ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.08.14 17:50
В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...

Василь Дениско
2022.08.14 13:53
Напевно є загроза вторгнення з півночі… Бо вже місяць, як у нашому селі розташувався військовий підрозділ. За цей час воїни побудували (на стратегічних напрямках) фортифікаційні споруди та загородження. Але я не про це. Повіз, у черговий раз, проду

Юрко Бужанин
2022.08.14 12:55
Ти надзвичайно красива...
І не зовнішністю лише.
Флюїдів душевних злива
Вітрило надме до Сейшел.

Найчарівніший куточок,
Ця філія Раю земна,
Лиш гляну у твої очі,

Козак Дума
2022.08.14 10:57
Війна ця – партія у шахи,
такий собі стрімкий гамбіт,
де захотів шкільний невдаха,
покласти на лопатки світ.
«Адін нарот» ялозив перла,
та планував дитячий мат.1
Я покажу їм «Ще не вмерла»,
сконає! – хитро думав кат.

Віктор Кучерук
2022.08.14 05:36
Радісним дзвоном наповнив
Душу мою літній день, –
Жайвір вгорі невгамовно
Зроджує звуки пісень.
Небо, прозоре й глибоке,
Переповняє блакить, –
Хмарка легка ненароком
Сонце сховала на мить.

Ніна Виноградська
2022.08.14 00:01
Схід сонця у пустелі без яси
Заглянув за високі піраміди.
Вітри об сфінкси витерли носи
І полетіли у сади Колхіди.

І Грузію обнявши, обійшли
Її красу, що вписана у гори.
Де чути спів щасливої бджоли

Ярослав Чорногуз
2022.08.13 15:20
Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають

Ігор Герасименко
2022.08.13 15:06
Відкрилась дорога дорога

2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,

3
пересувалися – нерівна:

Микола Соболь
2022.08.13 07:52
Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай мені пробачать мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба

Віктор Кучерук
2022.08.13 05:30
Пахнуть столочені трави,
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.

Микола Соболь
2022.08.13 04:55
Серпнева ніч розбудить цвіркунів.
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.

Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.12 22:54
Торгує пізнє небо снігом хмар,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати вже сама,
І щиро молить тишу рута-м’ята.

Тримає пам'ять дні, як древній тин.
Вже сам, немов роса, почав сивіти…
У мені смуток хоче прорости,

Віктор Кучерук
2022.08.12 21:10
Побігло літо навстріч мжичці
І так прискорило цей біг,
Що аж заплуталися в гичці
Ступні його засмаглих ніг.
Ніяк позбавитись не в змозі
Від товстих стебел ботвини, -
Тепліє літо поруч досі,
Подарувавши день ясний.

Ольга Олеандра
2022.08.12 20:50
І знову бажання сильне, і знову палають щоки.
Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
у різні боки, на різні системи і небокраї.
Напевно, я божевільна. Я все ще тебе кохаю.

Я все ще… ти хочеш знати? Це моління, не питання.
Не мусиш відповіда

Микола Соболь
2022.08.12 19:20
– Скажіть, Безрукове Сергію,
де Ваш акторський апогей?
– Про роль одну я дуже мрію…
зіграти хочу – Сашу Грей.
* * *
– Куме, чув такі я слухи у мистецькім світі –
в Моісеєва дитина з’явиться у квітні!
– Що Ви, куме, оце диво. Аж кусаю лікті.

Козак Дума
2022.08.12 19:08
Під жахливе сирен голосіння
та розриви снарядів, ракет –
посадили звитяги насіння
у надії на сходів букет.
Ми саджали своєї звитяги насіння,
зупиняли кривавий бенкет!

Ще трудились удень і ночами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Дмитро Дроздовський (1970) / Критика | Аналітика

 Епоха непомічених смертей...
Пам’яті Миколи Холодного

Дуже важко писати подібні матеріали. Психологічно важко. Ще місяць тому ти спілкуєшся із людиною, знаєш, що в будь-який час — вона тут, на цій землі в Україні. Ця людина — жива, вона самість, індивідуальність. І раптом все обривається. Змінюється догори дригом... І вже інший час, у якому когось немає, в якому щось втрачено... Одного життя більше немає, натомість — силуети, згадки, мемуари, пам’ять. Як це страшно, коли світ втрачає одну людину, і наскільки ми звикли у статистиці не помічати трагедії однієї людської долі. Смерть є смерть, а ми й надалі існуємо, борсаємося, копирсаємося у власній неспроможності збагнути світ.
Це ще добре, якщо ми пам’ятаємо про минуле, а якщо після смерти людини, яка постала проти совєтської системи, яка вийшла на рівень внутрішньої відповідальності, сили, якщо цю людину навіть не згадали в тій самій Незалежній Україні. Боже, останнім часом із цією самої незалежністю — постійні профанації. І в мене мимохіть закрадається запитання: а чи ми заслуговуємо на ту “оспівану”, але таку далеку він внутрішньої потреби Незалежність? Чи ми усвідомили відповідальність змісту цього слова? От мову “регіональну” російську вводимо, поруч – ура-патріоти бісяться в агонії ненависті; пишуться листи, звернення до найвищих інстанцій. І безодня. Нічого немає. Тільки проблема і все. І на цій тотальній проблемі — одна маленька смерть однієї маленької людини.
Знаєте, ХХІ століття — це буде епоха трансформації самого поняття пам’яті. Людина інформаційного суспільства сприймає власну історію, всіх тих, із ким вона починала, хто створив цю людину, як якісь архівні дані, не більше.
У березні 2006 року не стало Миколи Холодного... І хто про це згадав? Одиничні матеріали трапились, і все. Розумієте, девальвація пам’яті, свідомості, історії. І це не спорадично. Взимку, в лютому, наприклад, не стало Михайла Москаленка, блискучого перекладача, працівника “Всесвіту”, надзвичайно чистої людини. І хіба хтось оцінив цю втрату?
Страшно жити на межі викривлення і дивитися, що пам’ять перетворюється на інформаційний коктейль у келиху прагматизму...
...Микола Холодний зіграв надзвичайно важливу руль у моєму житті. Він допоміг, несвідомо, природно, бо так могло бути. Бо він знову (як дисидент, як лицар, який був змушений захищатися сарказмом, сильним і мускулястим сарказмом!) мав постати проти постсовєтської системи, проти тіньових зв’язків. І він це зробив, бо не бачив для себе іншої альтернативи. Розумієте, є люди, які знають суть життя. Життя — це проекція нашого несвідомого, наших страхів, переживань, вчинків. Але саме ми його формуємо і несемо відповідальність за нашу реальність. Але пристосуванство за останні десятиліття набуло нечуваного престижу. Простіше грати роль блазня, забуваючи, що саме блазень завжди був тим, хто міг сказати правду, страшну, нищівну правду про систему “при дворі”. А ми цього боїмося.
Але не всі. Знаю, що Холодного багато хто не любив, його не розуміли, боялися. Але Микола Холодний ствердився як людина, як поет. Так уже склалося, що наше інтерв’ю із паном Миколою виявилася (хто б міг подумати?!) останнім прижиттєвим його інтерв’ю. І, за іронією долі, після багатьох спроб, я так і не зміг його й досі надрукувати (прізвище Холодний — як чорна позначка смерті від Матінки Кураж для деяких газет. Та й, прочитавши інтерв’ю, ви прекрасно зрозумієте, чому його так боялися надрукувати в цій “незалежній” Україні...). Що ж, не буду казати про особливості демократії на тлі гуманітарної чуми... Принаймні зараз.
Ім’я Миколи Холодного і досі непрочитане, про його гуманітарну спадщину Україна не знає, а вона, повірте, варта уваги дослідників-літературознавців, студентів-гуманітаріїв (маю на увазі, зокрема, блискуче компаративне українсько-італійське дослідження “Каменюк і Петрарка”, збірка вибраного “Усмішка Джоконди” тощо).
Пам’яті Миколи Холодного, мого наставника і людини, яка мені дуже допомогла, подаю його останнє прижиттєве інтерв’ю про українських шістдесятників, про ситуацію в українські культурі. Пан Микола вже був важко хворий на той момент... Але, сподіваюсь, інтерв’ю буде для Вас цікавим. Світла Вам пам’ять, Пане Миколо! Най земля буде пухом...

Дмитро Дроздовський,
Національний університет
“Києво-Могилянська академія”



— Шановний Пане Миколо, наша розмова йтиме про буремні 60-і роки, про українське шістдесятництво. На Вашу думку, це: бунт? вибух? Хто та когорта, те молоде і нездоланне “гроно” сильних і мускулястих?

— Шістдесятництво – це був вибух критичної маси. Шістдесятники – це покоління 60-х кінця 50 років, як-от Володимир Лучук, Василь Симоненко, Борис Мозолевський, Ярослав Ступак (новела «Гординя» у “Вітчизні”), інші прозаїки: Валерій Шевчук, Володимир Дрозд, Євген Гуцало...

— Цей вибух був українським за духом?

— “Прямолінійно” відповісти не можна. Були тут творці віршів-паровозів. Це особливо стосується Івана Драча – до університету периферійного комсомольського діяча. Ця комсомольська закваска далася йому взнаки. Вірш “Моя Програма” є одою Програми КПРС; схваленій на ХХІІ з’їзді КПРС, – так звана програма побудови комунізму за 20 років. На всіх перехрестях висіли транспаранти: до комунізму залишилося стільки-то років. Або “Наздоженемо і переженемо Сполучені Штати Америки з виробництва продуктів на душу населення”. Поступово Драч “сповз” до панегіриків кайзерівському шпигунові Ульянову-Леніну. Якщо на перших кроках творчості героями його віршів був сільський люд, то незабаром відбувся помітний крен до образів Пікассо та іншої космополітичної братії.

— Чи мали Ви на той час взірець? Що, немовби ланцюгова реакція, спричинило цей вибух в інших?

— Вибухом були вірші Євгена Євтушенка, наприклад “Танки ідуть по Празі”, “Один день Івана Денисовича” Солженіцина, “Кіра Георгіївна” Віктора Некрасова. Українське шістдесятництво – то детонація цих антисталінських явищ, повстань у Воркуті, Норильску, Кінгірі, Новочеркаську, Кривому Розі.
І, звичайно ж, засудження Хрущовим на ХХ та ХХІІ з’їздах сталінських репресій, замовчуваного аж до 90-х років ХХ століття Голодомору в Україні. Прагнення визволитися з-під ярма соцреалізму. Справжню революцію у свідомості радянської творчої інтелігенції спричинила книга Роже Гароді “Про реалізм без берегів”. Гароді поплатилася членством у Французькій Компартії... Це й події в Чехословаччині 1968р, або «празька весна» і ще раніше під час придушення повсталих народних мас в Угорщині, Познані, зведення горезвісного Берлінського муру, ганебні наслідки Карибської кризи, відомий лист Пальміро Тольятті про соціалізм із людським обличчям. Каталізатором шістдесятницьких процесів було в Україні її колоніальне становище, курс КПРС на єдиний радянський народ, злиття мов та націй, одне слово, русифікація. Отже, шістдесятництво – це рух за виживання.

— Як Людина змогла оговтатися від ілюзорності радянського буття, яким чином народилася справжня Людина із Гомо Совєтікуса? Здається, радянська система створила людину нової совєтської свідомості, де немає місця для релігії, Бога...

— Насправді всі люди жили подвійним життям. Партія брехала народові. Народ брехав партії. У кишені лежав партквиток, а дітей потайки ніс хрестити до попа.

— Де шукати, на Вашу думку, коріння, суть шістдесятництва?

— Коріння шістдесятництва варто, на мою думку, шукати в самій людській природі, в діалектичному законі заперечення, єдності і боротьбі суперечностей, чого, до речі, не заперечували так звані “класики марксизму-ленінізму”, якщо вже не казати про Тому Аквінського або Григорія Сковороду.

— Скажіть, що являє собою людина-бунтар, людина-шістдесятник? Якою є свідомість цілого покоління, колективна свідомість тих бунтарів-лицарів, які постали проти оманливої та ілюзорної реальності?

— На свідомість мільйонів, якщо вона в них була, впливали такі апостоли правди, як (у Росії) Андрій Сахаров, Петро Григоренко, Володимир Буковський, до них і з ними Абрам Терц і Юрій Даніель чи, пак, Микола Аржак. А. Терц – Андрій Синівський. В Україні – В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Лесь Танюк. Окремо варто сказати про «Собор» Олеся Гончара “Мальви” Романа Іваничука, “Березневий сніг” Івана Чандея, «Неопалиму купину» Сергія Плачинди тощо. Ці автори належали до старшого покоління, але естетикою й ідейно їхні твори органічно доповнювали шістдесятницьку літературну палітру.
У малярстві предтечею шістдесятництва був Федір Манайло, ще раніше – Ганна Шостак-Собачко, бойчукісти А після осуду сталінського мракобісся в проламану стіну ринули, власне, шістдесятники Володимир Патик, Панас Заливаха, Алла Горська, Людмила Семикіна, Орест Яворський, Любомир Медвідь, Василь Перевальский...

— Чи мала антирадянська хвиля розуміння Бога, потребу в Богові, Віру? Чи були Ви особисто релігійною людиною?

— Бог у моєму серці був, є й буде. Для умовного шістдесятника Дмитра Павличка Богом був Ленін. Від Бога і богомольних чи набожних батьків він відрікся ще у збірці “Чорна нитка”.
На обкладинці було зображення гуцульського чи покутського юнака, котрий рве на своїй шиї нитку із хрестиком. Для шістдесятника Миколи Воробйова за Бога теж був Володимир Ілліч. Воробйов навіть обладнав на покуті ленінський куточок. Він із Кордуном – продуцент космополітичної еквілібристики, яка нікуди не веде і ні до чого не закликає. Народ їхніми творіннями не зачитувався. Але така поезія, як у них і в їхніх епігонів на кшталт Софії Майданської, має право на існування як альбомна лірика.

— Якою була Ваша мета? Чого прагнув і вимагав кожен із тієї когорти?

— Моєю метою було звільнення України з-під московського ярма, чи іґа. Очищення української землі від москалів, як від татаро-монголів (нащадками яких вони є), німців, поляків тощо. Нещодавно прочитав сексуально-біологізаторский роман якоїсь Дзвінки Матіяш “Реквієм для листопаду”, відредагований її сестрою Богданою. Які тут цілі? Навіть не одразу й збагнеш. Ну поспати, “похавати”. Така собі філософія чотириногої істоти, комахи. Ніякого тобі бунтарства, протесту, як, скажімо, в “Соборі” Олеся Гончара або в його “Чорному ярі”. Щоправда, Матіяш – одна й інша – не належать до генерації шістдесятників. Це якість монстри без попередників і наступників, як нарості на березі.
Під час грози я неодноразово втрачав стадо. А коли прояснювалося небо, вівці знову збігалися до мене, як ніби нічого й не сталося. За мною закріпилася дефініція патріарха самвидаву, за тезою інших ярликодавців – класика самвидаву. Моя поезія робила своє діло, а я лише стояв з боку і спостерігав, немов мірошник, як могутні камені перемелюють бур’ян на комбікорм худобі. Різна публіка заходила в мій вітряк, але я віддавав пріоритет звичайній людині. Моїми віршами в 60-х зачитувалися і студенти, і прості робітники та академіки. Якось Олександр Підсуха хвалився: “Оце їздив на Сумщину. Один вчитель цитував мені Ваші вірші”.

— Чи міг рух “шістдесятництва” (якщо ми кажемо про це як історичний вибух-супротив), настати раніше (пізніше)?

— Раніше цього бути не могло. Пізніше – так. За Горбачова. А за незалежности і поготів. Скасували інститут цензури, не стало КГБ, помітно підупали акції стукацтва на ближнього.

— Що було ідейним наповненням шістдесятництва? Що Ви тоді читали? Чим дихали? Це ж був інтелектуальний вибух? Чи не так?

— Допоки в моїй гуртожитківській кімнаті наєнки, григорени, томенки пиячили, я до 11 вечора просиджував у Публічній Бібліотеці і у спецфонді та загальнодоступному запоєм читав поезію та прозу Розстріляного відродження. Теж робив і в бібліотеці Стефаника у Львові. А ще користувався приватними книгозбірнями Грабовецького на вул. Халтуріна у Києві, тепер, напевне, Паньківській, Мефодія Рябого в Кукавці на Вінничині. Книжками Івана Кошелівця та Євгена Маланюка, що дивом потрапляли в Україну через залізну. Робив фотокопії статей Дмитра Донцова про Шевченка (“Один козак із мільйона свинопасів”), про Лесю Українку (“Поетка українського рісоржімента”), Сергея Єфремова “У пошуках нової краси”. Читав Плужникові “Недугу”, “Сині етюди” Хвильового, самвидавні манускрипти В’ячеслава Черновола «Лихо з розуму», «Правосуддя чи рецидиви терору» Анатолія Марченка, “Сповідь” Михайла Амальрика, “Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?”,”2000 слів із ЧССР в добу Олександра Дубчека” Джона (Івана) Коляски, “Освіта в УРСР в московському зашморзі” чи десь приблизно за такою назвою, самвидавський матеріал про провал дисертації якогось московського цеківця, лист українських інтелігенток до українофоба Шульгіна, Солженіцина “Раковий корпус” у машинописі, про смерть Сталіна “5 березня 1953 року”, вірші Йосипа Мандельштама в машинописі, лист Розкольникова до Сталіна, Світлани Алілуєвої “Двадцять листів до друга”, усі сценарії Сергія Параджанова, особливо його заборонених фільмів, вірші Василя Симоненка у списках...
Радянську дійсність я зненавидів із віршів Миколи Бажана типу “Людина стоїть в зореноснім Кремлі”, Рильського «Ми збирали з сином на землі каштани” тощо. Разом із тим, мене вражала художня майстерність Бажанових “Різьблених тіней”, “Листа до волошки» Максима Рильського.

— Шістдесятництво і Помаранчева революція. Член Київської НСПУ Володимир П’янов стверджує, що між цими явищами є місток, своєрідний зв’язок, який і призвів до супротиву політичному режимові, що склався за останні 13 років в Україні. Як на Вашу думку, чи є він насправді, чи це іще одна містифікація? Що є спільного між Помаранчевою революцією і “бунтом поколінь” 60-х років?

— Шістдесятництво до Помаранчевої революції навряд чи стосується. Для шістдесятництва домінантою слугував самвидав. Помаранчева революція була всенародною реакцією на фальсифікацію виборів. Людину ошукав своїм “комунізмом” Ленін, на 3-му з’їзді РКСМу. Сталін (1000! чи скількись там тонн сталі як передумову). Хрущов (електрифікація плюс хімізація). Інша справа – шукати якісь аналогії з рухівськими баталіями на Хрещатику.
Чи є щось спільне між Помаранчевою революцією і “бунтом поколінь” 60-х років? Вважаю, що немає. Помаранчева революція ставила конкретне завдання – провести до влади кандидата у президенти України Віктора Ющенка. А ось Рух, а не шістдесятництво прагнуло бачити президентом В’ячеслава Чорновола. Чорновола вбили. Ющенка намагалися теж вбити. Вантажівкою. Не вийшло – отруїли. Схожий почерк. Шістдесятники майже не вдавалися до демонстрації, тим більше – з висуненням політичних гасел. Згадую мирний смолоскиповий похід від Інституту харчової промисловості після літературного вечора шістдесятників до пам’ятника Іванові Франкові, зібрання 22 травня біля пам’ятника Шевченка, демонстрація до ЦК КПУ після затримання міліцією учасників зібрання біля Шевченка.
Вбрання, скажімо, Чорновола на Софіївському майдані гетьманом несло в собі елемент театралізації. А ось поховання патріарха Володимира перетворилося в політичну демонстрацію й її розгром. Це чимось нагадувало Сенатську площу з декабристами і бойню біля будівлі Центрального виборчкому в Києві. Бунт у Кривому Розі десь 1962 чи 63-го року чимось нагадує ситуацію біля виборчкому. Лише тут не встигли сили реакції застосувати зброю.
Я брав участь у акціях “Геть Масола – Кравчука” та “Кучму геть”. Тому на Майдан ішов, маючи за плечима досвід цих демонстрацій. На Майдані народ говорив прямим текстом. Не було двозначностей. А моя шістдесятницька поезія і виступи були побудовані на двозначностях (вірші – й досі). Твори мої потрібно читати між рядками. Усі вони мають подвійне дно. Будь-яка іронія базується на підтексті. Моїми кумирами тут були Володимир Cамійленко, Тарас Шевченко, надто з його сарказмом, якоюсь мірою П’єр Беранже, а особливо Байрон. Брав я уроки в автора безсмертного «Злодія» Василя Симоненка. У свою чергу, в силовому полі моїх віршів перебував і Симоненко, і Стус, і Борис Мозолевський...
Більше про це можна дізнатися зі збірки “101-й кілометр” та монографії Юлії Шкляр. За ставлення до мене нинішньої влади яскраво промовляє Почесна Грамота Верховної Ради України та нагрудний знак, довічна державна стипендія, Верховної Ради Ураїни та нагрудний знак, довічна державна стипендія, призначена Президентом України Ющенком – істинно народним президентом. Її мені призначено як письменнику, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність. Деякі штрихи до мого творчого портрету внесуть публікації в періодиці, Грамота Спілки письменників, дипломна робота випускниці Дрогобицького університету ім. І. Франка Оксани Кебус “Естетика героїчного в поемах Миколи Холодного”.
Багато корисного я взяв у житті від Володимира Дроздовського, його колеги по Одеському університету ім. І .Мечникова Михайла Шевченка, від Павла Тичини, Володимира Коломійця, Миколи Жулинського. На цілу низку посилань про Оксану Пахльовську можна натрапити в моїй монографії “Каменюк і Петрарка”, яка й досі належно не оцінена. Про мою поезію та її європейський контекст навів яскравий ілюстративний матеріал Іван Марченко, поет з неординарним аналітичним мисленням.
Були потуги створити якесь “покоління сімдесятників” (цим займався ЦК ЛКСМУ та КГБ), однак вони зазнали фіаско. І ще одна деталь. У 60-х, щоб заглушити, притлумити політичний самвидав, КГБ поширювало у списках різноманітні поради з інтимного життя, вегетаріанства, проте загнати самвидав літературної опозиції в сумнівне русло так і не вдалося. Гебістській червоній шапочці не повезло. Спільне те, що тон в обох випадках задавала молодь! Спільна ідея “Україна для українців”.



Подаю уривок зі студії Юлії Шкляр про Миколу Холодного

Поетична творчість Миколи Холодного

Скарбниця української літератури двадцятого століття була збагачена завдяки творчості шістдесятників. Явище шістдесятництва зародилось не тільки як потреба свіжого струменя (напряму) в літературі, а й як дзеркальне відображення політичних, соціальних, моральних та економічних проблем, як відлуння на наслідки війни, на культ особи; як голос тих, чиє незадоволення станом країни зростало з кожним безглуздим вчинком тоталітарної системи.
А тому творчий спадок шістдесятників сьогодні є надзвичайно цікавою темою для різнобічних досліджень, бо звучить в його рядках нота протесту і обурення, і у великій мірі цей спадок є символом опозиції комуністичній партії, страхіттям тоталітаризму. Більшість поетів та письменників, що долучилися до цього руху, брали активну участь в суспільному житті і в творенні опозиційної комуністичній політичної сили. А тому важко сумніватися в тому, що підтекст кожного рядка несе в собі реальну картину тогочасної дійсності.
Сьогодні вмирає нація,
А світ очманів на футболі.
Сьогодні комусь на згадку
Подарували літак.
Сьогодні у полі дядько
Гнилий підібрав буряк.
Більшість із цих вільнодумців заплатили за свої сміливі слова роками неволі, а деякі –життям. Багато хто, пройшовши через цькування і переслідування, арешти і допити, ще й досі залишається в тіні, сподіваючись на справедливість, очікуючи на визнання...
...Творчість М. Холодного багатогранна і різноманітна, сповнена обуренням і небайдужістю, гострим словом і широким спектром актуальних питань, зрідка філософською задуманістю і гумором, майже завжди викривальним характером, голою правдою, сарказмом. М. Холодний не співець "чудовної природи", не запопадний пролетарський писака, він – волелюбний бунтар, який не проміняв власне слово на приватний добробут.
Вдавшись до анонімності, на що погодиться не кожний творець, Микола Холодний посилає за кордон свої перші збірки – реальні картини з життя українців у "єдиному і неподільному" союзі зі своїми "сестрами" у віршах (збірки "Крик з могили", "Захалявні вірші з України", "Сутеніє в душі"). Поезія Миколи Холодного високо оцінювали закордонні критики, його проза відзначалася тими ж таки закордонними преміями, в той час як його батьківщина мовчала, пильно слідкуючи за ним, перекриваючи йому кисень у вітчизняних видавництвах.
А проте, автор не зраджує своєму стилеві і не перестає творити поезію, яка висвітлює недоліки комуністичної системи, злочинства стосовно народу, що проявлялися в арештах, гонитвах, обшуках, переслідуваннях, у знищенні квіту нації, у залякуванні живих її представників, тим самим влучно передаючи задушливу українську суспільну атмосферу шістдесятих років ("Сьогодні", "Привид", "Хтось йому цілиться в спину", "Дзвін").
Проблеми сучасного політичного та економічного розвитку України, умови її відродження, відомі персонали посідають важливе місце в поетовій творчості. Автор не бачить поки що сприятливих обставин і позитивних зрушень, зауважує на тому, що стара генерація політиків і посадовців, змінивши маски, тепер вдало пристосовується до нових умов, висміює і засуджує одвічні пороки можновладців ("Братія веде" "Життя в багні", "Політ у замкненому просторі", "Трактир")...
Один із найкращих, на нашу думку, творів М. Холодного про персонали – це поема-реквієм "Чорновіл". Вона залишає враження своєю емоційною напругою – найбільшого обурення підлістю вчинку ворогів, їх холодною штучністю, хижацтвом, найсильнішої та найкипучішої викривальної хвилі, яка оголює перед читачем правду політичних ігрищ та безчинств. Відкрито оголошено невипадковими смерті С. Бандери, В. Івасюка, А. Горської. Поема пройнята емоційністю, настроєвістю: горе, обурення, ненависть, бажання помститися винуватцям такої втрати – все це переплітається і звучить в єдиному заклику – до боротьби.
Поетична творчість Миколи Холодного є неординарним, оригінальним і своєрідним зразком поезії шістдесятництва. Проблематика, стильове наслідування, прямолінійність у висловленні думки неодмінно вимальовується на тлі неповторних, властивих тільки Холодному рис – гостроти слова, викривального характеру кожного вірша, буйності закликів до дії, твердої, не прикрашеної ліризмом думки, філософічністю. Стиль М. Холодного впізнається одразу, головна ідея і проблематика його поезії завжди носить у собі дух опозиційності, нескореності, відважної наснаги до протистояння з одвічними силами зла, що в сучасний автору період мали обличчя комуністичних служак, готових виконувати будь-який наказ без вагання.
Сучасність диктує нові правила соціального життя і політичних ігрищ, де негативне і темне перевтілилося в інших і плете нові тенета, дає М. Холодному багатющий матеріал для його подальшої творчості. І ми ще не раз почуємо знайомі нотки обурення, саркастичного глузування, заклик до змін на краще, і будемо знати: це – Микола Холодний.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-06-03 22:50:33
Переглядів сторінки твору 2368
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.545 / 5  (4.817 / 5.36)
* Рейтинг "Майстерень" 4.516 / 5  (4.721 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 2018.10.12 18:19
Автор у цю хвилину відсутній