ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.01.24 07:37
У блакиті лелека білий
світлу стежку шукає в рай.
Наболіло і відболіло.
На все воля... Нехай, нехай.

В низині мапа долі степом,
річка злетів, багно падінь,
сітка чорних доріг. Лелекам -

Шон Маклех
2020.01.24 02:46
Щойно якісь заброди
На болоті звели будинки,
І сказали, що то не кладовище,
Що то не гранітний надгробок
Над усіма мріями і сподіваннями,
А що то місто прозорості:
Не води каламутної
І риб банькуватих,

Королева Гір
2020.01.23 21:07
Візьмемося за руки знову всі,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.

З’єднаємо два береги Дніпра,
З’єднаємо в душі, не лиш руками,
Погляне Володимира гора,

Козак Дума
2020.01.23 19:21
Вночі мені наснилася підказка.
Вона стара як мудрості ріка:
коли у гості не приходить казка –
пора міняти вже чарівника!

Ніна Виноградська
2020.01.23 18:56
Чому сльоза стікає із очей?
Тому, що гірко-солоно у світі.
Одним печаль всю душу пропече,
А іншим взимку тепло, ніби в літі.

А ти живеш по-правді у житті,
Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
А інші нічогенько, не святі -

Надія Тарасюк
2020.01.23 18:36
Дозбирую роси
то стрази
чи сльози?..
Дочитую погляд
то солод
чи сміх?
Зриваються півні з дерев, наче просять:
Цілунків намисто нестримний потік!..

Ігор Шоха
2020.01.23 18:31
Прошу пояснити, чому всупереч задекларованим правилам публікації на сторінках ПМ без будь-яких пояснень, але очевидно з «благородною» метою причесати всіх під один гребінець в угоду відомо кому, мені за окремі твори майже одночасно виставляються оцінки з

Ніна Виноградська
2020.01.23 15:48
Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.

Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,

Ігор Шоха
2020.01.23 14:53
Засинаю нічною порою
під акорди поезій згори.
І ясні, і прозорі собою,
не линяють мої кольори.

Є й ніякі, узяті зі стелі,
заяложені хною іржі,
що сіяє у гамі пастелі,

Сергій Губерначук
2020.01.23 14:01
Усе почалося зі слова – і скінчиться в слові.
Безмовна душа відійде у німі небеса.
Нечутно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!

~ 2005 р.

Козак Дума
2020.01.23 13:30
Яким він буде твір мій? Той, останній…
Не знаю і сказати не берусь…
Одне мені відомо вже зарання –
про нашу Неньку, Київськую Русь.

Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
що у борні за волю до кінця.
Такий, що в душах житиме віками,

Ігор Деркач
2020.01.23 13:24
Вован і Вова почекали,
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.

***
Кому земля дає свої плоди?

Микола Дудар
2020.01.23 13:23
Засыпав нас у жернова -
Помола чистого не ждите!
Ведь там и Тело и Слова
И разный каждого Родитель…
23.01.2020.

Галина Сливка
2020.01.23 07:42
У чорному сімені літер,
В міжряддях ще білого поля,
Чекаю обіймів од вітру,
Шукаю для радості волі.
Мороз творить з інею айстри,
А парость вже світлом весніє.
Блукаю, шукаючи Майстра,
Що зламані крила замрії

Оксана Логоша
2020.01.22 21:52
Які веселі очі у вікОн,
Які на них святкові візерунки.
Хтось фраки одягнув,хтось обладунки.
Ніч новорічна розливає трунки,
П*янкий парфюм,терпкий одеколон,
Грайливі вина і грайливий спіч
За всіх! і всім здоров*я,щастя й миру!
Дитя Святому витирає м

Олексій Кацай
2020.01.22 21:04
Блукаючи у нутрощах планет,
поєднаних із другим боком неба,
вигадую нових зірок сюжет,
в якому все навколишнє потребу
вчуває несвідомо, і ланцюг
моїх слідів, наївний мов графіті,
торкається площин, драбин, яруг,
які ланцюг видовжують у ниті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Поеми / Зі збірки "Віще, неповторне, головне"

 Сонячному ідолу

(Ліричний цикл)

Образ твору 1.
Ненавидиш і любиш...
Як давньо це. Як дивно.
Хіба таке можливе?
Водночас. Повсякчас.
А світ – цвіте і в’яне.
То сонячно, то зимно.
А світові все рівно –
чи з нами, чи без нас.

Ненавидиш... А й справді,
хіба свій біль хтось любить?
Кохаєш... То зізнайся –
ненавидиш чому?!
А час пливе з нізвідки,
а час пливе в нікуди –
між берегів розлуки –
і байдуже йому.

Любов – не безнадія,
що на краю безодні.
Ненависть – тінь кохання,
не вартого й жалЮ.
А я тебе одвіку,
а я тебе – й сьогодні,
а я тебе назавжди –
люблю, люблю, люблю!

2.
Зустріну колись і спитаю,
як Долю спитаю саму:
якщо стільки років кохаєш,
тоді проклинаєш чому?

А відповідь, Господи праведний! –
проста, як прозріння сліпе:
якщо за кохання – ненавидиш,
то любиш ти тільки себе...

3.
Невже подолав_таки
сумнів і втому?
Невже воскресає надія моя?
…Прийшов.
І чекаєш мене біля дому
з розкішним букетом
вишневих троянд.
Прийшов,
щоб сказати оте несказанне
і неповерненне –
вернути й спасти.
Спасибі, мій лагідний,
мій довгожданий,
за пізні зізнання і квіти.
Що ти
шукаєш в очах моїх
власне безсоння
і дивишся так,
мов здаєшся в полон.
…Як хороше –
щастя тримати в долонях!
…Як жаль, що це все –
тільки сон.

4.
Мелодія смутку…
Болючій струні
ще довго бриніти у серці.
Сьогодні
ти знову наснився мені,
такий недоступний і впертий.

Непроханим гостем
у сни золоті
на хвильку прилинеш до мене,
і мовчки зникаєш,
такий, як в житті, –
усміхнений і незбагненний.

5.
Пройшов так близько-близько…
Хвилиночку постою,
благословивши подумки твій шлях.
І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах.

І знов тобі услід
німим благальним криком
заб’ються у пориві два крила…
Ще довго буде потім
порожньо і тихо
в Світлиці Духу,
де душа жила.

Я повернусь у дім,
де злагода і спокій,
мов опинюсь у смерті на межі.
І втратить все навкруг
і зміст, і сенс, допоки
блукатиму, безкрила,
без душі.

Допоки не прилине,
втомлена й покірна,
байдужа – не байдужому – тобі.
І як їй пояснити,
що в тебе – благовірна,
ота, єдина,
в радості й журбі?

Стриножу почуття.
І не піддамся болю.
Й до тями власну душу поверну –
я все-таки щаслива!
Дарма, що не з тобою.
Чому ж ковтаю сльози?
Не збагну…

6.
Сердець взаємна непокора
(Програти – шанси рівні).
…Люблю тебе не відучора
І не до третіх півнів.

Люблю давно. Люблю до краю.
До німоти. До болю.
…Комусь пече, що в снах літаю,
Що душу не неволю.

Усе стерплю: образ каміння,
Зневагу і обмову.
Пройду крізь смерть і воскресіння,
Лише б з тобою знову.

Сахнеться хтось: «Несамовита!
Хіба так люблять люди?»
…Люблю тебе з початку світу
І до Страшного Суду.

7.
На стежці Долі
перестріну інколи,
а може, навіть
інколи приснюсь…
Чи ти хоч знаєш,
сонячний мій ідоле,
що до сих пір
лише тобі молюсь?

Здогадуєшся:
скільки світла дав мені
і скільки мрій натомість
спопелив?
…Відсутній погляд.
І лице, мов з каменю.
Який мій гріх
ти й досі не простив?

8. (Дві душі)
Відвертаєм погляди
(болить!)
і картаєм кожну зустріч
подумки.
А вони,
щоб нам, чудним, вгодить,
лиш перезирнуться ніжно
потайки.

А для них
у світі меж нема –
не минають
і не розминаються.
І від нас, заснулих,
тайкома
у нічному небі
зустрічаються.

9.
Проходять дні. Приходить осінь.
А я живу тобою.
Яку велику владу й досі
ти маєш наді мною!

Усе віддам. Усе покину:
святе і найдорожче.
Лиш помани – умить прилину.
І щезну, як захочеш.

Накажеш – утечу від себе.
Кивнеш – зійду на плаху…
Та байдуже тобі. Від тебе
ні вісточки, ні знаку.

…Пливу листком за течією,
весняні дні пригадую
і дякую, що ти своєю
не скористався владою.

10.
Листям встелена алея…
Осінь, сповнена жалЮ,
задивилась вдаль.
Але я
з нею сум не розділю.

Ні за чим не пошкодую.
І надію відпущу.
Переб’юсь.
Перебідую.
І прощу тебе, прощу…

11.
Турботи, стреси –
все в порядку.
Втомилась мріяти.
Прости.
…Не звав у сон свій
на початку,
хоч наостанку –
відпусти.

Без мрій крилатих
якось легше
дивитись
в небеса зими.
…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми.

2010





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-03-07 17:40:48
Переглядів сторінки твору 2299
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.160 / 5.69)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.242 / 5.81)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.15 16:27
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:21:23 ]
"...І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах..."

Я відчуваю між рядків росинки суму.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 18:23:37 ]
Дякую, Терцинко, за відчуття. Той цикл увесь - в росинках-сльозинках.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:38:45 ]
Деякі з них я пам'ятаю - ви публікували їх окремо… Дуже красива поезія. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 18:41:02 ]
Так, справді, вони були тут окремо. Приємно, що Ви ще пам'ятаєте. Але це я їх була роз'єднала. А тепер знову воз'єднала) Дякую, Олю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:46:14 ]
Оте "все рівно" в значенні "все одно" (укр.), якось не дуже до загальної картини гарних вражень від прочитаного.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 19:55:53 ]
Вірю, що так воно і є... особливо з точки зору філолога... Але якщо зважити на емоційне навантаження, то тільки "все рівно" (саме в цьому реченні) - до безвиході, ножем по серцю, - усією своєю неправильністю, і смисловою, і правописною.
Дякую, Оксано, за гарні враження.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 10:09:50 ]
не можу з вами погодитися,
"все рівно" аж ніяк в цьому контексті не означає те,що ви пишете, нмд.
ми так сплелися і зрослися з російською мовою, що інколи помилково вважаємо, що саме так можна краще виразити думку,
а "світу байдуже", думаю, було б вірніше,
бо оте "рівно" окрім рівнинного простору у мене особисто більше ніяких смислових навантажень не несе.
подумайте...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-09 10:47:31 ]
для світу мислити "рівнинним простором" це природньо, нмд. Мені теж уявлявся і уявляється саме рівнинний простір, просто "рівнинні простори" теж бувають різними, у різних вимірах. Я не борюсь за це слово, я просто пояснюю чому я не відчуваю аж такої потреби його змінювати. А на "байдуже" я ніяк не можу його замінити, це слово уже є в другій строфі.
Та, звісно, Ви праві у своєму хвилюванні за чистоту рідної мови. Я теж за це. Може, Ви як філолог можете запропонувати гідні варіанти (окрім все одно і байдуже)? Буду вдячна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Менський (Л.П./Л.П.) [ 2012-03-07 19:53:09 ]
Дякую, за дотик до справжньої поезії.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 19:57:32 ]
Вам дякую, Олександре, за бажання доторкнутися і за терпіння теж )))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 20:07:53 ]
"…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми." - вражає і переконує у правдивості почуттів, Лю`
але час не чекає... але серце продовжує битися....
ніжно,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 20:16:24 ]
Отожбо й воно, ЛЮ, "час не чекає"... В Тушнової є геніальний рядок (переклад мій):
"Яке мені горе судилося! -
я
без тебе
життя прожила..."

А серце... Ти мені нагадав ще з Ліни Костенко:
"Застрягло серце, як осколок, в грудях.
Нічого все це вилікує смерть"

Дякую, ЛЮ... за ніжність.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 20:33:05 ]
4,7,10 - найбільше.
легко ідолам, не знаючи :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-08 09:37:18 ]
Дякую.
І знаючи, напевно, теж...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Яфинка Незабудка (М.К./Л.П.) [ 2012-03-08 01:20:12 ]
чи заслужив герой на таку сильну, жертовну любов, панi Любо???? а чи кохала б його героjiня, якби вiн був jiji???? як довго тривало б це кохання, коли б вони були разом? хай вiдпустить його. хiба вiн заслужив на такe вiрне кохання? бачите, скiльки в мене знакiв питання?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-08 09:42:11 ]
Ого скільки запитань, Маріанно!
Ну, почнем з того, що любов не потребує, щоб її заслуговували. Вона собі є. Або її нема. Та й ЛГ нікого не тримає... Все просто, як у Ліни Костенко:
"це тихе сяйво над моєю долею,
воно мені на все моє життя" (якось так, пишу по пам'яті) Дякую!!!