Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
ВРОДА ЇЇ ПОЕЗІЙ
Народжена бути променем,
Нескореним і незломленим,
Маленька і непомічена,
В далеких світах засвічена,
В далекі світи спрямована,
Недолею невгамована,
Сном-вісником застережена,
У Божій руці збережена,
Блукає в житті півпотемки,
Навпомацки, сканер – дотики...
Мені здається, що саме цей із нових віршів Аделі Станіславської (псевдонім Олександри Федорів) – є своєрідним символом творчості і творчої спрямованості молодої і талановитої поетеси – світити променем у сповненому такого розмаїття і різноманіття небі питомо української поезії – доброї, щирої, правдивої, задушевної, теплої, ласкавої, сповідальної, сповненої болю і осяяної щастям, молитовної, замріяної, естетичної, створеної з вишуканим смаком, красивої, чарівної...
Мені стоїть перед очима незабутньо гарно оформлена обкладинка її першої книжечки поезії «Во ім`я любові» - ці слова написані на прибережному піску моря чи навіть океану поблизу пінних хвиль, які, здається, ось-ось зітруть цей напис – свідчення плинності і минущості земного буття… І водночас - сяючий захід сонця, який освічує і робить прекрасними - і небо, і море, і берег… і напис на ньому і портрет авторки, яка, як дивовижної вроди русалка морська, виринає з хвиль і дивиться на читача поглядом Джоконди, (тільки значно вродливішої!) ніжним і таємничим – свідчення висоти духу, його краси, неперебутності і невмирущості.
Врода її поезій, дозволю собі вжити такий троп, тому що вони саме такі, як вона – вродливі, відсвічує якоюсь, не побоюсь цього контрасту – стриманою яскравістю, яка поступово наростає, як промінь, який чим далі – тим стає більшим, сильніше сяючим і об`ємнішим.
Якщо у першій збірочці зустрічаємо більше вихлюпи емоцій, настрій, з якими як внутрішньо, так і зовні її лірична героїня зустрічає прозу і негатив життя:
Я ненавиджу світ,
У якому багато брехні,
Я ненавиджу світ,
Але мушу у ньому жити…
То у другій, бачимо її ж – ліричну героїню – збагачену досвідом страждання, не розчавлену ним, а навпаки, загартовану, яка змогла вивищитись над брудом життя і повести за собою читача, вже узагальнено осмислюючи життя:
Не вбиваймо в собі людського,
в нас вже й так його мало-мало...
відцурались живого Бога -
під мамоною повклякали...
У нахабства не має міри,
а терпіння - "дурних" чеснота,
від колись чистоти офіри
радо пнемося у болото.
Забуваємо хто ми, нащо,
від життя беремо "багато",
а як ні, то воно "пропаще" -
жити слід - що не день, то свято!
Тільки воском стікає мірно
день за днем, крок за крок в нікуди
і просте, і життя позірне...
Не губімо людського, люди...
Ці цитати двох найновіших віршів нової збірки – свідчать уже про філософічність мислення авторки, більшу її духовну зрілість. Вона, як ті МНС-рятувальники, стоячи над краєм духовної прірви – простягає тендітну, але сильну шляхетну жіночу руку допомоги і променем свого духу вказує шлях угору – до світла, до краси.
Мав приємність особисто спілкуватися з Аделею в її рідному Івано-Франківську – Станіславі. Певно, від цієї давнішої шляхетної князівської назви міста і йде псевдонім авторки – вродливої, як внутрішньо, так і зовнішньо – романтичної і прекрасної, як і те істинно українське місто, в якому живе. Вона – вірна і любляча дружина (певна дивовижа для сучасних красунь!), дбайлива мати і просто гармонійна особистість – як же потребує цієї гармонії навколишній світ!
Отже, думається, що нова книга Аделі Станіславської є необхідною нашому - значною мірою знедуховленому суспільству – несе йому цілющу воду внутрішньої краси, романтизм почуттів, шляхетність думки, гармонізує його почуття, надихає творити високі звершення в ім`я добра і любові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВРОДА ЇЇ ПОЕЗІЙ
(передмова до нової збірки А.Станіславської «Мереживо душі»)
Народжена бути променем,Нескореним і незломленим,
Маленька і непомічена,
В далеких світах засвічена,
В далекі світи спрямована,
Недолею невгамована,
Сном-вісником застережена,
У Божій руці збережена,
Блукає в житті півпотемки,
Навпомацки, сканер – дотики...
Мені здається, що саме цей із нових віршів Аделі Станіславської (псевдонім Олександри Федорів) – є своєрідним символом творчості і творчої спрямованості молодої і талановитої поетеси – світити променем у сповненому такого розмаїття і різноманіття небі питомо української поезії – доброї, щирої, правдивої, задушевної, теплої, ласкавої, сповідальної, сповненої болю і осяяної щастям, молитовної, замріяної, естетичної, створеної з вишуканим смаком, красивої, чарівної...
Мені стоїть перед очима незабутньо гарно оформлена обкладинка її першої книжечки поезії «Во ім`я любові» - ці слова написані на прибережному піску моря чи навіть океану поблизу пінних хвиль, які, здається, ось-ось зітруть цей напис – свідчення плинності і минущості земного буття… І водночас - сяючий захід сонця, який освічує і робить прекрасними - і небо, і море, і берег… і напис на ньому і портрет авторки, яка, як дивовижної вроди русалка морська, виринає з хвиль і дивиться на читача поглядом Джоконди, (тільки значно вродливішої!) ніжним і таємничим – свідчення висоти духу, його краси, неперебутності і невмирущості.
Врода її поезій, дозволю собі вжити такий троп, тому що вони саме такі, як вона – вродливі, відсвічує якоюсь, не побоюсь цього контрасту – стриманою яскравістю, яка поступово наростає, як промінь, який чим далі – тим стає більшим, сильніше сяючим і об`ємнішим.
Якщо у першій збірочці зустрічаємо більше вихлюпи емоцій, настрій, з якими як внутрішньо, так і зовні її лірична героїня зустрічає прозу і негатив життя:
Я ненавиджу світ,
У якому багато брехні,
Я ненавиджу світ,
Але мушу у ньому жити…
То у другій, бачимо її ж – ліричну героїню – збагачену досвідом страждання, не розчавлену ним, а навпаки, загартовану, яка змогла вивищитись над брудом життя і повести за собою читача, вже узагальнено осмислюючи життя:
Не вбиваймо в собі людського,
в нас вже й так його мало-мало...
відцурались живого Бога -
під мамоною повклякали...
У нахабства не має міри,
а терпіння - "дурних" чеснота,
від колись чистоти офіри
радо пнемося у болото.
Забуваємо хто ми, нащо,
від життя беремо "багато",
а як ні, то воно "пропаще" -
жити слід - що не день, то свято!
Тільки воском стікає мірно
день за днем, крок за крок в нікуди
і просте, і життя позірне...
Не губімо людського, люди...
Ці цитати двох найновіших віршів нової збірки – свідчать уже про філософічність мислення авторки, більшу її духовну зрілість. Вона, як ті МНС-рятувальники, стоячи над краєм духовної прірви – простягає тендітну, але сильну шляхетну жіночу руку допомоги і променем свого духу вказує шлях угору – до світла, до краси.
Мав приємність особисто спілкуватися з Аделею в її рідному Івано-Франківську – Станіславі. Певно, від цієї давнішої шляхетної князівської назви міста і йде псевдонім авторки – вродливої, як внутрішньо, так і зовнішньо – романтичної і прекрасної, як і те істинно українське місто, в якому живе. Вона – вірна і любляча дружина (певна дивовижа для сучасних красунь!), дбайлива мати і просто гармонійна особистість – як же потребує цієї гармонії навколишній світ!
Отже, думається, що нова книга Аделі Станіславської є необхідною нашому - значною мірою знедуховленому суспільству – несе йому цілющу воду внутрішньої краси, романтизм почуттів, шляхетність думки, гармонізує його почуття, надихає творити високі звершення в ім`я добра і любові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
