
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.18
16:14
Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
2021.01.18
13:13
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
2021.01.18
13:09
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
2021.01.18
10:53
І ось вона, омріяна зупинка,
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
2021.01.18
09:49
Забиваєш цвяхи у серце -
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
2021.01.18
08:47
А мені не потрібні сніги.
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
2021.01.18
08:45
Горішня мрія!.. А слова ж які!
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
2021.01.18
07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
2021.01.17
22:29
дихати свою зиму
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк
2021.01.17
22:25
Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
2021.01.17
15:49
Христа любил и князь Владимир,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,
2021.01.17
15:41
Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...
Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...
Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.
2021.01.17
15:30
Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоілася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчии, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всіи підлозі бу
2021.01.17
15:26
День, як аркуш, простерсь. Обростають товстою корою
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди
2021.01.17
14:15
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
ІІ
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
ІІ
2021.01.17
11:32
За царювання Вови Цзи,
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.
Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.
Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Той, хто не вміє впасти!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Той, хто не вміє впасти!
У поетичній візії Ігора Павлюка летальні мотиви переважають над вітальними: «церковний дзвін останнього трамвая/ і той ліричний напис на вінках»… Лірика «Камертону» має здатність дивувати як спалахом щасливих миттєвостей: «ллється вітер із рукава./ І далеких коханок плечі…», так і розчаруванням: «і доньки трав’яні слова». Поезії автора відзначаються тонкою метафорикою: «без нічної сорочки Місяць/ із зорею танцює вальс».
Творчості І.Павлюка притаманна фрагментованість, що окреслює експресивні стани ліричного героя: «Вітер. Флейта. Гніздо і зорі./ І тривога. І трепет. Сіль/ Вдома. Юність. Немає горя./ Скоро осінь –/ Пора весіль…». Знаходимо чудовий паралелізм: «плаче дівчина боса/…розчарована осінь…». У кількох віршах зустрічаємо лейт-мотив космосу: «хати дідівської космос засніжено милий», де «сіно пахне космосом віків», хоча «землю і космос люблю я любов’ю простою». Ці поезії як відгомін авторських конвульсій з приводу деструктивного спрямування життя, бо «чекаєм того, що вже відбулося…». Мотив кохання наскрізь пронизує збірку: «бачив тебе я на древніх, мов час, іконах,/ але на конях/ любив». З висоти своїх літ ліричний герой звітує: «колишня моя любов –/ прокурор на Страшних Судах», бо «я із неї богів почав». Якось пафосно та дещо патетично звучать рядки про призначення митця: «поет – то наймит, що посадить квіти/ на пальцях журавлиної звізди».
У збірці вдало застосовано новітній прийом колажу епітетів: «вітер гірський гіркий». Паронімічна гра слів надає віршам ще більшої трагічності: «Співаю./ Спиваю./ Радію чужому щастю», де «нема ні вина, ні вини». Патронімічний каламбур вкраплює у поезію перчик винятковості: «опальний світ, опалий цвіт старого саду». Настояні часом та непересічністю порівняння І.Павлюка: «вмерзає у скло горизонт, як у гени переляк», «смакую печаллю, мов тілом сухого вина», «і дояться кров’ю корови, рябі, наче долі». Свідома тавтологія «боюсь боятися» слугує звуко-підсилювальним навантаженням поетової любові до життя: «Померти за ідею – то святе,/ та я б волів померти за діброву». Вдало використовує обрамлення: «летіти вміли/ не вміли впасти», акцентуючи на тому, що просто жити – це ще не подвиг, а сенс полягає у тому, аби «зламавши двері своєї пастки», з’ясувати: заради чого досипати цю ніч…
2009р
Творчості І.Павлюка притаманна фрагментованість, що окреслює експресивні стани ліричного героя: «Вітер. Флейта. Гніздо і зорі./ І тривога. І трепет. Сіль/ Вдома. Юність. Немає горя./ Скоро осінь –/ Пора весіль…». Знаходимо чудовий паралелізм: «плаче дівчина боса/…розчарована осінь…». У кількох віршах зустрічаємо лейт-мотив космосу: «хати дідівської космос засніжено милий», де «сіно пахне космосом віків», хоча «землю і космос люблю я любов’ю простою». Ці поезії як відгомін авторських конвульсій з приводу деструктивного спрямування життя, бо «чекаєм того, що вже відбулося…». Мотив кохання наскрізь пронизує збірку: «бачив тебе я на древніх, мов час, іконах,/ але на конях/ любив». З висоти своїх літ ліричний герой звітує: «колишня моя любов –/ прокурор на Страшних Судах», бо «я із неї богів почав». Якось пафосно та дещо патетично звучать рядки про призначення митця: «поет – то наймит, що посадить квіти/ на пальцях журавлиної звізди».
У збірці вдало застосовано новітній прийом колажу епітетів: «вітер гірський гіркий». Паронімічна гра слів надає віршам ще більшої трагічності: «Співаю./ Спиваю./ Радію чужому щастю», де «нема ні вина, ні вини». Патронімічний каламбур вкраплює у поезію перчик винятковості: «опальний світ, опалий цвіт старого саду». Настояні часом та непересічністю порівняння І.Павлюка: «вмерзає у скло горизонт, як у гени переляк», «смакую печаллю, мов тілом сухого вина», «і дояться кров’ю корови, рябі, наче долі». Свідома тавтологія «боюсь боятися» слугує звуко-підсилювальним навантаженням поетової любові до життя: «Померти за ідею – то святе,/ та я б волів померти за діброву». Вдало використовує обрамлення: «летіти вміли/ не вміли впасти», акцентуючи на тому, що просто жити – це ще не подвиг, а сенс полягає у тому, аби «зламавши двері своєї пастки», з’ясувати: заради чого досипати цю ніч…
2009р
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію