
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
2025.09.18
21:16
Тендітні вії додолу опускаю,
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
2025.09.18
19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
2025.09.18
18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
ХАТА КОСМОПОЛІТА
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
Тарас ШЕВЧЕНКО
Мій білий світе, світе брате* –
(так називав тебе Тарас)
моя багатолюдна Х а т о,
де с т і л Тибет, а п і ч – Парнас…
Хай наречуть космополітом –
болить за Х а т у голова…
І як їй бідній не боліти,
коли та Х а т а ледь жива!
Коли її свята д о л і в к а
не на водиці – на крові
мостилась Каїном одвіку.
І Авель вопіє з землі…
На Схід Близький запали с т і н и
від ґвалту-крику – зуб за зуб:
«Вбивай і мсти – за Палестину!»,
«За Ізраїль верши свій суд!»
Віками бавимось ляльками,
богами – тобто…Боже мій!
І тут, і всюди – скрізь погано.., –
бо в с і н я х многобожжя змій!
Понад Дніпром церкви і дзвони,
та зогнива в жалях Дніпро.
Вже золотим шоломом Дону
не пить нащадку на добро.
Озонова діра у с т е л і
(шерше ля фам!) – парфум проїв!
І не оазиси в пустелі –
пустеля, де росли гаї…
Бо господарці конче треба
корита повного речей.
І ллється вся «таблиця» з неба
на голови її дітей.
Води в природі кругообіг
ніяк не вивчить марнотрат,
Пандорин чоловік, і годить
ребру лихому…Й чорт їм сват!
«Червонохрестять» і «ґрінпісять» –
в манежиках! Заримувать
підштовхують…Та ну їх! Списа
нема там з ким переламать.
Кружляєм янголами в небі –
вандали й варвари в миру.
– Якби ви вчились так, як треба! –
згори лунає крізь діру.
То зрозуміли б аксіому
нових достоїнств і чеснот:
лиш той є патріотом вдома
хто на планеті патріот.
Щоб зупинить грибок пихатий
на всіх широтах, далебі,
не прописатись треба в Х а т і,
а Х а т у прописать в собі.
І ти – Грядущого Дитина!
Нема де голови схилить?
Чудово! Компаньйон однині
тобі Христос космополіт!
Єдина Х а т а і єдині
у Темзи і Дніпра жалі…
Космополіт – я! З України!
Святої, древньої землі.
…Діди на обрії орали
космічні і земні круги…
До Золотої Пекторалі
збігались коники з лугів.
Тепер під склом, у Ермітажі
тихесенько до нас іржуть…
Сядристий** – чує, та не каже;
Міністру, жодному не чуть…
Глибока Х а т а, наче казка!
Невичитана сивина…
Під с в о л о к о м гойдалась ласка,
тепер там кіптява нудна.
Давно вже сажі не трусили,
крізь к о м и н не видать Стожар…
Мій Творче! П і ч втрачає силу,
бо в ній мети згасає жар.
Ніхто не хоче в сажотруси,
усі з писалом – не з квачем.
І ніч чадна стоїть над Руссю,
і в ступі день чадний товчем.
Ковчег і в нашого був Роду,
підбитий міфами з боків…
Під ним текли вселенські води,
Боги на ньому – Прабатьки!
…Не вберегли, не записали,
на греках-римлянах зросли.
Своєї навіть «Калевали»
не визбирали по росі…
Себе, своє не возлюбили,
чуже – піднесли до зірок!
Та вивчили з чужих копилів:
любити дальнього – урок.
«Так!» – екзотичним апельсином
сміється Сонце в небесах, –
сонцепоклонника русина***
Хорс батько наставля на шлях:
– В тобі, моя вогненна вдача –
порушити закон Зими.
Мою Весну жовтогарячу
тепер над світом підніми.
Не кинь дрібноті на догоду
Сонцеусміхнений Майдан.
Неси Весну межи народи,
буди любов! І Аз воздам!
Так каже Сонце. Президенте,
у нас робота немала! –
Світ протиріччями роздертий
то наша честь або хула…
Хіба достатньо заявити
про те, що європейці ми?
Європу теж треба будити
від знахабнілої зими.
Невже мета – євростандарти?
Так, п і д м у р і в о к для мети.
Мета – прозріти й сонцем вдарити,
явити райдужні м о с т и
думок, просторі к о р и д о р и
для віри, творчості, знання…
Т е р а с у – з виходом на море:
«Amore, Хорсе! Батьку дня!»
Нехай всіх орденів мотиви
підносять дух… і в висоті
одного кола п а н д а т и в и
зійдуться в спільній над-меті.
