Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ
ФРЕСКИ СИНЬОГО МУЛЯРА, або БЛУКАННЯ ЛАБІРИНТОМ
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ: Збірка поезій. – К.: Факт, 2008. – 128 ст.; іл.
Письменник Іван Андрусяк родом з Івано-Франківщини, краю, щедрого на талановитих людей. Він – поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, успішний літредактор видавництва « Грані Т», що друкує вартісну дитячу літературу (за усною інформацією письменника Богдана Жолдака), один з трьох бунтарів гурту 90-х «Нова дегенерація».
На Форумі видавців, що проходив наприкінці травня у Києві, збірка, про яку мова, була помічена і колегами поета, і численними читачами. Вигадливо-химерний малюнок на обкладинці мимоволі зупиняв погляди; назва – загадка, що потребувала розгадки: «… і мислиться – як мисліте в письмі - / зигзагами нічного благоденства, / і все що маєш – зірку у пітьмі / та ще в кишені усмішки на денці». Та обставина, що «мисліте» у старовинній абетці звалась літера «М» дещо пояснює, але не все. Нас запрошено мислити далі. Отже, на мою думку, абрис цієї літери може слугувати за графічний символ лабіринту. Складається логічний ланцюжок: мислити - блукати плутаними шляхами – шукати істину – складати вірші – писати (друкувати).
Не скажу, що мислеписання як процес сприймається легко: « вчувається: були спочатку вірші / такі самі безгрішні як і те / до чого спокушають їх і досі», тобто вірші поета, як він сам вважає, колись були простішими й зрозумілішими. Але спокуса їх (віршів) ускладнення, як зрештою, будь-яка спокуса непереборна - ще філософ-стоїк Сократ зізнавався: «Я все переборов, окрім…спокуси!» (вільний переспів з російської – Т. Д.). А спокушає їх ( вірші ) багато що! Задіяна уся майстрова партитура: символічно-асоціативне мовлення, метафоричність поетики, довершена ритмо – і римомелодика, досконалі поетичні форми, активні вкраплення діалектних морфолексем.
Блукання лабіринтом – стан для поета нормальний. Та разом із ним блукає спраглий поезії читач: «коли знічев’ я а коли знічервня / знілипня синього знісерпня на воді / знівересня медового на празник / з безодні слів призначених плодити / своє синеньке в прожилки життя / своє зітхання вмочене у вітер». Мушу зізнатися, що іноді мимовільно-підсвідомо припинялося сприйняття написаного, ніби спрацьовував такий собі психологічний вимикач, бо як говорять наші сусіди поляки – що занадто, то не здрово! Є ще точніший термін – інфляція. Але, увага! Несподіваний висновок – автор тонко відчуває межу і не перетинає її, вчасно зупиняється. І тоді раптом в тій купі наверченого, нагромадженого, навіяного, штабелів «плаваючої семантики» (за висловом відомого критика), зблискує золоте зерня: «Вони приходять – макові як діти - / і голосно стають коло вікна. / В Господніх яслах дихає струна - / така тоненька і така тендітна. / Вилунюєш по звуку навпрошки, / І сніг рипить басами вузлуватими. / Так сходяться до місяця зірки - / колядуватимуть»; «закладеться на те, що хоч в камінь живи, / хоч у голос криниці відлунюй на місяць - / а тебе не мине поцілунок трави, / без якого немає ні сонця, ні місця».
Отут я сама собі заперечу. Усілякі ускладнення назву збагаченням мови, образності, тої самої семантики (до речі, що воно таке? ага, гр.semantikos – той, що визначає, наразі сенс, зміст, значення мови, окремого слова). Деструктивні моменти сприйняття визначу як суб’єктивні, можливо, спричинені деякою особистою упередженістю, що поступово розвіялася, як туман над горами, коли сходить сонце.
Поезії збірки неоднорідні за стилем, але, на мою думку, однакової художньої вартості - від «місяць вповні – а косо / зиркає по землі / в кутах уже і в косові / холодно / москалі» до «так починається аполлінер / з містом навпочіпки радісно звивистим».
- Про кольори. Найбільше – синього ( кількість вживаних синіх епітетів - 15), рясно вжито чорного і білого, і тут вельми доречні ілюстрації Богдана-Олега Горобчука, потроху – жовтого, зеленого, червоного. Правда, у нашого поета все не як у людей – синій муляр – золота вода; синеньке в прожилках життя; зелена історія; біла зневіра; зграя червоних ворон; червона тінь ластівки.
- Про вишукані асонанси й алітерації римування – послухай петре – повітря сперте; корінь цикорій; з пащі, як з пращі і полохкі, як палахкі (приклади можна наводити й наводити).
- У музикантів є такий термін – евфонія, тобто милозвуччя: «за бродом брід, а там, за бродом – броди», «тінь відлуння одтінилася – одізвись», «скрізь кочівна звитяга звивається мов змія», «і вербами тихими-тихими / за все нам колись відколишеться», «вітром змагаючи вітром колишучи хто його випише вилиже вишепче / і не питаючи з нього втече». Уф, ледве сама себе зупинила, затягує як глибокий колодязь!
Лукавив пан поет, коли в одному інтерв’ю сказав, що критики його хвалять і хвалять, а він хоче аргументованого розгрому. Але ж не дає підстав, немає за що громити - «і майже всі колишні застереження, / як марно перемарені літа, / покірно пролітають крізь мереживо / їх майже непомітних пролітань». І вже сама собі й вам, шановні читачі, відповім словами поета - напрочуд вдалий образ для віршів цієї збірки: «лиш птахи, що прилітають рано, / фресками лягають на живіт».
Надруковано : "Літературна Україна" №33 2008
"Слово просвіти" 38 2008
"Київська Русь" №1-2 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ: Збірка поезій. – К.: Факт, 2008. – 128 ст.; іл.
Письменник Іван Андрусяк родом з Івано-Франківщини, краю, щедрого на талановитих людей. Він – поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, успішний літредактор видавництва « Грані Т», що друкує вартісну дитячу літературу (за усною інформацією письменника Богдана Жолдака), один з трьох бунтарів гурту 90-х «Нова дегенерація».
На Форумі видавців, що проходив наприкінці травня у Києві, збірка, про яку мова, була помічена і колегами поета, і численними читачами. Вигадливо-химерний малюнок на обкладинці мимоволі зупиняв погляди; назва – загадка, що потребувала розгадки: «… і мислиться – як мисліте в письмі - / зигзагами нічного благоденства, / і все що маєш – зірку у пітьмі / та ще в кишені усмішки на денці». Та обставина, що «мисліте» у старовинній абетці звалась літера «М» дещо пояснює, але не все. Нас запрошено мислити далі. Отже, на мою думку, абрис цієї літери може слугувати за графічний символ лабіринту. Складається логічний ланцюжок: мислити - блукати плутаними шляхами – шукати істину – складати вірші – писати (друкувати).
Не скажу, що мислеписання як процес сприймається легко: « вчувається: були спочатку вірші / такі самі безгрішні як і те / до чого спокушають їх і досі», тобто вірші поета, як він сам вважає, колись були простішими й зрозумілішими. Але спокуса їх (віршів) ускладнення, як зрештою, будь-яка спокуса непереборна - ще філософ-стоїк Сократ зізнавався: «Я все переборов, окрім…спокуси!» (вільний переспів з російської – Т. Д.). А спокушає їх ( вірші ) багато що! Задіяна уся майстрова партитура: символічно-асоціативне мовлення, метафоричність поетики, довершена ритмо – і римомелодика, досконалі поетичні форми, активні вкраплення діалектних морфолексем.
Блукання лабіринтом – стан для поета нормальний. Та разом із ним блукає спраглий поезії читач: «коли знічев’ я а коли знічервня / знілипня синього знісерпня на воді / знівересня медового на празник / з безодні слів призначених плодити / своє синеньке в прожилки життя / своє зітхання вмочене у вітер». Мушу зізнатися, що іноді мимовільно-підсвідомо припинялося сприйняття написаного, ніби спрацьовував такий собі психологічний вимикач, бо як говорять наші сусіди поляки – що занадто, то не здрово! Є ще точніший термін – інфляція. Але, увага! Несподіваний висновок – автор тонко відчуває межу і не перетинає її, вчасно зупиняється. І тоді раптом в тій купі наверченого, нагромадженого, навіяного, штабелів «плаваючої семантики» (за висловом відомого критика), зблискує золоте зерня: «Вони приходять – макові як діти - / і голосно стають коло вікна. / В Господніх яслах дихає струна - / така тоненька і така тендітна. / Вилунюєш по звуку навпрошки, / І сніг рипить басами вузлуватими. / Так сходяться до місяця зірки - / колядуватимуть»; «закладеться на те, що хоч в камінь живи, / хоч у голос криниці відлунюй на місяць - / а тебе не мине поцілунок трави, / без якого немає ні сонця, ні місця».
Отут я сама собі заперечу. Усілякі ускладнення назву збагаченням мови, образності, тої самої семантики (до речі, що воно таке? ага, гр.semantikos – той, що визначає, наразі сенс, зміст, значення мови, окремого слова). Деструктивні моменти сприйняття визначу як суб’єктивні, можливо, спричинені деякою особистою упередженістю, що поступово розвіялася, як туман над горами, коли сходить сонце.
Поезії збірки неоднорідні за стилем, але, на мою думку, однакової художньої вартості - від «місяць вповні – а косо / зиркає по землі / в кутах уже і в косові / холодно / москалі» до «так починається аполлінер / з містом навпочіпки радісно звивистим».
- Про кольори. Найбільше – синього ( кількість вживаних синіх епітетів - 15), рясно вжито чорного і білого, і тут вельми доречні ілюстрації Богдана-Олега Горобчука, потроху – жовтого, зеленого, червоного. Правда, у нашого поета все не як у людей – синій муляр – золота вода; синеньке в прожилках життя; зелена історія; біла зневіра; зграя червоних ворон; червона тінь ластівки.
- Про вишукані асонанси й алітерації римування – послухай петре – повітря сперте; корінь цикорій; з пащі, як з пращі і полохкі, як палахкі (приклади можна наводити й наводити).
- У музикантів є такий термін – евфонія, тобто милозвуччя: «за бродом брід, а там, за бродом – броди», «тінь відлуння одтінилася – одізвись», «скрізь кочівна звитяга звивається мов змія», «і вербами тихими-тихими / за все нам колись відколишеться», «вітром змагаючи вітром колишучи хто його випише вилиже вишепче / і не питаючи з нього втече». Уф, ледве сама себе зупинила, затягує як глибокий колодязь!
Лукавив пан поет, коли в одному інтерв’ю сказав, що критики його хвалять і хвалять, а він хоче аргументованого розгрому. Але ж не дає підстав, немає за що громити - «і майже всі колишні застереження, / як марно перемарені літа, / покірно пролітають крізь мереживо / їх майже непомітних пролітань». І вже сама собі й вам, шановні читачі, відповім словами поета - напрочуд вдалий образ для віршів цієї збірки: «лиш птахи, що прилітають рано, / фресками лягають на живіт».
Надруковано : "Літературна Україна" №33 2008
"Слово просвіти" 38 2008
"Київська Русь" №1-2 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
