ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2019.12.15 06:04
Весь день мела. Покрила білий світ
Пухка завія сніжна і прекрасна
Встелила тротуари рясно-рясно
Й дерева похилили пальці віт.
Померзли бідні. Певна річ – зима.
Червоне сонце небосхил не гріє,
У паморозі втратило надію
Та й дня, мені здається, що не

Галина Сливка
2019.12.15 00:04
Камертони серця зазвучали щиро,
Забриніли струни із душі у душу.
У струмки джерельні простоти й довіри
Зоряного срібла мрій твоїх натрушу.
Пригорщами вповні черпатимеш щастя.
Досхочу нап'єшся. Із долонь - смачніше.
Із душі у душу радість, мов прича

Уляна Світанко
2019.12.14 21:26
Почуття заколисані, втім,
Що віщує прочинене небо?
Відречешся на ранок і дім
Заніміє від туги (без тебе)
Сім днів

Відчувала, що вічність болить,
Зараз знаю - звикаєш до всього,

Ігор Деркач
2019.12.14 20:19
Душею досягаю вище неба,
за обрії, до райдуги дуги,
коли ще відчувається потреба
побачити лани, гаї, луги.

Почути ще дитячу колискову,
яку несуть на крилах журавлі.
У висі долинає наша мова,

Любов Бенедишин
2019.12.14 19:56
Пекло, якого немає...
Донорство кровопивць...
Права рука вбиває,
Ліва - хапає "вбивць".

12.2019

Олена Побийголод
2019.12.14 16:17
Володимир Висоцький. «Аліса»

Мадам, не ставте хрест на Березневім Зайці!
Щоправда, шкодить він хазяйці,
                                                й огризається,
Але він так шкодує потім та терзається...
На Березневого не ображайтесь Заєця!

Олександр Сушко
2019.12.14 15:39
Я - Божий раб, слуга небес, невільник,
Шепоче отченаш щодня гортань.
Хрест на душі, на шиї, на могилі...
А решта - це житейська суєта.

Ходжу у храм, поводжуся святенно,
Є чорна ряса, дуля в рукаві.
Гріха боюся та...грішу щоденно,

Любов Бенедишин
2019.12.14 14:49
«НЕМА ПУТІ НАЗАД. ЛИШ ВИХІД Є» Бенедишин Л., Шлях до Воскресіння. «Плай», 2019, 72 с. Так довго тривати не могло. Погані віршовані твори не пишуть хіба що ліниві. Натомість добра поезія – вона або протестна або ніяка. Протест на тлі засилля сіризни є н

Олександр Олехо
2019.12.14 14:00
Наклавши купу на надії,
свиня, порохкавши, іде
і по дорозі мантри сіє,
що краще тут, аніж ніде…
Що краще бути наготові,
а раптом зміниться талан –
усі щасливі та здорові,
у вусі вата і банан.

Сергій Губерначук
2019.12.14 13:31
Сонячний зайчик – пустунець
з мене – на тебе,
з тебе – на мене!

Що він і хто?!
Не приховуй його на колінцях у себе!

Уїдливе вухате сонечко,

Ігор Герасименко
2019.12.14 11:46
Чи листя, чи сніжинок фестивалі,
а чи метеликів о будь-якій порі
самотніх перехожих частували
нектаром золотистим ліхтарі.

Допоки не доходили додому,
допоки снів садочок не доспів
допомагало подолати втому,

Володимир Бойко
2019.12.14 10:12
Народ наш є. І буде. Хоч тирани,
Заброди загребущі вікові,
З суміжних територій Кацапстану
Лаштують лицедійство на крові.

Як в трилері, вигулькує з болота
Мерзенної потвори голова,
Патьоками московської гидоти

Іван Потьомкін
2019.12.14 09:55
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
лолись стежки її

Козак Дума
2019.12.14 09:46
Я краю крайнощі як хліб
зі спогадів мого життя,
перевертаю сотні глиб
у пам’яті до забуття.
Я хмари слухаю сумні,
що вітру шепчуть – «зачекай».
І ніжусь в плетиві зі снів,
що розтяглись за небокрай…

Марія Дем'янюк
2019.12.14 08:40
Світло таяло у душі,
Сповивало теплом серденько,
Неокраїм молитвам в тиші
Миросяйвом всміхалася Ненька.

Огорнула умить крилом,
Цілувала мою голівку,
Сльози радості потекли

Микола Соболь
2019.12.14 05:05
Чого у світі не буває?
В Сахарі сніг нуртує,
Кобіта вже не люба зая
І примиритись всує,
Єврейці купчаться у корчмі
(Там їх тепер чимало),
Горілкою змивають порчу
Та заїдають салом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Публіцистика

 Леонід Шульман, Чи вирветься Україна із зашморгу міжнародних фінансистів?
Образ твору Звідки взявся Міжнародний валютний фонд

Публікації на тему:
Леонід Шульман. ХТО Я ТАКИЙ: СІОНІСТ ЧИ АНТИСЕМІТ?
Леонід Шульман, др. Стандартна хиба суспільно-політичної орієнтації єврейства
Леонід Шульман, др. Інші публікації


Добігала кінця Друга світова війна. Поразка гітлерівської Німеччини стала безсумнівною. Мудра американська адміністрація президента Рузвельта збагнула, що переможний кінець війни загрожує США економічними потрясіннями. Зникнуть військові замовлення. А це — втрата робочих місць,безробіття, падіння купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку та спад вже невійськової промисловості. Адміністрація Рузвельта розуміла: з фронту повернуться демобілізовані. Вони шукатимуть роботу, ще сильніше загострюючи ситуацію на ринку праці. Американські керівники знайшли вихід. Було взято до уваги те, що, по-перше,післявоєнна Європа захоче швидко відбудуватися і, по-друге, країни, які найсильніше потерпіли від воєнних дій,потребуватимуть допомоги. Могутня американська економіка повинна використати ці обставини, щоб утриматись на плаву та забезпечити національні інтереси.

Слід зауважити, що Європа зовсім не лежала в руїнах, як це декому зараз здається. Фізичної руйнації зазнала частина території Східної Європи,де відбувались військові дії, території, що були піддані інтенсивному бомбардуванню з повітря (в тому числі Німеччина, особливо Східна), території та міста, знищені навмисне (наприклад, Варшава, центр Києва,Ковентрі, Дрезден). Щодо США, то вони, як відомо, вийшли з війни зміцнілими. Крім фізичної шкоди, війна завдала країнам-учасницям шкоди інтелектуальної. Європа відстала науково і технологічно, оскільки сили націй було спрямовано у військові галузі. Після війни європейські країни потребували зміни технологічного обладнання, розробок та впровадження нових виробів. Американці добре розуміли, що все це Європа здатна зробити сама. Англія, Франція, Німеччина,Італія, Нідерланди тощо мають достатній науково-технічний потенціал, щоб здійснити післявоєнний економічний стрибок самостійно. Вони, як показав досвід Східної Німеччини, не помилялись. СРСР вивіз із своєї зони окупації Німеччини все промислове обладнання, проте за кілька років НДР стала найрозвиненішою країною соцтабору. Згодом з’ясувалось, що соціалістичне господарство НДР поступається за ефективністю соціально-ринковій економіці ФРН, але в даному разі важливим є те, що НДР створила післявоєнну економіку самостійно, без залучення іноземних інвестицій, навіть без масових постав окобладнання з СРСР.

Американці вирішили заробити на післявоєнному економічному розвиткові Західної Європи, але на цьому шляху стояла об’єктивна перешкода.Потенціальним покупцям американського товару не було чим платити. Золоті запаси були де витрачені, а де й пограбовані окупантами. З 1-го по 22 липня 1944 року у невеличкому містечку Бреттон-Вудс (штат Нью-Гемпшір)зібралася міжнародна конференція представників 44 країн. Вона ухвалила перейменувати Міжнародний банк реконструкції та розвитку на Світовий банк,який має позичати гроші (долари) країнам, що потребують нагальної фінансової допомоги.Одночасно засновувався Міжнародний валютний фонд, який мав забезпечити стабільність курсів валют та допомогу у полагодженні тимчасових утруднень країн,що виникають через дисбаланс взаємних зовнішньоторговельних розрахунків. Тобто МВФ мав позичати гроші країнам, які бажають купувати, але не мають грошей. Цікаво, що з розвинених країн не приєдналася до МВФ Швейцарія, якій ніколи не були потрібні іноземні позики. Зараз членами МВФ є 182країни.

Як працює МВФ?

Бреттон-Вудські угоди зобов’язали країни-члени зафіксувати золотий вміст своїх валют або їх курс щодо долара. Це правило було скасовано у 1971 р.,коли президент Ніксон припинив вільний обмін доларів на золото за стабільною протягом тривалого часу ціною 35 доларів СШАза тройську унцію золота. Зараз ціна золота приблизно у 8 разів вища, дозволено плавання курсів валют і єдиним еталоном став де-факто долар. Країни-члени МВФ дійшли згоди про принципи конвертації валют. Якщо одна країна заборгувала іншій, вона має можливість відкупити свій борг за чинним обмінним курсом. Країна-член зобов’язана внести до оперативного фонду МВФ внесок,сума якого визначається в залежності відстану її зовнішньої торгівлі і всієї економіки. Частково внесок робився золотом,частково — своєю національною валютою. В разі несприятливого платіжного балансу країни-члени отримали право на позички у відповідності із своїм золотим внеском.

Далі МВФ ухвалив низку додаткових документів, що розширили спектр послуг. У 1954 р. впроваджено Положення про чергуючі кредити (англійською мовою stand by —ті, що стоять напоготові). За цим Положенням країни отримали змогу оплачувати свої поточні покупки кредитними лініями МВФ. У1961 р. ухвалено Загальне положення пропозичання, згідно з яким чергуючі кредити надавались країнам в разі нагальної потреби. У 1963 р. було впроваджено компенсаційне фінансування коливань експорту. У 1969 р. введені так звані спеціальні права запозичення, якими фактично впроваджувалось “паперове золото”.Якщо до того квота позичання кожної країни визначалася її золотим внеском до МВФ, то у1969 р. ці квоти було збільшено без додаткових золотих внесків країн-членів. Виходить, що МВФ — дуже корисна організація. Така собі міжнародна каса взаємодопомоги, що позичає гроші під невеликий процент. Насправді це не зовсім так.

Фактично МВФ поділив світ на дві частини: країн-лихварів (їх ввічливо звуть донорами) та країн-боржників.Поділ доволі грубий. Є випадки, коли велику позику бере високорозвинена країна на кшталт Південної Кореї, яка почала будувати у борг підприємства у різних країнах, в тому числі в Україні, налякала вкладників капіталу й була змушена підвищити свою платоспроможність кредитом МВФ.Першопричина азійської фінансової кризи —перевиробництво фіктивного капіталу.Республіка Корея вислизне з фінансової пастки. З часом вона поверне борг за рахунок експорту продукції збудованих підприємств,у тому числі “Таврій”. Така ситуація для діяльності МВФ не типова, типова інша. Развинені країни, вони ж країни-лихварі,потерпають від перевиробництва споживчих товарів. Потрібні ринки збуту, Неважко,наприклад, завезти курячі стегенця до країни третього світу та продати їх там за місцеву валюту. Але місцева не конвертована валюта продавцям не потрібна. Треба мати можливість вивезти виторг або, принаймі,прибуток у золоті або конвертованій валюті.

Ось тут ми й дійшли справжньої причини створення та механізму роботи МВФ. Країна, що потребує економічної допомоги, звертається до МВФ. МВФ надає позику, проте країна-боржник мусить виконати низку умов. Перелік зобов’язань країни-боржника є змістом спеціального документа, який мусить підписати керівництво (у нас — прем’єр-міністр таголова Нацбанку) країни-боржника. У МВФ порядкують розвинені капіталістичні країни на чолі із США. Вони відкидають втручання держави в економіку, наполягають на абсолютній свободі приватного підприємництва та міжнародної торгівлі,вимагають від країн-боржників відповідних економічних (а фактично й політичних)реформ. МВФ дає позики тільки державам.Отримуючи кредит, держава зобов’язується не витрачати його на розвиток економіки,надто взагалі припинити будь-яку діяльність для економічного розвитку своєї країни, переклавши цю функцію на приватних іноземних інвесторів, яким мають бути створені всі умови для проникнення в країну.Позичені гроші дозволяється тільки проїдати.

Ясно, що країна з слабкою економікою ризикує довічно залишитися боржником МВФ та ринком збуту кінцевого продукту розвинених країн. На жаль, кілька років тому Україна потрапила в цей зашморг.Ця стаття присвячена аналізу останнього пакета зобов’язань України, викладеного у Меморандумі на 1998—2001 рр. Стосунки України з МВФ були нещодавно предметом обговорення Верховною Радою. Те, що ліві виступили за розрив з МВФ, не здивувало. Ліві вперто тягнуть Україну на білоруський шлях, хоча би, здавалось, немає великої різниці, у кого перебувати в колоніальній залежності: “оновленої”Російської імперії, лондонського клубу чи МВФ. Не здивувала також позиція пропрезидентських партій. Відчувалось, щоці навіть не аналізували уважно зобов’язань України перед МВФ. Для цих все, що йде згори—благо. Не здивувала апологетика боргової економіки з боку наших фінансистів, які звикли демонструвати фальшиві досягнення інших країн, які нібито врятовані МВФ. Дуже здивувала позиція націонал-демократів.Здивувала своєю непослідовністю:залежність від МВФ — погано, але нічого кращого немає, оскільки розрив з МВФ матиме наслідком світову ізоляцію України. З цим твердженням погодитись не можна. В світі шанують саме ті держави, які вміють непорушно стояти на захисті національних інтересів. Дуже дивно було почути юридичне крутійство: виходить, уряд може будь-яку міжнародну угоду вивести з поля контролю парламенту, якщо назве її не угодою, а меморандумом чи якось інакше. Аби було інше слово. Скоро ми постанемо перед вибором майбутнього президента держави, отже хтось захоче познайомитись з аналізом дій нашого уряду не з лівоекстремістських, а скоріше з наукових позицій. Їм і адресована ця стаття.

