ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Сидорів
2019.02.19 16:51
В мистецтві
Справжнє місце для пера -
Це не меморіал на кладовищі,
Не п'єдестал чи будь-яка гора -
Нехай вони і незрівнянно вищі.

Так само є у кожного різця,
Багра, кувалди, лома чи сокири,

Лариса Пугачук
2019.02.19 12:14
рік. Бєлгород. Марину знаю вже з півтора року. Кілька років тому вона з 23-ти річною донькою перебралася в Бєлгород з Луганської області. Наодинці розмовляє зі мною українською мовою. З почутого від Марини: «В мене в Бєлгороді тітка рідна живе, одинока

Дмитро Куренівець
2019.02.19 11:11
Ця печаль є невимовна,
Біль пекучий не мина.
При столах – стільці порожні:
Моїх друзів вже нема.

Тут від їхніх слів зайнявся
Революції пролог.
Тут співалось їм про «завтра» –

Олександр Сушко
2019.02.19 10:12
Я сьогодні іду. Над душею стояти не буду,
Ще в обіймах твоїх, а думками давно вже не тут.
Для розлуки найліпше пасує зима, місяць лютий,
А кохання здихати тихесенько загнано в кут.

Хоч повага і приязнь до жінки закладені в генах,
А сім'я - це

Віктор Кучерук
2019.02.19 06:31
Коли в шумливі вишиванки
Причепуряться ясени, –
Приходь безбоязно до ранку
В небачені ще мною сни.
Приходь щоніч з-за виднокраю,
Немов зоря, – звіддалеки, –
Куди щоразу посилаю
Я обнадійливі думки.

Сонце Місяць
2019.02.19 03:53
Ця самота є дощовою.
Від моря, над відтінки вечорові,
понад рівнини дальні й ген за овид,
здійметься в небо, що близьке їй, та
впаде із неба врешті на міста.

Дощить кругом у нечіткі години,
де всі провулки досвіту чекають,

Ярослав Чорногуз
2019.02.19 02:16
Небо потемніле над землею
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.

А моя собі шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,

Вероніка Новікова
2019.02.19 01:18
Вже зима минає, а ти й не знав,
ритуально п'яний або тверезий.
Світ тобі ні мати, ані Тереза.
А війна, мій хлопчику, й не війна.

За недобрий ранок і добру путь,
за червоний сніг, що зійде за місяць.
Безпорадні спогади часом бісять:

Анастасія Поліщук
2019.02.18 16:14
Моє волосся трохи розпатлане, як і мозок
Десь на четвірку за шкалою від
Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
До десяти – ідеально розчесане
Локон постійно
Тулиться до підборіддя
Мій погляд застряг
Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної до

Олександр Сушко
2019.02.18 14:55
Музи заслабли, хворіє крилатий мій кінь,
Критик сказав, що віршую я дуже погано.
В пущу іду викорчовувати штурпаки,
А на Парнас хай стежину торують титани.

Збився приціл, а на рими утратився нюх,
Грона сонетів подібні, неначе сосиски.
Досить у

Юрій Сидорів
2019.02.18 12:13
Наївся - і спить під зимовим наркозом
Ведмідь, завалившись у власний барліг.
Щоб тіло спочило і втомлений розум,
Зими дочекавшись, і я би заліг.

Не буде вертепів, курантів, колядок,
Прикрашених сосен, ялин і смерек -
У сплячці надійний душевний по

Вікторія Торон
2019.02.18 12:02
Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки.
якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
Та нагло сяйнув об’єктив -- і хтось запишався з утіхи,
хтось горе своє поволік -- і очі воно обпекло.

На дні міліонів умів, між коренів душ зціпеніл

Анонім Я Саландяк
2019.02.18 11:42
ЩОДО ПРИМІТИВІЗМУ – ПРО ФОТОШОПИС... ... а от вам про мій інтерес до простого-примітивного (в зображенні загалом)... що актуально у “нинішньому комп’ютер-інтернет-facebook ” - такий, наприклад, діалог: - Ярослав Саландяк: ... то ж... у фотошопі!!! - Л

Лариса Пугачук
2019.02.18 09:21
Бєлгород. 2015 рік. В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти.

