
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.23
05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
2022.05.22
21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
2022.05.22
21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
2022.05.22
20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
2022.05.22
19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
2022.05.22
18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
2022.05.22
17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
2022.05.22
16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
2022.05.22
14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
2022.05.22
10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
2022.05.22
10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
2022.05.22
08:38
Дикі люди на землі,
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.
Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.
Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —
2022.05.22
05:40
Ще не минула довга ніч,
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.
2022.05.21
23:20
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти
2022.05.21
19:54
Наші зорі ворогу не сяють
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.
2022.05.21
18:37
Завтрашній день освячений кров’ю
Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті
Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті
Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Рецензії
На вірш Ігоря Павлюка «Поліський вовк».
Це ж треба так відчути душу (так, саме душу!) тварини!
І, водночас, яка цікава паралель із людиною-поетом напрошується!
Ганна Осмоловська
Слушно і точно сказала Ганна. І відчуття вовка у вірші, так би мовити, із середини звіра, і паралель з людиною-поетом наочна, аж до майже фатального: «Життя – саме капкан». І оте, людське – голими приходимо, голим відходимо…Зайшов на авторську поцікавитись, із якого, мовляв, краю (якщо вказано) вовколог, бо це – глибоко етнічне, з дитинства, або й раніше… Таке не вигадаєш. Та й забув за чим зайшов. Як зняв шапочку, то так би й простояв бозна скільки, якби мобільний не задзвонив. Там – аж червоно від послужних прапорців-регалій! А в середині – волинський вовк-поет. Не помітив лише чи вже у капкані (життя), чи ще ні. Але за прапорцями – точно. А з боку цього – прості люди-поети. Старші ще нічого, а молоді, початківці, й не підходять до маститого вовка. Навіть до прапорців. Хто не заходив, правда, на авторську, той із вовком на рівних, а хто прапорці бачив, читав – уже з поправкою на прапорці. Це всотано з молоком Матері Соціуму: прапорці, то – важливо. Мало хто в Системі Суцільних Соціальних Прапорців проживає життя справжніми Мауглі. Та я і сам їм заздрю, втім не прапорцям.
Ось така паралель між ліричним героєм чудового вірша «Поліський вовк» і його іконописцем, виникла, поки я знявши шапочку читав написи на прапорцях. Але згадав, таки, за чим зайшов, дякуючи мобільнику. Так от. Ігор Павлюк уродженець того краю, котрий у 5 ст. до н.е., на момент прибуття Батька історії Геродота до Великої Скіфії, заселяли племена неврів (Рівненська, Волинська обл.) І ось що, зокрема, говорить про них грецький історик:
"Цих людей підозрюють у тому, що вони чаклуни. Бо скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною."
Насправді йдеться про тотемний культ вовка у племені неврів. Обрядові перевдягання. Життя змінювалось повільно і на протязі багатьох століть неври-волиняни поклонялись цьому, без сумніву, благородному, гордому і мудрому звіру. Ось звідки у І.Павлюка :
Капкани обминав.
Ішов на запах волі,
Що на його очах бриніла, як сльоза.
А в кінці, не що інше, даруйте мою категоричність, як жалісні, тихенькі ритуальні голоси далеких предків Ігоря із сивої як вовк сивини віків:
І плаче вовк старий тихенько, як ікона.
І хочеться сказать йому «Прости…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На вірш Ігоря Павлюка «Поліський вовк».
І, водночас, яка цікава паралель із людиною-поетом напрошується!
Слушно і точно сказала Ганна. І відчуття вовка у вірші, так би мовити, із середини звіра, і паралель з людиною-поетом наочна, аж до майже фатального: «Життя – саме капкан». І оте, людське – голими приходимо, голим відходимо…Зайшов на авторську поцікавитись, із якого, мовляв, краю (якщо вказано) вовколог, бо це – глибоко етнічне, з дитинства, або й раніше… Таке не вигадаєш. Та й забув за чим зайшов. Як зняв шапочку, то так би й простояв бозна скільки, якби мобільний не задзвонив. Там – аж червоно від послужних прапорців-регалій! А в середині – волинський вовк-поет. Не помітив лише чи вже у капкані (життя), чи ще ні. Але за прапорцями – точно. А з боку цього – прості люди-поети. Старші ще нічого, а молоді, початківці, й не підходять до маститого вовка. Навіть до прапорців. Хто не заходив, правда, на авторську, той із вовком на рівних, а хто прапорці бачив, читав – уже з поправкою на прапорці. Це всотано з молоком Матері Соціуму: прапорці, то – важливо. Мало хто в Системі Суцільних Соціальних Прапорців проживає життя справжніми Мауглі. Та я і сам їм заздрю, втім не прапорцям.
Ось така паралель між ліричним героєм чудового вірша «Поліський вовк» і його іконописцем, виникла, поки я знявши шапочку читав написи на прапорцях. Але згадав, таки, за чим зайшов, дякуючи мобільнику. Так от. Ігор Павлюк уродженець того краю, котрий у 5 ст. до н.е., на момент прибуття Батька історії Геродота до Великої Скіфії, заселяли племена неврів (Рівненська, Волинська обл.) І ось що, зокрема, говорить про них грецький історик:
Насправді йдеться про тотемний культ вовка у племені неврів. Обрядові перевдягання. Життя змінювалось повільно і на протязі багатьох століть неври-волиняни поклонялись цьому, без сумніву, благородному, гордому і мудрому звіру. Ось звідки у І.Павлюка :
Ішов на запах волі,
Що на його очах бриніла, як сльоза.
А в кінці, не що інше, даруйте мою категоричність, як жалісні, тихенькі ритуальні голоси далеких предків Ігоря із сивої як вовк сивини віків:
І хочеться сказать йому «Прости…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію