Так, як ця тема піднята на споріднених сторінках Українського центру, Форум - Жадан! http://www.ukrcenter.com/forum/message.asp?message_id=52815&forum_name=Українська%20Література&page=3 і наша редакція підключилася до її обговорення, то справедливим буде і на наших шпальтах дати можливість народу висказуватись.

Отож, добре, що в нас є такий автор на Україні, Жадан. І Він, певно, не проти народного дослідження своїх текстів, спроби аналізу. Нас непокоїть думка, що Сергій Жадан поволі покидає поезію. Давайте спробуємо без атомного бомбардування один-одного знайти відповіді, які б спростували, чи підтвердили дане припущення.
_______________________________________________

Розпочнемо зі щасливого минулого, наприклад з 1997 року вірша DONBASS INDEPENDENT http://www.ukrart.lviv.ua/samvydav/publication.php?id=1601

"На деревах скипав неозбираний мед.
Володимир Сосюра – юний поет, .."

Маємо непоганий віршик, і, як на мене - чіткий приклад модернізму. З думкою, з непоганими порівняннями - непоганими щодо особистості ліричного героя, так? - але з не оправданими, на мій погляд, викривленнями змістових зв’язків, - так, як не в розпорядженні смерті є цей весь ряд - “шамотінням води, дозуваннями брому, тяжінням біди, телефонами, бритвою по щоці, комунарською пайкою у руці.”. Або “ Смерть залишить на тебе тяжкий вантаж” – те саме викривлення. “Риштування домів” – теж свідомо викривляється вставлене словосполучення, та, й до того ж, риштування – це конструкція для чогось, тобто вираз “риштування домів” – має сенс напевно тільки для осіб, що цвяха в житті не тримали.
Ці свідомі перекручення, свідомі викривлення – бо не має підстав вважати Сергія Жадана невмілим автором – нагадують прагнення зістикувати, ну наприклад, космічну станцію з ракетою-носієм не через шлюз, а через глухі стіни бортів. Можливо, автор підводить нас до використання явища телепортації, в даному випадку змістової, але чи готові ми? Нас потрібно змінювати?
Очевидно, що в даному випадку автор відкидає і традиційні філософське і християнське розуміння смерті, як формально, так і по-суті, заперечується логіка відносин людини і Бога, бо, як інакше розуміти узагальнення “ із усього спадку вціліють одні
надбання зіниць,
та вони, далебі, (тобто істинно кажу, правду кажу)
не належать ні Богові,
ні тобі. “
Тобто, ці надбання зіниць, автор, що більший за бога, бо як інакше він може знати, що кому належить, ці надбання автор "позиціює" як щось третьє. В найпростішому випадку – як саме надбання, тобто все, що надбалося, собі і належить. Але автор римує, тобто ставить орієнтири – “по жовтій стерні”, що значить – це все існує тут, у світі від нашого Творця, від нашого Бога. Чи це є “парадоксом”?
Так. Це чисто модерністична “парадоксальність” руйнації традиційної свідомості і хоча офіційна філологія буде говорити щось про постмодернізм, але як може постмодернізм (“опісля-по-післямодернізм”, те що настало після модернізму) грунтуватись на системних запереченнях, на бажанні модернізувати усіх (крім особи автора, що фізично не модернізується)?
Справжній постмодернізм корениться в усіх попередніх мистецьких епохах, зберігає їх етос, акуратно обходить суспільне бурління модернізму і рухається далі Божественним шляхом опанування отриманих нині свобод (модернізм відкидає поняття Божественного Промислу). Шляхом індивідуального наближення автора до Творця.
Отож модернізм, що теж мистецтво! Але нас чекають ще верлібри і позаверлібри, чи є вони також модернізмом, чи чимось іншим?
_____________________________________________


(Далі буде)