ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Іншомовна поезія):
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
2021.10.08
2021.08.08
2021.07.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Іншомовна поезія
Sonnets XVI-XX
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Sonnets XVI-XX
XVI.
Feel Poetry... don’t touch a word... just painted...
gain gravitation in the heart of Mecca,
the resting place for Kaaba. Sun has fainted.
A lucky coven cooks for stars a blackout.
I keep a tomb of IMHOs barely sainted
and follow accolades, the days to reckon...
When haloes are effloresced and untainted
the scent of love is stronger than a second.
And yet no coffin has been chiseled quickly,
no ersatz word can hide in grin its weakness.
The verse is made of fire – choose a keeper
for burning notes of pain. This music’s prickly,
but, if you look above your sheltered bleakness,
the sky is sowing rays, an eye roots deeper.
December 28, 2010
XVII.
The sky is sowing rays, an eye roots deeper,
exploring gaps between “I’m here” and wilted…
It seems no time for shades to dwindle steeper
for leaves stop dancing twist, their death is quilted
and xanthous to the bones. A breathful Dipper
draws out the painful words and leaves them stilted.
When dreams lose walls they could be seen as strippers.
When whiteness covers dirt, a wind pleads guilty
to nebulizing, lighting out for breeding.
Impelling souls, it marks its changeful margins
with striking blows and a minuscule fairness.
How’s good your “good”? How many “byes” succeed it?
The face of mine, a minefield, stays lethargic.
Catch Lethe’s flow in veins with your awareness.
December 30, 2010
XVIII.
Catch Lethe’s flow in veins with your awareness.
You are as good as word, don’t mince it loudly.
Arenas burst into "ole" in earnest,
an eye turns urge-to-kill to stone and proudly
burns banderilla pain with kitschy dearness.
You let me out to bleed while wrath is huddling,
awaiting for the cleanup of this smear mess.
My hooves are tied and blood is muddling.
Expected Death spits spiteful entertainment,
the time was right… to meet it at the center.
Adrenaline has rushed to claim its trophy.
It pays for madness. What a huge attainment!
Corrida waits. No time to gray, just enter!
The point’s cold and piercing... in the offing.
February 7, 2011
XIX.
The point’s cold and piercing... in the offing
where gleams can reach and scratch a worn-out tsata*
of endless lands. Beneath the crown’s an orphan,
deep-dreary face of sky, alike Erato*.
It wasn’t iconized since Lears lay coffined,
dissembled as the light on quotes. Its status
is known to true believers, they so often
reveal it through their tearful pain and gratis.
If soul and heart could have a hole-less pocket
filled up to brim with singing and blue flowers
where would I find rubatos* steeped in gossips?
For all I said I made a crib to rock it.
For all I know it’s worth to hear and scour,
catch last exhales of everlasting tocsin.
*tsata - an old gold or silver ornament attached to the oklad (decorative metal cover) of an icon, near the neck of the figure
*Erato - Greek myth the Muse of love poetry
*rubatos - rhythmic flexibility within a phrase or measure; a relaxation of strict time.
February 8, 2011
XX.
Catch last exhales of everlasting tocsin.
The fire tide is up to wash a flesh out.
In this reciprocation it’s outfoxing
an urge to stop its tongues to spread an ash sprout.
The speech is free to use by smoke as toxin,
it leaves behind a cinder dune rehashing
a purgatory act with all its moxie.
Where is the guard with wings? The wind is stashing
its bitterness in bells’ still starving tummy.
The screech is worn, beyond the recognition…
A soul is pinned as butterfly by rightness
on sky-rich epaulet where stars are crummy
for body-arsonists. Perfecting your contrition,
dispersing presence of the pain feel brightness.
February 9, 2011
Feel Poetry... don’t touch a word... just painted...
gain gravitation in the heart of Mecca,
the resting place for Kaaba. Sun has fainted.
A lucky coven cooks for stars a blackout.
I keep a tomb of IMHOs barely sainted
and follow accolades, the days to reckon...
When haloes are effloresced and untainted
the scent of love is stronger than a second.
And yet no coffin has been chiseled quickly,
no ersatz word can hide in grin its weakness.
The verse is made of fire – choose a keeper
for burning notes of pain. This music’s prickly,
but, if you look above your sheltered bleakness,
the sky is sowing rays, an eye roots deeper.
December 28, 2010
XVII.
The sky is sowing rays, an eye roots deeper,
exploring gaps between “I’m here” and wilted…
It seems no time for shades to dwindle steeper
for leaves stop dancing twist, their death is quilted
and xanthous to the bones. A breathful Dipper
draws out the painful words and leaves them stilted.
When dreams lose walls they could be seen as strippers.
When whiteness covers dirt, a wind pleads guilty
to nebulizing, lighting out for breeding.
Impelling souls, it marks its changeful margins
with striking blows and a minuscule fairness.
How’s good your “good”? How many “byes” succeed it?
The face of mine, a minefield, stays lethargic.
Catch Lethe’s flow in veins with your awareness.
December 30, 2010
XVIII.
Catch Lethe’s flow in veins with your awareness.
You are as good as word, don’t mince it loudly.
Arenas burst into "ole" in earnest,
an eye turns urge-to-kill to stone and proudly
burns banderilla pain with kitschy dearness.
You let me out to bleed while wrath is huddling,
awaiting for the cleanup of this smear mess.
My hooves are tied and blood is muddling.
Expected Death spits spiteful entertainment,
the time was right… to meet it at the center.
Adrenaline has rushed to claim its trophy.
It pays for madness. What a huge attainment!
Corrida waits. No time to gray, just enter!
The point’s cold and piercing... in the offing.
February 7, 2011
XIX.
The point’s cold and piercing... in the offing
where gleams can reach and scratch a worn-out tsata*
of endless lands. Beneath the crown’s an orphan,
deep-dreary face of sky, alike Erato*.
It wasn’t iconized since Lears lay coffined,
dissembled as the light on quotes. Its status
is known to true believers, they so often
reveal it through their tearful pain and gratis.
If soul and heart could have a hole-less pocket
filled up to brim with singing and blue flowers
where would I find rubatos* steeped in gossips?
For all I said I made a crib to rock it.
For all I know it’s worth to hear and scour,
catch last exhales of everlasting tocsin.
*tsata - an old gold or silver ornament attached to the oklad (decorative metal cover) of an icon, near the neck of the figure
*Erato - Greek myth the Muse of love poetry
*rubatos - rhythmic flexibility within a phrase or measure; a relaxation of strict time.
February 8, 2011
XX.
Catch last exhales of everlasting tocsin.
The fire tide is up to wash a flesh out.
In this reciprocation it’s outfoxing
an urge to stop its tongues to spread an ash sprout.
The speech is free to use by smoke as toxin,
it leaves behind a cinder dune rehashing
a purgatory act with all its moxie.
Where is the guard with wings? The wind is stashing
its bitterness in bells’ still starving tummy.
The screech is worn, beyond the recognition…
A soul is pinned as butterfly by rightness
on sky-rich epaulet where stars are crummy
for body-arsonists. Perfecting your contrition,
dispersing presence of the pain feel brightness.
February 9, 2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію