ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.09.19 09:00
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Микола Соболь
2019.09.19 05:55
Думки юначі сповнені надій.
В очах максималізм непереможний
І це не дивно. Певно знає кожний,
Яке життя у підлітка без мрій?

В шістнадцять світ пізнав од «А» до «Я».
І на душі то сонячно, то хмарно
І навіть сперечатись якось марно,

Віктор Кучерук
2019.09.19 00:55
Наче музики розливи
Цілий вечір за вікном, –
Дощ вирує галасливо
Й заспокійливо притьмом.
То прискориться привабно,
То утомлено зітхне, –
Та потому знов не слабне,
Присипляючи мене…

Олександр Сушко
2019.09.18 21:17
Здрастуй, осене! Втішливо бачити знов
Твій шикарний наряд. І минулий урізався в пам'ять...
Отже, знову дощить, я для мрій прочиняю вікно -
Хай сідають на плечі та зоряну пісню співають.

Ні, не марно тебе цілий рік, наче дива жадав,
Бо тебе лиш люб

Ігор Деркач
2019.09.18 20:56
То не біда, коли поезій – вал,
з якого неотеса виринає.
Біда, коли шукають кримінал,
якого і у себе вистачає.

***
І двійники являються таки,
аби чужу охаяти сторінку.

Петро Скоропис
2019.09.18 19:14
Мій Телемаку, прі за Трою край
покладено. Хто горував – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
полеглих покидають тільки греки.
І все-таки удовж і вширшки шлях
додому розтягнувся непомірно,
неначе Посейдон, поки ми там
час гаяли, щомога п'ялив

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чого муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Критика | Аналітика

 НАД ПРОВАЛЛЯМ У БОЖЕВІЛЛЯ

(Нотатки пересічного читача на берегах непересічних «Записок…»)

Образ твору Моя добра знайома, даючи мені «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, захоплено повідомила, що прочитала їх за одну ніч… Я здивувалась! Як не як – більше 400 сторінок тексту.
Тепер, після кількаденного занурення в роман, я не сумніваюся, що його можна «проковтнути» залпом, не відриваючись. Я дивуюся, що його можна прочитати за одну ніч – і до ранку не збожеволіти! З чого роблю висновок, що моя знайома – сильна жінка.

Головний герой роману – 35-річний програміст, втомлений сімейними чварами і негараздами, настояними на глобальному суспільно-політичному хаосі. Одного дня на порозі Міленіуму, він вирішує вести щоденник. Навіщо це йому? Мабуть, аби хоч якось відволіктись від проблем. Чи «принаймні, знати, що в світі робиться»… (ст.17) Та одна з вагомих причин, як на мене, криється ось тут:
«Крім того, останній місяць століття – це ж не просто місяць, це – зріз, це анамнез, це як в археології – культурний шар. Його не можна бульдозером, не можна лопатою, його знімають по міліметру, просікають, розглядають крізь лупу – кожну дрібку, кожну грудочку, кожну деталь.
Звичайно, аж так не вийде, у мене ж не електронний мозок. Але принаймні хоч п’яте через десяте, що дозволяє мені моя людська пам’ять». (ст.36)
У цьому місці мені раптом «почувся» голос самої Ліни Костенко. (Чи не такою вона вбачала і власну місію, як автора «Записок…»?) Та й надалі, заглиблюючись у текст, зрідка переступала через подив, чому розповідь ведеться від імені чоловіка, настільки чітко і насичено звучить неповторний творчий тембр геніальної поетеси у деяких рядках, на кшталт: «Ми давно вже не були в цьому лісі… Слухали тишу, а по мохах нечутно ходили гномики, і ховали мед поезії по лісах». (ст.364)
Але це аж ніяк не заважало з головою поринати в атмосферу глобального божевілля.

Інформація і дезінформація з усіх куточків планети поступово накопичується, і дуже швидко перед головним героєм (і перед нами) розгортається не надто оптимістична панорама входження людства у нове тисячоліття. «Статична», як висловився хтось із критиків, начебто застигла біля монітора комп’ютера, постать головного героя – запис за записом, сторінка за сторінкою – теж потроху обростає цікавими деталями і подробицями. І час від часу, крізь вузеньку шпарину «внутрішнього щоденника» ми маємо змогу «підгледіти» окремі події з життя Програміста, його дружини, сина та інших дійових осіб, а також бути свідками важливих ключових моментів у їхніх стосунках. Отож, хоча й за кадром, але дія роману таки триває і навіть стрімко розвивається.

Глобальний суспільно-політичний хаос – теж триває, ще густіше обростаючи абсурдом…
«Я не катастрофіст. Я хотів би думати в хорошу сторону. Але на жаль, не вона домінує у загальному балансі подій». (ст.43)
Тож хочеш того чи ні – доводиться балансувати «над проваллям у божевілля» разом із головним героєм.
«Коли факти розкидані в свідомості, то це лише факти. А коли їх звести докупи, це вже система». (ст.240) А система – затягує… Навіть може затягнути зашморг на твоїй шиї…
Мабуть, недаремно, головний герой роману – саме Системний Програміст. Все у романі вказує на систему, яку давно слід зламати, переформатувати. Війни, катастрофи, землетруси, теракти, нещасні випадки, політичні «розбори»… Звичний «кліп одного дня».
Уже й не розбереш, чи то головний герой «завис» на негативі, чи й, справді, – увесь світ заклинило!

«Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них» - записує в своєму віртуальному щоденнику головний герой роману. (ст.28)
Важко в цьому розумінні – і вдумливому читачеві. Пробігати – легше. А ще легше втекти. Після 50-ї сторінки періодично відганяла від себе це «заяче» бажання. Від лавини негативної інформації починало зрадницьки тиснути в скронях… Але спокуса психологічного екстриму таки перемагала. Тож відкладала книжку щонайдовше на кілька годин.
Бо таки цікаво озирнутися на планету, на нашу державу, зрештою й на самих себе, з відстані сьогодення. Щоправда, приємного в тому, м’яко кажучи, мало. Це все одно, що вдивлятися у бездоганне дзеркало і бачити в ньому власну потворну хворобу, освітлену до найглибших метастаз. Кому таке до вподоби? Тим паче, коли є всі підстави констатувати, що й нині – зрушень у кращу сторону не спостерігається. Щоб не сказати – навпаки… Дивитися у минуле і впізнавати у ньому теперішнє – моторошно. Виявляється, нічого не змінилося! То де ж тоді наше майбутнє?!
І на двадцятому році незалежності, як і десять років назад:
«…маркер епохи – цифра 21. Нагадує, що ми вже в новому столітті. А більше нічого не нагадує. Ті ж самі бомжі порпаються у смітниках. Ті ж самі нардепи просторікують тією ж мовою, від якої хочеться на Канари. Так само «таращанське тіло» лежить у морзі.» (ст.49)
Та й як тут очікувати благої вісті від світу, коли вже два десятиліття, як «…Україну запустили в майбутнє під знаком одрубаної голови»?! (ст..60)
Оце вже дійсно – з розряду найбожевільнішого божевілля.
«Кожному поколінню сняться свої кошмари»(ст.63)…
Коли ж ми нарешті прокинемось?!

«Люди, як правило, бачать світ в діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф.»(ст.67)
А критична маса – справді, зашкалює. Недаремно головний герой не витримує, ледь не провалюється у божевілля і, десь ближче до середини роману, врешті-решт опиняється на межі життя і смерті.
«Нестабільний знак Терези. Щось у мені схитнулося, ледве зберіг рівновагу. Мабуть, чаша болю переважила.» (ст.176)
На щастя, дерево, яке стало мимовільним свідком душевного надлому головного героя, лише відбулось переляком… Поступово налагоджуються ніжні стосунки з дружиною, тепліє атмосфера в родині… Навіть світ уже не здається таким хворим і похмурим: «Вона має рацію. Світ красивий. Треба жити своїм життям. Треба читати щось приємне і веселе, або й взагалі не читати. Краще слухати «Арабески» Шумана…
…Я в неї закоханий, як той лебідь в катамаран.» (ст.220)
Але ця ідилія – недовговічна. Щоб зруйнувати ілюзію одужання, достатньо ввімкнути новини. І невдовзі знову «критична маса катастроф заклинює до неможливості їх сприймати».
До того ж, у багатовекторній і стереоскопічній системі світових, і навіть космічних, координат, національний вимір для головного героя – далеко не на останньому місці:
«Моя базова травма – Україна. І на це немає ради». (ст.123)
А у нас тут, як відомо – свої духовні катаклізми, свій політичний Геловін…

«Пішло угору Хамове плем’я».(ст.293) Хіба не пророчі слова? Час, «великий карикатурист», за останні кілька років навіть підсилив їх звучання ще безжальнішими штрихами. І таких пророцтв, які уже вросли самі в себе, стали жахливою дійсністю, у творі чимало. Навіть у заключній частині роману, де описуються події Помаранчевої Революції, коли здавалось, що «й сонце сходить саме там», а «Над Майданом стоїть оранжева аура»(ст..392); і читач разом з головним героєм знову не в силі стримати захоплення: «Боже! У мене є народ.»(ст.395), - за кілька сторінок раптом сахається вкладеної автором у мозок свого героя думки: «А що як, справді, спрацює закон маятника? Після такої революції це ж може убити.» (ст.408)
Мимохіть ловиш себе на підозрі, що вже можна позаздрити тому Програмісту! В нього, принаймні, була, хоч крихітна, але надія: «Вишукана революція, толерантна. Зазвичай революції по ніздрі в крові. А в нас тільки обіцяють «бандитам тюрми». Якщо, звичайно, не знайдуть з ними консенсусу.» (ст.402)
Схоже на те, що у нас, теперішніх – уже немає ні надії, ні ілюзій. Ми вже знаємо, що саме так і сталось. Ми уже в тому часі, який для дійових осіб «Записок…» був лише непевним майбутнім:
«От якраз пенальті й не вдарять. Це має бути дуже точний удар – штрафний по воротах супротивника з одинадцяти метрів. Але ж у нас елегантна революція, ввічлива, «революція усмішок». Ми з нашої ввічливості не заб’єм.
І потім, ми не знаємо, де чиї ворота.»(ст.410)

Завершується роман… Тікають у зраду полинялі псевдовожді і псевдогерої Помаранчевої Революції. Та не тьмяніє оранжева аура над Майданом. І Україна, яка «скучила за собою», не має наміру залишати «простір, де вона зустріла себе».(ст.399)
І як форпост воскреслої надії – сповнений рішучості, останній запис Програміста:

«Ми нікуди не підемо з Майдану. Ми будемо стояти тут до кінця.

...От і настав День Гніву.
Лінію оборони тримають живі.» (ст.414)

Закривши книгу, мені закортіло роззирнутись довкола і запитати рідних, друзів, знайомих, себе врешті решт: «Чи ми ще – на Майдані?» Хочеться вірити, що так…
Але, якщо нам забракне мужності й терпіння, і ми «підемо з Майдану», знову залишивши ту «лінію оборони» мертвим – це означатиме, що ми таки, певно, – божевільні. Бо тоді вже ось ці рядки Ліни Костенко з «Записок українського самашедшого» можуть виявитися для нас фатально пророчими:

«У суспільства ретроградна амнезія. Воно уже все забуло. Воно навіть не робить зусилля пригадати. Через те з цим суспільством можна зробити, що завгодно…

…схаменіться, коли вже пізно.» (ст.288)

P.S. На ст.48 йдеться про відкриття у Детройті «Капсули часу» - послання нащадкам ще з початку минулого століття. «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко – теж «капсула часу», тільки послання у ній – нам – від нас самих.
Бо, щоб схаменутися, спершу треба пригадати…

2011

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-07-23 15:33:33
Переглядів сторінки твору 2925
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.09.18 19:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-07-23 17:54:13 ]
Знаєте, яка перша думка прийшла мені, коли я читала вашу статтю? - трохи смішна, напевне, – як добре, що в мене нема телевізора! що щоденну новинну подачу можна отримувати з різних джерел, причому підходити до неї дуже вибірково. Можливо, тому я дуже далека від думки, що у нас зараз (у світі, країні) все так погано і єдине, що нас врятує - це схаменутись. Ні-ні, я навіть близько не думаю, що у нас (особливо у українців) мало проблем, від яких можна збожеволіти.
Але - не все так чорно. Я ходжу вулицями, їжджу у транспорті і, дивлячись на наших молодих людей, просто радію. Сильні, розумні (не без проблем, звичайно ;)), але - майбутнє у нас є, і все вирівняється. )) Таке враження, що я не просто в це вірю, а знаю. :))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-07-23 19:21:24 ]
Так то воно так, Олю. Наші молоді люди втішають. Але ж "кліп одного дня" не тішить. Катаклізми, розрухи, цунамі іт.д., і т.п. А це вже від нас не залежить. Я бачу одновекторний рух - до Бога. Не до конфесії, не в паломницьку подорож, не, зрештою, до храму. А до Бога. Біблійного, без передань, домислів , бабських байок...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Фітель (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-23 18:56:50 ]
Це схоже на божевілля, або на одужання від нього. Пару днів тому почала читати роман, правда, в електронному варіанті, дочитала до половини десь, таки негатив взяв гору, довелося відкласти "до світлішої голови". Поблукавши нетом, натрапила на численні форумні відгуки про твір, такі вже звичні образи одне одного лівих-правих-чорних-білих-зелених-рябих, звинувачення львівських критиків у тупості, снобізмі і всіх інших смертних гріхах, що спричинилися до риву гастрольного туру. Вчора товаришка почала ділитися своїми враженнями від прочитаного, спробувала "закосити під прочитавшу" :)), трошки вдалося. Сьогодні знову "Записки...", цього разу рецензія пані Люби. Здається, це знак звище, треба дочитати. Як хтось зміг це витримати за ніч, уявляю. Хоча з паперового носія може легше сприймається. Та все одно друге входження в ту саму інформаційну річку, точніше, болото, малоприємне. Чи відмиємось? Чи такі брудні й стоятимемо на Майдані?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-23 19:19:51 ]
Читала. Як на мене, важке і гніюче чтиво. Може тому, що уважно читала, "переварюючи" разом з головним героєм оту всю "брудну" інформацію...
Погоджуюсь з Олею. Споживати такого роду інформації треба якомога менше. Підходити до неї, як до розумного вибору здорової їжі. Інакше не можна. Бо коли настає перенасичення, спрацьовує захисний бар"єр,і тоді складається враження байдужості. А може воно не зовсім так? Може це всього-на-всього природна реакція організму, що якраз і захищає від божевілля...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-07-23 20:08:54 ]
Знаєш, Адель, в мене, можливо, якраз і спрацювало те, як ти кажеш, – захисна реакція організму. Я тримала Лінин роман в магазині в руках, кілька разів відкривала і пробувала читати, але не йшло. І я відклала її до іншого часу, бо й так зараз в мене купа книжок до читання.
Але зараз мене вже трохи заінтригувало - що там справді, чому воно так важко сприймається? :))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-23 20:08:09 ]
Олю, Володимир уже частково відповів за мене (дякую йому). Додам лише, що якщо ми заплющуємо на щось очі, це ще не означає що ЦЕ перестає існувати.
Але позитив щукати таки треба. Тут я з Вами погоджуюсь. І за Вас, Олю, дуже рада! Справді.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-07-23 20:10:59 ]
Дякую, пані Любо! і Володимиру теж, я з ним згодна :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-23 20:21:12 ]
В електронному варіанті - теж не знаю чи осилила б так оперативно. Я теж багато різних відгуків чула і читала (критичних і позитивних), аж закортіло самій прочитати і визначитись. Мені до речі найбільше стаття М.Карасьова заімпонувала. Після того, як прочитала роман - ще більше впевнилася у його правоті. Я не такий майстерний критик-аналітик, як він. У мене просто по ходу виникли такі думки, якими мені захотілось поділитися. Сподіваюсь, моя статейка ні кого не відлякає від цього роману. Бо читати Ліну Костенко - це все одно неабияка насолода. Люблю її манеру мислення, подачу слова. Там що не абзац - то перли. Я читала цей роман, з товстезним блокнотом напохваті, куди час від часу переписувала "найблискучіші", як на моє бачення.
Дякую, Галино, за цікавий відгук.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Фітель (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-23 20:37:58 ]
Смішно, та я теж читала з загальним зошитом і ручкою, теж навиписувала собі. Власне оте виписування і стормозило читання. Може, якби просто "піпл хавав", то схавала б більше. Є там багато хорошого, та після тих критичних відгуків якось переключилася на пані Оксану Пахльовську, зачиталася, так що Записки поки що зачекають.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-23 20:29:35 ]
Дякую, Адель, за щирість. Я розумію Вас і багато з чим погоджуюсь (особливо щодо захисної реакції). Але часом гірку мікстуру теж не хочеться вживати, але вона буває такою помічною! Хоча, хто зна що краще для нашого здоров'я? Можливо, справді, треба прислухатися до власного організму...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (Л.П./М.К.) [ 2011-07-23 21:06:09 ]
Так от, книга ця і є, мабуть, тією "гіркою мікстуроюю", що має здатність "тверезити", виводити з заціпеніння. Я не шкодую, що прочитала, хоч не буду кривити душею, ніби читалось легко. І рекомендувала б її до прочитання кожному, бо варто.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2011-07-23 22:12:59 ]
Запрошую до своїх прозових мініатюр... Сподобалось...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-24 11:03:14 ]
Дякую за відгук, Вітре. І за запрошення. Обов'язково скористаюся найближчим часом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-07-26 11:19:26 ]
Ось прослідкуйте, дорога Любове, наслідки ідеології, яка стверджує, що "людина" "така сяка" - ледь не всі на цьому сайті з цим теж згідні, - в результаті, раз "людина" (за принципами цієї "пануючої ідеології") вкрай "нездала", то все логічно із тим, що в нас (чи у світі) відбувається. Краще бути не може - бо то "людина" ж така!
Тобто самі себе обманюємо, і це безвихідь...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-26 12:06:44 ]
Мабуть, Ви маєте рацію, пане Володимире... А знаєте, я спочатку начебто підсвідомо вибрала той вірш для публікації сьогодні, а тоді, вже опублікувавши, мені раптом кинулось в очі дивне "співпадіння"... Після цієї статті він як "додаток" до неї... чи... "непридаток"? Щось у цьому мені самій здалось дивним. Щиро.
Дякую, що не оминаєте. Завжди рада Вас чути. Лиш сумно трішки, що як правило, Ви заходите мене "покартати". Але тут уже - мабуть, мені варто замислитись.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-07-26 12:14:04 ]
Дорога Любове, у вас просто своя чарівна поетична дорога, хороша динаміка руху, і, особисто я, не можу нічого додати там, де все йде добре. Чого ж заважати?
Я змушений "заважати" там, де на мою скромну думку зустрічаються базові суперечності.
Здебільшого вони стосуються минулого часу, тож там мало що можна змінити, але майбутнє все ще в наших руках. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2011-07-30 14:04:34 ]
Краще Ліни Костенко може сказати тільки Ліна Костенко. На мою думку вона першою з авторів нашого часу має ввійти в класику української і світової літератури.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-08-07 22:45:11 ]
Погоджуюсь.