ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Костянтин Мордатенко (1975) / Рецензії

 Н.Пасічник. "Згасати в тобі чи навіки з тобою зростись..."
«Гра в три руки», поезії, Наталя Пасічник. Видавництво Сергія Пантюка, 48с., наклад 700 прим. (редактор –Роман Скиба).

Первісне відчуття, коли береш книгу до рук, що щось подібне я зустрічав, десь я таке вже бачив. За хвильку осяває інша назва – «Діва обида»… Так, так… І листопадно-п’ятизнакова передмова Романа Скиби з його телефоннобудківським Одіном-медопоеззям, бджологоловими ілюстраціями, яких в книзі налічується 12, відсутність розділових знаків у віршах… якісь є римарукові видіння і відлуння. Cловом «римарукові» окреслюється не лише зовнішні відтінки і відчуття форми книги, але й те, що авторка більше ніж просто талановита.
Окремо обов’язково слід відзначити кольорові ілюстрації, що містяться в книзі (їх, як, я зазначив 12). Це своєрідні язичницькі ікони-неікони; бормотіння джерел-струмків, що покладені на слова; до-ре-мі-фа-соль-ля-сільні серцебиття, що покладені на музику; світлини думок авторки, що сфотографували папараці Місяць і Сонце; врешті-решт, це – жадано-болісні хвилювання і усі спогади нареченої під вівтарем, які промайнули за секунду перед тим, як вона проголосить «Так» перед священником (чи своєю совістю). Витвори художниць Ірини та Наталі Опрі, що містяться в книзі, – це справжня поезія фарби-пензля-серця-весни-думок, це так само, як просте поєднується зі складним і стає мудрим.
У книзі 44 поезії, які віршуються самостійно чи є складовими одного хвилювання.
Розпочинається книга прямісінько серцепоеззям:

антологія місяця – вісім листів з минулого
слово «коханий» на кожному мов на воді
нігті які проходять крізь шкіру – думаю
ми могли б залишитися друзями тепер чи тоді

З перших рядків стає зрозуміло, що це не просто стугін перехворілого кохання, а це голос загартованої любові, зміцнілого серця, жіночої гордості на краю жіночої слабкості, це той стан, коли вуста мовчать, а душа кричить – і народжується (вивіршується) блаженна тиша молитовного кохання…

Завтра все буде по-іншому любий рідний – однаково
хто розпочне цю розмову і врешті стане один
що я можу сьогодні – довго довго не плакати
З чорного горла п’ючи найміцніше з торішніх вин

або

… ці посічені дрібно фонеми
дотепер застрягають у горлі…

Наскільки потужні слова, настільки і очевидним є вплив «Осені на місяці, або усміху дракона» на творчість Наталі – відразу згадуються яблунево-апокаліпсисні рядки:

«А світ, як колись. А світ, як колись…
Святий до самих основ…
Ну, що ти… Не плач. Лежи і дивись,
Як горлом іде любов…»

Триптих «Епістолярій» пронизує простір тонкою енергією флюїдно-розчарованого, еротично-завуальованого болю.

межі між нами крихкі і зникомі і легше
просто піти ніж постійно чекати що завтра
завтра нічого не станеться
станеться все

Ненав’язливо передані сум’яття пелюстки пристрасті, зірваної вітром (може штилем) невизначеності відносин, коли ця пелюстка знаходиться між серцем і чорноземом, і сподівається, що її підхоплять Сонячні надійні руки і знову приростять її до квітки:

і ти не згадаєш
чого він хотів і про що ти мовчала опісля

Збірка Наталі Пасічник є своєрідною скринею почуттів з різнобарвними відтінками, промовляннями, напівплачами і напівсміхами, але не напівпоезією. Це калейдоскоп склеєних розбитих дзеркал, але не розбитої надії:

грудень січень – за місяць ти матимеш все що можливо
все що тільки залишилось після істерик і втрат
це початок любові що зрештою вже неважливо
я вдивляюсь у дзеркало й бачу порожній квадрат

Звісно що переживання – це процес, коли викреслюється певна поведінка чи рішення (в одному з віршів Наталя підсумовує – від слова «сум»? – : «одну із уявних адрес // не давай її більше нікому наталю») в результаті коливань маятника роздумів від «помсти» до «прощення», але це завжди праця людського єства, боротьба між Старим та Новим Заповітом, молитва страждолюб’я, в якій замість «Амінь» стоять рядки:

бо бути самою для мене тепер не найгірше
найгірше – не чути відлуння на тій стороні

«Чотири любовних історії» – під такою назвою об’єднані чотири Єво-розкаянних печалі, подвоєні чорно-білі клавіші меланхолійної туги з присмутком розпачу:

як легко
ти видираєш крихкі сторінки
гладиш поламані бильця
лишаючи відбитки туги

– ритм збитий, надірваний, сухий, як і серце, яке прокачує лише кров’яні тільця, еритроцити і надає можливість існувати, але не підстрибувати від думки: «Життя – це Я, любов»:

поки падає сніг
поки плівка не стерта не випещена
вогкими пальцями світлом тремкого чекання
розповідай історії про людей з крихкими серцями

Іноді здається, авторка навмисно провокує читача своєю різкістю, розповідає про «близькість що не єднає», але в ці моменти розумієш – наскільки щемливі, самотні, прогірклі від сліз її рядки:

хто буде першим – тому до країв тебе спити
той хто останній – його не тримай тільки збав

самості осені де досі падає листя
важчає крок і ніхто не обернеться вслід
тіні твої що виходить з порожнього міста
тихо злітаючи понад дерева і під

Читаєш і свою душу опускаєш в чужу/іншу душу – «наше мовчання побило останні рекорди», «я пам’ятаю про тебе я досі з тобою» – наче відро в споконвічну криницю осмути, і ніяк не може відро дістати цієї жалоби – «навіть якщо ти не хочеш не згадуєш навіть» – : такі глибинні ці римовані ридання:

це гра в чотири видихи торкни
брунатну тишу сіль порожніх спалень
де навіть тіні тихі і печальні
і бачиш так неначе бачиш сни
де все що мала все тепер твоє
де вчора знала більше ніж сьогодні
де три руки як три тривкі акорди
коли немає правил або є

Іноді у авторки хочеться запитати, хіба літери, слова створені, щоб жалі печалити чи тугу мінорити? Адже із вірша у вірш, як снігове груддя нарощується здавлювання невиплаканого –«ця пристрасть закінчиться швидше ніж інші // ці кроки назустріч мов іскорки гаснуть і гаснуть», навіть чути хрускіт пальців (чи душі?) у нервових пересмикуваннях:

ми ніколи не стрінемось
потяг в якому ти їдеш –
пустельна ящірка
що лишає обірвані хвости вагонів
між висхлих залізничних стебел
між зміщених хребців пам’яті
яку ти вже не боїшся втратити

І нарешті героїня ніби скидає із себе тягар, відроджує щось далеке-далеке, близьке-близьке – надію: жити, почати усе з початку, сміятися і плакати лише коли стоїш під дощем від його крапель; героїня дивиться в небо і бачить не хмари, а Сонце (навіть, якщо воно за хмарами), дивиться у дзеркало і бачить не себе, а дорогу, залиту промінням надії і життям:

тонкі твої пальці нечутно торкнуться чола
а потім із нього мов сніг струсять розпач і втому
о дівчинко дивна невже ти забути могла
старий фотознімок де ти не належиш нікому?
це літо останнє лиш обриси срібних видінь
ще довго світитимуть мляво стікаючи долі
крихка танцівниця чи схожа на неї півтінь
гарячим піском засипатиме тугу поволі

В книзі «Гра в три руки» Любов постає не загнаною вовчицею, обкладеною червоними мотуззям і прапорцями, а як пташка, що зламала крильце і весь час ховалася доки це крильце не зрослося, а потім випурхнула з набридлої місцевості і полетіла шукати щастя…

… залишитися наче усе збулося
наче ніхто і не винен що сніг і будень
стануть одним коли мовиш своє «алло»
й слухавка стерпне а значить ти є ти будеш

І відчувається сила, духовна зрілість і совісність Любові:

спробуй її спинити спробуй відбутись жартом
і не зірвати голос і не зірватись з краю
зрештою це не важко навіть якщо і не варто
більше стягати пасом жили що протікають

Поезії Наталі Пасічник одночасно можна назвати денником Любові, філософськими роздумами про сенс буття (адже любов – це є сенс Людини і Господа), навіть розшифрованими текстами розталих снігів, які струмками-рядками розповідають, що їм наснилося за довгу зиму. Поезія, Любов, Добро – це слова синоніми. Книга Наталі саме про добро, але не в матеріальному розумінні, а в тому, що коли людина закохується – вона страждає, мучиться, переживає, одним словом душа проходить крізь пекло страждань і тортур вибору, обов’язково очищується, стає дзвінкою як волошка, чистою, як морський вітер, сильною, як час, і вдумливою, як дощ.

є коридор є вертання туди де дзеркала
тихі й прозорі де сніг і ніхто не вмирає
де не шкодуєш що втратила більше ніж мала
і пам’ятаєш дрібниці а головне - забуваєш

все закінчилось і кожен із нас обережний –
руки не зв’язано але й не випито з чаші
губиться губиться в межах зими чи за межами
місто в якому ти плачеш

Книга Наталі Пасічник – це солодко-чорні страждання помножені на ніжність, доброту і піднесені в ступінь жіночості і квітневого еротизму. Висока поезія!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-03-22 15:23:39
Переглядів сторінки твору 6582
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.053 / 5.5  (4.695 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 5.011 / 5.5  (4.579 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2014.08.08 07:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-03-25 13:59:29 ]
Вельми симпатично про вельми симпатичне.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Костянтин Мордатенко (Л.П./Л.П.) [ 2009-03-25 14:48:50 ]
Шановна Майстерень Редакція!
Відверто радий, що Ви відгукнулися. Мені було важливо, щоб хто-небудь відгукнувся (ну, Ви знаєте, як буває, батьки біля кабінету УЗВ (рос. УЗІ) чекають: хлопчик чи дівчинка? Отак і я, що воно буде, адже це перше моє таке висловлювання щодо книги. Але знаєте, що скажу - сподобалось... Колись Діма Княжич (а я його більше ніж поважаю) робив мені комплімент, що у мене є здібність аналізувати (ні-ні, я не вихваляюсь. Та й кому я ще це можу сказати? Адже одне спілкування - в інтернеті, бо наживо у себе в місті немає можливості взагалі так говорити. Хто є, то старі діди, якім приїлася і поезія і ця колотнеча - думки про вічне їх більше хвилюють...) Тому що можу вам ще сказати - ДЯКУЮ!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мельников (М.К./Л.П.) [ 2009-05-09 23:52:35 ]
Вражає глибина відчуття і майстерність висловити свої враження.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Костянтин Мордатенко (Л.П./Л.П.) [ 2009-05-11 22:15:30 ]
Володимир Мельников - дякую , друже, за добре слово! Бажаю Вам всього найкращого!
Щиро, Костя.