Тетяна Левицька
2019.02.18 07:32
Зими набридло помело,
але наснилося село,
стежина біла.
В цукровій пудрі хвойний ліс,
на соснах, тертий сир, кумис -
миттєво з'їла б.
В креманці неба - хмар вершки,
як дотягнутись? Не з руки,

Віктор Кучерук
2019.02.18 06:32
Осяяні місяцем стигнуть сніги,
Пружніють овіяні вітром дерева, –
А я помираю між них від нудьги,
Немов незабруднений лист аркушевий.
Сьогодні немає зігріти кого,
Хитання жіночі повсюди відсутні, –
Розпачливо й тужно гукаю: “Агов!..”,
Та чується вс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Луцкова (1971) / Поеми

 Плач за рожевою птахою
Замість вступу
Року 1539 в день Святої Єлизавети у замку князів Острозьких з'явилася на світ Божий дівчинка. Мати, Беата Костелецька, нарекла її Гальшкою. Батько, князь Ілля Острозький, старший брат засновника славнозвісної греко-слов'яно-латинської Академії Василя-Костянтина Острозького, помер за три місяці до народження своєї дитини, залишивши їй маєтності і статки.
У 14 років Гальшка стала дружиною українського князя Дмитра Сангушка, якого невдовзі убив шляхтич Мартин Зборовський.
Згодом один із офіційних опікунів Гальшки Острозької, польський король Сиґізмунд-Август обманним шляхом видає її заміж за 64-річного графа Лукаша Гурку. Коли було викрито цей обман, Гальшка подала заяву до Королівської ради з оскарженням насильницького шлюбу, а у листі до Гурки написала, що скоріше помре, ніж буде йому належати. Таємно виїхавши із Варшави до Львова, Гальшка і Беата оселяються у Домініканському монастирі. Довідавшись про це, король через посланця скерував Беаті суворий наказ: повернути Гальшку своєму законному чоловікові. Незабаром до монастиря підступили і загони Гурки. Коли було припинено подачу питної води, втікачі капітулювали. Гальшка була ув'язнена Лукашем Гуркою в його родовому замку, де провела на самоті довгих 14 років, не бажаючи підкоритися волі старого самодура. Лише його смерть визволила княжну, - вона повернулася до Острога.
Мовчки взяла Гальшка в долі останній скупий дарунок - нечисленні дні спокійного життя у рідному місті. Вона була такою багатою! Проте ніколи так гостро не відчувала своєї бідності, бо не було поряд ні дитини, ні по-справжньому близької людини, ні сил, щоб жити далі. Та Господь дав Гальшці зрозуміти, що є у світі інші цінності - важкі недзвінкі монети, що звуться пізнанням. Тому у своєму заповіті княжна надала щедру фундацію Острозькій Академії - "шість тисяч коп грошей лічби литовської". У цьому ж заповіті усе своє рухоме майно Гальшка дарувала слугам, простим людям, що її оточували і просила, щоб її "тіло грішне..., як християнський закон велить, в Острозі в церкві Замковій або в костелі римському поховати". Проте, як переповідається у давній острозькій легенді, Гальшка не померла, а перетворилась у птаху.
Якось на моє підвіконня упало дивне перо - рожеве, як ілюзія воскреслого. Так я спізнала політ...

Спроба ескізу життя княжни Гальшки Острозької - першої у Східній Європі жінки-меценатки вищої освіти. Виконано не маляром.

Шкіц І. Крила

Яке обличчя!.. Писано по нім
Життям і вітром - сонячно і хмарно.
Розкрилля брів (тоненькі, аж сумні)
Такі нестримні - аж насправді гарно.
Штрихами уст покладено печать.
Вдивляйтесь, очі зір, у вимір інший:
Рожеві птахи з виміру летять.
Чи з вирію? Чи з вимрію? Чи з віршів?
Авжеж, летять - близенько до трави,
Рожевий пух обтрушують на п'яльці.
Наздожени! Одненького злови -
Вберуться в пір'я збайдужілі пальці.
...Блудила голка вишитим у снах, -
Іще боліла сколена долоня, -
Коли з'явився той самотній птах,
Коли він тихо сів на підвіконня,
Коли умить забув свої пісні
Й рожеві крила скинув необачно...
Розкрилля рук ( гарячі, аж земні)
Такі відверті - аж насправді лячно.
Яке обличчя!.. Зоране усе.
Сльоза найглибша, наче плугом, крає -
Печаль журбі полуднати несе.
Не вберегла. Він більше не літає.
Стріла спинилась. Курява вляглась.
Прощальний легіт - хвилями на воду.
Червона кров по небу розлилась
І потекла. До заходу. Чи сходу...


