Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Женчик Журер (1983) /
Поеми
/
Вікрах
День незалежності Вікраха!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
День незалежності Вікраха!
Знову трагедія замість свята:
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
