Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
ХАТА КОСМОПОЛІТА
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
Тарас ШЕВЧЕНКО
Мій білий світе, світе брате* –
(так називав тебе Тарас)
моя багатолюдна Х а т о,
де с т і л Тибет, а п і ч – Парнас…
Хай наречуть космополітом –
болить за Х а т у голова…
І як їй бідній не боліти,
коли та Х а т а ледь жива!
Коли її свята д о л і в к а
не на водиці – на крові
мостилась Каїном одвіку.
І Авель вопіє з землі…
На Схід Близький запали с т і н и
від ґвалту-крику – зуб за зуб:
«Вбивай і мсти – за Палестину!»,
«За Ізраїль верши свій суд!»
Віками бавимось ляльками,
богами – тобто…Боже мій!
І тут, і всюди – скрізь погано.., –
бо в с і н я х многобожжя змій!
Понад Дніпром церкви і дзвони,
та зогнива в жалях Дніпро.
Вже золотим шоломом Дону
не пить нащадку на добро.
Озонова діра у с т е л і
(шерше ля фам!) – парфум проїв!
І не оазиси в пустелі –
пустеля, де росли гаї…
Бо господарці конче треба
корита повного речей.
І ллється вся «таблиця» з неба
на голови її дітей.
Води в природі кругообіг
ніяк не вивчить марнотрат,
Пандорин чоловік, і годить
ребру лихому…Й чорт їм сват!
«Червонохрестять» і «ґрінпісять» –
в манежиках! Заримувать
підштовхують…Та ну їх! Списа
нема там з ким переламать.
Кружляєм янголами в небі –
вандали й варвари в миру.
– Якби ви вчились так, як треба! –
згори лунає крізь діру.
То зрозуміли б аксіому
нових достоїнств і чеснот:
лиш той є патріотом вдома
хто на планеті патріот.
Щоб зупинить грибок пихатий
на всіх широтах, далебі,
не прописатись треба в Х а т і,
а Х а т у прописать в собі.
І ти – Грядущого Дитина!
Нема де голови схилить?
Чудово! Компаньйон однині
тобі Христос космополіт!
Єдина Х а т а і єдині
у Темзи і Дніпра жалі…
Космополіт – я! З України!
Святої, древньої землі.
…Діди на обрії орали
космічні і земні круги…
До Золотої Пекторалі
збігались коники з лугів.
Тепер під склом, у Ермітажі
тихесенько до нас іржуть…
Сядристий** – чує, та не каже;
Міністру, жодному не чуть…
Глибока Х а т а, наче казка!
Невичитана сивина…
Під с в о л о к о м гойдалась ласка,
тепер там кіптява нудна.
Давно вже сажі не трусили,
крізь к о м и н не видать Стожар…
Мій Творче! П і ч втрачає силу,
бо в ній мети згасає жар.
Ніхто не хоче в сажотруси,
усі з писалом – не з квачем.
І ніч чадна стоїть над Руссю,
і в ступі день чадний товчем.
Ковчег і в нашого був Роду,
підбитий міфами з боків…
Під ним текли вселенські води,
Боги на ньому – Прабатьки!
…Не вберегли, не записали,
на греках-римлянах зросли.
Своєї навіть «Калевали»
не визбирали по росі…
Себе, своє не возлюбили,
чуже – піднесли до зірок!
Та вивчили з чужих копилів:
любити дальнього – урок.
«Так!» – екзотичним апельсином
сміється Сонце в небесах, –
сонцепоклонника русина***
Хорс батько наставля на шлях:
– В тобі, моя вогненна вдача –
порушити закон Зими.
Мою Весну жовтогарячу
тепер над світом підніми.
Не кинь дрібноті на догоду
Сонцеусміхнений Майдан.
Неси Весну межи народи,
буди любов! І Аз воздам!
Так каже Сонце. Президенте,
у нас робота немала! –
Світ протиріччями роздертий
то наша честь або хула…
Хіба достатньо заявити
про те, що європейці ми?
Європу теж треба будити
від знахабнілої зими.
Невже мета – євростандарти?
Так, п і д м у р і в о к для мети.
Мета – прозріти й сонцем вдарити,
явити райдужні м о с т и
думок, просторі к о р и д о р и
для віри, творчості, знання…
Т е р а с у – з виходом на море:
«Amore, Хорсе! Батьку дня!»
Нехай всіх орденів мотиви
підносять дух… і в висоті
одного кола п а н д а т и в и
зійдуться в спільній над-меті.
Давно вже й креслення пожовкли
Палацу гідного небес.
Облиш на світ дивитись вовком,
«Homo homini deus est!»
Пора вже націям брататись,
синівством напоїти світ.
Пора ООН вже прокидатись,
підняти злагоду на щит.
А то проспить собі небога
з політиканством залюбки,
недоторкана, як дорога,
якою прогули віки.
«Великий звір – казали древні –
бракує тільки голови».
Без неї ж і Устав даремний,
і всі структури світові.
Скубуться нації під Богом,
під гаслом кожна: «З нами Бог!»
Без Бога лиш, без діалогу
ООН – всесвітній демагог!
Чи не згущаю фарби часом,
чи не прискіпуюсь дарма
до надзвичайного начальства,
як до Христа колись Хома?
Хома переконавсь на дотик,
не привид перед ним, а Спас!..
ООН, на жаль, примара, доки
діла її – фантом для рас.
А й справді: Рада є, безпеки,
а миру на Землі нема.
ЮНЕСКО, по-французьки шпека,
культура ж масова – чума!
ЮНЕП – програма по довкіллю –
Земля смітник, а не квітник!
Дітей опіка і дозвілля –
фонд ЮНІСЕФ – пшик і від них:
десь в Африці згаса хлопчина
від голоду, і навпаки
у Штатах десь, від ожиріння,
втрачають хлопчика батьки.
Нема глобального сумління.
Всесвітнє серце не горить.
Ані прозріння в пракоріння,
ні розуміння верховіть.
Нема всесвітньої розмови:
«Як жити націям в віках?».
Тоді навіщо нам корова
і дорога, й без молока?
Якби хоч раз Ген. Асамблея
К о с м і ч н о глянула на світ:
на Путіна, на Буша, Блера…
На Токіо і на Мадрид,
тоді б ООН, як мудра мати,
сказала: «Діти, іграшки
пора в куточки поскладати:
чесноти ваші і грішки…
Ви вже дорослі. До роботи!
До Батька в С а д і на Г о р о д
бур’ян невігластва полоти…
За покликом, без нагород
на т о л о к у глобальну вийти,
почати пісню всеземну!»
Простіше, Х а т у обновити –
це душі пробудить від сну.
Ген, з того боку океану
п о к р і в л ю б треба підлатать,
геть похилилась істукану,
Тельцю злотому…Підлий тать
краде і топче все високе,
Лжебогом посіда ментал
і тягне життєдайні соки,
і гинуть люди за метал!
Не в банках, у мізках – мамона.
Ганьба двоногих – ненасить…
Й жеруть трильйони пентагони –
«мамонську мрію» захистить.
Кажу собі: «Яка нудота!
Не вище пупа мрія та.
А де ж думок свята робота
і серця нива золота?».
Пихатий моветон в бетоні
там, де стояв святий вігвам…
«Вже й ми діждались Вашингтона» –
так міхоноші кажуть нам…
Лукавці! Вибрали з жаровні
доби Шевченкових шукань
три слова…(Він не знав, шановні,
про колорадського жука!).
Пристосуванці-молодчаги,
перелицьована «комса»,
чи діждемось, коли зачахнуть
«совкові» ваші небеса?
Вже в синьо-жовтому жупані
Шевченко ходить… козачком!
З товариша зробився паном,
із відповідним партзначком.
Під власний комплекс, на потребу
смикнули, бога – в рушники:
«Світи нам премією в небі!
Царюй на «сотці» крізь віки!»
– Тарасе, брате, скинь полуду,
і рушники ті гамівні
зірви! Зійди з ікони в люди,
бо треті вже кричать півні
посеред світу – в Україні!
Бо виробник і споживач
світ запаскудили і свині
в комору лізуть.
Позивач
твій вірш – до бідних і багатих,
до мертвих і живих – твій вірш!
До всіх панів-рабів у Х а т і
хай позивається скоріш!
І славу рідну, нерозкриту,
що характерна тільки нам,
не дасть стоптати при кориті
товаришам або панам.
Речуть: «Та де в тій хаті слава ?
Позичимо і «вері вел!»
Пилипа Орлика державу
новітній вже когтить орел,
розбещений…Заходить хвацько,
то з пряником, то з батіжком,
щоб демократія козацька
не розгулялась моріжком.
Щоб дух природний саможертви,
як у маленької Овчар****,
користолюбством хижо зжерти:
«ваш божий дар – то наш товар!»
Хто знає, може, та дитина,
ця грізна вогнеборча мить –
священний знак для України,
серед Землі, що вже горить…
І нам тепер не заховатись
від первородства – в неміч скарг,
коли НАСТАНЕ мить із Х а т и
виносить найдорожчий скарб…
– Гей, куме, наливай по вінця,
за Ейкумену! Не гикай,
ми ж не якісь там божі вівці,
царі природи ми і край!
Ти царюватимеш в Карпатах,
там аж дзвенить деревина,
а я – «цьвєтмєтом» торгувати…
і пий до дна, і пий до дна!..
– Робімо гроші по к і м н а т а х
й будемо мати цілий світ!
К і м н а т и об'єднаймо в НАТО,
і злидарям – палкий привіт!
До злидарів вола товариш:
– І ми єднаймося в кулак,
з буржуями борщу не звариш*****
на спільній к у х н і, всіх – в Гулаг!
…Та знає серце: злої долі
життя перейде береги…
Від Пекторалі Золотої
гайнуть ще коники в луги, –
туди де райдуга весела
і галаслива дітлашня,
де починається оселя
безвічного, благого Дня.
А поки те, та се, та оне…
Готуймо крила у політ,
несімо думку до мільйонів,
що кожен з нас космополіт!
Усі амбіції Гомори,
Содому хтивого сміття –
геть вимітаймо із к о м о р и !
І буде нам нове Життя…
Єднаймось, громадяни світу!
Не між собою, то – пусте!
З вітрами, сонцем, буйним цвітом,
з усім, що прагне і росте
у глибину благого серця,
там – Небеса нові й Земля…
Та тільки незабудьмо: все це
В собі тримає НЕМОВЛЯ.
26.2. – 22.5.2005
*Курсивом виражені цитати і ремінісценції із Шевченка.
**Сядристий Микола Сергійович, майстер мікромініатюри. Автор Золотої пекторалі, також майстер мікромініатюри. Там, на ледь помітних сагайдаках скіфів, виявляється ще більш «мікроскопічне» зображення, недоступне неозброєному оку.
***Новітня дискусія на тему «Хто такі русини?» давно вирішена, ще в літописах. Там, іще до виникнення Московії, усі русичі іменуються русинами.
****Настя Овчар, українська дівчинка, яка у п’ять років врятувала, винісши із палаючої хати свою меншу сестричку, і вдруге здивувала світ – виживши після тих страшних опіків.
*****Таки зварили, втім, мова про натуральних ленінців (С.К.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХАТА КОСМОПОЛІТА
Нову хату вимітати!
Мій білий світе, світе брате* –
(так називав тебе Тарас)
моя багатолюдна Х а т о,
де с т і л Тибет, а п і ч – Парнас…
Хай наречуть космополітом –
болить за Х а т у голова…
І як їй бідній не боліти,
коли та Х а т а ледь жива!
Коли її свята д о л і в к а
не на водиці – на крові
мостилась Каїном одвіку.
І Авель вопіє з землі…
На Схід Близький запали с т і н и
від ґвалту-крику – зуб за зуб:
«Вбивай і мсти – за Палестину!»,
«За Ізраїль верши свій суд!»
Віками бавимось ляльками,
богами – тобто…Боже мій!
І тут, і всюди – скрізь погано.., –
бо в с і н я х многобожжя змій!
Понад Дніпром церкви і дзвони,
та зогнива в жалях Дніпро.
Вже золотим шоломом Дону
не пить нащадку на добро.
Озонова діра у с т е л і
(шерше ля фам!) – парфум проїв!
І не оазиси в пустелі –
пустеля, де росли гаї…
Бо господарці конче треба
корита повного речей.
І ллється вся «таблиця» з неба
на голови її дітей.
Води в природі кругообіг
ніяк не вивчить марнотрат,
Пандорин чоловік, і годить
ребру лихому…Й чорт їм сват!
«Червонохрестять» і «ґрінпісять» –
в манежиках! Заримувать
підштовхують…Та ну їх! Списа
нема там з ким переламать.
Кружляєм янголами в небі –
вандали й варвари в миру.
– Якби ви вчились так, як треба! –
згори лунає крізь діру.
То зрозуміли б аксіому
нових достоїнств і чеснот:
лиш той є патріотом вдома
хто на планеті патріот.
Щоб зупинить грибок пихатий
на всіх широтах, далебі,
не прописатись треба в Х а т і,
а Х а т у прописать в собі.
І ти – Грядущого Дитина!
Нема де голови схилить?
Чудово! Компаньйон однині
тобі Христос космополіт!
Єдина Х а т а і єдині
у Темзи і Дніпра жалі…
Космополіт – я! З України!
Святої, древньої землі.
…Діди на обрії орали
космічні і земні круги…
До Золотої Пекторалі
збігались коники з лугів.
Тепер під склом, у Ермітажі
тихесенько до нас іржуть…
Сядристий** – чує, та не каже;
Міністру, жодному не чуть…
Глибока Х а т а, наче казка!
Невичитана сивина…
Під с в о л о к о м гойдалась ласка,
тепер там кіптява нудна.
Давно вже сажі не трусили,
крізь к о м и н не видать Стожар…
Мій Творче! П і ч втрачає силу,
бо в ній мети згасає жар.
Ніхто не хоче в сажотруси,
усі з писалом – не з квачем.
І ніч чадна стоїть над Руссю,
і в ступі день чадний товчем.
Ковчег і в нашого був Роду,
підбитий міфами з боків…
Під ним текли вселенські води,
Боги на ньому – Прабатьки!
…Не вберегли, не записали,
на греках-римлянах зросли.
Своєї навіть «Калевали»
не визбирали по росі…
Себе, своє не возлюбили,
чуже – піднесли до зірок!
Та вивчили з чужих копилів:
любити дальнього – урок.
«Так!» – екзотичним апельсином
сміється Сонце в небесах, –
сонцепоклонника русина***
Хорс батько наставля на шлях:
– В тобі, моя вогненна вдача –
порушити закон Зими.
Мою Весну жовтогарячу
тепер над світом підніми.
Не кинь дрібноті на догоду
Сонцеусміхнений Майдан.
Неси Весну межи народи,
буди любов! І Аз воздам!
Так каже Сонце. Президенте,
у нас робота немала! –
Світ протиріччями роздертий
то наша честь або хула…
Хіба достатньо заявити
про те, що європейці ми?
Європу теж треба будити
від знахабнілої зими.
Невже мета – євростандарти?
Так, п і д м у р і в о к для мети.
Мета – прозріти й сонцем вдарити,
явити райдужні м о с т и
думок, просторі к о р и д о р и
для віри, творчості, знання…
Т е р а с у – з виходом на море:
«Amore, Хорсе! Батьку дня!»
Нехай всіх орденів мотиви
підносять дух… і в висоті
одного кола п а н д а т и в и
зійдуться в спільній над-меті.
Давно вже й креслення пожовкли
Палацу гідного небес.
Облиш на світ дивитись вовком,
«Homo homini deus est!»
Пора вже націям брататись,
синівством напоїти світ.
Пора ООН вже прокидатись,
підняти злагоду на щит.
А то проспить собі небога
з політиканством залюбки,
недоторкана, як дорога,
якою прогули віки.
«Великий звір – казали древні –
бракує тільки голови».
Без неї ж і Устав даремний,
і всі структури світові.
Скубуться нації під Богом,
під гаслом кожна: «З нами Бог!»
Без Бога лиш, без діалогу
ООН – всесвітній демагог!
Чи не згущаю фарби часом,
чи не прискіпуюсь дарма
до надзвичайного начальства,
як до Христа колись Хома?
Хома переконавсь на дотик,
не привид перед ним, а Спас!..
ООН, на жаль, примара, доки
діла її – фантом для рас.
А й справді: Рада є, безпеки,
а миру на Землі нема.
ЮНЕСКО, по-французьки шпека,
культура ж масова – чума!
ЮНЕП – програма по довкіллю –
Земля смітник, а не квітник!
Дітей опіка і дозвілля –
фонд ЮНІСЕФ – пшик і від них:
десь в Африці згаса хлопчина
від голоду, і навпаки
у Штатах десь, від ожиріння,
втрачають хлопчика батьки.
Нема глобального сумління.
Всесвітнє серце не горить.
Ані прозріння в пракоріння,
ні розуміння верховіть.
Нема всесвітньої розмови:
«Як жити націям в віках?».
Тоді навіщо нам корова
і дорога, й без молока?
Якби хоч раз Ген. Асамблея
К о с м і ч н о глянула на світ:
на Путіна, на Буша, Блера…
На Токіо і на Мадрид,
тоді б ООН, як мудра мати,
сказала: «Діти, іграшки
пора в куточки поскладати:
чесноти ваші і грішки…
Ви вже дорослі. До роботи!
До Батька в С а д і на Г о р о д
бур’ян невігластва полоти…
За покликом, без нагород
на т о л о к у глобальну вийти,
почати пісню всеземну!»
Простіше, Х а т у обновити –
це душі пробудить від сну.
Ген, з того боку океану
п о к р і в л ю б треба підлатать,
геть похилилась істукану,
Тельцю злотому…Підлий тать
краде і топче все високе,
Лжебогом посіда ментал
і тягне життєдайні соки,
і гинуть люди за метал!
Не в банках, у мізках – мамона.
Ганьба двоногих – ненасить…
Й жеруть трильйони пентагони –
«мамонську мрію» захистить.
Кажу собі: «Яка нудота!
Не вище пупа мрія та.
А де ж думок свята робота
і серця нива золота?».
Пихатий моветон в бетоні
там, де стояв святий вігвам…
«Вже й ми діждались Вашингтона» –
так міхоноші кажуть нам…
Лукавці! Вибрали з жаровні
доби Шевченкових шукань
три слова…(Він не знав, шановні,
про колорадського жука!).
Пристосуванці-молодчаги,
перелицьована «комса»,
чи діждемось, коли зачахнуть
«совкові» ваші небеса?
Вже в синьо-жовтому жупані
Шевченко ходить… козачком!
З товариша зробився паном,
із відповідним партзначком.
Під власний комплекс, на потребу
смикнули, бога – в рушники:
«Світи нам премією в небі!
Царюй на «сотці» крізь віки!»
– Тарасе, брате, скинь полуду,
і рушники ті гамівні
зірви! Зійди з ікони в люди,
бо треті вже кричать півні
посеред світу – в Україні!
Бо виробник і споживач
світ запаскудили і свині
в комору лізуть.
Позивач
твій вірш – до бідних і багатих,
до мертвих і живих – твій вірш!
До всіх панів-рабів у Х а т і
хай позивається скоріш!
І славу рідну, нерозкриту,
що характерна тільки нам,
не дасть стоптати при кориті
товаришам або панам.
Речуть: «Та де в тій хаті слава ?
Позичимо і «вері вел!»
Пилипа Орлика державу
новітній вже когтить орел,
розбещений…Заходить хвацько,
то з пряником, то з батіжком,
щоб демократія козацька
не розгулялась моріжком.
Щоб дух природний саможертви,
як у маленької Овчар****,
користолюбством хижо зжерти:
«ваш божий дар – то наш товар!»
Хто знає, може, та дитина,
ця грізна вогнеборча мить –
священний знак для України,
серед Землі, що вже горить…
І нам тепер не заховатись
від первородства – в неміч скарг,
коли НАСТАНЕ мить із Х а т и
виносить найдорожчий скарб…
– Гей, куме, наливай по вінця,
за Ейкумену! Не гикай,
ми ж не якісь там божі вівці,
царі природи ми і край!
Ти царюватимеш в Карпатах,
там аж дзвенить деревина,
а я – «цьвєтмєтом» торгувати…
і пий до дна, і пий до дна!..
– Робімо гроші по к і м н а т а х
й будемо мати цілий світ!
К і м н а т и об'єднаймо в НАТО,
і злидарям – палкий привіт!
До злидарів вола товариш:
– І ми єднаймося в кулак,
з буржуями борщу не звариш*****
на спільній к у х н і, всіх – в Гулаг!
…Та знає серце: злої долі
життя перейде береги…
Від Пекторалі Золотої
гайнуть ще коники в луги, –
туди де райдуга весела
і галаслива дітлашня,
де починається оселя
безвічного, благого Дня.
А поки те, та се, та оне…
Готуймо крила у політ,
несімо думку до мільйонів,
що кожен з нас космополіт!
Усі амбіції Гомори,
Содому хтивого сміття –
геть вимітаймо із к о м о р и !
І буде нам нове Життя…
Єднаймось, громадяни світу!
Не між собою, то – пусте!
З вітрами, сонцем, буйним цвітом,
з усім, що прагне і росте
у глибину благого серця,
там – Небеса нові й Земля…
Та тільки незабудьмо: все це
В собі тримає НЕМОВЛЯ.
26.2. – 22.5.2005
*Курсивом виражені цитати і ремінісценції із Шевченка.
**Сядристий Микола Сергійович, майстер мікромініатюри. Автор Золотої пекторалі, також майстер мікромініатюри. Там, на ледь помітних сагайдаках скіфів, виявляється ще більш «мікроскопічне» зображення, недоступне неозброєному оку.
***Новітня дискусія на тему «Хто такі русини?» давно вирішена, ще в літописах. Там, іще до виникнення Московії, усі русичі іменуються русинами.
****Настя Овчар, українська дівчинка, яка у п’ять років врятувала, винісши із палаючої хати свою меншу сестричку, і вдруге здивувала світ – виживши після тих страшних опіків.
*****Таки зварили, втім, мова про натуральних ленінців (С.К.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
