ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Поеми
/
Зі збірки "Віще, неповторне, головне"
Сонячному ідолу
Ненавидиш і любиш...
Як давньо це. Як дивно.
Хіба таке можливе?
Водночас. Повсякчас.
А світ – цвіте і в’яне.
То сонячно, то зимно.
А світові все рівно –
чи з нами, чи без нас.
Ненавидиш... А й справді,
хіба свій біль хтось любить?
Кохаєш... То зізнайся –
ненавидиш чому?!
А час пливе з нізвідки,
а час пливе в нікуди –
між берегів розлуки –
і байдуже йому.
Любов – не безнадія,
що на краю безодні.
Ненависть – тінь кохання,
не вартого й жалЮ.
А я тебе одвіку,
а я тебе – й сьогодні,
а я тебе назавжди –
люблю, люблю, люблю!
2.
Зустріну колись і спитаю,
як Долю спитаю саму:
якщо стільки років кохаєш,
тоді проклинаєш чому?
А відповідь, Господи праведний! –
проста, як прозріння сліпе:
якщо за кохання – ненавидиш,
то любиш ти тільки себе...
3.
Невже подолав_таки
сумнів і втому?
Невже воскресає надія моя?
…Прийшов.
І чекаєш мене біля дому
з розкішним букетом
вишневих троянд.
Прийшов,
щоб сказати оте несказанне
і неповерненне –
вернути й спасти.
Спасибі, мій лагідний,
мій довгожданий,
за пізні зізнання і квіти.
Що ти
шукаєш в очах моїх
власне безсоння
і дивишся так,
мов здаєшся в полон.
…Як хороше –
щастя тримати в долонях!
…Як жаль, що це все –
тільки сон.
4.
Мелодія смутку…
Болючій струні
ще довго бриніти у серці.
Сьогодні
ти знову наснився мені,
такий недоступний і впертий.
Непроханим гостем
у сни золоті
на хвильку прилинеш до мене,
і мовчки зникаєш,
такий, як в житті, –
усміхнений і незбагненний.
5.
Пройшов так близько-близько…
Хвилиночку постою,
благословивши подумки твій шлях.
І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах.
І знов тобі услід
німим благальним криком
заб’ються у пориві два крила…
Ще довго буде потім
порожньо і тихо
в Світлиці Духу,
де душа жила.
Я повернусь у дім,
де злагода і спокій,
мов опинюсь у смерті на межі.
І втратить все навкруг
і зміст, і сенс, допоки
блукатиму, безкрила,
без душі.
Допоки не прилине,
втомлена й покірна,
байдужа – не байдужому – тобі.
І як їй пояснити,
що в тебе – благовірна,
ота, єдина,
в радості й журбі?
Стриножу почуття.
І не піддамся болю.
Й до тями власну душу поверну –
я все-таки щаслива!
Дарма, що не з тобою.
Чому ж ковтаю сльози?
Не збагну…
6.
Сердець взаємна непокора
(Програти – шанси рівні).
…Люблю тебе не відучора
І не до третіх півнів.
Люблю давно. Люблю до краю.
До німоти. До болю.
…Комусь пече, що в снах літаю,
Що душу не неволю.
Усе стерплю: образ каміння,
Зневагу і обмову.
Пройду крізь смерть і воскресіння,
Лише б з тобою знову.
Сахнеться хтось: «Несамовита!
Хіба так люблять люди?»
…Люблю тебе з початку світу
І до Страшного Суду.
7.
На стежці Долі
перестріну інколи,
а може, навіть
інколи приснюсь…
Чи ти хоч знаєш,
сонячний мій ідоле,
що до сих пір
лише тобі молюсь?
Здогадуєшся:
скільки світла дав мені
і скільки мрій натомість
спопелив?
…Відсутній погляд.
І лице, мов з каменю.
Який мій гріх
ти й досі не простив?
8. (Дві душі)
Відвертаєм погляди
(болить!)
і картаєм кожну зустріч
подумки.
А вони,
щоб нам, чудним, вгодить,
лиш перезирнуться ніжно
потайки.
А для них
у світі меж нема –
не минають
і не розминаються.
І від нас, заснулих,
тайкома
у нічному небі
зустрічаються.
9.
Проходять дні. Приходить осінь.
А я живу тобою.
Яку велику владу й досі
ти маєш наді мною!
Усе віддам. Усе покину:
святе і найдорожче.
Лиш помани – умить прилину.
І щезну, як захочеш.
Накажеш – утечу від себе.
Кивнеш – зійду на плаху…
Та байдуже тобі. Від тебе
ні вісточки, ні знаку.
…Пливу листком за течією,
весняні дні пригадую
і дякую, що ти своєю
не скористався владою.
10.
Листям встелена алея…
Осінь, сповнена жалЮ,
задивилась вдаль.
Але я
з нею сум не розділю.
Ні за чим не пошкодую.
І надію відпущу.
Переб’юсь.
Перебідую.
І прощу тебе, прощу…
11.
Турботи, стреси –
все в порядку.
Втомилась мріяти.
Прости.
…Не звав у сон свій
на початку,
хоч наостанку –
відпусти.
Без мрій крилатих
якось легше
дивитись
в небеса зими.
…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми.
2010
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сонячному ідолу
(Ліричний цикл)
1.
Ненавидиш і любиш...
Як давньо це. Як дивно.
Хіба таке можливе?
Водночас. Повсякчас.
А світ – цвіте і в’яне.
То сонячно, то зимно.
А світові все рівно –
чи з нами, чи без нас.
Ненавидиш... А й справді,
хіба свій біль хтось любить?
Кохаєш... То зізнайся –
ненавидиш чому?!
А час пливе з нізвідки,
а час пливе в нікуди –
між берегів розлуки –
і байдуже йому.
Любов – не безнадія,
що на краю безодні.
Ненависть – тінь кохання,
не вартого й жалЮ.
А я тебе одвіку,
а я тебе – й сьогодні,
а я тебе назавжди –
люблю, люблю, люблю!
2.
Зустріну колись і спитаю,
як Долю спитаю саму:
якщо стільки років кохаєш,
тоді проклинаєш чому?
А відповідь, Господи праведний! –
проста, як прозріння сліпе:
якщо за кохання – ненавидиш,
то любиш ти тільки себе...
3.
Невже подолав_таки
сумнів і втому?
Невже воскресає надія моя?
…Прийшов.
І чекаєш мене біля дому
з розкішним букетом
вишневих троянд.
Прийшов,
щоб сказати оте несказанне
і неповерненне –
вернути й спасти.
Спасибі, мій лагідний,
мій довгожданий,
за пізні зізнання і квіти.
Що ти
шукаєш в очах моїх
власне безсоння
і дивишся так,
мов здаєшся в полон.
…Як хороше –
щастя тримати в долонях!
…Як жаль, що це все –
тільки сон.
4.
Мелодія смутку…
Болючій струні
ще довго бриніти у серці.
Сьогодні
ти знову наснився мені,
такий недоступний і впертий.
Непроханим гостем
у сни золоті
на хвильку прилинеш до мене,
і мовчки зникаєш,
такий, як в житті, –
усміхнений і незбагненний.
5.
Пройшов так близько-близько…
Хвилиночку постою,
благословивши подумки твій шлях.
І знов моя душа –
за мріями, на волю! –
мов одержимий
висотою птах.
І знов тобі услід
німим благальним криком
заб’ються у пориві два крила…
Ще довго буде потім
порожньо і тихо
в Світлиці Духу,
де душа жила.
Я повернусь у дім,
де злагода і спокій,
мов опинюсь у смерті на межі.
І втратить все навкруг
і зміст, і сенс, допоки
блукатиму, безкрила,
без душі.
Допоки не прилине,
втомлена й покірна,
байдужа – не байдужому – тобі.
І як їй пояснити,
що в тебе – благовірна,
ота, єдина,
в радості й журбі?
Стриножу почуття.
І не піддамся болю.
Й до тями власну душу поверну –
я все-таки щаслива!
Дарма, що не з тобою.
Чому ж ковтаю сльози?
Не збагну…
6.
Сердець взаємна непокора
(Програти – шанси рівні).
…Люблю тебе не відучора
І не до третіх півнів.
Люблю давно. Люблю до краю.
До німоти. До болю.
…Комусь пече, що в снах літаю,
Що душу не неволю.
Усе стерплю: образ каміння,
Зневагу і обмову.
Пройду крізь смерть і воскресіння,
Лише б з тобою знову.
Сахнеться хтось: «Несамовита!
Хіба так люблять люди?»
…Люблю тебе з початку світу
І до Страшного Суду.
7.
На стежці Долі
перестріну інколи,
а може, навіть
інколи приснюсь…
Чи ти хоч знаєш,
сонячний мій ідоле,
що до сих пір
лише тобі молюсь?
Здогадуєшся:
скільки світла дав мені
і скільки мрій натомість
спопелив?
…Відсутній погляд.
І лице, мов з каменю.
Який мій гріх
ти й досі не простив?
8. (Дві душі)
Відвертаєм погляди
(болить!)
і картаєм кожну зустріч
подумки.
А вони,
щоб нам, чудним, вгодить,
лиш перезирнуться ніжно
потайки.
А для них
у світі меж нема –
не минають
і не розминаються.
І від нас, заснулих,
тайкома
у нічному небі
зустрічаються.
9.
Проходять дні. Приходить осінь.
А я живу тобою.
Яку велику владу й досі
ти маєш наді мною!
Усе віддам. Усе покину:
святе і найдорожче.
Лиш помани – умить прилину.
І щезну, як захочеш.
Накажеш – утечу від себе.
Кивнеш – зійду на плаху…
Та байдуже тобі. Від тебе
ні вісточки, ні знаку.
…Пливу листком за течією,
весняні дні пригадую
і дякую, що ти своєю
не скористався владою.
10.
Листям встелена алея…
Осінь, сповнена жалЮ,
задивилась вдаль.
Але я
з нею сум не розділю.
Ні за чим не пошкодую.
І надію відпущу.
Переб’юсь.
Перебідую.
І прощу тебе, прощу…
11.
Турботи, стреси –
все в порядку.
Втомилась мріяти.
Прости.
…Не звав у сон свій
на початку,
хоч наостанку –
відпусти.
Без мрій крилатих
якось легше
дивитись
в небеса зими.
…Не пригортав мене
уперше, –
хоча б востаннє
обійми.
2010
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію