Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
ХАТА КОСМОПОЛІТА
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
Тарас ШЕВЧЕНКО
Мій білий світе, світе брате* –
(так називав тебе Тарас)
моя багатолюдна Х а т о,
де с т і л Тибет, а п і ч – Парнас…
Хай наречуть космополітом –
болить за Х а т у голова…
І як їй бідній не боліти,
коли та Х а т а ледь жива!
Коли її свята д о л і в к а
не на водиці – на крові
мостилась Каїном одвіку.
І Авель вопіє з землі…
На Схід Близький запали с т і н и
від ґвалту-крику – зуб за зуб:
«Вбивай і мсти – за Палестину!»,
«За Ізраїль верши свій суд!»
Віками бавимось ляльками,
богами – тобто…Боже мій!
І тут, і всюди – скрізь погано.., –
бо в с і н я х многобожжя змій!
Понад Дніпром церкви і дзвони,
та зогнива в жалях Дніпро.
Вже золотим шоломом Дону
не пить нащадку на добро.
Озонова діра у с т е л і
(шерше ля фам!) – парфум проїв!
І не оазиси в пустелі –
пустеля, де росли гаї…
Бо господарці конче треба
корита повного речей.
І ллється вся «таблиця» з неба
на голови її дітей.
Води в природі кругообіг
ніяк не вивчить марнотрат,
Пандорин чоловік, і годить
ребру лихому…Й чорт їм сват!
«Червонохрестять» і «ґрінпісять» –
в манежиках! Заримувать
підштовхують…Та ну їх! Списа
нема там з ким переламать.
Кружляєм янголами в небі –
вандали й варвари в миру.
– Якби ви вчились так, як треба! –
згори лунає крізь діру.
То зрозуміли б аксіому
нових достоїнств і чеснот:
лиш той є патріотом вдома
хто на планеті патріот.
Щоб зупинить грибок пихатий
на всіх широтах, далебі,
не прописатись треба в Х а т і,
а Х а т у прописать в собі.
І ти – Грядущого Дитина!
Нема де голови схилить?
Чудово! Компаньйон однині
тобі Христос космополіт!
Єдина Х а т а і єдині
у Темзи і Дніпра жалі…
Космополіт – я! З України!
Святої, древньої землі.
…Діди на обрії орали
космічні і земні круги…
До Золотої Пекторалі
збігались коники з лугів.
Тепер під склом, у Ермітажі
тихесенько до нас іржуть…
Сядристий** – чує, та не каже;
Міністру, жодному не чуть…
Глибока Х а т а, наче казка!
Невичитана сивина…
Під с в о л о к о м гойдалась ласка,
тепер там кіптява нудна.
Давно вже сажі не трусили,
крізь к о м и н не видать Стожар…
Мій Творче! П і ч втрачає силу,
бо в ній мети згасає жар.
Ніхто не хоче в сажотруси,
усі з писалом – не з квачем.
І ніч чадна стоїть над Руссю,
і в ступі день чадний товчем.
Ковчег і в нашого був Роду,
підбитий міфами з боків…
Під ним текли вселенські води,
Боги на ньому – Прабатьки!
…Не вберегли, не записали,
на греках-римлянах зросли.
Своєї навіть «Калевали»
не визбирали по росі…
Себе, своє не возлюбили,
чуже – піднесли до зірок!
Та вивчили з чужих копилів:
любити дальнього – урок.
«Так!» – екзотичним апельсином
сміється Сонце в небесах, –
сонцепоклонника русина***
Хорс батько наставля на шлях:
– В тобі, моя вогненна вдача –
порушити закон Зими.
Мою Весну жовтогарячу
тепер над світом підніми.
Не кинь дрібноті на догоду
Сонцеусміхнений Майдан.
Неси Весну межи народи,
буди любов! І Аз воздам!
Так каже Сонце. Президенте,
у нас робота немала! –
Світ протиріччями роздертий
то наша честь або хула…
Хіба достатньо заявити
про те, що європейці ми?
Європу теж треба будити
від знахабнілої зими.
Невже мета – євростандарти?
Так, п і д м у р і в о к для мети.
Мета – прозріти й сонцем вдарити,
явити райдужні м о с т и
думок, просторі к о р и д о р и
для віри, творчості, знання…
Т е р а с у – з виходом на море:
«Amore, Хорсе! Батьку дня!»
Нехай всіх орденів мотиви
підносять дух… і в висоті
одного кола п а н д а т и в и
зійдуться в спільній над-меті.
Давно вже й креслення пожовкли
Палацу гідного небес.
