Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ
ФРЕСКИ СИНЬОГО МУЛЯРА, або БЛУКАННЯ ЛАБІРИНТОМ
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ: Збірка поезій. – К.: Факт, 2008. – 128 ст.; іл.
Письменник Іван Андрусяк родом з Івано-Франківщини, краю, щедрого на талановитих людей. Він – поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, успішний літредактор видавництва « Грані Т», що друкує вартісну дитячу літературу (за усною інформацією письменника Богдана Жолдака), один з трьох бунтарів гурту 90-х «Нова дегенерація».
На Форумі видавців, що проходив наприкінці травня у Києві, збірка, про яку мова, була помічена і колегами поета, і численними читачами. Вигадливо-химерний малюнок на обкладинці мимоволі зупиняв погляди; назва – загадка, що потребувала розгадки: «… і мислиться – як мисліте в письмі - / зигзагами нічного благоденства, / і все що маєш – зірку у пітьмі / та ще в кишені усмішки на денці». Та обставина, що «мисліте» у старовинній абетці звалась літера «М» дещо пояснює, але не все. Нас запрошено мислити далі. Отже, на мою думку, абрис цієї літери може слугувати за графічний символ лабіринту. Складається логічний ланцюжок: мислити - блукати плутаними шляхами – шукати істину – складати вірші – писати (друкувати).
Не скажу, що мислеписання як процес сприймається легко: « вчувається: були спочатку вірші / такі самі безгрішні як і те / до чого спокушають їх і досі», тобто вірші поета, як він сам вважає, колись були простішими й зрозумілішими. Але спокуса їх (віршів) ускладнення, як зрештою, будь-яка спокуса непереборна - ще філософ-стоїк Сократ зізнавався: «Я все переборов, окрім…спокуси!» (вільний переспів з російської – Т. Д.). А спокушає їх ( вірші ) багато що! Задіяна уся майстрова партитура: символічно-асоціативне мовлення, метафоричність поетики, довершена ритмо – і римомелодика, досконалі поетичні форми, активні вкраплення діалектних морфолексем.
Блукання лабіринтом – стан для поета нормальний. Та разом із ним блукає спраглий поезії читач: «коли знічев’ я а коли знічервня / знілипня синього знісерпня на воді / знівересня медового на празник / з безодні слів призначених плодити / своє синеньке в прожилки життя / своє зітхання вмочене у вітер». Мушу зізнатися, що іноді мимовільно-підсвідомо припинялося сприйняття написаного, ніби спрацьовував такий собі психологічний вимикач, бо як говорять наші сусіди поляки – що занадто, то не здрово! Є ще точніший термін – інфляція. Але, увага! Несподіваний висновок – автор тонко відчуває межу і не перетинає її, вчасно зупиняється. І тоді раптом в тій купі наверченого, нагромадженого, навіяного, штабелів «плаваючої семантики» (за висловом відомого критика), зблискує золоте зерня: «Вони приходять – макові як діти - / і голосно стають коло вікна. / В Господніх яслах дихає струна - / така тоненька і така тендітна. / Вилунюєш по звуку навпрошки, / І сніг рипить басами вузлуватими. / Так сходяться до місяця зірки - / колядуватимуть»; «закладеться на те, що хоч в камінь живи, / хоч у голос криниці відлунюй на місяць - / а тебе не мине поцілунок трави, / без якого немає ні сонця, ні місця».
Отут я сама собі заперечу. Усілякі ускладнення назву збагаченням мови, образності, тої самої семантики (до речі, що воно таке? ага, гр.semantikos – той, що визначає, наразі сенс, зміст, значення мови, окремого слова). Деструктивні моменти сприйняття визначу як суб’єктивні, можливо, спричинені деякою особистою упередженістю, що поступово розвіялася, як туман над горами, коли сходить сонце.
Поезії збірки неоднорідні за стилем, але, на мою думку, однакової художньої вартості - від «місяць вповні – а косо / зиркає по землі / в кутах уже і в косові / холодно / москалі» до «так починається аполлінер / з містом навпочіпки радісно звивистим».
- Про кольори. Найбільше – синього ( кількість вживаних синіх епітетів - 15), рясно вжито чорного і білого, і тут вельми доречні ілюстрації Богдана-Олега Горобчука, потроху – жовтого, зеленого, червоного. Правда, у нашого поета все не як у людей – синій муляр – золота вода; синеньке в прожилках життя; зелена історія; біла зневіра; зграя червоних ворон; червона тінь ластівки.
- Про вишукані асонанси й алітерації римування – послухай петре – повітря сперте; корінь цикорій; з пащі, як з пращі і полохкі, як палахкі (приклади можна наводити й наводити).
- У музикантів є такий термін – евфонія, тобто милозвуччя: «за бродом брід, а там, за бродом – броди», «тінь відлуння одтінилася – одізвись», «скрізь кочівна звитяга звивається мов змія», «і вербами тихими-тихими / за все нам колись відколишеться», «вітром змагаючи вітром колишучи хто його випише вилиже вишепче / і не питаючи з нього втече». Уф, ледве сама себе зупинила, затягує як глибокий колодязь!
Лукавив пан поет, коли в одному інтерв’ю сказав, що критики його хвалять і хвалять, а він хоче аргументованого розгрому. Але ж не дає підстав, немає за що громити - «і майже всі колишні застереження, / як марно перемарені літа, / покірно пролітають крізь мереживо / їх майже непомітних пролітань». І вже сама собі й вам, шановні читачі, відповім словами поета - напрочуд вдалий образ для віршів цієї збірки: «лиш птахи, що прилітають рано, / фресками лягають на живіт».
Надруковано : "Літературна Україна" №33 2008
"Слово просвіти" 38 2008
"Київська Русь" №1-2 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ: Збірка поезій. – К.: Факт, 2008. – 128 ст.; іл.
Письменник Іван Андрусяк родом з Івано-Франківщини, краю, щедрого на талановитих людей. Він – поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, успішний літредактор видавництва « Грані Т», що друкує вартісну дитячу літературу (за усною інформацією письменника Богдана Жолдака), один з трьох бунтарів гурту 90-х «Нова дегенерація».
На Форумі видавців, що проходив наприкінці травня у Києві, збірка, про яку мова, була помічена і колегами поета, і численними читачами. Вигадливо-химерний малюнок на обкладинці мимоволі зупиняв погляди; назва – загадка, що потребувала розгадки: «… і мислиться – як мисліте в письмі - / зигзагами нічного благоденства, / і все що маєш – зірку у пітьмі / та ще в кишені усмішки на денці». Та обставина, що «мисліте» у старовинній абетці звалась літера «М» дещо пояснює, але не все. Нас запрошено мислити далі. Отже, на мою думку, абрис цієї літери може слугувати за графічний символ лабіринту. Складається логічний ланцюжок: мислити - блукати плутаними шляхами – шукати істину – складати вірші – писати (друкувати).
Не скажу, що мислеписання як процес сприймається легко: « вчувається: були спочатку вірші / такі самі безгрішні як і те / до чого спокушають їх і досі», тобто вірші поета, як він сам вважає, колись були простішими й зрозумілішими. Але спокуса їх (віршів) ускладнення, як зрештою, будь-яка спокуса непереборна - ще філософ-стоїк Сократ зізнавався: «Я все переборов, окрім…спокуси!» (вільний переспів з російської – Т. Д.). А спокушає їх ( вірші ) багато що! Задіяна уся майстрова партитура: символічно-асоціативне мовлення, метафоричність поетики, довершена ритмо – і римомелодика, досконалі поетичні форми, активні вкраплення діалектних морфолексем.
Блукання лабіринтом – стан для поета нормальний. Та разом із ним блукає спраглий поезії читач: «коли знічев’ я а коли знічервня / знілипня синього знісерпня на воді / знівересня медового на празник / з безодні слів призначених плодити / своє синеньке в прожилки життя / своє зітхання вмочене у вітер». Мушу зізнатися, що іноді мимовільно-підсвідомо припинялося сприйняття написаного, ніби спрацьовував такий собі психологічний вимикач, бо як говорять наші сусіди поляки – що занадто, то не здрово! Є ще точніший термін – інфляція. Але, увага! Несподіваний висновок – автор тонко відчуває межу і не перетинає її, вчасно зупиняється. І тоді раптом в тій купі наверченого, нагромадженого, навіяного, штабелів «плаваючої семантики» (за висловом відомого критика), зблискує золоте зерня: «Вони приходять – макові як діти - / і голосно стають коло вікна. / В Господніх яслах дихає струна - / така тоненька і така тендітна. / Вилунюєш по звуку навпрошки, / І сніг рипить басами вузлуватими. / Так сходяться до місяця зірки - / колядуватимуть»; «закладеться на те, що хоч в камінь живи, / хоч у голос криниці відлунюй на місяць - / а тебе не мине поцілунок трави, / без якого немає ні сонця, ні місця».
Отут я сама собі заперечу. Усілякі ускладнення назву збагаченням мови, образності, тої самої семантики (до речі, що воно таке? ага, гр.semantikos – той, що визначає, наразі сенс, зміст, значення мови, окремого слова). Деструктивні моменти сприйняття визначу як суб’єктивні, можливо, спричинені деякою особистою упередженістю, що поступово розвіялася, як туман над горами, коли сходить сонце.
Поезії збірки неоднорідні за стилем, але, на мою думку, однакової художньої вартості - від «місяць вповні – а косо / зиркає по землі / в кутах уже і в косові / холодно / москалі» до «так починається аполлінер / з містом навпочіпки радісно звивистим».
- Про кольори. Найбільше – синього ( кількість вживаних синіх епітетів - 15), рясно вжито чорного і білого, і тут вельми доречні ілюстрації Богдана-Олега Горобчука, потроху – жовтого, зеленого, червоного. Правда, у нашого поета все не як у людей – синій муляр – золота вода; синеньке в прожилках життя; зелена історія; біла зневіра; зграя червоних ворон; червона тінь ластівки.
- Про вишукані асонанси й алітерації римування – послухай петре – повітря сперте; корінь цикорій; з пащі, як з пращі і полохкі, як палахкі (приклади можна наводити й наводити).
- У музикантів є такий термін – евфонія, тобто милозвуччя: «за бродом брід, а там, за бродом – броди», «тінь відлуння одтінилася – одізвись», «скрізь кочівна звитяга звивається мов змія», «і вербами тихими-тихими / за все нам колись відколишеться», «вітром змагаючи вітром колишучи хто його випише вилиже вишепче / і не питаючи з нього втече». Уф, ледве сама себе зупинила, затягує як глибокий колодязь!
Лукавив пан поет, коли в одному інтерв’ю сказав, що критики його хвалять і хвалять, а він хоче аргументованого розгрому. Але ж не дає підстав, немає за що громити - «і майже всі колишні застереження, / як марно перемарені літа, / покірно пролітають крізь мереживо / їх майже непомітних пролітань». І вже сама собі й вам, шановні читачі, відповім словами поета - напрочуд вдалий образ для віршів цієї збірки: «лиш птахи, що прилітають рано, / фресками лягають на живіт».
Надруковано : "Літературна Україна" №33 2008
"Слово просвіти" 38 2008
"Київська Русь" №1-2 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
