п׳ятнадцяте
нуль третього
дві тисячі дванадцятий

п׳ятнадцяте
нуль третього
дві тисячі дванадцятий

повторювала моноонно, пітримуючи стукіт внутрішнього годинника – чи маятника – чи пульсу
у вусі сидів маленький гном і висовував секунди одна за одною з вуха, з голови, висмикуючи разом із ними уривки старих спогадів – по слову, по образу, по реченню
чи він був добрим, чи поганим?
чи він був мудрим чи таким, як і вона, дурним?

повтори тривали, їхня діюя посилювалася, і дівчина запала у стан апатичного сприйняття дійсності, вірніше, несприйняття зовнішніх подразників
деренчав рекламними вигуками телевізор, гламурні дівиці кричали про необхідність підтримувати свій імідж на модних тусовках, ( а їй було жаль їх , бо бачила втомлені ноги, зболені спини, голову, яка розколюється, наче спілий гарбуз від смаковитого удару ломакою)
кричали люди про те, яким страшним став світ
не реагувала
зворохобило лише повідомлення про дев׳яностолітню бабусю, що врятувала подружок своїх від смерті – син однієї з них побив і маму, і коілжанок отих стареньких за кілька десятків гривень пенсії. А бойова бабуся висунулася через вікно, побігла до людей та й одрятувала від погибелі...
стояли, притулені одна до другої, поморщені і висушені. закутані у нові хустки з нагоди зйомки на телевізії – сумні і нещасні од такої гіркої слави... бо ж подружка від сина врятувала... бо синові сім літ тюрми за розбій можуть присудити

така біда

- треба заборонити насилля і агресію
- треба скоротити кількість фільмів і передач, в яких діти можуь побачити жахи і вбивства
- ви йдете легким шляхом. Діти щодня бачать батьків, які б׳ються, сваряться, розводяться, а винне телебачення – заперечує їм великий компромісник Савік Шустер
-не можна друкувати таких книжок
- не можна
- заборонити
- наказати
і бідна журналістка згідливо киває головою, виконуючи у цей конкретний момент роль і верховної ради, і конкретних депутатів, і бідних дітей, і нещасних ображених батьків
і нічого вона одна не зробить


як добре, що ти переключилася на проблеми цієї, стриженої під хлопчика, журналістки.
і не думаєш про ті зелені шкіряні капці
і не думаєш, що таки вимагала їх спалити, а він і далі їх не спалить
не спалить,бо з ними пов׳язані теплі спогади
сам так сказав
табу
так не можна говорити
не зачіпай уже таких тем

ти не брав телефон, коли у відчаї зривавася голос, коли від внутрішньої хвилі жаху і безвиході
бачила звірину темноту у нутрощах свого мозку – ти не брав трубку
а вона чекала голосу, як рятунку
і зрозуміла – все
і зрозуміла , що неможливо перемальовувати те, що було створене в пориві натхнення – не можливо
то хіба паркани можна перемальовувати
все пішло так далеко, що до неї стала доходити уся глибина слова – віддаленість
наче океани понапливали громадами
наче спогади злетіли з високої гори сніговою лавиною – і все, назад той сніг не постелиш
і не буде більше такого снігу
і не треба
і та гора – уже не твоя
бо твоя – то була перша,єдина, остання.