Шкіц ІІ (незримо присутній). Острог. Дзвони

...Тоді я був ще дуже молодим -
Впивався сонцем і сміявся дзвінко, -
Коли її у мій просторий дім
Нежданно привела одна чужинка.
Була тяжба в її скупих речах.
Ввійшла - й одразу впала на коліна
(Тавро, як чорна хустка, на плечах):
"Прийми її. Вона - твоя дитина".
Я зашарівся. "Доня? Доню... Дон!" -
Мов задзвонили дзвоники сріблясті.
Моя дитина - це таки не сон.
Моє маленьке - і найбільше - щастя.
О, мій великий - і найменший - гріх,
Освячений небесними отцями!
Якщо життя - розлущений горіх,
Нехай зачепить землю корінцями.
Ді-ділі-ділі-доню-ділі-дон!
Росте трава з порепаного тіла.
Ув інший світ пройшла без перепон
Моя дитина. Кажуть, відлетіла.
Чи бачиш звідти? Тато вже старий.
Заклякли руки і робить не годні.
Вже й трохи змерз. Течуть йому з-під вій
Дві сиві річки - дві сльози холодні.
Коли на серці чорно від ворон,
А небом кружеляють хмари білі,
Я часом кличу знову: "Доню! Дон!..
Ді-ділі-ділі-доню-ділі-ділі"...


Шкіц ІІІ. Розп'яття над столом

Цей довгий дощ болючий, наче сповідь
В чиїхось ще не скоєних гріхах,
Іде в душі, затоплює, мов повінь,
Заплутується, б'ється у думках.
Очей віконця - в сірім павутинні.
В куточку серця ще жевріє Бог.
... На березі прадавньої Горині
Свої вогні запалює Острог
В холоднім замку і халупах чорних,
І мовчки зирить з-під кошлатих брів,
Як труться долі у життєвих жорнах,
Як день згорає чи й уже згорів.
У цім полоні, начебто на волі,
Мовчать святі - зі стінами злились.
Летять за хмари змучені тополі
І розбивають скам'янілу вись.
Яка брудна, яка холодна хата -
Розсипані уламочки душі.
Під церквою безкрилі янголята
Вмирають на промоклім спориші.
А ти у жмені маєш трохи неба,
У другій - мить, лише єдину мить.
Устань з колін. Молитися не треба.
А Бог... Він є. Він просто зараз спить.
Не плач: сльозами моря не напоїш,
Не захистиш таврованих птахів.
Цей довгий дощ... І перед ним не встоїш.
Бо стільки ще нескоєних гріхів.


Шкіц ІV. Тінь

"...Я так втомилась! Ллються коси з пліч,
А я не в силі їх спинить руками.
Сей камінь сірий, стіни - віч-на-віч,
Хвилини, що отут стають роками.
О, Боже мій, яка вже я стара...
Годочків тих - немов піску в Горині.
До Тебе, Боже, йти мені пора.
Збиралась вчора я. Збираюсь нині.
От тільки коси... Мамо, заплетіть.
Допоможіть, матусенько Беато.
Як важко жити!.. Чом так важко жить?
Добраніч, мамо. Я лягаю спати.
Я так втомилась. Серце, ніби хрест,
Невпинно у терпінні кам'яніє.
Недобра доле, твій безжальний перст
Мене позбавив крихітки надії.
Як річка, що виходить з берегів,
Русло єдине я собі шукала.
Старенький клен востаннє облетів,
І я, безсила, клену в ноги впала.
О, Боже мій, яка я молода...
Чого ж весна завчасно пожовтіла?
Сльоза застигла, мов гірська слюда.
Невже колись я плакати уміла?
А ця пожежа... Як мені болить!..
Хіба людині може так боліти?..
Палає час. Не встигну загасить.
Я ще жива. Я ще хотіла жити"...

Шкіц v. Рама.

І буде так: закриються уста,
Останні фарби одкровення зблиснуть, -
За знаком королівського перста
Мою картину в гарну раму втиснуть.
... А що король? Король собі - і все.
Усенький шлях - від столу і до трону -
Король висОко голову несе,
Щоб не згубить, бува, свою корону.
У нього під короною - думки,
Затягнуті у вузол, щоб їм трясця!
Король розумний, добрий! Він такий! -
Роти щербаті плямкають від щастя.
Предовгі руки ловлять кожен знак.
Маленькі очі бігають, як миші.
Не чути навіть гавкання собак
У цій нестерпній, цій проклятій тиші!
А що? Вклонюся! Зуби цокотять
Од радості... Чи холоду? Чи страму?
Напевно, кинусь руки цілувать:
Король мені пожалували раму!
Сплетіння прямокутників, кругів,
Щоб це життя перетворить у нежить.
Я вийду з рамок, наче з берегів,
І буду говорити, як належить!
Вже досить є з народження німих,
Чиїм рукам завжди потрібні пута.
А королі? У нас шукають їх.
Щоб не боліла спина розігнута.


Шкіц VІ. Заповіт

" Я не слабка, не зломлена, о ні!
Ще б'ється сила у моєму слові.
Я ще горю в шаленому вогні
Життя, надії, віри і любові.
Я знаю те, що зло - порожній плід,
Що воля - не повинність, а потреба.
Я залишаю людям заповіт,
В якому стільки сонячного неба.
Я залишаю людям заповіт.
Ви чуєте: земля весною дише.
Колись, напевно, цей упертий світ
Ще стане справедливим і мудрішим,
Небесне возз'єднає і земне,
І зійде справжнє сонце в краї отчім.
Дарма, що все коли-небудь мине:
Я залишусь твоїм, Остроже, зодчим.
І буде в Академії світать.
І зродять серце й розум дивні вірші.
А я хотіла вам лише сказать:
Ви чуєте?.. Земля весною дише,
Весною усміхається до вас, -
Голубоока, барвами розквітла.
Ідіть разом крізь простір, вічність, час
Дорогою, котра веде до світла.


Шкіц VІІ. Вікно навпроти

Тобі кімната стала замала.
Ти виросла із неї, як з одежі.
До себе кличуть піднебесні вежі,
Повітряна дзвіниця, мов зі скла,
Виблискує... Тут янголи ночують,
Рожеві хмари і рожевий сніг.
Заходь сюди, - вони тебе не чують
За співом сурм архангельських своїх.

...Все відчинилось - ні ключів, ні шпар,
Ні шпор для коней ані їх, крилатих.
Вікно навпроти - без гардин і штор.
На те воно й вікно, щоб спокушати.
За ним давно нема чужих облич.
Не в хрест - у хрестовину вбито цвяхом
Короткий сон: торкнися, - і облиш.
Тобі так личить знову бути птахом!
Тобі кімната стала замала.
Твого мовчання більш ніхто не слуха.
Була сльоза - гаряча, як смола.
Була в садку рожева завірюха.
Прибігли діти: гай, рожевий сніг!
Такого снігу ще ніхто не бачив!..
А ув очах засніжених твоїх
Вікно навпроти світиться і плаче.
Черкни крилом - одразу відчиню.
Рожеве пір'я упаде за ґрати...
В тісній кімнаті (Боже, що чиню?)
Своє пташа також учу літати...

1999



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-11-22 00:41:42
Переглядів сторінки твору 4335
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2018.09.04 16:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-24 13:32:57 ]
Гарно, світлано ти описала як багаті плачуть... в шістнадцятому столітті.
І король з рамою виглядають як і нинішні.
"...и темница тесна и свобода одна
на нее мы с тобой уповаем..."
Не Робінзон Крузо, але стільки живого.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-24 19:48:32 ]
Чистоту, простоту мы у древних берем,
Саги, сказки - из прошлого тащим,
Потому что добро остается добром
В прошлом, будущем и настоящем :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-24 16:14:14 ]
Світлано, а це все?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-24 19:49:33 ]
"Ведьмы вас не пугают шабашем?" (із тієї ж баллади :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-11-24 19:59:45 ]
І справді - трагічна доля, але щось-таке в ній є високе. Може, то була ціна за те, що лишилась в історії?
Слу, от не знала, що в 16 ст. і українські князі поводились, як бусурмани, жонилися на дітях :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-26 00:55:21 ]
Ну, якщо врахувати, що одній із 11-27(все сперечаються - із ліку збилися)дружин Мохаммеда, Аіші, було 6-7 років (за деякими джерелами), то видається, що укр.дівчата заміж виходили у зрілому віці :) Не переймайся - у Гальшки із Сангушком усе було "по любві". Принаймні, так історики кажуть.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-25 09:56:29 ]
Тю, Чорняв ти чого? Нині діди відкрито з правнучками живуть, а в часи Тараса Бульби живого в мідному бику запекти вважалося за розвагу. І млосні панянки споглядали не те щоб дуже, але з цікавістю. До аутодафе мабуть далеко, коли на вогнище вели беззахисних і захисних ще з свічкою в руках і молитву бубніти заставляли.
Світлано, а кажуть щастя не в грошах, а в їх кількості. Так в чому щастя, Світлано?
А про синю птіцу в тебе нічого такого немає?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-26 00:44:10 ]
У Чорнявої є про синю птіцу! Із фото! Дужже (правда, із присвятою не нам...)
А про щастя у Асадова пошукай - "от кочки и до Казбека" :)
А ти, Саню, більше щасливий чи більше синій?..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-11-27 00:34:00 ]
...щось мені серце недобре віщує :(
мабуть, відповідь буде негативна, Світланко :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-29 00:37:13 ]
Здається, не надто розсердився :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2009-11-26 00:59:34 ]
Ну нашкіцовано багацько.
Якось мушу сісти та иважно переребрити.
Але перші враження - (с)ніжно-рожеві!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-26 14:22:58 ]
Вважай на бритву, севільський цирюльник :)) Давай, Юрцю! Бо мій редактор був ніжним та лагідним ("шкіц" - хотів саме він, у мене було "штрих" :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-11-27 00:32:43 ]
Я вже, Світланко, перечитала кілька разів.
іще буду
мені сподобалося – бо чітко йде лінія головного мотиву, випукло виписані деталі, і є там такі милі дрібнички, що просто приваблюють;
але, очевидно, цей сюжет можна б і позакручувати ще панорамніше, ні?
у подальшому


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-29 00:36:23 ]
:)Із верховинок справді краще видно панорами :)Хтозна, Василинцю, чи буду ще повертатися до Гальшки. Думаєте, варто?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2009-12-12 22:37:09 ]
думаю, варто, якщо ввести ще якісь сюжетні ходи, у Вас це добре вийшло, отже, якщо ...
то й ...
почекаємо скількись там часу
бо цікаво ж :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-27 12:46:38 ]
Пошукав у Асадова. Згоден з ним. Тому і запитую в тебе. А синій це як - чи не служив в жандармерії царській або НКВС-ГБ? Ні, мене тоді і на світі здається не було.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Луцкова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-29 00:42:18 ]
:) Сань, чесслово, не знаю, що тобі про щастя відповісти. Мені, мабуть, найбільш ближче класичне "от Гельвеция": щоб любити робити те, що потрібно робити :) А чого ти мене запитуєш? Невже ощасливити хочеш?.. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-11-30 10:09:31 ]
До Гальшки варто повертатися.
Світлано, нам звичайно не зрівнятися поки з славними нащадками Цезаря у грі в футбол, поки що, але як поглянути, то не такі вони й особливі ці хлопці Країни Телят певно. І серед них бувають славні, хоч і люлять спагетті. Один комісар Катані чого вартий. Поважаю. І Челєнтано свойський і Котуньо і в Аль Бано з Роміною може ще зростеться, а Софочка взагалі колись наші соняшники милими ніжками потоптала навіть. Але не забувай про наші паралелі.
Пам'ятаєш льон в пору цвітіння?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зоряна Ель (Л.П./М.К.) [ 2009-11-30 10:15:13 ]
Цікаво вийшло.
:)