Облиш на світ дивитись вовком,
«Homo homini deus est!»
Пора вже націям брататись,
синівством напоїти світ.
Пора ООН вже прокидатись,
підняти злагоду на щит.
А то проспить собі небога
з політиканством залюбки,
недоторкана, як дорога,
якою прогули віки.
«Великий звір – казали древні –
бракує тільки голови».
Без неї ж і Устав даремний,
і всі структури світові.
Скубуться нації під Богом,
під гаслом кожна: «З нами Бог!»
Без Бога лиш, без діалогу
ООН – всесвітній демагог!
Чи не згущаю фарби часом,
чи не прискіпуюсь дарма
до надзвичайного начальства,
як до Христа колись Хома?
Хома переконавсь на дотик,
не привид перед ним, а Спас!..
ООН, на жаль, примара, доки
діла її – фантом для рас.
А й справді: Рада є, безпеки,
а миру на Землі нема.
ЮНЕСКО, по-французьки шпека,
культура ж масова – чума!
ЮНЕП – програма по довкіллю –
Земля смітник, а не квітник!
Дітей опіка і дозвілля –
фонд ЮНІСЕФ – пшик і від них:
десь в Африці згаса хлопчина
від голоду, і навпаки
у Штатах десь, від ожиріння,
втрачають хлопчика батьки.
Нема глобального сумління.
Всесвітнє серце не горить.
Ані прозріння в пракоріння,
ні розуміння верховіть.
Нема всесвітньої розмови:
«Як жити націям в віках?».
Тоді навіщо нам корова
і дорога, й без молока?
Якби хоч раз Ген. Асамблея
К о с м і ч н о глянула на світ:
на Путіна, на Буша, Блера…
На Токіо і на Мадрид,
тоді б ООН, як мудра мати,
сказала: «Діти, іграшки
пора в куточки поскладати:
чесноти ваші і грішки…
Ви вже дорослі. До роботи!
До Батька в С а д і на Г о р о д
бур’ян невігластва полоти…
За покликом, без нагород
на т о л о к у глобальну вийти,
почати пісню всеземну!»
Простіше, Х а т у обновити –
це душі пробудить від сну.
Ген, з того боку океану
п о к р і в л ю б треба підлатать,
геть похилилась істукану,
Тельцю злотому…Підлий тать
краде і топче все високе,
Лжебогом посіда ментал
і тягне життєдайні соки,
і гинуть люди за метал!
Не в банках, у мізках – мамона.
Ганьба двоногих – ненасить…
Й жеруть трильйони пентагони –
«мамонську мрію» захистить.
Кажу собі: «Яка нудота!
Не вище пупа мрія та.
А де ж думок свята робота
і серця нива золота?».
Пихатий моветон в бетоні
там, де стояв святий вігвам…
«Вже й ми діждались Вашингтона» –
так міхоноші кажуть нам…
Лукавці! Вибрали з жаровні
доби Шевченкових шукань
три слова…(Він не знав, шановні,
про колорадського жука!).
Пристосуванці-молодчаги,
перелицьована «комса»,
чи діждемось, коли зачахнуть
«совкові» ваші небеса?
Вже в синьо-жовтому жупані
Шевченко ходить… козачком!
З товариша зробився паном,
із відповідним партзначком.
Під власний комплекс, на потребу
смикнули, бога – в рушники:
«Світи нам премією в небі!
Царюй на «сотці» крізь віки!»
– Тарасе, брате, скинь полуду,
і рушники ті гамівні
зірви! Зійди з ікони в люди,
бо треті вже кричать півні
посеред світу – в Україні!
Бо виробник і споживач
світ запаскудили і свині
в комору лізуть.
Позивач
твій вірш – до бідних і багатих,
до мертвих і живих – твій вірш!
До всіх панів-рабів у Х а т і
хай позивається скоріш!
І славу рідну, нерозкриту,
що характерна тільки нам,
не дасть стоптати при кориті
товаришам або панам.
Речуть: «Та де в тій хаті слава ?
Позичимо і «вері вел!»
Пилипа Орлика державу
новітній вже когтить орел,
розбещений…Заходить хвацько,
то з пряником, то з батіжком,
щоб демократія козацька
не розгулялась моріжком.
Щоб дух природний саможертви,
як у маленької Овчар****,
користолюбством хижо зжерти:
«ваш божий дар – то наш товар!»
Хто знає, може, та дитина,
ця грізна вогнеборча мить –
священний знак для України,
серед Землі, що вже горить…
І нам тепер не заховатись
від первородства – в неміч скарг,
коли НАСТАНЕ мить із Х а т и
виносить найдорожчий скарб…
– Гей, куме, наливай по вінця,
за Ейкумену! Не гикай,
ми ж не якісь там божі вівці,
царі природи ми і край!
Ти царюватимеш в Карпатах,
там аж дзвенить деревина,
а я – «цьвєтмєтом» торгувати…
і пий до дна, і пий до дна!..
– Робімо гроші по к і м н а т а х
й будемо мати цілий світ!
К і м н а т и об'єднаймо в НАТО,
і злидарям – палкий привіт!
До злидарів вола товариш:
– І ми єднаймося в кулак,
з буржуями борщу не звариш*****
на спільній к у х н і, всіх – в Гулаг!
…Та знає серце: злої долі
життя перейде береги…
Від Пекторалі Золотої
гайнуть ще коники в луги, –
туди де райдуга весела
і галаслива дітлашня,
де починається оселя
безвічного, благого Дня.
А поки те, та се, та оне…
Готуймо крила у політ,
несімо думку до мільйонів,
що кожен з нас космополіт!
Усі амбіції Гомори,
Содому хтивого сміття –
геть вимітаймо із к о м о р и !
І буде нам нове Життя…
Єднаймось, громадяни світу!
Не між собою, то – пусте!
З вітрами, сонцем, буйним цвітом,
з усім, що прагне і росте
у глибину благого серця,
там – Небеса нові й Земля…
Та тільки незабудьмо: все це
В собі тримає НЕМОВЛЯ.
26.2. – 22.5.2005
*Курсивом виражені цитати і ремінісценції із Шевченка.
**Сядристий Микола Сергійович, майстер мікромініатюри. Автор Золотої пекторалі, також майстер мікромініатюри. Там, на ледь помітних сагайдаках скіфів, виявляється ще більш «мікроскопічне» зображення, недоступне неозброєному оку.
***Новітня дискусія на тему «Хто такі русини?» давно вирішена, ще в літописах. Там, іще до виникнення Московії, усі русичі іменуються русинами.
****Настя Овчар, українська дівчинка, яка у п’ять років врятувала, винісши із палаючої хати свою меншу сестричку, і вдруге здивувала світ – виживши після тих страшних опіків.
*****Таки зварили, втім, мова про натуральних ленінців (С.К.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХАТА КОСМОПОЛІТА
Нову хату вимітати!
Мій білий світе, світе брате* –
(так називав тебе Тарас)
моя багатолюдна Х а т о,
де с т і л Тибет, а п і ч – Парнас…
Хай наречуть космополітом –
болить за Х а т у голова…
І як їй бідній не боліти,
коли та Х а т а ледь жива!
Коли її свята д о л і в к а
не на водиці – на крові
мостилась Каїном одвіку.
І Авель вопіє з землі…
На Схід Близький запали с т і н и
від ґвалту-крику – зуб за зуб:
«Вбивай і мсти – за Палестину!»,
«За Ізраїль верши свій суд!»
Віками бавимось ляльками,
богами – тобто…Боже мій!
І тут, і всюди – скрізь погано.., –
бо в с і н я х многобожжя змій!
Понад Дніпром церкви і дзвони,
та зогнива в жалях Дніпро.
Вже золотим шоломом Дону
не пить нащадку на добро.
Озонова діра у с т е л і
(шерше ля фам!) – парфум проїв!
І не оазиси в пустелі –
пустеля, де росли гаї…
Бо господарці конче треба
корита повного речей.
І ллється вся «таблиця» з неба
на голови її дітей.
Води в природі кругообіг
ніяк не вивчить марнотрат,
Пандорин чоловік, і годить
ребру лихому…Й чорт їм сват!
«Червонохрестять» і «ґрінпісять» –
в манежиках! Заримувать
підштовхують…Та ну їх! Списа
нема там з ким переламать.
Кружляєм янголами в небі –
вандали й варвари в миру.
– Якби ви вчились так, як треба! –
згори лунає крізь діру.
То зрозуміли б аксіому
нових достоїнств і чеснот:
лиш той є патріотом вдома
хто на планеті патріот.
Щоб зупинить грибок пихатий
на всіх широтах, далебі,
не прописатись треба в Х а т і,
а Х а т у прописать в собі.
І ти – Грядущого Дитина!
Нема де голови схилить?
Чудово! Компаньйон однині
тобі Христос космополіт!
Єдина Х а т а і єдині
у Темзи і Дніпра жалі…
Космополіт – я! З України!
Святої, древньої землі.
…Діди на обрії орали
космічні і земні круги…
До Золотої Пекторалі
збігались коники з лугів.
Тепер під склом, у Ермітажі
тихесенько до нас іржуть…
Сядристий** – чує, та не каже;
Міністру, жодному не чуть…
Глибока Х а т а, наче казка!
Невичитана сивина…
Під с в о л о к о м гойдалась ласка,
тепер там кіптява нудна.
Давно вже сажі не трусили,
крізь к о м и н не видать Стожар…
Мій Творче! П і ч втрачає силу,
бо в ній мети згасає жар.
Ніхто не хоче в сажотруси,
усі з писалом – не з квачем.
І ніч чадна стоїть над Руссю,
і в ступі день чадний товчем.
Ковчег і в нашого був Роду,
підбитий міфами з боків…
Під ним текли вселенські води,
Боги на ньому – Прабатьки!
…Не вберегли, не записали,
на греках-римлянах зросли.
Своєї навіть «Калевали»
не визбирали по росі…
Себе, своє не возлюбили,
чуже – піднесли до зірок!
Та вивчили з чужих копилів:
любити дальнього – урок.
«Так!» – екзотичним апельсином
сміється Сонце в небесах, –
сонцепоклонника русина***
Хорс батько наставля на шлях:
– В тобі, моя вогненна вдача –
порушити закон Зими.
Мою Весну жовтогарячу
тепер над світом підніми.
Не кинь дрібноті на догоду
Сонцеусміхнений Майдан.
Неси Весну межи народи,
буди любов! І Аз воздам!
Так каже Сонце. Президенте,
у нас робота немала! –
Світ протиріччями роздертий
то наша честь або хула…
Хіба достатньо заявити
про те, що європейці ми?
Європу теж треба будити
від знахабнілої зими.
Невже мета – євростандарти?
Так, п і д м у р і в о к для мети.
Мета – прозріти й сонцем вдарити,
явити райдужні м о с т и
думок, просторі к о р и д о р и
для віри, творчості, знання…
Т е р а с у – з виходом на море:
«Amore, Хорсе! Батьку дня!»
Нехай всіх орденів мотиви
підносять дух… і в висоті
одного кола п а н д а т и в и
зійдуться в спільній над-меті.
Давно вже й креслення пожовкли
Палацу гідного небес.
Облиш на світ дивитись вовком,
«Homo homini deus est!»
Пора вже націям брататись,
синівством напоїти світ.
Пора ООН вже прокидатись,
підняти злагоду на щит.
А то проспить собі небога
з політиканством залюбки,
недоторкана, як дорога,
якою прогули віки.
«Великий звір – казали древні –
бракує тільки голови».
Без неї ж і Устав даремний,
і всі структури світові.
Скубуться нації під Богом,
під гаслом кожна: «З нами Бог!»
Без Бога лиш, без діалогу
ООН – всесвітній демагог!
Чи не згущаю фарби часом,
чи не прискіпуюсь дарма
до надзвичайного начальства,
як до Христа колись Хома?
Хома переконавсь на дотик,
не привид перед ним, а Спас!..
ООН, на жаль, примара, доки
діла її – фантом для рас.
А й справді: Рада є, безпеки,
а миру на Землі нема.
ЮНЕСКО, по-французьки шпека,
культура ж масова – чума!
ЮНЕП – програма по довкіллю –
Земля смітник, а не квітник!
Дітей опіка і дозвілля –
фонд ЮНІСЕФ – пшик і від них:
десь в Африці згаса хлопчина
від голоду, і навпаки
у Штатах десь, від ожиріння,
втрачають хлопчика батьки.
Нема глобального сумління.
Всесвітнє серце не горить.
Ані прозріння в пракоріння,
ні розуміння верховіть.
Нема всесвітньої розмови:
«Як жити націям в віках?».
Тоді навіщо нам корова
і дорога, й без молока?
Якби хоч раз Ген. Асамблея
К о с м і ч н о глянула на світ:
на Путіна, на Буша, Блера…
На Токіо і на Мадрид,
тоді б ООН, як мудра мати,
сказала: «Діти, іграшки
пора в куточки поскладати:
чесноти ваші і грішки…
Ви вже дорослі. До роботи!
До Батька в С а д і на Г о р о д
бур’ян невігластва полоти…
За покликом, без нагород
на т о л о к у глобальну вийти,
почати пісню всеземну!»
Простіше, Х а т у обновити –
це душі пробудить від сну.
Ген, з того боку океану
п о к р і в л ю б треба підлатать,
геть похилилась істукану,
Тельцю злотому…Підлий тать
краде і топче все високе,
Лжебогом посіда ментал
і тягне життєдайні соки,
і гинуть люди за метал!
Не в банках, у мізках – мамона.
Ганьба двоногих – ненасить…
Й жеруть трильйони пентагони –
«мамонську мрію» захистить.
Кажу собі: «Яка нудота!
Не вище пупа мрія та.
А де ж думок свята робота
і серця нива золота?».
Пихатий моветон в бетоні
там, де стояв святий вігвам…
«Вже й ми діждались Вашингтона» –
так міхоноші кажуть нам…
Лукавці! Вибрали з жаровні
доби Шевченкових шукань
три слова…(Він не знав, шановні,
про колорадського жука!).
Пристосуванці-молодчаги,
перелицьована «комса»,
чи діждемось, коли зачахнуть
«совкові» ваші небеса?
Вже в синьо-жовтому жупані
Шевченко ходить… козачком!
З товариша зробився паном,
із відповідним партзначком.
Під власний комплекс, на потребу
смикнули, бога – в рушники:
«Світи нам премією в небі!
Царюй на «сотці» крізь віки!»
– Тарасе, брате, скинь полуду,
і рушники ті гамівні
зірви! Зійди з ікони в люди,
бо треті вже кричать півні
посеред світу – в Україні!
Бо виробник і споживач
світ запаскудили і свині
в комору лізуть.
Позивач
твій вірш – до бідних і багатих,
до мертвих і живих – твій вірш!
До всіх панів-рабів у Х а т і
хай позивається скоріш!
І славу рідну, нерозкриту,
що характерна тільки нам,
не дасть стоптати при кориті
товаришам або панам.
Речуть: «Та де в тій хаті слава ?
Позичимо і «вері вел!»
Пилипа Орлика державу
новітній вже когтить орел,
розбещений…Заходить хвацько,
то з пряником, то з батіжком,
щоб демократія козацька
не розгулялась моріжком.
Щоб дух природний саможертви,
як у маленької Овчар****,
користолюбством хижо зжерти:
«ваш божий дар – то наш товар!»
Хто знає, може, та дитина,
ця грізна вогнеборча мить –
священний знак для України,
серед Землі, що вже горить…
І нам тепер не заховатись
від первородства – в неміч скарг,
коли НАСТАНЕ мить із Х а т и
виносить найдорожчий скарб…
– Гей, куме, наливай по вінця,
за Ейкумену! Не гикай,
ми ж не якісь там божі вівці,
царі природи ми і край!
Ти царюватимеш в Карпатах,
там аж дзвенить деревина,
а я – «цьвєтмєтом» торгувати…
і пий до дна, і пий до дна!..
– Робімо гроші по к і м н а т а х
й будемо мати цілий світ!
К і м н а т и об'єднаймо в НАТО,
і злидарям – палкий привіт!
До злидарів вола товариш:
– І ми єднаймося в кулак,
з буржуями борщу не звариш*****
на спільній к у х н і, всіх – в Гулаг!
…Та знає серце: злої долі
життя перейде береги…
Від Пекторалі Золотої
гайнуть ще коники в луги, –
туди де райдуга весела
і галаслива дітлашня,
де починається оселя
безвічного, благого Дня.
А поки те, та се, та оне…
Готуймо крила у політ,
несімо думку до мільйонів,
що кожен з нас космополіт!
Усі амбіції Гомори,
Содому хтивого сміття –
геть вимітаймо із к о м о р и !
І буде нам нове Життя…
Єднаймось, громадяни світу!
Не між собою, то – пусте!
З вітрами, сонцем, буйним цвітом,
з усім, що прагне і росте
у глибину благого серця,
там – Небеса нові й Земля…
Та тільки незабудьмо: все це
В собі тримає НЕМОВЛЯ.
26.2. – 22.5.2005
*Курсивом виражені цитати і ремінісценції із Шевченка.
**Сядристий Микола Сергійович, майстер мікромініатюри. Автор Золотої пекторалі, також майстер мікромініатюри. Там, на ледь помітних сагайдаках скіфів, виявляється ще більш «мікроскопічне» зображення, недоступне неозброєному оку.
***Новітня дискусія на тему «Хто такі русини?» давно вирішена, ще в літописах. Там, іще до виникнення Московії, усі русичі іменуються русинами.
****Настя Овчар, українська дівчинка, яка у п’ять років врятувала, винісши із палаючої хати свою меншу сестричку, і вдруге здивувала світ – виживши після тих страшних опіків.
*****Таки зварили, втім, мова про натуральних ленінців (С.К.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