Давно вже й креслення пожовкли
Палацу гідного небес.
Облиш на світ дивитись вовком,
«Homo homini deus est!»
Пора вже націям брататись,
синівством напоїти світ.
Пора ООН вже прокидатись,
підняти злагоду на щит.
А то проспить собі небога
з політиканством залюбки,
недоторкана, як дорога,
якою прогули віки.
«Великий звір – казали древні –
бракує тільки голови».
Без неї ж і Устав даремний,
і всі структури світові.
Скубуться нації під Богом,
під гаслом кожна: «З нами Бог!»
Без Бога лиш, без діалогу
ООН – всесвітній демагог!
Чи не згущаю фарби часом,
чи не прискіпуюсь дарма
до надзвичайного начальства,
як до Христа колись Хома?
Хома переконавсь на дотик,
не привид перед ним, а Спас!..
ООН, на жаль, примара, доки
діла її – фантом для рас.
А й справді: Рада є, безпеки,
а миру на Землі нема.
ЮНЕСКО, по-французьки шпека,
культура ж масова – чума!
ЮНЕП – програма по довкіллю –
Земля смітник, а не квітник!
Дітей опіка і дозвілля –
фонд ЮНІСЕФ – пшик і від них:
десь в Африці згаса хлопчина
від голоду, і навпаки
у Штатах десь, від ожиріння,
втрачають хлопчика батьки.
Нема глобального сумління.
Всесвітнє серце не горить.
Ані прозріння в пракоріння,
ні розуміння верховіть.
Нема всесвітньої розмови:
«Як жити націям в віках?».
Тоді навіщо нам корова
і дорога, й без молока?
Якби хоч раз Ген. Асамблея
К о с м і ч н о глянула на світ:
на Путіна, на Буша, Блера…
На Токіо і на Мадрид,
тоді б ООН, як мудра мати,
сказала: «Діти, іграшки
пора в куточки поскладати:
чесноти ваші і грішки…
Ви вже дорослі. До роботи!
До Батька в С а д і на Г о р о д
бур’ян невігластва полоти…
За покликом, без нагород
на т о л о к у глобальну вийти,
почати пісню всеземну!»
Простіше, Х а т у обновити –
це душі пробудить від сну.
Ген, з того боку океану
п о к р і в л ю б треба підлатать,
геть похилилась істукану,
Тельцю злотому…Підлий тать
краде і топче все високе,
Лжебогом посіда ментал
і тягне життєдайні соки,
і гинуть люди за метал!
Не в банках, у мізках – мамона.
Ганьба двоногих – ненасить…
Й жеруть трильйони пентагони –
«мамонську мрію» захистить.
Кажу собі: «Яка нудота!
Не вище пупа мрія та.
А де ж думок свята робота
і серця нива золота?».
Пихатий моветон в бетоні
там, де стояв святий вігвам…
«Вже й ми діждались Вашингтона» –
так міхоноші кажуть нам…
Лукавці! Вибрали з жаровні
доби Шевченкових шукань
три слова…(Він не знав, шановні,
про колорадського жука!).
Пристосуванці-молодчаги,
перелицьована «комса»,
чи діждемось, коли зачахнуть
«совкові» ваші небеса?
Вже в синьо-жовтому жупані
Шевченко ходить… козачком!
З товариша зробився паном,
із відповідним партзначком.
Під власний комплекс, на потребу
смикнули, бога – в рушники:
«Світи нам премією в небі!
Царюй на «сотці» крізь віки!»
– Тарасе, брате, скинь полуду,
і рушники ті гамівні
зірви! Зійди з ікони в люди,
бо треті вже кричать півні
посеред світу – в Україні!
Бо виробник і споживач
світ запаскудили і свині
в комору лізуть.
Позивач
твій вірш – до бідних і багатих,
до мертвих і живих – твій вірш!
До всіх панів-рабів у Х а т і
хай позивається скоріш!
І славу рідну, нерозкриту,
що характерна тільки нам,
не дасть стоптати при кориті
товаришам або панам.
Речуть: «Та де в тій хаті слава ?
Позичимо і «вері вел!»
Пилипа Орлика державу
новітній вже когтить орел,
розбещений…Заходить хвацько,
то з пряником, то з батіжком,
щоб демократія козацька
не розгулялась моріжком.
Щоб дух природний саможертви,
як у маленької Овчар****,
користолюбством хижо зжерти:
«ваш божий дар – то наш товар!»
Хто знає, може, та дитина,
ця грізна вогнеборча мить –
священний знак для України,
серед Землі, що вже горить…
І нам тепер не заховатись
від первородства – в неміч скарг,
коли НАСТАНЕ мить із Х а т и
виносить найдорожчий скарб…
– Гей, куме, наливай по вінця,
за Ейкумену! Не гикай,
ми ж не якісь там божі вівці,
царі природи ми і край!
Ти царюватимеш в Карпатах,
там аж дзвенить деревина,
а я – «цьвєтмєтом» торгувати…
і пий до дна, і пий до дна!..
– Робімо гроші по к і м н а т а х
й будемо мати цілий світ!
К і м н а т и об'єднаймо в НАТО,
і злидарям – палкий привіт!
До злидарів вола товариш:
– І ми єднаймося в кулак,
з буржуями борщу не звариш*****
на спільній к у х н і, всіх – в Гулаг!
…Та знає серце: злої долі
життя перейде береги…
Від Пекторалі Золотої
гайнуть ще коники в луги, –
туди де райдуга весела
і галаслива дітлашня,
де починається оселя
безвічного, благого Дня.
А поки те, та се, та оне…
Готуймо крила у політ,
несімо думку до мільйонів,
що кожен з нас космополіт!
Усі амбіції Гомори,
Содому хтивого сміття –
геть вимітаймо із к о м о р и !
І буде нам нове Життя…
Єднаймось, громадяни світу!
Не між собою, то – пусте!
З вітрами, сонцем, буйним цвітом,
з усім, що прагне і росте
у глибину благого серця,
там – Небеса нові й Земля…
Та тільки незабудьмо: все це
В собі тримає НЕМОВЛЯ.
26.2. – 22.5.2005
*Курсивом виражені цитати і ремінісценції із Шевченка.
**Сядристий Микола Сергійович, майстер мікромініатюри. Автор Золотої пекторалі, також майстер мікромініатюри. Там, на ледь помітних сагайдаках скіфів, виявляється ще більш «мікроскопічне» зображення, недоступне неозброєному оку.
***Новітня дискусія на тему «Хто такі русини?» давно вирішена, ще в літописах. Там, іще до виникнення Московії, усі русичі іменуються русинами.
****Настя Овчар, українська дівчинка, яка у п’ять років врятувала, винісши із палаючої хати свою меншу сестричку, і вдруге здивувала світ – виживши після тих страшних опіків.
*****Таки зварили, втім, мова про натуральних ленінців (С.К.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХАТА КОСМОПОЛІТА
Нову хату вимітати!
Мій білий світе, світе брате* –
(так називав тебе Тарас)
моя багатолюдна Х а т о,
де с т і л Тибет, а п і ч – Парнас…
Хай наречуть космополітом –
болить за Х а т у голова…
І як їй бідній не боліти,
коли та Х а т а ледь жива!
Коли її свята д о л і в к а
не на водиці – на крові
мостилась Каїном одвіку.
І Авель вопіє з землі…
На Схід Близький запали с т і н и
від ґвалту-крику – зуб за зуб:
«Вбивай і мсти – за Палестину!»,
«За Ізраїль верши свій суд!»
Віками бавимось ляльками,
богами – тобто…Боже мій!
І тут, і всюди – скрізь погано.., –
бо в с і н я х многобожжя змій!
Понад Дніпром церкви і дзвони,
та зогнива в жалях Дніпро.
Вже золотим шоломом Дону
не пить нащадку на добро.
Озонова діра у с т е л і
(шерше ля фам!) – парфум проїв!
І не оазиси в пустелі –
пустеля, де росли гаї…
Бо господарці конче треба
корита повного речей.
І ллється вся «таблиця» з неба
на голови її дітей.
Води в природі кругообіг
ніяк не вивчить марнотрат,
Пандорин чоловік, і годить
ребру лихому…Й чорт їм сват!
«Червонохрестять» і «ґрінпісять» –
в манежиках! Заримувать
підштовхують…Та ну їх! Списа
нема там з ким переламать.
Кружляєм янголами в небі –
вандали й варвари в миру.
– Якби ви вчились так, як треба! –
згори лунає крізь діру.
То зрозуміли б аксіому
нових достоїнств і чеснот:
лиш той є патріотом вдома
хто на планеті патріот.
Щоб зупинить грибок пихатий
на всіх широтах, далебі,
не прописатись треба в Х а т і,
а Х а т у прописать в собі.
І ти – Грядущого Дитина!
Нема де голови схилить?
Чудово! Компаньйон однині
тобі Христос космополіт!
Єдина Х а т а і єдині
у Темзи і Дніпра жалі…
Космополіт – я! З України!
Святої, древньої землі.
…Діди на обрії орали
космічні і земні круги…
До Золотої Пекторалі
збігались коники з лугів.
Тепер під склом, у Ермітажі
тихесенько до нас іржуть…
Сядристий** – чує, та не каже;
Міністру, жодному не чуть…
Глибока Х а т а, наче казка!
Невичитана сивина…
Під с в о л о к о м гойдалась ласка,
тепер там кіптява нудна.
Давно вже сажі не трусили,
крізь к о м и н не видать Стожар…
Мій Творче! П і ч втрачає силу,
бо в ній мети згасає жар.
Ніхто не хоче в сажотруси,
усі з писалом – не з квачем.
І ніч чадна стоїть над Руссю,
і в ступі день чадний товчем.
Ковчег і в нашого був Роду,
підбитий міфами з боків…
Під ним текли вселенські води,
Боги на ньому – Прабатьки!
…Не вберегли, не записали,
на греках-римлянах зросли.
Своєї навіть «Калевали»
не визбирали по росі…
Себе, своє не возлюбили,
чуже – піднесли до зірок!
Та вивчили з чужих копилів:
любити дальнього – урок.
«Так!» – екзотичним апельсином
сміється Сонце в небесах, –
сонцепоклонника русина***
Хорс батько наставля на шлях:
– В тобі, моя вогненна вдача –
порушити закон Зими.
Мою Весну жовтогарячу
тепер над світом підніми.
Не кинь дрібноті на догоду
Сонцеусміхнений Майдан.
Неси Весну межи народи,
буди любов! І Аз воздам!
Так каже Сонце. Президенте,
у нас робота немала! –
Світ протиріччями роздертий
то наша честь або хула…
Хіба достатньо заявити
про те, що європейці ми?
Європу теж треба будити
від знахабнілої зими.
Невже мета – євростандарти?
Так, п і д м у р і в о к для мети.
Мета – прозріти й сонцем вдарити,
явити райдужні м о с т и
думок, просторі к о р и д о р и
для віри, творчості, знання…
Т е р а с у – з виходом на море:
«Amore, Хорсе! Батьку дня!»
Нехай всіх орденів мотиви
підносять дух… і в висоті
одного кола п а н д а т и в и
зійдуться в спільній над-меті.
Давно вже й креслення пожовкли
Палацу гідного небес.
Облиш на світ дивитись вовком,
«Homo homini deus est!»
Пора вже націям брататись,
синівством напоїти світ.
Пора ООН вже прокидатись,
підняти злагоду на щит.
А то проспить собі небога
з політиканством залюбки,
недоторкана, як дорога,
якою прогули віки.
«Великий звір – казали древні –
бракує тільки голови».
Без неї ж і Устав даремний,
і всі структури світові.
Скубуться нації під Богом,
під гаслом кожна: «З нами Бог!»
Без Бога лиш, без діалогу
ООН – всесвітній демагог!
Чи не згущаю фарби часом,
чи не прискіпуюсь дарма
до надзвичайного начальства,
як до Христа колись Хома?
Хома переконавсь на дотик,
не привид перед ним, а Спас!..
ООН, на жаль, примара, доки
діла її – фантом для рас.
А й справді: Рада є, безпеки,
а миру на Землі нема.
ЮНЕСКО, по-французьки шпека,
культура ж масова – чума!
ЮНЕП – програма по довкіллю –
Земля смітник, а не квітник!
Дітей опіка і дозвілля –
фонд ЮНІСЕФ – пшик і від них:
десь в Африці згаса хлопчина
від голоду, і навпаки
у Штатах десь, від ожиріння,
втрачають хлопчика батьки.
Нема глобального сумління.
Всесвітнє серце не горить.
Ані прозріння в пракоріння,
ні розуміння верховіть.
Нема всесвітньої розмови:
«Як жити націям в віках?».
Тоді навіщо нам корова
і дорога, й без молока?
Якби хоч раз Ген. Асамблея
К о с м і ч н о глянула на світ:
на Путіна, на Буша, Блера…
На Токіо і на Мадрид,
тоді б ООН, як мудра мати,
сказала: «Діти, іграшки
пора в куточки поскладати:
чесноти ваші і грішки…
Ви вже дорослі. До роботи!
До Батька в С а д і на Г о р о д
бур’ян невігластва полоти…
За покликом, без нагород
на т о л о к у глобальну вийти,
почати пісню всеземну!»
Простіше, Х а т у обновити –
це душі пробудить від сну.
Ген, з того боку океану
п о к р і в л ю б треба підлатать,
геть похилилась істукану,
Тельцю злотому…Підлий тать
краде і топче все високе,
Лжебогом посіда ментал
і тягне життєдайні соки,
і гинуть люди за метал!
Не в банках, у мізках – мамона.
Ганьба двоногих – ненасить…
Й жеруть трильйони пентагони –
«мамонську мрію» захистить.
Кажу собі: «Яка нудота!
Не вище пупа мрія та.
А де ж думок свята робота
і серця нива золота?».
Пихатий моветон в бетоні
там, де стояв святий вігвам…
«Вже й ми діждались Вашингтона» –
так міхоноші кажуть нам…
Лукавці! Вибрали з жаровні
доби Шевченкових шукань
три слова…(Він не знав, шановні,
про колорадського жука!).
Пристосуванці-молодчаги,
перелицьована «комса»,
чи діждемось, коли зачахнуть
«совкові» ваші небеса?
Вже в синьо-жовтому жупані
Шевченко ходить… козачком!
З товариша зробився паном,
із відповідним партзначком.
Під власний комплекс, на потребу
смикнули, бога – в рушники:
«Світи нам премією в небі!
Царюй на «сотці» крізь віки!»
– Тарасе, брате, скинь полуду,
і рушники ті гамівні
зірви! Зійди з ікони в люди,
бо треті вже кричать півні
посеред світу – в Україні!
Бо виробник і споживач
світ запаскудили і свині
в комору лізуть.
Позивач
твій вірш – до бідних і багатих,
до мертвих і живих – твій вірш!
До всіх панів-рабів у Х а т і
хай позивається скоріш!
І славу рідну, нерозкриту,
що характерна тільки нам,
не дасть стоптати при кориті
товаришам або панам.
Речуть: «Та де в тій хаті слава ?
Позичимо і «вері вел!»
Пилипа Орлика державу
новітній вже когтить орел,
розбещений…Заходить хвацько,
то з пряником, то з батіжком,
щоб демократія козацька
не розгулялась моріжком.
Щоб дух природний саможертви,
як у маленької Овчар****,
користолюбством хижо зжерти:
«ваш божий дар – то наш товар!»
Хто знає, може, та дитина,
ця грізна вогнеборча мить –
священний знак для України,
серед Землі, що вже горить…
І нам тепер не заховатись
від первородства – в неміч скарг,
коли НАСТАНЕ мить із Х а т и
виносить найдорожчий скарб…
– Гей, куме, наливай по вінця,
за Ейкумену! Не гикай,
ми ж не якісь там божі вівці,
царі природи ми і край!
Ти царюватимеш в Карпатах,
там аж дзвенить деревина,
а я – «цьвєтмєтом» торгувати…
і пий до дна, і пий до дна!..
– Робімо гроші по к і м н а т а х
й будемо мати цілий світ!
К і м н а т и об'єднаймо в НАТО,
і злидарям – палкий привіт!
До злидарів вола товариш:
– І ми єднаймося в кулак,
з буржуями борщу не звариш*****
на спільній к у х н і, всіх – в Гулаг!
…Та знає серце: злої долі
життя перейде береги…
Від Пекторалі Золотої
гайнуть ще коники в луги, –
туди де райдуга весела
і галаслива дітлашня,
де починається оселя
безвічного, благого Дня.
А поки те, та се, та оне…
Готуймо крила у політ,
несімо думку до мільйонів,
що кожен з нас космополіт!
Усі амбіції Гомори,
Содому хтивого сміття –
геть вимітаймо із к о м о р и !
І буде нам нове Життя…
Єднаймось, громадяни світу!
Не між собою, то – пусте!
З вітрами, сонцем, буйним цвітом,
з усім, що прагне і росте
у глибину благого серця,
там – Небеса нові й Земля…
Та тільки незабудьмо: все це
В собі тримає НЕМОВЛЯ.
26.2. – 22.5.2005
*Курсивом виражені цитати і ремінісценції із Шевченка.
**Сядристий Микола Сергійович, майстер мікромініатюри. Автор Золотої пекторалі, також майстер мікромініатюри. Там, на ледь помітних сагайдаках скіфів, виявляється ще більш «мікроскопічне» зображення, недоступне неозброєному оку.
***Новітня дискусія на тему «Хто такі русини?» давно вирішена, ще в літописах. Там, іще до виникнення Московії, усі русичі іменуються русинами.
****Настя Овчар, українська дівчинка, яка у п’ять років врятувала, винісши із палаючої хати свою меншу сестричку, і вдруге здивувала світ – виживши після тих страшних опіків.
*****Таки зварили, втім, мова про натуральних ленінців (С.К.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію