
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Женчик Журер (1983) /
Поеми
/
Вікрах
День незалежності Вікраха!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
День незалежності Вікраха!
Знову трагедія замість свята:
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію