ОШУКАННЯ ЗЕВСА


* * *

1] Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, -

2] От він Асклепія синові слово промовив крилате:



3] «Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться!

4] Крики бійців молодих голоснішають під кораблями.

5] Але сиди у наметі й іскристим вином утішайся,

6] Поки гарячу купіль пишнокоса тобі Гекамеда-

7] Діва нагріє і плями від тіла одмиє криваві.

8] Я ж піднімуся на пагорб окинути поглядом битву».



9] Мовивши так, він, окутий майстерна блискучою міддю,

10] Щит бойовий Фрасімеда, свого конеборного сина,

11] Взяв у наметі. А той тоді з батьківським вийшов на битву.

12] Списа міцного ще взяв з наконечником з гострої міді.

13] Вийшов з намету і раптом - діло побачив негідне, -

14] Як в замішанні тікають бійці, а за ними женуться

15] Високодумні трояни, вали зруйнувавши ахейські.

16] Наче широке, глухими рябіючи брижами, море,

17] В передчутті гомінкого бурхливих вітрів вихрування,

18] Ще ні туди ні сюди не спрямовує хвилі своєї,

19] Поки примчить вирішальний од Зевса могутнього вітер, -

20] Так і старець поважний у серці своєму вагався

21] Поміж двох рішень - податись до лав бистрокінних данаїв

22] Чи до Атріда піти Агамемнона, пастиря люду.

23] Поміркувавши отак, він визнав, проте, за найкраще

24] Йти до Атріда. Бійці ж одні з одних, убитих у січі,

25] Зброю знімали. І дзвінко навколо їх тіл брязкотіла

26] Мідь під ударами дужих мечів і списів двоєгострих.



27] Нестору троє державців зустрілося, паростків Зевса,

28] Від кораблів вони йшли, поранені гострою міддю.



29] Втрьох - Тідеїд, Одіссей і з ними Атрід Агамемнон.

30] Від бойовища далеко вздовж берега сивого моря

31] їх кораблі розміщались. Лиш рядом переднім на сушу

32] Витягли їх, і перед кормами їх вал збудували.

33] Хоч і широке було узбережжя, але умістити

34] Всіх кораблів не могло і тісно доводилось людям.

35] Тож кораблі піднімались уступами з моря й затоки,

36] Берег увесь заповняли між мисів піщаних обабіч.

37] Глянуть хотілось вождям на битву й гучне замішання, -

38] Втрьох вони йшли, на списи опираючись^-серцем у грудях

39] Тяжко засмучені. От по дорозі старий їм зустрівся

40] Нестор, і серце у грудях сполохав вождям він ахейським.

41] Мовив, озвавшись до нього, володар мужів Агамемнон:



42] «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!

43] Нащо прийшов ти сюди, покинувши бій мужозгубний?

44] Вельми боюсь я, щоб слова могутній не виконав Гектор,

45] Перед зібранням троян із погрозою твердо сказавши,

46] Що в Іліон від човнів цих повернеться він не раніше,

47] Аніж попалить вогнем кораблі й нас усіх повбиває.

48] Так він тоді говорив, і це ось збувається нині.

49] Горе! Невже й усі інші красивоголінні ахеї,

50] Наче Ахілл той, ненависті сповнені в серці до мене

51] І при кормах кораблів не бажають із ворогом битись».



52] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:

53] «Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть

54] Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити.

55] Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали

56] Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним.

57] Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно

58] Б'ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся,

59] Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї,

60] Так без розбору їх б'ють, і крики аж неба сягають.

61] Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу,

62] Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись

63] Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати».



64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:

65] «Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють,

66] Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно,

67] Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї

68] Захист і для кораблів, і для себе самих нездоланний, -

69] То всемогутньому Зевсові так до вподоби - безславну

70] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським.

71] Знав-бо я те, що колись захищав він охоче данаїв,

72] Знаю тепер, що троян, неначе богів всеблаженних,

73] Він відзначає, а нам і силу зв'язав він, і руки.



74] Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я:

75] Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя,

76] Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо

77] Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна

78] Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають

79] Трої сини. А тоді й кораблі ми спустимо інші.

80] Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі.

81] Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати».

82] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:

83] «Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде?

84] Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних

85] Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких

86] Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив

87] Поневірятися, поки усі до останнього згинем.

88] Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою,

89] Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали?

90] Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь

91] Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа,

92] Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову,

93] Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська,

94] Скільки аргейського люду під владою маєш своєю.

95] До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти.

96] В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової

97] В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше

98] Втіхи було для троян, які вже і так нас долають,

99] Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв

100] В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море,

101] Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять.

102] Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!»

103] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:

104] «О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким

105] Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв

106] В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі.

107] Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу -

108] Чи молодий, чи старий, - послухаю кожного радо».

109] З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний:

110] «Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки

111] Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене,

112] Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший.

113] Гордий я тим, що від славного батька і я народився, -

114] Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна.

115] Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, -

116] їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, -

117] Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком

118] Батька мого і доблестю серед братів визначався.



119] Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю

120] В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове.

121] Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі,

122] Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить

123] Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо,

124] Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв

125] І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда.

126] Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду,

127] Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я.

128] Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно.

129] Але самі ми там осторонь січі триматися будем,

130] Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав.

131] Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі,

132] Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б'ються».



133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали.

134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.



135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель,

136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм,

137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку

138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:



139] «Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях

140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв

141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння.

142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким!

143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, -

144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть

145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш,

146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!»



147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині.

148] Так наче дев'ять чи десять одразу кликнуло тисяч

149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, -

150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній

151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну

152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.



153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера

154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала

155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву,

156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу.

157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку

158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу.

159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера,

160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса.

161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще:

162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись,

163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою



164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим

165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість.

166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок,

167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши

168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути.

169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері.

170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею

171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім,

172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, -

173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім

174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати.

175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала

176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі,

177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали.

178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна

179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно.

180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула,

181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих,

182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок

183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась.

184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша -

185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце,

186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих.

187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло,

188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши,

189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:



190] «Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я,

191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене,

192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?»

193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта:

194] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донька,

195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,

196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера:

198] «Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею

199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш!

200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, -

201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,

202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,

203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний

204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море,

205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.

206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання

207] Й спільного ложа, - така ворожнеча їм в душу запала.

208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце



209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, -

210] Завжди шановною й любою будуть мене називати».



211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:



212] «Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова -

213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш».



214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс

215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари:

216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови

217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших.

218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:



219] «На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс

220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь,

221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш».



222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера

223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.



224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта,

225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу

226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію,

227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори,

228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами.

229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте

230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта.

231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті.

232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:



233] «Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю!

234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні

235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна.

236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами

237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання.

238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло

239] Гарне, - син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно

240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку,

241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі».



242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:



243] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донько!

244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би

245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану,

246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним.

247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би

248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже.

249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління,

250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса

251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши.

252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса,

253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,



254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала

255] І віднесла його до велелюдного острова Косу,

256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився

257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди

258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно,

259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає.

260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати,

261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити.

262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе».



263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:



264] «Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці?

265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний,

266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла?

267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших

268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш

269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш».



270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:



271] «Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу,

272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою,

273] Лівою - сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому

274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител,

275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших

276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю».



277] Мовив він так. Не противилась білораменная Гера.

278] Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала

279] В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани.

280] А як вона поклялась і велику закінчила клятву,

281] Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили

282] І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу.

283] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,

284] Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом

285] Рушили, й лісу верхів'я хитались у них під ногами.

286] Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі,

287] На величезну виліз ялину, що в час той на їді

288] Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши.

289] Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий,

290] 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове

291] Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом - люди.



292] Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину

293] Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив.

294] Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило,

295] Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання,

296] Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай.

297] Вийшов до неї, назвав на ім'я і так він промовив:



298] «Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?



299] Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі».

300] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:

301] «До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, -

302] Предка богів навістить Океана і матір Тетію,

303] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували,

304] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну.

305] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання

306] Й спільного ложа, - така ворожнеча їм в душу запала.

307] Коні мої при підніжжі багатоджерельної Іди

308] Ждуть, щоб по суші мене понести і по воднлх просторах.

309] Нині ж для тебе сюди прибула я з вершин олімпійських,

310] Щоб ти не гнівався потім, як мовчки піду я від тебе

311] До Океана самого у дім його глибоководний».



312] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:

313] «Геро, ти встигнеш, проте, і пізніше до нього податись,

314] Нині ж на спільному ложі зажиймо розкошів кохання.

315] Пристрасть така до богині чи смертної жінки ніколи,

316] В грудях моїх розливаючись, дух мені ще не скоряла!

317] Так не кохав ще ніколи я ні Іксіона дружини,

318] Що Пірітоя родила, з безсмертними рівного мужа,

319] Ні струнконогої діви Данаї, Акрісія доньки,

320] Що породила Персея, славетного поміж мужами,

321] Ані державного Фенікса далекославної доньки,

322] Що породила Міноса і рівню богам - Радаманта,

323] Так не кохав я Семели, ні тої Алкмени у Фівах,

324] Що нездоланного духом Геракла мені породила,

325] А Діоніса людям на радість родила Семела;

326] Ні пишнокосої так не кохав я владарки Деметри,

327] Ані Лето велеславної, ані тебе, моя Геро,

328] Як тебе нині кохаю, солодким повитий жаданням!»

329] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:

330] «О, ти жахливий, Кроніде, яке-бо ти слово промовив!

331] Прагнеш ти нині зі мною на ложі зажити кохання

332] Тут, на високостях Іди, що звідусюди їх видно.

333] Що ж це було б, якби хто із богів, одвічно живущих,

334] Вгледів на ложі нас разом обох та пішов показав би

335] Іншим богам. Не посміла б тоді я, із ложа кохання

336] Вставши, у дім твій вернутись, - який би був сором для мене!

337] А якщо так вже бажаєш і прагне того твоє серце,

338] Є спочивальня у нас, що Гефест, наш любий нащадок,

339] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши.

340] Підемо спати туди, як тебе так приваблює ложе».



341] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс громовладний:

342] «Геро, не бійся! Ніхто із богів чи мужів земнородних

343] Нас не побачить, такою-бо я огорну золотою



344] Хмарою нас, що й Гелій нічого крізь неї не вгледить,

345] Хоч своїм гострим промінням він бачити може й усюди».



346] Мовив так Кроносів син і схопив у обійми дружину.

347] Зразу ж під ними земля квітучі зростила мурави,

348] Лотоси зрошені, крокус і купи густі гіацинта,

349] Ніжні й м'які, що свої підносили високо стебла.

350] Там і лягли вони вдвох, і прекрасна обох огорнула

351] Хмарка злотиста, і з неї блискучі спадали росинки.



352] Сном і коханням подоланий, так на Гаргарській вершині

353] Спав безтурботно отець, обнімаючи міцно дружину.

354] Вмить до ахейських човнів полетів тоді Сон нездоланний,

355] Щоб принести земледержцю, землі потрясателю, вістку,

356] Близько він став перед ним і слово промовив крилате:



357] «Допомагай, Посейдоне, данаям тепер щиросердо,

358] Славу в бою подаруй, хоч би й ненадовго їм, поки

359] Зевс почиває: сном-бо його оповив я солодким.

360] Звабила Гера його - в коханні із нею з'єднатись».



361] Мовив це й миттю до людських племен він славетних подався,

362] Поміч данаям подать Посейдона ще більш спонукавши.

363] Кинувсь до перших рядів Посейдон тоді й голосно крикнув:



364] «Чи віддамо Пріамідові Гектору ми перемогу,

365] Вої аргейські, щоб взяв кораблі він і славою вкрився?

366] Та похваляється так і тому лише так він говорить,

367] Що при човнах пробуває Ахілл із розгніваним серцем.

368] Не відчували б такої, проте, ми в Пеліді потреби,

369] Якби один за одного в битві стояли завзято.

370] Ну-бо, вчинімо так, як зараз оце я скажу вам:

371] В кращі, найбільші у цілому війську щити одягнувши

372] Тіло, шоломами з міді блискучої щільно покривши

373] Голови наші і в руки узявши списи щонайдовші,

374] В бій вирушаймо! Я сам поведу вас. І певен, не встоїть

375] Гектор тоді Пріамід, хоч яким він завзяттям шаліє.

376] Хто із вас стійкий в бою, а щит в того мужа маленький,

377] Слабшому хай його дасть, а сам хай покриється більшим».



378] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.

379] Хоч і уражені ранами, воїв вожді шикували -

380] Вождь Тідеіа, Одіссей і славетний Атрід Агамемнон.

381] Лави обходячи всі, вони зброю веліли міняти,

382] Кращий щоб кращу дістав, а гіршим лишилася гірша.

383] А як круг тіла усі одягнулись блискучою міддю,

384] Рушили в бій, їх ряди Посейдон вів, землі потрясатель.

385] Пагубний меч довголезий в могутній тримав він правиці,

386] Схожий на блискавку; з ним неможливо змагатись людині

387] В битві смутливій: страхом-бо кожного він уражає.



388] З другого боку, й троян шикував осяйливий Гектор.

389] Розпочали бойове між собою, нещадне змагання

390] Сам Посейдон темнокудрий і смертний осяйливий Гектор -

391] Цей із троянами йшов, а той заступавсь за аргеїв.

392] Море здіймало до самих човнів і наметів аргейських

393] Хвилю шумливу, - війська із оглушливим сходились криком.

394] Та ні морськії вали не б'ють так об сушу бурхливо,

395] Гнані з безкрайого моря нестримним Борея диханням,

396] Ні між ущелин гірських не гуде з таким шалом страшенним

397] Полум'я хиже, пожар лісовий роздуваючи буйно,

398] Ні вітровій не шумить так в широколистому вітті

399] Дужих дубів, коли із страшним він бушує завзяттям, -

400] Як закричали жахливо трояни тоді і ахеї

401] Криком нестямним, одні проти одних рушаючи в битву.



402] Стрівшись лицем до лиця із Бантом, осяйливий Гектор

403] Перший на нього метнув свого гострого списа й не схибив,

404] В груди потрапив йому, де два ремені сходились разом, -

405] Щит на однім, меч срібноцвяхований висів на другім, -

406] Ніжнеє тіло вони захистили. Розгнівався Гектор,

407] Бачачи, що надаремно із рук його зброя злетіла,

408] І відступив до друзів своїх, уникаючи смерті.

409] Лиш обернувсь він, як в нього великий Еант Теламоній

410] Каменем кинув, із тих, що були кораблям за підпору, -

411] їх у бійців під ногами валялось багато, - і втрапив

412] Гектору в груди, якраз над обідцям щита, біля шиї, -

413] З розмаху кинутий, дзиґою він на льоту закрутився.

414] Як під ударом Зевсовим, вирваний геть із корінням,

415] Падає дуб, і навколо розноситься сірки огидний

416] Запах, і той, хто це зблизька побачить, одразу втрачає

417] Дух відваги, бо блискавки Зевса для всіх небезпечні, -

418] Так же і Гектора сила на землю, у порох, упала.

419] Списа він виронив з рук, навалилися зверху на нього

420] Щит і шолом. Забряжчали міддю узорною лати.

421] З криком звитяжним підбігли до нього синове ахеїв,

422] Взяти надіючись тіло, і сипали в нього списами

423] Частими. Але ніхто не здолав поводатаря люду

424] Вцілить мечем, ані списом, - хоробрі його оточили

425] Полідамант і славетний Еней, Агенор богосвітлий,

426] І Сарпедон, полководець лікіян, і Главк бездоганний.

427] Інші до нього також не були неуважні й щитами

428] Огородили круглястими. Гектора взявши на руки,

429] Товариші його винесли аж до запряжених коней

430] Бистрих, що разом з візничим і повозом ясноузорним

431] Ззаду стояли, оподаль війни і жорстокої битви.

432] Славного мужа, що тяжко стогнав, повезли вони в місто.



433] От досягли вони броду ріки струменистої, Ксанту,



434] Вирами славного, що породив його Зевс несмертельний, -

435] Там його, з повоза знявши, на землю поклали й водою

436] Геть облили. Він зітхнув, і розплющились очі у нього;

437] Ставши навколішки, кров почав він випльовувать чорну.

438] Знову, проте, на землю упав, і ясні його очі

439] Темная ніч обняла: ще оглушений був він ударом.



440] Щойно уздріли аргеї, що Гектор подався із поля,

441] Кинулись ще запальніш на троян, всю згадавши відвагу.

442] Перший із воїв тоді син Ойлея, Еант прудконогий,

443] Раптом набігши, загостреним Сатнія списом ударив, -

444] Німфа-наяда його бездоганна родила Енопу,

445] Що із стадами пастушив на березі Сатніоенту.

446] Близько підскочивши, списом славетний нащадок Ойлея

447] В пах його вдарив, і впав той на землю. Над вбитого тілом

448] Вої троян і данаїв зіткнулися в битві страшенній.

449] Полідамант списоборець за вбитого месником вийшов,

450] Парость Пантоя; він праве плече Протое'нору ранив,

451] Синові Ареїліка, плече простромив йому наскрізь

452] Спис величезний, і впав той, руками хапаючи землю.

453] Полідамант з похвальбою великою голосно крикнув:



454] «Ні, недарма, як видно, з міцної руки Пантоїда,

455] Духом великого мужа, цей. спис полетів мідногострий!

456] В тіло прийняв його нині один із аргеїв. Як видно,

457] Зійде, на нього спираючись, він до оселі Аїда!»



458] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.

459] Більше від інших Еант розтривожився «ерцем відважним,

460] Син Теламонів, - тож біля убитого був він найближче.

461] Списа блискучого швидко він кинув услід воякові/

462] Полідамант же, відскочивши вбік, щасливо уникнув

463] Чорної смерті, - на себе прийняв Архелох її мужній,

464] Син Антенора, - богове його прирекли на загибель.

465] В в'язи його він ударив, де сходиться карк з головою,

466] В верхній хребець, і обидва на шиї розсік сухожилля.

467] Падавши, ротом, і ніздрями, й цілою той головою

468] В землю раніше зарився, аніж гомілками й коліньми.



469] Голосно крикнув Еант бездоганному Полідаманту:



470] «Полідаманте, подумай лише і скажи мені щиро:

471] Гідний чи ні чоловік оцей був полягти у відомсту

472] За Протое'нора? Він не простак і не з простих, здається,

473] Чи не доводиться він Антенору, впокірнику коней,

474] Братом чи сином? Адже на рідню його дуже він схожий».



475] Мовив він так, хоч і добре все знав. Засмутились трояни.

476] Списом тоді Адамант беотійця ударив Промаха

477] В помсту за брата, якого уже волочив той за ноги,

478] І Адамант з похвальбою великою голосно крикнув:



479] «О хвастовиті аргеї, в пустих похвальбах ненаситні!

480] Мабуть, не нам лиш самим випадають на долю страждання

481] Й труднощі, будете, певно, і ви так же само убиті.

482] Гляньте, як списом моїм приборканий спить перед нами

483] Воїн Промах, полігши, щоб брат мій пені й відомсти

484] Довго не ждав. Хотілось би кожному мужеві в домі

485] Брата лишити, щоб міг у біді колись месником стати!»



486] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв.

487] Більше за всіх Пенелей розтривожився серцем одважним.

488] На Акаманта пішов він. Та нападу не дожидався

489] Той Пенелея-вождя, останній же Іліонея,

490] Сина Форбанта, на вівці багатого, вбив. Його в Трої

491] Більше від інших Гермес полюбив і достатком відзначив.

492] Мати родила йому одного лише Іліонея.

493] Цей, під брову його списом в очницю ударивши гострим,

494] Око пробив. Навиліт крізь око й потилицю вийшов

495] Спис той, і зразу присів він, обидві руки розпростерши

496] Перед собою. І вмить Пенелей тоді свій мідногострий

497] Вихопив меч та й ударив у карк, і скотилась на землю

498] Враз голова із шоломом і списом, що так і лишився

499] В оці стирчати. Як маківку, голову списом піднявши,

500] Він ворогам показав і так, похваляючись, крикнув:



501] «Вістку, трояни, про це батькам передайте коханим

502] Славного Іліонея, - нехай його дома оплачуть!

503] Тож і кохана дружина Промаха Алегеноріда

504] Мужа свого не зустріне, радіючи, в час той, коли ми

505] На кораблях своїх з Трої повернемось, діти ахеїв».



506] Мовив він так, і дрож у троян перебіг по суглобах,

507] Кожен із них озиравсь, щоб загибелі злої уникнуть.



508] Нині скажіть мені, Музи, олімпських осель пожилиці,

509] Хто найперший з ахеїв здобув скривавлену зброю

510] В день, коли битву схилив на їх користь землі потрясатель?

511] Першим Еант Теламоній великий убив Гіртіада

512] Іртія, славного владаря місян, могутніх душею;

513] Далі озброєння зняв Антілох тоді з Мермера й Фалка,

514] Гіппотіона і Морія вбив Меріон безпощадний,

515] Тевкр переміг Протоона і разом із ним Періфета;

516] А Атреїд Гіпере'нора вразив, вожатая люду,

517] Прямо у пах, і спис мідногострий, пройнявши утробу,

518] Нутрощі вирвав у нього, й душа через рану відкриту

519] Вийшла із тіла в ту ж мить, і тьма йому очі окрила.

520] Знищив найбільш ворогів син Ойлея, Еант бистроногий:

521] З ним-бо змагатись ногами не міг би ніхто, доганявши

522] Воїв, що з поля біжать, коли Зевс на них страх насилає.


* * *



Примітки
170. Амброзія (амбросія) - пожива богів, тут фігурує ще й як косметичний засіб.

201. Океан і його сестра-дружина Тетія (Тетюс) - боги, батьки Реї, матері Зевса і Гери, а також батьки річок, які також з погляду стародавнього грека були богами. У цих поглядах вбачають зародки теорій ранньої іонійської філософії, зокрема уявлень Фалеса, що вода - першоелемент усього сущого.

226. Пієрія - країна, що лежить на північ від Олімпу. Ематія - приблизно там, де нинішня Македонія.

250. Син хмаровладного Зевса - Геракл.

259. Ніч. Обожнювання ночі сягає найдавнішої епохи. Це - божество, старіше від олімпійських богів; своєю таємничістю воно навіває острах у людей і богів. У поемі Гесіода «Про походження богів» Ніч - мати Сну і Смерті.

271-274. Найчастіше присягалися саме нічними (підземними) богами і підземними силами. Найстрашнішим вважалося присягання водами підземної ріки Стіксу. Торкаючись рукою землі й води, люди і боги ніби входили в контакт з підземними силами, робили їх свідками своєї клятви.

290-291. Не встановлено точно, про якого саме птаха тут ідеться. Що мова богів різнилася від людської, згадується в «Іліаді» кілька разів, причому до мови богів залічуються, як правило, слова архаїчніші та рідше вживані.

317-328. Дуже недоречний тут перелік любовних пригод Зевса з їх наслідками деякі дослідники розглядають як пізнішу інтерполяцію. Але це може бути і просто особливістю розповідної манери гомерівського епосу.

344. Гелій - Геліос, бог сонця і саме сонце.

484-485. Автор «Іліади» знає звичай родової помсти. Відомий, правда, йому й інший звичай - вносити за вбитого викуп


ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА