ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2018.08.19 10:12
Привезли квасолю бабці лисуватій,
мисочку поставили: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики сол

Ігор Шоха
2018.08.19 09:46
Які роки, які твої літа,
напоєні джерельною водою!
Русалкою цілуй мої вуста,
заворожи і піду за тобою.

Залоскочи і хай несе вода
і забирає у твої покої.
Не забувай, що ти є саме та,

Ігор Деркач
2018.08.19 08:59
Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.

Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни

Микола Соболь
2018.08.19 06:36
«Мутусю! Вечір. І зоря горить…
Час настає прокинутись бабаю.»
Мабуть, оце і є найкраща мить,
Яку я бачив, і яку я знаю.

«Ти не хвилюйся, донечко моя,
Тебе в житті я не віддам нікому!»
І лине тепла пісня солов’я.

Маркіяна Рай
2018.08.19 03:25
Боже, Боже, приходь до мене, як мисливець іде до пастки.
Пташка вирвала власні крила, пташка змучилася за ніч.
Що Ти, Господи, переміниш у хвилину її поразки?
Скільки немочей впаде долі? Скільки випросить в Тебе стріч?

Віра знає круті стежини, що кр

Сонце Місяць
2018.08.19 03:22
salut ненависте всебічна
пекельне раз-у-раз
із блискавицями образ
фотографуючими вічність

& знову ще якийсь із нас
відчувши в собі поклик лише
розвіюване попелище

Ігор Шоха
2018.08.18 21:07
Веслує літо в заводі ріки,
де поїть таїна латаття біле,
і дотики, «нечаяні», руки,
і наше все, що не переболіло.

Стоять човни – прив’язані таки
до нашої верби, що не зотліла.
А біля неї, чи не ті пеньки,

Тетяна Левицька
2018.08.18 19:11
В рідне селище Корчі
Син заїхав по харчі.
Тож поклали в сумку
Кролика і курку.
Качку, гуску, шинку,
І сметани кринку.
Гарний ковбаси кілець.

Шон Маклех
2018.08.18 18:36
Серце темряви
Стугонить в глибинах заліза,
Чорним зайцем стрибає в безодню лісу,
Проростає венами-папоротями
Серед хащів
Над якими завжди гримить гроза:
Синє, наче крило ворона –
Холодне серце темряви

Тата Рівна
2018.08.18 17:32
Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

І коли я встану
Коли я зберу червоні бризки в буке

Іван Потьомкін
2018.08.18 12:51
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сонце Місяць
2018.08.18 00:00
якби не стало цілого світу
лиш тільки бачити & дивитись
лише би жити всіма очима
вартових на хімічнім її весіллі

враже де ми були як часи спинились
чи нас осяяла вища ницість
аби лиш чутися її дітьми

Серго Сокольник
2018.08.17 23:57
Прагну душею пустелі. Бо вже para bellum
З осені смутком, коли надійдуть холоди.
...десь потаємних оаз невичерпні джерела
Так зачекались... Мерщій я полину туди

Мрією, щоб тамувати до творчості спрагу...
(Серед пустелі оази- безцінні дари...)
...а

Ігор Деркач
2018.08.17 22:16
У мене є один секрет на двох,
та я його нікому не розкажу,
інакше буде, – ах! А то і, – ох!
Хоча і не замурзався у сажу.

Є і сюжет один із багатьох,
якими я нікого не принаджу,
хоча один стараюсь за сімох

Ластівка Польова
2018.08.17 21:51
Чекатиму: він з’явиться в житті,
І я змінюсь. І інші будуть весни.
Розчавлена, розп’ята на хресті,
Заради погляду його - воскресну.

У вирі днів бентежних і тісних,
Шукаючи себе у іграх босих,
Я, як вовчиця, стерегтиму його сни

Віта Парфенович
2018.08.17 13:23
Я часто роздумую над поняттям Любов. І з роками все більше розумію, що воно включає не лишень романтичні мотиви, оспівані у піснях і жіночих романчиках. Це набагато обширніше поняття, наскільки набагато, що уявити це можна лише після того, як наб’єш не о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Рецензії

 «Чорний Ворон»: наслідки одноокості.
Відгук на книгу Василя Шкляра «Чорний Ворон».

Сім тисяч гектарів зарослих лісом ярів та балок, котрі тягнуться вздовж Дніпра по землях Черкащини, звуться за йменням найбільшого урочища Холодним Яром. Кажуть, що річка Тясмин колись була рукавом Славути і вся ця місцевість, оточена навкруг водою, слугувала прихистком ще докиївським племенам наших предків. Неприступна для ворога земля наклала на місцевий люд характерні риси волелюбства і непокори. В 17-му столітті холодноярець Богдан Хмельницький своєю визвольною війною врятував від небуття українську державу; вогонь з Холодного Яру, про який писав уродженець цих місць Тарас Шевченко, палахкотів тут в часи Коліївщини. На початку минулого століття піднялися холодноярці проти московських загарбників, і на прапорі їх було написано: «Воля України, або смерть». Перемогли більшовики. Довгі роки радянська влада суворо стежила за тим, щоб імена повстанців не виринули із забуття. Однак, цього, на щастя, не сталося. Відійшов в історію комуністичний режим і з’явилися дослідники. Завдяки старанням одного з них, Романа Коваля, та ентузіастів зі створеного ним клубу «Холодний Яр» проявляються з невідомості герої визвольних змагань, їхні діяння, історія їх трагічної боротьби. За багато років праці накопичилося чимало історичного матеріалу. Врешті, визріли умови і для художнього його осмислення. Не так давно з друку вийшла книга, присвячена цій темі – роман Василя Шкляра «Чорний Ворон».

Твір має доволі гучний розголос у пресі. Більшість відгуків, як це в нас прийнято, не випадають із заданого схвального ряду, іноді вони схвальні до маразматичних тверджень типу: «Вимовлені зі знущальною інтонацією, чужинські словесні покручі в устах козаків є засобом ментального заперечення окупанта» (рецензія «У ворона вік довгий» Анатолія Венцковського). Я ж хочу приєднатися до тих, хто спробував в міру сил об’єктивно оцінити старання письменника.

Василь Шкляр відомий як автор гостросюжетних романів, котрі принесли йому лауреатство на багатьох українських конкурсах. Він і в «Чорному Вороні» зумів створити атмосферу доволі динамічну. Роман охоплює період 20-х років минулого століття. Один з отаманів холодноярських повстанців під іменем Чорний Ворон запекло бореться з московськими більшовиками. Напруга тримається не лише на сюжетних ходах, а й на психологічному рівні: читач відчуває безнадійність боротьби повстанців, неминучість їх смерті – а вони все ж не здаються. Справляють враження і вміло знайдені деталі, які запам’ятовуються, і ритміка твору – роман звучить як пісня, надривно та пристрасно.

До недоліків викладу слід віднести те, що часом згадки героя накладаються одна на одну пластами, і читач з трудом усвідомлює, які ж події відбуваються в реальному вимірі. Не додає позитиву примітивний гумор на зразок філологічних вправлянь зі словом «хуня». Можна назвати й ще деякі недоречності.

Але це - дрібні недоліки проти основного прорахунку письменника, проти помилки, яка значною мірою нівелює позитивні якості його твору. Герой (а він, зрештою, є головним у будь-якому художньому творі) принесений в жертву патріотичній ідеї. Це було б добре в стрілецькій пісні, однак, стало троянським конем в історичному романі.

Ось характерний початок твору: Чорний Ворон просить, щоб ворожка Євдося забрала в нього жаль і страх. Це він робить для того, щоб безжально і хоробро битися з ворогами України. Але при цьому автор геть забуває, що жалю і страху не знає хіба що носоріг через фізіологічні особливості побудови черепа, де майже всю корисну площу займає бойовий ріг. Отож в читача відразу постає запитання: хіба саме такими були повстанці Холодного Яру? Попереджає про це і сліпа Євдося: «Не можна без цього зборонцеві, без страху й жалю швидко себе згубиш». Однак, ні Чорний Ворон, ні, що найприкріше, письменник не взяли пророчих слів до уваги.

