ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віта Парфенович
2018.08.17 13:23
Я часто роздумую над поняттям Любов. І з роками все більше розумію, що воно включає не лишень романтичні мотиви, оспівані у піснях і жіночих романчиках. Це набагато обширніше поняття, наскільки набагато, що уявити це можна лише після того, як наб’єш не о

Адель Станіславська
2018.08.17 09:34
Дай си на стримок, дівче,
та не пилуйся.
Жити - не бігти,
броди - не глибочінь.
Світ ходить колом,
світ у постійнім русі.
Світ - полотно неткане:
сліпот- прозрінь...

Сонце Місяць
2018.08.16 23:42
як нам вернутися, чи відповідь даси
задуха й кіптява, у цій місцині
самі прокляті & провинні
ані краплини крові ні сльози

дерева із гілляками-кістками
відчитані бездумно молитви
усе промовлено, хіба лише живи

Ластівка Польова
2018.08.16 15:06
Я, ніби первісна жінка, даю імена речам.
З них кожне лунає дзвінко і втілюється в початок,
З якого постануть інші, прапредки усіх пра-пра...
Я жінка, мені видніше. Я перша, мої й права.

…Так річ здобуває назву і разом із нею – сенс.
Ось Річка, ось

Володимир Бойко
2018.08.16 14:16
Заблудилися туристи
І взялись дерева гризти.

Одурілі тупорилі
Півгороду тупо зрили.

До фіктивної контори
Завітали кредитори.

Микола Соболь
2018.08.16 09:53
Кому іще котлету в тісті?
Рефрижератор. Вантаж 200.

Ця тема звісно не нова.
Там – руки, ноги, голова…

Повоювало бидло з нами.
Тепер у цинку пре до мами.

Олександр Сушко
2018.08.16 08:47
З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.

Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -

Ігор Шоха
2018.08.16 07:08
Що є, то є! Рубаю із плеча.
Ні міфами, ні радістю, ні горем
уже не завоюєш читача,
якому завше по коліна море.

Беруся до пера як до меча
і невідомо, хто кого поборе.
Арена потребує глядача...

Серго Сокольник
2018.08.16 00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***

Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))

І недаремно... "Офіследі"-

Сонце Місяць
2018.08.15 23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі

Вікторія Лимарівна
2018.08.15 22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.

Тетяна Левицька
2018.08.15 21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».

Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...

Олена Багрянцева
2018.08.15 17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.

Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз

Ігор Деркач
2018.08.15 14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?

Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні

Ластівка Польова
2018.08.15 10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

Олександр Сушко
2018.08.15 09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Костянтин Мордатенко (1975) / Рецензії

 Н.Пасічник. "Згасати в тобі чи навіки з тобою зростись..."
«Гра в три руки», поезії, Наталя Пасічник. Видавництво Сергія Пантюка, 48с., наклад 700 прим. (редактор –Роман Скиба).

Первісне відчуття, коли береш книгу до рук, що щось подібне я зустрічав, десь я таке вже бачив. За хвильку осяває інша назва – «Діва обида»… Так, так… І листопадно-п’ятизнакова передмова Романа Скиби з його телефоннобудківським Одіном-медопоеззям, бджологоловими ілюстраціями, яких в книзі налічується 12, відсутність розділових знаків у віршах… якісь є римарукові видіння і відлуння. Cловом «римарукові» окреслюється не лише зовнішні відтінки і відчуття форми книги, але й те, що авторка більше ніж просто талановита.
Окремо обов’язково слід відзначити кольорові ілюстрації, що містяться в книзі (їх, як, я зазначив 12). Це своєрідні язичницькі ікони-неікони; бормотіння джерел-струмків, що покладені на слова; до-ре-мі-фа-соль-ля-сільні серцебиття, що покладені на музику; світлини думок авторки, що сфотографували папараці Місяць і Сонце; врешті-решт, це – жадано-болісні хвилювання і усі спогади нареченої під вівтарем, які промайнули за секунду перед тим, як вона проголосить «Так» перед священником (чи своєю совістю). Витвори художниць Ірини та Наталі Опрі, що містяться в книзі, – це справжня поезія фарби-пензля-серця-весни-думок, це так само, як просте поєднується зі складним і стає мудрим.
У книзі 44 поезії, які віршуються самостійно чи є складовими одного хвилювання.
Розпочинається книга прямісінько серцепоеззям:

антологія місяця – вісім листів з минулого
слово «коханий» на кожному мов на воді
нігті які проходять крізь шкіру – думаю
ми могли б залишитися друзями тепер чи тоді

З перших рядків стає зрозуміло, що це не просто стугін перехворілого кохання, а це голос загартованої любові, зміцнілого серця, жіночої гордості на краю жіночої слабкості, це той стан, коли вуста мовчать, а душа кричить – і народжується (вивіршується) блаженна тиша молитовного кохання…

Завтра все буде по-іншому любий рідний – однаково
хто розпочне цю розмову і врешті стане один
що я можу сьогодні – довго довго не плакати
З чорного горла п’ючи найміцніше з торішніх вин

або

… ці посічені дрібно фонеми
дотепер застрягають у горлі…

Наскільки потужні слова, настільки і очевидним є вплив «Осені на місяці, або усміху дракона» на творчість Наталі – відразу згадуються яблунево-апокаліпсисні рядки:

«А світ, як колись. А світ, як колись…
Святий до самих основ…
Ну, що ти… Не плач. Лежи і дивись,
Як горлом іде любов…»

Триптих «Епістолярій» пронизує простір тонкою енергією флюїдно-розчарованого, еротично-завуальованого болю.

межі між нами крихкі і зникомі і легше
просто піти ніж постійно чекати що завтра
завтра нічого не станеться
станеться все

Ненав’язливо передані сум’яття пелюстки пристрасті, зірваної вітром (може штилем) невизначеності відносин, коли ця пелюстка знаходиться між серцем і чорноземом, і сподівається, що її підхоплять Сонячні надійні руки і знову приростять її до квітки:

і ти не згадаєш
чого він хотів і про що ти мовчала опісля

Збірка Наталі Пасічник є своєрідною скринею почуттів з різнобарвними відтінками, промовляннями, напівплачами і напівсміхами, але не напівпоезією. Це калейдоскоп склеєних розбитих дзеркал, але не розбитої надії:

грудень січень – за місяць ти матимеш все що можливо
все що тільки залишилось після істерик і втрат
це початок любові що зрештою вже неважливо
я вдивляюсь у дзеркало й бачу порожній квадрат

Звісно що переживання – це процес, коли викреслюється певна поведінка чи рішення (в одному з віршів Наталя підсумовує – від слова «сум»? – : «одну із уявних адрес // не давай її більше нікому наталю») в результаті коливань маятника роздумів від «помсти» до «прощення», але це завжди праця людського єства, боротьба між Старим та Новим Заповітом, молитва страждолюб’я, в якій замість «Амінь» стоять рядки:

бо бути самою для мене тепер не найгірше
найгірше – не чути відлуння на тій стороні

«Чотири любовних історії» – під такою назвою об’єднані чотири Єво-розкаянних печалі, подвоєні чорно-білі клавіші меланхолійної туги з присмутком розпачу:

як легко
ти видираєш крихкі сторінки
гладиш поламані бильця
лишаючи відбитки туги

– ритм збитий, надірваний, сухий, як і серце, яке прокачує лише кров’яні тільця, еритроцити і надає можливість існувати, але не підстрибувати від думки: «Життя – це Я, любов»:

поки падає сніг
поки плівка не стерта не випещена
вогкими пальцями світлом тремкого чекання
розповідай історії про людей з крихкими серцями

Іноді здається, авторка навмисно провокує читача своєю різкістю, розповідає про «близькість що не єднає», але в ці моменти розумієш – наскільки щемливі, самотні, прогірклі від сліз її рядки:

хто буде першим – тому до країв тебе спити
той хто останній – його не тримай тільки збав

самості осені де досі падає листя
важчає крок і ніхто не обернеться вслід
тіні твої що виходить з порожнього міста
тихо злітаючи понад дерева і під

Читаєш і свою душу опускаєш в чужу/іншу душу – «наше мовчання побило останні рекорди», «я пам’ятаю про тебе я досі з тобою» – наче відро в споконвічну криницю осмути, і ніяк не може відро дістати цієї жалоби – «навіть якщо ти не хочеш не згадуєш навіть» – : такі глибинні ці римовані ридання:

це гра в чотири видихи торкни
брунатну тишу сіль порожніх спалень
де навіть тіні тихі і печальні
і бачиш так неначе бачиш сни
де все що мала все тепер твоє
де вчора знала більше ніж сьогодні
де три руки як три тривкі акорди
коли немає правил або є

Іноді у авторки хочеться запитати, хіба літери, слова створені, щоб жалі печалити чи тугу мінорити? Адже із вірша у вірш, як снігове груддя нарощується здавлювання невиплаканого –«ця пристрасть закінчиться швидше ніж інші // ці кроки назустріч мов іскорки гаснуть і гаснуть», навіть чути хрускіт пальців (чи душі?) у нервових пересмикуваннях:

ми ніколи не стрінемось
потяг в якому ти їдеш –
пустельна ящірка
що лишає обірвані хвости вагонів
між висхлих залізничних стебел
між зміщених хребців пам’яті
яку ти вже не боїшся втратити

І нарешті героїня ніби скидає із себе тягар, відроджує щось далеке-далеке, близьке-близьке – надію: жити, почати усе з початку, сміятися і плакати лише коли стоїш під дощем від його крапель; героїня дивиться в небо і бачить не хмари, а Сонце (навіть, якщо воно за хмарами), дивиться у дзеркало і бачить не себе, а дорогу, залиту промінням надії і життям:

тонкі твої пальці нечутно торкнуться чола
а потім із нього мов сніг струсять розпач і втому
о дівчинко дивна невже ти забути могла
старий фотознімок де ти не належиш нікому?
це літо останнє лиш обриси срібних видінь
ще довго світитимуть мляво стікаючи долі
крихка танцівниця чи схожа на неї півтінь
гарячим піском засипатиме тугу поволі

В книзі «Гра в три руки» Любов постає не загнаною вовчицею, обкладеною червоними мотуззям і прапорцями, а як пташка, що зламала крильце і весь час ховалася доки це крильце не зрослося, а потім випурхнула з набридлої місцевості і полетіла шукати щастя…

… залишитися наче усе збулося
наче ніхто і не винен що сніг і будень
стануть одним коли мовиш своє «алло»
й слухавка стерпне а значить ти є ти будеш

І відчувається сила, духовна зрілість і совісність Любові:

спробуй її спинити спробуй відбутись жартом
і не зірвати голос і не зірватись з краю
зрештою це не важко навіть якщо і не варто
більше стягати пасом жили що протікають

Поезії Наталі Пасічник одночасно можна назвати денником Любові, філософськими роздумами про сенс буття (адже любов – це є сенс Людини і Господа), навіть розшифрованими текстами розталих снігів, які струмками-рядками розповідають, що їм наснилося за довгу зиму. Поезія, Любов, Добро – це слова синоніми. Книга Наталі саме про добро, але не в матеріальному розумінні, а в тому, що коли людина закохується – вона страждає, мучиться, переживає, одним словом душа проходить крізь пекло страждань і тортур вибору, обов’язково очищується, стає дзвінкою як волошка, чистою, як морський вітер, сильною, як час, і вдумливою, як дощ.

є коридор є вертання туди де дзеркала
тихі й прозорі де сніг і ніхто не вмирає
де не шкодуєш що втратила більше ніж мала
і пам’ятаєш дрібниці а головне - забуваєш

все закінчилось і кожен із нас обережний –
руки не зв’язано але й не випито з чаші
губиться губиться в межах зими чи за межами
місто в якому ти плачеш

Книга Наталі Пасічник – це солодко-чорні страждання помножені на ніжність, доброту і піднесені в ступінь жіночості і квітневого еротизму. Висока поезія!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-03-22 15:23:39
Переглядів сторінки твору 3878
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.053 / 5.5  (4.695 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 5.011 / 5.5  (4.579 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2014.08.08 07:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-03-25 13:59:29 ]
Вельми симпатично про вельми симпатичне.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Костянтин Мордатенко (Л.П./Л.П.) [ 2009-03-25 14:48:50 ]
Шановна Майстерень Редакція!
Відверто радий, що Ви відгукнулися. Мені було важливо, щоб хто-небудь відгукнувся (ну, Ви знаєте, як буває, батьки біля кабінету УЗВ (рос. УЗІ) чекають: хлопчик чи дівчинка? Отак і я, що воно буде, адже це перше моє таке висловлювання щодо книги. Але знаєте, що скажу - сподобалось... Колись Діма Княжич (а я його більше ніж поважаю) робив мені комплімент, що у мене є здібність аналізувати (ні-ні, я не вихваляюсь. Та й кому я ще це можу сказати? Адже одне спілкування - в інтернеті, бо наживо у себе в місті немає можливості взагалі так говорити. Хто є, то старі діди, якім приїлася і поезія і ця колотнеча - думки про вічне їх більше хвилюють...) Тому що можу вам ще сказати - ДЯКУЮ!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мельников (М.К./Л.П.) [ 2009-05-09 23:52:35 ]
Вражає глибина відчуття і майстерність висловити свої враження.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Костянтин Мордатенко (Л.П./Л.П.) [ 2009-05-11 22:15:30 ]
Володимир Мельников - дякую , друже, за добре слово! Бажаю Вам всього найкращого!
Щиро, Костя.