ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Романчук (1961) /
Критика | Аналітика
У мереживі мережі 2
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У мереживі мережі 2
Два генії привели мене чи не з першого дня у мереживі мережі у місце перетину ниток багатьох доль, багатьох талановитих і не дуже рядків, у пекло гіпертрофованих амбіцій у числівнику та мінімізованих потенцій у знаменнику, у рай межової щирості у слові, витонченої краси рядка, юності почуттів і мудрості думки, до божевільні істеричних реакцій, до чарівної скриньки анонімності імен та облич… О, це все ще попереду. А тимчасом – чиста сторінка. І питання, з чого почати.
Почати, звісно, зі створення світу.
***
І світ, що наздогнав і розтоптав,
і небо, що громами розверзлося...
Завантажую текст. Якась табличка. Звична до того, що всі рядки слід заповнювати, бо знову плюнуть тобі червоним – помилка!, чемно заповнюю усі рядки. Тисну й на кнопку «Конкурси». Перша – конкурс Майстерень І півріччя 2008. Господи, якби ж знала, соломки стелила б і стелила, але сталося, натисла здуру та анальфабетності своїй інтернетній завдяки. Сказати, скільки разів потім каялася? Ой, і випімнули мені молоді й талановиті! Ну, хто ж знав, що у фіналі цього конкурсу, коли настане час «роздавати пряники», прийде пані редактор і насвариться юним пальчиком!
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-07-01 21:43:11 ]
Я утримаюсь від честі вибирати кращих з кращих. Просто по-людськи не можу давати оцінку творчості Лесі Романчук, наприклад. Якщо чесно, не розумію, навіщо зрілому автору брати участь у такого роду конкурсі. Конкуренція тут недоречна.
З інших авторів, приблизно рівних мені за віком/життєвим досвідом/рейтингом, є багато мені симпатичних як автори і як люди. Але навіть "верхівці" ще є чому вчитися і шліфувати майстерність. Не в цьому сезоні... Всім бажаю успіхів і насолоди в роздаванні пряників :)
Справді, навіщо? Написали б великими літерами при вході – «Зрілим авторам вхід заборонено! На сайті – злі собаки!», ото б і скінчена справа, але…
Та я ж не по пряники, дівчатка! Шкодять вони, пряники. І не тільки зрілим авторам. Я тут «нє користі раді, а токмо волею пославше мя…»
«Пославшей мя» книги. Оцієї.
Я ще не знаю про все, що попереду, я сміливо напискаю кнопочки. Ну, що там іще? Питають про авторську самооцінку. Тут я не дала маху (Сарочка, да лучше б ты дала этому Маху!), оцінила в скромне 4, значить, добре. А що, «Світ, що наздогнав і розтоптав» добре зроблено, на совість. Так мені підказував вік і життєвий досвід.
Від серйозного вирішила перейти до чудернацького. Друкану-но я «Абетку», отаке собі словесне плетиво-штукарство, яке утяла колись «по приколу», понанизувавши купу штудерних чудернацьких слів у порядку алфавіту за принципом відсутності розділових знаків та повного безглуздя. А чом би й ні? Люди так цілі книжки пишуть, ніхто з них нічого не уторопа, а відгуки – геніально!
Підґрунтя такого умовиводу очевидне. У задачі дано:
1. я – чоловік мудрий (аксіома).
2. хтось зумів написати таке, чого я не розумію.
Висновок очевидний. Оскільки «я не розумію», то цей чоловік є мудрішим за мене. А хто мудріший за мене? Тільки геній! От воно на оціночку 7 і потягнуло.
Отож, нахапавши у геніїв геніальних слів, швиденько струшую їх, як вареники у макітрі, перемішую, змащую сметанкою, виловлюю в абетковому порядку, забираю коми і здоровий глузд, щоб усе по-справжньому, по-постмодерному, і…
Абетка арсу
артикулюймо арс авангардовий
безецну безцінь безміру бажань
Тихо. Анішелесть. Анімур-мур.
А в тиші можна й поміркувати.
Що знає про себе і про свої вірші людина, яка написала і видала книжку? Та майже нічого! Завчені компліменти тих, хто не читав, але не признається, загадкове «Сильно, старий!» від сусідів по Пегасових стайнях, «Фантастично! Я у захваті!» від дівчаток у літстудії. Що «сильно», від чого «у захваті» пояснити зазвичай ніхто не може.
Викладаючи вірша на сторінку поетичного сайту, автор повинен приготуватися до чого завгодно – від повного ігнорування твору і цілковитого мовчання до безлічі хвалебних од, від построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом, яке не снилося й патанатому, бо милосердний «холодний хірург» розтинає таки мертве тіло, а Інтернеті гицлі полюбляють навіть не з рушниці голкою зі снодійним, а тупим ножем по живому, та ще й найдошкульніше, маючи будь-якого літературного мастифа, ердель-тер’єра чи кокер-спаніеля з медалями всіх собачих виставок від грудей до кінчика хвоста не більш як за бездомного цуцика дворянської породи.
Спало чомусь на думку таке, про породу:
Про породу
Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.
А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним
Бладхаунд, спанієль і сенбернар
Або мастіно неаполітано!
А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.
Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.
Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.
1992
На цій виставці, куди ти сам себе привів на шворці чи ланцюгу власних амбіцій, всі ролі та медалі вже розподілені, всі призові місця зайняті (ну, до чого ж народ наївний!), тут свої закони, свої королі, свої авторитети. Тут у кожної болонки свій пудель, кожен пекінес сам собі чау-чау, деякі облізлі такси прикидаються пухнастими коллі, і лише згодом розумієш – вони таки коллі, але ешерихії коллі.
Визначальна річ – порода. Спробуй посперечайся. Люди також належать до різних пород. Не навчиш вівчарку лазити в лисячу нору, а болонку – полювати на качок. Так само ж і люди поділяються на безліч категорій, з яких важливими для існування в мережі є здатність чи нездатність вчитися.
Люди загалом часто належать до категорії нездатних навчатися. І мають на це повне право. Ну, система така, не засвоює інформації більше за ту, що заклали у школі, при спробі завантажити бодай ще трохи, на дисплеї з’являється віконечко – «диск заповнено, вставте новий». А новий вставити нікуди. Отак і живуть.
Поет не може, не має права за визначенням належати до систем із обмеженими здатностями.
Поет – це тонка система світосприйняття, світовідчуття і світовідображення у слові.
Світ – безмежний, тому можливості сприйняття повинні дозволяти адекватне відображення.
Якщо «диск заповнено», а вставити новий нікуди, відображення адекватним не вийде. Об’єм свого жорсткого диска поет демонструє світові, і нонсенс, коли його місткість визначається у кілобайтах. Погано, якщо у «мега». Нормально, якщо у солідних «гіга». Справжній поет обмежень не має. Засвоєння інформації, пере форматування, заломлення крізь призму власного світогляду – і продукування нового – ось те, що визначає і відзначає творця на тлі мегабайтових потенцій з гігабайтовими амбіціями.
Творцеві усе на користь – і хвала, і хула. Бачити обіоч, слухати обіуш, фільтрувати крізь дрібне сито світову маячню, промивати джерельною водою справжньої поезії душевні фільтри, не дозволяючи засмічувати брудом і блудом робоче місце поета – душу.
У мереживі мережі фільтри забиваються миттєво. Селевий потік чужих думок перетинає шлях власній, здавалося б, виваженій, усталеній, вивіреній ріці емоцій, і відтак спокійна досі вода приречена шукати нового русла. Щоправда, це стосується лише систем, здатних навчатися.
Почати, звісно, зі створення світу.
***
І світ, що наздогнав і розтоптав,
і небо, що громами розверзлося...
Завантажую текст. Якась табличка. Звична до того, що всі рядки слід заповнювати, бо знову плюнуть тобі червоним – помилка!, чемно заповнюю усі рядки. Тисну й на кнопку «Конкурси». Перша – конкурс Майстерень І півріччя 2008. Господи, якби ж знала, соломки стелила б і стелила, але сталося, натисла здуру та анальфабетності своїй інтернетній завдяки. Сказати, скільки разів потім каялася? Ой, і випімнули мені молоді й талановиті! Ну, хто ж знав, що у фіналі цього конкурсу, коли настане час «роздавати пряники», прийде пані редактор і насвариться юним пальчиком!
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-07-01 21:43:11 ]
Я утримаюсь від честі вибирати кращих з кращих. Просто по-людськи не можу давати оцінку творчості Лесі Романчук, наприклад. Якщо чесно, не розумію, навіщо зрілому автору брати участь у такого роду конкурсі. Конкуренція тут недоречна.
З інших авторів, приблизно рівних мені за віком/життєвим досвідом/рейтингом, є багато мені симпатичних як автори і як люди. Але навіть "верхівці" ще є чому вчитися і шліфувати майстерність. Не в цьому сезоні... Всім бажаю успіхів і насолоди в роздаванні пряників :)
Справді, навіщо? Написали б великими літерами при вході – «Зрілим авторам вхід заборонено! На сайті – злі собаки!», ото б і скінчена справа, але…
Та я ж не по пряники, дівчатка! Шкодять вони, пряники. І не тільки зрілим авторам. Я тут «нє користі раді, а токмо волею пославше мя…»
«Пославшей мя» книги. Оцієї.
Я ще не знаю про все, що попереду, я сміливо напискаю кнопочки. Ну, що там іще? Питають про авторську самооцінку. Тут я не дала маху (Сарочка, да лучше б ты дала этому Маху!), оцінила в скромне 4, значить, добре. А що, «Світ, що наздогнав і розтоптав» добре зроблено, на совість. Так мені підказував вік і життєвий досвід.
Від серйозного вирішила перейти до чудернацького. Друкану-но я «Абетку», отаке собі словесне плетиво-штукарство, яке утяла колись «по приколу», понанизувавши купу штудерних чудернацьких слів у порядку алфавіту за принципом відсутності розділових знаків та повного безглуздя. А чом би й ні? Люди так цілі книжки пишуть, ніхто з них нічого не уторопа, а відгуки – геніально!
Підґрунтя такого умовиводу очевидне. У задачі дано:
1. я – чоловік мудрий (аксіома).
2. хтось зумів написати таке, чого я не розумію.
Висновок очевидний. Оскільки «я не розумію», то цей чоловік є мудрішим за мене. А хто мудріший за мене? Тільки геній! От воно на оціночку 7 і потягнуло.
Отож, нахапавши у геніїв геніальних слів, швиденько струшую їх, як вареники у макітрі, перемішую, змащую сметанкою, виловлюю в абетковому порядку, забираю коми і здоровий глузд, щоб усе по-справжньому, по-постмодерному, і…
Абетка арсу
артикулюймо арс авангардовий
безецну безцінь безміру бажань
Тихо. Анішелесть. Анімур-мур.
А в тиші можна й поміркувати.
Що знає про себе і про свої вірші людина, яка написала і видала книжку? Та майже нічого! Завчені компліменти тих, хто не читав, але не признається, загадкове «Сильно, старий!» від сусідів по Пегасових стайнях, «Фантастично! Я у захваті!» від дівчаток у літстудії. Що «сильно», від чого «у захваті» пояснити зазвичай ніхто не може.
Викладаючи вірша на сторінку поетичного сайту, автор повинен приготуватися до чого завгодно – від повного ігнорування твору і цілковитого мовчання до безлічі хвалебних од, від построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом, яке не снилося й патанатому, бо милосердний «холодний хірург» розтинає таки мертве тіло, а Інтернеті гицлі полюбляють навіть не з рушниці голкою зі снодійним, а тупим ножем по живому, та ще й найдошкульніше, маючи будь-якого літературного мастифа, ердель-тер’єра чи кокер-спаніеля з медалями всіх собачих виставок від грудей до кінчика хвоста не більш як за бездомного цуцика дворянської породи.
Спало чомусь на думку таке, про породу:
Про породу
Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.
А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним
Бладхаунд, спанієль і сенбернар
Або мастіно неаполітано!
А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.
Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.
Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.
1992
На цій виставці, куди ти сам себе привів на шворці чи ланцюгу власних амбіцій, всі ролі та медалі вже розподілені, всі призові місця зайняті (ну, до чого ж народ наївний!), тут свої закони, свої королі, свої авторитети. Тут у кожної болонки свій пудель, кожен пекінес сам собі чау-чау, деякі облізлі такси прикидаються пухнастими коллі, і лише згодом розумієш – вони таки коллі, але ешерихії коллі.
Визначальна річ – порода. Спробуй посперечайся. Люди також належать до різних пород. Не навчиш вівчарку лазити в лисячу нору, а болонку – полювати на качок. Так само ж і люди поділяються на безліч категорій, з яких важливими для існування в мережі є здатність чи нездатність вчитися.
Люди загалом часто належать до категорії нездатних навчатися. І мають на це повне право. Ну, система така, не засвоює інформації більше за ту, що заклали у школі, при спробі завантажити бодай ще трохи, на дисплеї з’являється віконечко – «диск заповнено, вставте новий». А новий вставити нікуди. Отак і живуть.
Поет не може, не має права за визначенням належати до систем із обмеженими здатностями.
Поет – це тонка система світосприйняття, світовідчуття і світовідображення у слові.
Світ – безмежний, тому можливості сприйняття повинні дозволяти адекватне відображення.
Якщо «диск заповнено», а вставити новий нікуди, відображення адекватним не вийде. Об’єм свого жорсткого диска поет демонструє світові, і нонсенс, коли його місткість визначається у кілобайтах. Погано, якщо у «мега». Нормально, якщо у солідних «гіга». Справжній поет обмежень не має. Засвоєння інформації, пере форматування, заломлення крізь призму власного світогляду – і продукування нового – ось те, що визначає і відзначає творця на тлі мегабайтових потенцій з гігабайтовими амбіціями.
Творцеві усе на користь – і хвала, і хула. Бачити обіоч, слухати обіуш, фільтрувати крізь дрібне сито світову маячню, промивати джерельною водою справжньої поезії душевні фільтри, не дозволяючи засмічувати брудом і блудом робоче місце поета – душу.
У мереживі мережі фільтри забиваються миттєво. Селевий потік чужих думок перетинає шлях власній, здавалося б, виваженій, усталеній, вивіреній ріці емоцій, і відтак спокійна досі вода приречена шукати нового русла. Щоправда, це стосується лише систем, здатних навчатися.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію