ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у брижах складок до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Рецензії

 «Чорний Ворон»: наслідки одноокості.
Відгук на книгу Василя Шкляра «Чорний Ворон».

Сім тисяч гектарів зарослих лісом ярів та балок, котрі тягнуться вздовж Дніпра по землях Черкащини, звуться за йменням найбільшого урочища Холодним Яром. Кажуть, що річка Тясмин колись була рукавом Славути і вся ця місцевість, оточена навкруг водою, слугувала прихистком ще докиївським племенам наших предків. Неприступна для ворога земля наклала на місцевий люд характерні риси волелюбства і непокори. В 17-му столітті холодноярець Богдан Хмельницький своєю визвольною війною врятував від небуття українську державу; вогонь з Холодного Яру, про який писав уродженець цих місць Тарас Шевченко, палахкотів тут в часи Коліївщини. На початку минулого століття піднялися холодноярці проти московських загарбників, і на прапорі їх було написано: «Воля України, або смерть». Перемогли більшовики. Довгі роки радянська влада суворо стежила за тим, щоб імена повстанців не виринули із забуття. Однак, цього, на щастя, не сталося. Відійшов в історію комуністичний режим і з’явилися дослідники. Завдяки старанням одного з них, Романа Коваля, та ентузіастів зі створеного ним клубу «Холодний Яр» проявляються з невідомості герої визвольних змагань, їхні діяння, історія їх трагічної боротьби. За багато років праці накопичилося чимало історичного матеріалу. Врешті, визріли умови і для художнього його осмислення. Не так давно з друку вийшла книга, присвячена цій темі – роман Василя Шкляра «Чорний Ворон».

Твір має доволі гучний розголос у пресі. Більшість відгуків, як це в нас прийнято, не випадають із заданого схвального ряду, іноді вони схвальні до маразматичних тверджень типу: «Вимовлені зі знущальною інтонацією, чужинські словесні покручі в устах козаків є засобом ментального заперечення окупанта» (рецензія «У ворона вік довгий» Анатолія Венцковського). Я ж хочу приєднатися до тих, хто спробував в міру сил об’єктивно оцінити старання письменника.

Василь Шкляр відомий як автор гостросюжетних романів, котрі принесли йому лауреатство на багатьох українських конкурсах. Він і в «Чорному Вороні» зумів створити атмосферу доволі динамічну. Роман охоплює період 20-х років минулого століття. Один з отаманів холодноярських повстанців під іменем Чорний Ворон запекло бореться з московськими більшовиками. Напруга тримається не лише на сюжетних ходах, а й на психологічному рівні: читач відчуває безнадійність боротьби повстанців, неминучість їх смерті – а вони все ж не здаються. Справляють враження і вміло знайдені деталі, які запам’ятовуються, і ритміка твору – роман звучить як пісня, надривно та пристрасно.

До недоліків викладу слід віднести те, що часом згадки героя накладаються одна на одну пластами, і читач з трудом усвідомлює, які ж події відбуваються в реальному вимірі. Не додає позитиву примітивний гумор на зразок філологічних вправлянь зі словом «хуня». Можна назвати й ще деякі недоречності.

Але це - дрібні недоліки проти основного прорахунку письменника, проти помилки, яка значною мірою нівелює позитивні якості його твору. Герой (а він, зрештою, є головним у будь-якому художньому творі) принесений в жертву патріотичній ідеї. Це було б добре в стрілецькій пісні, однак, стало троянським конем в історичному романі.

Ось характерний початок твору: Чорний Ворон просить, щоб ворожка Євдося забрала в нього жаль і страх. Це він робить для того, щоб безжально і хоробро битися з ворогами України. Але при цьому автор геть забуває, що жалю і страху не знає хіба що носоріг через фізіологічні особливості побудови черепа, де майже всю корисну площу займає бойовий ріг. Отож в читача відразу постає запитання: хіба саме такими були повстанці Холодного Яру? Попереджає про це і сліпа Євдося: «Не можна без цього зборонцеві, без страху й жалю швидко себе згубиш». Однак, ні Чорний Ворон, ні, що найприкріше, письменник не взяли пророчих слів до уваги.

Чорний Ворон, зробивши вбивство своїм ремеслом, не без самозамилування каже: «…це вже стане для мене ніяким не бойовиськом, а буденною роботою, від якої тільки болітимуть руки ночами. Так було і тоді, коли ми захопили в полон китайців. Та який там полон, не було в нас ніякого брану, ворогам ми відразу давали раду шаблями, не тратячи куль, тож і того разу підвели косооких до колоди і я показав їм, аби поклали на неї голови». І от « …до колоди підійшов останній. Але от що цікавого було в тому нещасті: голова спереду поголена, а чуб на потилиці заплетений у косичку, і коли він став навколішки й поклав голову на колоду, то раптом узяв ту косичку й задер на тім’я. Це мене розсмішило».

Біда не в тому, що письменник так детально описує криваві епізоди. Врешті, ці деталі можна прочитати і в романі «Холодний Яр» учасника тих подій Горліса-Горського. Біда в тім, що Василь Шкляр і його герої смакують вбивством, насолоджуються ним, їх збуджує «лемент, що дражливо пахне ворожою кров’ю». Передчуття вбивства викликає в Чорного Ворона буквально фізіологічну ейфорію: «…що то за радість така була перед кожним боєм, яка тремтіла в усьому тілі, мов жива істота. Серце співало, в очах розвиднялося, лоскіт бігав долонями. …А коли раптом бій відміняли, напосідало таке, якби ото молодиця враз відмовила тобі в останню хвилину і ти залишився сам на сам зі своїм хотінням».
Варті отамана й інші повстанці: «Вовкулака, не зводячи очей з Касатонова, ковтнув слину. Він уже прикинув собі, як і кого посилатиме в «земельний комітет».
Не обминув письменник своєю увагою і жінок. Ось вам портрет молодої козачки з Холодного Яру: «У бою, казали хлопці, це була сатана, вона рубала з обох рук, ординські голови сипалися, як кавуни, і в найгустішій ворожій лаві за нею залишалася кривава просіка».
Таких цитат в романі можна знайти безліч, без садистського присмаку не відбувається жоден опис бою. Додамо сюди: «Правий вус отамана, почервонілий від крові, що стікала з брови, опустився вниз, але молодецтво так само вигравало на його розпашілому виду» - і портрет вурдалаки готовий.

А тепер дозволю собі навести цитату з роману Ернеста Хемінгуея «По кому б’є дзвін». Великий письменник, який знав про війну і вбивство не з мультфільмів чи бойовиків Джекі Чана, відтворює людські долі в часи кривавого громадянського протистоянні в Іспанії. Захисники Республіки теж убивають ворога, але яка різниця між «почервонілим від крові вусом молодецького отамана» і розмовою героїв Хемінгуея напередодні бою!

« - Ні, - сказав Роберт Джордан. – Я не люблю вбивати тварин.
- А я навпаки, - мовив старий. – Я не люблю вбивати людей.
- Цього ніхто не любить, хіба ті, у кого з головою не все гаразд, - сказав Роберт Джордан.
… - Тобі доводилося вбивати? – спитав Роберт Джордан. Темрява, що зблизила їх тепер, і день, перебутий разом, давали йому право на це запитання.
- Так. Кілька разів. Але не радо.
- І все ж ти вбивав?
- Так, - сказав Ансельмо. – Не раз. І ще буду. Але не радо, і пам’ятаючи, що це гріх …В тих, кому це подобається, завжди є якась гнилизна».

В творі «Гайдамаки» Тарас Шевченко не менш страхітливо, ніж В. Шкляр, описує жахи повстанської війни. Та поглянемо, як сприймають власні вчинки його герої. Не наводжу тут післямову до «Гайдамаків», де Шевченко взагалі закликає слов’ян не повторяти помилок батьків і брататися – це змістило б акценти даної статті. Тому згадаємо лише строки з самої поеми, коли Гонта, порубавши своїх дітей-католиків, просить у Бога кари собі:

«Поніс Гонта дітей своїх,
Щоб ніхто не бачив,
Де він синів поховає
І як Гонта плаче.

…Спочивайте, діти,
Та благайте, просіть Бога,
Нехай на сім світі
Мене за вас покарає,
За гріх сей великий
Просіть, сини, я прощаю,
Що ви католики».

«Отаке-то було лихо
По всiй Українi!
Гiрше пекла...»

Як бачимо, великі письменники намагаються відтворити Правду, а, отже, Трагедію Боротьби. Василь Шкляр ставить собі інше завдання – гіперболізованими засобами донести до читача Ідею. І програє.

Однак, навіть з такого Чорного Ворона, якого нам створив В. Шкляр, можна було зробити якщо й не улюбленого, то хоча б авторитетного для читача героя. Але тут у письменника починаються прорахунки художнього плану. Попри жорстокість і ненависть (а, може, саме завдяки цьому), в романі міг би вималюватися цілісний, потужний характер людини, яка не поступиться своїми ідеалами навіть перед лицем смерті. Міг би, аби автор не ідентифікував себе зі своїм героєм. Для цього у В. Шкляра була прекрасна можливість. Оповідь у творі ведеться то від імені Чорного Ворона, то від імені автора. Отут би залишити героєві його емоційне безумство від любові до України, а авторському тексту придати хоч деяку неупередженість. На тлі такого відстороненого викладу фактів характер головного героя заграв би свіжими барвами, став би випуклим і правдивим. Письменник пройшов мимо такої можливості. Авторський текст практично не відрізняється від роздумів героя ні стилістично, ні емоційно. З таким же хвацьким завзяттям, як це робить і Чорний Ворон, автор пише про звитяги повстанців і змальовує портрети їх ворогів, наприклад: «Митрюха Гєрасімов … ударив мертвого чоботом. ..Його орда сприйняла цю лють, як наказ, кацап’юги юрбою налетіли на мертвого – дрібні, кривоногі, але дуже мордаті, з пласкими, налитими кров’ю мармизами – вони з дикунським гелготанням і матючнею також почали гамселити отамана».
Про що говорити, коли навіть статевий акт у ворогів України відбувається гидко: «…завела Ціля й брата його до підвалу, …тільки замість допитувати розтулила свої хтиві варги, розстебнула на грудях шкіряну жакетку, скинула рожеві панталони і впустила його у свою вареницю».

Символічно, що у старого ворона, змальованого в романі, лише одне око. Однобокість у сприйнятті світу не дає й письменникові відтворити реальне життя. Відсутність кольорів, окрім чорного й білого, не лише збіднює полотно твору, але робить його карикатурним. Елементарне правило письменницького ремесла каже: щоб створити сильного героя, треба протиставити йому сильного ворога. У «Чорному Вороні» (і не я перший про це пишу!) відкриваєш будь-яку сторінку і відразу впізнаєш низькорослого, кривоногого, з тонкою гусячою шиєю, обсипаною прищами, антигероя – та це ж москаль! Боротися Чорному Ворону проти такого ворога навіть легше, аніж Котигорошку кришити голови Змію Гориничу. Тому й виходять герої В. Шкляра пласкими, мов плакати часів Жовтневої революції. «Кольт підстрибнув у руці, але куля пішла бездоганно – якраз у те місце на лобі, де дідько припечатує москалям зірки» - це хіба цитата із серйозного твору? Та ні, скоріше дідусь Панас казку-страшилку розказує дітям. Грайливо, як і в більшості смертельних епізодів, розписує автор бійку козачки Досі з московською шпигункою «сестрою Ольгою». Та притисла Досю до дверей льоху, цілячись у козачку револьвером. «Із піддашшя льоху зненацька вилетів чорний ворон. …тієї миті вистачило, щоб Дося стрибнула. Вона з такою силою зацідила «сестрі Ользі» в голову, що сексота полетіла в один бік, а револьвер у другий. Дося не любила револьверів, Дося любила шаблю. Тому вона навіть не глянула, куди залетіла та цяцька, й підскочила до сексоти, яка вже зводилася на ноги. Дося довбанула її у щелепу, …сестра Ольга вхопилася за Досину рясу, й вони обоє полетіли на землю. …У цю мить Дося якраз «осідлала» сексотку і, розмахнувшись так, ніби в руці була шабля, рубонула її по горлянці. Під ребром долоні голосно й смачно кавкнуло. – Бувай, - сказала Дося».

Треба було б таки старого ворона ока не лишати…

Отож, замість високого твору, на який можна було б сподіватися, враховуючи тему і благодатний матеріал, маємо такий собі гібрид «Окон Роста» і шароварщини з вурдалацьким присмаком. Тому, незважаючи на тверду патріотичну позицію автора, роман «Чорний Ворон» дає дещо викривлене уявлення як про сам історичний період, так і про моральний склад українського повстанця. Врешті, залишимо це на совісті автора. Писати можна, як хочеш, на те воно й демократія. А от поважні літератори, котрі підносять роман Василя Шкляра до рангу визначного явища в українській літературі, чинять, в кращому випадку, велике лицемірство. На жаль, нам, українцям, до цього не звикати…

2010 рік.
* * * * *





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-02-03 18:59:28
Переглядів сторінки твору 7773
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.957 / 5.5  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 4.791 / 5.5  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-03 21:02:13 ]
Виважена рецензія і, головне, написана щиро, відкрито. Михайле, цілком поділяю таку позицію як у ставленні до нашої історії так і, зокрема, до її конкретного зображення в "Чорному вороні".
Ціную правдивість і, зрештою, певну сміливість, яку треба мати для написання такої рецензії, коли лунає такий гучний схвальний хор визнаних метрів літератури.

N.B. Термін "шароварщина" не сприймаю. На жаль, він гуляє спокійно в наших вбодіваючих за національну культуру текстах... розмірковую, щоби вчинив японець, який щиро поважає свою культуру і вдома скидає європейський костюм й одягає кімоно, якби його назвали кімоношник чи якось так...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-02-03 21:17:47 ]
То такі ж метри й судять, Маріє.

А "шароварщина" - це просто "псевдопатріотизм", коли одягнув вишиванку, крикнув "ге-гей", проспівав про калину і солов"їв, і все - вважай, що патріот :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-03 21:44:38 ]
та знаю я, мила Чорнява Жінко, що мають на увазі під цим терміном "шароварщина"... та я не про те, повірте ...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-05-16 22:29:24 ]
Переглядав свою сторінку і наткнувся на страшенну з мого боку несправедливість. Пані Марія кругом захищає свого друга Михайла від нерозуміючих його, а він усім відповів на відгуки, а їй ні. Але ж ти не думаєш, що я, пробачте, свиня? Кажи "ні, не думаю", бо почну хрюкати :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-02-03 21:19:04 ]
Дякую, Михайле, цікаво було читати. Зараз мало об"єктивно мислячих критиків.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-02-08 19:21:08 ]
Радий чути тебе, Чорнява Жінко! Тим більше, такі хороші слова :) А про обєктивну критику... це, сама розумієш, тема дуже широка, тому просто погоджуюся з тобою. Мудрим не треба багато говорити, щоб зрозуміти один одного, ге ж? :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-02-08 19:26:53 ]
Еге ж, Михайле. Sapienti sat :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-04 11:24:36 ]
Ви смілива людина, Михайле і головне не схильні до суспільного психозу.Адекватний відгук.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-02-08 19:22:56 ]
Дякую, Олександре, за підтримку. Вона необхідна навіть сміливим :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2011-02-04 11:55:51 ]
Ото я, пане Михайле, щось схоже писав щойно про своє бажання бачити і братів Капранових явищем іще більш високого порядку, аніж є нині. Але, можливо, то я недобачаю...

Мені подобаються ваші погляди, пане Михайло, на якість пропонованої читачу української книжки в цілому, і «Чорного Ворона» зокрема. Читаючи вашу рецензію, подумав, що ось зрадіють як московини, викуплять всі права, та й зроблять черговий антиукраїнський фільм. І зіграють у тому фільмі і Богдан Ступка (вгадайте кого!) і його син, Остап, що за його ж словами за гроші теж будь що готовий зробити...
Чи знає про це Василь Шкляр? Боюся, що знає. Чи випадково так написав? Думаю, що не випадково. Але не можу я зараз відповісти - чи розділ України суто зло, чи ж бо спасіння хоча би живої Її частини. Себто є глибший вплив Промислу, якому відомо чи це гангрена, чи просто недуга. І Василь Шкляр в цій темі глибше, аніж здається на перший погляд.

Якщо вас це цікавить, шановний пане Михайле, то зверну вашу увагу на вживання вами означень "люблю" і "людина". Про не людські вчинки таки краще писати, що їх коїть "особистість, особа, герой", а не розглядати нелюда, як людину, бо тоді "вимірюється зло" в параметрах добра, чого в природі речей, схоже, таки не існує... А "любити" - це взагалі, відчувати Божественне, відчувати Життя, співпраця із Цим...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-04 13:09:52 ]
"Чи знає про це Василь Шкляр?" - і я думаю, пане Володимире, що знає... а гангренозний стан у суспільстві все поширюється - була шокована, зокрема, коли сказали, що о.Петро Бойко,читаючи поставленим голосом і Тараса Шевченка, і Ліну Костенко, "здав" свою церкву МП...

Ремарка щодо означень "люблю" і "людина" - цікава і, думаю, слушна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-02-04 13:50:21 ]
А де це сталося? Яку парафію здала українська громада цього разу?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-17 17:09:56 ]
Вибачте, Редакціє Майстерень, що відповідаю із запізненням - дізнавалася подробиці.
"Здали" МП дуже тихо, без на те згоди парафіян автокефальну церкву Преображенія Господня КП на Теремках-2 у Києві. З трьох церков на масиві - це найбільша, сучасної гарної модернової архітектури (архіт. В.Б.Жежерін). В ній правив і наче й досі править о. Петро Бойко. ...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2011-02-17 18:29:34 ]
http://neptun7.photo.tut.ua/408/16562/153418/ - фото церкви Преображения Господня


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-02-08 19:58:01 ]
Дякую, пане Володимире, за розуміння суті проблеми. Однак поділ України, провокований Шклярем, проходить не географічно - це було б ще пів-біди, тут можна було б і порівняння Ваше цього поділу з гангреною допустити; поділ проходить не по НАЦІОНАЛЬНОМУ критерії, а по МОРАЛЬНОМУ. Де б ти не жив, якої б національності не був, але станеш або по один бік барикади, або по другий, відповівши на питання: вбивати зло? чи радість? Я свою думку з цього приводу висловив однозначно: бувають обставини, коли ворога треба вбити, але радіти від цього процесу може тільки ідіот.

Тут, пане Володимиру, як на мене, питання в іншому - питання в тому, яку моральність повинна нести література? Тим більше, література, котра хоче відзначитися Шевченківською премією, а, отже, дістати ярлик від держави на еталон якості. Оце страшно!

Радий був поспілкуватися. Ваші зауваження відносно термінів приймаю, дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-06-03 16:47:17 ]
Гарна рецензія. Приємно було читати Ваші думки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2011-06-24 16:35:22 ]
дякую, Андрію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-07-07 13:07:26 ]
я нарешті перечитав той текст - направду, згоден на всі сто. Та сама ця майжецитата з "Тараса Бульби" вказує, що Шкляра трохи підвів смак.