
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Перша, остання, єдина
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша, остання, єдина
п׳ятнадцяте
нуль третього
дві тисячі дванадцятий
п׳ятнадцяте
нуль третього
дві тисячі дванадцятий
повторювала моноонно, пітримуючи стукіт внутрішнього годинника – чи маятника – чи пульсу
у вусі сидів маленький гном і висовував секунди одна за одною з вуха, з голови, висмикуючи разом із ними уривки старих спогадів – по слову, по образу, по реченню
чи він був добрим, чи поганим?
чи він був мудрим чи таким, як і вона, дурним?
повтори тривали, їхня діюя посилювалася, і дівчина запала у стан апатичного сприйняття дійсності, вірніше, несприйняття зовнішніх подразників
деренчав рекламними вигуками телевізор, гламурні дівиці кричали про необхідність підтримувати свій імідж на модних тусовках, ( а їй було жаль їх , бо бачила втомлені ноги, зболені спини, голову, яка розколюється, наче спілий гарбуз від смаковитого удару ломакою)
кричали люди про те, яким страшним став світ
не реагувала
зворохобило лише повідомлення про дев׳яностолітню бабусю, що врятувала подружок своїх від смерті – син однієї з них побив і маму, і коілжанок отих стареньких за кілька десятків гривень пенсії. А бойова бабуся висунулася через вікно, побігла до людей та й одрятувала від погибелі...
стояли, притулені одна до другої, поморщені і висушені. закутані у нові хустки з нагоди зйомки на телевізії – сумні і нещасні од такої гіркої слави... бо ж подружка від сина врятувала... бо синові сім літ тюрми за розбій можуть присудити
така біда
- треба заборонити насилля і агресію
- треба скоротити кількість фільмів і передач, в яких діти можуь побачити жахи і вбивства
- ви йдете легким шляхом. Діти щодня бачать батьків, які б׳ються, сваряться, розводяться, а винне телебачення – заперечує їм великий компромісник Савік Шустер
-не можна друкувати таких книжок
- не можна
- заборонити
- наказати
і бідна журналістка згідливо киває головою, виконуючи у цей конкретний момент роль і верховної ради, і конкретних депутатів, і бідних дітей, і нещасних ображених батьків
і нічого вона одна не зробить
як добре, що ти переключилася на проблеми цієї, стриженої під хлопчика, журналістки.
і не думаєш про ті зелені шкіряні капці
і не думаєш, що таки вимагала їх спалити, а він і далі їх не спалить
не спалить,бо з ними пов׳язані теплі спогади
сам так сказав
табу
так не можна говорити
не зачіпай уже таких тем
ти не брав телефон, коли у відчаї зривавася голос, коли від внутрішньої хвилі жаху і безвиході
бачила звірину темноту у нутрощах свого мозку – ти не брав трубку
а вона чекала голосу, як рятунку
і зрозуміла – все
і зрозуміла , що неможливо перемальовувати те, що було створене в пориві натхнення – не можливо
то хіба паркани можна перемальовувати
все пішло так далеко, що до неї стала доходити уся глибина слова – віддаленість
наче океани понапливали громадами
наче спогади злетіли з високої гори сніговою лавиною – і все, назад той сніг не постелиш
і не буде більше такого снігу
і не треба
і та гора – уже не твоя
бо твоя – то була перша,єдина, остання.
нуль третього
дві тисячі дванадцятий
п׳ятнадцяте
нуль третього
дві тисячі дванадцятий
повторювала моноонно, пітримуючи стукіт внутрішнього годинника – чи маятника – чи пульсу
у вусі сидів маленький гном і висовував секунди одна за одною з вуха, з голови, висмикуючи разом із ними уривки старих спогадів – по слову, по образу, по реченню
чи він був добрим, чи поганим?
чи він був мудрим чи таким, як і вона, дурним?
повтори тривали, їхня діюя посилювалася, і дівчина запала у стан апатичного сприйняття дійсності, вірніше, несприйняття зовнішніх подразників
деренчав рекламними вигуками телевізор, гламурні дівиці кричали про необхідність підтримувати свій імідж на модних тусовках, ( а їй було жаль їх , бо бачила втомлені ноги, зболені спини, голову, яка розколюється, наче спілий гарбуз від смаковитого удару ломакою)
кричали люди про те, яким страшним став світ
не реагувала
зворохобило лише повідомлення про дев׳яностолітню бабусю, що врятувала подружок своїх від смерті – син однієї з них побив і маму, і коілжанок отих стареньких за кілька десятків гривень пенсії. А бойова бабуся висунулася через вікно, побігла до людей та й одрятувала від погибелі...
стояли, притулені одна до другої, поморщені і висушені. закутані у нові хустки з нагоди зйомки на телевізії – сумні і нещасні од такої гіркої слави... бо ж подружка від сина врятувала... бо синові сім літ тюрми за розбій можуть присудити
така біда
- треба заборонити насилля і агресію
- треба скоротити кількість фільмів і передач, в яких діти можуь побачити жахи і вбивства
- ви йдете легким шляхом. Діти щодня бачать батьків, які б׳ються, сваряться, розводяться, а винне телебачення – заперечує їм великий компромісник Савік Шустер
-не можна друкувати таких книжок
- не можна
- заборонити
- наказати
і бідна журналістка згідливо киває головою, виконуючи у цей конкретний момент роль і верховної ради, і конкретних депутатів, і бідних дітей, і нещасних ображених батьків
і нічого вона одна не зробить
як добре, що ти переключилася на проблеми цієї, стриженої під хлопчика, журналістки.
і не думаєш про ті зелені шкіряні капці
і не думаєш, що таки вимагала їх спалити, а він і далі їх не спалить
не спалить,бо з ними пов׳язані теплі спогади
сам так сказав
табу
так не можна говорити
не зачіпай уже таких тем
ти не брав телефон, коли у відчаї зривавася голос, коли від внутрішньої хвилі жаху і безвиході
бачила звірину темноту у нутрощах свого мозку – ти не брав трубку
а вона чекала голосу, як рятунку
і зрозуміла – все
і зрозуміла , що неможливо перемальовувати те, що було створене в пориві натхнення – не можливо
то хіба паркани можна перемальовувати
все пішло так далеко, що до неї стала доходити уся глибина слова – віддаленість
наче океани понапливали громадами
наче спогади злетіли з високої гори сніговою лавиною – і все, назад той сніг не постелиш
і не буде більше такого снігу
і не треба
і та гора – уже не твоя
бо твоя – то була перша,єдина, остання.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію