ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.02.25 01:26
Я пригощу тебе морозивом…
І замалюю твій анфас
Велібром, віршем, встигну - прозою
І віддішлю в майбутнє нас…
На себе звідти споглядатимо
Найкраще буде олівцем.
Хто зна, щось може ми і втратимо?
Але сьогодні не про це…

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 22:19
І (ХІІІ)
Найвища краса – це краса вірності.

Олесь Гончар

Імлу прониже ніжний сонця спис –
На луках бродять красені Пегаси –
Зберігачі кохання таємниць,

Марґо Ґейко
2018.02.24 21:56
Передсердя одне подаруєш мені?!
Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
Я незручні питання поставлю, pardon!
Ти - Галантний Жуан, Маньєристе, ти - Дон?

Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
Проросте зовсі

Олександр Сушко
2018.02.24 20:46
Не писатиму усе підряд,
Гонорари дуже мені любі.
Ставить видавець дезидерат*:
Казочка дитяча - з морем трупів.

Хай од жаху гикає читач
І ковтає безупину ліки.
Зароблю тоді лише на харч,

Володимир Бойко
2018.02.24 18:19
Король без почту – не король,
Придворних завжди вистачає.
Та при дворі найпершу роль
Не кожен підданий зіграє.

Принцесо всіх двірських інтриг,
Балів придворних королево,
Де твоя щирість кришталева,

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 12:36
Чи винна з інтернету аватарка,
Чи віршів начиталась моїх ти?!
У мене закохалася поштарка
І шле мені закохані листи.

ПРИСПІВ:

Поштарочка, поштарочка, поштарка

Вікторія Торон
2018.02.24 12:33
ПІДСУМОК Дороті Паркер

Порізи болять,
Вода в ріці мочить,
Кислоти бруднять,
Від «хімії» корчить.
За зброєю стежать,
Газ буде смердіти,

Іван Потьомкін
2018.02.24 11:39
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість весні?

Сергій Гупало
2018.02.24 11:19
Шпаркий мороз. До тебе хочу.
Удвох ми завжди непитущі.
Згадаємо і землю отчу,
І польсько-білоруські пущі.

У шибку стукається смуток.
А нас – не можна похилити.
Нас намагаються забути

Василь Світлий
2018.02.24 10:52
Сьогодні зима зразкова,
Вродлива така, казкова.
Пухнастий сніжок рипить.
День, сонце, мороз, блакить.
Що вдієш, пора-порою.
Прощаємось із тобою.
Теплінню брунькує вись.
Ой, зимонько, не барись!

Валерія Скайлайн
2018.02.24 09:51
Піввіку разом –
звучить романтично.
Але на справді
все досить трагічно.

За стільки років
переплутались долі –
Вона не хоче

Олена Кримнець
2018.02.24 09:18
Доторком віддиху тиші мені не поймай,
Крайкою слова безсоння терпкого не руш.
Бачиш, як тіло хвоїнкою тане, сліпма
В жар летячи – в течію твоїх сонячних рук?

Що ж – оберни мене в попіл, у персть угорни,
Профіль солоний мій випий повільно до дна!
К

Микола Соболь
2018.02.24 04:45
Кажете - люди? –
Небо ховає.
Горе усюди.
Миру немає.
Танки, гармати…
Траками поле
Зоране. Мати
Сина ніколи

Домінік Арфіст
2018.02.24 00:53
ранковий ритуал міцної кави…
і сни гірчать якими я блукаю…
і пам'ять – чорний осад ворожіння –
ганьбить закони часу і тяжіння…

усе розмови і хитросплетіння …
побудь іще – я знаю стільки світла…
я розкажу усі мої видіння:

Олексій Кацай
2018.02.23 20:57
Радіаційний, наче стронцій,
і карколомно різномовний,
запертий в черепній коробці,
усесвіт проситься назовні,
туди, де будь-яка істота,
по суті, є Великий Вибух,
де слів обвуглена марнота
міцна, неначе той запридух,

Мирослав Артимович
2018.02.23 20:42
О едем!
Милий спогад – учорашній день,
стук сердець у маєві пісень.
О, як п’янить вчорашній день.

Вчора ще
ми ховались під моїм плащем,
з ніжних уст, захмелених дощем,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Поеми

 КАЗКА ПРО ХОРОБРОГО КОТА ПРОФЕСОРА ТА ЗЛУ КУНИЦЮ МАХУРУ.
1.

Не десь за морями, за краєм землі,
А в нашім районі, в сусіднім селі
Пригода ця сталася. Слухайте, діти,
Було це недавно, минулого літа...

Ген там, край села, обіч темного поля,
Де місяць торкає вершечок тополі,
Стояла хатина, забута всіма.
Нікого в тій хаті давно вже нема.
Облуплені стіни і дах протікає,
У дверях відчинених вітер гуляє.
В кутку, під дверима, темніє нора,
Веде на горище драбина стара.
Та то лиш здається, що хата пустує.
Ви зараз почуєте, хто там ночує!
Прислухайтесь – щось шелестить нагорі...
Ногою стаєм на щаблі на старі,
Драбина скрипить, піднімаємось вище –
І ось перед нами велике горище.

Там темно, там тіні хитаються,
Павук в павутинні гойдається,
Летючі дві миші під стріхою...
В кутку щось ворушиться й дихає,
А місяця сяйво бліде
У щілини б’є де-не-де.

Ось дном догори перекинутий
Баняк почорнілий, покинутий.
А от купа сіна попрілого,
Держак рогача обгорілого.
Відро поржавіле лежить,
І миша горищем біжить.

Біжить, біжучи спотикається,
Бо скоро уже починається
Сьогодні на північ призначена,
За графіком не передбачена,
Нарада, скликає яку
Куниця в своєму кутку.

Нарешті зібралися всі на горищі.
Найближче до ляди висить павучище.
Гладкий, волохатий, завбільшки з кулак,
На вигляд гидкий і на підлість мастак.
Було йому ймення Хомула Сторукий.
Натхнення не дав йому Бог для науки,
Та змалечку вчив його батько-павук:
Щоб кров чужу пить – не потрібно наук.

Під ним на соломі в урочистій тиші
Стрункими рядами розсілися миші.
Великі й маленькі, товсті і худі,
За спинами старших сидять молоді.
Принишкли, хвостами ніхто не ворушить,
Цікавість у поглядах, острах у душах,
Не те дослухають, як вітер гуде,
А дивляться всі, чи куниця не йде.

Напроти мишей сновигають, мов тіні,
Вмощаючись на перепрілому сіні,
Нахабні, зажерливі, злі, як вовки,
І безцеремонні товсті пацюки.
Від них тільки страх, а куниця їм рада,
На них-бо трималась куницина влада:
І в мирнії дні, і в годину війни
Служили у неї у війську вони.
Найстарший між ними носив, як відзнаку,
На лапі передній браслет-залізяку.
Відзнака важка, та вона означала,
Що мав на горищі він чин Генерала.
Безпека цариці – святе його діло!
Отож озирнувсь Генерал підозріло,
Зиркнув на Хомулу, обнюхав баняк
І так, як і всяк, непорушно закляк.

І ось із кутка, вся велична й похмура,
Вилазить поважно куниця Махура.

Наче зорі блищать перестали,
Наче ніч ще чорнішою стала,
Навіть вітер сховався, не свище –
То куниця прямує горищем!
На баняк почорнілий стрибає,
Жестом завченим збори вітає
І, відкашлявшись, як і годиться,
Говорить починає куниця:

– Послухайте, що я сказать вам хотіла.
Пора нам від слів переходить до діла!
Про успіхи я не кажу, вони є.
Та чи задоволене царство моє,
Що тільки-но Сонце встає над полями –
Зникає пітьма, так улюблена нами.
Доводиться день весь сидіть у норі,
В той час, як усі веселяться в дворі.
Тепер щодо суті. Як я тут сказала,
Нам мало, щоб Сонце лиш на ніч сідало.
Нам треба, щоб зовсім воно не зійшло,
Село щоб у темряві вічно жило!
Ну, як вам ця думка? – Усі запищали,
Що кращої зроду не чули й не знали,
Що кличе у темне вона майбуття,
Де всім гризунам буде райське життя.

Та ось мовить слово Хомула-павук:
– Хоч я й не вивчав філософських наук
(В дитинстві умов не було для освіти),
І хоч ця ідея найкраща на світі,
Та думаю я, це непросто зробить,
Щоб Сонце навік перестало світить.

Тут миші хвости свої поопускали,
Сидять і мовчать, мов води в рот набрали.
Їм, бач, не під силу загадка така.
І каже Махура з свого баняка:
– Хто ж відповідь дасть на питання Хомули?
Чого мовчите? Язики проковтнули?
Чи, може, забули, нікчеми, про те,
Що в мене на службі ви всі стоїте?

Уражений словом таким наповал,
Нервово браслетом стряхнув Генерал,
Завмерло горище, ні слова, ні звуку.
І знову промовив Хомула Сторукий:
– Я думаю так: коло нас стоїть хата.
Живе у тій хаті бабуля горбата.
У неї є кури. А серед курей
Горлатий, ну, чисто тобі соловей,
Розгулює півень. Є пить що, є їжа,
Та вранці кричить, наче хто його ріже,
Чи наче вже тиждень у нього мігрень –
Від крику того й починається день.
Отож, щоб він Сонце не зміг розбудить,
Нам треба до ранку ще півня убить.
Одна тільки трудність – котяра там є.
Але то вже діло, пардон, не моє.

– О, мудрий Хомула! – усі закричали. –
Що кіт – не таких ми котів зустрічали!
А півня ми враз! Та й півні вже не ті! –
Хоробра і миша, поки у гурті.

Махура рече: – Коли буде удача,
Хомулі Сторукому щедро віддячу:
За добру пораду у чині підвищу,
Заступником буде моїм по горищу.
Назвем бойову операцію “Шквал”.
В деталях розробить усе Генерал.
Бери, скільки треба тобі, гризунів,
Щоб півень до ранку ось тут ось сидів!

Контекст : Блог Михайла Карасьова "Палітра"



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-21 13:04:22
Переглядів сторінки твору 6478
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.978 / 5.5  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 4.812 / 5.5  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2018.02.15 17:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 13:31:00 ]
А закінчення де?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 13:48:56 ]
Натисни "Блог Михайла Карасьова" в кінці тексту! Із задоволенням почую твою думку, Чорнява Жінко, якщо вистачить у тебе терпіння дочитати до кінця. Сам іноді не дочитую:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 13:53:43 ]
Терпіння вистачить, не сумнівайтесь :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 23:06:15 ]
Ну, Михайле, вже одне те, що я так многа букаф осилила там у Вас, де багато ще казок, говорить саме за себе. Із задоволенням почитала. За рівнем іронії нагадує казки Леоніда Філатова.
А котик добрий, да: "Вхопив лиш за вуха її, а відтак
Голівкою трішки побив об баняк". А міг би вбити.
Карочє, потішили, за що і дякую :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 14:48:51 ]
Чорнява Жінко, Ви тепер мій найкращий друг! Хто обідить - хай начувається! Будем немножко біть головой об баняк:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 22:06:16 ]
Та я в принципі і сама можу за себе постояти так, що мало не здасться :) Але дякую все одно, мій лицарю! :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 14:22:49 ]
Готовий тобі фольклор модерний.
Здоровий.
Читаю - настрій підіймаю!
Світаю.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-21 18:54:30 ]
Ігорю, щиро радий тебе чути. Удачі і нових творів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-22 09:22:15 ]
Повчальна історія і не тільки для діток. А в контексті нинішніх подій як в дзеркалі себе побачить можуть і Галаган і куниця і кіт Проффесор. Добрий кіт, тільки зубки вибив кутні. А мишей поїв. Так завжди - хижак хижаку око не виклюне, тільки зуба вирве. І там і там пєхота страдає.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-22 14:57:56 ]
Дякую, Олександре, за відгук. Хай щастить і твориться. Сподобався мені Ваш переклад з Верховинки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Палагея Кукуй (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-28 17:34:06 ]
Щоб кров чужу пить – не потрібно наук.--влучний висновок.
Далі читаю...подобається страшно, і рима так душу приємно обіймає, посмішна не сходить на вустах, мені вже зробили зауваженння, чому до монітору так посміхаюсь. Кажу: "да то звіт прислали з помилками!".
І далі читаю...

Ну дуже сподобалось, так дотепно. От тільки цікаво, вбили вони півня чи ні, і чи змогли зробити вічну ніч?
А ще питання про Генерала, ота відзнака важка мабуть перстень загублений людиною колись???

:)



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-07-29 08:18:13 ]
Дякую!!