ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2021.12.06 11:32
Тиша...ні звуку .. скрута в кишенях свище -
Вклала останній гріш у свою державу.
А на печерськім троні сидить небіжчик,
мертва вода обціловує лик блідавий.

Кинувши хрестика, йду цілувати руку

Віктор Михайлович Насипаний
2021.12.06 08:57
Урок останній. Сил немає.
Петрусь на фізиці дрімає.
Хапає сон обох із другом.
Аж тут як гаркне хтось над вухом.
Підняв учитель друзів сонних,
Питає фізики закони.
Малий встає ліниво й кволо,
Бурмоче щось, бо стисло горло.

Олександр Сушко
2021.12.06 08:36
Смерть - сурйозна справа, а не блаж,
Опинився, раптом на межі я.
Буду брати рай на абордаж,
Бо із пекла вигнали втришиї.

А виною те, що я святий,
Согрішив раз тищу (це дрібниці).
В королев опуклі животи...

Микола Соболь
2021.12.06 05:51
А, що приховують сніги?
Не розбереш крізь морок ночі.
Комусь можливо до снаги
дивитись, повня як регоче
і проливає світ без меж,
і витоки стають ясніші…
Було я любувався теж
красою місяця у тиші.

Віктор Кучерук
2021.12.06 05:24
Моє життя – це дар за доброту,
Передчуття, турботу і тривогу, –
За суєту невтомну і круту
Мою дорогу сходження до Бога.
Моє життя – це в серці вічний щем
І на душі таємності покрови, –
Моє життя заквітчане іще
Яскравими сузір’ями любові.

Володимир Бойко
2021.12.05 22:30
Кожне яйце мріє стати куркою. Когось тішить своє щастя, а когось – чуже нещастя. Вирішуючи чужі проблеми, створюєш свої. Усяк дуднить у свою дуду. І вважає, що всі інші грають неправильно. . Живи так, аби хотілося ще. Якщо ніхто тебе не люби

Тетяна Левицька
2021.12.05 21:58
Розпочинався весело роман,
Скінчився безутішно— драмою.
Необережне слово і вулкан,
З глибин душі назовні магмою.

Від любощів до ненависті — крок.
Давно не дарував лілеї ти.
Порвався швидко щастя ланцюжок,

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук

Ярослав Чорногуз
2021.12.05 21:07
Землю вкрив сніжечок де-не-де,
Залишивши острівки зелені,
І зима розпатлана бреде,
Оголившись майже дерзновенно.

Усміхаються собі з-під вій
І берези лагідні усюди,
Виставили разом голі груди,

Євген Федчук
2021.12.05 19:54
Готи Рим узяли у облогу.
Уже вдруге збентежений Рим.
«Вічне місто» полишили боги,
Відвернулися від його стін.
У пихі своїй горді римляни
Геть забули вже, що таке страх.
І що помста за завдані рани
Ще живе у безправних рабах.

Олександр Сушко
2021.12.05 19:25
То шо, колеги? Здрастє! Прозит!
Є в мене плавки із начосом.
Знайшов у баби їх, на возі,
Коли стояв в похилій позі.
А кум-глитай жує кокоси,
Ще трохи - і почине в бозі...
А в хаті, прямо на підлозі
Вляглася гола й боса осінь.

Юлія Івченко
2021.12.05 18:56
І коли ковід торкається її голубої зими,
ця жінка читає книгу « Галя без голови».
Подейкують, що в неї інколи кров із живиць,
що в неї замість канапи — повно сухої трави,
що чоловік червоний часто вертає з пивниць.

Що, б’є, чи лає, чи, хто досконал

Сергій Губерначук
2021.12.05 12:11
Бог наш по крихті з хаосу ночі світло і світ цей створив. * * * Синє небо глибше океану. * * * Царства земного вічний неспокій скоєний тільки людьми. То у гордині, то у зневірі ми. * * * Десь існує інша паралель для бездоганних життів, наших

Тетяна Левицька
2021.12.05 11:07
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК


ЧАРІВНА КАНТАТА

І (XI)

До серця серцем щемно притулись,

Віктор Кучерук
2021.12.05 07:49
До різних витівок зими
Заздалегідь були готові, –
Самі в собі сховались ми,
Пойняті холодом раптовим.
Кінця і ліку вже нема
Різноманітним перешкодам, –
Нагнала холоду зима
В серця, стосунки і природу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Критика | Аналітика

 ЗОЛОТІ ХВИЛІ «ДНІПРА»

(Передмова до збірки поезій авторів журналу «Дніпро» «Дніпрові хвилі» (К.: ТОВ «редакція журналу «Дніпро», 2009. – 160 с.)

Образ твору Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
...............................................
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…

Тарас Шевченко

Дніпро (він же Бористен) нас, українців, споконвіків об’єднує.
Він же нас не раз в історії і роз’єднував, на жаль...
І тепер, коли правобережну і лівобережну Україну знову хочуть протиставити різні зовнішні та внутрішні вороги нашої держави та й батьківщини (хоча не кожна держава додає відчуття батьківщини), Дніпро у вигляді оновленого відомого журналу знову взявся за шляхетну справу: об’єднувати у срібних «хвилях» свого художньо-інформаційного простору золоті рибки та козацькі чайки сучасної української поезії: від, скажімо, села Нове Хмельницької області – до столиці, від лірики поета-студента Юхима Дишканта до поезії класиків – Бориса Олійника, Василя Чумака...
І в цьому також красива весільна, всесильна магія Дніпра, «Дніпра»...
Більшість поетів, презентованих у цьому збірнику, мені відомі: когось зустрічав на поетичних фестивалях, зустрічах, когось на сторінках журналів, на Інтернет-сайтах, комусь писав передмови до книг (як-от Анні Багряній чи тому ж Юхиму Дишканту), хтось, як Борис Олійник, писав передмови мені.
Серед найзнайоміших бачу тут Надію Гуменюк, Олену Пашук, Павла Коробчука та Марину Ковальчук із рідної мені Волині, Ганну Осадко та Наталю Пасічник із Тернопільщини, киян Олега Здорика, Вікторію Осташ, Світлану Богдан, шеф-редактора журналу «Дніпро» Євгена Юхницю, львів’янина Назара Федорака, Оксану Радушинську із м. Староконстянтинівка, Хмельницька обл...
Тобто так чи інакше, як писав ще один класик світової поезії, «поет поету єсть кунак», – побратим, незважаючи на вік, стать поета, форму чи навіть зміст його поезієтворчості. Тим більше, що «Дніпро», зокрема його головний редактор Микола Луків, має смак до поезії найвищого органічного рівня, адже він сам – автор пісень, які стали народними: найзаповітніша мрія кожного поета, бо ж і сам Іван Франко мріяв відати усі свої вірші за один, який би став народною піснею...
Отож, очевидно, наймудріше дивитися на поезію саме через цю безсмертну призму народної пісні, сторожами і освітлювачами, продовжувачами якої в усі часи і в усіх народів були «поети від Бога».

Творити тишу важче, ніж слова.
Творити тишу на усіх началах.
Аби почути, як зросла трава
У час, коли душа твоя мовчала, –

читаємо у вірші чудової молодої поетеси із Ворзеля Юлії Бережко-Камінської – і розуміємо, відчуваємо, що символ життєвості України – Дніпро – знаходить в собі глибоко високі сили очиститись здоровим свіжим вітром і підживитися від незамутнених близьких і далеких джерел, струмків, річечок, незважаючи на всю хаосну хімічно-пінопластову піну постмодерну на обидвох його берегах, підміну вічних зірок Чумацького Шляху салютними вогнями із набережних дач нових капіталістів, яким поезія та й самі поети потрібні так, як і вони поезії...
Пісенно-фольклорна, бунтарсько-шевченківська нота все одно бере верх у видимій і латентній боротьбі з чужою, генетично ворожою нам дисгармонією форми і безформністю змісту, висвітлюючи тут, у збірнику «Поетичні акорди», три основні, бо вічні, теми поезії: батьківщина, кохання, космос.
Саме асоціації із ними запам’ятовуються найбільше і випромінюють найдзвінкішу душевно-духовну енергію, відомо-видиму ще нашим спільним пращурам, які були поетично щасливими, адже часто бачили свого Бога – Сонце.
Процитуємо кілька строф із віршів наших поетів про кохання, адже саме в них, як і в тихих дзеркальних затоках Дніпра, відбивається наше майбутнє, яке, як відомо, – добре забуте наше минуле. І саме поетам, як «медіумам історії», дано вловити і заіскрити спільну невмирущу красу, як-от рустикально наше:

На воді хитнувся місяць повен,
згасли зорі... Темна студінь дна...
В спраглих душах нуртувала повінь
і несла у тиху вічність нас.
(Ярослав Ткачівський, м. Івано-Франківськ, із вірша «Кожен рік пливе у вічну тишу»).

Або ж (урбаністично наше):

Хлопчина у кедах і светрі смугастім, як джміль,
Сп’янілий від хмелю напівсурогатних напоїв…
Дівчатко з очима, що кольором схожі до хвиль,
З волоссям рудим, пофарбованим сонцем і хною.
(Наталка Проців, м. Київ, із вірша «Станція «Площа Льва Толстого»).

Чи просто космічно-морське, також наше, національне:

Все мирно. Все штильно. Корвети корсарські
У мулі. Зжер лодії "грецький вогонь".
А я за вітрило віддав би півцарства,
Хоч царство моє – не від світу сього.
(Дмитро Княжич, м. Київ, із вірша «Лишивши відбитки прибою у мушлях»).
І – на завершення – про сам Дніпро (Іван Левченко, м. Київ, із вірша «Парасолі добра»):

Я мінору припас у рядки про сьогоднішній ранок:
Про туман над Дніпром і холодні дощі...
Хтозна, де воно спить – світле сонце кохане?
Хтозна, де ті слова – світлі фарби душі?

«Світлі фарби душі» – «ті слова» – як бачимо, є у журналі і книжці поезій, надрукованих у ньому в 2009 році, яку Ви тримаєте в руках.
Начитавшись такої довірливої лірики, так і хочеться з доброю усмішкою співати услід за давнім автором журналу поетом Дмитром Луценком, дещо змінюючи рядок його, вже народної, пісні про Київ: «Дорогими для мене стали... вірші «Дніпра».
Тому цитувати варто всіх, надрукованих у журналі (нехай вибачать нецитовані: я вибирав наосліп), хочеться знати біографії поетів та бачити їх фотографії, адже серед них однозначно є ті, хто завтра цитуватиме нас, любитиме цей і Той світи, по-мамайськи оберігатиме все, що було святим для предків, є святим для нас і буде далі і далі, доки кигичуть чайки, ловиться золота риба, луска якої при сході і заході Бога наших предків – Сонця – так поетично нагадує хвилі Дніпра.

* * *

Отож, бажаю нам усім затишку і здоров’я, щоби пережити те щастя, яке нас чекає.
А справжня поезія, яку Дніпро і «Дніпро» ніколи не зраджували, допоможуть нам у всьому.

Будьмо і тримаймося!

Ваш Ігор Павлюк,
лауреат Народної Шевченківської премії.

Контекст : http://maysterni.com/publication.php?id=49011


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Контекст http://maysterni.com/publication.php?id=49011
Дата публікації 2010-06-06 12:28:28
Переглядів сторінки твору 2955
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.10.18 23:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Зелененька (М.К./М.К.) [ 2010-06-06 12:51:44 ]
Гарна передмова. Особливо влучно - акцент про рустикальну лірику! Цікаво буде поетам і літературознавцям.
Щиро.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-06-06 12:54:27 ]
:))
То Вам, Іринко.