено - клятву священну зламали трояни!

158] Але ні клятвенна кров баранів не буває даремна,

159] Ні узливання, ні потиск правиць, що ми ними клялися.

160] Як не віддасть їм тепер олімпієць, то все ж неодмінно,

161] Хоч і пізніш, а віддасть, а ті вже заплатять за зраду

162] І головами своїми, й жінками, і рідними дітьми.

163] Добре-бо знаю це все і розумом я, і душею.



164] День той настане колись - Іліон загине священний.

165] З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.

166] Зевс, що в ефірі живе, з висоти свого трону, Кроніон,

167] Темною сам потрясе тоді з неба егідою, в гніві

168] За віроломство й обман. І збудеться все неодмінно.

169] Але страшна мені буде скорбота й печаль, Менелаю,

170] Якщо тепер ти умреш, досягнувши кінця свого віку,

171] Вкритий ганьбою до Аргоса спраглого я повернуся.

172] Згадувать зразу ж почнуть ахеї тоді про вітчизну.

173] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам покинем

174] Ми аргів'янку Єлену. Твої зотліватимуть кості

175] В полі під Троєю, справа ж нескінчена так і лишиться.

176] Скаже тоді не один із троян гордовито зухвалих,

177] Ставши ногою, славетний Атріде, на пагорб твій гробний:

178] «О, коли б так і завжди свій гнів виявляв Агамемнон,

179] Як задаремно тепер привів сюди військо ахейське

180] 11 з кораблями порожніми знов повернувся додому,

181] В край вітчизняний, хороброго кинувши тут Менелая».

182] Скаже він так, і тоді - хай земля мене рідна поглине».

183] Щоб підбадьорить його, Менелай йому мовить русявий:

184] «Духом кріпися, щоб страху не сіять у війську ахейськім.

185] 1 Гостра не впала стріла на місця небезпечні", спочатку

186] Пишно мережаний черес затримав її та запона

187] Потім з пов'язкою, що мідники мені хитро склепали».

188] Відповідаючи, мовить владущий йому Агамемнон:

189] «О, коли б то й було так, улюблений мій Менелаю!

190] Рану досвідчений лікар огляне твою і цілющих

191] Ліків дасть, щоб чорні тобі заспокоїти болі».

192] Зразу ж покликаний був ним Талфібій, окличник божистий:



193] «Кликни, Талфібію, хай Махаон сюди прийде негайно,

194] Того Асклепія син, що лікарем був бездоганним,

195] Хай Менелая огляне, хороброго сина Атрея.

196] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою

197] Ранив його - на славу собі та усім нам на горе».



198] Так він сказав, і послухався мови тієї окличник.

199] Швидко крізь лави ахеїв проходить він міднохітонних,

200] Скрізь Махаона шукаючи. Бачить нарешті - стоїть він,

201] Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,

202] Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.

203] Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:



204] «Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,

205] Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.

206] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою

207] Ранив його - на славу собі та усім нам на горе».

208] Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.



209] Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.

210] А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий

211] Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом

212] Люди, і от Махаон посередині став богорівний,

213] І витягати почав він стрілу, що вп'ялася у черес,

214] Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.

215] Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону

216] Витяг з пов'язкою, що мідники йому хитро склепали,

217] Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,

218] Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,

219] Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.

220] Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.

221] Рушили разом на них загони троян щитоносні.

222] Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.

223] Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,

224] Десь би ховався від страху або не хотів воювати, -

225] Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,

226] Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,

227] Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий

228] Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.

229] Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом

230] Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.

231] Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.

232] Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,

233] То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:



234] «Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!

235] Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.

236] Ті, що священну посміли порушити першими клятву,

237] Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати,

238] їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми

239] На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши».



240] А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,

241] Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:



242] «Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?

243] Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,

244] Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,

245] Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.

246] Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.

247] Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших

248] Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,

249] Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?»



250] Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.

251] От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.

252] З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, -

253] Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.



254] А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.



255] Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,



256] Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:



257] «Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв

258] Я поважаю - чи то на війні, чи то в іншому ділі,

259] Чи то на учті, коли іскристе вино із водою

260] Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.

261] Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї

262] Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих

263] Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.

264] В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!»



265] Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:



266] «Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним

267] Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.

268] Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв

269] Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну

270] Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі

271] їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву».



272] Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.

273] Він підійшов до Бантів, пробившися ледве крізь натовп.

274] В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.

275] Як козопас із чатівні високої інколи бачить

276] Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,

277] І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,

278] Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,

279] Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, -

280] Так за Бантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,

281] Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,

282] Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.

283] Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон

284] Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:



285] «Славні Банти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!

286] Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.

287] Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.

288] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

289] Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,

290] Скоро б упало подолане місто державця Пріама,

291] Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами».



292] Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.

293] Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,

294] Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;

295] Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій

296] Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.

297] Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,

298] Ззаду ж - пішого війська хороброго лави численні,



299] Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,

300] Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.

301] Воям комонним він першим наказував рівно рядами

302] Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.



303] «Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,

304] Не виривався один уперед із троянами битись.

305] Не відступав би й назад - це й інших ослабити може.

306] Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,

307] Списа вперед виставляй - цей спосіб є самий найкращий.

308] Так наші предки міста і мури міцні руйнували,

309] Маючи розум такий же і запал у грудях той самий».



310] Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.

311] Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,

312] Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:



313] «Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,

314] Ноги були неослабні і сили колишні буяли!

315] Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший

316] їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі».



317] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:



318] «Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню

319] Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.

320] Та усього заразом не дарують людині богове.

321] Був я колись молодий, а тепер от - насунулась старість.

322] Але й таким між комонників вийду, порадою й словом

323] їх направляючи, це - і право старих, і пошана.

324] А на списах нехай списники б'ються молодші, снагою

325] Кріпші за мене, які на свою покладаються силу».



326] Так він сказав, і Атрід подався, радіючи, далі.

327] Вершника він Менестея зустрів тоді, сина Петея,

328] Що між афінян стояв, побудників кличів воєнних.

329] А недалеко від нього стояв Одіссей велемудрий,

330] І навкруги кефаленці, в боях неослабні, стояли

331] Лавами. Тут-бо не чути було їм кличів воєнних,

332] Тільки-но ще почали вирушати одні проти одних

333] І конеборні трояни, й ахеї. А ці все на місці

334] Ждали, коли якийсь інший ахеїв загін, підоспівши,

335] Кинеться проти троян, щоб січу й самим розпочати.

336] Бачачи це, їх лаять владущий почав Агамемнон

337] Та, їх обох окликаючи, мовив їм слово крилате:



338] «Сину Петея-державця і паростка Зевса самого,

339] Й ти лиш на підступи хитрі й лукавство зажерливе здатний!

340] Що ж ви лякливо ховаєтесь тут, дожидаючи інших?

341] Вам би обом у лавах передніх належало бути

342] Й інших палаючій битві назустріч вести за собою.

343] Ви-бо про учти найпершими чули від мене обидва



344] В час, коли учту старійшинам ми готували, ахеї.

345] Любо тоді вам було печеню смачну споживати,

346] З келихів медосолодке вино досхочу собі пити.

347] Нині ж дивитись вам любо, щоб десять загонів ахейських

348] Поперед вас воювали і гострою билися міддю!»



349] Глянув спідлоба і мовив йому Одіссей велемудрий:

350] «Що за слова в тебе линуть, Атрід, крізь зубів огорожу?

351] Як же це ми уникаємо бою, коли ми, ахеї,

352] Проти троян конеборних Ареєву лють піднімаєм?

353] Схочеш, то ти ще побачиш, якщо це тебе так турбує,

354] Як Телемахів батечко любий та кинеться перший

355] Проти троян конеборних. Слова ти на вітер пускаєш!»



356] І, усміхаючись, мовив владущий йому Агамемнон,

357] Гнів Одіссея помітивши, взяв він назад своє слово:



358] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

359] Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,

360] Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих

361] Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.

362] Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово

363] Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!»



364] Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.

365] Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,

366] З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.

367] Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.

368] Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон

369] Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:



370] «Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!

371] Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?

372] Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,

373] Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, -

374] Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я

375] І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.

376] Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени

377] З рівним богам Полініком до війська людей набирати.

378] Мавши облогою йти на священні мури фіванські,

379] Дуже просили вони їм дати союзників славних.

380] Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.

381] Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.

382] Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених

383] Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.

384] Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.

385] От він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв -

386] Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.

387] Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,

388] Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.



389] Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко

390] Перемагав: була помічницею в нього Афіна.

391] Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,

392] Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,

393] П'ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними -

394] Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,

395] І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.

396] Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.

397] Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому -

398] Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.

399] От який був Тідей етолійський! А син народився

400] Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий».



401] Так він сказав. На те Діомед не відмовив могутній,

402] Він шанобливо докори державця шановного слухав.

403] А Капанея славетного син до владущого мовив:



404] «Сину Атреїв, знаючи правду, в олжу не вдавайся.

405] Ми від батьків хоробріші й пишаємось тим справедливо.

406] Ми-бо недавно взяли і Фів семибрамних твердиню,

407] З меншою силою війська прийшовши під мури міцніші,

408] Вірячи в божі знамення і Зевса великого поміч.

409] Наші ж батьки загинули через безтямну зухвалість.

410] Тим-то й не став-бо ти нас в однаковій честі з батьками».



411] Глянув спідлоба і так Діомед на те мовив могутній:



412] «Дядечку, краще помовч і мови моєї послухай.



413] Не докорю Агамемнону я, людей вожаєві,

414] Що закликає у бій в наголінниках мідиих ахеїв.

415] Вкриється славою він, якщо переможуть ахеї

416] Трої синів, і впадуть Іліона священного мури;

417] Вкриється смутком, якщо переможені будуть ахеї.

418] Краще згадаймо з тобою ми шал бойового завзяття!»



419] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.

420] Грізно від того на грудях вождя, що кинувся в битву,

421] Мідь забряжчала, аж острах і мужнього серцем обняв би.



422] Так наче хвилі морські, охмареним гнані Зефіром,

423] Грімко об берег столунний б'ючись, раз у раз набігають, -

424] Спершу зростають у морі вони, а потім на берег

425] З гуркотом ринуть страшенним, і аж понад скелі стрімчасті

426] Хвилі сягають горбаті і шумом солоним плюються, -

427] Так раз у раз і данаїв фаланги одна за одною

428] Йшли безустанно у бій, і кожній давали накази

429] Воєначальники, й мовчки ішли всі, й ніхто б не подумав,

430] Що тут є стільки народу, і в кожного голос є в грудях.

431] Йшли у мовчанні, покірні вождям, і лиш блискала ясно

432] Зброя в оздобах рясних, що в ній у похід вирушали.

433] Військо ж троянське, як вівці в кошарі заможного мужа,



434] Сотнями збившись, стоять, коли молоко у них доять,

435] І безустанно бекають, чуючи голос ягняток, -

436] Гамір такий у троянців лунав по їх цілому війську.

437] Та не у всіх був однаковий крик, не однакова мова,

438] Різноманітні змішались тут різних народів говірки.

439] Цих підбиває Арей, а тих - ясноока Афіна,

440] Жах, і Острах, і Звада, в жадобі своїй ненаситна,

441] Мужоубивці Арея сестра і товаришка вірна.

442] Спершу маленька на зріст, виростаючи, згодом сягає

443] Неба вона головою, сама ж по землі йде цогами.

444] От вона й тут, між ворожі проходячи юрми, однаку

445] Сіяла в них ворожнечу і множила стогони людські.



446] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,

447] Разом зіткнулися шкіра щитів, і списи, і зусилля

448] Мідянозбройних мужів. Одні об одні ударялись

449] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.

450] Все тут змішалось - і крики звитяжні, і стогони людські

451] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.

452] Так, як у повінь потоки, із пагір спадаючи буйно,

453] Котять ярами із сніжних джерел свої води бурхливі

454] І у долині просторій їх шумно зливають докупи,

455] А з-над бескету пастух іздалеку гомін той чує, -

456] Так і од військ протиборних - і брязкіт, і крики лунали.



457] Перший поверг Антілох Ехепола, Талісія парость,

458] Славного воїна з-поміж передніх загонів троянських.

459] В гребінь шолома гривастого перший його він ударив,

460] В лоб йому'списа всадив, і глибоко в кість увігналось

461] Мідяне вістря, і тьма Ехеполові очі укрила.

462] Наче та вежа, упав він на землю в цій битві жорстокій.

463] Впалого тіло за ноги вхопив володар Елефенор,

464] Син Халкодонта, начальник абантів, душею великих,

465] І поволік з бойовища, жадаючи швидше із нього

466] Лати здійнять. Та не довго тривало його намагання.

467] Вгледів душею великий Агенор, як труп волочив він,

468] В ребра, що випадком той оголив під щитом, нахилившись,

469] Списом сягнув міднокутим і руху все тіло позбавив.

470] Щойно той випустив дух свій, як січа страшенна зчинилась

471] Поміж троян і ахеїв. Вовками один на одного

472] Кидались дико вони, й розпанахував воїна воїн.



473] Син Теламона Еант убив Сімоесія, парость

474] Антеміона квітучу; в долину з батьками своїми

475] З Іди зійшовши колись, щоб отари провідать овечі,

476] На берегах Сімоентових мати його породила,

477] Тим-то й назвали його Сімоесієм. Але віддячить

478] За піклування батькам своїм любим не встиг він: коротким



479] Вік його став перед списом великого духом Еанта.

480] Першим він вийшов вперед, і спис йому в груди улучив,

481] В правий сосок; і, пройнявши плече йому, вийшло іззаду

482] Мідяне вістря, й на землю упав він у порох, неначе

483] Той осокір, що на луках в розлогій долині зростає,

484] Рівний, стрункий, лиш вершина гіллям увінчана пишно.

485] Та блискучим сокири залізом зітнув його тесля,

486] Щоб на обіддя колісне для доброго воза погнути,

487] Й от він нерушно на березі річки лежить і всихає.



488] Так Антемід Сімоесій лежав, богорідним Бантом

489] Зброї позбавлений. З натовпу раптом, націлившись гострим

490] Списом, ударив його син Пріама, Антіф зброєсяйний,

491] Та промахнувсь, - Одіссея хороброму другові Левку

492] Втрапив у пах, коли той іще трупа волік з бойовища.

493] Випав із рук його мертвий, і сам він поліг біля нього.



494] Гнівом спахнув Одіссей, товариша вбитим уздрівши,

495] Виступив з лав наперед, блискотливою міддю окутий,

496] Біля полеглого став і, навкруг озирнувшися, раптом

497] Списа блискучого кинув, і от відступили трояни

498] Перед навальністю мужа. Та й кинутий спис був не марно:

499] В Демокоонта поцілив, нешлюбного сина Пріама, -

500] Той з Абідоса прибув, де коней тримав прудконогих.

501] Списом ударив його Одіссей, за товариша гнівний,

502] Прямо у скроню, і вийшло крізь голову з другого боку

503] Мідяне вістря, і тьма Пріамідові очі укрила.

504] Важко зваливсь він на землю, аж зброя *іа нім забряжчала.

505] І відступили передні ряди і осяйливий Гектор.

506] З криком великим аргеї, полеглих тіла відволікши,

507] Рушили всі уперед. Це вгледів з твердині Пергаму

508] Й гнівом скипів Аполлон та гучно троян підбадьорив:



509] «Сміло вперед, конеборні трояни! Звитяги аргеям

510] Не уступайте, - не з каменю шкіра у них, не з заліза,

511] їй не затримати мідь, що ударом тіла розсікає!

512] Тут не воює й Ахілл, пишнокосої парость Фетіди:

513] Гнів свій, для серця болючий, плекає він перед човнами».

514] Грізний їм бог так гукав із твердині; а Зевсова донька,

515] Трітогенея славетна, снаги додавала агеям,

516] В натовпі ходячи скрізь, де бачила духом ослаблих.

517] Амарінкіда Діора тим часом приборкала доля -

518] В праву гомілку при кісточці саме поранений був він

519] Каменем гострим: фракійський проводар у нього улучив,

520] Пейрой, син дужий Імбраса, із города Ени прибулий.

521] І сухожилля порвав йому камінь безстидний обидва,

522] Й кість розтрощив, і Діор похитнувся, і навзнак звалився

523] В порох, до друзів обидві свої простягаючи руки



524] Й дух випускаючи. Раптом підбіг той, що цілив у нього,

525] Пейрой, і списа ввігнав йому близько від пупа, й на землю

526] Випали нутрощі всі, і тьма йому очі окрила.



527] Кинувсь Тоант етолієць, ледь Пейрой схиливсь, і ударив

528] В груди його над соском і списа встромив у легені.

529] Ближче Тоант підбігає і, вирвавши списа важкого

530] В нього з грудей, свій гострий вихоплює меч і, ввігнавши

531] Прямо в живіт, відбирає фракійцеві подих останній.

532] А обладунку не зняв: обступили убитого друзі,

533] З чубом на тім'ї фракійці, списи наставляючи довгі,

534] Й хоч був величний Тоант, і могутній, і мужністю славний,

535] Геть відігнали його, й відступив він, жахаючись серцем.

536] Так і лежали один біля одного в поросі поряд

537] Двоє вождів - фракійців і мідянозбройних епеїв.

538] А навкруги - з обох станів - багато загинуло й інших.



539] Битву цю гудити муж не наважився б навіть сторонній,

540] Хоч і без жодної шкоди, не ранений гострою міддю,

541] Вештався б він серед бою, й водила б Паллада Афіна,

542] Взявши за руку його, і від стріл і списів боронила.

543] В день той загинула сила-силенна троян і ахеїв,

544] В порох упавши чолом і один біля одного лігши.


* * *



Примітки
2. Геба - богиня, дочка Зевса і Гери, уособлення молодості. На учтах богів, де вони споживають амбросію і п'ють нектар, в обов'язок Геби входить наливати келихи.

8. Алалкоменіда - богиня Афіна. Ім'я це виникло від назви беотійського міста Алалкомени. Там був один з найдавніших у Греції храмів Афіни. Існувало навіть повір'я, ніби вона в цьому місті народилась, і що це ніби рятувало місто від ворожих вторгнень. Інші версії міфа мають деякі відмінності: Алалкоменей - перша людина, що з'явилася в Беотії дуже давно, ще коли на небі не було й місяця. Він заснував місто, став порадником Зевса, виховував його дочку Афіну.

75. Зоря, що нею Зевс подає мореплавцям чи військам знак, - метеор.

88. Пандар - син Лікаона з Зелеї, вождь лікійців, що населяли територію в Малій Азії, неподалік від Трої, найзнаменитіший лучник у троянському війську.

201. Трікка - річка у Фессалії.

219. Хірон - мудрий кентавр, що жив на горі Пеліоні (у Фессалії, неподалік від Олімпу), вихователь героїв багатьох грецьких міфів. З-поміж усього іншого навчав він їх і лікарської справи.

319. Еревталіон - вождь аркадійців. Про бій з ним Нестор докладніше оповідає в рядках 132-156 VII пісні.

383. Асоп - ріка в Беотії.

388. Кадмеї (нащадки Кадма) - фіванці. Існує міф про фінікійця Кадма, який у пошуках своєї сестри Європи, спокушеної Зевсом, прибув до Греції. Він став засновником міста Кадмеї, пізніше названого Фівами. Його супутників понищив дракон, якого Кадм убив, а зуби його посіяв, і з тих зубів виросли озброєні люди, що відразу почали між собою криваву зваду, в якій і погинули всі, крім п'ятьох, і від цих п'ятьох ведуть свій початок найзнатніші роди фіванців.

406-410. Існують розповіді про два походи аргів'ян проти беотійських семибрамних Фів. Перший похід семи героїв закінчився невдачею «через безтямну зухвалість»: один із учасників походу, Капаней, Сфенелів батько, зійшовши на фіванський мур, вигукнув, що навіть Зевсова блискавка не зжене його з муру. Розгніваний Зевс скинув його тоді і змусив усе військо до втечі. Другий

похід - «похід епігонів» - здійснили сини попередніх учасників, серед них Сфенел і Діомед. Вони здобули і зруйнували Фіви.

440. Діти Арея Жах і Острах (в оригіналі Деймос і Фобос) та його сестра Звада (Еріс) - уособлення почуттів, пов'язаних з війною.

464. Абанти - давнє плем'я, відоме особливою войовничістю.

476. Сімоент - ріка біля Трої.

507. Пергам - укріплений центр, цитадель Трої.

515. Трітогенея - Афіна. Це її ім'я пояснюють по-різному. Найімовірніше пояснення - народжена на березі беотійської річки Трітону.


ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:03:15
Переглядів сторінки твору 1785
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній