ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.04.25 14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.

Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,

Світлана Майя Залізняк
2026.04.25 13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер

Охмуд Песецький
2026.04.25 12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.

Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?

Володимир Невесенко
2026.04.25 12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.

Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих

Тетяна Левицька
2026.04.25 10:35
А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?

Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?

Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.

Віктор Кучерук
2026.04.25 06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль

хома дідим
2026.04.25 05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса

Юрій Лазірко
2026.04.24 16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино

хома дідим
2026.04.24 13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри

Борис Костиря
2026.04.24 13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.

Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства

Сергій Губерначук
2026.04.24 11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.

4 квітня 1989 р., Київ

Тетяна Левицька
2026.04.24 10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.

Юрій Гундарів
2026.04.24 09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн

Іван Потьомкін
2026.04.24 08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.

Віктор Кучерук
2026.04.24 05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.

Охмуд Песецький
2026.04.23 22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.

Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Поеми / Зі збірки "Віще, неповторне, головне"

 Сонячному ідолу

(Ліричний цикл)

Образ твору 1.
Ненавидиш і любиш...
Як давньо це. Як дивно.
Хіба таке можливе?
Водночас. Повсякчас.
А світ – цвіте і в’яне.
То сонячно, то зимно.
А світові все рівно –
чи з нами, чи без нас.

Ненавидиш... А й справді,
хіба свій біль хтось любить?
Кохаєш... То зізнайся –
ненавидиш чому?!
А час пливе з нізвідки,
а час пливе в нікуди –
між берегів розлуки –
і байдуже йому.

Любов – не безнадія,
що на краю безодні.
Ненависть – тінь кохання,
не вартого й жалЮ.
А я тебе одвіку,
а я тебе – й сьогодні,
а я тебе назавжди –
люблю, люблю, люблю!

2.
Зустріну колись і спитаю,
як Долю спитаю саму:
якщо стільки років кохаєш,
тоді проклинаєш чому?

А відповідь, Господи праведний! –
проста, як прозріння сліпе:
якщо за кохання – ненавидиш,
то любиш ти тільки себе...

3.
Невже подолав_таки
сумнів і втому?
Невже воскресає надія моя?
…Прийшов.
І чекаєш мене біля дому
з розкішним букетом
вишневих троянд.
Прийшов,
щоб сказати оте несказанне
і неповерненне –
вернути й спасти.
Спасибі, мій лагідний,
мій довгожданий,
за пізні зізнання і квіти.
Що ти
шукаєш в очах моїх
власне безсоння
і дивишся так,
мов здаєшся в полон.
…Як хороше –
щастя тримати в долонях!
…Як жаль, що це все –
тільки сон.

4.
Мелодія смутку…
Болючій струні
ще довго бриніти у серці.
Сьогодні
ти знову наснився мені,
такий недоступний і впертий.

Непроханим гостем
у сни золоті
на хвильку прилинеш до мене,
і мовчки зникаєш,
такий, як в житті, –
усміхнений і незбагненний.

5.
Пройшов так близько-близько…
Хвилиночку постою,
благословивши подумки твій шлях.
І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах.

І знов тобі услід
німим благальним криком
заб’ються у пориві два крила…
Ще довго буде потім
порожньо і тихо
в Світлиці Духу,
де душа жила.

Я повернусь у дім,
де злагода і спокій,
мов опинюсь у смерті на межі.
І втратить все навкруг
і зміст, і сенс, допоки
блукатиму, безкрила,
без душі.

Допоки не прилине,
втомлена й покірна,
байдужа – не байдужому – тобі.
І як їй пояснити,
що в тебе – благовірна,
ота, єдина,
в радості й журбі?

Стриножу почуття.
І не піддамся болю.
Й до тями власну душу поверну –
я все-таки щаслива!
Дарма, що не з тобою.
Чому ж ковтаю сльози?
Не збагну…

6.
Сердець взаємна непокора
(Програти – шанси рівні).
…Люблю тебе не відучора
І не до третіх півнів.

Люблю давно. Люблю до краю.
До німоти. До болю.
…Комусь пече, що в снах літаю,
Що душу не неволю.

Усе стерплю: образ каміння,
Зневагу і обмову.
Пройду крізь смерть і воскресіння,
Лише б з тобою знову.

Сахнеться хтось: «Несамовита!
Хіба так люблять люди?»
…Люблю тебе з початку світу
І до Страшного Суду.

7.
На стежці Долі
перестріну інколи,
а може, навіть
інколи приснюсь…
Чи ти хоч знаєш,
сонячний мій ідоле,
що до сих пір
лише тобі молюсь?

Здогадуєшся:
скільки світла дав мені
і скільки мрій натомість
спопелив?
…Відсутній погляд.
І лице, мов з каменю.
Який мій гріх
ти й досі не простив?

8. (Дві душі)
Відвертаєм погляди
(болить!)
і картаєм кожну зустріч
подумки.
А вони,
щоб нам, чудним, вгодить,
лиш перезирнуться ніжно
потайки.

А для них
у світі меж нема –
не минають
і не розминаються.
І від нас, заснулих,
тайкома
у нічному небі
зустрічаються.

9.
Проходять дні. Приходить осінь.
А я живу тобою.
Яку велику владу й досі
ти маєш наді мною!

Усе віддам. Усе покину:
святе і найдорожче.
Лиш помани – умить прилину.
І щезну, як захочеш.

Накажеш – утечу від себе.
Кивнеш – зійду на плаху…
Та байдуже тобі. Від тебе
ні вісточки, ні знаку.

…Пливу листком за течією,
весняні дні пригадую
і дякую, що ти своєю
не скористався владою.

10.
Листям встелена алея…
Осінь, сповнена жалЮ,
задивилась вдаль.
Але я
з нею сум не розділю.

Ні за чим не пошкодую.
І надію відпущу.
Переб’юсь.
Перебідую.
І прощу тебе, прощу…

11.
Турботи, стреси –
все в порядку.
Втомилась мріяти.
Прости.
…Не звав у сон свій
на початку,
хоч наостанку –
відпусти.

Без мрій крилатих
якось легше
дивитись
в небеса зими.
…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми.

2010



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-03-07 17:40:48
Переглядів сторінки твору 3833
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.09.16 09:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:21:23 ]
"...І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах..."

Я відчуваю між рядків росинки суму.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 18:23:37 ]
Дякую, Терцинко, за відчуття. Той цикл увесь - в росинках-сльозинках.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:38:45 ]
Деякі з них я пам'ятаю - ви публікували їх окремо… Дуже красива поезія. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 18:41:02 ]
Так, справді, вони були тут окремо. Приємно, що Ви ще пам'ятаєте. Але це я їх була роз'єднала. А тепер знову воз'єднала) Дякую, Олю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:46:14 ]
Оте "все рівно" в значенні "все одно" (укр.), якось не дуже до загальної картини гарних вражень від прочитаного.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 19:55:53 ]
Вірю, що так воно і є... особливо з точки зору філолога... Але якщо зважити на емоційне навантаження, то тільки "все рівно" (саме в цьому реченні) - до безвиході, ножем по серцю, - усією своєю неправильністю, і смисловою, і правописною.
Дякую, Оксано, за гарні враження.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 10:09:50 ]
не можу з вами погодитися,
"все рівно" аж ніяк в цьому контексті не означає те,що ви пишете, нмд.
ми так сплелися і зрослися з російською мовою, що інколи помилково вважаємо, що саме так можна краще виразити думку,
а "світу байдуже", думаю, було б вірніше,
бо оте "рівно" окрім рівнинного простору у мене особисто більше ніяких смислових навантажень не несе.
подумайте...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-09 10:47:31 ]
для світу мислити "рівнинним простором" це природньо, нмд. Мені теж уявлявся і уявляється саме рівнинний простір, просто "рівнинні простори" теж бувають різними, у різних вимірах. Я не борюсь за це слово, я просто пояснюю чому я не відчуваю аж такої потреби його змінювати. А на "байдуже" я ніяк не можу його замінити, це слово уже є в другій строфі.
Та, звісно, Ви праві у своєму хвилюванні за чистоту рідної мови. Я теж за це. Може, Ви як філолог можете запропонувати гідні варіанти (окрім все одно і байдуже)? Буду вдячна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Менський (Л.П./Л.П.) [ 2012-03-07 19:53:09 ]
Дякую, за дотик до справжньої поезії.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 19:57:32 ]
Вам дякую, Олександре, за бажання доторкнутися і за терпіння теж )))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 20:07:53 ]
"…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми." - вражає і переконує у правдивості почуттів, Лю`
але час не чекає... але серце продовжує битися....
ніжно,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 20:16:24 ]
Отожбо й воно, ЛЮ, "час не чекає"... В Тушнової є геніальний рядок (переклад мій):
"Яке мені горе судилося! -
я
без тебе
життя прожила..."

А серце... Ти мені нагадав ще з Ліни Костенко:
"Застрягло серце, як осколок, в грудях.
Нічого все це вилікує смерть"

Дякую, ЛЮ... за ніжність.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 20:33:05 ]
4,7,10 - найбільше.
легко ідолам, не знаючи :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-08 09:37:18 ]
Дякую.
І знаючи, напевно, теж...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Яфинка Незабудка (М.К./Л.П.) [ 2012-03-08 01:20:12 ]
чи заслужив герой на таку сильну, жертовну любов, панi Любо???? а чи кохала б його героjiня, якби вiн був jiji???? як довго тривало б це кохання, коли б вони були разом? хай вiдпустить його. хiба вiн заслужив на такe вiрне кохання? бачите, скiльки в мене знакiв питання?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-08 09:42:11 ]
Ого скільки запитань, Маріанно!
Ну, почнем з того, що любов не потребує, щоб її заслуговували. Вона собі є. Або її нема. Та й ЛГ нікого не тримає... Все просто, як у Ліни Костенко:
"це тихе сяйво над моєю долею,
воно мені на все моє життя" (якось так, пишу по пам'яті) Дякую!!!