Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Женчик Журер (1983) /
Поеми
/
Вікрах
День незалежності Вікраха!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
День незалежності Вікраха!
Знову трагедія замість свята:
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
