ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2021.12.06 21:06
Із Миколи Некрасова

...Як вихор скаче пан з Рязані,
явився: бунт у всій красі.
Він висварив як слід буянів -
і впали на коліна всі!

Нагнавши холоду гарячим,

Марія Дем'янюк
2021.12.06 19:40
А у лісі рано-вранці
Вовчик полював на зайця.
Зайчик вдів біленьку шубку,
Хай у вовка гострі зубки
Він його не відшукає,
Вухань радісно гуляє.
Куцохвостий, косоокий,
Плигає у різні боки.

Юлія Івченко
2021.12.06 18:43
Після того прикрого випадку, коли Маринці мама доброго прочухана дала, дівчинка, наче років на п’ять подорослішала. Стала помічати, що батько і мати гірше до неї ставляться, ніж до меншого братика Русланчика, бо тому все з рук сходило. Чи вазона з квіткою

Володимир Невесенко
2021.12.06 14:13
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так…
Явились чорти: «Піднімайся – мов – спішно,
не трафив іще поки шляк!
Ти щось там писав про війну і скорботи,
отож-бо не хнич, не дрижи.
Скоріш роздягайся! І що ти, і хто ти,
і що у

Ігор Шоха
2021.12.06 13:48
IПомітити поезію найлегше,
допоки є крилаті фрази... і
метафори, ремінісценції,
біблійні і живучі аксіоми,
язичницької оргії фантоми,
цитати, рими, тропи, рубаї –
відомі істини... і тим не менше
усе доречне у містерії,

Олександр Сушко
2021.12.06 11:32
Тиша...ні звуку .. скрута в кишенях свище -
Вклала останній гріш у свою державу.
А на печерськім троні сидить небіжчик,
мертва вода обціловує лик блідавий.

Кинувши хрестика, йду цілувати руку

Віктор Михайлович Насипаний
2021.12.06 08:57
Урок останній. Сил немає.
Петрусь на фізиці дрімає.
Хапає сон обох із другом.
Аж тут як гаркне хтось над вухом.
Підняв учитель друзів сонних,
Питає фізики закони.
Малий встає ліниво й кволо,
Бурмоче щось, бо стисло горло.

Олександр Сушко
2021.12.06 08:36
Смерть - сурйозна справа, а не блаж,
Опинився, раптом на межі я.
Буду брати рай на абордаж,
Бо із пекла вигнали втришиї.

А виною те, що я святий,
Согрішив раз тищу (це дрібниці).
В королев опуклі животи...

Микола Соболь
2021.12.06 05:51
А, що приховують сніги?
Не розбереш крізь морок ночі.
Комусь можливо до снаги
дивитись, повня як регоче
і проливає світ без меж,
і витоки стають ясніші…
Було я любувався теж
красою місяця у тиші.

Віктор Кучерук
2021.12.06 05:24
Моє життя – це дар за доброту,
Передчуття, турботу і тривогу, –
За суєту невтомну і круту
Мою дорогу сходження до Бога.
Моє життя – це в серці вічний щем
І на душі таємності покрови, –
Моє життя заквітчане іще
Яскравими сузір’ями любові.

Володимир Бойко
2021.12.05 22:30
Кожне яйце мріє стати куркою. Когось тішить своє щастя, а когось – чуже нещастя. Вирішуючи чужі проблеми, створюєш свої. Усяк дуднить у свою дуду. І вважає, що всі інші грають неправильно. . Живи так, аби хотілося ще. Якщо ніхто тебе не люби

Тетяна Левицька
2021.12.05 21:58
Розпочинався весело роман,
Скінчився безутішно— драмою.
Необережне слово і вулкан,
З глибин душі назовні магмою.

Від любощів до ненависті — крок.
Давно не дарував лілеї ти.
Порвався швидко щастя ланцюжок,

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук

Ярослав Чорногуз
2021.12.05 21:07
Землю вкрив сніжечок де-не-де,
Залишивши острівки зелені,
І зима розпатлана бреде,
Оголившись майже дерзновенно.

Усміхаються собі з-під вій
І берези лагідні усюди,
Виставили разом голі груди,

Євген Федчук
2021.12.05 19:54
Готи Рим узяли у облогу.
Уже вдруге збентежений Рим.
«Вічне місто» полишили боги,
Відвернулися від його стін.
У пихі своїй горді римляни
Геть забули вже, що таке страх.
І що помста за завдані рани
Ще живе у безправних рабах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня п'ята
Образ твору ПОДВИГИ ДІОМЕДА


* * *

1] Ось Діомедові, сину Тідея, Паллада Афіна

2] Силу й відвагу дала, щоби серед інших аргеїв

3] Подвигом він відзначився і славу здобув якнайкращу.

4] Пломінь невгасний йому круг шолома й щита запалила,

5] Ясний, немов та осіння зоря, що виблискує в небі

6] Сяєвом найяскравішим, омита в воді Океану.

7] Світлом осяла таким Діомедові голову й плечі

8] І спрямувала в середину бою, де вир був найдужчий.



9] Серед троян був Дарет, чоловік і баЛтий, і славний,

10] Жрець непорочний Гефеста. Синів було двоє у нього -

11] Старший Фегей та Ідей, в уміннях досвідчені ратних.

12] Вдвох, відокремившись, мчали назустріч вони Діомеду

13] На колісниці, а він по землі на них виступив піший.

14] Щойно зійшлись вони близько, один на одного йдучи,

15] Перший Фегей тоді кинув свого довготінного списа,

16] Вістря ж його пролетіло над лівим плечем Діомеда,

17] Шкоди йому не вчинивши. 1 от Діомед замахнувся

18] Гострою міддю, і списа того недаремно він кинув -

19] Влучив у груди Фегеєві він і звалив з колісниці.

20] З повоза гарного скочив Ідей, свої коні лишивши,

21] І не посмів захистить навіть тіло убитого брата.

22] Був би і сам він загибелі чорної тут не уникнув,

23] Тільки ж Гефест врятував його, пітьмою ночі окривши,

24] Щоб не до розпачу батько за дітьми старий побивався.

25] Коней тим часом зловив син Тідеїв, великий душею,

26] Й товаришам їх оддав - до угнутих човнів перегнати.



27] Бачать трояни, душею великі, як діти Дарета -

28] Цей полохливо тікає, під повозом той уже вбитий,



29] Духом усі занепали. Але ясноока Афіна,

30] Буйного взявши за руку Арея, мовляє до нього:



31] «Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,

32] Мурів рушнику лютий. Облишмо троян і ахеїв

33] Битись, кому із них славу звитяги Зевс-батько присудить.

34] Краще ходім звідціля, щоб лютості Зевса уникнуть».



35] Мовлячи так, вона буйного вивела з бою Арея

36] Й на узбережжі високім Скамандру його посадила.

37] Військо троян похитнули данаї, і кожен з вождів їх

38] Знищив по мужеві. Першим володар мужів Агамемнон

39] Одія з повоза скинув, ставного вождя алізонів.

40] Першому списа ввігнав між плечей він у спину, як кинувсь

41] Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.

42] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.



43] Ідоменей тоді Феста убив, що доводився сином

44] Борові меонянину й прибув з урожайної Тарни.

45] Ратищем довгим у праве плече тоді списник славетний

46] Ідоменей його вдарив, коли той на повіз виходив.

47] Впав з колісниці він враз, і страшна його пітьма окрила.

48] Ідоменеєві слуги зняли із убитого зброю.



49] Строфіїв син Скамандрій, досвідчений в ловах мисливських,

50] Списом був гострим із рук Менелая Атріда убитий,

51] Славний мисливець, якого сама Артеміда навчила

52] На дичину полювать, що ліси її й гори годують.

53] Не врятувала й сама Артеміда його стрілометна,

54] Ні дальносяжне влучання, що досі він ним відзначався.

55] Бо Менелай, списоборець славетний, Атреїв нащадок,

56] Гострого списа ввігнав між плечей йому в спину, як кинувсь

57] Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.

58] Впав він на землю сторчма, аж зброя на нім забряжчала.



59] Син Гармоніда Тектона Ферекл був тоді Меріоном

60] Вбитий, а мав до майстерності він усілякої вмілі

61] Руки, - його відзначала й любила Паллада Афіна.

62] Він мужоборцю Парісу човни збудував рівнобокі,

63] Згуби початок, загибель вони принесли як троянам,

64] Так і самому йому, не збагнув-бо він присудів божих.

65] Гнався за ним Меріон і, настигнувши, ратищем гострим

66] В праву сідницю ударив, і вмить під лобковою кістю

67] Прямо в міхур сечовий простромилося вістря навиліт.

68] З зойком упав він навколішки, й смерть його млою окрила.



69] Мегес Педея убив, що був Антенорові сином,

70] Хоч і нешлюбним, та ним Теано піклувалась пресвітла

71] Нарівні з любими дітьми, свому догоджаючи мужу.

72] Списник славетний, Філея нащадок, його наздогнавши,

73] Зблизька у голову з тилу загостреним списом ударив,



74] І, між зубів пролетівши, язик йому мідь підрубала.

75] Впав він у порох, холодну затиснувши мідь між зубами.

76] Евемонід Евріпіл богосвітлого вбив Гіпсенора,

77] Долопіона відважного парость, жерцем його батько

78] Був у Скамандра колись і, як бог, мав пошану в народі.

79] Саме його Евріпіл, осяйливий син Евемонів,

80] Втеклого, швидко догнав, у плече його з розмаху вдарив

81] Гострим мечем і важку відрубав Гіпсенорові руку.

82] Впала на землю рука закривавлена, й очі закрила

83] Вбитому смерть багряниста і доля його премогутня.

84] Так подвизались вони у могутнім труді бойовому.

85] Та за сина Тідея не міг би ти з певністю знати,

86] Бореться з ким він, за кого стоїть - за троян чи ахеїв.

87] Він бушував на рівнині, немов та ріка в водопілля,

88] Що від зимових набухла дощів і всі греблі зриває.

89] Стримать не зможуть її ні міцно збудовані греблі,

90] Ні огорожі навкруг виноградників, рясно розквітлих, -

91] Раптом нахлине вона, обтяжена зливою Зевса,

92] Й гине багато у ній прекрасної праці людської.

93] Так перед сином Тідея троян захитались фаланги

94] Щільні, не в силі устояти, хоч і було їх багато.



95] Щойно лиш Пандар уздрів, осяйливий син Лікаонів,

96] Як по рівнині, бушуючи, гнав той троянські фаланги,

97] Зразу ж на сина Тідея націлив він гнутого лука

98] Й гострою втрапив стрілою нападнику в праве рамено,

99] Панциром вкрите опуклим. Навиліт вонв пролетіла

100] Й вийшла із другого боку, оббризкавши кров'ю весь панцир,



101] Голосно скрикнув, зрадівши, осяйливий син Лікаонів:

102] «Нумо вперед, велемужні трояни, погоничі коней!

103] Найхоробріший з ахеїв поранений, - видно, недовго

104] Проти стріли він могутньої встоїть, якщо мене справді

105] Зевса всевладного син срібнолукий послав із Лікії».



106] Мовив він, хвалячись, так. Не зборола стріла Тідеїда, -

107] Він, відступивши до коней лише й колісниці своєї,

108] Став і гукнув до Стенела, що був Капанеєві сином:



109] «Ну-бо сюди, Капаніде мій любий, зійди з колісниці,

110] Гостру із мого рамена стрілу мені витягни швидше».



111] Мовив він так, і зіскочив на землю Стенел з колісниці,

112] Став за плечима й стрілу, що прошила їх, витяг негайно.

113] Струменем бризнула кров крізь плетиво панцира щільне.

114] Вголос молитись почав Діомед, син Тідея відважний:

115] «Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!

116] Батьку моєму й мені ти ласкаво колись помагала

117] В битвах палаючих, тож і тепер будь прихильна, Афіно!

118] Дай наздогнати і списом сягнуть того мужа, що ранить



119] Встиг мене перший та ще й похваляється, ніби недовго

120] Бачить мені доведеться осяйливе сонця проміння».



121] Так він благав, молячись. І почула Паллада Афіна,

122] Ноги легкими зробила, і руки, і все його тіло,

123] Близько тоді підійшла і мовила слово крилате:



124] «Сміло тепер, Діомеде, виходь із троянами битись.

125] Батьківську в груди тобі я безтрепетну вклала відвагу

126] Ту, що комонник Тідей нею славен, щита потрясатель.

127] Млу відвела від твоїх я очей, що їх досі вкривала,

128] Щоб одрізняти умів ти бога від смертного .мужа.

129] Отже, якщо, іспитуючи, бог який прийде до тебе,

130] Не виступай ти зухвало з богами безсмертними битись,

131] Хто б то не був; коли ж Зевсова донька лише Афродіта

132] Вступить у бій, навідліг удар її гострою міддю».



133] Кажучи так, одійшла відтіля ясноока Афіна.

134] Син же Тідеїв ізнов замішався у лави передні.

135] Прагнув душею й раніше-бо він із троянами битись,

136] Нині ж у нього побільшало втроє снаги, як у лева,

137] Що біля стад тонкорунних пастух не убив його в полі,

138] Тільки поранив, коли перескакував той у кошару.

139] Лють лише в нім розпалив і, овець боячись боронити,

140] Криється в хижі пастух, повну жаху лишивши отару.

141] Збившись докупи, лежать одна біля одної вівці,

142] Лев же розлючений скаче назад через вал огорожі,

143] З люттю такою ж троян побивав Діомед премогутній.



144] Так Астіноя він вбив і людей вожая Гіпейрона,

145] Першого вище соска мідногострим уразив він списом,

146] Другого в плечі ставні величезним мечем по ключиці

147] Вдарив, і плечі від шиї йому відрубав і від спини.

148] Кинувши їхні тіла, наздогнав Поліїда й Абанта,

149] Еврідаманта старого синів, що на снах розумівся.

150] Снів при відході, проте, їм старий не умів розгадати,

151] Зняв-бо із них обладунки з обох Діомед премогутній.

152] Потім на Ксанта й Тоона пішов він, синів двох Фенопа

153] Ніжно любимих. Знесилений старості гнітом печальним,

154] Інших синів не родив він, щоб спадщину їм залишити.

155] Зняв обладунки з обох Діомед, у кожного милу

156] Цушу віднявши, а батькові тільки ридань і печалі

157] Біль залишаючи. Так і не стрів він синів, щоб живими

158] З битви вернулись, а спадок далека рідня поділила.

159] Потім він двох повалив синів Дарданіда Пріама,

160] Хромія й з ним Ехемона, що разом були в колісниці.

161] Гак, наче лев, у череду вдершись, ламає корові

162] Карк чи телиці, що в гаї тінистому паслися мирно,

163] Гак син Тідея обох, хоч вони й боронились завзято,



164] З повоза кинув додолу й, озброєння з тіл їх ізнявши,

165] Товаришам доручив їх коні на судна загнати.



166] Бачить Еней, як мужів той троянських винищує лави,

167] Й крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну

168] Пандара рушив шукать богорівного скрізь чи не знайде.

169] Сильного він, бездоганного сина знайшов Лікаона,

170] Став перед ним і з такими звернувся до нього словами:



171] «Пандаре, де ж бо твій лук і де твої стріли крилаті

172] Й слава? Ніхто у ній тут із тобою змагатись не буде,

173] Кращим за тебе ніхто не назве себе в цілій Лікії.

174] Руки до Зевса свої піднеси й кинь стрілу свою в мужа,

175] Хоч і який він могутній, багато-бо лиха троянам

176] Він спричинив, багатьом-бо хоробрим коліна розслабив.

177] Це чи не бог який, гнівний за жертви, помститися хоче

178] Трої синам? Жахливо гнів божий накликать людині».



179] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:

180] 1 «Славний Енею, троян мідношатних пораднику добрий!

181] Схожий він, видно з усього, на мужнього сина Тідея:

182] Щит я його впізнаю і шолом з заборолом дірчастий,

183] Бачу і коні його, а чи бог то - напевно не знаю.

184] А що цей муж, як казав я, відважного син є Тідея,

185] 5 Все ж не без бога лютує він тут, і хтось із безсмертних

186] Близько стоїть біля нього, окутавши хмарою плечі,

187] Й кинуту в нього стрілу бистролетну кудись відхиляє.

188] Гострою раз уже вцілив його я стрілою й навиліт

189] Праве плече простромив, хоч і панциром вкрите опуклим.

190] 0 От уже, думав, спровадив таки я його до Аїду,

191] Та не здолав: є розгніваний бог тут якийсь, безперечно.

192] Коней нема при мені, бойової нема колісниці.

193] У Лікаона ж, удома у нас, одинадцять новеньких

194] Повозів гарних, недавно змайстрованих, всі чепраками

195] 5 Вкриті, при кожному коней по парі стоїть двояремних,

196] Білий ячмінь-бо їдять вони завжди й пшеницю двозерну.

197] Списник старий Лікаон в своїм добре збудованім домі

198] Радив не раз мені, ще коли йти у похід я збирався,

199] На колісницю, казав він, запряжену кіньми, зійшовши,

200] 10 Раттю троян керувати в жорстоких із ворогом битвах.

201] Я ж не послухав, а це набагато було б корисніше.

202] Пошкодував-бо я коней, щоб корму для них не забракло

203] В війську обложенім: звикли-бо ситно вони годуватись.

204] Тож залишив я їх дома і пішки до Трої подався,

205] )5 Склавши на лук всю надію, та мало мені допоміг він.

206] Я натягав його вже проти двох полководців найкращих -

207] Сина Тідея і сина Атрея, - обох я поцілив

208] Влучно, і кров їх пролив, та лиш більше їх тим розлютив я.



209] Доля лиха надала із кілка мені лука тугого

210] Знять того дня, як повів до любого я Іліона

211] Військо троян, щоб подать богосвітлому Гектору поміч.

212] Як повернуся додому й на власні я очі побачу

213] Землю вітчизни, й дружину, і рідну оселю високу, -

214] Хай мені голову геть відрубає приблуда чужинний,

215] Як не спалю у палаючім полум'ї я цього лука,

216] Вщент поламавши, - нікчемний, як вітер, був з нього супутник».



217] В відповідь зразу ж Еней, троян ватажок, тоді мовив:

218] «Не говори так. Не буде й надалі інакше, аж-поки

219] На колісницях із кіньми удвох ми не вийдемо проти

220] Мужа того і не спробуєм нашої зброї на ньому.

221] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які то

222] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині

223] Мчати туди і сюди - у погоні, так само й у втечі.

224] Нас і до міста вони понесуть, якщо знов побажає

225] Славою Зевс Діомеда, сина Тідея, окрити, і

226] Йди ж бо мерщій та в руки батіг цей бери і блискучі

227] Віжки, а я увійду в колісницю, щоб бій розпочати.

228] Чи на себе бери його, я ж керуватиму кіньми».



229] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:



230] «Краще, Енею, ти сам бери віжки й керуй уже кіньми.

231] Швидше помчать вони повіз округлий, візничого звичний

232] Чуючи клич, як тікать доведеться від сина Тідея.

233] Можуть без тебе упертись сполохані коні й не схочуть

234] Винести нас з бойовища, не чуючи оклику твого.

235] Рушить на нас тоді син великого духом Тідея,

236] Вб'є нас і однокопитих собі забере твоїх коней.

237] Отже, своїми ти сам керуй колісницею й кіньми.

238] Я ж, коли він налетить, його списом загостреним стріну».



239] Мовлячи так, в колісницю оздоблену стали обидва

240] Й миттю погнали на сина Тідея баских вони коней.

241] Щойно побачив Стенел їх, осяйливий син Капанеїв,

242] Зразу ж до сина Тідея він слово промовив крилате:



243] «О Діомеде, сину Тідеїв, душі моїй любий!

244] Бачу могутніх мужів, що з тобою готові он битись.



245] Сила незмірна в обох. Один із них лучник славетний

246] Пандар, тим гордий, що сином доводиться він Лікаону.

247] Цругий - Еней, гордиться походженням з лона Анхіса

248] Він бездоганного, мати ж його - Афродіта безсмертна.

249] Гож завернім своїх коней, не кидайся надто завзято

250] В лави передні, щоб милого серця свого не згубити».



251] Глянув спідлоба і мовив йому Діомед премогутній:



252] «Годі, ні слова про втечу, я цій не піддамся намові.

253] В мене немає того у природі, щоб, криючись, битись



254] Чи ховатись зі страху: ще сила моя непохитна!

255] Навіть із кіньми не виїду я, а виступлю пішки

256] В бій проти них, не дасть-бо тремтіти Паллада Афіна.

257] На колісниці од нас прудконогі не винесуть коні

258] Разом обох, чи встигне хоча б лиш один врятуватись.

259] Інше тобі я скажу, ти ж у серце вклади оце слово.

260] В разі порадниця мудра Афіна мене обдарує

261] Славою вбити обох, ти притримай поривчатих коней,

262] Віжками міцно до поручнів повоза їх притягнувши.

263] Сам - не забудь же цього! - до Енеєвих кинешся коней

264] І від троян їх жени до ахеїв красивоголінних.

265] З тої породи вони, що Тросові Зевс громозвучний

266] Дав в нагороду за сина його Ганімеда, - тож кращих

267] Коней нема під зорею світання і сонячним сяйвом.

268] В Лаомедонта цю викрав породу Анхіс мужовладний,

269] Потай кобил у табун до баских підсилаючи коней.

270] Шість народилось тієї породи лошат в його домі.

271] Четверо з них залишив він у себе, годуючи в стайні.

272] Двоє ж Енеєві дав, особливо при втечі надійних,

273] їх захопивши, велику собі ми здобудемо славу».



274] Так Діомед і Стенел між собою тоді розмовляли.

275] Скоро й ті двоє примчали,, швидких поганяючи коней.

276] Перший сказав Діомеду осяйливий син Лікаонів:



277] «Духом твердий і відважний Тідея славетного сину!

278] Не подолав тебе луком швидким я, гіркою стрілою,

279] Спробую списом тепер, чи не краще улучу я нині».

280] 1 Мовивши так, довготінного з розмаху кинув він списа

281] І Тіде'ща ударив у щит. Пройняло його наскрізь

282] Мідяне вістря і панцира тут же торкнулося дзвінко.

283] Голосно крикнув до нього осяйливий син Лікаонів:



284] «Пах твій навиліт пробито! Недовго тепер, сподіваюсь,

285] ' Зможеш триматись. Мені ж ти надав цим великої слави!»

286] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:

287] «Ти помилився, не влучив ти! Вам же обом, сподіваюсь,

288] Звідси не вийти раніш, поки той або інший, упавши,

289] Кров'ю напоїть Арея, бійця із щитом нездоланним».

290] 1 Мовив і списа метнув. Його скерувала Афіна

291] Пандару в ніс біля ока, і в білі він зуби уп'явся.

292] В самій насаді язик одсікла йому мідь нездоланна,

293] Вістря навиліт пройшло аж униз, через край підборіддя.

294] З повоза впав він, і брязком на ньому озвалася зброя

295] 5 Ясноблискуча. Вбік прудконогі шарахнулись коні

296] Від переляку. Так Пандар душі тут і сили позбувся.



297] Скочив на землю Еней із щитом та із списом великим,

298] З остраху, шоб не забрали убитого в нього ахеї.



299] Як в своїй силі упевнений лев, круг трупа ходив він,

300] Спис уперед виставляв і щит, на всі боки округлий,

301] Кожного, хто б не наблизивсь до нього, убить він грозився

302] Криком жахливим. Та камінь схопив син Тідея руками

303] Вельми важкий, удвох не могли б його смертні підняти

304] З нині живучих, а він і один ним розмахував легко.

305] Ним він ударив Енея в крижі, там де стегон окістя

306] Ходить в суглобах, - стегенною чашею це називають.

307] Чашу він ту роздробив і обидва порвав сухожилля.

308] Ще й йому шкіру той камінь обдер шерехатий. І раптом

309] Зсунувсь герой на коліна й рукою м'язистою тільки

310] Сперся об землю. І чорная ніч йому очі окрила.



311] Був би, напевне, загинув Еней, поводатар народу,

312] Тільки ж бо Зевсова донька угледіла це, Афродіта,

313] Мати, яка породила його пастухові Анхісу.

314] Оповила вона білі рамена круг любого сина,

315] Спереду краєм свого покривала блискучого вкрила,

316] Захистом певним од стріл, щоб хтось із данаїв комонних

317] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.



318] Винесла так з бойовища вона свого любого сина.

319] Син Капанеїв Стенел, проте, не забув настанови

320] Тої, що дав перед цим Діомед йому голосномовний.

321] Осторонь січі лункої свої поставив він коні

322] Однокопиті, до повоза віжками їх прив'язавши.

323] До пишногривих Енеєвих раптом він кинувся коней,

324] їх від троян одігнав до ахеїв красивоголінних

325] І передав Деїпілові, другу своєму, якого

326] Більш цінував од ровесників інших за мислі поважні,

327] Щоб до човнів той одвів крутобоких. А сам він тим часом

328] На колісницю зійшов і, віжки блискучі вхопивши,

329] Зразу ж учвал до сина Тідея погнав свої коні

330] Міцнокопиті. А той переслідувать взявся Кіпріду

331] Міддю безжальною, знав, хоч богиня вона, а безсильна,

332] Не із числа тих богинь, які в війнах керують мужами,

333] Не Еніо, городів руйнівниця страшна, не Афіна.

334] От наздогнав він її, крізь густі прориваючись лави,

335] І замахнувсь тоді син великого духом Тідея,

336] 1, налетівши, руки її ніжної шкіру він списом

337] Гострим поранив. Дійшов аж до тіла той спис міднокутий

338] Крізь божественне одіння, самими Харитами ткане,

339] Вище долоні, й безсмертна богинина кров полилася -

340] Плин, що в жилах пливе у блаженних богів невмирущих.

341] Хліба вони не щять, не п'ють вони й вин іскрометних,

342] Тим-то в них крові нема і безсмертними їх називають.

343] Скрикнула з болю богиня і сина із рук упустила.



344] Феб-Аполлон в тую ж мить на свої підхопив його руки,

345] Темною хмарою вкрив, щоб хтось із данаїв комонних

346] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.

347] Голосно крикнув до неї тоді Діомед гучномовний:



348] «Геть іди, Зевсова доню, з війни та з цього бойовища!

349] Чи не доволі тобі, що жінок ти зваблюєш кволих?

350] А як втручатись ти хочеш в бої, то тепер, сподіваюсь,

351] Будеш жахатися бою, й здаля лиш почувши про нього!»



352] Мовив він так. Відійшла вона в розпачі й муці страшенній.

353] З натовпу далі Іріда її повела вітронога,

354] Горем убиту, аж тіло прекрасне її почорніло.

355] Буйного бачить Арея вона, що сидів там із кіньми,

356] Від бойовища ліворуч, до хмари свій спис притуливши.

357] Впала вона перед братом коханим своїм на коліна

358] Й стала благати, щоб він злотозбруйних позичив їй коней:



359] «Допоможи мені, брате мій любий, і дай мені коней,

360] Щоб на Олімп я могла повернутись, в оселю безсмертних.

361] Надто від рани я мучуся, смертним завданої мужем,

362] Сином Тідея, що битися навіть із Зевсом готовий».



363] Мовила так, і Арей відступив злотозбруйних їй коней.

364] На колісницю зійшла вона, любим зажурена серцем,

365] З нею Іріда зійшла і, віжки, у руки узявши,

366] Пугою коней стьобнула, й слухняно помчалися коні,

367] Й швидко оселі богів досягай на високім Олімпі.

368] Коней спинила відразу тоді вітронога Іріда

369] Й випрягла їх з колісниці, божистого ДІВШИ оброку.

370] 1 Впала навколішки враз Афродіта ясна до Діони,

371] Матінки любої, та ж прийняла свою доню в обійми,

372] Пестила ніжно й, назвавши її на ім'я, говорила:



373] «Хто з небожителів так нерозважливо, люба дитино,

374] Скривдив тебе, наче зло ти явно якесь учинила?»

375] ' В відповідь мовила щедра на усміхи їй Афродіта:



376] «Ранив мене Діомед, зухвалий нащадок Тідеїв,

377] Тим що Енея намірилась винести я з бойовища,

378] Любого сина, що в світі для мене з усіх найдорожчий.

379] Не між троян і ахеїв страшна уже йде колотнеча,

380] Вже і з богами безсмертними битися стали данаї».



381] В відповідь мовить до неї Діона, в богинях пресвітла:



382] «Стримайсь, дитино моя, й потерпи, хоч і як тобі прикро!

383] Бо й, живучи на Олімпі, не раз нам траплялось терпіти

384] Від земнородних, заводячи звади лихі поміж себе.

385] 5 Тяжко й Арей потерпів, коли От з Ефіальтом могутнім

386] В пута міцні його закували, сини Алоея.

387] В мідяній бодні сидів тринадцять він місяців скутий.

388] Так би й загинув там, мабуть, Арей, невситимий боями,

389] Та Ерібея прекрасна, їх мачуха, потай Гермеса

390] Оповістила, і викрав він з тої в'язниці Арея,

391] Що знемагав уже зовсім, знесилівши в путах жорстоких.

392] Тяжко і Гера терпіла тоді, коли син премогутній

393] Амфітріонів їй влучив стрілою тризубою в перса,

394] В правий сосок: в ту ж мить охопив її біль нездоланний.

395] Тяжко й Аїд потерпів, між богами жахливий: стрілою

396] Гострою той же син Зевса егідодержавного в брамі

397] Мертвих поранив його і страшного завдав йому болю.

398] Зразу ж до Зевса у дім він подавсь на вершину Олімпу,

399] З серцем зажуреним, пройнятий болем, що вп'явся з стрілою

400] В плечі кремезні його, терзаючи глибоко душу.

401] Лиш Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,

402] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.

403] Несамовитий, зухвалий, на злочин він зваживсь безпечно,

404] Луком богам допікав, що живуть на високім Олімпі.

405] Цього ж наслала на тебе сама ясноока Афіна.

406] Дурень він! Серцем своїм не знає того син Тідея -

407] Недовговічні всі ті, хто посмів із безсмертними битись.

408] Не повернутись такому з війни, з бойовища страшного,

409] Татком його не назвуть, на коліна сідаючи, діти.

410] Хай же подумає нині Тідід, хоч який він могутній,

411] А чи не виступить битися хтось і за тебе сильніший,

412] Егіалея, донька Адрастова, вельми розважна,

413] Чи не розбудить вночі домашніх своїх голосінням,

414] За чоловіком ридаючи шлюбним, найкращим з ахеїв,

415] Духом міцна Діомеда дружина, впокірника коней».

416] Мовила так і руками їй кров із правиці обтерла.

417] Рана загоїлась їй, і тяжкі заспокоїлись болі.

418] Та додивились до цього богині Афіна і Гера

419] Й стали словами глузливими Зевса Кроніда дражнити.

420] Так почала говорить ясноока богиня Афіна:



421] «Ти не розсердишся, Зевсе, мій батьку, за те, що скажу я?

422] Знову намовила, видно, Кіпріда котрусь з ахеянок

423] В стан перебігти троян, що страшенно їх так полюбила.

424] Пестячи ту ахеянку ошатну, напевно, дряпнула

425] Пряжкою з золота руку свою делікатну богиня».



426] Мовила так. А батько людей і богів усміхнувся

427] І, золоту Афродіту покликавши, мовив до неї:



428] «Доню моя, не на тебе воєнні покладено справи.

429] Краще ти шлюби єднай, що плекають солодкі жадання.

430] Це ж усе - тільки Арея палкого й Афіни турбота».



431] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.

432] А Діомед гучномовний тим часом метнувсь до Енея,

433] Знаючи, що Аполлон над ним простягає рамена.



434] Він не боявся й великого бога, так квапивсь Енея

435] Вбити мерщій і славне озброєння з нього стягнути.

436] Тричі він кидався, прагнучи тут же убити Енея.

437] Тричі вдаряв Аполлон по блискучім щиті Діомеда.

438] А як той кинувся ще й учетверте, на бога подібний,

439] Грізно гукнув Аполлон дальносяжний тоді Діомеду:



440] «Опам'ятайся й тікай! І рівнятися, сину Тідеїв,

441] З нами, богами, не смій. Ніколи-бо рівні не будуть

442] Плем'я безсмертних богів і людей племена земнородні».



443] Мовив він так, і подавсь тоді трохи назад син Тідеїв,

444] Щоб не накликати все ж дальнострільного гнів Аполлона.

445] А Аполлон, з сум'яття бойового схопивши Енея,

446] В храм свій поклав, що збудований був на священнім Пергамі.

447] Тут, в цій святині великій, Лето й Артеміда-лучниця

448] Рани загоїли й славну потужність вернули Енею.

449] Постать примарну тим часом створив Аполлон срібнолукий,

450] Схожу цілком на Енея, в такому ж озброєнні навіть.

451] Круг тої постаті бились трояни й божисті ахеї

452] І один одному перед грудьми шкіряні розбивали

453] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.

454] Феб-Аполлон до Арея, до буйного бога звернувся:



455] «Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,

456] Мурів руїннику! А чи не час з бойовища прогнати

457] Сина Тідея, що навіть із Зевсом готовий вже битись?

458] Спершу Кіпріді він руку поранив при самім зап'ясті,

459] Потім уже й на мене він кинувсь, на бега подібний».

460] Так Аполлон, йому мовивши, сів на висотах Пергаму.

461] Згубний Арей тоді лави троян піднімати подався,

462] Бистрого постать прибравши фракіян вождя Акаманта,

463] Голосно став Пріамідів він, паростків Зевса, гукати:



464] «Діти Пріама-владики, великого паростки Зевса!

465] Доки терпіть вам, щоб ваших людей убивали ахеї?

466] Чи не ждете, щоб під брами міцні підійшли вони битись?

467] Воїн лежить тут, що був, як і Гектор божистий, в пошані, -

468] Син нездоланного серцем Анхіса, Еней благородний.

469] Йдімо ж, врятуймо із гомону січі достойного друга!»



470] Мовлячи так, будив він у кожнім відвагу і мужність.

471] Тут Сарпедон богосвітлому Гектору став дорікати:



472] «Гекторе, де ж то уся твоя ділась відвага колишня?

473] Ти говорив, що без війська, без ратних союзників місто

474] Сам урятуєш лише з шуряками й братами своїми.

475] Не помічаю я й досі і жодного з них тут не бачу.

476] Всі поховались од страху, неначе ті пси перед левом.

477] Ми ж тут і далі б'ємось, хоч ми лиш союзники ваші.

478] Також і я вам союзник, іздалека з військом прибулий,

479] З дальнього краю Лікії, де Ксантові хвилі вирують.

480] Любу дружину я там залишив з немовлям, моїм сином,

481] Скарбів багато лишив, що їх так жадає убогий.

482] Все ж лікіян я привів і сам у двобої готовий

483] З ворогом стати на герць, хоч нічого мого тут немає,

484] Що відібрати б схотіли й забрати з собою ахеї.

485] Ти ж непорушно стоїш і загонам своїм не накажеш

486] Ворогу опір чинить і жінок боронити від нього.

487] Як би не втрапити вам, неначе у сіті всевловні,

488] В руки ворожих людей, їм за здобич не стати й поживу.

489] Скоро сплюндрують вони вам і густо заселене місто!

490] Слід би тобі і днями й ночами про це турбуватись,

491] Та велеславних вождів союзників ваших просити,

492] Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти».



493] Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.

494] Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю

495] Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,

496] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.

497] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,

498] Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.

499] Як на священнім току одвівається вітром полова

500] В віяння пору, коли відділяє русява Деметра

501] Подувом вітру легким полову од спілого зерна,

502] Й все навкруги від полови біліє, - отак і ахеї

503] Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними

504] До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,

505] В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.

506] Рук своїх силу несли уперед усі вої. В млу ночі

507] Буйний Арей оповив бойовище на користь троянам,

508] Скрізь поспішав їм на поміч, виконував пильно веління

509] Феба, з мечем золотим, Аполлона - будити в троянах

510] Дух бойовий, лиш уздрів, що відходить Паллада Афіна

511] Далі відціль - пішла-бо данаям вона помагати.

512] А Аполлон тоді швидко із свого багатого храму

513] Вивів Енея і в груди вклав міць вожаєві народів.

514] От серед друзів з'явився Еней, і всі дуже зраділи,

515] Бачачи, що повернувся до них він живий і здоровий,

516] Мужньої сповнений сили. Але ні про що не питали,

517] Інша турбота була, на яку закликав Срібнолукий,

518] Людовбивця Арей та Звада в жадобі несита.



519] В час той Еанти обидва та ще й Одіссей з Діомедом

520] Запал до бою в данаїв будили. Вони ж і самі вже

521] Ані троянської сили, ні нападу їх не боялись.

522] Грізно стояли, мов хмари, що в пору безвітря Кроніон,

523] Високоверхі обкутавши гори, на місці тримає



524] їх непорушно, допоки покоїться сила Борея

525] Й інших бурхливих вітрів, що тільки повіють із свистом -

526] І розбігаються враз похмурі, насуплені хмари.

527] Так непорушно, без страху троян дожидали данаї.

528] Син же Атрея обходив ряди і давав їм накази:



529] «Будьте, о друзі, мужами і серцем підносьтесь одважним!

530] Сором у битвах жорстоких один бережіть перед одним.

531] З воїв, що є у них сором, рятується більше, ніж гине.

532] Хто утікає, ні слави тому не здобуть, ні рятунку».



533] Мовив і кинув він списа й переднього воїна ранив,

534] Деїкоонта, друга великого духом Енея.

535] Сином Пергасовим був той, трояни його шанували,

536] Як і Пріама синів, бо в перших він шерегах бився.

537] Списом у щит ударив могутній його Агамемнон.

538] Вістря не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,

539] В низ живота увійшло воно глибоко, пояс пробивши.

540] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.



541] В чергу свою, і Еней повалив найзнатніших з данаїв,

542] Двох Діоклея хоробрих синів - Орсілоха й Кретона.

543] В Фері житло мав їх батько, в прекрасно збудованім місті;

544] Жив у достатках і рід від Алфею-ріки він виводив,

545] Що свої води несе по розлогій країні Пілоській,

546] І породив Ортілоха, численного люду владику.

547] А Ортілох породив Діоклея, великого духом.

548] У Діоклея ж того синів-близнюків було двоє,

549] Добре обізнаних в справі воєнній - Іфетон з Орсілохом.

550] Ставши дорослими, на кораблях вони рушили чорних

551] До Іліона, багатого кіньми, з аргеями разом,

552] Обороняючи честь Агамемнона із Менелаєм,

553] Славних Атрідів. Та смертна година обох тут окрила.

554] Наче два леви, що виросли десь на гірських верховинах,

555] Матір'ю їх відгодовані в нетрях дрімучого лісу,

556] Крадучи тучних з кошари овець і волів круторогих,

557] Людські плюндрують подвір'я, аж поки самі не поляжуть

558] Мертві од гострої міді, убиті рукою людини.

559] Так і вони, руками Енея повергнуті долу,

560] Впали обоє, неначе повалені сосни високі.



561] Жаль Менелаєві їх, Арея улюбленцю, стало.

562] Вийшов він з лав наперед, осяйною озброєний міддю,

563] Списом стрясаючи. Сам-бо Арей розбудив в нім одвагу,

564] Мавши на думці, щоб був той руками Енея убитий.

565] Нестора, духом великого, син Антілох його вгледів.

566] Вийшов він з лав, боячися, щоб сам поводатар народів

567] Тут не загинув і труд їх увесь не пішов би намарно.

568] Напоготові обидва один проти одного руки



569] Й гострі здіймали списи, бажанням палаючи битись.

570] Став Антілох з Менелаєм уряд, поводатарем люду.

571] Хоч і швидкий був до бою Еней, а назад він подався,

572] Вгледівши, що виступає аж двоє мужів проти нього.

573] Вбитих вони після того до лав відтягнули ахейських,

574] Товаришам їх у руки обох віддали нещасливих

575] І повернулися знов між рядами передніми битись.



576] Вбили вони Пілемена, що був на Арея подібний,

577] Духом великий вожай пафлагонських мужів щитоносних.

578] Рівно стояв він, коли Менелай його, списом славетний,

579] Ратищем збив, під ключицю утрапивши мідяним вістрям.

580] Син же Атімнія, славний Мідон, Пілемена візничий,

581] Від Антілоха поліг, баских завертаючи коней, -

582] Каменем лікоть Мідона черкнув він, із рук його білі

583] Віжки, слоновою кістю оздоблені, впали в пилюку.

584] Тут Антілох налетів і мечем його в скроню ударив.

585] Дух свій віддавши, Мідон із добротної впав колісниці

586] Сторч головою в пилюку брудну аж по тім'я і плечі.

587] Довго стояв так, угруз у пісок, що був дуже глибокий,

588] Поки, рвонувши, не скинули коні його у пилюку:

589] їх Антілох стьобонув і погнав аж до стану ахеїв.



590] Гектор, побачивши в лавах обох, до них кинувся зразу

591] З криком гучним; вслід за ним понеслися учвал і фаланги

592] Дужих троян, на чолі в них Арей з Еніо був страшною.

593] Ця за собою у битву вела сум'яття безсоромне.

594] Сам же Арей, величезним в руках потрясаючи списом,

595] То перед Ректором спереду йшов, то ступав за ним ззаду.



596] Вздрівши Арея, увесь затремтів Діомед гучномовний.

597] Як мандрівник безпорадний, йдучи по широкій рівнині,

598] Перед рікою зупиниться, що поспішає до моря,

599] Гляне на піну шумливу і швидко назад утікає,

600] Так син Тідея сахнувся тоді й заволав до народу:



601] «Друзі, чого дивуватися з того, що Гектор божистий -

602] І списоборець відмінний, і страху не відає в битвах!

603] Завжди при ньому є хтось із богів, що загибель одверне.

604] Отже, й тепер біля нього Арей у смертній подобі,

605] Тож, до троян повернувшись обличчям, весь час відступайте

606] Звільна й не думайте навіть з богами безсмертними битись».



607] Мовив він так. А трояни все ближче на них наступали.

608] Гектор убив уже воїнів двох на одній колісниці,

609] В ратному ділі умілих, Менеста і з ним Анхіала.

610] Жаль Теламонію їх, Еанту великому, стало.

611] Близько підбіг він до них і, блискучого списа метнувши,

612] В Амфія, сина Селага, попав, що майна мав багато

613] Й нив плодородних у Песі, але повела його доля



614] В Трою - Пріаму з синами його у війні помагати.

615] Саме у пояс поцілив Еант його, син Теламона,

616] Глибоко в низ живота увійшов йому спис довготінний,

617] Важко зваливсь він на землю. Славетний Еант підбігає -

618] Зняти озброєння з нього, трояни ж, немов блискавиці,

619] Сипали гострі списи, - його щит увібрав їх багато.

620] Він же, ступивши п'ятою на вбитого, мідяне вістря

621] Витяг із трупа; інших же з пліч обладунків коштовних

622] Зняти не міг: надто густо-бо сипались стріли навколо.

623] Та й побоявсь, щоб трояни відважні його не затисли

624] Колом, багато-бо їх із списами навкруг наступало.

625] Хоч і високий на зріст, і могутній він був, і славетний,

626] А відігнали його, й, відступаючи, він аж хитався.



627] Так у жорстокім бою змагались вони між собою.

628] А Тлеполема, величного й славного сина Геракла,

629] Доля всевладна тоді з Сарпедоном звела богорівним.

630] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,

631] Син і онук всемогутнього Зевса, що хмари збирає,

632] Перший тоді Тлеполем такими словами озвався:



633] «Гей, Сарпедоне, лікіян пораднику, що за потреба

634] В битвах нездатному нітитись тут і від страху тремтіти?

635] Бреше, хто зве тебе сином егідодержавного Зевса!

636] Дуже далеко тобі із тими рівнятись мужами,

637] Що в давнину ще, за предків, родились од вічного Зевса.

638] Саме такою була, повідають, Гераклова сила,

639] Батько таким був, відвагою сповнений,*лев'яче серце.

640] Отже, приїхав сюди задля коней він Лаомедонта

641] Лиш на шістьох кораблях і з меншим за наші загоном

642] І зруйнував Іліон, і всі вулиці в нім обезлюднив.

643] Ти ж боягузливий серцем і люд свій ведеш на загибель.

644] Жодної з тебе троянам підмоги, я певен, не буде,

645] Хоч і прийшов ти з Лінії й хоч був би багато сильніший,

646] Мною приборканий, все ж до Аїдових брам ти відійдеш».



647] В відповідь мовив йому Сарпедон, полководець лікійський:



648] «Так, зруйнував, Тлеполеме, твій батечко Трою священну

649] Через безглузде зухвальство преславного Лаомедонта,

650] Що, відповівши на послугу добру зневагою злою,

651] Коней йому не віддав, по які той ішов так далеко.

652] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш

653] Тут же, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,

654] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми».



655] Так говорив Сарпедон. Свого ясенового списа

656] Взяв Тлеполем, і в обох одночасно їх ратища довгі

657] З рук полетіли. В середину шиї противнику втрапив

658] Спис Сарпедона, і болем страшним пройняло її вістря -



659] Чорною пітьмою ніч Тлеполемові очі окрила.

660] А Тлеполем Сарпедону ввігнав своє ратище довге

661] В ліве стегно, і, тіло проймаючи, вістря шалене

662] Кість зачепило, та батько відвів ще загибель від нього.



663] Друзі божисті взяли боговірного вмить Сарпедона

664] Й винесли з битви. За ним волочилося ратище довге.

665] Й біль усе дужчав. Але не помислив ніхто й не подумав

666] Витягти спис ясеновий з стегна, щоб із іншими разом

667] Міг він іти: так його врятувати усі поспішали.



668] А Тлеполема також красивоголінні ахеї ,

669] Винесли з битви. Побачив це все Одіссей богосвітлий,

670] Духом незламний, і миле його розпалилося серце.

671] Поміж двох задумів розумом він і душею вагався,

672] З чого почати, - чи сина догнать громоносного Зевса,

673] Чи якнайбільше лікіян позбавить життя і дихання.

674] Та не йому, Одіссеєві, мужньому серцем, судилось

675] Зевса могутньому синові смерть заподіяти міддю.

676] Дух його проти лікійських полків обернула Афіна.

677] Хромій, Аластор, Койран і Галій від рук його впали,

678] Вбив він Алкандра тоді, і Прітанія, ще й Ноемона.

679] Ще багатьох би лікіян убив Одіссей богосвітлий,

680] Та запримітив здаля його Гектор шоломосяйний,

681] Кинувсь крізь лави передні, озброєний сяйною міддю,

682] Жах на данаїв наводячи. Рад був, його спостерігши,

683] Зевсів син Сарпедон і жалібно мовив до нього:



684] «Сину Пріамів! Не дай мені здобиччю стати данаїв,

685] А порятуй мене! Хай мої груди покине дихання

686] В вашому місті, якщо не дано вже мені повернутись

687] До дорогої вітчизни моєї, до власного дому,

688] Й радістю втішити любу дружину й маленького сина».



689] Не відповів на слова його Гектор шоломосяйний.

690] Мчав він шалено вперед, щоб мерщій відігнати аргеїв

691] І бездиханними трупами їх якнайбільше покласти.

692] А Сарпедона божистого друзі його посадили

693] В полі, під дубом прегарним егідодержавного Зевса,

694] І ясенового списа з стегна його лівого витяг

695] Дужий боєць Пелагон, що товаришем був його милим.

696] Зникла у нього душа, і очі покрилися млою;

697] Та опритомнів небавом, і подихом свіжим Борея

698] Дух йому знов оживило у грудях, що дихали важко.



699] Та перед грізним Ареєм і Гектором мідянозбройним

700] До кораблів своїх чорних, проте, не тікали аргеї,

701] Але й не рвалися в бій, а потроху назад відступали,

702] Звільна йдучи, коли між троян упізнали Арея.



703] Хто ж то був перший і хто був останній позбавлений зброї



704] Гектором, сином Пріама, і мідяношатним Ареєм?

705] Це богорівний Тевтрант із погоничем коней Оресом,

706] Трех, етоліянин, списник відомий, з ставним Еномаєм,

707] Син Енопса Гелен і з паском барвистим Оресбій,

708] Що проживає у Гілі, пильнуючи свого багатства,

709] Біля Кефіського озера, де по сусідству навколо

710] Й інші живуть беотійці, що мають багаті маєтки.



711] Щойно іздалеку білораменна побачила Гера,

712] Як у жорстокім побоїщі купами гинуть аргеї,

713] Зразу ж вона до Афіни звернулась із словом крилатим:



714] «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!

715] Марно, як видно, тоді запевнили ми Менелая,

716] Що по руїні твердинь Іліона додому він прийде,

717] В разі дозволимо згубному ми шаленіти Арею.

718] Час-бо подумати й нам про таку ж оборону завзяту».



719] Мовила так. Не перечила їй ясноока Афіна.

720] 1 злотозбруйних сама запрягать заходилася коней

721] Гера, найстарша богиня, великого Кроноса донька.

722] Геба ж до осі залізної двоє коліс восьмишпицих,

723] Гнутих із міді, з обох колісниці боків прикріпила.

724] Обід у них золотий і нетлінний, а зверху їх шини

725] Мідяні, пригнані щільно, аж любо очам подивитись.

726] Маточин гнізда сріблом по обидва їх боки оббиті.

727] Сам же васаг колісниці тримався на злотних і срібних

728] Пасах міцних, а навкруг його поручні бігли подвійні.

729] Дишель же був із срібла. До кінцівки*його прив'язала

730] Геба красиве ярмо золоте, від якого красиві

731] Йшли золоті хомути. Під ярмо підвела тоді Гера

732] Коней своїх прудконогих, вся прагнучи звади та битви.



733] В час той Афіна, дочка егідодержавного Зевса,

734] В горниці батьківській шати легкі свої, в світлих узорах,

735] Скинула з себе, руками своїми вишивані й ткані,

736] В панцир убралася батька свого, хмаровладного Зевса,

737] Й приготувалася збройно до битви, що сльози приносить.

738] Плечі страшна, золотими оздоблена вся торочками,

739] їй прикривала егіда, оточена жахом навколо,

740] Звада у ній, і завзяття, й гонитва, що душу морозить,

741] І голова Горгони, страшної на вигляд потвори, -

742] Грізне, страшне воно, Зевса-егідодержавця знамення.

743] З гребенем пишним шолом золотий, з чотирма шишаками,

744] Був на ній, - постаті воїв ста міст той шолом прикрашали.

745] У вогняну колісницю ввійшла і спис ухопила

746] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв

747] Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.

748] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,



749] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, -

750] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,

751] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.

752] Пугами в брами ці гнали богині баских своїх коней.

753] Осторонь інших богів вони там побачили Зевса,

754] Що на найвищій сидів із численних вершин олімпійських.

755] Коней баских тоді білораменна притримала Гера

756] І до верховного Зевса Кроніда з питанням звернулась:



757] «Зевсе, наш батьку, невже не гнівить тебе злочин Арея?

758] Скільки мужів - та яких! - погубив він в народі ахейськім

759] Марно, безглуздо, мені на печаль! Вони ж безтурботно

760] Тішаться цим - і Кіпріда ота, й Аполлон срібнолукий, -

761] Дурня підбивши самі, що ніяких не знає законів.

762] Зевсе, наш батьку, чи сердитись будеш, коли я Арея

763] Хльостко бичем відшмагаю та геть прожену з бойовища?»



764] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:



765] «Краще Афіну, що дбає про здобич, пошли проти нього, -

766] Більше за всіх вона звикла гризот завдавать йому прикрих».



767] Мовив це, й білораменна йому не перечила Гера.

768] Хльоснула коней, - не проти бажання вони полетіли

769] Поміж землею й простором укритого зорями неба.

770] Скільки очима сягає у далеч туманну людина,

771] Дивлячись з вишки чатівної в шир винно-темного моря,

772] Стільки навскач пролетіли богинь дзвінко ржучії коні.

773] А як до Трої добігли вони й до річок струменистих,

774] Де течія Сімоенту вливається в хвилі Скамандру,

775] Коней баских тоді білораменна притримала Гера,

776] Випрягла їх з колісниці й туманом густим огорнула,

777] А Сімоент їм поживну амброзії виростив пашу.

778] Вдвох вони вийшли, ходою на трепетних схожі голубок,

779] Прагнення повні аргейському воїнству поміч подати,

780] І підійшли аж туди, де найбільше мужів щонайкращих

781] Скупчилось, - наче ті леви, що м'ясо сире пожирають,

782] Чи кабани, що дикої їх не приборкати сили,

783] Круг Діомеда стояли вони, упокірника коней.

784] Тут зупинившись, білораменна їм крикнула Гера,

785] Стентора мужнього постать прибравши із голосом мідним, -

786] Так він лунав, наче враз п'ятдесят чоловік заволало:



787] «Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду статні!

788] Поки у битвах брав участь Ахілл богосвітлий, ніколи

789] Ще не дерзали троянські загони крізь брами дарданські

790] Виступить", всі-бо його величезного списа боялись.

791] Нині ж далеко від міста при самих човнах вони б'ються!»



792] Мовлячи так, розбудила у кожнім відвагу і мужність.

793] До Діомеда тим часом пішла ясноока Афіна.



794] При колісниці із кіньми знайшла вона сина Тідея, -

795] Рану схолоджував він, що стрілою завдав йому Пандар.

796] Піт досаждав під пасом широким, що висів на ньому

797] Щит його круглий; зморений потом, з раменом зомлілим,

798] Ледве підняв свого паса він, кров витираючи чорну.

799] Спершись на кінське ярмо, озвалась до нього богиня:



800] «Син народивсь у Тідея, на батька не дуже-то схожий.

801] Сам-бо Тідей, хоч на зріст і малий, а воїтель завзятий.

802] Навіть коли воювать та виблискувать мужністю в битвах

803] Я боронила йому, - як тоді, коли сам, без ахеїв,

804] В Фіви послом до численних з'явився він Кадма нащадків.

805] В їхніх спокійно домах учтувати йому я звеліла.

806] Він, проте, як і раніше, відваги могутньої повен.

807] Викликав юних кадмеїв на різні змагання і легко

808] їх переміг; я сама-бо йому помічницею стала.

809] Я й біля тебе стою, і твою стережу я безпеку,

810] І щиросердо тебе закликаю з троянами битись.

811] Та чи утома важка по трудах обняла твоє тіло,

812] Чи малодушний пройняв тебе страх, але ти після цього

813] Вже не потомок Тідеєві, мужньому сину Ойнея».

814] Відповідаючи, мовив тоді Діомед їй могутній:

815] «Я упізнав тебе, дочко егідодержавного Зевса!

816] Все щиросердо тобі я скажу, не втаївши нічого.

817] Не обняли ані страх малодушний мене, ані млявість.

818] Добре я все пам'ятаю, богине, що ти наказала:

819] «Не виступати зухвало з богами безсмертними битись,

820] Хто б то не був; коли ж Зевсова тільки дочка Афродіта

821] Вступить у бій, навідліг ударити гострою міддю».

822] От чому й сам я тепер відступаю, і іншим аргеям

823] Всім наказав - докупи збиратися тут біля мене:

824] Я упізнав-бо Арея, що боєм кривавим керує».

825] В відповідь мовить до нього тоді ясноока Афіна:

826] «Сину Тідея, для серця мого дорогий Діомеде!

827] Більш ні Арея боятись не треба тобі, ні якогось

828] Іншого бога: сама я тобі помічницею стану.

829] Тож на Арея ти однокопиті спрямуй свої коні,

830] Зблизька удар його, - буйного більш не жахайся Арея,

831] Цього шаленця, втілене зло, віроломного бога.

832] Передо мною і Герою він удавав ще недавно,

833] Що допоможе аргеям, з троянами ж битися буде,

834] Нині ж усе це забув і на боці троян він воює».



835] Мовивши так, з колісниці богиня зіпхнула Стенела

836] Рухом руки, і він безодмовно зіскочив на землю.

837] На колісницю зійшла вона й стала біля Діомеда,

838] В бій пориваючись. Важко вісь застогнала дубова



839] Під тягарем страшної богині й найкращого мужа.

840] Віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна

841] І до Арея погналася однокопитими кіньми.

842] Зброю в тій хвилі знімав із велетня він Періфанта,

843] Кращого із етоліян, Охесія славного сина, -

844] З нього Арей закривавлений зброю знімав. А Афіна,

845] Щоб не побачив Арей, прикрилась шоломом Аїда.



846] Щойно Арей, людовбивця, божистого вздрів Діомеда,

847] Зразу ж покинув велетня він Періфанта лежати

848] Там, де раніше убив його сам і позбавив дихання,

849] І Діомедові, коней впокірнику, кинувсь назустріч.

850] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,

851] Коням під ярма та віжки Арей тоді перший ударив

852] Мідяним списом, в противника прагнучи вирвать дихання.

853] Та ухопила рукою за спис ясноока Афіна

854] І відхилила ту зброю від повоза, кинуту марно.

855] В чергу свою, Діомед гучномовний тоді замахнувся

856] Мідяним списом. Його спрямувала Паллада Афіна

857] В пах, під попругу Арея, що був підперезаний нею.

858] Списа туди він загнав і, прекрасну розкраявши шкіру,

859] Вихопив зразу ж його. Арей застогнав міднозбройний

860] Так, наче дев'ять чи десять одразу покликнуло тисяч

861] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея.

862] Острах і трепет усі тоді лави троян і ахеїв

863] Враз обняли, - так Арей застогнав, ненаситний війною.



864] Так, як від хмари похмурої темним здається повітря

865] В спеку гарячу, коли буревій налітає бурхливий,

866] Саме таким Діомедові, сину Тідея, здавався,

867] В хмарах здіймаючись в небо широке, Арей міднозбройний.

868] Швидко оселі богів досягнувши, вершин олімпійських,

869] Він біля Зевса Кроніона сів із засмученим серцем,

870] Рану йому показав, що безсмертною сходила кров'ю,

871] Й жалібним голосом слово до нього промовив крилате:



872] «Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?

873] Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,

874] Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.

875] Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти

876] Всім на загибель, - лиш злочини завжди на думці у неї.

877] Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,

878] Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.

879] Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,

880] Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.

881] Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,

882] В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,

883] Спершу Кіпріді він руку при самій долоні поранив,



884] Потім, неначе той бог, і на мене накинувся навіть.

885] Тільки швидкі мене винесли ноги, а то я ще довго

886] Мусив би муки терпіть між жахливими купами мертвих

887] Або живим знемагать під ударами мідної зброї».



888] Глянув спідлоба і мовив у відповідь Зевс громовладний:



889] «Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний!

890] Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі!

891] Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві.

892] Матері вдача у тебе затята, украй непокірна

893] Гери, що ледве її погамовую й сам я словами,

894] Тож від порад її, мислю, ти й зараз зазнав цього лиха.

895] Не допущу я, проте, щоб довго терпів ти страждання.

896] Ти-бо із роду мого, і мені тебе мати родила.

897] Був би від іншого бога такий народивсь ти зловредний,

898] Нидів давно б уже ти навіть нижче потомків Урана».



899] Мовивши це, Пееону звелів він його ізцілити.

900] І Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,

901] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.

902] Так, як у дзбан молока долити смоковного соку,

903] І рідина перемішана зсядеться зразу й загусне,

904] Так в одну мить загоїлась рана в палкого Арея.

905] Геба омила його, одягла йому шати чудові,

906] Й сів біля Зевса Кроніона він, повен величі й сили.



907] Знов повернулись тоді до оселі великого Зевса

908] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна,

909] Край душогубства поклавши Ареєві-людоубивці.


* * *



Примітки
5. Осіння зоря - Сіріус, найбільша зірка в сузір'ї Великого Пса.

9. Згаданого тут Дарета (чи Дареса) вважали автором писаної на пальмовому листі так званої «Троянської Іліади», ще передгомерівських часів, - у ній події були зображені з троянських позицій. До наших часів цей твір не дійшов, а згадки про нього не відзначаються надійністю. Дарета вважали також автором іншого твору - популярного в середні віки роману «Про зруйнування Трої», нібито перекладеного з грецької мови на латинську.

51. Артеміда - богиня тваринного світу та полювання, дочка Зевса і Лето, сестра Аполлона, що була, як і він, на боці троянців.

78. Скамандр - у даному разі не ріка, а бог цієї ріки.

222. Тросові коні. - Трос (від імені якого виводять і назву міста - Троя) - Пріамів прадід. Зевс відібрав у нього одного з синів, Ганімеда, хлопчика, що відзначався вродою, і зробив підчашим на бенкетах богів. У відшкодування Зевс дав Тросові пару безсмертних коней.

268. Лаомедонт - Пріамів батько. Він мусив свою дочку Гесіону віддати в поживу морському страховиську. Геракл убив страховисько й визволив Гесіону. В нагороду він мав одержати, як було обіцяно йому, Тросових коней. Лаомедонт порушив обіцянку й коней не дав. Геракл зруйнував Трою й покарав смертю Лаомедонта.

330. Кіпріда, кіпрська богиня - богиня кохання Афродіта.

333. Еніо - богиня боїв, ніби жіночий відповідник Арею-Еніалію.

338. Харити - вічно юні богині вроди і радощів, втілення жіночої привабливості, супутниці Афродіти.

340. Кров богів зовсім не схожа на людську.

356. Згідно з найдавнішими уявленнями, бога завжди оточує хмара. До такої хмари й притулив свого списа Арей.

385. От і Ефіальт - велетні, сини Алоея і Іфімедеї (а насправді - Іфімедеї та бога Посейдона). Міф розповідає, як Арей спри-;

чинився до смерті юнака Адоніса, улюбленця Афродіти, якого розтерзав іклами вепр під час полювання. За це велетні й закували Арея.

392-393. Амфітріонів син - Геракл.

401. Пееон (Пайон) - бог-лікар, у пізніші часи його ототожнювали з Аполлоном.

449 і далі. Є в цьому епізоді певна неузгодженість. Спершу ми дізнаємося, що Аполлон створив примарну постать Енея і поставив її на полі бою замість справжнього Енея, що був поранений. Але згодом виявляється, що на полі бою таки справжній Еней, а про примарну постать уже немає й мови.

524. Борей - північний вітер.

577. Пафлагонці - жителі Пафлагонії (північної частини Малої Азії), на південь від Чорного моря.

628-629. Сарпедон - син Зевса, Тлеполем - син Геракла, отже онук Зевса.

654. Кінь у найдавніших грецьких віруваннях був тісно пов'язаний зі смертю й небіжчиками. Відгомін цих вірувань- епітет бога підземного царства Аїда - «славетний кіньми».

696. «Зникла у нього душа...» - тут означає: втратив свідомість, знепритомнів.

741. Горгона - потвора жіночої статі, голова якої наводила на всіх невимовний жах або навіть обертала на камінь. Відрубана Персеєм голова Горгони була зображена на Зевсовій егіді.

750. Ори (Гори) - богині, що уособлюють плин часу, зміни пір року.

845. Шолом Аїда робив невидимим того, хто був у ньому. І саме ім'я Аїд означає «невидимий», або «той, хто робить невидимим». Руданський у своїй «Ільйонянці» «Аїд» переклав словом «Невид».

898. Потомки Урана - діти бога Урана, серед яких був і Кронос, що скинув батька з престолу й сам став володарювати в світі. У свою чергу, і син Кроноса Зевс повстав проти батька, переміг його та інших богів старшого покоління (Титанів) і ув'язнив їх у підземних глибинах.


ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:04:10
Переглядів сторінки твору 2659
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній