ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Леся Горова
2025.04.13 08:01
Цвіти, вербО! Пручайся, кожна брунько!
Тягни до сонця листя і квітки!
Весняним святом відзивайся лунко:
Ось Він іде під пальмові гілки!

"Осанна!"- з уст дитячих похвалою,
А з кліток вилітають голуби,
Бо Отчий храм, забруднений хулою,

Володимир Назарук
2025.04.13 06:49
Вечорами довго сяють
Зорі чисті в небесах.
Сильний, брате, сильний, знаю,
Сильний в діях, не словах.
Ти душа, яка потрібна.
Ти свободи справжній смак.
Хай Господь веде, мій рідний.
Гасло - єдність, ти наш знак!

Володимир Назарук
2025.04.13 06:23
Лети, моя Зоє, лети,
Щодуж набираючи швидкість!
Прости, мила Зоє, прости!
Твоє почуття така рідкість...
Твій промінь - частина мене,
Що біло-блакитним палає,
Як велич відомих планет,
Яких, окрім тебе, не знаю...

Володимир Назарук
2025.04.13 06:12
Кров пролита" - це не смішно...
"Кров пролита" так страшна!
Усім українцям це звісно,
Бо в ній наша вічна душа.

2025

Віктор Кучерук
2025.04.13 05:24
Знову настрій у мене чудовий,
Знову щастям зогрітий сповна, –
Від твоєї палкої любові,
В серці квітне жадана весна.
Знов душа, мов настроєна арфа,
Ожила та чарівно бринить, –
Я дивлюся упевнено в завтра
І тобою милуюсь щомить…

Микола Бояров
2025.04.12 21:40
У двадцять я тішився Словом Святим,
Почитував бунінські твори між тим.
Мена й полонила панянка киргизька,
Сержанта тоді ще славетного війська –
Цікавили ж більше любов та інтим.

Життя освятилося смислом новим,
Коли пощастило побачити зблизька,

Борис Костиря
2025.04.12 21:33
Настільки все перевернулося!
Я не можу впізнати
навколишню реальність.
Чорне стало білим,
а біле - чорним.
Матерія вислизає
із-під ніг. Я не можу
вхопити за хвіст

Борис Костиря
2025.04.12 21:28
Море висохло...
Тепер у ньому не потоне
корабель, який стоїть
на дні з камінням
і кістяками риб.
Море, яке штовхало
у божевілля штормів,
лякало шаленістю хвиль,

Тетяна Левицька
2025.04.12 14:12
Заховали від світу сумнівні стосунки.
Гра на нервах не може будити в мені
поетичних мелодій чудні візерунки.
Суперечки закоханих — зливи грибні.
Четвертуєш мовчанням, караєш за вірність?
Гільйотина і то краще... раз, і нема!
Чи хіба гонорова, надмір

Артур Сіренко
2025.04.12 13:11
Я прийшов до брами,
А там самотній гідальго –
На Дон Кіхота зовсім не схожий,
Ані трошечки, ані на цяпочку,
Без коня й кіраси, але бородатий
І сивий як лунь навесні,
І старий як світ варварів,
Ключі мідні причепив до поясу:

Іван Потьомкін
2025.04.12 12:23
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,

Софія Кримовська
2025.04.12 11:00
Перса давно загубили звабу,
Тіло набуло вторинної цноти.
Ти у душі ще далеко не баба,
але ж лопата, город, субота...

Козак Дума
2025.04.12 10:17
Світоч – додолу, треба додому,
мати до хати гукає.
Серця судоми, вечір навколо
маревом долу стікає.

Піниться море, бризки угору,
хвилі до берега линуть.
Звірі – у нори, спати упору,

Віктор Кучерук
2025.04.12 05:55
То дороги кінцівками місиш,
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.

Ярослав Чорногуз
2025.04.11 23:07
Депресій смуга і образ
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.

Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,

Борис Костиря
2025.04.11 21:45
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Григорій Чубай (1949) / Поеми

 ВЕРТЕП
Nihil semper suo statu manet.
Ніщо не лишається постійним
у своєму становищі.

Латинська мудрість




1

Наша потужна цивілізація, яка досконало
вміє грати в карти і танцювати наймодерніші
танці.

Наша потужна цивілізація, яка почуває себе
інтелектуально відгодованою коровою, якщо їй
вдається з першого погляду відрізнити картини
Пікассо від полотен Рембрандта ван Рейна.

Наша потужна цивілізація, яка сьогодні
безмежно ощасливлена автоматом для прода-
вання ґудзиків, дивовижною самопискою, яка в
разі потреби може відкоркувати пляшку, водне-
вою бомбою в енне число мегатонн, новітнім
кінодетективом у 25 серій і свіжим анекдотом із
серії «Вірменське радіо відповідає».

Ах, ця безмежно щаслива цивілізація! Які
попри все не забуває про те, що вона є найвищим
виявом всесвітнього прогресу, і рухається.

Так, саме рухається!

Пішки. В авто. В катафалку. В трамваї. В таксі.
рухаючись, встигає:

відвідати пивний бар,
напівголосу покритикувати позаочі свого
начальника,
влаштувати скандал дружині,
розв'язати два-три кросворди...
Чуєте?!
Вона рухається!!!
ЧУЄТЕ?!!

Вирує світ, сміється, плаче, виє.
Кружляють видива, веселі і сумні.
Іде вертеп, без поділу на дії,
Хіба що з поділом на ночі і на дні.

Кружляє світ. Мовчить, як треба крику.
І правда топиться в брехні чи не щодня.
Невже і я впаду у нього й зникну
Безболісно, безлико, навмання?

Впаду туди, де безум всьому пастир
Й пасе держави, душі і слова.
О Боже мій, не дай мені упасти,
Бо обертом іде вже голова.

Бо вже і дням, і ночам моїм боляче.
О Боже мій, спаси і одведи
І від отих, лукаво «єсьм» глаголящих,
І від отих, набравших в рот води.

Й від тих, за брехні лаврами заклечаних,
Й від тих, що ні сюди і ні туди,
Й від ідолів старих і новоспечених,
Й від пустослів'я, Боже, одведи!

...Затьмила голови тупі лакузоманія —
Пофіміамлять і чекають, хто подасть.
І душу кожен з них, неначе мантію,
Перешива по-модному «под власть».

Поглянь! Навколо видимо-невидимо
Тих язиків, танцюючих стриптиз!
І котяться землею дикі видива
Парадів, маскарадів, танців, сліз.

І пустота безмірна щогодини
Вже цілий світ береться осягти.
Як жить мені, якщо я ще людина,
Якщо мені від себе не втекти?

Якщо і дням, і ночам моїм боляче!
О Боже мій, спаси і одведи
І від отих, лукаво «єсьм» глаголящих,
І від отих, набравших в рот води...

...О Боже мій, куди ж мені?.. Куди?..

2

Жаркого дня липневого втікаю по вулиці
міській, біжу від себе, біжу від слів страшних,
якими мушу я про щоденну втечу говорити.

А вулиця уся — суцільна втеча. Бо буде дощ,
бо хмари насувають. А вулиця уся—суцільна
втеча. І всі біжать... Чи ж тільки від дощу?

Один втіка від себе сьогоденного, а другий
доганя себе вчорашнього, і всі тікають-поспі-
шають...

Хто від себе, хто до себе, хто від когось, хто
до когось, хто ні від кого, хто ні до кого. І разом
всі втікають від дощу...

Так щодня: в суєті, в круговерті годин
люди втікають від себе й до себе,
втікають до книг, до дружин, до картин,
втікають під воду, під землю, на небо,
втікають в ненависть, в любов, у кіно,
в карти, в більярди, в лото, в доміно,
в салати, в борщі, у котлети і в торти,
в кашкети, в манжети, в комоди і в шорти;
від чорта до Бога,
від Бога до чорта,
із ночі до ночі,
із рання до рання,
втікають у крик, утікають в мовчання,
втікають в чекання, в безсоння, в прогнози,
втікають у сміх, у мовчання, у сльози...

Втікають під карнизи, під погони,
під ліжка, в бомбосховища, в закон.
Не розбереш, де втеча, де погоня
і до яких молитися ікон?

І до яких із них ходити каятись,
яким хулу нести, не каяття?
...Чи на землі таких, що не втікають,
нема давно? І втеча — то життя?
Невже вся суть в безладній біганині?
Невже вона усьому голова?
Невже якийсь Всевишній Паганіні
на скрипці світу втечу награва?!

І щодня в суєті, в круговерті годин
люди втікають від себе й до себе,
втікають до книг, до дружин, до картин,
втікають під воду, під землю, на небо,
втікають до лісу, на Марс, до пітьми,
щоб бути людьми чи не бути людьми.
Втікають у подвиг, у лють, у провину.
Додому.
До Криму.

В кафе.

В домовину.

З

Все втечі та втечі. Погоні і втечі.
А потім — до світу, від карт і від зречень,
від пива, з футболу, з кіно, з домовини
вертають до світу якось безневинно,
вертають, не мовивши навіть «прости».
А світу немає куди утекти.
А світові — голо!
А світові — босо!
Тиради.
Укази.
Промови.
Доноси.

Танці.
Ракети.
Паради.
Кастети.

Торговці.
Шпики.
Генерали.
Естети.

Джаз-банди.
Футболи.
Космоси.
Нації.

Боги.
Півбоги.
Парт-ор-
гані-за-ції!

Персони.
Парсуни.
Кінозірки.

Голгофи.
Освєнціми.
Соловки.

Дачі.
Собори.
Кремлі.
Мозолі.
Владики на небі.
І
на землі.

Гроші.
Отрути.

Вина.
Єлеї.
Гробниці єгипетські
і
Мавзолеї!

Роги і німби.
Тюрми і Грати.
Ідоли.
Плітки.
Авто і гармати.

Кодекси карні.
А також — моральні.
Кайдани модерні
із картами гральними.

І
безхребетна
пихата
еліта —

усе це для світу,
для білого світу!

Для світу — тиради!
Для світу — доноси!

А світові — голо!
А світові — босо!

Диктатори, диктатори, диктатори —
погоничі великі: «Цоб-цабе».
Диктатори, диктатори, диктатори
щодня диктують світові себе.

О, скільки їх возноситься і падає!
І скільки їх плює у наш Дніпро!
І прославляє світ своєю владою,
і одягає у своє добро.

...Все продиктовано і все перефарбовано
і удостоєно належної ціни:
за сумніви, за мислі закатовано!
І за холуйство — вбрано в ордени!

Все продиктовано і все перефарбовано
і узаконено, що думати — це гріх!
Муштровано усе, перемуштровано,
і в ранґи роботів возведено живих!

...А цю трикляту мислячу породу
всю до ноги зітерти б далебі!

І стільки ворогів було в народу,
що й весь народ був ворогом собі!

5

А світ — вертеп.
Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть,
щонайважче — у ньому залишатися собою, від
перших днів своїх і до останніх не бути ні
актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках
облудних, а лиш собою кожної години, а лиш
собою кожної хвилини, з лицем одвертим
твердо йти на кін...

Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних
страхіть боюся більше, боюся я, що хтось з
інопланетців колись в своїм щоденнику
запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І
населя її силенна сила ходячих шлунків —
п'ющих і жующих. Які лише жують, лише
ковтають. Лише ковтають і жують — і більш
нічого. Ковтають пудинги, котлети, ноти,
вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації,
і одні одного їдять, й самі себе...»

Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних
страхіть боюся більше?!
— Боюсь цього «ковтають і жують»!

...Як вечір землю синьо охопив,
як зорі в небо з'їхались на віче,
в мою кімнату тихо уступив
один знайомий тихий чоловічок.

— Здоров, приятелю, то як тепер живеш?
Я чув, сливеш писателем великим? —
...Єхидна усмішка, мов колесо криве,
перекотилася його іконним ликом.—

Я чув, що преш ти часто на рожен,
звиняйте, заради якихось «істин»,
забувши давню приповідь: «Блажен,
хто їсть тоді, коли захоче їсти».

Нащо тобі тягар чиїхось мук?
Нащо тобі душі чиєїсь хвища?
І нащо те, що далі твоїх рук,
і те, що голови твоєї вище?

...Він плів ще довго блудливі слова,
що зависали сірим павутинням.
Крутилась ця платівка ненова,
аж доки стало в мене вже терпіння.

Нащо тобі тягар чиїхось мук?
Вже надто ви розумні всі та горді...
І хоч він був і далі моїх рук,
та я йому вліпив-таки по морді!

І він до виходу заквапивсь, заспішив
І — з-за дверей, із темряви, із ночі
він із погрозою до мене прошипів:
— Блажен, хто їсть тоді, коли захоче'

6

А ніч попереду й позаду...
Ми йдем. Вперед а чи назад?
...Парадоксальна суть парадів,
і замість правди — сто півправд.

Хоч правда й пів... Зате ж їх «много»
тих правд-калік напівживих.
А жвавий ум, хоча й убогий,
щодня виплоджує нових.

Модернізує, досконалить
півправди ті, мов лімузин...

Одна не встигне доконати —
як є десяток узамін!

Тоді зохлялій кажуть: «Годі»,—
та нишком вводять іншу в двір,
ще й розмальовану по моді —
в таку попробуй не повір!

...Навіщо ж крик? Навіщо ж гамір?
Чого ж ми хочемо усі?!
Боги лишаються богами,
зійшовши в Кремль із небесі!

Хто ж ми такі? Що буде завтра?
Куди йдемо? Вперед? Назад?
А що, як завтра динозаври
наш зустрічатимуть парад?

Тоді аж вибухне грозою
прокльон, зневіра й каяття:
—Та ми ж прийшли до мезозою
замість ясного майбуття!

Тоді, як наша цивілізація спала й диви-
лась блаженні сни про авто, які їй належать,
про дачі, які їй належать, і про зорі, які поки
що їй не належать (уві сні вона дуже жалку-
вала, що не можна кожної зірки зокрема
обгородити парканом і прив'язати біля неї
сторожового пса),— от тоді я виніс їй вирок.

Цивілізація цього не бачила у своєму
блаженному сні. Вона лише вранці прочи-

тала в газеті, що я її зневажаю, і висловила
принагідне декілька цікавих думок:

а) «Я свою дачу збудував власними
руками і за чесно зароблені гроші...»

б) «Куда сматрелі учітеля, когда іщо
етот автор учілся в школє?!»

в) «Я розумію, що це, може, й так. Але
раптом проти цілого світу заявити
таке, то треба бути або великим
диваком або ж божевільним».

А потім цивілізація взяла мою поему і на
своїх всепоїдаючих зубиськах довго хрумтіла
епітетами й метафорами, довго ображалась і
жувала, жувала, жувала, доки не з'їла всю до
крапки.

І пішла, блаженно погикуючи,
запивати її
пивом.




Найвища оцінка Варвара Черезова 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Назарій Заноз 5.5 Майстер-клас / Любитель поезії

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-05-06 07:55:58
Переглядів сторінки твору 29389
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.098 / 5.67  (4.899 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.752 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2008.05.24 07:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Варвара Черезова (М.К./М.К.) [ 2008-05-06 10:16:19 ]
Я не побачила її одразу. Бо шукала у віршах. Страшенно люблю цю поему. Геніально, талановито. Це, мабуть перша поставлена мною 7-ка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
МаріАнна Квітка (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-13 11:31:35 ]
Я просто фанатію від цієї поеми :)
І ніц не вдієш. Вона таки геніальна!