ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2021.12.06 21:06
Із Миколи Некрасова

...Як вихор скаче пан з Рязані,
явився: бунт у всій красі.
Він висварив як слід буянів -
і впали на коліна всі!

Нагнавши холоду гарячим,

Марія Дем'янюк
2021.12.06 19:40
А у лісі рано-вранці
Вовчик полював на зайця.
Зайчик вдів біленьку шубку,
Хай у вовка гострі зубки
Він його не відшукає,
Вухань радісно гуляє.
Куцохвостий, косоокий,
Плигає у різні боки.

Юлія Івченко
2021.12.06 18:43
Після того прикрого випадку, коли Маринці мама доброго прочухана дала, дівчинка, наче років на п’ять подорослішала. Стала помічати, що батько і мати гірше до неї ставляться, ніж до меншого братика Русланчика, бо тому все з рук сходило. Чи вазона з квіткою

Володимир Невесенко
2021.12.06 14:13
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так…
Явились чорти: «Піднімайся – мов – спішно,
не трафив іще поки шляк!
Ти щось там писав про війну і скорботи,
отож-бо не хнич, не дрижи.
Скоріш роздягайся! І що ти, і хто ти,
і що у

Ігор Шоха
2021.12.06 13:48
IПомітити поезію найлегше,
допоки є крилаті фрази... і
метафори, ремінісценції,
біблійні і живучі аксіоми,
язичницької оргії фантоми,
цитати, рими, тропи, рубаї –
відомі істини... і тим не менше
усе доречне у містерії,

Олександр Сушко
2021.12.06 11:32
Тиша...ні звуку .. скрута в кишенях свище -
Вклала останній гріш у свою державу.
А на печерськім троні сидить небіжчик,
мертва вода обціловує лик блідавий.

Кинувши хрестика, йду цілувати руку

Віктор Михайлович Насипаний
2021.12.06 08:57
Урок останній. Сил немає.
Петрусь на фізиці дрімає.
Хапає сон обох із другом.
Аж тут як гаркне хтось над вухом.
Підняв учитель друзів сонних,
Питає фізики закони.
Малий встає ліниво й кволо,
Бурмоче щось, бо стисло горло.

Олександр Сушко
2021.12.06 08:36
Смерть - сурйозна справа, а не блаж,
Опинився, раптом на межі я.
Буду брати рай на абордаж,
Бо із пекла вигнали втришиї.

А виною те, що я святий,
Согрішив раз тищу (це дрібниці).
В королев опуклі животи...

Микола Соболь
2021.12.06 05:51
А, що приховують сніги?
Не розбереш крізь морок ночі.
Комусь можливо до снаги
дивитись, повня як регоче
і проливає світ без меж,
і витоки стають ясніші…
Було я любувався теж
красою місяця у тиші.

Віктор Кучерук
2021.12.06 05:24
Моє життя – це дар за доброту,
Передчуття, турботу і тривогу, –
За суєту невтомну і круту
Мою дорогу сходження до Бога.
Моє життя – це в серці вічний щем
І на душі таємності покрови, –
Моє життя заквітчане іще
Яскравими сузір’ями любові.

Володимир Бойко
2021.12.05 22:30
Кожне яйце мріє стати куркою. Когось тішить своє щастя, а когось – чуже нещастя. Вирішуючи чужі проблеми, створюєш свої. Усяк дуднить у свою дуду. І вважає, що всі інші грають неправильно. . Живи так, аби хотілося ще. Якщо ніхто тебе не люби

Тетяна Левицька
2021.12.05 21:58
Розпочинався весело роман,
Скінчився безутішно— драмою.
Необережне слово і вулкан,
З глибин душі назовні магмою.

Від любощів до ненависті — крок.
Давно не дарував лілеї ти.
Порвався швидко щастя ланцюжок,

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук

Ярослав Чорногуз
2021.12.05 21:07
Землю вкрив сніжечок де-не-де,
Залишивши острівки зелені,
І зима розпатлана бреде,
Оголившись майже дерзновенно.

Усміхаються собі з-під вій
І берези лагідні усюди,
Виставили разом голі груди,

Євген Федчук
2021.12.05 19:54
Готи Рим узяли у облогу.
Уже вдруге збентежений Рим.
«Вічне місто» полишили боги,
Відвернулися від його стін.
У пихі своїй горді римляни
Геть забули вже, що таке страх.
І що помста за завдані рани
Ще живе у безправних рабах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня п'ятнадцята
Образ твору ВІДСТУП ВІД КОРАБЛІВ


* * *

1] Як, утікаючи з поля, трояни рів з частоколом

2] Вже перейшли й багатьох приборкали руки данайські,

3] При колісницях затримались трохи, бліді з переляку,

4] Й далі тікати готові. Тим часом і Зевс пробудився

5] На верховинах ідейських біля злотошатної Гери,

6] Швидко на ноги він став і побачив троян і ахеїв,

7] Як ті безладно тікали, а ці - ледь встигали за ними

8] Гнатись, і серед аргеїв уздрів владаря Посейдона;

9] Гектора далі побачив, що в полі лежав,* навколо

10] Друзі сиділи; тяжко він дихав грудьми й непритомний

11] Кров'ю блював, - ударив його не найслабший з ахеїв.

12] Жалем пройнявся до Гектора батько людей і безсмертних,

13] Страшно глянув спідлоба і так він до Гери промовив:



14] «Все це твоя, невиправна Геро, зловредна підступність!

15] Гектор божистий уже не боєць, і збентежене військо!

16] Але не знаю, плоди оцієї підступності злої

17] Ти чи не перша збереш, як громами тебе посмугую.

18] Не пам'ятаєш ти, як з височіні повисла? На ноги

19] Я два ковадла тобі почепив, нерозривні на руки

20] Пута наклав золоті, і ти поміж хмар у ефірі

21] Звисла. Обурились дуже боги на великім Олімпі,

22] Та підступить і звільнити тебе не могли. Бо хапав я

23] Кожного й геть від порога жбурляв; і на землю він падав

24] Ледве живий. Але й цим у душі безугавного смутку

25] За богосвітлим Гераклом усе ж таки я не полегшив.

26] Ти-бо, замисливши лихо, велику із вітром Бореєм

27] Бурю навіяла й гнала його по безплідному морю,

28] Поки загнала на Кос його, густо населений острів.



29] Все ж врятував я його, хоч і лиха зазнав він чимало,

30] І повернутись поміг йому в Аргос, на коні багатий.

31] Це я нагадую знов, щоб підступи ти припинила

32] Та щоб упевнилась, чи помогло тобі любощів ложе,

33] Що від богів віддаля ти на нього мене спокусила!»



34] Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера

35] Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:



36] «Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами,

37] І під землею Стіксові води, - це клятва страшенна,

38] Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних,

39] І головою твоєю клянуся священною, й нашим

40] Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду!

41] То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель,

42] Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв:

43] Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить;

44] В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв.

45] Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні -

46] Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш».



47] Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних

48] І до дружини у відповідь слово промовив крилате:



49] «От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро,

50] Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних,

51] То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає,

52] Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї.

53] Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш,

54] То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда

55] І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно.

56] З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв

57] І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, -

58] Участь в бою припинить і негайно додому вернутись.

59] Феб-Аполлон же хай Ректора знову на бій підбадьорить,

60] Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі,

61] Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв

62] Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу.

63] Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла,

64] Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла,

65] Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор

66] Списом Патрокла уб'є й багатьох іще воїв погубить

67] І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.

68] Гектора вб'є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.

69] Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний

70] Відступ троянського війська, коли опанують ахеї

71] Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.

72] Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних

73] Допомагати данаям також не дозволю раніше,



74] Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я

75] Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою

76] Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна,

77] Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю».



78] Мовив він так, і білораменна послухалась Гера,

79] Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася.

80] Так наче лине уява в людини, що світу багато

81] Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє -

82] «Там би я й там побував!» - і багато що іншого мріє, -

83] Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера.

84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі

85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове

86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали.

87] Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди

88] Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша

89] І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:



90] «Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже!

91] А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?»



92] Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:



93] «Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш,

94] Серце у нього яке - і суворе, і високодумне.

95] Учту почни із богами, однаково кожному рівну,

96] Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів'я

97] Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду,

98] Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму,

99] Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий».



100] Мовила так і сіла на місце володарка Гера.

101] Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась

102] Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами

103] Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:



104] «От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса!

105] Марно до нього підходим, його намагаючись словом

106] Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль,

107] Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає

108] Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно.

109] Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає.

110] От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло -

111] То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший,

112] В битві поліг, - велетенський Арей величавсь його батьком».



113] Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками

114] Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:



115] «Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні,

116] Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись,

117] Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом,

118] В поросі, змішанім з кров'ю, між трупів на полі валятись!»



119] Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні

120] Він запрягати, а сам одягає озброєння світле.

121] Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим,

122] Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських,

123] Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних,

124] Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа,

125] Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея

126] Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа

127] Набік і з словом звернулася до роз'ярілого бога:



128] «Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе

129] Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив!

130] Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера,

131] Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись?

132] Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши,

133] Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому,

134] Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха?

135] Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних

136] І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати,

137] І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний!

138] Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина!

139] Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших

140] Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо

141] Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!»



142] Мовивши, в крісло садовить вона роз'ярілого бога.

143] Гера ж покликала вийти із дому в той час Алоллона

144] Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських,

145] І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:



146] «Зевс наказав вам обом якнайшвидше з'явитись на Іду.

147] Отже, з'явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям,

148] Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає».



149] Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера

150] Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися.

151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,

152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині

153] Гаргару, - хмара його запашна, мов вінок, огортала.

154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним

155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем:

156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині,

157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:



158] «Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій

159] До владаря Посейдона, - вістунко, не будь неправдива!

160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив

161] І повертався на збори богів або в море священне.

162] А не послухає слова мого і не зважить на нього -

163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,



164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене

165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший,

166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем

167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?»



168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда

169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.

170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина

171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея,

172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда

173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:



174] «З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий,

175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса.

176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив

177] Та повернувся на збори богів або в море священне.

178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього,

179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою

180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить

181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший,

182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем

183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?»



184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:



185] «Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить!

186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче!

187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея:

188] Зевс і я, а третій - Аїд, над підземними владар.

189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку

190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння

191] Сивеє море, Аїдові - мороку темна оселя,

192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке.

193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились.

194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно,

195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє.

196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза.

197] Краще своїми суворими хай научає словами

198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились,

199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!»

200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:



201] «Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий,

202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору?

203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом.

204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших».

205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:



206] «Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово.

207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку.

208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток,

209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі

210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє.

211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я.

212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, -

213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує,

214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту,

215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче

216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям,

217] Знає хай - виникне з ним ворожнеча у нас невигойна».



218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель,

219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.



220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:



221] «Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним!

222] Он подивись - земледержець, могутній землі потрясатель,

223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву

224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б,

225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують.

226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого

227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві

228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась.

229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду

230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських.

231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче!

232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї

233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту.

234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом,

235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї».



236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,

237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий,

238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший.

239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, -

240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість,

241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав,

242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця.

243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:



244] «Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль

245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?»



246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний:

247] «Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною?

248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв

249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний

250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив?

251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині

252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання».



253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:



254] «Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон

255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, -

256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше

257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе.

258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим

259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних.

260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми

261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських».



262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду.

263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем,

264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині

265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись,

266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах

267] В'ється за вітром, - своєю пишається він красотою.

268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські.

269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро

270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши.

271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять

272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів,

273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста

274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо;

275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу

276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають.

277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою

278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали,

279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить,

280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала.

281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв,

282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець

283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв

284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні.

285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:



286] «Леле! Велике я диво побачив своїми очима!

287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами

288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався,

289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів.

290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті

291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна

292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса

293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою.

294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам.

295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити,

296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші,

297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами

298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,



299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться».



300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.

301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта,

302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона,

303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших

304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом

305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало.

306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор

307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши

308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну,

309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник,

310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити.

311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.



312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені

313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли

314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні,

315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись,

316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла,

317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом.

318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо,

319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди.

320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя,

321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях

322] Духом охляли вони і забули про запал одваги.

323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу

324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі,

325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, -

326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху

327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.



328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм.

329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний.

330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних,

331] Другий соратником був Менестея, великого духом.

332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса.

333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею,

334] Братом Бантові рідним. Осельником був він Філаки,

335] Втікши з своєї вітчизни: убив-бо він рідного брата

336] Мачухи Еріопіди лихої, дружини Ойлея.

337] А богорівний Іас вождем був афінського війська,

338] Сином вважався він Сфела, що сам народивсь од Букола.

339] Полідамант умертвив Мекістея, Політ же - Ехія

340] В першім бою, а Клонія вбив Агенор богосвітлий.

341] Ззаду ударив Паріс Деїоха в плече, як тікав той

342] В лавах передніх, аж гостра навиліт проскочила зброя.

343] З мертвих озброєння стали знімати вони. А ахеї,



344] Крізь частокіл і рів прориваючись, бігли безладно

345] Хто куди міг і мусили швидше за мури ховатись.

346] Гектор кричав до троян, закликаючи голосом дужим:



347] «До кораблів поспішіть, скривавлену здобич облиште!

348] Тільки побачу, що хтось кораблі обминає ворожі,

349] Смертю він тут же загине, і вже не брати і не сестри

350] Спалять померлого тіло погребним вогнем, а собаки

351] Трупа його шматуватимуть тут, перед мурами міста!»



352] Мовив він і батогом із розмаху хльоснув по конях,

353] Лави троянські окликнувши гучно. У відповідь вої

354] Разом гукнули й своїх в колісниці запряжених коней

355] З гуркотом грізним погнали. А Феб-Аполлон перед ними

356] Легко обрушив ногами краї глибоченного рову,

357] Грузом засипав середину й вирівняв воям дорогу

358] Довгу, завширшки таку, як спис пролетіти здолає,

359] Кинутий мужем, який свою випробовує силу.

360] Рушили шляхом тим лави троян. Аполлон перед ними

361] Ніс неоцінну егіду, і вал зруйнував він ахейський

362] Легко так само, як часом на березі моря дитина

363] Щось у безвинній забаві з піску побудує сипкого

364] Й, граючись, ніжками потім чи ручками геть поруйнує.

365] Так же, осяйливий Фебе, і ти зруйнував без зусилля

366] Труд і старання аргеїв, самих же примусив тікати.



367] Лиш кораблів досягнувши, в утечі вони зупинились

368] І один одному дух бадьорили, підносячи руки

369] До всемогутніх богів, і кожен з них щиро молився.

370] Нестор моливсь найщиріш староденний, опора ахеїв

371] Певна, обидві руки піднімаючи в зоряне небо:



372] «Зевсе, наш батьку, як в Аргосі хто, на пшеницю багатім,

373] Палячи тучнії стегна биків чи овечок, молився

374] Про поворот свій додому, й ти схвально кивнув головою, -

375] Це спогадай і день згуби від нас одверни, олімпійче,

376] Не дозволяй тим троянам украй подолати ахеїв».



377] Так він молився, і голосно Зевс загримів велемудрий,

378] Вчувши палкі молитви староденного сина Нелея.



379] Щойно трояни почули егідодержавного Зевса

380] Гуркіт, згадали про бій і натисли ще більш на аргеїв.

381] Так, наче вал величезний широкопросторого моря

382] Вище облавків зліта корабельних під тиском могутнім

383] Буйного вихру, що хвилі високі валами здіймає, -

384] Так і трояни з оглушливим криком крізь мур пробивались,

385] Коней баских женучи, і при самих кормах вже точився

386] Бій на двогострих списах рукопашний, - ці з повозів били,

387] Ті ж вибігали на верх кораблів своїх чорних і звідти Г



388] Кидали ратища з мідними вістрями довгі й великі,



389] Що в кораблях для бою морського на дні зберігали.



390] Поки ахеї з троянами ще перед муром змагались,

391] Від кораблів бистрохідних далеко, Патрокл у наметі

392] При Евріпілі хороброму сидячи, лагідним словом

393] Серце йому утішав і сипав на рану пекучу

394] Ліки цілющі, щоб чорні йому заспокоїти болі.

395] А як побачив троян, що вони вже на мур насідають

396] Юрмами, вої ж данайські тікають з розпачливим криком,

397] В грудях не стримав ридань і, долонями гучно по стегнах

398] Ляснувши, смутком глибоким охоплений, став говорити:



399] «О Евріпіле, не можу я далі з тобою лишатись,

400] Хоч я й потрібен тобі, - там бій розпочавсь вирішальний.

401] Хай твій товариш тебе розважає, а я до Ахілла

402] Йти поспішу, до участі в битві його спонукати.

403] Може, хто зна, при помочі божій слова мої збудять

404] Дух його: тільки до доброго дружні вмовляння призводять».



405] Мовив він так, і вперед понесли його ноги. Ахеї ж

406] Опір троянам чинили; проте, хоч було тих і менше,

407] Від кораблів не здолали ворожу навалу відбити.

408] Та не здолали й трояни, данайські фаланги прорвавши,

409] Аж у середину їх кораблів і наметів дістатись.

410] Так, наче брус корабельний по шнуру вирівнюють точно

411] Руки досвідчені вправного теслі, який бездоганно

412] Знає своє ремесло, перейнявши його від Афіни, -

413] Нарівні так між троян і ахеїв точилася битва.

414] В час той, як воїни інші під іншими бились човнами,

415] Проти Еанта, вповитого славою, виступив Гектор.

416] Тяжко змагались вони при однім кораблі, але марно

417] Цей намагавсь одігнати Еанта й човна підпалити,

418] Той же - відбити його, бо Гектор був ведений богом.

419] В час той Кале'тор, Клітіїв син, що вогонь вже підносив

420] До корабля, був Еантом списом уражений в груди.

421] Тяжко він гримнув об землю, і з рук смолоскип йому випав.

422] Гектор, як тільки побачив, що брат його в перших убитий,

423] І біля чорного впав корабля, й покотився у порох,

424] Голосно так до троян заволав і до воїв лікійських:



425] «Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!

426] Не відступайте від бою у тісняві цій надзвичайній,

427] Але рятуйте Кале'тора, що між човнами загинув, -

428] Славне озброєння зняти із нього не дайте ахеям».



429] Мовивши так, в Еанта він списа блискучого кинув,

430] Схибив, проте, - в Лікофрона, сина Мастора, поцілив, -

431] Що із Кітер був, товариш Еанта, і в домі у нього

432] Жив після того, як мужа убив у Кітерах священних.

433] Гектор в чоло його мідяним вістрям ударив, як поряд



434] Той із Еантом стояв. І навзнак у порох на землю

435] Впав він з корми корабля, і суглоби у нього розслабли.

436] З жаху здригнувся Еант, і так він до брата промовив:



437] «Тевкре мій любий, поліг перед нами наш вірний товариш,

438] Той Масторід, що, прийшовши з Кітер, серед нас оселився

439] Й шани у нашому домі нарівні зажив із батьками.

440] Гектор убив його, духом могутній. Де смертоносні

441] Стріли твої, де лук, Аполлоном дарований Фебом?»



442] Мовив він так, той послухав, прибіг і спинивсь біля нього

443] З луком тугим у руках, сагайдак несучи за плечима

444] З гострими стрілами, й тут же почав на троян їх пускати.

445] Впав від стріли його Кліт, осяйливий син Пейсенора,

446] Полідаманта товариш, славетного сина Пантоя, -

447] Віжки в руках він тримав, приставлений бувши до коней.

448] В'їхавши ними у гущу ахейських фаланг найгустішу,

449] Гектора врадував він і троян. Та небавом самому

450] Трапилось лихо, й ніхто не прийшов ту біду відвернути.

451] Клітові ззаду вп'ялася у шию стріла велетужна.

452] З повоза впав він тоді, й понесли наполохані коні

453] З гуркотом повіз порожній. Це зразу ж помітив володар

454] Полідамант, і перший назустріч він кинувся коням,

455] їх Астіною віддав, Протіаона синові, в руки,

456] З повозом ближче звелівши триматись і пильно глядіти

457] Коней, а сам - у лави передні назад повернувся.



458] Тевкр тоді другу стрілу проти Гектора в мідяній зброї

459] Вийняв, і січу спинив би при корабля^він ахейських,

460] Тільки б найдужчого між ворогами дихання позбавив.

461] Та не сховавсь він од розуму мудрого Зевса, що, вкривши

462] Гектора захистом, Тевкрові слави тієї відмовив.

463] Сплетену добре зірвав тятиву з бездоганного лука

464] Зевс, поки цілився той. І, блукаючи, вбік полетіла

465] Міддю зважніла стріла, і лук із руки його випав.

466] Тевкр аж здригнувся, і так тоді він до брата промовив:



467] «Горе! Якесь божество зловороже всю нашу потугу

468] Зводить нінащо! Он вирвало щойно із рук моїх лука,

469] Ще й обірвало мені тятиву новозвиту, що вранці

470] Я підв'язав, щоб часті виносити здужала стріли!»



471] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:



472] «Любий, облиш свого лука спокійно лежати з тугими

473] Стрілами, раз їх знесилює бог, до данаїв ворожий.

474] Довгого списа у руки і щит захопивши на плечі,

475] Бийся з троянами сам та й інших на те підбадьорюй.

476] Як і здолає нас ворог, то не без труда він важкого

477] Візьме у нас кораблі добропалубні! Ну ж бо до бою!»



478] Мовив він так і, лук у наметі своєму лишивши,

479] Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим,

480] А на могутнє чоло шолом він насунув добірний

481] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.

482] Взяв іще списа міцного, окутого гострою міддю.

483] Вийшов з намету, й побіг, і біля Еанта спинився.



484] Бачачи, Гектор, що Тевкрові стали безсильними стріли,

485] Голосом дужим волав до троян і до воїв лікійських:



486] «Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!

487] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу

488] Біля човнів глибодонних. На власні-бо очі я^бачив, -

489] Зевс учинив найславнішого мужа безсильними стріли!

490] Легко мужі пізнають могутливу Зевсову силу,

491] Чи то найвищу їм славу звитяги він з неба дарує,

492] Чи їх принижує, захисту їм не бажаючи дати,

493] Як от принижує нині аргеїв, а нам помагає.

494] До кораблів усі разом на бій! А як хто з вас поляже,

495] Смерть і загибель від стріл чи від гострого списа прийнявши,

496] Вмри без вагань! Не безславно йому, захищавши вітчизну,

497] Вмерти за неї! Дружина ж і діти живі зостануться,

498] Буде в безпеці і дім твій, і спадок увесь, як ахеї

499] Із кораблями своїми до рідного вернуться краю!»



500] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

501] З другого боку й Еант до свого заволав товариства:



502] «Сором, аргеї! Тепер залишається нам - чи загинуть,

503] Чи врятуватись, біду від своїх кораблів одвернувши.

504] Чи не гадаєте пішки до рідного краю вернутись,

505] Як кораблі одбере у вас Гектор шоломосяйний?

506] Чи ви не чуєте, як заохочує воїв троянських

507] Гектор та як кораблі нам жадає вогнем попалити?

508] Не у танок-бо іти, а до бою він їх закликає.

509] Кращої бути не може тепер у нас думки й поради,

510] Як з ними руки і сили зчепити в бою рукопашнім.

511] Краще уже чи життя зберегти, чи загинути зразу,

512] Ніж у змаганнях жорстоких із ворогом слабшим так довго

513] Сили виснажувать тут, біля наших човнів мореплавних!»



514] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.

515] Схедій, фокеїв начальник, син Перімеда, був зразу ж

516] Гектором вбитий. Вождь піших, славетного син Антенора,

517] Лаодамант поліг од міцної долоні Еанта.

518] Полідаманта рукою був От, Філеїда товариш,

519] Зброї позбавлений, вождь хороброго війська епеїв.

520] Глянув Мегес Філеїд і кинувсь на нього; відскочив

521] Полідамант, і той не поцілив його. Аполлон-бо

522] Сину Пантоя не дав поміж воїв передніх загинуть.

523] Списом своїм утрапив він Кройсмові прямо у груди.



524] Тяжко той гримнув об землю, і зняв він з плечей його зброю.

525] Кинувся раптом на нього Долоп, досвідчений списник,

526] Кращий з бійців Лампетід славетний, народжений Лампом,

527] Лаомедонтовим сином, бурхливого повен завзяття.

528] Він Філеїда у щит посередині списом ударив,

529] Близько підбігши. Але міцний захистив його панцир,

530] Мідною вкритий лускою. Філей колись цей обладунок

531] З міста Ефіри привіз, з узбережжя ріки Селеента,

532] Від владаря Евфета як гість, у дарунок здобувши,

533] Щоб на війні від ворожих бійців його захистом мати.

534] Тож захистив од загибелі нині він синове тіло.

535] В час той Мегес загостреним списом ударив Долопа

536] В гребінь шолома його густогривого, кутого міддю;

537] Збив із шолома шишак той гривастий, і весь він на землю

538] В порох упав, яскравіючи й там своїм пурпуром свіжим.

539] Все ж, на звитягу надіючись, битись Долоп залишився.

540] Та на підмогу Мегесу поспів Менелай войовничий,

541] З списом іззаду спинившись, Долопа в плече він ударив.

542] Вістря шалене навиліт прошило його і крізь груди

543] Спереду вийшло, і ницьма він тут же на землю звалився.

544] Кинулись разом обидва - озброєння, міддю окуте,

545] Зняти з плечей його. Кревних гукнув тоді голосно Гектор,

546] Дужому став дорікати насамперед він Меланіппу,

547] Синові Гікетабна. Повільних корів у Перкоті

548] Череду пас у той час він, коли ще був ворог далеко,

549] А як данаї сюди в кораблях припливл* крутобоких,

550] До Іліона прийшов він і став між троян визначатись.

551] Жив у Пріама, шанований нарівні з власними дітьми.

552] Гектор гукнув на ім'я його й так йому став дорікати:



553] «Так, Меланіппе, й залишимо все? Невже твоє любе

554] Не ворухнулося серце від болю за вбитого брата?

555] Може, не бачиш, як шарпають онде Долопову зброю?

556] Швидше зі мною! Не личить же нам із аргеями битись

557] Здалеку, тож чи ми їх наголо переб'єм, чи високий

558] Візьмуть вони Іліон і всіх городян повбивають».



559] Мовив і рушив вперед, а за ним тоді й муж богорівний.

560] А Теламоній Еант підбадьорював лави аргеїв:



561] «Друзі, будьте мужами і в серце вкладіть собі сором.

562] Тож один одного завжди соромтесь у битвах жорстоких.

563] Сором хто має, той більше рятується, ніж загибає.

564] Хто ж утікає, ні слави для того нема, ні рятунку».



565] Мовив він так, вони ж і самі захищатись бажали.

566] Взявши до серця те слово, свої кораблі оточили

567] Мідяним валом. Та Зевс одваги надав і троянам.

568] А гучномовний в боях Менелай підбивав Антілоха:



569] «Ані молодших за тебе в ахеїв нема, Антілоху,

570] Ані ногами бистрішого, ні сміливішого в битві.

571] Чом би не вийти тобі та когось із троян не вколошкать?»



572] Мовив він так і назад відступив, а того заохотив.

573] Вибіг юнак той з передніх рядів і, навкруг озирнувшись,

574] Списом блискучим націливсь. І враз одсахнулись трояни

575] Перед націленим списом. А він недарма його кинув,

576] Синові Гікетаона попав, Меланіппові, в груди

577] Біля самого соска, коли воїн до бою виходив.

578] Тяжко він гримнув об землю, й пітьма йому очі окрила.

579] Тож Антілох тоді кинувсь на нього, як пес налітає

580] На оленя молоде, що вибігло з лігвища свого,

581] А звіролов його вцілив і зразу коліна розслабив.

582] Так, Меланіппе, й на тебе набіг Антілох войовничий

583] Зброю твою одібрать. Та від Гектора він не укрився:

584] Крізь сум'яття бойове біг до нього герой богосвітлий,

585] Та Антілох вже на нього не ждав, а що воїн був спритний,

586] Кинувся швидко тікати, як звір той, що лиха накоїв, -

587] Пса біля стада корів або й пастуха розірвавши,

588] Геть утікає мерщій, поки натовпом люди не збіглись.

589] Так утікав Несторід, а слідом трояни і Гектор

590] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.

591] Лиш досягнувши своїх, він став і назад обернувся.



592] Наче ті леви, що м'ясо сире пожирають, трояни

593] Кинулись до кораблів-, сповняючи Зевса веління.

594] Силу велику весь час в них будив він, а дух у аргеїв

595] Долу, хилив, одбираючи славу, в троян же підносив.

596] Гектору ж, сину Пріама, він славою волив окрити

597] Дух, щоб той огню невгасимого полум'я кинув

598] На кораблі крутобокі, - так просьба Фетіди надмірна

599] Сповнитись мала цілком. І ждав уже Зевс велемудрий

600] Над кораблями заграву на власні побачити очі,

601] З тої-бо миті початись мав відступ троянського війська

602] Від кораблів, а данаїв він славою волив окрити.

603] З задумом цим спрямував тоді Зевс до човнів глибодонних

604] Гектора, сина Пріама, що й сам вже туди поривався.

605] Той шаленів, як Арей-списоборець, як полум'я згубне,

606] Що шаленіє у горах, в дрімучій гущавині лісу.

607] Піною вкрилися губи, з-під брів, що похмуро нависли,

608] Блискали очі ясні, й шолом мідносяйний страшливо

609] Над головою хитавсь в роз'ярілого боєм нещадним

610] Гектора. Був-бо в ефірі заступник у нього могутній,

611] Зевс, що з мужів багатьох одного його славою й честю

612] Ушанував, бо недовго йому вже на світі лишалось

613] Жити. Паллада Афіна уже наближала до нього

614] Згубний день, коли мав він загинуть од сили Пеліда.

615] Він намагався-бо лави ворожого війська прорвати,

616] Де найгустіший був натовп і зброя була щонайкраща.

617] Але прорвать їх не міг, хоч і дуже на те намагався.

618] Щільно зімкнувши ряди, стояли вони, мов висока

619] Скеля міцна, що звисає над берегом сивого моря

620] Й твердо витримує буйні вітрів буревійних пориви

621] І набігаючих хвиль величезних бурхливі удари.

622] Проти троян так стояли данаї й назад не тікали.

623] Сяючи, наче вогонь, налітав він на юрми ахеїв,

624] Падав на них, наче вітром підхоплена хвиля з-під хмари

625] На корабель наліта бистрохідний; а він аж до верху

626] Піною вкритий увесь, і вітру жахливе дихання

627] Свище в вітрилах, і трепетно терпнуть серця мореплавців,

628] Пойняті страхом: вони-бо заледве уникнули смерті.

629] Так же тремтіли серця у стривожених грудях ахеїв.

630] Наче той лев згубоносний на стадо корів нападає,

631] Що у широких просторах лугів буйнотравих пасуться

632] Безліку, але пастух не уміє корів круторогих

633] Оборонити як слід від нападів хижого звіра.

634] Лев то вперед забіжить, а то опиняється ззаду

635] За чередою, то вскочить в середину й вже пожирає

636] Ялівку, інші ж усі розбігаються. Так же й ахеї,

637] Страхом повиті, від Гектора й Зевса, великого батька,

638] Всі утікали. А Гектор убив одного Періфета,

639] Сина Копрея, з Мікен, що від владаря ?врістея

640] Вісті приносив не раз могутній Геракловій силі.

641] Син в цього гіршого батька родився, кращий багато

642] В доблестях різних - у швидкості ніг і воєннім мистецтві,

643] Розумом же між найперших мікенських мужів визначався.

644] Тож і для Гектора став він великої слави причинком.

645] Він, обернувшись назад, на обід щита наштовхнувся,

646] Що аж до п'ят досягав та давав од списів йому захист.

647] Він похитнувся і навзнак упав, аж на скронях страшливо

648] Мідний шолом задзвенів, коли тяжко на землю він падав.

649] Гектор, угледівши це, до нього мерщій підбігає

650] Й списа у груди стромляє йому на очах в його близьких

651] Товаришів. Хоч смутні, не могли тут зарадить нічого

652] Товариші: й самі вони Гектора страшно боялись.

653] До кораблів повернувшись обличчям, аргеї вже бігли

654] Між кораблями передніми, - й гнались за ними трояни.

655] Мусили вже й від передніх вони кораблів відступити

656] Далі, і аж біля самих наметів своїх зупинились

657] Лавами, й не розбігались по станові: страх-бо і сором

658] Стримував їх, одні одних невпинно вони бадьорили.



659] А особливо їх Нестор старезний, опора ахеїв,

660] Ревно благав, закликаючи всіх іменами їх предків:



661] «Будьте, друзі, мужами і в серце вкладіть собі сором

662] Перед людьми. Спогадайте-бо кожен про любу дружину,

663] І про дітей, і про власне майно, й про батьків своїх рідних, -

664] Чи то живуть вони ще, чи, може, уже й повмирали,

665] їх іменами благаю я вас, хоч тут їх немає, -

666] Стійте відважно в бою, стережіться ганебної втечі!»



667] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.

668] А од очей їх тим часом Афіна одвіяла хмару

669] Тьми надзвичайної. Світло ясне їм відкрилось обабіч -

670] До кораблів і до бою, однаково людям страшного.

671] Видно було й гучномовного Ректора там і все військо -

672] Воїв троянських, що ззаду лишались і в бій не вступали,

673] Й лави, що билися боєм при кораблях бистрохідних.

674] Не до душі було мужньому серцем Еанту лишатись

675] Там, куди інші синове ахеїв тоді відступили.

676] Кроком подався широким по палубах він корабельних,

677] Довгим махаючи списом, що мав для бою морського, -

678] Збитим міцно гвіздками, у двадцять два лікті завдовжки.

679] Наче їздець, що правити кіньми напрочуд уміє,

680] Четверо коней баских з табуна свого разом запрігши,

681] З поля широкого вчвал аж до мурів великого міста

682] Шляхом жене велелюдним, і всюди дивуються з нього

683] Чоловіки і жінки. А він раз у раз безугавно

684] Скаче з коня на коня. А коні летять усе далі.

685] Так і Еант по палубах перебігав корабельних

686] Кроком широким, і крики його аж до неба сягали.

687] Страшно гукав він весь час, закликаючи воїв данайських

688] І кораблі захищати, й намети. Так само і Гектор

689] Не залишався в юрбі гомінливій троян міднолатних.

690] Наче той хижий орел на зграї птахів налітає,

691] Що безтурботно на березі тихої річки пасуться,

692] На легкокрилих гусей, журавлів, лебедів довгошиїх, -

693] До темноносого так корабля пориваючись, Гектор

694] Кидавсь вперед. Рукою своєю великою ззаду

695] Зевс направляв його, й дух усього підбадьорював люду.



696] Знову навкруг кораблів розгорілася битва жорстока.

697] Так би сказав ти: два війська на битву одні проти одних

698] Вийшли нітрохи не втомлені - так вони бились завзято.

699] Кожен з воюючих думав своє: загони ахейські

700] Не сподівались уникнути лиха й загибелі ждали.

701] А у троян - надіялось серце у кожного в грудях

702] Раптом спалить кораблі й повбивати героїв ахейських.

703] З цими думками вони й виступали одні проти одних.



704] Гектор тоді за корму корабля ухопився морського,

705] Гарного й бистрого, що перевіз через море до Трої

706] Протесілая, але не вернув його в рідну країну.

707] Вколо цього корабля врукопашну ахеї й трояни

708] Впень одні одних рубали. Ніхто з них не хтів дожидати

709] Стріл бистролетних здаля чи ударів загострених ратищ, -

710] Але ізблизька, й одним пломеніючи духом завзяття,

711] Гострими бились сокирами, бардами, ще й топорами,

712] Лезами довгих мечів і міддю списів двоєгострих.

713] Гарно оздоблений меч із руків'ям чорненої сталі

714] Там не один із долоні убиваних воїнів падав

715] Або з плечей. І земля навколо від крові чорніла.

716] Гектор же, міцно за виступ оздобний корми ухопившись,

717] Не випускав його з рук, троян закликаючи гучно:



718] «Дайте вогню і крик бойовий піднесіть усі разом!

719] День-бо відплати достойної Зевс нам сьогодні дарує, -

720] Взять кораблі, що сюди прибули проти божої волі

721] Й стільки біди завдали завдяки боягузтву старшини.

722] Хоч і хотів при кормах кораблів я із ворогом битись,

723] То не пускали й мене, і всі наші загони тримали.

724] Та якщо досі нам розум затьмарював широколунний

725] Зевс, то нині він сам нас веде й закликає до бою!»



726] Мовив він це, й ще завзятіш натисли вони на аргеїв.

727] Встоять не міг і Еант під навалою стріл безупинних.

728] Перед загрозою смертною трохи назад він подався

729] З палуби свого судна на приступки семмступневі.

730] Стоячи з списом, відтіль вояків одбивав він троянських -

731] Кожного, хто з них із полум'ям згубним лише наближався.

732] Він увесь час до данаїв кричав, закликаючи гучно:



733] «Любі герої данайські, Ареєві слуги відважні!

734] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!

735] Чи сподіваємось ми іззаду союзників мати,

736] Або стіну неприступну, щоб нас од біди захистила?

737] Міста за нами нема із муром надійним навколо,

738] Де б захищатись могли ми з підтримкою всього народу.

739] Ми ж на рівнині в троян, у панцири міцно закутих,

740] Ними до моря приперті, від рідного краю далеко.

741] Міць наших рук - нам рятунок, не кволе в бою слабосилля!»



742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом.

743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких

744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик,

745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим.

746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.


* * *



Примітки
18-30. Епізод, поданий тут, частково згадувався і в попередніх піснях. Коли Геракл, зруйнувавши Трою і вбивши Лаомедонта, морем повертався додому, Гера, яка ненавиділа його більше, ніж інших побічних дітей і улюбленців Зевса, вирішила саме тепер занапастити його. Вона намовила Сон приспати Зевса, а сама тим часом підняла на морі бурю. Ледве уникнувши при цьому загибелі, Геракл висадився на острів Кос, людність якого вороже ставилась до чужинців і напала на нього. Зевс, прокинувшись, врятував Геракла. Отоді-то Зевс і вчинив розправу над Герою й тими богами, що хотіли їй допомогти.

36-46. Присягання Гери казуїстичне: вона клянеться, що не робила того, в чому Зевс її й не звинувачує, - не намовляла Посейдона допомагати ахейцям. Але її виверт досягає мети.

71. Ахейці захопили Трою, хитрощами ввівши туди дерев'яного коня із схованими в ньому воїнами. Зробити так порадив їм Одіссей, а йому цю хитрість навіяла Афіна.

87. Феміда - дочка Урана й Геї, богиня права і справедливості.

431. Кітери (Кітера) - острів, що лежить південніше Малейського мису, один з найвідоміших осередків культу Афродіти.

639. Копрей - Еврістей, під владу якого потрапив Геракл, що мусив для нього виконати дванадцять подвигів, сам боявся наказувати йому, а свої накази передавав через вісника - Копрея.

680-684. Згадка про їзду верхи і навіть вольтижування зустрічається тільки тут. Взагалі герої «Іліади» їздять не верхи, а лише на колісницях.




ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:16:18
Переглядів сторінки твору 2252
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.745
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній