Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.13
21:00
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
2026.01.13
20:33
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
2026.01.13
20:03
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити.
Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили.
Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає
2026.01.13
16:26
Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
2026.01.13
16:19
Пані, ви питаєте, чому він любить, як так
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
2026.01.13
12:20
Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
2026.01.13
10:34
Я ніби зріднився
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
2026.01.12
22:25
Із Леоніда Сергєєва
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
2026.01.12
20:10
І
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
2026.01.12
15:27
Сунеться хмара волосся,
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
2026.01.12
14:59
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
2026.01.12
10:43
Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
2026.01.12
10:11
Ярослав Чорногуз
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
2026.01.12
07:25
Відчувається в кожному слові
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
2026.01.12
00:05
Хоч ниє душа, як оголений нерв —
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю (світ ластиком стер)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю (світ ластиком стер)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
2026.01.11
23:54
Коли зламалася востаннє — Вона втратила змогу кричати. Натягнула посмішку, мов струни гітари, Та почала вдавати.
Немов сильним вітром зірвана бляха — Скручена, дряпана — додолу впала. Зневірена, довірена... Вона — сила вмирати.
Лиш доторки чужих бри
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немов сильним вітром зірвана бляха — Скручена, дряпана — додолу впала. Зневірена, довірена... Вона — сила вмирати.
Лиш доторки чужих бри
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Женчик Журер (1983) /
Поеми
/
Вікрах
День незалежності Вікраха!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
День незалежності Вікраха!
Знову трагедія замість свята:
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
