ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.09.19 09:00
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Микола Соболь
2019.09.19 05:55
Думки юначі сповнені надій.
В очах максималізм непереможний
І це не дивно. Певно знає кожний,
Яке життя у підлітка без мрій?

В шістнадцять світ пізнав од «А» до «Я».
І на душі то сонячно, то хмарно
І навіть сперечатись якось марно,

Віктор Кучерук
2019.09.19 00:55
Наче музики розливи
Цілий вечір за вікном, –
Дощ вирує галасливо
Й заспокійливо притьмом.
То прискориться привабно,
То утомлено зітхне, –
Та потому знов не слабне,
Присипляючи мене…

Олександр Сушко
2019.09.18 21:17
Здрастуй, осене! Втішливо бачити знов
Твій шикарний наряд. І минулий урізався в пам'ять...
Отже, знову дощить, я для мрій прочиняю вікно -
Хай сідають на плечі та зоряну пісню співають.

Ні, не марно тебе цілий рік, наче дива жадав,
Бо тебе лиш люб

Ігор Деркач
2019.09.18 20:56
То не біда, коли поезій – вал,
з якого неотеса виринає.
Біда, коли шукають кримінал,
якого і у себе вистачає.

***
І двійники являються таки,
аби чужу охаяти сторінку.

Петро Скоропис
2019.09.18 19:14
Мій Телемаку, прі за Трою край
покладено. Хто горував – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
полеглих покидають тільки греки.
І все-таки удовж і вширшки шлях
додому розтягнувся непомірно,
неначе Посейдон, поки ми там
час гаяли, щомога витяг п

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чого муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Поеми / Зі збірки "Віще, неповторне, головне"

 Сонячному ідолу

(Ліричний цикл)

Образ твору 1.
Ненавидиш і любиш...
Як давньо це. Як дивно.
Хіба таке можливе?
Водночас. Повсякчас.
А світ – цвіте і в’яне.
То сонячно, то зимно.
А світові все рівно –
чи з нами, чи без нас.

Ненавидиш... А й справді,
хіба свій біль хтось любить?
Кохаєш... То зізнайся –
ненавидиш чому?!
А час пливе з нізвідки,
а час пливе в нікуди –
між берегів розлуки –
і байдуже йому.

Любов – не безнадія,
що на краю безодні.
Ненависть – тінь кохання,
не вартого й жалЮ.
А я тебе одвіку,
а я тебе – й сьогодні,
а я тебе назавжди –
люблю, люблю, люблю!

2.
Зустріну колись і спитаю,
як Долю спитаю саму:
якщо стільки років кохаєш,
тоді проклинаєш чому?

А відповідь, Господи праведний! –
проста, як прозріння сліпе:
якщо за кохання – ненавидиш,
то любиш ти тільки себе...

3.
Невже подолав_таки
сумнів і втому?
Невже воскресає надія моя?
…Прийшов.
І чекаєш мене біля дому
з розкішним букетом
вишневих троянд.
Прийшов,
щоб сказати оте несказанне
і неповерненне –
вернути й спасти.
Спасибі, мій лагідний,
мій довгожданий,
за пізні зізнання і квіти.
Що ти
шукаєш в очах моїх
власне безсоння
і дивишся так,
мов здаєшся в полон.
…Як хороше –
щастя тримати в долонях!
…Як жаль, що це все –
тільки сон.

4.
Мелодія смутку…
Болючій струні
ще довго бриніти у серці.
Сьогодні
ти знову наснився мені,
такий недоступний і впертий.

Непроханим гостем
у сни золоті
на хвильку прилинеш до мене,
і мовчки зникаєш,
такий, як в житті, –
усміхнений і незбагненний.

5.
Пройшов так близько-близько…
Хвилиночку постою,
благословивши подумки твій шлях.
І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах.

І знов тобі услід
німим благальним криком
заб’ються у пориві два крила…
Ще довго буде потім
порожньо і тихо
в Світлиці Духу,
де душа жила.

Я повернусь у дім,
де злагода і спокій,
мов опинюсь у смерті на межі.
І втратить все навкруг
і зміст, і сенс, допоки
блукатиму, безкрила,
без душі.

Допоки не прилине,
втомлена й покірна,
байдужа – не байдужому – тобі.
І як їй пояснити,
що в тебе – благовірна,
ота, єдина,
в радості й журбі?

Стриножу почуття.
І не піддамся болю.
Й до тями власну душу поверну –
я все-таки щаслива!
Дарма, що не з тобою.
Чому ж ковтаю сльози?
Не збагну…

6.
Сердець взаємна непокора
(Програти – шанси рівні).
…Люблю тебе не відучора
І не до третіх півнів.

Люблю давно. Люблю до краю.
До німоти. До болю.
…Комусь пече, що в снах літаю,
Що душу не неволю.

Усе стерплю: образ каміння,
Зневагу і обмову.
Пройду крізь смерть і воскресіння,
Лише б з тобою знову.

Сахнеться хтось: «Несамовита!
Хіба так люблять люди?»
…Люблю тебе з початку світу
І до Страшного Суду.

7.
На стежці Долі
перестріну інколи,
а може, навіть
інколи приснюсь…
Чи ти хоч знаєш,
сонячний мій ідоле,
що до сих пір
лише тобі молюсь?

Здогадуєшся:
скільки світла дав мені
і скільки мрій натомість
спопелив?
…Відсутній погляд.
І лице, мов з каменю.
Який мій гріх
ти й досі не простив?

8. (Дві душі)
Відвертаєм погляди
(болить!)
і картаєм кожну зустріч
подумки.
А вони,
щоб нам, чудним, вгодить,
лиш перезирнуться ніжно
потайки.

А для них
у світі меж нема –
не минають
і не розминаються.
І від нас, заснулих,
тайкома
у нічному небі
зустрічаються.

9.
Проходять дні. Приходить осінь.
А я живу тобою.
Яку велику владу й досі
ти маєш наді мною!

Усе віддам. Усе покину:
святе і найдорожче.
Лиш помани – умить прилину.
І щезну, як захочеш.

Накажеш – утечу від себе.
Кивнеш – зійду на плаху…
Та байдуже тобі. Від тебе
ні вісточки, ні знаку.

…Пливу листком за течією,
весняні дні пригадую
і дякую, що ти своєю
не скористався владою.

10.
Листям встелена алея…
Осінь, сповнена жалЮ,
задивилась вдаль.
Але я
з нею сум не розділю.

Ні за чим не пошкодую.
І надію відпущу.
Переб’юсь.
Перебідую.
І прощу тебе, прощу…

11.
Турботи, стреси –
все в порядку.
Втомилась мріяти.
Прости.
…Не звав у сон свій
на початку,
хоч наостанку –
відпусти.

Без мрій крилатих
якось легше
дивитись
в небеса зими.
…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми.

2010



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-03-07 17:40:48
Переглядів сторінки твору 2235
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.09.18 19:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:21:23 ]
"...І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах..."

Я відчуваю між рядків росинки суму.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 18:23:37 ]
Дякую, Терцинко, за відчуття. Той цикл увесь - в росинках-сльозинках.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:38:45 ]
Деякі з них я пам'ятаю - ви публікували їх окремо… Дуже красива поезія. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 18:41:02 ]
Так, справді, вони були тут окремо. Приємно, що Ви ще пам'ятаєте. Але це я їх була роз'єднала. А тепер знову воз'єднала) Дякую, Олю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 18:46:14 ]
Оте "все рівно" в значенні "все одно" (укр.), якось не дуже до загальної картини гарних вражень від прочитаного.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 19:55:53 ]
Вірю, що так воно і є... особливо з точки зору філолога... Але якщо зважити на емоційне навантаження, то тільки "все рівно" (саме в цьому реченні) - до безвиході, ножем по серцю, - усією своєю неправильністю, і смисловою, і правописною.
Дякую, Оксано, за гарні враження.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 10:09:50 ]
не можу з вами погодитися,
"все рівно" аж ніяк в цьому контексті не означає те,що ви пишете, нмд.
ми так сплелися і зрослися з російською мовою, що інколи помилково вважаємо, що саме так можна краще виразити думку,
а "світу байдуже", думаю, було б вірніше,
бо оте "рівно" окрім рівнинного простору у мене особисто більше ніяких смислових навантажень не несе.
подумайте...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-09 10:47:31 ]
для світу мислити "рівнинним простором" це природньо, нмд. Мені теж уявлявся і уявляється саме рівнинний простір, просто "рівнинні простори" теж бувають різними, у різних вимірах. Я не борюсь за це слово, я просто пояснюю чому я не відчуваю аж такої потреби його змінювати. А на "байдуже" я ніяк не можу його замінити, це слово уже є в другій строфі.
Та, звісно, Ви праві у своєму хвилюванні за чистоту рідної мови. Я теж за це. Може, Ви як філолог можете запропонувати гідні варіанти (окрім все одно і байдуже)? Буду вдячна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Менський (Л.П./Л.П.) [ 2012-03-07 19:53:09 ]
Дякую, за дотик до справжньої поезії.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 19:57:32 ]
Вам дякую, Олександре, за бажання доторкнутися і за терпіння теж )))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 20:07:53 ]
"…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми." - вражає і переконує у правдивості почуттів, Лю`
але час не чекає... але серце продовжує битися....
ніжно,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 20:16:24 ]
Отожбо й воно, ЛЮ, "час не чекає"... В Тушнової є геніальний рядок (переклад мій):
"Яке мені горе судилося! -
я
без тебе
життя прожила..."

А серце... Ти мені нагадав ще з Ліни Костенко:
"Застрягло серце, як осколок, в грудях.
Нічого все це вилікує смерть"

Дякую, ЛЮ... за ніжність.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 20:33:05 ]
4,7,10 - найбільше.
легко ідолам, не знаючи :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-08 09:37:18 ]
Дякую.
І знаючи, напевно, теж...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Яфинка Незабудка (М.К./Л.П.) [ 2012-03-08 01:20:12 ]
чи заслужив герой на таку сильну, жертовну любов, панi Любо???? а чи кохала б його героjiня, якби вiн був jiji???? як довго тривало б це кохання, коли б вони були разом? хай вiдпустить його. хiба вiн заслужив на такe вiрне кохання? бачите, скiльки в мене знакiв питання?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2012-03-08 09:42:11 ]
Ого скільки запитань, Маріанно!
Ну, почнем з того, що любов не потребує, щоб її заслуговували. Вона собі є. Або її нема. Та й ЛГ нікого не тримає... Все просто, як у Ліни Костенко:
"це тихе сяйво над моєю долею,
воно мені на все моє життя" (якось так, пишу по пам'яті) Дякую!!!