ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Пляма Роршаха
Питаєте, чому моя пустка зла? Ні, Лікарю, ні, вона не зла, просто боїться, що я заблукаю за її межами… Коли ми залишаємось наодинці, вона м’яко огортає мене, і перетворюється на Соляріс , котрий грається упійманими думками… Ми з нею друзі, тому мені легко виходити за кордони своєї пустелі. А от подолати вашу мені ніяк не вдається... Я йду крізь неї, йду, і ніяк не можу дійти до вас, щоб ви, нарешті, зрозуміли і перестали мене вигадувати. А ви розкладаєте переді мною папірці з плямами, і тікаєте у свою пустелю, щоб мої думки не заважали вам удавати, ніби ви знаєте, яка я насправді… Але ж я пляма Роршаха, мій Лікарю, така сама, як оці, на папірцях… Ваші тіні майстерно змінюють мене відповідно до того світу, котрий охороняє ваша пустеля… Не вигадуйте мене, лікарю, це боляче. Пляма Роршаха хоче бути плямою, а не іграшкою чужих тіней. Чому ви заборонили собі помилятись, мій праведний Лікарю? Тепер ваша заборонена тінь хоче, щоб завжди помилялась я. Ви завжди такий впевнений, наче знаєте відповіді геть на усі запитання і бачите все таким, яким воно є насправді. А хіба можна бути у чомусь впевненим, коли кожна людина – пляма Роршаха? Хіба той, хто дивиться на себе у дзеркало вранці буде таким самим увечері? І хіба ви, думаючи про себе, уявляєте своє віддзеркалення? Як я можу бути у чомусь впевненою, якщо кожна прожита хвилина робить мене іншою? Чому ви можете бути таким впевненим?
Мій Солярис грається вашими тінями… З-за них я уже ніколи не побачу себе такою, якою була до знайомства з вами. Вони хочуть стати моїми. Ці тіні люблять міняти власників. Вони розповсюджуються, наче хвороба, змінюючи носіїв. Бути яким ви ще собі заборонили, Лікарю? Я хочу знати, яка тінь чіплятиметься до моїх ніг…
Ваша посмішка така добра, що всередині мене прокидається маленьке бісеня і вимагає перевірити, чи вона справжня… Я доросла, я знаю, що так робити не можна, але… я повинна це дізнатись, бо, якщо ви заборонили собі гніватись (хороші лікарі не гніваються, адже так?), ваші тіні змусять мене бути вашою протилежністю. А я не хочу, я хочу бути собою…Чому люди не можуть дивитися собі в очі, Лікарю? Чому вони уявляють, ніби той, хто стоїть за їхнім лівим плечем, не має на них ніякого впливу? Хіба ніч перестане існувати насправді, якщо її ніколи не бачити? І хіба наше уявлення про світ не буде хибним, якщо ми повіримо, що ночі не існує? Той, хто створив цей світ, подарував нам універсальний вимірювальний прилад, аби ми вміли цінувати золоте правило єдності протилежного, а ми весь час намагаємось вимірювати усе тільки правою його половиною і плутаємо велике з малим, насміхаємось над серйозними речами і надаємо величезної ваги сміховинним дрібницям…. Чому, мій всезнаючий Лікарю? Я хочу володіти цим приладом так, як еквілібристи володіють своєю рівновагою, я не хочу дивитись на світ тільки одним оком. Але що робити з плямами Роршаха, Лікарю? Вони весь час змінюються, я весь час змінююсь, тіні весь час змінюються і приростають до чужих ніг. Ви теж змінюєтесь, і немає ніякої певності у тому, що ви змінюєтесь за власним вибором, а не під впливом моїх тіней. Адже у мене теж є тіні, інколи я їх навіть бачу. А ви завжди бачите свої тіні, Лікарю? Це так кумедно: плями Роршаха змінюються, а їхні тіні такі схожі... І я не знаю, що в людях справжнє, а що мені здається. Ні, я не хочу слухати ваші відповіді зараз, Лікарю, бо ви усього лиш іграшка, створена моєю пусткою, адже учора ви забули забрати з собою свої тіні, і тепер моєму Солярісу є чим розважитись. Але вранці ви прийдете справжній і, я сподіваюсь, зумієте відрізнити себе від того, котрого я вигадала…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пляма Роршаха
«Так важко вислідити тінь
на тлі скляному, не в куті.
У морі масок – десь моя
пливе у човнику “Це я?»
Юрій Лазірко
Добрий день, Лікарю. Тут так порожньо… Але прошу вас, не карайте мене велелюддям. Ви ж знаєте, що ніде так не буває самотньо, як у натовпі. Краще вже так… Наодинці з собою самотності не буває, адже кожен сам у собі - дуже уважний слухач. А ще є пустка. У кожного своя пустка. Тільки не плутайте її з пустелею, Лікарю. Пустеля – це відстань від самотності до погляду душа в душу, населена привидами минулого. Пустеля може розквітати і перетворюватись на казково прекрасне місце, якщо до неї завітає бажана істота. Якщо людина вміє приносити життєдайний дощ у пустелі інших – це називається Любов, а якщо дві пустелі починають квітнути від доторку одна до одної – це Кохання. А пустка – це тільки пустка. Її не можна перейти, але з нею можна потоваришувати, і тоді вона, можливо, допоможе вам перейти власну пустелю. І це вона вирішує, які привиди там житимуть. Пустка нікого й ніколи не залишає віч-на-віч зі своїми думками. О, як вона любить мої думки! Вона, наче світ до свого початку, чекає на перше слово. І, як тільки я його подумаю, з’являється зі свого «не існую» - і росте, намагаючись обігнати мою думку, ухопити її раніше, аніж та подолає кордони чиєїсь свідомості… Пустці так подобаються слова, що доводиться з нею сперечатись, бо вона завжди намагається заступити собою моїх співрозмовників, аби перехопити сказане у просторі. У натовпі вона стає лютою і сміється мені у вічі: «А що, бачиш, скільки пустель? То скільки з них ти зможеш перейти? Як ти збираєшся перейти те, що перед тобою зачинено?» А й справді, лікарю, чому люди так бояться пускати когось у свої пустелі?Питаєте, чому моя пустка зла? Ні, Лікарю, ні, вона не зла, просто боїться, що я заблукаю за її межами… Коли ми залишаємось наодинці, вона м’яко огортає мене, і перетворюється на Соляріс , котрий грається упійманими думками… Ми з нею друзі, тому мені легко виходити за кордони своєї пустелі. А от подолати вашу мені ніяк не вдається... Я йду крізь неї, йду, і ніяк не можу дійти до вас, щоб ви, нарешті, зрозуміли і перестали мене вигадувати. А ви розкладаєте переді мною папірці з плямами, і тікаєте у свою пустелю, щоб мої думки не заважали вам удавати, ніби ви знаєте, яка я насправді… Але ж я пляма Роршаха, мій Лікарю, така сама, як оці, на папірцях… Ваші тіні майстерно змінюють мене відповідно до того світу, котрий охороняє ваша пустеля… Не вигадуйте мене, лікарю, це боляче. Пляма Роршаха хоче бути плямою, а не іграшкою чужих тіней. Чому ви заборонили собі помилятись, мій праведний Лікарю? Тепер ваша заборонена тінь хоче, щоб завжди помилялась я. Ви завжди такий впевнений, наче знаєте відповіді геть на усі запитання і бачите все таким, яким воно є насправді. А хіба можна бути у чомусь впевненим, коли кожна людина – пляма Роршаха? Хіба той, хто дивиться на себе у дзеркало вранці буде таким самим увечері? І хіба ви, думаючи про себе, уявляєте своє віддзеркалення? Як я можу бути у чомусь впевненою, якщо кожна прожита хвилина робить мене іншою? Чому ви можете бути таким впевненим?
Мій Солярис грається вашими тінями… З-за них я уже ніколи не побачу себе такою, якою була до знайомства з вами. Вони хочуть стати моїми. Ці тіні люблять міняти власників. Вони розповсюджуються, наче хвороба, змінюючи носіїв. Бути яким ви ще собі заборонили, Лікарю? Я хочу знати, яка тінь чіплятиметься до моїх ніг…
Ваша посмішка така добра, що всередині мене прокидається маленьке бісеня і вимагає перевірити, чи вона справжня… Я доросла, я знаю, що так робити не можна, але… я повинна це дізнатись, бо, якщо ви заборонили собі гніватись (хороші лікарі не гніваються, адже так?), ваші тіні змусять мене бути вашою протилежністю. А я не хочу, я хочу бути собою…Чому люди не можуть дивитися собі в очі, Лікарю? Чому вони уявляють, ніби той, хто стоїть за їхнім лівим плечем, не має на них ніякого впливу? Хіба ніч перестане існувати насправді, якщо її ніколи не бачити? І хіба наше уявлення про світ не буде хибним, якщо ми повіримо, що ночі не існує? Той, хто створив цей світ, подарував нам універсальний вимірювальний прилад, аби ми вміли цінувати золоте правило єдності протилежного, а ми весь час намагаємось вимірювати усе тільки правою його половиною і плутаємо велике з малим, насміхаємось над серйозними речами і надаємо величезної ваги сміховинним дрібницям…. Чому, мій всезнаючий Лікарю? Я хочу володіти цим приладом так, як еквілібристи володіють своєю рівновагою, я не хочу дивитись на світ тільки одним оком. Але що робити з плямами Роршаха, Лікарю? Вони весь час змінюються, я весь час змінююсь, тіні весь час змінюються і приростають до чужих ніг. Ви теж змінюєтесь, і немає ніякої певності у тому, що ви змінюєтесь за власним вибором, а не під впливом моїх тіней. Адже у мене теж є тіні, інколи я їх навіть бачу. А ви завжди бачите свої тіні, Лікарю? Це так кумедно: плями Роршаха змінюються, а їхні тіні такі схожі... І я не знаю, що в людях справжнє, а що мені здається. Ні, я не хочу слухати ваші відповіді зараз, Лікарю, бо ви усього лиш іграшка, створена моєю пусткою, адже учора ви забули забрати з собою свої тіні, і тепер моєму Солярісу є чим розважитись. Але вранці ви прийдете справжній і, я сподіваюсь, зумієте відрізнити себе від того, котрого я вигадала…
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію