Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.31
21:49
Стоїш на крутому березі,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
2025.10.31
21:06
Сприймай її надійним обладунком,
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
2025.10.31
20:53
Я пригадую - розчиняюся у думках...
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
2025.10.31
17:23
Нарешті я ізнову на Природі,
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
2025.10.31
14:49
А дивовижа поруч майже
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
2025.10.31
11:03
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Романчук (1961) /
Критика | Аналітика
У мереживі мережі 2
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У мереживі мережі 2
Два генії привели мене чи не з першого дня у мереживі мережі у місце перетину ниток багатьох доль, багатьох талановитих і не дуже рядків, у пекло гіпертрофованих амбіцій у числівнику та мінімізованих потенцій у знаменнику, у рай межової щирості у слові, витонченої краси рядка, юності почуттів і мудрості думки, до божевільні істеричних реакцій, до чарівної скриньки анонімності імен та облич… О, це все ще попереду. А тимчасом – чиста сторінка. І питання, з чого почати.
Почати, звісно, зі створення світу.
***
І світ, що наздогнав і розтоптав,
і небо, що громами розверзлося...
Завантажую текст. Якась табличка. Звична до того, що всі рядки слід заповнювати, бо знову плюнуть тобі червоним – помилка!, чемно заповнюю усі рядки. Тисну й на кнопку «Конкурси». Перша – конкурс Майстерень І півріччя 2008. Господи, якби ж знала, соломки стелила б і стелила, але сталося, натисла здуру та анальфабетності своїй інтернетній завдяки. Сказати, скільки разів потім каялася? Ой, і випімнули мені молоді й талановиті! Ну, хто ж знав, що у фіналі цього конкурсу, коли настане час «роздавати пряники», прийде пані редактор і насвариться юним пальчиком!
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-07-01 21:43:11 ]
Я утримаюсь від честі вибирати кращих з кращих. Просто по-людськи не можу давати оцінку творчості Лесі Романчук, наприклад. Якщо чесно, не розумію, навіщо зрілому автору брати участь у такого роду конкурсі. Конкуренція тут недоречна.
З інших авторів, приблизно рівних мені за віком/життєвим досвідом/рейтингом, є багато мені симпатичних як автори і як люди. Але навіть "верхівці" ще є чому вчитися і шліфувати майстерність. Не в цьому сезоні... Всім бажаю успіхів і насолоди в роздаванні пряників :)
Справді, навіщо? Написали б великими літерами при вході – «Зрілим авторам вхід заборонено! На сайті – злі собаки!», ото б і скінчена справа, але…
Та я ж не по пряники, дівчатка! Шкодять вони, пряники. І не тільки зрілим авторам. Я тут «нє користі раді, а токмо волею пославше мя…»
«Пославшей мя» книги. Оцієї.
Я ще не знаю про все, що попереду, я сміливо напискаю кнопочки. Ну, що там іще? Питають про авторську самооцінку. Тут я не дала маху (Сарочка, да лучше б ты дала этому Маху!), оцінила в скромне 4, значить, добре. А що, «Світ, що наздогнав і розтоптав» добре зроблено, на совість. Так мені підказував вік і життєвий досвід.
Від серйозного вирішила перейти до чудернацького. Друкану-но я «Абетку», отаке собі словесне плетиво-штукарство, яке утяла колись «по приколу», понанизувавши купу штудерних чудернацьких слів у порядку алфавіту за принципом відсутності розділових знаків та повного безглуздя. А чом би й ні? Люди так цілі книжки пишуть, ніхто з них нічого не уторопа, а відгуки – геніально!
Підґрунтя такого умовиводу очевидне. У задачі дано:
1. я – чоловік мудрий (аксіома).
2. хтось зумів написати таке, чого я не розумію.
Висновок очевидний. Оскільки «я не розумію», то цей чоловік є мудрішим за мене. А хто мудріший за мене? Тільки геній! От воно на оціночку 7 і потягнуло.
Отож, нахапавши у геніїв геніальних слів, швиденько струшую їх, як вареники у макітрі, перемішую, змащую сметанкою, виловлюю в абетковому порядку, забираю коми і здоровий глузд, щоб усе по-справжньому, по-постмодерному, і…
Абетка арсу
артикулюймо арс авангардовий
безецну безцінь безміру бажань
Тихо. Анішелесть. Анімур-мур.
А в тиші можна й поміркувати.
Що знає про себе і про свої вірші людина, яка написала і видала книжку? Та майже нічого! Завчені компліменти тих, хто не читав, але не признається, загадкове «Сильно, старий!» від сусідів по Пегасових стайнях, «Фантастично! Я у захваті!» від дівчаток у літстудії. Що «сильно», від чого «у захваті» пояснити зазвичай ніхто не може.
Викладаючи вірша на сторінку поетичного сайту, автор повинен приготуватися до чого завгодно – від повного ігнорування твору і цілковитого мовчання до безлічі хвалебних од, від построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом, яке не снилося й патанатому, бо милосердний «холодний хірург» розтинає таки мертве тіло, а Інтернеті гицлі полюбляють навіть не з рушниці голкою зі снодійним, а тупим ножем по живому, та ще й найдошкульніше, маючи будь-якого літературного мастифа, ердель-тер’єра чи кокер-спаніеля з медалями всіх собачих виставок від грудей до кінчика хвоста не більш як за бездомного цуцика дворянської породи.
Спало чомусь на думку таке, про породу:
Про породу
Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.
А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним
Бладхаунд, спанієль і сенбернар
Або мастіно неаполітано!
А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.
Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.
Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.
1992
На цій виставці, куди ти сам себе привів на шворці чи ланцюгу власних амбіцій, всі ролі та медалі вже розподілені, всі призові місця зайняті (ну, до чого ж народ наївний!), тут свої закони, свої королі, свої авторитети. Тут у кожної болонки свій пудель, кожен пекінес сам собі чау-чау, деякі облізлі такси прикидаються пухнастими коллі, і лише згодом розумієш – вони таки коллі, але ешерихії коллі.
Визначальна річ – порода. Спробуй посперечайся. Люди також належать до різних пород. Не навчиш вівчарку лазити в лисячу нору, а болонку – полювати на качок. Так само ж і люди поділяються на безліч категорій, з яких важливими для існування в мережі є здатність чи нездатність вчитися.
Люди загалом часто належать до категорії нездатних навчатися. І мають на це повне право. Ну, система така, не засвоює інформації більше за ту, що заклали у школі, при спробі завантажити бодай ще трохи, на дисплеї з’являється віконечко – «диск заповнено, вставте новий». А новий вставити нікуди. Отак і живуть.
Поет не може, не має права за визначенням належати до систем із обмеженими здатностями.
Поет – це тонка система світосприйняття, світовідчуття і світовідображення у слові.
Світ – безмежний, тому можливості сприйняття повинні дозволяти адекватне відображення.
Якщо «диск заповнено», а вставити новий нікуди, відображення адекватним не вийде. Об’єм свого жорсткого диска поет демонструє світові, і нонсенс, коли його місткість визначається у кілобайтах. Погано, якщо у «мега». Нормально, якщо у солідних «гіга». Справжній поет обмежень не має. Засвоєння інформації, пере форматування, заломлення крізь призму власного світогляду – і продукування нового – ось те, що визначає і відзначає творця на тлі мегабайтових потенцій з гігабайтовими амбіціями.
Творцеві усе на користь – і хвала, і хула. Бачити обіоч, слухати обіуш, фільтрувати крізь дрібне сито світову маячню, промивати джерельною водою справжньої поезії душевні фільтри, не дозволяючи засмічувати брудом і блудом робоче місце поета – душу.
У мереживі мережі фільтри забиваються миттєво. Селевий потік чужих думок перетинає шлях власній, здавалося б, виваженій, усталеній, вивіреній ріці емоцій, і відтак спокійна досі вода приречена шукати нового русла. Щоправда, це стосується лише систем, здатних навчатися.
Почати, звісно, зі створення світу.
***
І світ, що наздогнав і розтоптав,
і небо, що громами розверзлося...
Завантажую текст. Якась табличка. Звична до того, що всі рядки слід заповнювати, бо знову плюнуть тобі червоним – помилка!, чемно заповнюю усі рядки. Тисну й на кнопку «Конкурси». Перша – конкурс Майстерень І півріччя 2008. Господи, якби ж знала, соломки стелила б і стелила, але сталося, натисла здуру та анальфабетності своїй інтернетній завдяки. Сказати, скільки разів потім каялася? Ой, і випімнули мені молоді й талановиті! Ну, хто ж знав, що у фіналі цього конкурсу, коли настане час «роздавати пряники», прийде пані редактор і насвариться юним пальчиком!
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-07-01 21:43:11 ]
Я утримаюсь від честі вибирати кращих з кращих. Просто по-людськи не можу давати оцінку творчості Лесі Романчук, наприклад. Якщо чесно, не розумію, навіщо зрілому автору брати участь у такого роду конкурсі. Конкуренція тут недоречна.
З інших авторів, приблизно рівних мені за віком/життєвим досвідом/рейтингом, є багато мені симпатичних як автори і як люди. Але навіть "верхівці" ще є чому вчитися і шліфувати майстерність. Не в цьому сезоні... Всім бажаю успіхів і насолоди в роздаванні пряників :)
Справді, навіщо? Написали б великими літерами при вході – «Зрілим авторам вхід заборонено! На сайті – злі собаки!», ото б і скінчена справа, але…
Та я ж не по пряники, дівчатка! Шкодять вони, пряники. І не тільки зрілим авторам. Я тут «нє користі раді, а токмо волею пославше мя…»
«Пославшей мя» книги. Оцієї.
Я ще не знаю про все, що попереду, я сміливо напискаю кнопочки. Ну, що там іще? Питають про авторську самооцінку. Тут я не дала маху (Сарочка, да лучше б ты дала этому Маху!), оцінила в скромне 4, значить, добре. А що, «Світ, що наздогнав і розтоптав» добре зроблено, на совість. Так мені підказував вік і життєвий досвід.
Від серйозного вирішила перейти до чудернацького. Друкану-но я «Абетку», отаке собі словесне плетиво-штукарство, яке утяла колись «по приколу», понанизувавши купу штудерних чудернацьких слів у порядку алфавіту за принципом відсутності розділових знаків та повного безглуздя. А чом би й ні? Люди так цілі книжки пишуть, ніхто з них нічого не уторопа, а відгуки – геніально!
Підґрунтя такого умовиводу очевидне. У задачі дано:
1. я – чоловік мудрий (аксіома).
2. хтось зумів написати таке, чого я не розумію.
Висновок очевидний. Оскільки «я не розумію», то цей чоловік є мудрішим за мене. А хто мудріший за мене? Тільки геній! От воно на оціночку 7 і потягнуло.
Отож, нахапавши у геніїв геніальних слів, швиденько струшую їх, як вареники у макітрі, перемішую, змащую сметанкою, виловлюю в абетковому порядку, забираю коми і здоровий глузд, щоб усе по-справжньому, по-постмодерному, і…
Абетка арсу
артикулюймо арс авангардовий
безецну безцінь безміру бажань
Тихо. Анішелесть. Анімур-мур.
А в тиші можна й поміркувати.
Що знає про себе і про свої вірші людина, яка написала і видала книжку? Та майже нічого! Завчені компліменти тих, хто не читав, але не признається, загадкове «Сильно, старий!» від сусідів по Пегасових стайнях, «Фантастично! Я у захваті!» від дівчаток у літстудії. Що «сильно», від чого «у захваті» пояснити зазвичай ніхто не може.
Викладаючи вірша на сторінку поетичного сайту, автор повинен приготуватися до чого завгодно – від повного ігнорування твору і цілковитого мовчання до безлічі хвалебних од, від построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом, яке не снилося й патанатому, бо милосердний «холодний хірург» розтинає таки мертве тіло, а Інтернеті гицлі полюбляють навіть не з рушниці голкою зі снодійним, а тупим ножем по живому, та ще й найдошкульніше, маючи будь-якого літературного мастифа, ердель-тер’єра чи кокер-спаніеля з медалями всіх собачих виставок від грудей до кінчика хвоста не більш як за бездомного цуцика дворянської породи.
Спало чомусь на думку таке, про породу:
Про породу
Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.
А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним
Бладхаунд, спанієль і сенбернар
Або мастіно неаполітано!
А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.
Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.
Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.
1992
На цій виставці, куди ти сам себе привів на шворці чи ланцюгу власних амбіцій, всі ролі та медалі вже розподілені, всі призові місця зайняті (ну, до чого ж народ наївний!), тут свої закони, свої королі, свої авторитети. Тут у кожної болонки свій пудель, кожен пекінес сам собі чау-чау, деякі облізлі такси прикидаються пухнастими коллі, і лише згодом розумієш – вони таки коллі, але ешерихії коллі.
Визначальна річ – порода. Спробуй посперечайся. Люди також належать до різних пород. Не навчиш вівчарку лазити в лисячу нору, а болонку – полювати на качок. Так само ж і люди поділяються на безліч категорій, з яких важливими для існування в мережі є здатність чи нездатність вчитися.
Люди загалом часто належать до категорії нездатних навчатися. І мають на це повне право. Ну, система така, не засвоює інформації більше за ту, що заклали у школі, при спробі завантажити бодай ще трохи, на дисплеї з’являється віконечко – «диск заповнено, вставте новий». А новий вставити нікуди. Отак і живуть.
Поет не може, не має права за визначенням належати до систем із обмеженими здатностями.
Поет – це тонка система світосприйняття, світовідчуття і світовідображення у слові.
Світ – безмежний, тому можливості сприйняття повинні дозволяти адекватне відображення.
Якщо «диск заповнено», а вставити новий нікуди, відображення адекватним не вийде. Об’єм свого жорсткого диска поет демонструє світові, і нонсенс, коли його місткість визначається у кілобайтах. Погано, якщо у «мега». Нормально, якщо у солідних «гіга». Справжній поет обмежень не має. Засвоєння інформації, пере форматування, заломлення крізь призму власного світогляду – і продукування нового – ось те, що визначає і відзначає творця на тлі мегабайтових потенцій з гігабайтовими амбіціями.
Творцеві усе на користь – і хвала, і хула. Бачити обіоч, слухати обіуш, фільтрувати крізь дрібне сито світову маячню, промивати джерельною водою справжньої поезії душевні фільтри, не дозволяючи засмічувати брудом і блудом робоче місце поета – душу.
У мереживі мережі фільтри забиваються миттєво. Селевий потік чужих думок перетинає шлях власній, здавалося б, виваженій, усталеній, вивіреній ріці емоцій, і відтак спокійна досі вода приречена шукати нового русла. Щоправда, це стосується лише систем, здатних навчатися.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