Як Україна стала на стезю базарного реформування

До календаря країни слід ввести “знаменну дату”: 3 жовтня 1994 р. Зтого дня Україна нібито розпочала програму ринкових економічних реформ. Насправді реформаторство почалося ще раніше. Так звана лібералізація мала своїм результатом гіперінфляцію, а самі реформи де-факто мали і мають виразно антиринковий характер, бо знищують головних суб’єктів ринку —виробника та споживача. Наголос було зроблено на перетворенні значної частини продуктивного населення на посередників.Інженерів та науковців, робітників та службовців було випхнуто у торгівлю на базарах. Ось чому я пропоную називати реформи чинної адміністрації базарними та антиринковими.

Чи можна було уникнути помилок? Так. Треба було тільки зрозуміти очевидну річ: деякі товари та послуги за соціалізму були дешеві не тому, що ціни були помилково занижені, а тому, що вони значною мірою оплачувалися шляхом поза ринкової циркуляції коштів. Нам недоплачували за нашу працю. Замість стандартних у світі50—70% частка зарплати в ціні продукції в нас становить 8—10%, тобто ми отримуємо зарплату,що становить 1/5—1/7 того, що ми справді заробили. Вилучені з нашої кишені кошти йшли головним чином на військові витрати,оплату бюрократії, але частково поверталися й нам у вигляді дешевого житла,електрики, транспорту, дешевих книжок та газет, дешевих харчів тощо...

Ринкові реформи слід було розпочати з повернення до ринкового обігу всього кола поза ринкової циркуляції грошей. Тобто слід було підвищити у 5—7разів заробітну платню з одночасним відповідним підвищенням цін на всі товари й послуги, де ціна нібито не покривала виробничих витрат. Зникла б збитковість товарів та послуг, зросли б і податкові надходження до бюджету без збільшення процента оподаткування. Звичайно, довелося б зробити додаткову грошову емісію, яка б немала наслідком інфляцію, бо нові гроші з самого початку були б зв’язані з товарною масою. Директивної лібералізації цін не знадобилося б взагалі, оскільки ціни автоматично ставали б ринковими з виникненням приватних виробників. Згадаємо,що ціни приватного сектора були вільними завжди, навіть у найсуворіші сталінські часи. Замість цього наші реформатори оголосили облудну лібералізацію цін, яка за умов державно-монополістнчного господарства та товаро дефіцитного ринку фактично була їх директивним підвищенням.Директорам дозволили змагатися, хто раніше й вище підніме ціну. У такій ліберальній країні, як США, директори цього права не мають. Цінова політика перебуває в руках керівництва фірми, а не її виконавчих ланок.Більше того, приблизно 40% цін контролюються державою. Виникла гіперінфляція й суцільна руйнація виробництва через знищення платоспроможного попиту, обігових коштів,внутрішньодержавних інвестиційних джерел та науково-технічної підтримки виробництва,дезорганізованої після розпаду СРСР.

Чому Україна пішла шляхом базарного реформування замість ринкового?

З кількох причин. Після розпаду СРСР влада залишилась у руках колишньої номенклатури, яка добиралась за принципами безініціативності (потрібна була сліпа покора та завзятість у виконанні вказівок з центру) та “інтернаціоналізму”,тобто відсутності українського патріотизму, навіть мікроскопічні прояви якого таврувалися як місництво. Керівна номенклатура складалася переважно з осіб,які або не мали інженерної освіти, або ж мали її, але забули на довгому шляху службової кар’єри.

Виробництво України на95% перебувало у центральному підпорядкуванні. До того ж лише 20%виробничих потужностей створювали кінцевий продукт, решта давала сировину,напівфабрикати, комплектуючі для підприємств, розташованих за межами України, переважно в Росії. Українська промислова верхівка не володіла навичками ініціативного (а не виконавського)керування промисловими галузями, особливо у високотехнологічних та наукомістких виробництвах, які постачалися технічною та технологічною документацією на розроблювані вироби з головних інститутів міністерств, розташованих переважно в Москві.

Після зникнення портфеля московських військових замовлень в нас вивільнилися гігантські виробничі потужності. Потужності не прості, а технологічно найдосконаліші, бо у військову промисловість завжди йшло найліпше обладнання та підбиралися найкваліфікованіші кадри. Ці підприємства,становлячи принаймні 80% найкращих виробничих потужностей України, й досі стоять напівзруйновані й незавантажені.Натомість чути голоси різних економічних консультантів, що закликають позбутися цих підприємств. Що треба було зробити в перші місяці незалежності? Створити в Україні нормальний конвеєр ринкових пропозицій:вивчення попиту — задум — розробка —виробництво— маркетинг — обслуговування (якщо воно потрібне). Для цього було потрібно організаційно з’єднати українську прикладну науку з українським виробництвом.Таким шляхом вдалося б безболісно здійснити конверсію військових підприємств із збереженням рівня наукомісткості. Замість цього конверсія загрузла в балачках. Згадую випадок конверсії у СРСР. Адміністрація Брежнєва наказала танковому заводу в Іжевську перейти на виробництво легкових автомобілів марки “Москвич”. Перейшли без зайвого галасу. Й досі випускають.

Таким чином, друга причина, з якої Україна пішла шляхом базарних реформ, — технічна та технологічна безграмотність правлячої верхівки, її наукофобія, невміння й небажання використати знання українських вчених-прикладників з метою оновлення виробництва та переходу до випуску кінцевих продуктів. Чимало прикладних НДІбуло долучено до Національної академії замість того, щоб зробити навпаки:організаційно з’єднати прикладні інститути, включно з тим, що в СРСР перебували в складі Академії, з відповідними промисловими об’єднаннями та стимулювати розробку нових конкурентоспроможних виробів для випуску їх на вивільнених потужностях. Тепер ці академічні прикладні інститути провадять так звані “цілеспрямовані фундаментальні дослідження”. Цим неологізмом з легкої руки президента Національної академії називаються прикладні розробки на полицю, тобто без інженерної підготовки та організації серійного виробництва. Впроваджуючи цей термін, Б. Є. Патон навіть не зрозумів, що він ображає багатьох вчених, фактично оголошучи фундаментальні дослідження з математики, фізики,астрономії, біології тощо — безцільними.

Ще одна причина —історична. Україні дуже не поталанило, так само, як і Росії. Розпад СРСР відбувся в час,коли на Заході в економіці став модною течією так званий ліберальний монетаризм,започаткований професором Чиказького університету Мілтоном Фрідменом. На думку Фрідмена будь-яке втручання держави в економіку шкідливе. Єдине, що повинна робити держава — підтримувати правопорядок та забезпечувати оборону. По суті, монетаризм є різновидом анархізму.Анархізм минулого століття був переважно політичним, терористичним і робив наголосна знищенні держави взагалі. Монетаризм наполягає не на знищенні держави, а на відокремленні її від економіки. Є ще одне “відокремлення”,яке непрямим шляхом накидають монетаристи своїм адептам —відокремлення економіки від виробництва. Слово “виробництво” в лексиконі монетаристів відсутнє. Під економікою вони розуміють виключно сферу фінансових маніпуляцій.

Слід зауважити, що монетаризм утвердився в США та почав поширюватись у Європі (де далеко не всі країни й не повністю взяли його на озброєння), коли рівень виробничих сил у розвинених країнах сягнув таких вершин, що лише незначна частина працездатного населення працювала на виробництві (у СШАзараз —20%). Тобто економіка цих країн дійсно не потребувала державної підтримки чи зусиль держави для свого розвитку. Вона й без того гранично розвинена. В усіх галузях виробництва й послуг працюють добре організовані фірми. Єдиною турботою держав залишилась проблема безробіття.Монетаристи вважають за краще мовчати, що цього рівня досягнуто, коли в США та Європі втілювалась у життя не їхня, а кейнсіанська модель економіки, головним принципом якої єактивна роль держави в розвитку власної економіки. Коли націоналізовані підприємства в Європі трохи знизили свою ефективність порівняно з приватними, деякі уряди (наприклад, уряд М.Тетчер) почали приватизацію. Державні підприємства були придбані приватними корпораціями, що мали великий досвід праці у відповідній галузі,так що поліпшення ефективності досягалось переважно за рахунок вдосконалення менеджменту, рідше за рахунок передачі передових технологій.

М. Фрідмен заявив після розпаду СРСР, що економіка СРСР настільки неефективна, що досить впровадити ринкові механізми, як станеться стрімкий злет. Коли за кілька років економіку Росії було повністю зруйновано, Фрідмену нагадали про його заяву. Нобелівський лауреат відповів:“Я помилявся”. Ба більше. Коли всьому світові стало ясно, що впровадження ліберально-монетаристських рекомендацій зруйнувало економіку пострадянських країн, Фрідмен відмежувався від своїх російських та українських адептів, наголосивши, що “шокова терапія” є “мізерною та незграбною карикатурою” на монетаризм. Але в дійсності на шлях “шокової терапії” Росію та Україну штовхнули іноземні економічні радники-монетаристи за підтримки власних економістів, не здатних до критичного мислення, схильних до монетаристського конформізму та дуже зацікавлених у запрошеннях до Гарварда та в іноземному заохоченні своєї діяльності. В Росії таких радників очолювали Джефрі Сакс та АндерсОслунд. Було їх і в Україні. У 1996 р.видавництво “Основи” надрукувало книжку Дж. Сакса та О. Пивоварського “Економіка перехідного періоду. Уроки для України”,густо нашпиговану помилковими оцінками та шкідливими рекомендаціями.

Нобелівські лауреати попереджають...

Чи були катастрофічні наслідки ліберально-монетаристської шокотерапії несподіваними? Аж ніяк. Ще у 1994р. сорок економістів (22 російських та 18американських) оприлюднили заяву, де попереджали про наслідки шокотерапії в Росії. Серед американців, що підписали цю заяву, п’ять Нобелівських лауреатів з економіки: Лоуренс Кляйн (Пенсільванський університет, пре-мія 1980 р. за створення еконо-мічних моделей та їх застосування до аналізу економічних флуктуацій і варіантів економічної політики), Василь Леонтьєв (Нью-Йоркський університет, премія 1973 р. за розвиток методу вхід-вихід для економічного аналізу),Дуглас Норт (Вашингтонський університет,премія 1993 р. за застосування економічноїтеорії та статистики до аналізу історичнихподій), Кеннет Ерроу (Стенфордськийуніверситет, премія 1972 р. за внесок дотеорії рівноваги й добробуту) та ДжеймсТобін (Єльський університет, премія 1981 р. зааналіз фінансової поведінки). Автори заяви,яких не можна звинуватити у дефіциті економічних знань, у 1994 р. прогнозували такі наслідки шокотерапії:

1. Скорочення валового національного продукту. Повністю справдилося.

2. Висока інфляція. Було,доки у Росії не винайшли, а в Україні не запозичили метод стримання інфляції шляхом невиплат зарплат і пенсій.

3. Збільшення імпорту кінцевого продукту до рівня, що знищує попит на внутрішні товари. Повністю справдилося.

4. Криміналізація економіки та створення атмосфери загального страху та заляканості. Виправдалося...

5. Погіршення становища у соціальній сфері, включно з державною охороною здоров’я, освітою та безпекою населення. Виправдалось повністю.

6. Скорочення інвестиційну економічну інфраструктуру. “Не виправдалося”, інвестиції не просто скоротились, а практично припинились, й не тільки в інфраструктуру, а у виробництво взагалі.

7. Падіння життєвого рівня й зростання розриву в доходах багатих та бідних. Повністю виправдалось.

Нагадаю, що це попередження було адресоване Росії. Щодо України, то світова преса разом з іншими мас-медіана той час вела гучну антиукраїнську пропаганду, що нібито Росія швидко йде шляхом реформ, а наша країна тупцює на місці.Писали, що до Росії йде злива іноземних інвестицій (як потім з’ясувалося —переважно шляхом купівлі так званих Державних короткотермінових зобов’язань,тобто до сфери фінансових махінацій, а не для модернізації виробництва) в той час, як в Україні несприятливий інвестиційний клімат. “Шкода, що Україна не має свого Гайдара!”, — зітхала українська редакція радіо “Свобода”. Так чи інакше, наше керівництво не прислухалось до тверезих голосів і спрямувало Україну курсом радикальних базарних реформ.

Як Україну зробили фінансовим наркоманом

Впровадження в життя рекомендацій прихильників шокотерапіїмало наслідком економічний крах. Колипрезидент Л. Кравчук призначив Л. Кучму напосаду прем’єр-міністра, останній, по-перше,заявив, що економіка України потребує неперебудови, а відбудови, по-друге, майбутнійпрезидент оголосив на всю Україну, що йомуне відомо, що саме треба будувати в Україні.Мабуть, не відомо й досі, а відбудова й непочиналась. Пам’ятається, що в одній ізсвоїх перших заяв наш чинний президентвисміював адміністрацію Л. Кравчука за те,що Україна — єдина з пострадянських країн,що не брала іноземних кредитів на “структурнуреформу”. Україна простягнула світовідолоню жебрака. І... не отримала жодногоцента на розвиток економіки. Що ж насправдідали Україні закордонні кредитори?

По-перше, так званітоварно-цільові кредити. Тобто до Українийшли не гроші, а, наприклад, імпортні харчі,які можна було б виробити й в Україні.Вартість цього імпорту збільшувалазовнішній борг України. По-друге, Українупочав кредитувати Міжнародний валютнийфонд. Формально кредити МВФ надаютьсяНаціональному банку для стабілізації курсугривні. Але фактично позичену валютукупують українські імпортери закордонногонеліквідного товару. Гроші повертаються наЗахід. Борги залишаються в Україні. По-третє,Світовий банк, який діє узгоджено з МВФ,фінансує переважно розвиток тих елементівукраїнської інфраструктури, які необхідні,щоб полегшити іноземному бізнесовідіяльність в Україні. Всі іноземнікредитори пильно стежать за тим, щобУкраїна не розвивала власне виробництво.Діяльність міжнародних фінансистівперетворила економіку України на базарно-боргову.Наш уряд не може й не хоче жити безпозичених грошей, бо існує навколоурядовийбізнес, що отримує свій відсоток з кожногопозиченого долара.

Як наркоман, Українасіла “на голку” фінансових ін’єкцій МВФ, аМВФ їх задарма не дає. За прикладом ділківнаркобізнесу МВФ вимагає від “наркомана”покори й зиску. Щоб отримати подальші ін’єкції,країна-наркоман мусить виконати вимогинаркоділка й підтвердити свою капітуляціюспеціальним меморандумом. Цікаво, щомеморандум писано особливою мовою,українською за формою, але езопівською засуттю. Далі будуть цитуватися деякі місцямеморандуму. Щоб їх краще зрозуміти, требаволодіти цією езопівською мовою, отженаведу коротенький словничок. Загальнийпринцип мовної еквілібристики простий.Вживаються терміни, кожен з яких має дватлумачення: одне — позитивне, друге — вкрайнегативне.

Короткий тлумачнийсловник езопівської мови монетаристів

Глобалізація.

1) Позитивне значення —поширення міжнародного взаємовигідногорозподілу праці.

2) Негативне значення —сучасна форма колективногонеоколоніалізму, економічного поневоленняслаборозвинених країн високорозвиненими зметою підвищення життєвого рівня багатихкраїн-глобалізаторів за рахунок йогозниження у бідних країнах, яких підданоглобалізації. Можливість глобалізаціїобумовлена тим, що виробничих потужностейдвох десятків розвинених країн цілкомдосить для постачання всього світу, такимчином, виробництво інших країн (включно зУкраїною) зовсім не потрібне, оскількизвужує ринок збуту товарів країн-глобалізаторів.Другорядні країни мусять шукати собі місцепід сонцем шляхом спеціалізації напримітивному виробництві дешевої сировини,на розвитку дилерських та торгових мереждля продажу товарів країн-глобалізаторів,на обслуговуванні туристів з багатих країнта своїх багатіїв, що допомагаютьглобалізаторам грабувати власну країну.Щоб зробити глобалізацію незворотною,країни-глобалізатори наполягають назнищенні в глобалізованих країнах системосвіти та охорони здоров’я. Глобалізаторинаполягають на зниженні рівня середньоїосвіти та перетворенні вищої освіти напереважно гуманітарну, оскільки остання недає знань, необхідних для розвиткувиробництва. Глобалізатори легко знаходятьсобі спільників у країні, яку вониглобалізують, в особі національно-компрадорськихкіл, що продають власну батьківщину заіноземні гроші. Якщо нація хоче вижити заумов глобалізації, вона мусить обратинаціонально-патріотичне керівництво,здатне протидіяти глобалізації, докивласна економіка не зросте до рівня, колиглобалізація стане безпечною й зведетьсялише до участі у міжнародному розподіліпраці. Приклад такої протидії глобалізації— економічна політика Франції та Японії,Тайваню та Південної Кореї.

Дерегуляція.

1) Позитивний сенс —усунення перешкод з боку бюрократії нашляху розвитку підприємництва, ліквідаціячорного ринку, дозволів як джерелахабарництва.

2) Негативне значення —самоусунення держави від захистунаціональних економічних інтересів,зокрема, від будь-яких зусиль для розвиткувиробництва та сприяння власному бізнесовіу боротьбі за внутрішній та зовнішній ринок.Держава має відмовитись від підтримкисистем освіти, охорони здоров’я, культури,а також не захищати власного споживача відімпорту низькоякісної продукції, харчів таліків, що перебрали термін використання.Держава мусить звести до мінімуму чиліквідувати всі соціальні програми, а такожподатки, які введені з метою отриманнягрошей на соціальні витрати: пенсії,допомогу безробітним та всі іншітрансфертні виплати. У США та Європейськомусоюзі, а також розвинутих країнах Азіїдерегуляція відсутня. Натомість має місцедобре продумана та випробувана рокамисистема державних регуляцій.

Інвестиції в економіку.

1) Позитивне значення —вкладення капіталу у виробництво шляхомпридбання та встановлення новоготехнологічного обладнання, впровадженнянових технологій, освоєння виробництванових конкурентоспроможних виробів;вкладення капіталу до сфери послуг з метоюнадання населенню нових або якіснішихвидів обслуговування. За виняткомстворення складальних та яв фасувально-розливанихпідприємств, а також дилерських мереж,іноземний капітал у таких інвестиціяхпринципово не зацікавлений, бо перед нимстоїть проблема не розширення виробництва,а проблема захоплення нових ринків.

2) Негативне значення —скупівля підприємств для їх зупинки абодепрофілювання з метою позбавитиськонкурента та захопити внутрішній ринокУкраїни, а також встановити контроль надшвидкоприбутковими галузями та природнимимонополіями. Друге негативне значення —вторгнення на ринок фінансових спекуляційз метою здобуття надприбутків без яких-небудькроків для розвитку виробництва. Такимзасобом пограбунку України є ОВДП (облігаціївнутрішньої державної позики). Іноземнийкапітал зацікавлений також встановитиконтроль над галузями, пов’язаними збезпосереднім отриманням грошей віднаселення: зв’язок, телекомунікації,засоби масової інформації, транспорт, шляхи,житловий фонд тощо.

Лібералізація.

1) Позитивне значення —забезпечення демократії, прав людини,зокрема її економічних прав напідприємництво, на власність, на вибір видудіяльності та місця проживання.

2) Негативне значення —надання правлячій верхівцівседозволеності, зокрема необмежених правна розкрадання державної власності, нафінансовий (шляхом підвищення цін,девальвацій гривні, невиплат зарплати тапенсій) та правовий утиск населення, наприхватизацію підприємств та торгівлю “повітрям”шляхом посередництва в тих галузях, де вонозовсім не потрібне, наприклад, у торгівлінафтою та газом, що надходять державнимипродуктопроводами, у торгівліелектроенергією, що виробляється держанимиелектростанціями та передаєтьсядержавними лініями. Лібералізація включаєв себе дозволеність фінансових махінацій, атакож будь-якої діяльності, навіть дужешкідливої для України, іноземних громадянта фірм.

Приватизація.

1) Позитивне значення —заміна неефективного власника, яким єдержава з її чиновництвом, на ефективноговласника, який підвищить ефективністьвиробництва, відвоює свою часткувнутрішнього та зовнішнього ринку шляхомпропозиції високоякісного товару законкурентну ціну. Приватна власність маєбути, як протягом всієї історії людства,стимулом успішної економічної діяльностівласника, який бажатиме залишити добрепоставлене діло своїм нащадкам.

2) Негативне значення —розпродаж за смішними цінами всієїдержавної рухомості й нерухомості, включноз орною та неорною землею. Наданняукраїнському й закордонному покупцевіправа купити що завгодно і з будь-якою метою.Таким чином, український керівникпідприємства матеріально зацікавлений убанкрутстві “власного” державногопідприємства з метою придбання його забезцінь. Український покупець може шляхомприватизації “відмити” кримінальнийкапітал (чесний великий капітал у наспрактично відсутній). Покупець-іноземецьшляхом придбання підприємства може усунутипотенційного конкурента, заволодіти йогомаркою та ринком. Оскільки економіка країн-глобалізаторівне потребує збільшення виробничихпотужностей, від приватизації можна чекатитільки деіндустріалізації України. Щобприватизація не дала негативних наслідків,слід було б юридично захиститиприватизацію від виникнення неефективногочи підставного власника.

Наприклад, ефективнесільське господарювання можливе лише заумов приватної власності на орну землю. Алев Україні практично немає фермерства, тобтонема кого зробити ефективними приватнимивласниками великих ділянок землі. Що буде,якщо приватизувати землю сьогодні? Лівілякають селянство байкою про те, що земляперейде у власність закордонних “лендлордів”,які перетворять українське селянство набезземельних наймитів. В. Пинзеник у книзі“Коні не винні, або реформи чи їх імітація”кепкує з тих, хто боїться продажу землі, абиїї не вивезли за кордон мішками. На мійпогляд, дійсність страшніша за побоюваннялівих.

Що трапиться, якщо заразоголосити землю товаром? Прогнозуюрезультат, значно гірший за той, яким наслякають. За океаном знайдуться ділки, якіпереконають американських та канадськихфермерів у легкій можливості захопитиукраїнський ринок зерна. Створитьсяакціонерна компанія, яка відкриєпредставництво у Києві, найме на роботунаших українських молодиків. Ті поїдуть поселах та почнуть скуповувати землю засмішну плату та хабарі головам колгоспів.Приватизована земля буде виведена зсільгоспвжитку під схвальний галас нашихзелених та преси, які виступатимуть заекологію, за зменшення техногенногонавантаження на землю. І повезуть до насімпортне збіжжя. Щодо грунту, то його заокеан не повезуть. Дорого. Але якщознайдеться покупець поближче, наприклад уТуреччині чи Греції, де захочуть вкритиродючим чорноземом схили південнихсонячних гір, то вивіз чорнозему невиключається, адже німецькі окупантививозили додому український чорнозем.Треба, щоб земля стала товаром, але післятого, як вона буде безоплатно розподіленаміж фермерами, після того, як фермериекономічно зміцніють, після того, як жоденфермер не зголоситься продати гектар менше,ніж за вартість трьох урожаїв (20—30 тис.доларів). Тоді створення закордонноїприватизаційної компанії стане економічнонедоцільним і безпека держави непостраждає.

Оптимізація.Реструктуризація.

Улюблені і дужебагатоозначні терміни. Можуть означати щозавгодно. Інколи здогадатись, що криєтьсяза цими словами, неможливо.

На цьому варто завершититлумачний словник термінів мови, якоюписано акт беззастережної капітуляціїУкраїни перед Міжнародним валютним фондом.Деякі інші терміни буде роз’яснено далі, вдругій частині статті, яку присвяченодетальному аналізу зобов’язань Україниперед МВФ.

Коротко про зобов’язаннянашої держави

Акт являє собою документна двадцяти сторінках. Складається він з 50пунктів. Офіційна назва документа: “Меморандумекономічної політики на період з 1 липня 1998року по 30 червня 2001 року”. Внутрішняорганізація документа досить незграбна йзаплутана. Мова документа не простоезопівська, в багатьох місцях вонанастільки туманна, що її не вдалосядешифрувати навіть після кількаразовогочитання. Стратегічний задум авторів стислосформульовано у п. 15. “Це дерегуляція таадміністративна реформа, приватизація ідемонополізація, реформа банківськогосектора, реформа сектора сільськогогосподарства та енергетичного сектора”.Терміни ці значною мірою пояснені в першійчастині статті. Документ складено так, нібийого автори прагнули завдати наммаксимальної шкоди. Цим документом Українабере на себе такі зобов’язання:

1) Відмовитись віддержавної незалежності і визнати над собоюпротекторат МВФ та Світового банку (далі СБ).

2) Провадити політикугеноциду стосовно власного народу шляхомперманентного зниження життєвого рівня.

3) Гарантувати свободуруйнівних фінансових махінацій.

4) Відмовитись відрозвитку свого виробництва і сприяти йогознищенню.

5) Дозволитиглобалізувати себе до рівня напівколоніївисокорозвинених країн-глобалізаторів, якаспоживає імпорт та експортує примітивнусировину.

А тепер детальніше.

Представництва МВФ та СБ— антиконституційна, проте реальна влада вУкраїні

Владні повноваження МВФта СБ чітко окреслені в багатьох пунктах “Меморандуму”.Ось перелік пунктів, в яких Україна зобов’язуєтьсяне приймати рішень без “допомоги”експертів МВФ та СБ: 7, 8, 13, 14, 16, 21—23, 25, 26, 29—31,38, 40, 42—44, 46, 50. Які ж питання внутрішньоїполітики та державного управління всуперечКонституції віднесено до відома “консультантів”?Мабуть найважливіше з таких питань —реформа державного управління. У п. 16читаємо: “За допомогою Світового банку миреформуємо систему державної служби зметою поліпшення й якості та посиленняадміністративних можливостей КабінетуМіністрів України.” І далі, в п. 38 йдеться:“3 метою оптимізації діяльності КабінетуМіністрів України та поліпшення управлінняекономікою прийнято концепцію реформидержавного управління, а за допомогоюСвітового банку ми маємо намір розробитидеталі її впровадження, починаючи з кінця1998 р.” Не Верховна Рада й не Президент, аСвітовий банк визначатиме структуру йфункцію Кабміну. Вказівки СБ вже втілюютьсяв життя. Наприклад, прийнято рішення проліквідацію Міністерства науки та передачуйого функцій Міністерству освіти. НашКонституційний суд з легкістю скасувавзакон про мораторій на підвищенняквартплати, а чи не скасує він “Меморандум”як такий, що суперечить Конституції?

До речі, СБ бере на себене тільки організацію виконавчої влади, алей законодавчу ініціативу. У п. 40. записано:“3а підтримкою Світового банку, протягом 1998та 1999 років маємо намір удосконалюватизаконодавчу базу щодо ринковогорегулювання та розвитку інфраструктуриринку капіталу.” Цікаво, а без підтримки СБнаш уряд що — не здатен вдосконалити цюзаконодавчу базу? Світовий банкдопомагатиме розробити пенсійну реформу (пп.8 та 29) та земельну реформу (п. 42), де СБдопоможе удосконалити систему реєстраціїземлі. Ось де видатні грунтознавці!

Наші іноземні поводиріне цураються й виконання безпосередніхрозпорядчих функцій виконавчої влади. Нашуряд пише у п. 26: “За допомогою експертівСвітового банку та МВФ ми і даліудосконалюватимемо роботу Державноїподаткової адміністрації таполіпшуватимемо діяльність Державноїмитної служби.” В чому полягає цевдосконалення? На це питання відповідає п.25: “...ми (тобто Україна — Л.Ш.)утримуватимемось від надання податковихпривілеїв певним галузям безконсультування з МВФ”. Вдосконаленнямитної справи висвітлює п. 46: “ОскількиКабінет Міністрів України намагатиметьсядотримуватись вищенаведених зобов’язань (незахищатися митом від небажаного імпорту тане звільняти від мита імпорт товарів,необхідних Україні, наприкладтехнологічного обладнання — переклад зезопівської мій — Л.Ш.) щодо торговельноїполітики, то будь-які зміни, викликанінепередбаченими процесами,запроваджуватимуться тільки після тіснихконсультацій з експертами МВФ.” Цікавийзапис читаємо у п.42: “... за допомогоюСвітового банку до жовтня 1998 року мирозробимо план дій щодо реструктуризації (езопівськебагатозначне слово, що саме воно тутозначає: прихватизацію, продаж іноземцям,закриття цукроварень чи щось інше, напевновстановити важко — Л. Ш.) галузі цукровоговиробництва, який буде впроваджуватись,починаючи з 1999 року”.

Немає нічого дивного, щонаші закордонні хазяї особливо зацікавленівтрутитись у функціонування галузей, відяких залежить енергетична безпека нашоїдержави: вугільної (п. 21), газової (п. 43) таелектропостачання (п. 44). У п. 21 йдеться пропосилення роботи “з метою виконання плануфінансового оздоровленняелектроенергетичної галузі, що буврозроблений Світовим банком та іншимидонорами. У газовому секторі ми вжелібералізували імпорт і продаж газу вкраїні комерційним та промисловимпідприємствам”. У цьому ж пунктітрактується реструктуризація (тобтозакриття — Л. Ш.) шахт. У п. 44 зновповторюється теза п. 21, тобто Україна березобов’язання “впроваджувати планфінансового оздоровленняелектроенергетичної галузі, погоджений зСвітовим банком та іншими організаціями, щовключає заходи з посилення платіжноїдисципліни та зниження затрат.”

МВФ та СБ беруть під свійконтроль навіть такий процес, як погашеннязаборгованості бюджету з виплат зарплат тапенсій. У п. 23 Україна бере зобов’язанняпогасити заборгованість до кінця 1999 року,але тут ми бачимо старий трюк бюрократів.Колись, в СРСР, бюджетним організаціямдозволялось підвищувати оплату праці, алеза рахунок внутрішніх резервів, якихзвичайно не було. Ось і МВФ дозволяєпогасити заборгованість, навіть наполягаєна цьому, але змушує Україну водночасзменшувати бюджетний дефіцит до 2% ВВП. Ясно,що за таких умов ніякого погашення невідбудеться. У цьому ж п. 23 МВФ запобігаєситуації, коли б Україна вирішила витратитина погашення заборгованості виторг відрозпродажу державних підприємств. Читаємо:“...якщо надходження від приватизації в 1998 р.перевищать наші програмні припущення, ми,після консультацій з експертами МВФ,використаємо ці надходження, щоб погаситидодаткову заборгованість.” Зрозуміли? Якщоз’являться понадпланові (!) раптові грошіза продані підприємства, треба спитатидозволу МВФ, щоб виплатити їх за додаткові(!), тобто не основні, борги. А за який рахунокгасити борги, коли все буде продано? А чибагато вторгує наша нещасна держава,розпродаючи майно за символічними цінами?Та взагалі, чи є Україна незалежноюдержавою? Для чого ж наш виборець йде до урн,коли державою керують не обранці народу, аіноземні радники?

Геноцид. Чим меншезалишиться українців — тим краще

Заспокойся, читачу.Прямих закликів до знищення українців у “Меморандумі”немає. Проте пп. 6, 7, 22, 25, 27—29, 43, 44 містятьположення, відверто спрямовані на подальшезниження життєвого рівня вже й без тогоозлидненого українського народу. Втіленняв життя цих рекомендацій може матинаслідком лише вимирання частини нації відголоду, скорочення народжуваності та, як ценеодноразово бувало під час воєнних таповоєнних голодних років, зростаннязлочинності доведених до відчаю людей, якимне дають змоги заробити собі на хліб чесноюпрацею.

У п. 7 глухо й незрозумілоговориться про “внесення змін до законупро податок на доходи фізичних осіб”, безуточнення, що то за зміни. Але про напрямзмін неважко здогадатися, бо Президент водному з виступів заявив, що слід перейти досистеми оподаткування, коли переважнучастину бюджетних надходженьстановитимуть податки з населення. Загаломце було б добре, коли б надходження добюджету збільшились за рахунок зростанняособистих доходів людей, але на такийваріант сподівань немає... Пп. 22 та 27проголошують програму скороченнячисельності працюючих у бюджетній сфері,тобто науковців, вчителів, лікарів, позаякнавряд чи можна сподіватись, що бюрократіяскорочуватиме себе чи силові структури.Нормальні держави пишаються зростаннямчисельності лікарів, вчителів, професорів,студентів, науковців, інженерів. Нормальнавлада знає, що все перераховане — людськийкапітал, найцінніша складова національногокапіталу, яка кінець кінцем визначаєекономічний та культурний прогрес держави.А наш уряд?

У п. 27 відкритим текстомписано: “Кабінет Міністрів України маєнамір скасувати більшість бюджетних пільг,у тому числі пільги на квартирну плату,комунальні послуги, санаторнеобслуговування, споживання газу, охоронуздоров’я та користування транспортом.Залишаться пільги, спрямовані на захисттільки найбільш уразливих верств населення.Ми розпочали процес скорочення працюючих убюджетних установах, поставивши за метускоротити відповідну чисельність на 300000 докінця 1998 року, а до вересня 1998 р. задопомогою Світового банку буде розробленоплан дій на середньострокову перспективущодо проведення реформи державногоуправління. Сюди увійдуть програмипроведення реформ у галузях охорони здоров’яі освіти.”

Невідомо, кого наш урядвважає найбільш уразливим, коли більшістьнаселення живе за межею бідності, зарплатий пенсії багатьох нижчі від прожитковогомінімуму. Щоб скасувати пільги, требазначно збільшити особисті доходи населення,а таких планів немає. Проте є плани реформ (читай— згортання) охорони здоров’я й освіти.Ідея посилення наступу на без того низькийжитттєвий рівень розвивається далі у п. 28: “Великучастку видатків становлять соціальнівитрати, у зв’язку з чим є потреба в їхоптимізації (читай — скороченні — Л.Ш.)...Буде впроваджено нову систему ставоквідшкодування заробітної плати у разінадання допомоги через хворобу, якоюпередбачається скорочення пролонгованихлікарняних, а витрати, пов’язані з першимидвома тижнями лікарняної відпустки, будутьперенесені на підприємства... У контекстіпідвищення тарифів на комунальні послуги —з метою обмеження бюджетних витрат —піднято межу малозабезпеченості, яка даєправо на отримання житлових субсидій, з 15 до20 відсотків доходу.

Для сімей, щоскладаються з непрацюючих пенсіонерів,неповнолітніх дітей або інвалідів І та IIгруп милостиво зберігається поріг 15%, але йтут є застереження, щоб подушний дохід бувменшим за прожитковий мінімум. Наступ нажиттєвий рівень пенсіонерів викладено у п.29: “Наші пропозиції передбачають зменшеннякількості пільгових пенсій, раціоналізацію(читай: скасування або значне зменшення — Л.Ш.) пенсій працюючим пенсіонерам, заходищодо заохочення виходу на пенсію у більшпізньому віці....” Завершують викладенняпланів зниження життєвого рівня пп. 43 та 44,де йдеться про підвищення цін на газ таелектроенергію. Отже “Меморандум” міститьнеприховану розгорнуту програму зменшеннянаселення України шляхом недоїдання тахвороб, зокрема прискореного спровадженняна той світ людей пенсійного віку. Картинастає повнішою, якщо згадати озвучені назасіданні Верховної Ради плани примусовоговиселення з квартир на вулицю боржників закомунальні послуги. Де ми мешкатимемо, якщонас зроблять бомжами, та скільки ми зможемопрожити в такому стані? Не дивно, що навітьофіційний урядовий прогноз дає скороченнячисельності населення до 41 млн. на 2020 рік. Аскільки вимре насправді?

Національне виробництвоне розвивати, а знищити!

Так і буде післявтілення намірів, записаних у пп. 5, 6, 10, 11, 17,20, 21, 24, 25, 27, 41— 45. Беручи (п.5) зобов’язаннямати дефіцит не більше 2%, Україна фактичновідмовляється від розвитку своєї економікиметодом інвестиційної емісії. У п. 6міститься зобов’язання припинитифінансування Інноваційного фонду, щорівнозначне його ліквідації. П. 10 оголошує,що уряд взагалі усувається від розвиткуекономіки, тобто інвестицій. Єдинимджерелом фінансування економіки маютьстати банки. Такого нема ані в США, ані вЄвропі. Наведу конкретні приклади. Розробканового покоління ядерних реакторів дляелектростанцій фінансують порівну уряд СШАта корпорація Вестінгауз електрік.Європейська компанія, що виробляєпасажирські літаки, Айрбас Індастріз, єспільним державним підприємством Англії,Франції, Німеччини та Іспанії. Дбають урядиСША та європейських країн про свійіндустріальний розвиток! А Українадозволяє над собою експериментуватиліберально-монетаристським шокотерапевтам.

У п. 17 подано кількарекомендацій щодо приватизації. Українабере зобов’язання завершити приватизаціюдо 30 червня 2001 р., заохочувати іноземногоінвестора, сприяти “розвиткові фондовогоринку з метою полегшення консолідаціївласності (тобто знищенню дрібнихакціонерів? — Л.Ш.) і посилення зовнішньогоконтролю над підприємствами”. Не спромігсярозшифрувати цей езопівський зворот, якогосаме зовнішнього: зборів акціонерів, МВФ чикогось іще? Україна усуне “... перешкоди довходу і виходу з ринку (що таке вхід-вихід:купівля та продаж акцій” чи щось інше? — Л.Ш.) шляхом демонополізації економіки тароздрібнення груп підприємств, розмірияких не є умовою їх ефективногофункціонування”.

Демонополізація — дужедобре, але щоб демонополізувати якусьгалузь, треба створити в ній новіпідприємства-конкуренти до монополіста.Пропонується зовсім інше: роздрібнитивелику промисловість, що суперечитьсучасній економічній тенденції у світі. Миє свідками, як великі корпорації з метоюпідвищення конкурентоздатності об’єднуютьсяу надвеликі, часом транснаціональні.Причина потягу до злиття зрозуміла.Конкуренція змушує корпорації доприскорення технологічного прогресу, тобтодо збільшення питомої ваги витрат надослідження та розробки, які часткововедуться в інженерних центрах фірми,частково в університетах за фінансовоїпідтримки фірми. Об’єднання зусилькорпорацій — це насамперед об’єднанняінноваційного потенціалу. Україні, на думкунаших радників, не потрібен інноваційнийпотенціал взагалі, тому не може бути мовипро його консолідацію.

Завершується цей пунктзобов’язанням “відокремити потенційноконкурентоспроможні частини цих (тобторозукрупнених — Л. Ш.) виробництв від частинз характеристиками природних монополій”.

Перекладу з езопівської.Мережа залізниць — природна монополія. Такось колії, депо, вокзали та всяінфраструктура залишиться державною, апасажирські та вантажні вагони будутьприватизовані конкурентами. Створятьсяфактично посередницькі приватнітранспортні фірми, які, паразитуючи надержавних залізницях, правитимуть з нас “приватнітарифи”. Засоби масової інформаціїрозпишуть нам у фарбах, як чисто стало уприватних вагонах, але мовчатимуть про те,що в Європі, наприклад у Німеччині,залізниця цілком державна, включаючипривокзальні ресторани. І там у вагонахчисто без приватизаторів. Ця ж ідеяповторюється у пп. 21 та 43, де пропонується (івже здійснена) така ж процедура в галузіенерго- та газопостачання. Електростанції,лінії електропередачі, газопроводидержавні, а гроші мають отримувати паразити-посередники— торгівці “повітрям”. Більше того,запропоновано впровадити продаж газу нааукціонах. Де ще в світі бачили такузапопадливість перед посередниками?

Далі йде п. 20, девикладено план реформувння сільськогогосподарства. Уряд та Нацбанк від іменіУкраїни заявляють: “... ми поступовозменшимо бюджетну підтримкусільськогосподарського сектора таприпинимо втручатися в рішення, щостосуються постачання та розподілу, і цимдозволимо суб’єктам ринку відіграватибільшу роль, особливо на ринку зерна.”Цікаво, що в цьому пункті не йдеться продеколективізацію, як всюди, вжитоезопівське слово “реструктуризація”, підяке можна підвести, якщо хочете, навітьукрупнення колгоспів. Проте про відмову відпідтримки сказано ясно.

Знову хочеться згадати,що США та Європейський союз звисокорозвинутим сільським господарствомактивно субсидують своїх фермерів, аУкраїна, яка потребує значних зусиль длямодернізації та перебудови аграрногосектора, знаючи, що ці зусилля не під силуані колгоспам, ані окремим фермерам, віддержавної підтримки селянствавідмовляється. Натомість планується (п. 41)до 30 червня 1999 р. завершити приватизаціюелеваторів та всіх підприємств заготівлізерна, а також заборонити на державному тамісцевому рівнях держзамовлення насільгосппродукцію, а також будь-якіобмеження на рух товарів. Тут зновувпровадження ринку в агросекторпропонується здійснювати в зворотномупротиприродному порядку. Ідея дуже проста:в першу чергу приватизується те, щовідкриває посередникам шлях до здирництвабез великих капіталовкладень. Приватизаціюелеваторів було б слушно запланувати паперіод, коли зміцніють фермерськігосподарства. Може, тоді б саме фермеристали акціонерами хліботорговельних фірм.Авжеж! МВФ та СБ захищають інтереси невиробників, а посередників.

Кілька пунктів “Меморандуму”присвячено енергетиці. Тут (п. 21) Українапланує “передати управління газопровідноюсистемою консорціуму українських таіноземних компаній”. Питається, навіщо? Що,українські трубопрокатники не здатнівиробляти труби? Або наша промисловість неможе зробити помпи? А може, вся справа в тому,що комусь треба погріти руки на ційприватизації? У пп.21 та 45 знов йдеться прозакриття шахт та згортання вугледобуткувзагалі. П. 45 вражає своєю відвертістю: “...ми...забезпечимо, щоб фінансування з бюджетузакриття шахт та їх реструктуризації (???) невикористовувалося для надання субсидій навиробництво (!!!) ... Кабінет МіністрівУкраїни не надаватиме гранти чи позики (включаючигранти) на інвестиції в нові шахти, завинятком тих, які затверджені в Держбюджеті1998 року”. Отже, на ліквідацію призначеновсю галузь. Ніхто не з’ясував, де причинанерентабельності окремих шахт, і ніхто незважив на ту обставину, що навіть дорожчевітчизняне вугілля має ту перевагу, що нетреба доларів для його придбання. І тутбачимо піклування про посередника.

На руйнацію виробництваспрямовані й інші пункти “Меморандуму”. П.24 забороняє взаємозалік заборгованостіпідприємств. Ця процедура фактичноеквівалентна емісії безготівкових грошей.Демонетизована за вказівками міжнароднихфінансистів Україна, де грошова маса вобігу досягає 14% ВВП проти норми 40—70%, єкраїною, де виробництво паралізованекризою неплатежів. Згадаємо історію. У 1948 р.з ініціативи США для відбудови Європи булоухвалено план Маршалла. Одним з головнихелементів цього плану було заснуваннясистеми валютного клірингу, тобтовзаємозаліку боргів між державами. А МВФзабороняє нам взаємозалік міжпідприємствами. Таким чином, Україна березобов’язання поглибити параліч віддемонетизації. Цікаве зобов’язанняУкраїни викладено у пп. 25 та 46. Йдеться проскасування звільнення від ввізного митатоварів, необхідних для розвитку іфункціонування української промисловості,тобто так званого критичного імпорту.Безмитний ввіз критичних матеріалів такомплектуючих підвищувавконкурентоспроможність українськоготовару. Безмитний ввіз технологічногообладнання дозволив би Україні створитиімпортзамінні та експортні галузівиробництва. Саме це й заборонили наміноземні радники, яким більше до смаку бувби безмитний імпорт в Україну споживчихтоварів.

Економіка — сферафінансових махінацій. Свободу махінаторам!

З погляду монетаристівекономіка — це бюджет, податки, цінніпапери, грошообіг, обмінний курс, фондовийринок, кредити, банківський процент тощо.Відокремивши таким чином економіку відвиробництва, монетаристи накидають Україніорієнтацію на фінансові маніпуляції. Проних йдеться у пп. 10, 11, 13, 22, 32—37, 49. Поширенийв останні роки вид фінансових махінацій, асаме: фінансові піраміди, побудовані звищезгаданих ОВДП, — Україна зобов’язаласьпоступово скоротити (п. 10, 22). Але у п. 32читаємо: “ ...НБУ кредитуватиме бюджет лишешляхом закупівлі державних цінних паперів.Обсяги прямих закупівель ОВДП будепоступово знижено.” А непрямих? Таке зобов’язанняякраз і спрямоване на відлучення Нацбанкувід кредитування розвитку економіки.Україна, як бачимо, мусить позичати грошісама в себе під великий процент. Насправдістворено механізм пограбування державишляхом перекладання бюджетних надходженьдо кишень власників ОВДП. Зараз циркулюєідея віддати власникам ОВДП як компенсаціюборгу українські підприємства.

У п. 33 береться зобов’язаннязберегти статус НБУ як держави в державі, ап. 34 обіцяє, що кількість аукціонів зпродажу ОВДП буде скорочено до двох натиждень! Але ж Україна вважає, “ ...щоважливим є активне заохочування придбаннякороткострокових казначейських векселів (ОВДП)з метою розширення числа учасників ринку...Ми маємо намір скасувати податок на цейприбуток (тобто проценти по ОВДП — Л. Ш.)повністю, так само як гербове мито наоперації на вторинному ринку...” і далі “...борговізобов’язання Міністерства фінансів передкомерційними банками оформлятимутьсявипуском цінних паперів, що буде предметомперевірки (не сказано, хто перевірятиме: МВФчи СБ — Л.Ш.)”. Отже, фінансові махінації зОВДП розширятимуться. Цим же пунктомКабміну та НБУ заборонено втручатися укредитну політику комерційних банків, НБУбере зобов’язання не надавати директивнихкредитів, тобто кредитів за рішенням уряду,Президента чи Верховної Ради. У п. 37 йдетьсяпро “заохочення фінансового посередництва”.Що, ще один спосіб “торгівлі повітрям”?Завершується п. 37 запевненням МВФ, що “передбачаєтьсязменшення перешкод на шляху іноземнихбанків шляхом спрощення процедурліцензування та скасування 15-відсотковогообмеження на загальну участь іноземногокапіталу в акціонерному капіталіукраїнської банківської системи”. Ставитькрапку п. 50, де відверто говориться про те,що “коефіцієнт обслуговування (тобтовідсоткові платежі — Л. Ш.) зовнішньогоборгу повинен зрости від 9 відсотків у 1997році до 20 відсотків у 1998 році в основномушляхом запозичення казначейських векселівОВДП нерезидентами, а також через випускоблігацій зовнішньої позики.” Це й єшахрайство фінансової піраміди — платитивідсотки шляхом нових позик. Треба пояснити,чому МВФ наполягає на продажу ОВДП самеіноземцям (нерезидентам). Є перспективазмусити Україну погасити ці борги майном,тобто відкривається шанс практично задармавстановити повний контроль над економікоюУкраїни. Ось і маємо незалежність!

Капітулювали!

Як нас глобалізуютьдобродії глобалізатори

У багатьох пунктах (12,17—19, 21, 37, 39, 46, 50) “Меморандуму” йде мова пронашу глобалізацію, тобто поступовеперетворення України на частку світовоїекономіки на засадах, що вигідні країнам-глобалізаторам.Висловлюється сподівання, що “відпливкапіталу має змінитися припливом, азовнішні прямі інвестиції поступовозростатимуть”. Це передбачення, зроблене у1998 р., не справдилося. У п. 17 йдеться прозаохочення іноземних інвесторів, а п. 18обіцяє відчинити навстіж двері передімпортним товаром, бо “подальшалібералізація торговельного режиму будеважливим елементом нашої стратегіїзростання у сфері зовнішньої торгівлі.”Зрозуміли, яка “стратегія зростання”навколоурядового імпортуючого бізнесупередбачається? Хай живуть імпортні бананита стегенця із сосисками! У цьому ж пункті єзобов’язання зменшити “тарифи на імпорт зметою підвищення конкуренції з імпортом”.А ми й не знали, що наш споживчий ринокперенасичений дорогим вітчизняним товаром,якому треба підсунути іноземногоконкурента для зниження ціни! А намздавалось, що національний товаровиробникзнищений, зокрема знищений заохоченимімпортом, дорогою енергією та високимиподатками.

Дуже цікавий п. 19. Вінрозкриває мету нашої глобалізації. Україназобов’язується не чинити перешкодекспорту насіння соняшнику та шкіривеликої рогатої худоби. Ось чого від насвимагають глобалізатори! Дешевунеперероблену сировину. Навіть олію тавироби із шкіри вони купувати не бажають —зроблять на своїх підприємствах. Алепотрібні митні обмеження на українськіекспортні товари, які конкурують навнутрішньому ринку глобалізаторів,наприклад, сталь, що сховані за класом “товарів,що підлягають антидемпінговим заходам,добровільним обмеженням, або тих, експортяких здійснюється за міжнародними угодами”.Отже демпінг в Україну дозволений, аконкурентний експорт українського товарутреба обмежувати. Що ще буде глобалізовано?Відповідь дає п. 39, де Кабмін “зосереджуєсвої зусилля на: а) завершенні процесуроздержавлення відповідно до програмимасової приватизації та б) прискоренніприватизації за гроші великих іпривабливих підприємств, в тому числіпідприємств телекомунікацій, повітряноготранспорту та сектора енергетики”.

У фінальному п. 50 читаємозобов’язання України повністю “роззброїтись”перед закордонним глобалізатором: “... ми небудемо 1) накладати чи посилювати обмеженняна платежі або трансферти для поточнихміжнародних операцій...; 4) накладати абопосилювати обмеження на імпорт з причинплатіжного балансу”. Отже, ми продамоглобалізаторам всі швидкоприбутковігалузі господарства, особливо пов’язані збезпосереднім отриманням грошей віднаселення, а також повністю передамо їмвнутрішній ринок країни.

Чи стане Українанезалежною державою, або хто переможе напрезидентських виборах?

Перегорнута останнясторінка “Меморандуму”. Отже — микапітулювали. Від імені народу уряд таНацбанк взяли зобов’язання знищити власневиробництво, науку, освіту, охорону здоров’я,виморити голодом кілька мільйонів людей.Хочеться кричати від розпуки. Як це сталося?Хто спрямував Україну за короткий період їїномінальної незалежності на курс “радикальнихбазарних реформ”? Хто дозволив насглобалізувати і перетворити, на щастя ще незовсім, на європейську “банановуреспубліку”? Чому чинна влада з упертістюведе народ у прірву злиднів, а державу дозагибелі? На жаль, Україна не єдина країнана цьому хибному шляху. Росія, країниЛатинської Америки навіть просунулись щеглибше в прірву глобалізації. Відповідьдуже проста. Глобалізатори вміютьвіртуозно купляти правлячу верхівку країни,яку вони бажають проковтнути. До послугглобалізаторів швидко знаходятьсяпотрібні люди: банкіри та урядовці, щорадіють з можливості перекласти до власноїкишені “трохи” вільно конвертованоївалюти. Причому цілком законним шляхом.Знаходяться вчені-економісти, яких доситьзапросити до Гарварда або підтриматигрантами, або призначити на посади в урядічи комерційних банках, і вони впертотвердитимуть: “Альтернативи ринку немає!Хай живе шокотерапія!”, — а про різницю міжринком та базаром мовчатимуть. Знайдутьсяпубліцисти, що виправдають знищення наукита виробництва, освіти та охорони здоров’я.На глобалізаторів примітивно працюютьгроші, за які особливо легко купити тих, хтоще вчора мав середню зарплатню й навіть неміг мріяти про власний будинок у Флориді.Зараз вони — бізнесмени. Торгівляімпортними харчами та ганчір’ям зробила їхзаможними людьми. Вони — за базарні реформи.Вірус хабарництва глибоко уразив верхинашого суспільства.

Майбутні президентськівибори будуть змаганням між тими, хто вжезбагатився, виконуючи функцію помічниківнаших глобалізаторів, тими, хто хоче статина їх місце й урвати собі, та тими, хто маєнамір спинити цю пошесть. Не виключені йвиникнення на політичній арені так званихнаївних демократів, які щиро вважають, що,посівши президентське крісло, вониавтоматично здолають все погане задопомогою хороших нормативних актів такерівних вказівок. Досвід історії свідчить,що з таких намірів нічого не виходить.Спроба провести в життя політику вінтересах народу і, водночас, протиінтересів тих, хто зосередив у своїх рукахреальну владу на всіх її щаблях, приреченана провал. Апарат адміністративногоуправління віртуозно вміє виконання однихрозпоряджень спустити на гальмах, іншіперетлумачити, а деякі “перевиконати” так,що обурений народ сам забажає їх скасування.

Які ж наші шанси на змінупрезидентської влади? На те, щоб новийпрезидент спромігся скасувати акткапітуляції та відновити незалежністьУкраїни. На переорієнтацію економіки зфінансових спекуляцій на розвитоквиробництва. На скасування протекціонізмудо іноземного загарбника нашого ринку. Наполітику сприяння власному виробникові вутриманні внутрішнього та захопленнізовнішніх ринків. Теперішній президентзацікавлений іти далі своїм курсом.Безперечно, він має фору перед усімамайбутніми претендентами. На нього працюєвся адміністративна вертикаль, яка маєвплив і на засоби масової інформації, і наорганізацію процесів голосування тапідрахунку голосів. Але проти чинногопрезидента реальне зубожіння нації, а такожпублічно задекларований намір не змінятинапрям реформ. Навряд чи зможе Л. Кучма, якминулого разу, зібрати голосиантиукраїнського елементу, який голосувавза нього лише за обіцянку зробити російськумову державною. Але за нього проголосує всявелика національно-зрадницька буржуазія, атакож функціонери малих партій, щоприєднались до обєднання “Злагода”.Останні — у сподіванні на посади йможливості в навколоурядовому бізнесі.

Щодо масового виборця,то він, що б там не писали про всякі рейтинги,налаштований голосувати проти і навряд чизмінить свою думку, коли йому напередоднівиборів виплатять трохи заборгованоїзарплати за рахунок чергового траншу МВФ.Таким чином, наш президент зустріне такзване протестне голосування, колиголосують не за, а проти когось. За когоголосуватимуть “протестанти”?

Тут можливінесподіванки. Слід чекати, що частинуголосів “протестантів” зберуть ліві та П.Лазаренко. Люди і голосуватимуть за нихтільки за те, що вони проти нинішньогопрезидента. Проте навряд чи проголосують залівих ті, хто слідкував за їх поведінкою уВерховній Раді, де ліві не приховувалисвоїх політичних цілей. Їх цікавить нежиття народу, а геополітичні інтереси Росії:запобігти зближенню України з НАТО таЄвропою, приєднатися до Росії забілоруським варіантом, попри те, що Росія —теж протекторат МВФ. Навіть боротьба лівихпроти приватизації в Україні викликаєроздуми, чи не піклуються вони бува проінтереси російських олігархів, щоб значначастина майна залишилась для них.

Виняток серед лівих силстановить Прогресивна соціалістичнапартія. ПСП, крім проросійської позиції, маєще й економічну платформу, яка послідовногрунтується на марксистсько-ленінськихпринципах: експропріювати, розділити. ЛідерПСП Н. Вітренко систематично виступає протиальянсу нашого уряду з МВФ, проте пропонуєвиходити з кризи в режимі майже військовогокомунізму. Якщо уявити перемогу Н. М.Вітренко на президентських виборах, можнанаперед сказати, що їй навряд чи вдалося биліквідувати залежність України від МВФ.Схема протидії може бути, наприклад, така:пані Президент оголошує денонсацію угоди зМВФ, а Нацбанк, голова якої теж підписав “Меморандум”звертається до Конституційного суду зпозовом про порушення незалежності НБУ.Конституційний суд дезавуює заявуПрезидента. Національно-компрадорська (тобтопродажна) буржуазія здатна піти й далі —розпочати процес імпічменту президентові.Великі гроші можуть і спрацювати.

Ясно, щоконтрреформування економіки України конченеобхідне. Росія нас і тут випереджає. Уреспубліці Мари-Ел почалась націоналізаціяприватизованих підприємств, де приватнийвласник виявився менш ефективним задержаву. Ренаціоналізовуються не всіпідприємства, а такі, де приватизаціяпроведена з шахрайством (в Україні такі тежє), а також ті, що після приватизаціїдеградували й заборгували своїмконтрагентам та державі. Процесвідновлення незалежності України — дужескладне політичне завдання саме черезнеобхідність здолати опір верств, якіживуть за рахунок траншів МВФ. Національно-компрадорськабуржуазія неоднорідна. На верхівціперебувають олігархічні клани. Вонивідверто ворожі до України, яку розглядаютьяк дійну корову. Не даватиме молока — можнай зарізати. Цей прошарок навряд чи сприймесхвально програму національногоекономічного відродження, бо втілення цієїпрограми позбавить їх багатьох джерелзбагачення. Можливості опору в них безмежні:від підкупу чиновників, суддів, урядовцівта депутатів до вбивств на замовлення.Ніякий компроміс з цією силою неможливий.Організовану силу може здолати тільки іншаорганізована сила. Олігархію можна і требазнищити тільки шляхом силового придушення.Щодо головної маси бізнесменів, що живуть зможливості купувати отримані з МВФ доларита щось імпортувати за них, то їх опір можназменшити без насильства, вказавши реальнуможливість переорієнтації діловоїактивності на таку, яка не працює протиУкраїни.

Коли я прийматимурішення, кому з претендентів напрезидентське крісло віддати свій голос,поставлю перед собою кілька запитань. Чибажає майбутній президент денонсувати акткапітуляції України перед МВФ та повернутинашій країні незалежність? Чи здатен вінвстановити ефективний контроль надсиловими структурами, отримати їхрозуміння та підтримку? Чи зможе вінсиловим шляхом здолати та усунути зекономічного життя олігархічні клани? Чиздатен він перорієнтувати на патріотичнірейки директорат, малий та середній бізнес,місцевих та регіональних адміністраторів?Чи спроможеться він спрямувати капіталзамість сфери фінансових махінацій досфери виробництва? Чи зуміє він використатинауково-технічний потенціал України дляорганізації конвеєра ринкових пропозиційпередусім у високотехнологічних танаукомістких галузях, забезпечуючи такимчином зростання виробництва та вартостіекспорту? Чи має він взагалі економічнупрограму, яка б складалась не з обіцянок таблагих побажань, а містила 6 шляхи та методиздолання кризи?

Якщо відповіді на всі цізапитання ствердні — маємо діячаголлістського типу, здатного без порушеннядемократичних засад суспільствазгуртувати народ навколо патріотичної ідеїта вийти з прірви, куди ми потрапили задопомогою ліберально-монетаристськихшокотерапевтів. Практика катастрофічнихкриз у історії країн свідчить, що виходи зних на рейках абсолютної демократії немає.

Демократія за кризовихумов — це свобода для олігархії необмеженой безкарно красти, свобода для чиновниківбрати й вимагати хабарі. США у 30-ті рокивийшли з кризи під авторитарним проводомРузвельта. Веймарську Німеччину вивів зкризи режим Гітлера, а післявоєнну ЗахіднуНімеччину — режим Конрада Аденауера, якийзабезпечив успіх реформ Людвіга Ерхарда.Післявоєнну Францію врятував від занепадуШарль де Голль. Японія виходила з кризи,коли в країні керувала американськаокупаційна адміністрація. Зрештою, злетПівденної Кореї стався, коли країноюкерували послідовно три президенти-диктатори.Диктатори досить дивні. Вони брали хабарі,але дозволили себе скинути студентськомурухові. З цього переліку найпривабливішимиє постаті Рузвельта та де Голля. А осьПіночет, за якого інколи агітують ліві,фігура негативна. Він фактично продав ЧиліМВФ. Нація живе у злиднях, проте зрослиприбутки компрадорської буржуазії. Нетреба нам Піночета! А чи оберемо ми свогоШарля де Голля?

ШЛЯХ ДЕГРАДАЦІЇ НАЦІЇ ТАДЕРЖАВИ — ЛІБЕРАЛЬНО-МОНЕТАРИСТСЬКЕРЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1. Антиринковий характерсучасних економічних реформ в Україні

Ринок є одним зваріантів системи розподілу вироблених удержаві товарів та послуг. Історія знаєчотири способи розподілу: 1) насильницький (всучасному суспільстві він вважаєтьсякримінальним), коли товари та послугивиникають шляхом позаекономічнопримусової праці, і, незалежно від способувиникнення, присвоюються силою абошахрайством; 2) адміністративний, колитовари та послуги виникають внаслідокдержавних розпоряджень, а розподілздійснює теж держава в особі чиновництва (розподілможе відбуватися як шляхом продажу, так ібезоплатно); 3) ринковий, коли товари тапослуги виникають, як реакція вільноговиробника на споживчий попит, арозподіляються також вільно, шляхом оплатилюдської праці загальним мірилом вартості— грішми; 4) дарування (до цього способурозподілу належить благочинна діяльність).Історична практика дає безліч прикладівтого, як всі способи розподіленняспівіснують, переплітаючись між собою укарколомних комбінаціях. Наприклад, навітьу “найринковіших” країнах збройні силипостачаються адміністративно. Нікому неспаде на думку змушувати вояка купувати навласний розсуд собі зброю та спорядження навільному ринку за гроші. У СРСР домінувавадміністративний розподіл, але булиелементи ринкового та насильницького,причому не тільки кримінального. Урозвинених капіталістичних країнахдомінує ринковий, але, як бачимо, є йелементи адміністративного розподілу, а зкримінальним держави ведуть боротьбу.

Ринок є взаємодія трьохсуб’єктів: виробника, споживача іпосередника. Метою ринкових реформ мав бибути не тільки перехід до переважноринкового розподілу, але й створенняздорової економіки, тобто такої, коливиробляти продукцію таланту та інтелекту (винаходи,твори мистецтва та літератури, науковірезультати тощо) прибутковіше, ніжвиробляти товар; виробництво товарівприбутковіше за торгівлю та послуги;торгівля та послуги прибутковіші зафінансові операції. В сучасній Україні всенавпаки. Ринкові реформи мали б передбачатитакі елементи.

1. Перетвореннясоціалістичного грошообігу на ринковий,тобто повернення до ринкового обігу тихкоштів, які соціалістична держава вилучалав кожного працюючого і сама частковооплачувала ними (шляхом прямих та непрямихдотацій) наші дешеві товари та послуги, проякі згодом економісти, обґрунтовуючипідвищення цін, почали говорити, що ціна непокриває витрат на виробництво.

2. Розвиток виробництвашляхом створення в державному секторінормального конвеєра ринкових пропозицій:вивчення попиту — прикладні науковідослідження та розробки — серійневиробництво — маркетинґ — обслуговування.Поступова заміна адміністративнокерованого виробника на вільного звиникненням потенціального ефективноговласника. Розвиток малого новогоприватного виробництва за планом, підпатронатом та керівництвом держави (кредити,розумні податки, продаж у кредит обладнаннята матеріалів, постачання технічноюдокументацією, рекомендації державнихекспертів щодо перспективних галузейдіяльності).

3. Розвиток приватноїторгівлі та сфери послуг також підпатронатом держави (кредити, підтримкаконкурентоздатності, рекомендації,законодавче та податкове сприяння).

4. Розвиток системивідтворення людського капіталу — системипрофесійної середньої та вищої освіти,охорони здоров’я.

5. Збільшення грошовоїмаси відповідно появі нової товарної маси,зростання споживання шляхом підвищенняособистих доходів населення, а тому йінвестиційних можливостей населення, і, якнаслідок, дальший розвиток виробництва.

6. Захист інтересів націїшляхом запобігання неґативним рисамринкової економіки: монополізації,фальсифікації харчів, виробництву товарів,що небезпечні для людини, паразитарномупосередництву, фінансовим махінаціям та ін.

7. Державна підтримканаціонального виробника на внутрішьому тазовнішних ринках дипломатичними,законодавчими, податковими та митнимизасобами.

Легко бачити, щоекономічні реформи в Україні йдуть упротилежному напрямі. В СРСР існувавтиповий для соціалістичної економікипозаринковий обіг коштів. Продуктивністьнашої праці була в 4 рази меншою заамериканську, а коштувала наша праця в 20—30разів дешевше за працю американця. Тобто миотримували приблизно 1/5—1/7 того, щозаробили. З цих вилучень, які створювалисьза рахунок різниці між собівартістю тароздрібною ціною товарів та послуг,дотувалися харчі, житло, енергія, книжки,транспорт та ін., а також “безкоштовні”послуги медицини та освіти. Ринкові реформислід було починати саме з перетвореннягрошообігу, шляхом одночасного підвищеннязарплат у 5—7 разів разом з точнорозрахованим підвищенням цін на товари тапослуги там, де було штучно створенонерентабельність. Натомість булидирективно підвищені всі ціни, крім цінипраці. Це назвали лібералізацією ташокотерапією. Катастрофічне падіннякупівельної спроможності знищилоспоживача, а виробник позбувсявнутрішнього ринку, а також обігових коштів.Виробництво втратило рентабельність й булопаралізоване вимушеними неплатежами. Такимчином з ринку зник і виробник. Згодом ринокзахопили імпортери закордонного товару.

Другим необхіднимкроком, як сказано вище, мало б бутистворення конвеєру ринкових пропозиційшляхом організаційного поєднанняукраїнської прикладної науки звиробництвом. Україна успадкувала від СРСРпромисловість, лише 20% якої створювалокінцевий продукт. Науково-технічнийсупровід промисловості, без якого здатнеіснувати лише найпростіше виробництво (наприклад,пошиття одягу, випічка хліба), залишивсяпереважно за межами України. Одночасноукраїнська прикладна наука втратилазамовників. Жоден з урядів України неспромігся правильно використати науковийпотенціал країни. Поєднання прикладноїнауки з виробництвом не відбулося.Натомість прикладна наука була значноюмірою долучена до Національної академії тазрештою зупинена відсутністю фінансування.

Замість того, щобздолати інфляцію шляхом збільшеннявиробництва та пропозиції товарів і послуг,Україна змавпувала російський методневиплати зарплат та пенсій, а такожвзаємних неплатежів підприємств, що нищитьспоживача, а через це й виробника.Протекціонізм уряду України надає перевагине національному, а іноземному виробникові.Фактично українські реформи спрямовані назнищення двох головних суб’єктів ринку:виробника та споживача, а з одногопосередника ринку не буде — буде базар.Наші реформи ведуть не до створеннянаціональної ринкової економіки, а доперетворення України на ринок збутукінцевого продукту розвинених країн. На цейшлях Україну штовхнули іноземні радники.Застосування в Україні абсолютнобезграмотної ідеї шокотерапії, згідно зякою ринкова економіка виникне автоматично,варто лише усунути державу від економіки,не могло дати іншого результату, крімекономічного краху. В антиринковихреформах виявились зацікавленими нашіекономісти, які колись лаяли капіталізм,цитуючи Маркса, а нині, нерідко післястажування за кордоном, пропаґуютьліберально-ринкову економіку, посилаючисьна Фрідмена та Сакса. Вони роблять вигляд,ніби не знають, що неокласична ліберально-монетаристськамодель ринкової економіки не існує в жоднійз розвинених країн, а шокотерапія ніколи незастосовувалась в цих країнах для здоланняекономічних криз. Найактивніший прихильникшокотерапії — навколоурядовий бізнес.Антиринкові реформи відкрили шляхпаразитарним посередникам та іншомулегальному шахрайству, наприкладфінансовим пірамідам трастів та уряду (ОВДП).Той, хто імпортує іноземні неліквіди запозичені державою долари, бажаєконвертувати виторг з гривень у долари, атому зацікавлений у позиках МВФ, якідаються за умов продовження ліберально-монетаристськихреформ.

Капіталізм має безлічпереваг перед соціалізмом. Капіталізм даєможливість самореалізації талановитим,вмілим та енергійним людям, здійснюючи напрактиці гасло, яке ми звикли вважатигаслом соціалізму: від кожного за здібністю.Згадаємо, що будь-який винахід радянськогофахівця, якого у цивілізованому світі булоб цілком досить для перетвореннявинахідника на багату людину,винагороджувався символічною мізерноюсумою, яку винахідник часто мусив ще ділитиз начальством, яке приписалось у співавторивинаходу. Згадаємо, як людей, що спромоглисяпідпільно налагодити виробництводефіцитного товару, засуджували до ув’язненняза приватне підприємництво.

Проте капіталізм непозбавлений вад. За капіталізму існуютьсфери леґальної злочинної діяльності,тобто такої, яка дає можливість законногозбагачення не тільки без здійсненнясуспільно-корисних дій, але й з очевидноюшкодою для для суспільства. Йдеться не пронелеґальну діяльність на кшталтнаркобізнесу. Капіталізм дозволяєфінансові махінації. Людина може шляхомбіржової гри стати володарем солідногокапіталу. Зрозуміло, що здобуті шляхомфінансових спекуляцій гроші вилучені зкишеней тих, хто програв, тобто фактично єкрадіжкою чи шахрайством. Мені можутьзаперечити, бо гравця, що програв, ніхто невтягував до біржової гри силоміць. Але тодіслід вважати законним виграш наіподромному тоталізаторі, хоч кожен знає:велику суму виграє той, хто ставить нааутсайдера та організовує цьомуаутсайдерові перемогу шляхом хабарівжокеям. Так само й на фондовому ринку:перемагає в біржовій грі той, хто вміє “організувати”бажані для нього коливання курсів ціннихпаперів.

Українські економічніреформи висунули на передній край ще одинвид законної злочинності, а саме:паразитарне посередництво. Нормальнийпосередник надає послугу одночасновиробникові, просуваючи товар до споживача,і споживачеві, забезпечуючи йомуможливість вибору, необхідні консультації,зрештою доставку самого товару. У насстворено посередника-паразита, який ненадає нікому жодної послуги, отримуючивеличезні гроші. Паразитарнимипосередниками є, наприклад, фірми, щоторгують електроенергією, газом, нафтою,вугіллям. Видобуток і транспортуваннятовару здійснюється державнимипідприємствами, як правило, монополістами,для споживача немає проблеми вибору, апосередник бере гроші від споживача, часткуїх перераховує виробникові, частку залишаєсобі. За що?

2. Хто і як керує Україною?

Як функціонує Україна?Дуже просто. Отримано черговий транш позикиМіжнародного валютного фонду на підтримкукурсу гривні. Позичені долари продаються загривні імпортерам. Імпортери купують на цідолари західні неліквіди, повертаючи такимчином долари на Захід. До України надходятьімпортні харчі та весь інший споживчийтовар, таким чином власне виробництвоУкраїні ніби й непотрібне. Ґлобалізація!Щоб вести бізнес далі, треба виторг зновконвертувати в долари, а доларів вже нема.Треба будь-що заполучити чергову позику.Так Україна стала фінансовим наркоманом “наголці” МВФ. Як вже йшлося у попереднійпублікації, МВФ дарма позик не дає. Вінфінансує країни, які прийняли низкукабальних умов, спрямованих на свою повнудеґрадацію.

Виконання зобов’язаньконтролює спеціальний представник МВФ вУкраїні, що має свій кабінет на Банківській,та група експертів Світового банку. Україназобов’язалась не робити ані кроку безсхвалення цих “радників”. Зокремаескперти Світового банку визначаютьструктуру уряду, функції міністерств,фактично мають право на законодавчуініціативу, диктуючи урядові бажанізаконопроекти, а також практично керуютьдіями виконавчої влади в напрямкуперетворень або, як вони кажуть,реструктуризації галузей промисловості.Реалізуючи свої владні повноваження,міжнародні фінансисти вже наполягли наліквідації Міністерства науки таДержстандарту.

Для читача, що не маєзмоги прочитати попередню публікацію (“Універсум”,№ 5-6, 1999), наведу стисле резюме зобов’язаньУкраїни:

— протягом 1998—2001 рр.знищити науку, охорону здоров’я, освіту,культуру, промисловість та сільськегосподарство;

— всіляко розвиватипаразитарне посередництво, відкривши цейвид діяльності іноземному капіталові;

— не робити нічого длярозвитку власної економіки, зокрема ненадавати пільг для імпорту технологічногообладанання та ґрантів на реконструкцію тастворення нових вугільних шахт;

— не чинити перешкод дляекспорту примітивної непереробленоїсировини;

— посилити діяльність,спрямовану на згортання соціальних програм,на зниження життєвого рівня народу, зокремапідвищити квартплату та прискоритивимирання пенсіонерів;

— широко відчинитидвері для участі іноземців у спекуляціяхукраїнськими цінними паперами, земельнимиділянками та нерухомістю.

Зрозуміло, що ці зобов’язанняне сформульовано з таким цинізмом тавідверістю але, якщо очистити текст відсловесного лушпиння, то вийде наведене вищерезюме. Ясно, що наші іноземні радники (крімпредставників МВФ та Світового банку маємов Україні ще кілька ґруп, наприклад,предстаників Гарвардського університету, атакож ґрупу німецьких консультантів), маютьпевну модель майбутнього України. Українамає стати ринком збуту для розвинених країн,зокрема тих товарів, які вже втрачаютьзахідний ринок через моральну застарілість,але можуть бути продані в бідній Україні.Цей імпорт має оплачуватись боргами, атакож експортом непереробленої сировини:насіння соняшника, шкір великої рогатоїхудоби, глинозему, марганцевогоконцентрату, феросплавів, чавуну, дешевоїнизькосортної сталі тощо.

Для втілення такоїмоделі Україну слід повністюдеіндустріалізувати, розформувавшипідприємства великої промисловості.Деіндустріалізацію бажано зробитинезворотною, тому треба “спростити”систему середньої освіти, а вищу освітускоротити та перетворити на переважногуманітарну, яка не дає знань, необхіднихдля виробництва. Замість фізиків, хіміків,біологів, математиків, геологів, агрономів,зоотехників та інженерів, Україна маєготувати політологів, істориків, філософів,журналістів, літературо- тамистецтвознавців, в крайньому разі —економістів та менеджерів.

Який вигляд матимесуспільство України, якщо курс “радикальнихринкових реформ” дійде кінця? Будуть дужебагаті — невеличка купка олігархів, яказбагачується паразитарним посередництвом,контролює мас-медіа та великий експорт-імпорт.Буде прошарок просто багатих, що працюютьна олігархів, або мають власний середнійбізнес, просуваючи на український ринокімпортний товар, або надають цим коламюридичні послуги, або викладають в дорогихелітарних навчальних закладах для дітейбагатих. Будуть бізнесмени середньогодостатку, зайняті переважно в дрібнійторгівлі та сфері послуг. Буде чиновництво.Але більшість населення складатимуть біднілюди, що працюватимуть за наймом у торгівлі,сфері послуг та на примітивномувиробництві. Цим людям буде не потрібнасправжня освіта, бо їх соціальна функція —споживати імпорт, продаючи за безцінь своюне дуже кваліфіковану працю. Та й людей цихбуде потрібно менше. Так що населенняУкраїни можна буде скоротити вдвічі, або щебільше. Жах! Сподіватись, що ці новіпокоління тотально, від рільника доолігарха, безграмотних (тобто позбавленихнауково-технічних знань) людей збудуютьекономічно потужну Україну, — утопія.

Саме такий результатліберально-монетаристського реформуваннядосягнуто в Латинській Америці. Це визнаютьнавіть палкі прихильники монетаризму.Процитую Дж. Сакса, який консультувавПіночета і Єльцина, та видав разом з О.Пивоварським(1996) книжку про Україну, сповнену помилковихоцінок та хибних рекомендацій, зокремазакликів до деіндустріалізації. Так ось.Професор Сакс визнав: “Якщо бути цинічним,то треба сказати, що Болівія завждипотерпала від злиднів та гіперіфляції.Тепер вона теж потерпає від злиднів, але безгіперінфляції”.

Монетаризм ташокотерапія, як уже сказано, ніколи незастосовувались у розвинених країнах,проте Захід штучно виготовив для нас гачокз наживкою, на яку охоче клюнули Україна таРосія. Ця наживка — Польща. Щоб шокотерапіяза планом Бальцеровича не дискредитуваласебе в Польщі, Захід не допустив туткатастрофічного падіння життєвого рівня,розуміючи, що хвиля народного гніву, яказмела комунізм, здатна викинути на смітникі шокотерапевтів. Захід фактично взявпіслякомуністичну Польщу на утримання,годуючи й постачаючи її в борг. Приблизно 30млрд. доларів боргу Польщі простоподарували. Польщу значною міроюдеіндустріалізували. Де зараз комп’ютерна,авіаційна та суднобудівна промисловістьПольщі? Натомість є складання імпортнихавтомобілів. Тобто створена типоваекономіка другорядної західноєвропейськоїкраїни, яка має розвинену легку й харчовупромисловість, але не має власних високихтехнологій та наукомістких виробництв. Ні,не може Польща слугувати за взірець дляУкраїни, бо Україна повинна статипершорядною розвиненою країною. Крім тогослід розуміти, що польський шлях ставможливим не завдяки економічній мудростіБальцеровича, а завдяки політиці Заходу,який прагнув за будь-яку ціну відірватиПольщу від комуністичного табору. Отжепольський шлях — неповторний принципово.

3. Альтернативний шлях

Зрозуміло, що курс “радикальнихбазарних реформ” становить великунебезпеку для нації, просування ним далінеобхідно зупинити, а наслідки цих реформслід якомога швидше ліквідувати. На жаль,ліберально-монетаристську шокотерапію тафінансову наркоманію підтримує не тількивиконавча влада, але й чимало сил, яківважають себе опозиційними. В. Пинзеник (1999)видав спеціальну популярну брошуру,присвячену виправданню шокотерапії.Критику цієї брошури можно прочитати встатті автора (Шульман, 1999а). На останньому з’їздіНародного руху в доповіді його голови Ю.Костенка не було жодної критики щодо засадпоточного курсу реформ, йшлося лише пронедоліки кадрової політики. Мовляв, вартозамінити людей Л. Д. Кучми рухівцями іостанні набагато краще виконаютьліберально-монетаристське реформуванняекономіки.

На превеликий жаль,головними критиками економічного курсу,продиктованого іноземними радниками, єліві, серед яких перед веде Н. Вітренко (1997).Слід віддати лівим належне — критикувативони вміють. Якщо ж подивитись на рецептипорятунку, що пропонуються нашею лівицею,то вони не витримують ані найменшої критики.Це — повернення до соціалізму,експропріація буржуазії (тут серед лівоготабору спостерігаються варіації: когоекспропріювати, а кого — ні), зміцненняколгоспного ладу, але найголовніше —реставрація СРСР, повернення підмосковський протекторат (тут варіаційсеред них немає).

Між іншим, розумнаальтернатива нинішньому реформаторствуіснує. Перед усе слід змінити метуреформування, а саме:

1. Замість побудови “дикого”капіталізму XVIII ст. треба будуватисоціально-ринкову економіку, щовідрізняється від пропонованогомонетаристами (але не втіленого в жоднійрозвиненій країни) абсолютного лібералізмусаме сполученням ринкових механізмівсамореґулювання з державною протидієюнеґативним властивостям “чистогокапіталізму”: періодичній дестабілізаціїекономіки (кризи), монополізації, інфляції,антисоціальній поведінці корпорацій тощо.Соціально-ринкова держава, а всізахідноєвропейські держави (й не тількивони) підпадають під це означення, виконуєсвій обов’язок перед нацією. Не лишезовнішня політика, оборона та охоронаправопорядку, як це вважають прихильникилібералізму, входить до обов’язків держави.Держава піклується про соціальний захистнації, якість життя, стимулює і матеріальнопідтримує розвиток економіки, науки, освіти,культури та охорони здоров’я. Екологія,комунікації та інші елементиінфраструктури — теж обов’язки соціально-ринковихдержав.

2. Замість побудовиекономіки слаборозвиненої напівколоніїабо другорядної країни будувати економікувисокорозвиненої держави. За рівнемрозвитку та інтелектуальним потенціаломкраїни розподіляються, грубо кажучи, натакі категорії:

— високорозвиненіпершорядні, які практично не потребуютьімпорту знань (патентів, технологій), хоча йберуть участь у світовому обміні знаннями,завдяки розвиненій власній науці та освіті,вони виробляють практично все;

— розвинені країни, щомають високотехнологічне та наукомісткевиробництво, ці країни змушені інколиімпортувати знання, але здатні вироблятипрактично все потрібне для економікитехнологічне обладнання, що не виключаєекспорту та імпорту окремих видівустаткування;

— другорядні країни,практично позбавлені високотехнологічнихта наукомістких виробництв, вониімпортують знання, технології таобладнання, виробляють лише товариповсякденного попиту, продукцію легкої тахарчової промисловості;

— слаборозвинені країни,що імпортують всі товари, експортуючисировину, енергоносії та продукціюнизького рівня переробки (чавун, бавовнутощо).

Прикладами державнайвищого розвитку є США, Японія, Німеччина.Прикладами держав високого розвитку єКанада, Велика Британія, Франція, ПівденнаКорея, Італія, Іспанія, Австрія, Щвеція,Швейцарія, Нідерланди, Бельгія, Данія,Тайвань, Сингапур, Ізраїль, Південна Африка.Далі йде великий список держав середньогорозвитку: Ісландія, Мексика, Туреччина,Пакистан, Польща, Іран, Аргентина, Бразиліята багато інших. Зрештою, до категоріївідсталих країн належать колишні колоніїта деякі інші країни. Кілька країн (наприклад,Китай, Індія, Ірландія) швидко розвиваютьсяй мають всі шанси увійти в когортурозвинених країн. Щодо України та Росії, щореформуються за вказівками монетаристів зМВФ, то ми рухаємось у зворотньому напрямі:від стану розвиненої країни до станудругорядної, а далі — до стану напівколонії.

Нічого іншого очікуватине можна. Україна не створює й не розвиває,спираючись на власну науку,високотехнологічну промисловість. Замонетаристськими догмами ми повинні цігалузі знищити (езопівською мовою —реструктуризовати), а розвивати натомістьмале підприємництво, тобто переважнобазарну торгівлю. За іноземними порадамирозвиток економіки слід покласти наіноземного інвестора. Хоч ясно, що далеко невсі іноземні інвестиції корисні. В кращомувипадку створять іноземці складально-розливальніпідприємства для захоплення нашого ринку. Вгіршому випадку іноземні інвестиціїзводяться до купівлі облігацій внутрішньоїдержавної позики, якими уряд латає дірки убюджеті, тобто взагалі не дають розвиткуекономіки. Ось які наслідки реформ піддиктат монетаристів із МВФ.

Далеко не всі західніекономісти дотримуються ліберально-монетаристськихпоглядів на економіку. У попередній статтівже згадувалось, що серед 40 економістів, якіще у 1994 році письмово попереджали Б. Єльцинапро руйнівні наслідки втіленнямонетаристської моделі, було 18 американців,в тому числі 5 нобелівських лауреатів. Їхпрогноз повністю справдився в Россії, атакож і в Україні. Подробиці див. упубліцистичній книзі Дж. Кьези (1998),присвяченій критиці політики Б.Єльцина. Нажаль, більшість публікацій прореформування України має переважнопромонетаристський ухил. Як приклад можнанавести дві збірки під редакцією Л.Гоффмана та А. Лутца (1997, 1998), в яких, занезначними винятками, пропаґуєтьсядеіндустріалізація України та усуненнядержави від економіки. Але є публікації йпротилежного плану. Такою є книжка В.Фремута та Г. Рааба (1997), де автори популярноописують економічну систему Австрії. Напрезентації цієї книжки автор спитавпрофесора Фремута, як він ставиться домонетаризму. І отримав відповідь. На думку В.Фремута, економічна концепція Фрідменасуперечить засадам європейськоїцивілізації. Краще не скажеш!

4. Технологія змінинапрямку економічних реформ

Отже альтернативнийшлях існує. Як на нього стати? Прикладиперетворення вкрай відсталих країн нависокорозвинені протягом життя одногопокоління дають Південня Корея та Тайвань,а також Китай. Цим країнам довелосьвитратити кілька десятиліть для створеннясистеми освіти і наукового потенціалу (Китайвідновлював інтелігенцію, винищенухунвейбінами), який, на відміну від цихкраїн, ми вже (а я б із болем сказав — ще)маємо. Ці країни будували високорозвиненийкапіталізм під проводом держави. Кожна зцих держав будувала капіталізм за планом.Південня Корея й досі виконує п’ятирічки.Ці азійські країни круто обмежилидіяльність іноземних інвесторів на своїхтеренах. Спрощено кажучи, іноземцям недозволялось перебирати контроль надпідприємствами, вони мали право тількистворювати спільно з національнимкапіталом нові підприємства з передачеювисоких технологій і поступовим переходомїх під національний контроль.

Послідовність дійурядів азійських країн була такою:забезпечення населення продовольством,створення імпортзамінної промисловостіспоживчих товарів, створення експортнихгалузей та експорт наукомісткої продукціїз великою часткою доданої вартості, зрештою,розвиток капіталомістких виробництв. Ось імаємо підсумок: США змушені були кількароків тому припинити виробництвотелевізорів, не витримавши конкуренцію зАзією, а 60% материнських плат дляперсональних комп’ютерів постачає Тайвань.Навіть американські фірми складають комп’ютериз тайванських, корейських та японськихвузлів, які фірми цих країн виробляють нетільки вдома, але й в інших азійськихкраїнах.

Ліберально-монетаристськаконцепція заперечує будь-яке планування. Векономічній літературі планпротиставляється ринку, а командно-адміністративнасистема — вільному підприємництву.Оскільки ринок — це один із способіврозподілу, а план разом із адміністративноюсистемою — спосіб організації виробництва,така контраверсія виглядає досить смішно.Протиставляти план ринку — все одно, щопротиставляти рільництво (одна з галузейсільського господарства) колгоспномуладові (одному із способів організаціївиробництва). Насправді слід протиставлятиплан та адміністративну систему — хаосу,стихії та безсистемності, а ринок —адміністративному розподілові товарів тапослуг.

А чи насправді закапіталізму немає адміністративної-командноїпланової системи? Звичайно, вона є. Бо безорганізації та дисципліни виробництвонеможливе взагалі. Обсяг виробництвавеликої корпорації в розвинених країнах неменше, а іноді й багаторазово більше за цейпоказник для міністерств колишнього СРСР.Загальносвітова тенденція об’єднаннякорпорацій у великі й надвеликі структуристимулюється, насамперед, необхідністю об’єднатиіноваційний потенціал (прикладну науку)задля підвищення конкурентоздатності. ЦеУкраїні іноземці радять подрібненнявеликих виробництв, в себе вдома воничинять навпаки. Так що ж, підприємства, якіскладають велику, часом транснаціональну,корпорацію, працюють безконтрольно йхаотично? — Ні. Кожна корпорація являєсобою чітко організовану ієрархічнукомандно-адміністративну систему.

Працює ця система,виконуючи складений керівництвом план. Ітреба сказати, що капіталістичнепланування значно ефективніше засоціалістичне. Ба більше, в багатьохкапіталістичних країнах з ринковоюекономікою існує й державне планування. Доцих країн належать, наприклад, Франція таЯпонія. Президент Рузвельт впровадивелементи планування в американськуекономіку, коли витягував США з великоїдепресії 30-х років. Таким чином обидвіекономічні системи (капіталізм і соціалізм)— планові. Докорінна розбіжність між нимиполягає в різних мотиваціях до економічноїдіяльності, що дає в підсумку різнуспрямованість планів.

Капіталістичнакорпорація прагне збільшення прибутку. Дляцього попит споживача вивчається тавсіляко стимулюється. Корпорація робитьвсе можливе для зменшення собівартості,оновлення та підвищення якості товару, длязахоплення в конкурентній боротьбі новихринків та збільшення обсягу збуту.Керівників соціалістичних виробництв усіхрівнів попит, задоволення бажань споживачата прибуток не цікавили взагалі. Вони ні зким не конкурували. Їх метою було отриманняпремій, орденів та кар’єрних просувань, яквинагороди за виконання та перевиконанняпланів. Для цього, зрозуміло, треба булозатвердити якомога легший план, та всілякоопиратись впровадженню іновацій, бо цейпроцес загрожував погіршити процентвиконання плану. Таким чином те, що векономічних публікаціях називаютьринковою економікою — теж планова система,тільки в конкурентному середовищі і знормальною мотивацією економічноїдіяльності.

Щоб стати на шляхпобудови ринкової економіки замістьбазарно-боргової, треба перед усе ухвалитий провести в життя, що важче, низку законів (див.Шульман, 1998е):

1. Закон про державнихконсультантів, за яким державним органам (адміністраціяПрезидента, уряд, Верховна рада, місцевіоргани) буде заборонено користуватисьпослугами іноземних радників. Іноземнірадники мусять залишити Україну.

2. Закон про зовнішніборги, яким державі буде забороненовикористовувати позичені за кордоном грошіна споживчий імпорт, якщо в країні немаєнадзвичайних обставин (неврожай, стихийнелихо).

3. Закон про економічнийпаритет, яким були б регламентовані заходиу відповідь щодо тих країн, що обмежуютьдоступ українських товарів на свій ринок.Експортери цих країн повинні знати, що їхбізнес буде автоматично обмежено увідповідь на дискримінаційні заходи повідношенню до українського товару.

4. Закон про сприяннярозвитку економіки, яким було б встановленовідповідальність та визначені покараннячиновників та адміністративних органів забудь-які дії, що гальмують економічнийрозвиток.

5. Закон про іноземніконцесії. Не той, який обговорювалаВерховна Рада з метою розвиткупаразитарного посередництва (віддати дляздирництва шляхи та житловий фонд уконцесії ), а інший, який би дозволявіноземному концесіонеру не брати на відкупвже існуючі, а тільки будувати новіпромислові підприємства з ґарантієюпевного прибутку й поступовою їхнаціоналізацією за китайським зразком.

6. Закон проренаціоналізацію та ефективністьприватизації. Цей закон повинен надаватидержаві право знову націоналізуватиприватизоване підприємство, яке знизилоефективність своєї роботи, або булоперепрофільоване із зниженнямнаукомісткості. Цим же законом слідвстановити норму, за якою приватизуватипідприємство має право особа, або ґрупаосіб, що має фахову підготовку за профілемпідприємства, тобто не грошові мішки, адипломовані спеціалісти.

Можна запропонувати йінші законодавчі акти, проте самих законівне досить. Треба скласти детальний планпобудови ринкової економіки і першим,визначальним та ключовим елементом цьогоплану має бути ліквідація енергетичноїзалежності від Росії шляхом диверсифікаціїпостачання енергоносіїв. Південнийнафтотермінал був потрібен ще вчора! Післяповного завантаження нафтопереробнихпотужностей (Україна може переробляти 60 млн.т. нафти, для своїх потреб вистачає 20 млн. т.)Україна стала б експортером нафтопродуктів.Далі треба було б розпочати розвитокядерної енергетики повного циклу, тобтозбудувати підприємства для збагаченняурану, виробництва тепловиділяючихелементів (ТВЕЛів) для ядерних реакторів, атакож спроектувати реактори новогопокоління.

Другим за значеннямнапрямом реформ мало б стати виробництвотехніки та хімтоварів для сільськогогосподарства. План мав би передбачитиліквідацію колгоспного ладу одночасно ізстворенням системи виробництва кормів,закупівлі, переробки та зберіганняпродовольства. Звичайно ці побіжні нотаткине є таким планом. Він потребує детальногота професійного опрацювання. Важливоусвідомити тільки одне: стихійний розвитокреформування економіки забере багатодесятиліть і матиме результатом економікуслаборозвиненої напівколонії. Будуючикапіталізм високорозвиненої країни запланом, можна вкластися у 10—20 років, а першірезультати (повернутися на рівень 1990 р.)отримати вже за 2—3 роки.

5. Чи потрапить Україна візоляцію, якщо стане на шлях економічногопоступу?

Викладені тут і вцитованих вище статтях ідеї в разі спробивтілити їх у життя викликали б рішучий осуді спротив МВФ. МВФ безперечно вдався б доекономічного тиску, зокрема припинив бинадавати чергові позики. Нічого не поробиш.Справжні ринкові реформи неможливі безрішучого розриву з МВФ. Україні було бкорисно, якби цей розрив став гучнимміжнародним скандалом. По-перше, требавідмовитися від подальших позик і водносторонньому порядку припинити платитивідсотки за попередні позики. По-друге,країнам-донорам слід офіційно заявити, щоУкраїна не відмовляється від своїх боргів,але виплатить їх тоді, коли створитьекспортні високотехнологічні підприємства.Слід дати зрозуміти донорам, що вони можутьприскорити повернення своїх боргів, якщозамість курячих стегенець та сосисокдадуть в борг технологічне обладнання дляцих підприємств. Якщо не дадуть — Українареформується власними силами, але боргиповернуться пізніше. Було б доцільно податипозов на МВФ до Міжнародного суду в Гаазі,звинувативши МВФ в руйнуванні економікикраїни. Судовий процес, звичайно, будепрограно, але справа набере бажаногорозголосу і викличе співчуття в частинісвітової спільноти.

Пропозиця розірватистосунки з МВФ висувалась час від часукількома депутатами, наприклад, Н. Вітренко,М. Павловським, — але не знайшла підтримки уВерховній Раді. Прихильники нинішньогокурсу лякають громадскість міжнародноюізоляцією України, якщо вона розірвестосунки з МВФ. Насправді міжнароднаспільнота шанує тількі ті держави, щодбають про свої національні інтереси.Навряд чи заробила України повагу до себе,коли пристала на пропозицію СШАвідмовитись від продажу генератора дляатомної електростації в Ірані. Обіцянка СШАдопомогти у створенні повного циклуядерної енергетики давно забута, а втраченідолари не повернеш. Наші західні партнери,по-перше, бажатимуть повернути свої борги,по-друге, не бажатимуть втратитиукраїнський ринок, тому Україна, якаповерне курс реформ від базарно-боргової досоціально-ринкової економіки розвиненоїдержави і дасть ясно зрозуміти, що воназдатна трансформувати економіку беззакордонної допомоги, буде в значно кращомустановищі, ніж непівський СРСР, якийвзагалі не визнав борги царського уряду.Капіталісти захочуть на нас заробити.Важливо тільки спрямувати їхні зусилля внаціональних інтересах України, як церобить Китай та робив СРСР епохи НЕПу.

6. Чи існує дилема: абоКучма, або ліві?

У своєму інтерв’ю радіо“Свобода”, Л.Д. Кучма заявив, що вінвпевнений у своїй перемозі, що він муситьперемогти, бо інакше припинятьсяекономічні реформи й буде дуже погано. Намкажуть, що за урядовою програмою “Україна-2010”заплановано зростання валовоговнутрішнього продукту у 2000 р. аж на 2% (цьогоможна досягти, наприклад, побудувавшиМакдоналдс на кожному перехресті), а те, щосільгосппродукція скоротилася вдвічіпорівняно з 1990 р., ми маємо забути. Яке щастя— цілих 2%! Нас переконують, про найгіршінаслідки будуть від приходу до влади когосьіз лівих кандидатів.

Більшість засобівмасової інформації навіює слухачам таглядачам думку, що їм доведеться обирати напрезидентських виборах між Кучмою іСимоненком. Дійсно, коли понад 70% виборцівголосуватимуть у першому турі проти Кучми,единий шанс для чинного президентаутриматись у кріслі — це вийти у другий турразом із Симоненком. Думаю, що попри всі “рейтинґи”опитувачів, які вже “обрали” президентом Л.Д.Кучму,знайдеться чимало тих, що будуть робитисвій вибір між Є.Марчуком та О.Морозом. Аджебільшість нації озлиднена, багато хтоусвідомлює хибний характер реформ піддиктовку МВФ, а підтримки чиновництва,олігархічних кланів та бізнесових кіл можене вистачити.

Хто б не став майбутнімпрезидентом України, він має пам’ятати просуд історії. Він повинен усвідомити:рекомендації наших закордонних радниківвиходять із інтересів західного бізнесу ісуперечать національним інтересавмУкраїни. Вони ніколи не втілювались в їхніхвласних країнах. Замість того, щоб сліповиконувати закордонні поради, слід вивчитидосвід дій урядів США, європейських таазійських країн, спрямованих на розвитокнаціональної економіки. Банкрутство курсу“радикальних базарних реформ” в Україніта Росії, а також взагалі повне фіасколіберально-монетаристських рецептівреформування в усіх країнах світу, з одногобоку, і очевидний успіх азійських країн, якідотримувались протилежних принципів, єнаочним дороговказом. Чи скористається ниммайбутній президент?


Леонід ШУЛЬМАН, доктор фізико-математичних наук

Література


1. Н. Витренко, 1997. Спасти Украину. Харків, “Прапор”.
2. Л. Гоффман, А. Зіденберг, ред., 1997. Зрушення до ринкової економіки. Київ, “Фенікс”.
3. А. Зіденберг, Л. Хоффман, ред., 1998. Україна на роздоріжжі. Київ, “Фенікс”.
4. Дж. Кьеза, 1998. “Прощай, Россия!”, Москва, “Гея”.
5. М. Павловський, 1996. Шлях України. Київ, “Техніка”.
6. М. Павловський, 1999. Макроекономіка перехідного періоду. Київ, “Техніка”.
7. В.Пинзеник, 1998. Коні не винні, або реформи чи їх імітація. Київ, “Академія”.
8. Дж. Сакс, О. Пивоварський, 1996. Економіка перехідного періоду. Уроки для України. Київ, “Основи”.
9. В. Фремут, 1997. Як функціонує наша економіка? Львів, “Світло і Тінь”.
10. Л. Шульман, 1997а. Нам бы да Шарля де Голля! “Деловая Україна” № 43(493)
11. Л. Шульман, 1997б. Спасут ли нас иностранные инвестиции? Там же, №56(505)
12. Л. Шульман, 1997в. Деинтеллектуализация Украины. Кто, для чего и как ее проводит. Там же, №74(524)
13. Л. Шульман, 1998а. 1. Как мы оказались в экономическом тупике? Там же, №12(556)
14. Л. Шульман, 1998б. 2. Куда нас ведут советы западных консультантов? Там же, № 14(558)
15. Л. Шульман, 1998в. 3. К чему нам надо стремиться? Там же, №18(562)
16. Л. Шульман, 1998г. 4. Как ее остановить и преодолеть. Там же №№ 26(570) и 27(571)
17. Л. Шульман, 1998д. 5. Оптимальная инвестиционная политика. Там же, № 37(581)
18. Л. Шульман, 1998е. 6. Законодательная поддержка антикризисной политики. Там же, №41(585)
19. Л. Шульман, 1998ж. Дефицит бюджета: зло или благо? Там же, № 75(619)
20. Л. Шульман, 1998е. Наш экономический крах — крах идей монетаризма. Там же, №93(637)
21. Л. Шульман, 1999а. Кто виноват: кони или волки с акулами? Там же, №20(660)
22. Л. Шульман, 1999б. Економічні байки доморощених монетаристів. “Віче”, №3
23. Л. Шульман, 1999в. Чи вирветься Україна з зашморгу міжнародних фінансистів. “Універсум” № 5-6, 1999.

“Універсум”, чч. 5—6, 9—10,1999





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-02-12 13:01:47
Переглядів сторінки твору 1820
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній