Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.04
23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
2026.01.04
19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
2026.01.04
18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
2026.01.04
13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
2026.01.04
12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
2026.01.04
10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
2026.01.04
10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с.
Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт
2026.01.03
21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
2026.01.03
17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.03
17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
2026.01.03
16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
2026.01.03
14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
2026.01.03
11:46
Із Леоніда Сергєєва
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
2026.01.03
10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
2026.01.03
07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
2026.01.02
21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
ХАТА КОСМОПОЛІТА
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
Тарас ШЕВЧЕНКО
Мій білий світе, світе брате* –
(так називав тебе Тарас)
моя багатолюдна Х а т о,
де с т і л Тибет, а п і ч – Парнас…
Хай наречуть космополітом –
болить за Х а т у голова…
І як їй бідній не боліти,
коли та Х а т а ледь жива!
Коли її свята д о л і в к а
не на водиці – на крові
мостилась Каїном одвіку.
І Авель вопіє з землі…
На Схід Близький запали с т і н и
від ґвалту-крику – зуб за зуб:
«Вбивай і мсти – за Палестину!»,
«За Ізраїль верши свій суд!»
Віками бавимось ляльками,
богами – тобто…Боже мій!
І тут, і всюди – скрізь погано.., –
бо в с і н я х многобожжя змій!
Понад Дніпром церкви і дзвони,
та зогнива в жалях Дніпро.
Вже золотим шоломом Дону
не пить нащадку на добро.
Озонова діра у с т е л і
(шерше ля фам!) – парфум проїв!
І не оазиси в пустелі –
пустеля, де росли гаї…
Бо господарці конче треба
корита повного речей.
І ллється вся «таблиця» з неба
на голови її дітей.
Води в природі кругообіг
ніяк не вивчить марнотрат,
Пандорин чоловік, і годить
ребру лихому…Й чорт їм сват!
«Червонохрестять» і «ґрінпісять» –
в манежиках! Заримувать
підштовхують…Та ну їх! Списа
нема там з ким переламать.
Кружляєм янголами в небі –
вандали й варвари в миру.
– Якби ви вчились так, як треба! –
згори лунає крізь діру.
То зрозуміли б аксіому
нових достоїнств і чеснот:
лиш той є патріотом вдома
хто на планеті патріот.
Щоб зупинить грибок пихатий
на всіх широтах, далебі,
не прописатись треба в Х а т і,
а Х а т у прописать в собі.
І ти – Грядущого Дитина!
Нема де голови схилить?
Чудово! Компаньйон однині
тобі Христос космополіт!
Єдина Х а т а і єдині
у Темзи і Дніпра жалі…
Космополіт – я! З України!
Святої, древньої землі.
…Діди на обрії орали
космічні і земні круги…
До Золотої Пекторалі
збігались коники з лугів.
Тепер під склом, у Ермітажі
тихесенько до нас іржуть…
Сядристий** – чує, та не каже;
Міністру, жодному не чуть…
Глибока Х а т а, наче казка!
Невичитана сивина…
Під с в о л о к о м гойдалась ласка,
тепер там кіптява нудна.
Давно вже сажі не трусили,
крізь к о м и н не видать Стожар…
Мій Творче! П і ч втрачає силу,
бо в ній мети згасає жар.
Ніхто не хоче в сажотруси,
усі з писалом – не з квачем.
І ніч чадна стоїть над Руссю,
і в ступі день чадний товчем.
Ковчег і в нашого був Роду,
підбитий міфами з боків…
Під ним текли вселенські води,
Боги на ньому – Прабатьки!
…Не вберегли, не записали,
на греках-римлянах зросли.
Своєї навіть «Калевали»
не визбирали по росі…
Себе, своє не возлюбили,
чуже – піднесли до зірок!
Та вивчили з чужих копилів:
любити дальнього – урок.
«Так!» – екзотичним апельсином
сміється Сонце в небесах, –
сонцепоклонника русина***
Хорс батько наставля на шлях:
– В тобі, моя вогненна вдача –
порушити закон Зими.
Мою Весну жовтогарячу
тепер над світом підніми.
Не кинь дрібноті на догоду
Сонцеусміхнений Майдан.
Неси Весну межи народи,
буди любов! І Аз воздам!
Так каже Сонце. Президенте,
у нас робота немала! –
Світ протиріччями роздертий
то наша честь або хула…
Хіба достатньо заявити
про те, що європейці ми?
Європу теж треба будити
від знахабнілої зими.
Невже мета – євростандарти?
Так, п і д м у р і в о к для мети.
Мета – прозріти й сонцем вдарити,
явити райдужні м о с т и
думок, просторі к о р и д о р и
для віри, творчості, знання…
Т е р а с у – з виходом на море:
«Amore, Хорсе! Батьку дня!»
Нехай всіх орденів мотиви
підносять дух… і в висоті
одного кола п а н д а т и в и
зійдуться в спільній над-меті.
Давно вже й креслення пожовкли
Палацу гідного небес.
Облиш на світ дивитись вовком,
«Homo homini deus est!»
Пора вже націям брататись,
синівством напоїти світ.
Пора ООН вже прокидатись,
підняти злагоду на щит.
А то проспить собі небога
з політиканством залюбки,
недоторкана, як дорога,
якою прогули віки.
«Великий звір – казали древні –
бракує тільки голови».
Без неї ж і Устав даремний,
і всі структури світові.
Скубуться нації під Богом,
під гаслом кожна: «З нами Бог!»
Без Бога лиш, без діалогу
ООН – всесвітній демагог!
Чи не згущаю фарби часом,
чи не прискіпуюсь дарма
до надзвичайного начальства,
як до Христа колись Хома?
Хома переконавсь на дотик,
не привид перед ним, а Спас!..
ООН, на жаль, примара, доки
діла її – фантом для рас.
А й справді: Рада є, безпеки,
а миру на Землі нема.
ЮНЕСКО, по-французьки шпека,
культура ж масова – чума!
ЮНЕП – програма по довкіллю –
Земля смітник, а не квітник!
Дітей опіка і дозвілля –
фонд ЮНІСЕФ – пшик і від них:
десь в Африці згаса хлопчина
від голоду, і навпаки
у Штатах десь, від ожиріння,
втрачають хлопчика батьки.
Нема глобального сумління.
Всесвітнє серце не горить.
Ані прозріння в пракоріння,
ні розуміння верховіть.
Нема всесвітньої розмови:
«Як жити націям в віках?».
Тоді навіщо нам корова
і дорога, й без молока?
Якби хоч раз Ген. Асамблея
К о с м і ч н о глянула на світ:
на Путіна, на Буша, Блера…
На Токіо і на Мадрид,
тоді б ООН, як мудра мати,
сказала: «Діти, іграшки
пора в куточки поскладати:
чесноти ваші і грішки…
Ви вже дорослі. До роботи!
До Батька в С а д і на Г о р о д
бур’ян невігластва полоти…
За покликом, без нагород
на т о л о к у глобальну вийти,
почати пісню всеземну!»
Простіше, Х а т у обновити –
це душі пробудить від сну.
Ген, з того боку океану
п о к р і в л ю б треба підлатать,
геть похилилась істукану,
Тельцю злотому…Підлий тать
краде і топче все високе,
Лжебогом посіда ментал
і тягне життєдайні соки,
і гинуть люди за метал!
Не в банках, у мізках – мамона.
Ганьба двоногих – ненасить…
Й жеруть трильйони пентагони –
«мамонську мрію» захистить.
Кажу собі: «Яка нудота!
Не вище пупа мрія та.
А де ж думок свята робота
і серця нива золота?».
Пихатий моветон в бетоні
там, де стояв святий вігвам…
«Вже й ми діждались Вашингтона» –
так міхоноші кажуть нам…
Лукавці! Вибрали з жаровні
доби Шевченкових шукань
три слова…(Він не знав, шановні,
про колорадського жука!).
Пристосуванці-молодчаги,
перелицьована «комса»,
чи діждемось, коли зачахнуть
«совкові» ваші небеса?
Вже в синьо-жовтому жупані
Шевченко ходить… козачком!
З товариша зробився паном,
із відповідним партзначком.
Під власний комплекс, на потребу
смикнули, бога – в рушники:
«Світи нам премією в небі!
Царюй на «сотці» крізь віки!»
– Тарасе, брате, скинь полуду,
і рушники ті гамівні
зірви! Зійди з ікони в люди,
бо треті вже кричать півні
посеред світу – в Україні!
Бо виробник і споживач
світ запаскудили і свині
в комору лізуть.
Позивач
твій вірш – до бідних і багатих,
до мертвих і живих – твій вірш!
До всіх панів-рабів у Х а т і
хай позивається скоріш!
І славу рідну, нерозкриту,
що характерна тільки нам,
не дасть стоптати при кориті
товаришам або панам.
Речуть: «Та де в тій хаті слава ?
Позичимо і «вері вел!»
Пилипа Орлика державу
новітній вже когтить орел,
розбещений…Заходить хвацько,
то з пряником, то з батіжком,
щоб демократія козацька
не розгулялась моріжком.
Щоб дух природний саможертви,
як у маленької Овчар****,
користолюбством хижо зжерти:
«ваш божий дар – то наш товар!»
Хто знає, може, та дитина,
ця грізна вогнеборча мить –
священний знак для України,
серед Землі, що вже горить…
І нам тепер не заховатись
від первородства – в неміч скарг,
коли НАСТАНЕ мить із Х а т и
виносить найдорожчий скарб…
– Гей, куме, наливай по вінця,
за Ейкумену! Не гикай,
ми ж не якісь там божі вівці,
царі природи ми і край!
Ти царюватимеш в Карпатах,
там аж дзвенить деревина,
а я – «цьвєтмєтом» торгувати…
і пий до дна, і пий до дна!..
– Робімо гроші по к і м н а т а х
й будемо мати цілий світ!
К і м н а т и об'єднаймо в НАТО,
і злидарям – палкий привіт!
До злидарів вола товариш:
– І ми єднаймося в кулак,
з буржуями борщу не звариш*****
на спільній к у х н і, всіх – в Гулаг!
…Та знає серце: злої долі
життя перейде береги…
Від Пекторалі Золотої
гайнуть ще коники в луги, –
туди де райдуга весела
і галаслива дітлашня,
де починається оселя
безвічного, благого Дня.
А поки те, та се, та оне…
Готуймо крила у політ,
несімо думку до мільйонів,
що кожен з нас космополіт!
Усі амбіції Гомори,
Содому хтивого сміття –
геть вимітаймо із к о м о р и !
І буде нам нове Життя…
Єднаймось, громадяни світу!
Не між собою, то – пусте!
З вітрами, сонцем, буйним цвітом,
з усім, що прагне і росте
у глибину благого серця,
там – Небеса нові й Земля…
Та тільки незабудьмо: все це
В собі тримає НЕМОВЛЯ.
26.2. – 22.5.2005
*Курсивом виражені цитати і ремінісценції із Шевченка.
**Сядристий Микола Сергійович, майстер мікромініатюри. Автор Золотої пекторалі, також майстер мікромініатюри. Там, на ледь помітних сагайдаках скіфів, виявляється ще більш «мікроскопічне» зображення, недоступне неозброєному оку.
***Новітня дискусія на тему «Хто такі русини?» давно вирішена, ще в літописах. Там, іще до виникнення Московії, усі русичі іменуються русинами.
****Настя Овчар, українська дівчинка, яка у п’ять років врятувала, винісши із палаючої хати свою меншу сестричку, і вдруге здивувала світ – виживши після тих страшних опіків.
*****Таки зварили, втім, мова про натуральних ленінців (С.К.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХАТА КОСМОПОЛІТА
Нову хату вимітати!
Мій білий світе, світе брате* –
(так називав тебе Тарас)
моя багатолюдна Х а т о,
де с т і л Тибет, а п і ч – Парнас…
Хай наречуть космополітом –
болить за Х а т у голова…
І як їй бідній не боліти,
коли та Х а т а ледь жива!
Коли її свята д о л і в к а
не на водиці – на крові
мостилась Каїном одвіку.
І Авель вопіє з землі…
На Схід Близький запали с т і н и
від ґвалту-крику – зуб за зуб:
«Вбивай і мсти – за Палестину!»,
«За Ізраїль верши свій суд!»
Віками бавимось ляльками,
богами – тобто…Боже мій!
І тут, і всюди – скрізь погано.., –
бо в с і н я х многобожжя змій!
Понад Дніпром церкви і дзвони,
та зогнива в жалях Дніпро.
Вже золотим шоломом Дону
не пить нащадку на добро.
Озонова діра у с т е л і
(шерше ля фам!) – парфум проїв!
І не оазиси в пустелі –
пустеля, де росли гаї…
Бо господарці конче треба
корита повного речей.
І ллється вся «таблиця» з неба
на голови її дітей.
Води в природі кругообіг
ніяк не вивчить марнотрат,
Пандорин чоловік, і годить
ребру лихому…Й чорт їм сват!
«Червонохрестять» і «ґрінпісять» –
в манежиках! Заримувать
підштовхують…Та ну їх! Списа
нема там з ким переламать.
Кружляєм янголами в небі –
вандали й варвари в миру.
– Якби ви вчились так, як треба! –
згори лунає крізь діру.
То зрозуміли б аксіому
нових достоїнств і чеснот:
лиш той є патріотом вдома
хто на планеті патріот.
Щоб зупинить грибок пихатий
на всіх широтах, далебі,
не прописатись треба в Х а т і,
а Х а т у прописать в собі.
І ти – Грядущого Дитина!
Нема де голови схилить?
Чудово! Компаньйон однині
тобі Христос космополіт!
Єдина Х а т а і єдині
у Темзи і Дніпра жалі…
Космополіт – я! З України!
Святої, древньої землі.
…Діди на обрії орали
космічні і земні круги…
До Золотої Пекторалі
збігались коники з лугів.
Тепер під склом, у Ермітажі
тихесенько до нас іржуть…
Сядристий** – чує, та не каже;
Міністру, жодному не чуть…
Глибока Х а т а, наче казка!
Невичитана сивина…
Під с в о л о к о м гойдалась ласка,
тепер там кіптява нудна.
Давно вже сажі не трусили,
крізь к о м и н не видать Стожар…
Мій Творче! П і ч втрачає силу,
бо в ній мети згасає жар.
Ніхто не хоче в сажотруси,
усі з писалом – не з квачем.
І ніч чадна стоїть над Руссю,
і в ступі день чадний товчем.
Ковчег і в нашого був Роду,
підбитий міфами з боків…
Під ним текли вселенські води,
Боги на ньому – Прабатьки!
…Не вберегли, не записали,
на греках-римлянах зросли.
Своєї навіть «Калевали»
не визбирали по росі…
Себе, своє не возлюбили,
чуже – піднесли до зірок!
Та вивчили з чужих копилів:
любити дальнього – урок.
«Так!» – екзотичним апельсином
сміється Сонце в небесах, –
сонцепоклонника русина***
Хорс батько наставля на шлях:
– В тобі, моя вогненна вдача –
порушити закон Зими.
Мою Весну жовтогарячу
тепер над світом підніми.
Не кинь дрібноті на догоду
Сонцеусміхнений Майдан.
Неси Весну межи народи,
буди любов! І Аз воздам!
Так каже Сонце. Президенте,
у нас робота немала! –
Світ протиріччями роздертий
то наша честь або хула…
Хіба достатньо заявити
про те, що європейці ми?
Європу теж треба будити
від знахабнілої зими.
Невже мета – євростандарти?
Так, п і д м у р і в о к для мети.
Мета – прозріти й сонцем вдарити,
явити райдужні м о с т и
думок, просторі к о р и д о р и
для віри, творчості, знання…
Т е р а с у – з виходом на море:
«Amore, Хорсе! Батьку дня!»
Нехай всіх орденів мотиви
підносять дух… і в висоті
одного кола п а н д а т и в и
зійдуться в спільній над-меті.
Давно вже й креслення пожовкли
Палацу гідного небес.
Облиш на світ дивитись вовком,
«Homo homini deus est!»
Пора вже націям брататись,
синівством напоїти світ.
Пора ООН вже прокидатись,
підняти злагоду на щит.
А то проспить собі небога
з політиканством залюбки,
недоторкана, як дорога,
якою прогули віки.
«Великий звір – казали древні –
бракує тільки голови».
Без неї ж і Устав даремний,
і всі структури світові.
Скубуться нації під Богом,
під гаслом кожна: «З нами Бог!»
Без Бога лиш, без діалогу
ООН – всесвітній демагог!
Чи не згущаю фарби часом,
чи не прискіпуюсь дарма
до надзвичайного начальства,
як до Христа колись Хома?
Хома переконавсь на дотик,
не привид перед ним, а Спас!..
ООН, на жаль, примара, доки
діла її – фантом для рас.
А й справді: Рада є, безпеки,
а миру на Землі нема.
ЮНЕСКО, по-французьки шпека,
культура ж масова – чума!
ЮНЕП – програма по довкіллю –
Земля смітник, а не квітник!
Дітей опіка і дозвілля –
фонд ЮНІСЕФ – пшик і від них:
десь в Африці згаса хлопчина
від голоду, і навпаки
у Штатах десь, від ожиріння,
втрачають хлопчика батьки.
Нема глобального сумління.
Всесвітнє серце не горить.
Ані прозріння в пракоріння,
ні розуміння верховіть.
Нема всесвітньої розмови:
«Як жити націям в віках?».
Тоді навіщо нам корова
і дорога, й без молока?
Якби хоч раз Ген. Асамблея
К о с м і ч н о глянула на світ:
на Путіна, на Буша, Блера…
На Токіо і на Мадрид,
тоді б ООН, як мудра мати,
сказала: «Діти, іграшки
пора в куточки поскладати:
чесноти ваші і грішки…
Ви вже дорослі. До роботи!
До Батька в С а д і на Г о р о д
бур’ян невігластва полоти…
За покликом, без нагород
на т о л о к у глобальну вийти,
почати пісню всеземну!»
Простіше, Х а т у обновити –
це душі пробудить від сну.
Ген, з того боку океану
п о к р і в л ю б треба підлатать,
геть похилилась істукану,
Тельцю злотому…Підлий тать
краде і топче все високе,
Лжебогом посіда ментал
і тягне життєдайні соки,
і гинуть люди за метал!
Не в банках, у мізках – мамона.
Ганьба двоногих – ненасить…
Й жеруть трильйони пентагони –
«мамонську мрію» захистить.
Кажу собі: «Яка нудота!
Не вище пупа мрія та.
А де ж думок свята робота
і серця нива золота?».
Пихатий моветон в бетоні
там, де стояв святий вігвам…
«Вже й ми діждались Вашингтона» –
так міхоноші кажуть нам…
Лукавці! Вибрали з жаровні
доби Шевченкових шукань
три слова…(Він не знав, шановні,
про колорадського жука!).
Пристосуванці-молодчаги,
перелицьована «комса»,
чи діждемось, коли зачахнуть
«совкові» ваші небеса?
Вже в синьо-жовтому жупані
Шевченко ходить… козачком!
З товариша зробився паном,
із відповідним партзначком.
Під власний комплекс, на потребу
смикнули, бога – в рушники:
«Світи нам премією в небі!
Царюй на «сотці» крізь віки!»
– Тарасе, брате, скинь полуду,
і рушники ті гамівні
зірви! Зійди з ікони в люди,
бо треті вже кричать півні
посеред світу – в Україні!
Бо виробник і споживач
світ запаскудили і свині
в комору лізуть.
Позивач
твій вірш – до бідних і багатих,
до мертвих і живих – твій вірш!
До всіх панів-рабів у Х а т і
хай позивається скоріш!
І славу рідну, нерозкриту,
що характерна тільки нам,
не дасть стоптати при кориті
товаришам або панам.
Речуть: «Та де в тій хаті слава ?
Позичимо і «вері вел!»
Пилипа Орлика державу
новітній вже когтить орел,
розбещений…Заходить хвацько,
то з пряником, то з батіжком,
щоб демократія козацька
не розгулялась моріжком.
Щоб дух природний саможертви,
як у маленької Овчар****,
користолюбством хижо зжерти:
«ваш божий дар – то наш товар!»
Хто знає, може, та дитина,
ця грізна вогнеборча мить –
священний знак для України,
серед Землі, що вже горить…
І нам тепер не заховатись
від первородства – в неміч скарг,
коли НАСТАНЕ мить із Х а т и
виносить найдорожчий скарб…
– Гей, куме, наливай по вінця,
за Ейкумену! Не гикай,
ми ж не якісь там божі вівці,
царі природи ми і край!
Ти царюватимеш в Карпатах,
там аж дзвенить деревина,
а я – «цьвєтмєтом» торгувати…
і пий до дна, і пий до дна!..
– Робімо гроші по к і м н а т а х
й будемо мати цілий світ!
К і м н а т и об'єднаймо в НАТО,
і злидарям – палкий привіт!
До злидарів вола товариш:
– І ми єднаймося в кулак,
з буржуями борщу не звариш*****
на спільній к у х н і, всіх – в Гулаг!
…Та знає серце: злої долі
життя перейде береги…
Від Пекторалі Золотої
гайнуть ще коники в луги, –
туди де райдуга весела
і галаслива дітлашня,
де починається оселя
безвічного, благого Дня.
А поки те, та се, та оне…
Готуймо крила у політ,
несімо думку до мільйонів,
що кожен з нас космополіт!
Усі амбіції Гомори,
Содому хтивого сміття –
геть вимітаймо із к о м о р и !
І буде нам нове Життя…
Єднаймось, громадяни світу!
Не між собою, то – пусте!
З вітрами, сонцем, буйним цвітом,
з усім, що прагне і росте
у глибину благого серця,
там – Небеса нові й Земля…
Та тільки незабудьмо: все це
В собі тримає НЕМОВЛЯ.
26.2. – 22.5.2005
*Курсивом виражені цитати і ремінісценції із Шевченка.
**Сядристий Микола Сергійович, майстер мікромініатюри. Автор Золотої пекторалі, також майстер мікромініатюри. Там, на ледь помітних сагайдаках скіфів, виявляється ще більш «мікроскопічне» зображення, недоступне неозброєному оку.
***Новітня дискусія на тему «Хто такі русини?» давно вирішена, ще в літописах. Там, іще до виникнення Московії, усі русичі іменуються русинами.
****Настя Овчар, українська дівчинка, яка у п’ять років врятувала, винісши із палаючої хати свою меншу сестричку, і вдруге здивувала світ – виживши після тих страшних опіків.
*****Таки зварили, втім, мова про натуральних ленінців (С.К.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
