Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Женчик Журер (1983) /
Поеми
/
Вікрах
День незалежності Вікраха!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
День незалежності Вікраха!
Знову трагедія замість свята:
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
Вбито останнього телепата,
Що із прибульцями розмовляв.
Про це гомоніли на перших шпальтах
Вікрах скорботні слова на асфальті
Людям із космосу влітку писав.
З Юггота крихітні букви не видно:
У телескопах кулька блакитна
Зрідка виблискує в сонячні дні.
Видно лиш гори, сніги, океани,
Хмари і дірки над материками.
Вікрах – то цятка на тілі Землі.
Отже, відчувши велику халепу,-
Так, ніби знищили цілу планету.
(З приводу того, що вмер телепат)
Югготці враз почали гомоніти:
«Всі ми одного пращура діти:
Їх породив ще Йа-Шуб-Ніггурат.
Вікрах – це ж наша космічна база,
Хай генерал віддає накази,-
Ми летимо. Вже готові човни.
Тільки контачити політ-коректно!:
Скажемо: «Спільні були у нас предки.»
Щоб не почати нової війни.»
Ось, на своїх рятівних зорельотах
З неба спустились у Вікраську сльоту,
Планети далекої сильні уми.
Місце посадки було випадковим:…
Середина ринку Барабашова.
Де чути лиш мати і штин шаурми.
Молодики рятувальної групи,
Взявши сміливість усю до купи,
Вийшли у цей легендарний базар.
Аборигенів це не здивувало:
Їм зазвичай геть усе по цимбалах.
Тільки і вабить, що чистий навар.
Спробували встановити контакти
З тим відчуттям позаземного такту,
Що притаманний був нашим дідам.
Виховані ж брехнею і матом
Барабашовці космічним хлоп’ятам
З тактом дали по космічних зубах.
Ринок у розпал серпневої спеки
Робить з людини австралопітека
Югготці знати про це не могли.
Тому і пробачили аборигенам,
І, вже збагнувши яка тут система,
Стисли під одягом вірні «стволи».
Парило. Після вчорашньої зливи
Бруд і калюжі дороги укрили,
Наче все місто пітніло в труді.
Рятівники простували до влади,
Стиха кляли дурнуватий порядок:
Бачити в прийшлих лише ворогів.
Врешті дійшли до міського мера.
Сіра будівля, військові у дверях.
- Де тут, пробачте, у вас Голова?.
Прийшлих спитали, на що це їм треба.
Хлопці сказали: «Посланці ми, з неба!
Нагло зв’язок вас із нами пропав.
Предки у нас, розумієте, спільні,
Тільки мутації тут були сильні,
От і розвинулись ви у людей.
Розум і честь ми невпинно плекали
З того у нас ідіотів так мало,
( А торгашів так не знайдеш ніде).»
Два охоронці відчули образу:
Мова розумна доводить до сказу
Сильних, але дурнуватих потвор.
Югготці, знаючи фішку тутешню,
Хутко занурили руки в одежу.
Витягли зброю.. І клацнув затвор.
Злякані швидкістю, два охоронці
Нагло завмерли, ніби на морозі
Десять годин простояли нагі.
- Де голова? – запитали хлоп’ята.
- Перший поверх, кімната сто п’ята.
Тільки не вбийте! Ми ж не вороги!.
- Добре, не будемо – і зброю
Двох вартових забрали з собою
Й хутко побігли до голови.
У кабінеті було не жарко,
Гола розслаблена секретарка
Відпочива на робочім столі.
- Вибачте, пані, де мер цього міста?
В нас для нього недобра звістка.
Швидко шукайте передавача!
Пані налякана впала зі столу.
Мер, задоволений сексом, голий
Входив, смакуючи лапку курча.
Бачить чужих – ледве не поперхнувся.
Думав, що жінка його, Маруся,
Вже запідозрила в зраді його.
Та, зрозумівши у чому справа,
Спіднє натягував досить жваво,
Пропонував гостям самогон.
Гості цуралися людських напитків.
Знали: здоров’я пропити швидко.
Тільки вернути його – не вернеш.
- Чуєте, мере, давайте до діла
Ми із важливим завданням летіли
Треба людину: даєш – не даєш?
Тільки таку, щоби здібності мала
Налаштуватись на наші канали.
Нас не цікавить поганий зв’язок.
Також, обов’язково надійну
Варта щоб ходила з нею постійно,
Не відпускала її ні на крок.
Наш Голова, одягаючи штанці,
Думав недовго, і каже коханці:
- Слухай, Галино, а що там у нас
З тими хлоп’ятами, як їх, індиго?!
Хай приїздять, тільки щоб тихо.
Нам не потрібен гучний резонанс.
Поки Галина доварює каву,
Мер із космітами бесіду жваву
Про батьківщину розпочина.
- Бачте, шановні, у нас є малеча,
Котра, можливо,стане доречна.
Ви б подивились. Це може вона
Вам необхідна для справ делікатних.
Я, розумієте, більше не здатний
Стримувати цікавості ЗМІ.
Думали довго космічні посланці..
- Треба людину-радіостанцію.
Тільки найкращого нам візьміть!
Важко обрати з усіх кандидатів
Того, якому належить постати
Ланкою між народів планет.
- Є телепат, і до того ж надійний
Леґінь, розумний і безпартійний
- Галю, до мене його в кабінет!
Каву, із цукром чорну, духмяну,
Вносить легка секретарка весняна,
Стегнами сум проганяючи геть.
Входить за нею світловолосий
Блакитноокий, видом дорослий
Хлопець, одягнений, ніби кметь.
- Як тебе звати?
Парубок: - Ваня!
- Ваня, погодься на виховання.
Тиждень науки, а потім – назад.
Будеш зв’язківцем із братнім народом
Тільки єдина тобі нагорода -
Краща із Міжпланетних посад.
Ваня кивком голови підкріпляє
Згоду на виліт. Космічна зграя
Хутко виходить у сонячний день
Голову радість нестримна давить,
Що президент нагородить медаллю.
Може, посада ще перепаде!
Місто ставало дедалі сумнішим.
Крейда стікала з асфальту у тишу.
Люди чекали подачки судьби.
Кожен виконує власну справу.
Юггот і Вікрах бесіду жваву
Радо відновлюють після біди.
Линуть роки, ми упевнені в мозку.
Мати що хочеш насправді просто:
Власні бажання – то сировина
Для виробництва наступної дії.
Дурень лиш думкою багатіє.
А думка у нього звичайно ж дурна!
5.03.09
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
