
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.11
07:08
Давайте будемо дружити.
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий
2021.04.10
10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет
Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет
Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо
2021.04.10
08:53
І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,
2021.04.10
07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.
Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.
Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –
2021.04.10
04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…
Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…
Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть
2021.04.09
20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…
У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…
У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто
2021.04.09
16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…
2021.04.09
12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.
Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.
Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,
2021.04.09
11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?
2021.04.09
09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками.
Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить.
Влада без корупції, як холодець без хрону.
Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток.
Любов за гроші – продажніст
2021.04.09
08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія.
- Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -
2021.04.09
06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.
Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.
Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,
2021.04.08
23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні
а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні
а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає
2021.04.08
21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н
2021.04.08
12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.
І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.
І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...
2021.04.08
12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.
А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.
А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ
ФРЕСКИ СИНЬОГО МУЛЯРА, або БЛУКАННЯ ЛАБІРИНТОМ
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ: Збірка поезій. – К.: Факт, 2008. – 128 ст.; іл.
Письменник Іван Андрусяк родом з Івано-Франківщини, краю, щедрого на талановитих людей. Він – поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, успішний літредактор видавництва « Грані Т», що друкує вартісну дитячу літературу (за усною інформацією письменника Богдана Жолдака), один з трьох бунтарів гурту 90-х «Нова дегенерація».
На Форумі видавців, що проходив наприкінці травня у Києві, збірка, про яку мова, була помічена і колегами поета, і численними читачами. Вигадливо-химерний малюнок на обкладинці мимоволі зупиняв погляди; назва – загадка, що потребувала розгадки: «… і мислиться – як мисліте в письмі - / зигзагами нічного благоденства, / і все що маєш – зірку у пітьмі / та ще в кишені усмішки на денці». Та обставина, що «мисліте» у старовинній абетці звалась літера «М» дещо пояснює, але не все. Нас запрошено мислити далі. Отже, на мою думку, абрис цієї літери може слугувати за графічний символ лабіринту. Складається логічний ланцюжок: мислити - блукати плутаними шляхами – шукати істину – складати вірші – писати (друкувати).
Не скажу, що мислеписання як процес сприймається легко: « вчувається: були спочатку вірші / такі самі безгрішні як і те / до чого спокушають їх і досі», тобто вірші поета, як він сам вважає, колись були простішими й зрозумілішими. Але спокуса їх (віршів) ускладнення, як зрештою, будь-яка спокуса непереборна - ще філософ-стоїк Сократ зізнавався: «Я все переборов, окрім…спокуси!» (вільний переспів з російської – Т. Д.). А спокушає їх ( вірші ) багато що! Задіяна уся майстрова партитура: символічно-асоціативне мовлення, метафоричність поетики, довершена ритмо – і римомелодика, досконалі поетичні форми, активні вкраплення діалектних морфолексем.
Блукання лабіринтом – стан для поета нормальний. Та разом із ним блукає спраглий поезії читач: «коли знічев’ я а коли знічервня / знілипня синього знісерпня на воді / знівересня медового на празник / з безодні слів призначених плодити / своє синеньке в прожилки життя / своє зітхання вмочене у вітер». Мушу зізнатися, що іноді мимовільно-підсвідомо припинялося сприйняття написаного, ніби спрацьовував такий собі психологічний вимикач, бо як говорять наші сусіди поляки – що занадто, то не здрово! Є ще точніший термін – інфляція. Але, увага! Несподіваний висновок – автор тонко відчуває межу і не перетинає її, вчасно зупиняється. І тоді раптом в тій купі наверченого, нагромадженого, навіяного, штабелів «плаваючої семантики» (за висловом відомого критика), зблискує золоте зерня: «Вони приходять – макові як діти - / і голосно стають коло вікна. / В Господніх яслах дихає струна - / така тоненька і така тендітна. / Вилунюєш по звуку навпрошки, / І сніг рипить басами вузлуватими. / Так сходяться до місяця зірки - / колядуватимуть»; «закладеться на те, що хоч в камінь живи, / хоч у голос криниці відлунюй на місяць - / а тебе не мине поцілунок трави, / без якого немає ні сонця, ні місця».
Отут я сама собі заперечу. Усілякі ускладнення назву збагаченням мови, образності, тої самої семантики (до речі, що воно таке? ага, гр.semantikos – той, що визначає, наразі сенс, зміст, значення мови, окремого слова). Деструктивні моменти сприйняття визначу як суб’єктивні, можливо, спричинені деякою особистою упередженістю, що поступово розвіялася, як туман над горами, коли сходить сонце.
Поезії збірки неоднорідні за стилем, але, на мою думку, однакової художньої вартості - від «місяць вповні – а косо / зиркає по землі / в кутах уже і в косові / холодно / москалі» до «так починається аполлінер / з містом навпочіпки радісно звивистим».
- Про кольори. Найбільше – синього ( кількість вживаних синіх епітетів - 15), рясно вжито чорного і білого, і тут вельми доречні ілюстрації Богдана-Олега Горобчука, потроху – жовтого, зеленого, червоного. Правда, у нашого поета все не як у людей – синій муляр – золота вода; синеньке в прожилках життя; зелена історія; біла зневіра; зграя червоних ворон; червона тінь ластівки.
- Про вишукані асонанси й алітерації римування – послухай петре – повітря сперте; корінь цикорій; з пащі, як з пращі і полохкі, як палахкі (приклади можна наводити й наводити).
- У музикантів є такий термін – евфонія, тобто милозвуччя: «за бродом брід, а там, за бродом – броди», «тінь відлуння одтінилася – одізвись», «скрізь кочівна звитяга звивається мов змія», «і вербами тихими-тихими / за все нам колись відколишеться», «вітром змагаючи вітром колишучи хто його випише вилиже вишепче / і не питаючи з нього втече». Уф, ледве сама себе зупинила, затягує як глибокий колодязь!
Лукавив пан поет, коли в одному інтерв’ю сказав, що критики його хвалять і хвалять, а він хоче аргументованого розгрому. Але ж не дає підстав, немає за що громити - «і майже всі колишні застереження, / як марно перемарені літа, / покірно пролітають крізь мереживо / їх майже непомітних пролітань». І вже сама собі й вам, шановні читачі, відповім словами поета - напрочуд вдалий образ для віршів цієї збірки: «лиш птахи, що прилітають рано, / фресками лягають на живіт».
Надруковано : "Літературна Україна" №33 2008
"Слово просвіти" 38 2008
"Київська Русь" №1-2 2009
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ
Іван Андрусяк. ПИСАТИ МИСЛІТЕ: Збірка поезій. – К.: Факт, 2008. – 128 ст.; іл.
Письменник Іван Андрусяк родом з Івано-Франківщини, краю, щедрого на талановитих людей. Він – поет, прозаїк, літературний критик, перекладач, успішний літредактор видавництва « Грані Т», що друкує вартісну дитячу літературу (за усною інформацією письменника Богдана Жолдака), один з трьох бунтарів гурту 90-х «Нова дегенерація».
На Форумі видавців, що проходив наприкінці травня у Києві, збірка, про яку мова, була помічена і колегами поета, і численними читачами. Вигадливо-химерний малюнок на обкладинці мимоволі зупиняв погляди; назва – загадка, що потребувала розгадки: «… і мислиться – як мисліте в письмі - / зигзагами нічного благоденства, / і все що маєш – зірку у пітьмі / та ще в кишені усмішки на денці». Та обставина, що «мисліте» у старовинній абетці звалась літера «М» дещо пояснює, але не все. Нас запрошено мислити далі. Отже, на мою думку, абрис цієї літери може слугувати за графічний символ лабіринту. Складається логічний ланцюжок: мислити - блукати плутаними шляхами – шукати істину – складати вірші – писати (друкувати).
Не скажу, що мислеписання як процес сприймається легко: « вчувається: були спочатку вірші / такі самі безгрішні як і те / до чого спокушають їх і досі», тобто вірші поета, як він сам вважає, колись були простішими й зрозумілішими. Але спокуса їх (віршів) ускладнення, як зрештою, будь-яка спокуса непереборна - ще філософ-стоїк Сократ зізнавався: «Я все переборов, окрім…спокуси!» (вільний переспів з російської – Т. Д.). А спокушає їх ( вірші ) багато що! Задіяна уся майстрова партитура: символічно-асоціативне мовлення, метафоричність поетики, довершена ритмо – і римомелодика, досконалі поетичні форми, активні вкраплення діалектних морфолексем.
Блукання лабіринтом – стан для поета нормальний. Та разом із ним блукає спраглий поезії читач: «коли знічев’ я а коли знічервня / знілипня синього знісерпня на воді / знівересня медового на празник / з безодні слів призначених плодити / своє синеньке в прожилки життя / своє зітхання вмочене у вітер». Мушу зізнатися, що іноді мимовільно-підсвідомо припинялося сприйняття написаного, ніби спрацьовував такий собі психологічний вимикач, бо як говорять наші сусіди поляки – що занадто, то не здрово! Є ще точніший термін – інфляція. Але, увага! Несподіваний висновок – автор тонко відчуває межу і не перетинає її, вчасно зупиняється. І тоді раптом в тій купі наверченого, нагромадженого, навіяного, штабелів «плаваючої семантики» (за висловом відомого критика), зблискує золоте зерня: «Вони приходять – макові як діти - / і голосно стають коло вікна. / В Господніх яслах дихає струна - / така тоненька і така тендітна. / Вилунюєш по звуку навпрошки, / І сніг рипить басами вузлуватими. / Так сходяться до місяця зірки - / колядуватимуть»; «закладеться на те, що хоч в камінь живи, / хоч у голос криниці відлунюй на місяць - / а тебе не мине поцілунок трави, / без якого немає ні сонця, ні місця».
Отут я сама собі заперечу. Усілякі ускладнення назву збагаченням мови, образності, тої самої семантики (до речі, що воно таке? ага, гр.semantikos – той, що визначає, наразі сенс, зміст, значення мови, окремого слова). Деструктивні моменти сприйняття визначу як суб’єктивні, можливо, спричинені деякою особистою упередженістю, що поступово розвіялася, як туман над горами, коли сходить сонце.
Поезії збірки неоднорідні за стилем, але, на мою думку, однакової художньої вартості - від «місяць вповні – а косо / зиркає по землі / в кутах уже і в косові / холодно / москалі» до «так починається аполлінер / з містом навпочіпки радісно звивистим».
- Про кольори. Найбільше – синього ( кількість вживаних синіх епітетів - 15), рясно вжито чорного і білого, і тут вельми доречні ілюстрації Богдана-Олега Горобчука, потроху – жовтого, зеленого, червоного. Правда, у нашого поета все не як у людей – синій муляр – золота вода; синеньке в прожилках життя; зелена історія; біла зневіра; зграя червоних ворон; червона тінь ластівки.
- Про вишукані асонанси й алітерації римування – послухай петре – повітря сперте; корінь цикорій; з пащі, як з пращі і полохкі, як палахкі (приклади можна наводити й наводити).
- У музикантів є такий термін – евфонія, тобто милозвуччя: «за бродом брід, а там, за бродом – броди», «тінь відлуння одтінилася – одізвись», «скрізь кочівна звитяга звивається мов змія», «і вербами тихими-тихими / за все нам колись відколишеться», «вітром змагаючи вітром колишучи хто його випише вилиже вишепче / і не питаючи з нього втече». Уф, ледве сама себе зупинила, затягує як глибокий колодязь!
Лукавив пан поет, коли в одному інтерв’ю сказав, що критики його хвалять і хвалять, а він хоче аргументованого розгрому. Але ж не дає підстав, немає за що громити - «і майже всі колишні застереження, / як марно перемарені літа, / покірно пролітають крізь мереживо / їх майже непомітних пролітань». І вже сама собі й вам, шановні читачі, відповім словами поета - напрочуд вдалий образ для віршів цієї збірки: «лиш птахи, що прилітають рано, / фресками лягають на живіт».
Надруковано : "Літературна Україна" №33 2008
"Слово просвіти" 38 2008
"Київська Русь" №1-2 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію