
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
2021.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Критика | Аналітика
ЗОЛОТІ ХВИЛІ «ДНІПРА»
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
...............................................
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Тарас Шевченко
Дніпро (він же Бористен) нас, українців, споконвіків об’єднує.
Він же нас не раз в історії і роз’єднував, на жаль...
І тепер, коли правобережну і лівобережну Україну знову хочуть протиставити різні зовнішні та внутрішні вороги нашої держави та й батьківщини (хоча не кожна держава додає відчуття батьківщини), Дніпро у вигляді оновленого відомого журналу знову взявся за шляхетну справу: об’єднувати у срібних «хвилях» свого художньо-інформаційного простору золоті рибки та козацькі чайки сучасної української поезії: від, скажімо, села Нове Хмельницької області – до столиці, від лірики поета-студента Юхима Дишканта до поезії класиків – Бориса Олійника, Василя Чумака...
І в цьому також красива весільна, всесильна магія Дніпра, «Дніпра»...
Більшість поетів, презентованих у цьому збірнику, мені відомі: когось зустрічав на поетичних фестивалях, зустрічах, когось на сторінках журналів, на Інтернет-сайтах, комусь писав передмови до книг (як-от Анні Багряній чи тому ж Юхиму Дишканту), хтось, як Борис Олійник, писав передмови мені.
Серед найзнайоміших бачу тут Надію Гуменюк, Олену Пашук, Павла Коробчука та Марину Ковальчук із рідної мені Волині, Ганну Осадко та Наталю Пасічник із Тернопільщини, киян Олега Здорика, Вікторію Осташ, Світлану Богдан, шеф-редактора журналу «Дніпро» Євгена Юхницю, львів’янина Назара Федорака, Оксану Радушинську із м. Староконстянтинівка, Хмельницька обл...
Тобто так чи інакше, як писав ще один класик світової поезії, «поет поету єсть кунак», – побратим, незважаючи на вік, стать поета, форму чи навіть зміст його поезієтворчості. Тим більше, що «Дніпро», зокрема його головний редактор Микола Луків, має смак до поезії найвищого органічного рівня, адже він сам – автор пісень, які стали народними: найзаповітніша мрія кожного поета, бо ж і сам Іван Франко мріяв відати усі свої вірші за один, який би став народною піснею...
Отож, очевидно, наймудріше дивитися на поезію саме через цю безсмертну призму народної пісні, сторожами і освітлювачами, продовжувачами якої в усі часи і в усіх народів були «поети від Бога».
Творити тишу важче, ніж слова.
Творити тишу на усіх началах.
Аби почути, як зросла трава
У час, коли душа твоя мовчала, –
читаємо у вірші чудової молодої поетеси із Ворзеля Юлії Бережко-Камінської – і розуміємо, відчуваємо, що символ життєвості України – Дніпро – знаходить в собі глибоко високі сили очиститись здоровим свіжим вітром і підживитися від незамутнених близьких і далеких джерел, струмків, річечок, незважаючи на всю хаосну хімічно-пінопластову піну постмодерну на обидвох його берегах, підміну вічних зірок Чумацького Шляху салютними вогнями із набережних дач нових капіталістів, яким поезія та й самі поети потрібні так, як і вони поезії...
Пісенно-фольклорна, бунтарсько-шевченківська нота все одно бере верх у видимій і латентній боротьбі з чужою, генетично ворожою нам дисгармонією форми і безформністю змісту, висвітлюючи тут, у збірнику «Поетичні акорди», три основні, бо вічні, теми поезії: батьківщина, кохання, космос.
Саме асоціації із ними запам’ятовуються найбільше і випромінюють найдзвінкішу душевно-духовну енергію, відомо-видиму ще нашим спільним пращурам, які були поетично щасливими, адже часто бачили свого Бога – Сонце.
Процитуємо кілька строф із віршів наших поетів про кохання, адже саме в них, як і в тихих дзеркальних затоках Дніпра, відбивається наше майбутнє, яке, як відомо, – добре забуте наше минуле. І саме поетам, як «медіумам історії», дано вловити і заіскрити спільну невмирущу красу, як-от рустикально наше:
На воді хитнувся місяць повен,
згасли зорі... Темна студінь дна...
В спраглих душах нуртувала повінь
і несла у тиху вічність нас.
(Ярослав Ткачівський, м. Івано-Франківськ, із вірша «Кожен рік пливе у вічну тишу»).
Або ж (урбаністично наше):
Хлопчина у кедах і светрі смугастім, як джміль,
Сп’янілий від хмелю напівсурогатних напоїв…
Дівчатко з очима, що кольором схожі до хвиль,
З волоссям рудим, пофарбованим сонцем і хною.
(Наталка Проців, м. Київ, із вірша «Станція «Площа Льва Толстого»).
Чи просто космічно-морське, також наше, національне:
Все мирно. Все штильно. Корвети корсарські
У мулі. Зжер лодії "грецький вогонь".
А я за вітрило віддав би півцарства,
Хоч царство моє – не від світу сього.
(Дмитро Княжич, м. Київ, із вірша «Лишивши відбитки прибою у мушлях»).
І – на завершення – про сам Дніпро (Іван Левченко, м. Київ, із вірша «Парасолі добра»):
Я мінору припас у рядки про сьогоднішній ранок:
Про туман над Дніпром і холодні дощі...
Хтозна, де воно спить – світле сонце кохане?
Хтозна, де ті слова – світлі фарби душі?
«Світлі фарби душі» – «ті слова» – як бачимо, є у журналі і книжці поезій, надрукованих у ньому в 2009 році, яку Ви тримаєте в руках.
Начитавшись такої довірливої лірики, так і хочеться з доброю усмішкою співати услід за давнім автором журналу поетом Дмитром Луценком, дещо змінюючи рядок його, вже народної, пісні про Київ: «Дорогими для мене стали... вірші «Дніпра».
Тому цитувати варто всіх, надрукованих у журналі (нехай вибачать нецитовані: я вибирав наосліп), хочеться знати біографії поетів та бачити їх фотографії, адже серед них однозначно є ті, хто завтра цитуватиме нас, любитиме цей і Той світи, по-мамайськи оберігатиме все, що було святим для предків, є святим для нас і буде далі і далі, доки кигичуть чайки, ловиться золота риба, луска якої при сході і заході Бога наших предків – Сонця – так поетично нагадує хвилі Дніпра.
* * *
Отож, бажаю нам усім затишку і здоров’я, щоби пережити те щастя, яке нас чекає.
А справжня поезія, яку Дніпро і «Дніпро» ніколи не зраджували, допоможуть нам у всьому.
Будьмо і тримаймося!
Ваш Ігор Павлюк,
лауреат Народної Шевченківської премії.
Контекст : http://maysterni.com/publication.php?id=49011
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗОЛОТІ ХВИЛІ «ДНІПРА»
(Передмова до збірки поезій авторів журналу «Дніпро» «Дніпрові хвилі» (К.: ТОВ «редакція журналу «Дніпро», 2009. – 160 с.)
І Дніпро, і гори!
...............................................
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Тарас Шевченко
Дніпро (він же Бористен) нас, українців, споконвіків об’єднує.
Він же нас не раз в історії і роз’єднував, на жаль...
І тепер, коли правобережну і лівобережну Україну знову хочуть протиставити різні зовнішні та внутрішні вороги нашої держави та й батьківщини (хоча не кожна держава додає відчуття батьківщини), Дніпро у вигляді оновленого відомого журналу знову взявся за шляхетну справу: об’єднувати у срібних «хвилях» свого художньо-інформаційного простору золоті рибки та козацькі чайки сучасної української поезії: від, скажімо, села Нове Хмельницької області – до столиці, від лірики поета-студента Юхима Дишканта до поезії класиків – Бориса Олійника, Василя Чумака...
І в цьому також красива весільна, всесильна магія Дніпра, «Дніпра»...
Більшість поетів, презентованих у цьому збірнику, мені відомі: когось зустрічав на поетичних фестивалях, зустрічах, когось на сторінках журналів, на Інтернет-сайтах, комусь писав передмови до книг (як-от Анні Багряній чи тому ж Юхиму Дишканту), хтось, як Борис Олійник, писав передмови мені.
Серед найзнайоміших бачу тут Надію Гуменюк, Олену Пашук, Павла Коробчука та Марину Ковальчук із рідної мені Волині, Ганну Осадко та Наталю Пасічник із Тернопільщини, киян Олега Здорика, Вікторію Осташ, Світлану Богдан, шеф-редактора журналу «Дніпро» Євгена Юхницю, львів’янина Назара Федорака, Оксану Радушинську із м. Староконстянтинівка, Хмельницька обл...
Тобто так чи інакше, як писав ще один класик світової поезії, «поет поету єсть кунак», – побратим, незважаючи на вік, стать поета, форму чи навіть зміст його поезієтворчості. Тим більше, що «Дніпро», зокрема його головний редактор Микола Луків, має смак до поезії найвищого органічного рівня, адже він сам – автор пісень, які стали народними: найзаповітніша мрія кожного поета, бо ж і сам Іван Франко мріяв відати усі свої вірші за один, який би став народною піснею...
Отож, очевидно, наймудріше дивитися на поезію саме через цю безсмертну призму народної пісні, сторожами і освітлювачами, продовжувачами якої в усі часи і в усіх народів були «поети від Бога».
Творити тишу важче, ніж слова.
Творити тишу на усіх началах.
Аби почути, як зросла трава
У час, коли душа твоя мовчала, –
читаємо у вірші чудової молодої поетеси із Ворзеля Юлії Бережко-Камінської – і розуміємо, відчуваємо, що символ життєвості України – Дніпро – знаходить в собі глибоко високі сили очиститись здоровим свіжим вітром і підживитися від незамутнених близьких і далеких джерел, струмків, річечок, незважаючи на всю хаосну хімічно-пінопластову піну постмодерну на обидвох його берегах, підміну вічних зірок Чумацького Шляху салютними вогнями із набережних дач нових капіталістів, яким поезія та й самі поети потрібні так, як і вони поезії...
Пісенно-фольклорна, бунтарсько-шевченківська нота все одно бере верх у видимій і латентній боротьбі з чужою, генетично ворожою нам дисгармонією форми і безформністю змісту, висвітлюючи тут, у збірнику «Поетичні акорди», три основні, бо вічні, теми поезії: батьківщина, кохання, космос.
Саме асоціації із ними запам’ятовуються найбільше і випромінюють найдзвінкішу душевно-духовну енергію, відомо-видиму ще нашим спільним пращурам, які були поетично щасливими, адже часто бачили свого Бога – Сонце.
Процитуємо кілька строф із віршів наших поетів про кохання, адже саме в них, як і в тихих дзеркальних затоках Дніпра, відбивається наше майбутнє, яке, як відомо, – добре забуте наше минуле. І саме поетам, як «медіумам історії», дано вловити і заіскрити спільну невмирущу красу, як-от рустикально наше:
На воді хитнувся місяць повен,
згасли зорі... Темна студінь дна...
В спраглих душах нуртувала повінь
і несла у тиху вічність нас.
(Ярослав Ткачівський, м. Івано-Франківськ, із вірша «Кожен рік пливе у вічну тишу»).
Або ж (урбаністично наше):
Хлопчина у кедах і светрі смугастім, як джміль,
Сп’янілий від хмелю напівсурогатних напоїв…
Дівчатко з очима, що кольором схожі до хвиль,
З волоссям рудим, пофарбованим сонцем і хною.
(Наталка Проців, м. Київ, із вірша «Станція «Площа Льва Толстого»).
Чи просто космічно-морське, також наше, національне:
Все мирно. Все штильно. Корвети корсарські
У мулі. Зжер лодії "грецький вогонь".
А я за вітрило віддав би півцарства,
Хоч царство моє – не від світу сього.
(Дмитро Княжич, м. Київ, із вірша «Лишивши відбитки прибою у мушлях»).
І – на завершення – про сам Дніпро (Іван Левченко, м. Київ, із вірша «Парасолі добра»):
Я мінору припас у рядки про сьогоднішній ранок:
Про туман над Дніпром і холодні дощі...
Хтозна, де воно спить – світле сонце кохане?
Хтозна, де ті слова – світлі фарби душі?
«Світлі фарби душі» – «ті слова» – як бачимо, є у журналі і книжці поезій, надрукованих у ньому в 2009 році, яку Ви тримаєте в руках.
Начитавшись такої довірливої лірики, так і хочеться з доброю усмішкою співати услід за давнім автором журналу поетом Дмитром Луценком, дещо змінюючи рядок його, вже народної, пісні про Київ: «Дорогими для мене стали... вірші «Дніпра».
Тому цитувати варто всіх, надрукованих у журналі (нехай вибачать нецитовані: я вибирав наосліп), хочеться знати біографії поетів та бачити їх фотографії, адже серед них однозначно є ті, хто завтра цитуватиме нас, любитиме цей і Той світи, по-мамайськи оберігатиме все, що було святим для предків, є святим для нас і буде далі і далі, доки кигичуть чайки, ловиться золота риба, луска якої при сході і заході Бога наших предків – Сонця – так поетично нагадує хвилі Дніпра.
* * *
Отож, бажаю нам усім затишку і здоров’я, щоби пережити те щастя, яке нас чекає.
А справжня поезія, яку Дніпро і «Дніпро» ніколи не зраджували, допоможуть нам у всьому.
Будьмо і тримаймося!
Ваш Ігор Павлюк,
лауреат Народної Шевченківської премії.
Контекст : http://maysterni.com/publication.php?id=49011
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ДНІПРОВІ ХВИЛІ» — збірка кращих українських поезій 2009 року"
• Перейти на сторінку •
"Надвечір’я. Журний блиск вина."
• Перейти на сторінку •
"Надвечір’я. Журний блиск вина."
Про публікацію