ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.04 05:57
Ми всі чекаємо світання,
Ми всі чекаємо на день
В яскраво-сонячнім убранні
І без розривів аніде.
Ростуть на краще сподівання,
Мов чиста синь межи хмарин, –
Ми всі чекаємо світання
І тільки радісних новин.

Микола Соболь
2022.10.04 05:53
Коли душі захочеться співати,
нехай співає, що їй тій душі.
Вона знайшла у тілі свої ґрати
і сльози їй, немов комусь дощі.
Нехай співає, не переч, не треба,
поринь і ти до світлих перемін.
Настане час злетіти їй у небо,
як заячить про те церковний

Олексій Могиленко
2022.10.03 21:44
Скільки їх, безвинно убитих?
Закатованих,замордованих,замучених
на очах у маленьких дітей,
в міцних обіймах батьків ,
в лоні материнському, коли
мамине серце до останнього імпульсу
боролося за життя крихітки-кровиночки.

Козак Дума
2022.10.03 18:24
«Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
Але таким його господар бачить…
Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
а хто натхненно по танцполу скаче.

«Життя прожить – не поле перейти!»
Слова ці мудрі чуємо ми часто.
Воно охоплює галактики, світи,

Богдан Манюк
2022.10.03 18:14
Ти гортаєш свою самотність,
як гортають книжки старезні
ті, у кого персти, як гості,
що до затишку геть замерзли.
Все твоє в ній
в кільці чужого -
від іудів і від пілатів...
Не здіймаються в руки Бога

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Івченко (1978) / Проза

 Як у людей.
Образ твору
Чула, як голосно виступала мати перед батьком:
- От кажу тобі! - ну якась вона у нас, не така, як у людей! Заходжу я вчора до хати, а у нас магнітофон розривається на весь дім! І шо б ти думав грає? Озеро лебедине грає! Я тишком-нишком до кімнати, а вона там, у моїй нічній сорочці!
Бантом підперезана, підборіддя аж до стелі - кружляє перед дзеркалом! Руки за спину - і махає ними, наче ото і справді на крила їх помінять хоче! А ноги! Мати Божа! Зігнуті пальці, і вона так швидко-швидко ними перебирає!
-Ну то й шо?- доїдаючи борщ, спитався батько?
- А то! Шо больно воно! І так вона минут двадцять тими пальцями перебирала і крилами... Тьху! Руками махала! А тоді впала. Мовчки піднялася, пальці розтерла, і у вікно , як статуя стала і дивиться!
-А ти підглядала?
- Підглядала!- бралася за боки мати , і далі переповідала:
- Чи вчора: лежить книжку читає. Я одним оком глянула - "Математика». А тоді думаю, а чого « Математику» лежачи читати? Підходжу і за палітурку, -бжиг- і вирвала! А під нужною книжкою - ненужна!
- Яка це ненужна? -підняв блакитні очі батько уже від вареників.
-А Достоєвського « Ідіот»!
-Ну і шо? Так хароша книжка!
- Вітя, "Ідіота" у четвертому класі нормальні діти не читають! - мати запалювалася, як сірник...
- А коли читають « Ідіота»? - примруживши око, питався батько?
-Ідіот! – робила висновок мати і ляпала дверцятами.
- Шур, та Шур, ну не сердься! Не дарма ж її московський професор стервом називав. Пам’ятаєш, як після операції треба було зарядку робить, то вона ж і за себе, і за узбечку розтягувалася! Саме , бач, слабке, а воля сильна!
- Воляча у неї воля, Вітя, як і у тебе!- не заспокоювалася мати.
-Та чого ти так нєрвнічаєш? До баби її відправ! Хай там танцює. У баби сорочок багато! - і гиготів, бо тещу не любив...
Мамина матір - Аня була така білява, і така правильна, що не дай Бог, щоб не так, як у людей! Хата - білесенька, фіраночки- вибиті рідкісними візеруночками, прибраний двір, аж кричав, що тут живе найкраща господиня. До нас приходила завжди з великими торбами. То кавуна з власного баштану, то курку , а найкраще- свіжих пиріжків із картопелькою, спечених власноруч, турботливо принесе.
Потім хазяйновито йшла оглядати господу: там- відра розкидані, там- цегла валяється, там- кухня літня недобудована... Мовчки бралася за роботу -цеглину до цеглини, віничком та грабельками, і вже якось і кисень був приємнішим, принаймні мені. Та ніхто її не любив, бо гризти усіх уміла справно, особливо тата : " Засранці! - буркотіла, стоячи рачки над бур’янами...
А тато , вибудувавши усім "шишкам" у районі палаци із камінами та басейнами до свого не доходив... Ховався від бабиного нашестя у теплиці, споглядав перші паростки тюльпані, що звалися « Весела вдова». Випускаючи їдкий дим цигарки, цідив крізь зуби:
-От , суку принесло!
-Коль, а Коль! – не давала спокою баба Аня дідові, – ти кролям дав? А отама у заборчику штахетинка відпадає! Прибить нада... І води наноси, і трави треба ще, устигаючи робити сорок справ - від нарізки редиски до салату і до прополки останнього, обцілованого нею соняшника на межі городу.
-Я за травою!- Хапав дід велосипеда, косу,і тікав від баби, аж на саму Вовчу.
Мене баба любила. Усвідомлення цього прийшло ще тоді, коли , приїхала із Москви , через два роки після операції. Мама вже народила мені брата, а я й не знала, що ніхто не сподівався , що житиму... Тільки баба. Ходила вона до церкви , молилася, візерунчасті серветки вибивала для попа потай, бо мама- у школі учителька! І коли я ввійшла шестилітньою дитиною у царство зеленого подвір’я, де жовта черешня солодка, з медовими бубками, що не раз ховала своїм листям, подерті мої колінця, і рожеві півонії, і квітів море-силенне- від чорнобривчиків до фіалок вечірніх, що разом з кониками мене, малу мавку заколисували. Ввійшла, геть, забувши ,рідну мову! Все «чокала», да «какала», наче чужинка...
Тітка Оля, мамина сестра, дівка на виданні, уздрівши моє вбрання : оранжеву водолазучку, коричневий брючний костюм і величезну стрічку у волоссі, та почувши: « Бабушка, как прекрасєн ваш дом! Айда покажитє мне ваши книгі и маліннік!", - гепнулася на канапу і видихнула: « Ну це кадр!»
Я не дуже вдавалася тоді до того, про що, врешті, велося, але з того часу, я стала жити у баби Ані, і читала, геть, усі дідові книжки, підсвічуючи фонариком уночі під одіяльцем ( аби не лаяли), а вдень, -то діло звичне! Баба Аня не дуже розбиралася, що і коли потрібно читати. Розуміла головне, що читати –це добре!
Колись вони пішли з Олькою, а мене замкнули у хаті. Гралася поміж фіалкових горщиків у " Рукавичку". Мій погляд прикипів до ножа... І так хотілося погодувати зайчика і лисичку, що тоненькі рученята пиляли ножищем яблуко, а далі- я із страшенним переляком в очах махала закривавленим пальцем по хаті, заюшуючи червоним, накрохмалені фіранки, вишиті наволочки, і вибиті казкові квіти на серветках. У паніці шукала вату, але кров проступала крізь неї , і тоді,- уже вся хата чистесенька, була у ляпах мого жаху, а я спромоглася відчинити кватирку і волала: « Людоньки поможіть!»
Орала, я ,мабуть, добряче, бо скоро прибіг сусіда і витягнув мене на вулицю через кватирку. Свята віра, що люди хороші, входила в мене із бабиним хрестом і світлим поцілунком: « Ну, спи, з Богушком.» , і поглядом синіх очей її.
Баба Аня повернулася з Олею під вечір. Я побачила її постать на вуглі вулиці. Вона бігла, бо дітлашня, як граки на полі, обсіли її з усіх сторін. Торохтіли у бабині вуха, що її онука трохи не стекла кров’ю. Летіла швидше за Ольку, загубивши пухову хустку, і білява коса неслась позаду спини, не зважаючи, що лежить вона зараз не короною, як то потребує достойній хазяйці,- Анні Федоровні, а звисає важкою зміївною,як у дівки, не, як у людей…
-Крихотка моя, лапочка, покажи де болить? - А мені уже і не боліло. Паніка минула, і я спокійно гулялася із Сергійком, синочком сусіди.
- Люда!- Кидалася баба до сусідової жінки,- Повік не забуду!
Ласточка моя золота, квіточка...!- уже до мене. Обціловувала кожен пальчик, лобика і голівку. Далі вже ставало страшно... Бо вона мене так гарно ще ніколи і не називали, а ще чомусь лізли у голову думки різні, що там такий жах у хаті, і від крові брудно і бридко...
-От падлючина мала, от зараза! Жила б ти зі своєю мамою! Їй би хату обляпувала!- лементувала, мов різана Оля.
- Як тобі в голову прийшло ножа взять? Ма!.. Глянь... ця зараза і в залі все обляпала, і гардіни, і плаття моє! Менї ж на танці!! Я тобі зараз, гадюка мала, зроблю!
Я лише бачила, як Олькина рука схопила дідів ремінь, і блискуча бляшку на ньому- от-от... Ще б секунду- була би бита, як сидорова коза. Баба Аня розставила руки, як птаха, і затулила мене всю, наче сонце землю.
-Уб'ю !– впало каменюкою бабине слово. Ремінь і Олька були вже не такі страшні, - йди ,води принеси! Завтра натанцюєшся,- мов вперіщила баба Аня молодшу дочку, і моє тіло обім’якло уже в її лагідних, ще сильних і добрих обіймах.
Йшов час і все змінилося. Я виросла. Ще дівчиною втратила діда. Від мами, вже у Києві, взнала, що у баби Ані почалася- те... Старече... Батько позабивав вікна і двері, аби вона не тікала боса з хати. Уперто не хотіла жити ні з першою, ні з другою дочкою.. Доньки носили їй їсти , мили, прибирали, та до неї не пускали нікого. І мене не хотіли.
-Давай заїдемо, - мовила я чоловіку, коли заскочили на коротку гостину. Наскладала сумку усього, бо не гоже ж, щоб з пустими руками...
-Дітей, хоч не тягни!- з докором мовила мама. Не впізнає вона тебе...
У хаті було тихо. Баба Аня лежала прив’язана бинтами до ліжка. Простоволоса. Ніжна, як у дитини, аж прозора, шкіра світилася і погляд не спав.
-Ба…- Мовчання.
-Ба!
Поприбивані дошки до ліжка, аби не скотилася... А ні фіранок з півниками, а ні репродукцій Брюлова під склом, а ні ікон величних…
-Ба!!!
І вона повернулася, волошковими очима засяяла і впізнала зразу ж.
-Юля? Юлечка моя! Красавичка! Ласточка моя золота, квіточка…
І все... Більше ми нічого не могли, окрім того, що плакати і котилися сльози справжні, а від чого і сама не розуміла... Бинти вбитими зміями валялися на підлозі, і я годувала її , як дитину: цукерками, сирками у шоколаді, круасанами. Наче дірки у совісті власній зашпаровувала… Розповідала про Київ золотоверхий, про дітей-горобців, чоловіка надійного , роботу чудернацьку ,не жіночу, де машини та машини, про те, як гуси не летіли цієї осені над ставами, про те, як чисто і гарно у мене у домі,- і фіранки з півоніями, і квіти заморські, і пиріжки із картоплею…
Маківка її душі заснула із сльозиною щастя на моїх руках. Лишала бабусю і знала,- скоро відлитить душа на небеса Господні...
Був чорний похорон.
Був новий день.
І тепер, коли діти влягаються спати я хрещу їх русяві голівки і говорю : « Спіть з Богушком.». Як колись говорила мені моя золота баба Аня, бо віра, що люди хороші повинна рости разом з дитячим серцем, як сині квіти, як рожеві, як червоні. Немає завтра. Не знаєш, що буде потім... Є тепер . Ось це і є наше життя, як у людей...






Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-04-05 22:59:44
Переглядів сторінки твору 2956
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.410 / 5.5  (5.164 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.164 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.843
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2022.09.15 22:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-04-05 23:37:34 ]
Ой, Юль... Реву і спинитися не можу. "Немає завтра" - але є "вчора", і стільки у ньому рідних душ, за якими серце аж стогне...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2012-04-05 23:46:08 ]
Я правила ще. Відгуків не бачила. Сама реву, а чого і не знаю...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-04-05 23:41:47 ]
Ну, Юль, молодець. Особливо закінчення.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2012-04-05 23:46:42 ]
Дякую, Олю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анничка Королишин (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-06 00:01:54 ]
Сльозщирі..спасибі,Юленько,за них!
бо таке близьке все..є тепер,і є колись-давно,де ще можна було у бабусині коліна виплакатись..

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2012-04-06 00:11:16 ]
Тепер не маєм куди плакати... Нам плачуть...( Дякую, Анечко.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-06 07:13:41 ]
щиро і боляче-правдиво! і остання зустріч - як подарунок долі для обох душ!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2012-04-06 09:41:41 ]
Щиро дякую Вам, Вікторіє.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина ШушнякФедоришин (М.К./М.К.) [ 2012-04-06 10:14:43 ]
Дуже зворушливо...!!!
Легко і без запиночки прочиталося.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2012-04-06 11:58:20 ]
Легко, Іро, писалося, як летілося. Дякую.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Чаєчка (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-16 21:46:06 ]
Оте "Ласточка моя золота, квіточка…" відразу нагадало мені мою тітку Ларису. Так говорять на Рівненщині.