коли я виходжу з дому, гарно вдягнений, облитий одеколоном, в мені прокидається відчуття кохання до тебе. я йду мостом, бачу верби на тому березі річки і відчуття кохання до тебе сильнішає. щодня, виконуючи важливі справи, відкриваючи вікна, зачиняючи двері мене переслідує відчуття кохання. шось не маленьке, мабуть то моє серце, відкривається і душить, відкривається і гріє холодні скроні. і коли ніч відвойовує місто, і чорні смуги тополь падають на асфальт й довкола стихають машини, й солодкі сни захоплюють наші душі, відчуття кохання до тебе стає особливо сильним, неймовірно яскравим: ліхтарі здаються зовсім блідими, а зорі-- крихтами хліба у темному супі.

я би плакав, я би перетинав розхристані груди, зупиняючи теплу кров, але відчуття кохання до тебе... натрапляючи в аптечці на залишки твого гідропериту, хочеться наїстися його і втопитися у ванній, згадуючи платинно-срібне твоє волосся. втопитися і позбутися відчуття кохання до тебе, подумки видираючи платинно-срібні шматки твого, люба, волосся...

відчуття кохання.відчуття кохання до тебе. тільки відчуття, бо те кохання розчинилося, як ранкові зорі, розмокло: як. крихти. у. темному. супі...