Чорний Ворон, зробивши вбивство своїм ремеслом, не без самозамилування каже: «…це вже стане для мене ніяким не бойовиськом, а буденною роботою, від якої тільки болітимуть руки ночами. Так було і тоді, коли ми захопили в полон китайців. Та який там полон, не було в нас ніякого брану, ворогам ми відразу давали раду шаблями, не тратячи куль, тож і того разу підвели косооких до колоди і я показав їм, аби поклали на неї голови». І от « …до колоди підійшов останній. Але от що цікавого було в тому нещасті: голова спереду поголена, а чуб на потилиці заплетений у косичку, і коли він став навколішки й поклав голову на колоду, то раптом узяв ту косичку й задер на тім’я. Це мене розсмішило».

Біда не в тому, що письменник так детально описує криваві епізоди. Врешті, ці деталі можна прочитати і в романі «Холодний Яр» учасника тих подій Горліса-Горського. Біда в тім, що Василь Шкляр і його герої смакують вбивством, насолоджуються ним, їх збуджує «лемент, що дражливо пахне ворожою кров’ю». Передчуття вбивства викликає в Чорного Ворона буквально фізіологічну ейфорію: «…що то за радість така була перед кожним боєм, яка тремтіла в усьому тілі, мов жива істота. Серце співало, в очах розвиднялося, лоскіт бігав долонями. …А коли раптом бій відміняли, напосідало таке, якби ото молодиця враз відмовила тобі в останню хвилину і ти залишився сам на сам зі своїм хотінням».
Варті отамана й інші повстанці: «Вовкулака, не зводячи очей з Касатонова, ковтнув слину. Він уже прикинув собі, як і кого посилатиме в «земельний комітет».
Не обминув письменник своєю увагою і жінок. Ось вам портрет молодої козачки з Холодного Яру: «У бою, казали хлопці, це була сатана, вона рубала з обох рук, ординські голови сипалися, як кавуни, і в найгустішій ворожій лаві за нею залишалася кривава просіка».
Таких цитат в романі можна знайти безліч, без садистського присмаку не відбувається жоден опис бою. Додамо сюди: «Правий вус отамана, почервонілий від крові, що стікала з брови, опустився вниз, але молодецтво так само вигравало на його розпашілому виду» - і портрет вурдалаки готовий.

А тепер дозволю собі навести цитату з роману Ернеста Хемінгуея «По кому б’є дзвін». Великий письменник, який знав про війну і вбивство не з мультфільмів чи бойовиків Джекі Чана, відтворює людські долі в часи кривавого громадянського протистоянні в Іспанії. Захисники Республіки теж убивають ворога, але яка різниця між «почервонілим від крові вусом молодецького отамана» і розмовою героїв Хемінгуея напередодні бою!

« - Ні, - сказав Роберт Джордан. – Я не люблю вбивати тварин.
- А я навпаки, - мовив старий. – Я не люблю вбивати людей.
- Цього ніхто не любить, хіба ті, у кого з головою не все гаразд, - сказав Роберт Джордан.
… - Тобі доводилося вбивати? – спитав Роберт Джордан. Темрява, що зблизила їх тепер, і день, перебутий разом, давали йому право на це запитання.
- Так. Кілька разів. Але не радо.
- І все ж ти вбивав?
- Так, - сказав Ансельмо. – Не раз. І ще буду. Але не радо, і пам’ятаючи, що це гріх …В тих, кому це подобається, завжди є якась гнилизна».

В творі «Гайдамаки» Тарас Шевченко не менш страхітливо, ніж В. Шкляр, описує жахи повстанської війни. Та поглянемо, як сприймають власні вчинки його герої. Не наводжу тут післямову до «Гайдамаків», де Шевченко взагалі закликає слов’ян не повторяти помилок батьків і брататися – це змістило б акценти даної статті. Тому згадаємо лише строки з самої поеми, коли Гонта, порубавши своїх дітей-католиків, просить у Бога кари собі:

«Поніс Гонта дітей своїх,
Щоб ніхто не бачив,
Де він синів поховає
І як Гонта плаче.

…Спочивайте, діти,
Та благайте, просіть Бога,
Нехай на сім світі
Мене за вас покарає,
За гріх сей великий
Просіть, сини, я прощаю,
Що ви католики».

«Отаке-то було лихо
По всiй Українi!
Гiрше пекла...»

Як бачимо, великі письменники намагаються відтворити Правду, а, отже, Трагедію Боротьби. Василь Шкляр ставить собі інше завдання – гіперболізованими засобами донести до читача Ідею. І програє.

Однак, навіть з такого Чорного Ворона, якого нам створив В. Шкляр, можна було зробити якщо й не улюбленого, то хоча б авторитетного для читача героя. Але тут у письменника починаються прорахунки художнього плану. Попри жорстокість і ненависть (а, може, саме завдяки цьому), в романі міг би вималюватися цілісний, потужний характер людини, яка не поступиться своїми ідеалами навіть перед лицем смерті. Міг би, аби автор не ідентифікував себе зі своїм героєм. Для цього у В. Шкляра була прекрасна можливість. Оповідь у творі ведеться то від імені Чорного Ворона, то від імені автора. Отут би залишити героєві його емоційне безумство від любові до України, а авторському тексту придати хоч деяку неупередженість. На тлі такого відстороненого викладу фактів характер головного героя заграв би свіжими барвами, став би випуклим і правдивим. Письменник пройшов мимо такої можливості. Авторський текст практично не відрізняється від роздумів героя ні стилістично, ні емоційно. З таким же хвацьким завзяттям, як це робить і Чорний Ворон, автор пише про звитяги повстанців і змальовує портрети їх ворогів, наприклад: «Митрюха Гєрасімов … ударив мертвого чоботом. ..Його орда сприйняла цю лють, як наказ, кацап’юги юрбою налетіли на мертвого – дрібні, кривоногі, але дуже мордаті, з пласкими, налитими кров’ю мармизами – вони з дикунським гелготанням і матючнею також почали гамселити отамана».
Про що говорити, коли навіть статевий акт у ворогів України відбувається гидко: «…завела Ціля й брата його до підвалу, …тільки замість допитувати розтулила свої хтиві варги, розстебнула на грудях шкіряну жакетку, скинула рожеві панталони і впустила його у свою вареницю».

Символічно, що у старого ворона, змальованого в романі, лише одне око. Однобокість у сприйнятті світу не дає й письменникові відтворити реальне життя. Відсутність кольорів, окрім чорного й білого, не лише збіднює полотно твору, але робить його карикатурним. Елементарне правило письменницького ремесла каже: щоб створити сильного героя, треба протиставити йому сильного ворога. У «Чорному Вороні» (і не я перший про це пишу!) відкриваєш будь-яку сторінку і відразу впізнаєш низькорослого, кривоногого, з тонкою гусячою шиєю, обсипаною прищами, антигероя – та це ж москаль! Боротися Чорному Ворону проти такого ворога навіть легше, аніж Котигорошку кришити голови Змію Гориничу. Тому й виходять герої В. Шкляра пласкими, мов плакати часів Жовтневої революції. «Кольт підстрибнув у руці, але куля пішла бездоганно – якраз у те місце на лобі, де дідько припечатує москалям зірки» - це хіба цитата із серйозного твору? Та ні, скоріше дідусь Панас казку-страшилку розказує дітям. Грайливо, як і в більшості смертельних епізодів, розписує автор бійку козачки Досі з московською шпигункою «сестрою Ольгою». Та притисла Досю до дверей льоху, цілячись у козачку револьвером. «Із піддашшя льоху зненацька вилетів чорний ворон. …тієї миті вистачило, щоб Дося стрибнула. Вона з такою силою зацідила «сестрі Ользі» в голову, що сексота полетіла в один бік, а револьвер у другий. Дося не любила револьверів, Дося любила шаблю. Тому вона навіть не глянула, куди залетіла та цяцька, й підскочила до сексоти, яка вже зводилася на ноги. Дося довбанула її у щелепу, …сестра Ольга вхопилася за Досину рясу, й вони обоє полетіли на землю. …У цю мить Дося якраз «осідлала» сексотку і, розмахнувшись так, ніби в руці була шабля, рубонула її по горлянці. Під ребром долоні голосно й смачно кавкнуло. – Бувай, - сказала Дося».

Треба було б таки старого ворона ока не лишати…

Отож, замість високого твору, на який можна було б сподіватися, враховуючи тему і благодатний матеріал, маємо такий собі гібрид «Окон Роста» і шароварщини з вурдалацьким присмаком. Тому, незважаючи на тверду патріотичну позицію автора, роман «Чорний Ворон» дає дещо викривлене уявлення як про сам історичний період, так і про моральний склад українського повстанця. Врешті, залишимо це на совісті автора. Писати можна, як хочеш, на те воно й демократія. А от поважні літератори, котрі підносять роман Василя Шкляра до рангу визначного явища в українській літературі, чинять, в кращому випадку, велике лицемірство. На жаль, нам, українцям, до цього не звикати…

2010 рік.
* * * * *





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-03 18:59:28
Переглядів сторінки твору 7292
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.957 / 5.5  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 4.791 / 5.5  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-03 21:02:13 ]
Виважена рецензія і, головне, написана щиро, відкрито. Михайле, цілком поділяю таку позицію як у ставленні до нашої історії так і, зокрема, до її конкретного зображення в "Чорному вороні".
Ціную правдивість і, зрештою, певну сміливість, яку треба мати для написання такої рецензії, коли лунає такий гучний схвальний хор визнаних метрів літератури.

N.B. Термін "шароварщина" не сприймаю. На жаль, він гуляє спокійно в наших вбодіваючих за національну культуру текстах... розмірковую, щоби вчинив японець, який щиро поважає свою культуру і вдома скидає європейський костюм й одягає кімоно, якби його назвали кімоношник чи якось так...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-02-03 21:17:47 ]
То такі ж метри й судять, Маріє.

А "шароварщина" - це просто "псевдопатріотизм", коли одягнув вишиванку, крикнув "ге-гей", проспівав про калину і солов"їв, і все - вважай, що патріот :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-03 21:44:38 ]
та знаю я, мила Чорнява Жінко, що мають на увазі під цим терміном "шароварщина"... та я не про те, повірте ...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-05-16 22:29:24 ]
Переглядав свою сторінку і наткнувся на страшенну з мого боку несправедливість. Пані Марія кругом захищає свого друга Михайла від нерозуміючих його, а він усім відповів на відгуки, а їй ні. Але ж ти не думаєш, що я, пробачте, свиня? Кажи "ні, не думаю", бо почну хрюкати :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-02-03 21:19:04 ]
Дякую, Михайле, цікаво було читати. Зараз мало об"єктивно мислячих критиків.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-02-08 19:21:08 ]
Радий чути тебе, Чорнява Жінко! Тим більше, такі хороші слова :) А про обєктивну критику... це, сама розумієш, тема дуже широка, тому просто погоджуюся з тобою. Мудрим не треба багато говорити, щоб зрозуміти один одного, ге ж? :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-02-08 19:26:53 ]
Еге ж, Михайле. Sapienti sat :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-04 11:24:36 ]
Ви смілива людина, Михайле і головне не схильні до суспільного психозу.Адекватний відгук.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-02-08 19:22:56 ]
Дякую, Олександре, за підтримку. Вона необхідна навіть сміливим :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2011-02-04 11:55:51 ]
Ото я, пане Михайле, щось схоже писав щойно про своє бажання бачити і братів Капранових явищем іще більш високого порядку, аніж є нині. Але, можливо, то я недобачаю...

Мені подобаються ваші погляди, пане Михайло, на якість пропонованої читачу української книжки в цілому, і «Чорного Ворона» зокрема. Читаючи вашу рецензію, подумав, що ось зрадіють як московини, викуплять всі права, та й зроблять черговий антиукраїнський фільм. І зіграють у тому фільмі і Богдан Ступка (вгадайте кого!) і його син, Остап, що за його ж словами за гроші теж будь що готовий зробити...
Чи знає про це Василь Шкляр? Боюся, що знає. Чи випадково так написав? Думаю, що не випадково. Але не можу я зараз відповісти - чи розділ України суто зло, чи ж бо спасіння хоча би живої Її частини. Себто є глибший вплив Промислу, якому відомо чи це гангрена, чи просто недуга. І Василь Шкляр в цій темі глибше, аніж здається на перший погляд.

Якщо вас це цікавить, шановний пане Михайле, то зверну вашу увагу на вживання вами означень "люблю" і "людина". Про не людські вчинки таки краще писати, що їх коїть "особистість, особа, герой", а не розглядати нелюда, як людину, бо тоді "вимірюється зло" в параметрах добра, чого в природі речей, схоже, таки не існує... А "любити" - це взагалі, відчувати Божественне, відчувати Життя, співпраця із Цим...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-04 13:09:52 ]
"Чи знає про це Василь Шкляр?" - і я думаю, пане Володимире, що знає... а гангренозний стан у суспільстві все поширюється - була шокована, зокрема, коли сказали, що о.Петро Бойко,читаючи поставленим голосом і Тараса Шевченка, і Ліну Костенко, "здав" свою церкву МП...

Ремарка щодо означень "люблю" і "людина" - цікава і, думаю, слушна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-02-04 13:50:21 ]
А де це сталося? Яку парафію здала українська громада цього разу?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-17 17:09:56 ]
Вибачте, Редакціє Майстерень, що відповідаю із запізненням - дізнавалася подробиці.
"Здали" МП дуже тихо, без на те згоди парафіян автокефальну церкву Преображенія Господня КП на Теремках-2 у Києві. З трьох церков на масиві - це найбільша, сучасної гарної модернової архітектури (архіт. В.Б.Жежерін). В ній правив і наче й досі править о. Петро Бойко. ...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-17 18:29:34 ]
http://neptun7.photo.tut.ua/408/16562/153418/ - фото церкви Преображения Господня


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-02-08 19:58:01 ]
Дякую, пане Володимире, за розуміння суті проблеми. Однак поділ України, провокований Шклярем, проходить не географічно - це було б ще пів-біди, тут можна було б і порівняння Ваше цього поділу з гангреною допустити; поділ проходить не по НАЦІОНАЛЬНОМУ критерії, а по МОРАЛЬНОМУ. Де б ти не жив, якої б національності не був, але станеш або по один бік барикади, або по другий, відповівши на питання: вбивати зло? чи радість? Я свою думку з цього приводу висловив однозначно: бувають обставини, коли ворога треба вбити, але радіти від цього процесу може тільки ідіот.

Тут, пане Володимиру, як на мене, питання в іншому - питання в тому, яку моральність повинна нести література? Тим більше, література, котра хоче відзначитися Шевченківською премією, а, отже, дістати ярлик від держави на еталон якості. Оце страшно!

Радий був поспілкуватися. Ваші зауваження відносно термінів приймаю, дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-06-03 16:47:17 ]
Гарна рецензія. Приємно було читати Ваші думки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-06-24 16:35:22 ]
дякую, Андрію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-07-07 13:07:26 ]
я нарешті перечитав той текст - направду, згоден на всі сто. Та сама ця майжецитата з "Тараса Бульби" вказує, що Шкляра трохи підвів смак.