ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2021.03.03 20:46
Виходьте зі свого сидячого будення, пані Шело.
Поминувши невгамовних голубів,
Потьопаєм туди, куди Ви мене якось позвали.
Недавно був я там. Бузок ще не зацвів.
Поведу і я Вас на єрусалимську вулицю Лілах,
Де тільки івритська назва бузку причаї

Сергій Гупало
2021.03.03 18:42
Дивовижа нудьгу не стерпить,
Відшукає вірша, різця.
А тебе – обіймає серпень,
І немає цьому кінця.

Опинюся у морі туги,
Притулюся до втіхи слів,
І з тобою, немовби вдруге,

Віктор Кучерук
2021.03.03 13:37
Між народженням і смертю
Слід життя, –
На всі боки розпростертий
Без пуття.
І посіви, і обжинки
Вік увесь,
І чекання відпочинку
Потім, десь.

Микола Дудар
2021.03.03 12:54
Поміж зажур - шатро вербове…
Поміж думок - проміння вербне…
Як добре, що живий ще ровер —
Бо я навідаюсь, як смеркне…
І все згадаю по-хвилинно.
Перецілую наші кроки…
І те, загублено безвинно,
Що у собі несу допоки…

Сергій Губерначук
2021.03.03 08:01
Ні, я ненавиджу.
Безтямні очі опустились в яму…
Метелики весною більш не народяться
серед хмільного хламу,
бо вже ненавиджу –
така весна.
Тетерею глухим блукаю я,
коли люблю.

Микола Соболь
2021.03.03 06:17
Зацвітала китайка* щороку
на городі раніше за всіх
і врожаю давала нівроку,
й біля неї гучний лунав сміх.
Убереться до літа плодами
кожна гілочка, як оксамит
і чекає, коли прийде мама
урожаю збір благословить.

Домінік Арфіст
2021.03.02 14:25
В байдужих водах Рік, узятий течією,
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.

І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало

Серго Сокольник
2021.03.02 13:46
притча. оригінальний сюжет***

Понад мороком ночі
Янгол зла пролітав.
Царству темряви в очі
Заглядав... Наглядав...
Він, по заході сонця,
Що червоне, мов кров,

Олена Музичук
2021.03.02 11:24
– Тобі «у сумі самоти»
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?

Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,

Ігор Деркач
2021.03.02 11:18
– Пообіцяй мені ці дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.

Як не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,

Олександр Бобошко Заколотний
2021.03.02 11:13
Масна земля уже готова до візиту весни.
Масній землі уже кортить, щоб в неї – плуг чи лопата…
В передостанню люту ніч мені мій батько наснивсь:
такий незвично молодий, і все казав, що не палить.

Та ні, не кликав у якусь там неземну паралель.
Пита

Дума Козак
2021.03.02 10:24
Колись у ліс забрів один медвідь.
Сподобалась йому зелена хаща
і залишився в тому лісі жить
топтун Мишко, з дитинства роботящий.

Його громада радо прийняла
в розкішні лісові свої пенати,
та заячу посаду лиш змогла

Сергій Губерначук
2021.03.02 08:11
Друге березня. Сон.
Ви, мій любий герою,
на кордоні поезій чужих і моїх.
Зсуньмо зримий заслон
з тих думок, що горою
тиснуть в очі до Вас з перечитаних книг.

Хід минулих подій

Микола Дудар
2021.03.01 21:56
Переродіть, переіначте
Своє, згублене між лих..
Дворище з виглядом… тим паче,
За новиною страх притих.

Перестеліть, переконайте
Частину збуджених причин
І краєвид сюди додайте

Тетяна Левицька
2021.03.01 09:45
Хоч на картах таро ворожи,
Дама пікова - горда, свавільна.
Нащо я тобі, правду скажи? -
Не розбещена, тиха, наївна.

У очах глибини таїна,
і минулого глею сум'яття.
Неможливо дістатися дна

Микола Соболь
2021.03.01 07:44
Гарних, весняних днів,
ярого сонця у вікна.
Чуєш, лунає спів?
У світі весна розквітла.
Тихо дзюрчать струмки,
так сходить зима злиденна.
І понесло думки
помежи березок і кленів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Світличний (1929) / Рецензії

 Ю. Єлісовенко. Поетичні перлини українського Шекспіра
журнал "Вітчизна" №9-10, 2006 р.

25 жовтня 2007 року виповниться п’ятнадцять років з дня смерті українського Шекспіра, видатного поета, дисидента-шістдесятника Івана Світличного. Не лише з нагоди роковин, а й за покликом серця в цій статті хочеться згадати його добрим словом і розповісти про своє ставлення до поезії Івана Світличного та про її вплив на мене, моїх друзів та студентів.
Мені не пощастило особисто бути знайомим з цією непересічною людиною, вихідцем із Донбасу, справжнім патріотом і громадянином України та мужнім, чуйним, як його називав Василь Стус, «доброоким» чоловіком – Іваном Світличним. Утім, мені поталанило познайомитись, передусім з плодами творчості його духу, тими дивовижними поетичними перлинами, що створювалися ним попри нелюдські умови існування й слабке здоров’я.
Звичайно, в Україні не бракує дослідників поетичної творчості Світличного, хоча його поезія, на мій погляд, ще недостатньо поцінована на Батьківщині поета. Прекрасну вступну статтю до збірки його поезії написав Іван Дзюба. Творчість поета досліджували І. Бажінов, М. Коцюбинська, Є. Сверстюк, Г. Сивокінь, Л. Танюк та ін. За свідченнями сучасників, був він Людиною непересічною. Жити поряд із ним було великою радістю...», «він дарував нам світло...» – так написав про нього Віктор Іванисенко. А Микола Горбаль назвав Івана Світличного «володарем духу і королем спокою». Такі ж світлі й теплі спогади про нього залишились у пам’яті відомого правозахисника Семена Глузмана.
З поезією Івана Світличного я вперше познайомився на початку 90-х років, відразу після виходу збірки «Серце для куль і для рим». Вона мене настільки вразила, що я ділився нею з друзями як духовним хлібом, читав колегам і студентам. У ті роки я викладав у Київському державному інституті культури імені О. Є. Корнійчука, був художнім керівником курсу, на якому навчалися переважно іноземні студенти, хоча були і наші співвітчизники. Вірші Світличного дуже сподобались моїм вихованцям, тому вони натхненно і захоплено працювали над постановкою власноруч створеної і запропонованої мною поетичної вистави за творами Іван Світличного. Студенти-іноземці швидко здолали труднощі української мови, адже тоді вони всі вивчали російську. Української, окрім мене, їх практично ніхто не навчав. Однак уже через кілька тижнів вони так читали свої ролі, які на 90 відсотків складалися з віршів І. Світличного, що деяким нашим співвітчизникам мало б бути соромно за своє ставлення до державної мови. У фіналі вистави тоді прозвучав і мій вірш, присвячений пам’яті цього справді світлого поета.

Покаяння

Я винен, браття. Всі ми винні.
Наш гріх судитимуть віки
За беріїв, за Соловки...
Іван Світличний

Іван Світличний приклад нам подав,
Як треба каятися перед світом.
А ми?.. Все мовчимо, ніби безвинні діти,
Немов героїв кров у нас ніхто не проливав.

Де ми були в ту мить як мученикам ребра били?
Як душу, серце, волю їх давили
Тюремними брудними чобітьми,
Як обірвали їм життя – де ми були?..

Де ми були, що їли, що пили, чім вуха й очі затуляли,
Що ми не бачили, не знали, не могли
Позбавити їх від знущання, від сваволі, від тюрми,
Де ми були?.. Себе і вас питаю я: «Де ми були?..»

Яке ми право маємо тепер спокійно жити,
І їсти хліб, і воду пити, і відчувати смак вина,
Без сповіді, очищення й покути,
Уголос вимовляючи священні їхні й славні імена?!
Прости нас, Господи, за їхні муки,
За небайдужі їх серця та виснажені руки,
За наш тваринний острах, невігласне мовчання
Помилуй, святий Боже, і прости!

Поетична вистава була показана широкому загалу як екзаменаційна курсова робота, а тому мала не лише великий успіх, а й деякі непередбачувані наслідки. По-перше, до неї, отже і до творчості Івана Світличного, виявили неприховану зацікавленість студенти з інших курсів і груп. Своїм теплим прийомом вони звели нанівець звинувачення у зайвому «модернізмі» та «заполітизованості» вистави. По-друге, мої студенти-іноземці відразу після першого знайомства зі своїми ролями почали навіть перекладати окремі вірші на свої рідні мови – дарі, пушту, арабську, англійську й французьку. Здебільшого це стосувалося їхніх ролей. По-третє, в інституті я, здається, остаточно здобув титул «націоналіста», що в вустах моїх опонентів-українофобів звучало образливо й приголомшуюче, майже як «нацист»! Принаймні я не раз пересвідчився в тому, що дехто з них між цими словами різниці не вбачав. А комусь із колег взагалі не до смаку була «тюремна лірика», вони її не розуміли, а швидше за все не хотіли розуміти. Проте для них у нашій поетичній виставі особливо виразно й іронічно звучав поетичний діамант із циклу «Ґратовані сонети» І. Світличного.

«Жалісний сонет»

Умій суддю свого жаліти,
Тяжкі гріхи йому прости,
Таж: він людина, як і ти:
У нього дома жінка, діти,

Їм треба хліба принести
І треба – ніде правди діти –
З лайна собачого зуміти
Державний злочин довести.

Хотів би ти в тій шкурі бути?
В дугу свій горб і совість гнути
Собача доля! Зрозумій

І не топчи багно в болото.
Жалій суддю свого достоту,
Як ми жаліємо повій.

Зізнаюся, що я й досі своїм студентам читаю цей чудовий сонет і розповідаю про тяжку долю Івана Світличного, бо вважаю це своїм громадянським і педагогічним обов’язком.
Справді, з перших хвилин знайомства зі збіркою «Серце для куль і для рим...», а подарував її мій приятель і наставник, кандидат біологічних наук Євген Дудка, я потрапив у полон поезії Івана Світличного. Захоплений її чистотою, непідробністю й змістовністю, я поширював її, де тільки міг – у статтях, методичних розробках, навчальних посібниках тощо.
Поезії Івана Світличного притаманний влучний, афористичний символізм художніх образів. Згадаймо його «випаденця», який «із закону випав», «камери-печери», що їх «обсіли мороки-химери», «переґвалтовані роки», «забутий сферами і Богом облуплений тюремний мур» тощо. І при всіх тих цілком реальних жахах, а можливо, й поряд з ними чи й у них, існує не менш реальний внутрішній світ автора, який неможливо затьмарити чи забруднити навіть «тюремними брудними чобітьми». Звернімося до поетичних рядків самого Світличного.

Парнас

І в небесах я вижу Бога
М. Лермонтов

І враз ні стін, ні ґрат, ні стелі.
Хтось невидимий ізбудив
Світ Калинцевих візій-див,
Драчеві клекоти і хмелі,
Рій інграновських інвектив,
Чаклунство Ліни, невеселі
Голобородькові пастелі
І Стусів бас-речетатив.

Парнас! І що ті шмони й допит?
Не вірю в будень, побут, клопіт –
В мізерію, дрібнішу тлі.

Вщухає суєтна тривога.
І в небесах я бачу Бога,
І Боже слово на землі.

Не можна не сказати кілька слів про обрану автором форму для свого поетичного циклу «Ґратовані сонети». Здавалось би, які сонети можуть бути за «облупленим тюремним муром»? Там, де безперервний допит, докір, шмон, де мирно співіснують лиш безглуздя і жорстокість? Проте попри уявну суперечність форми й змісту, попри очевидність непоєднуваного, попри наявний дисонанс сонет, як унікальна лірична форма, лише підкреслює абсурдність реальності. Адже не може бути не абсурдною реальність, в якій місце, відведене поетові, за ґратами...
Шістнадцять віршів поета об’єднані в один цикл «Ґратовані сонети», кожен з яких складається з традиційних (від шекспірівських часів) 14 рядків. Не тільки форма та деякі кількісні її ознаки об’єднують Світличного з Шекспіром, а ще й висока художня цінність їхніх творів, що дозволяє назвати Івана Світличного українським Шекспіром.
У нелюдських умовах, що не налаштовують на ліричну хвилю ним створено кілька поетичних циклів: «Посполиті», «Мистецтво поетичне, мистецтво вічне», «Персоналії», «Пленер». І все це сонети, які від шекспірівських відрізняє хіба що структурна формула. Цікаво, що у Шекспіра вона 4 + 4 + 4 + 2, а в Світличного – 4 + 4 + 3 + 3, позаяк загальна кількість рядків залишається незмінною. Їх скрізь і завжди всього лише чотирнадцять. Саме такої кількості поетичним геніям достатньо, щоб змалювати життя у всій його повноті і виразності. А для того, щоб засадити поета за ґрати, нелюдам знадобилися десятки тисяч бездарних рядків, які власне залишилися ганьбою та історичним вироком їм самим. І хоча Іван Світличний усім і все вибачав, наведемо тут один з його сонетів, який є винятковим саме тому, що містить певний осуд.

Епітафія
(із циклу «Посполиті»)

Минули захват і завзяття,
Натхнення, самозабуття,
І грім не вдарив до пуття,
А на ганьбовище розп’яття

Ти кинула своє життя.
І душу ґвалтом рвуть на шмаття
Самопокаянні прокляття,
Самопрокльонні каяття.

Але минає все. Осядуть
І вщухнуть пристрасть і досада,
Образа й гнів, розпука й лють.

Та тільки не воскресне впала
Душа: ти в неї наплювала,
А інші звикли й теж плюють.

Звичайно, є у Світличного й інші, не сонетні форми. Вони представлені в циклі «Поза сонетами» та в його перекладах Ронсара, Лафонтена, Беранже, Леконта де Ліля, Бодлера, Верлена, Елюара, Суперв’єля з французької, Словацького із польської, Максимовича з сербської, Орхана з турецької та ін. Його перу належать також глибокі професійні літературно-критичні статті з теорії художнього образу, історико-літературного синтезу, національної поетичної спадщини тощо. І все ж, поезія завжди була визначальною в творчості для самого Івана Світличного та залишається такою ж і для нас. її величності поезії присвятив поет один зі своїх сонетів.
Поезія

Із циклу
«Мистецтво поетичне, мистецтво вічне»

Поезія – свобода серця.
Вона ламає сков і стрим –
Канони ритмів, пута рим,
На простір слова-волі рветься:

Затята, пройде Крим, і Рим,
І мідні труби – й не здається,
А б’ється, б’ється, б’ється, б’ється
Без валідолів і перин.

Найдеспотичніший володар -
Поезія, твоя свобода.
Де ж визволення? Спокій де?

Нема й не буде. Дурень-розум
Що гне в спасенно-тиху прозу.
А ти ідеш, ідеш, ідеш...

Зазвичай я часто перечитую улюблені вірші Світличного та, незважаючи на те, що майже знаю їх напам’ять, щоразу відкриваю в них для себе щось нове – образні символи, яскраві метафори, риторичні фігури. Вдумайтесь, наскільки це глибоко, точно й афористично: «Найдеспотичніший володар – ...твоя свобода».
Поезія Івана Світличного воістину безсмертна, бо їй притаманні смислова глибина, довершеність рими і форми, а головне – висока ідейна гуманістична спрямованість. Вона продовжує бентежити розум, хвилювати серце, збуджувати духовні сили, наповнювати творчою снагою.

Юрій Єлісовенко
"Вітчизна" №9-10, 2006 р.

Контекст : ж-л Вітчизна №9-10, 2006 р.



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-09-10 19:30:01
Переглядів сторінки твору 7251
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.746 / 5.5  (4.924 / 5.71)
* Рейтинг "Майстерень" 4.351 / 5.5  (4.477 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2012.01.23 19:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Аксарін (М.К./М.К.) [ 2010-04-01 16:51:00 ]
Український Шекспір? А чому ж не навпаки: Шекспір - це англійський Світличний? Лише тому, що жив раніше?Яким приниженням було б для Тараса Григоровича (та, власне, й для України), якби його назвали українським Гомером!