Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику! Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Чи
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Рецензії
На вірш Ігоря Павлюка «Поліський вовк».
Це ж треба так відчути душу (так, саме душу!) тварини!
І, водночас, яка цікава паралель із людиною-поетом напрошується!
Ганна Осмоловська
Слушно і точно сказала Ганна. І відчуття вовка у вірші, так би мовити, із середини звіра, і паралель з людиною-поетом наочна, аж до майже фатального: «Життя – саме капкан». І оте, людське – голими приходимо, голим відходимо…Зайшов на авторську поцікавитись, із якого, мовляв, краю (якщо вказано) вовколог, бо це – глибоко етнічне, з дитинства, або й раніше… Таке не вигадаєш. Та й забув за чим зайшов. Як зняв шапочку, то так би й простояв бозна скільки, якби мобільний не задзвонив. Там – аж червоно від послужних прапорців-регалій! А в середині – волинський вовк-поет. Не помітив лише чи вже у капкані (життя), чи ще ні. Але за прапорцями – точно. А з боку цього – прості люди-поети. Старші ще нічого, а молоді, початківці, й не підходять до маститого вовка. Навіть до прапорців. Хто не заходив, правда, на авторську, той із вовком на рівних, а хто прапорці бачив, читав – уже з поправкою на прапорці. Це всотано з молоком Матері Соціуму: прапорці, то – важливо. Мало хто в Системі Суцільних Соціальних Прапорців проживає життя справжніми Мауглі. Та я і сам їм заздрю, втім не прапорцям.
Ось така паралель між ліричним героєм чудового вірша «Поліський вовк» і його іконописцем, виникла, поки я знявши шапочку читав написи на прапорцях. Але згадав, таки, за чим зайшов, дякуючи мобільнику. Так от. Ігор Павлюк уродженець того краю, котрий у 5 ст. до н.е., на момент прибуття Батька історії Геродота до Великої Скіфії, заселяли племена неврів (Рівненська, Волинська обл.) І ось що, зокрема, говорить про них грецький історик:
"Цих людей підозрюють у тому, що вони чаклуни. Бо скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною."
Насправді йдеться про тотемний культ вовка у племені неврів. Обрядові перевдягання. Життя змінювалось повільно і на протязі багатьох століть неври-волиняни поклонялись цьому, без сумніву, благородному, гордому і мудрому звіру. Ось звідки у І.Павлюка :
Капкани обминав.
Ішов на запах волі,
Що на його очах бриніла, як сльоза.
А в кінці, не що інше, даруйте мою категоричність, як жалісні, тихенькі ритуальні голоси далеких предків Ігоря із сивої як вовк сивини віків:
І плаче вовк старий тихенько, як ікона.
І хочеться сказать йому «Прости…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
На вірш Ігоря Павлюка «Поліський вовк».
І, водночас, яка цікава паралель із людиною-поетом напрошується!
Слушно і точно сказала Ганна. І відчуття вовка у вірші, так би мовити, із середини звіра, і паралель з людиною-поетом наочна, аж до майже фатального: «Життя – саме капкан». І оте, людське – голими приходимо, голим відходимо…Зайшов на авторську поцікавитись, із якого, мовляв, краю (якщо вказано) вовколог, бо це – глибоко етнічне, з дитинства, або й раніше… Таке не вигадаєш. Та й забув за чим зайшов. Як зняв шапочку, то так би й простояв бозна скільки, якби мобільний не задзвонив. Там – аж червоно від послужних прапорців-регалій! А в середині – волинський вовк-поет. Не помітив лише чи вже у капкані (життя), чи ще ні. Але за прапорцями – точно. А з боку цього – прості люди-поети. Старші ще нічого, а молоді, початківці, й не підходять до маститого вовка. Навіть до прапорців. Хто не заходив, правда, на авторську, той із вовком на рівних, а хто прапорці бачив, читав – уже з поправкою на прапорці. Це всотано з молоком Матері Соціуму: прапорці, то – важливо. Мало хто в Системі Суцільних Соціальних Прапорців проживає життя справжніми Мауглі. Та я і сам їм заздрю, втім не прапорцям.
Ось така паралель між ліричним героєм чудового вірша «Поліський вовк» і його іконописцем, виникла, поки я знявши шапочку читав написи на прапорцях. Але згадав, таки, за чим зайшов, дякуючи мобільнику. Так от. Ігор Павлюк уродженець того краю, котрий у 5 ст. до н.е., на момент прибуття Батька історії Геродота до Великої Скіфії, заселяли племена неврів (Рівненська, Волинська обл.) І ось що, зокрема, говорить про них грецький історик:
Насправді йдеться про тотемний культ вовка у племені неврів. Обрядові перевдягання. Життя змінювалось повільно і на протязі багатьох століть неври-волиняни поклонялись цьому, без сумніву, благородному, гордому і мудрому звіру. Ось звідки у І.Павлюка :
Ішов на запах волі,
Що на його очах бриніла, як сльоза.
А в кінці, не що інше, даруйте мою категоричність, як жалісні, тихенькі ритуальні голоси далеких предків Ігоря із сивої як вовк сивини віків:
І хочеться сказать йому «Прости…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
