Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
ВРОДА ЇЇ ПОЕЗІЙ
Народжена бути променем,
Нескореним і незломленим,
Маленька і непомічена,
В далеких світах засвічена,
В далекі світи спрямована,
Недолею невгамована,
Сном-вісником застережена,
У Божій руці збережена,
Блукає в житті півпотемки,
Навпомацки, сканер – дотики...
Мені здається, що саме цей із нових віршів Аделі Станіславської (псевдонім Олександри Федорів) – є своєрідним символом творчості і творчої спрямованості молодої і талановитої поетеси – світити променем у сповненому такого розмаїття і різноманіття небі питомо української поезії – доброї, щирої, правдивої, задушевної, теплої, ласкавої, сповідальної, сповненої болю і осяяної щастям, молитовної, замріяної, естетичної, створеної з вишуканим смаком, красивої, чарівної...
Мені стоїть перед очима незабутньо гарно оформлена обкладинка її першої книжечки поезії «Во ім`я любові» - ці слова написані на прибережному піску моря чи навіть океану поблизу пінних хвиль, які, здається, ось-ось зітруть цей напис – свідчення плинності і минущості земного буття… І водночас - сяючий захід сонця, який освічує і робить прекрасними - і небо, і море, і берег… і напис на ньому і портрет авторки, яка, як дивовижної вроди русалка морська, виринає з хвиль і дивиться на читача поглядом Джоконди, (тільки значно вродливішої!) ніжним і таємничим – свідчення висоти духу, його краси, неперебутності і невмирущості.
Врода її поезій, дозволю собі вжити такий троп, тому що вони саме такі, як вона – вродливі, відсвічує якоюсь, не побоюсь цього контрасту – стриманою яскравістю, яка поступово наростає, як промінь, який чим далі – тим стає більшим, сильніше сяючим і об`ємнішим.
Якщо у першій збірочці зустрічаємо більше вихлюпи емоцій, настрій, з якими як внутрішньо, так і зовні її лірична героїня зустрічає прозу і негатив життя:
Я ненавиджу світ,
У якому багато брехні,
Я ненавиджу світ,
Але мушу у ньому жити…
То у другій, бачимо її ж – ліричну героїню – збагачену досвідом страждання, не розчавлену ним, а навпаки, загартовану, яка змогла вивищитись над брудом життя і повести за собою читача, вже узагальнено осмислюючи життя:
Не вбиваймо в собі людського,
в нас вже й так його мало-мало...
відцурались живого Бога -
під мамоною повклякали...
У нахабства не має міри,
а терпіння - "дурних" чеснота,
від колись чистоти офіри
радо пнемося у болото.
Забуваємо хто ми, нащо,
від життя беремо "багато",
а як ні, то воно "пропаще" -
жити слід - що не день, то свято!
Тільки воском стікає мірно
день за днем, крок за крок в нікуди
і просте, і життя позірне...
Не губімо людського, люди...
Ці цитати двох найновіших віршів нової збірки – свідчать уже про філософічність мислення авторки, більшу її духовну зрілість. Вона, як ті МНС-рятувальники, стоячи над краєм духовної прірви – простягає тендітну, але сильну шляхетну жіночу руку допомоги і променем свого духу вказує шлях угору – до світла, до краси.
Мав приємність особисто спілкуватися з Аделею в її рідному Івано-Франківську – Станіславі. Певно, від цієї давнішої шляхетної князівської назви міста і йде псевдонім авторки – вродливої, як внутрішньо, так і зовнішньо – романтичної і прекрасної, як і те істинно українське місто, в якому живе. Вона – вірна і любляча дружина (певна дивовижа для сучасних красунь!), дбайлива мати і просто гармонійна особистість – як же потребує цієї гармонії навколишній світ!
Отже, думається, що нова книга Аделі Станіславської є необхідною нашому - значною мірою знедуховленому суспільству – несе йому цілющу воду внутрішньої краси, романтизм почуттів, шляхетність думки, гармонізує його почуття, надихає творити високі звершення в ім`я добра і любові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВРОДА ЇЇ ПОЕЗІЙ
(передмова до нової збірки А.Станіславської «Мереживо душі»)
Народжена бути променем,Нескореним і незломленим,
Маленька і непомічена,
В далеких світах засвічена,
В далекі світи спрямована,
Недолею невгамована,
Сном-вісником застережена,
У Божій руці збережена,
Блукає в житті півпотемки,
Навпомацки, сканер – дотики...
Мені здається, що саме цей із нових віршів Аделі Станіславської (псевдонім Олександри Федорів) – є своєрідним символом творчості і творчої спрямованості молодої і талановитої поетеси – світити променем у сповненому такого розмаїття і різноманіття небі питомо української поезії – доброї, щирої, правдивої, задушевної, теплої, ласкавої, сповідальної, сповненої болю і осяяної щастям, молитовної, замріяної, естетичної, створеної з вишуканим смаком, красивої, чарівної...
Мені стоїть перед очима незабутньо гарно оформлена обкладинка її першої книжечки поезії «Во ім`я любові» - ці слова написані на прибережному піску моря чи навіть океану поблизу пінних хвиль, які, здається, ось-ось зітруть цей напис – свідчення плинності і минущості земного буття… І водночас - сяючий захід сонця, який освічує і робить прекрасними - і небо, і море, і берег… і напис на ньому і портрет авторки, яка, як дивовижної вроди русалка морська, виринає з хвиль і дивиться на читача поглядом Джоконди, (тільки значно вродливішої!) ніжним і таємничим – свідчення висоти духу, його краси, неперебутності і невмирущості.
Врода її поезій, дозволю собі вжити такий троп, тому що вони саме такі, як вона – вродливі, відсвічує якоюсь, не побоюсь цього контрасту – стриманою яскравістю, яка поступово наростає, як промінь, який чим далі – тим стає більшим, сильніше сяючим і об`ємнішим.
Якщо у першій збірочці зустрічаємо більше вихлюпи емоцій, настрій, з якими як внутрішньо, так і зовні її лірична героїня зустрічає прозу і негатив життя:
Я ненавиджу світ,
У якому багато брехні,
Я ненавиджу світ,
Але мушу у ньому жити…
То у другій, бачимо її ж – ліричну героїню – збагачену досвідом страждання, не розчавлену ним, а навпаки, загартовану, яка змогла вивищитись над брудом життя і повести за собою читача, вже узагальнено осмислюючи життя:
Не вбиваймо в собі людського,
в нас вже й так його мало-мало...
відцурались живого Бога -
під мамоною повклякали...
У нахабства не має міри,
а терпіння - "дурних" чеснота,
від колись чистоти офіри
радо пнемося у болото.
Забуваємо хто ми, нащо,
від життя беремо "багато",
а як ні, то воно "пропаще" -
жити слід - що не день, то свято!
Тільки воском стікає мірно
день за днем, крок за крок в нікуди
і просте, і життя позірне...
Не губімо людського, люди...
Ці цитати двох найновіших віршів нової збірки – свідчать уже про філософічність мислення авторки, більшу її духовну зрілість. Вона, як ті МНС-рятувальники, стоячи над краєм духовної прірви – простягає тендітну, але сильну шляхетну жіночу руку допомоги і променем свого духу вказує шлях угору – до світла, до краси.
Мав приємність особисто спілкуватися з Аделею в її рідному Івано-Франківську – Станіславі. Певно, від цієї давнішої шляхетної князівської назви міста і йде псевдонім авторки – вродливої, як внутрішньо, так і зовнішньо – романтичної і прекрасної, як і те істинно українське місто, в якому живе. Вона – вірна і любляча дружина (певна дивовижа для сучасних красунь!), дбайлива мати і просто гармонійна особистість – як же потребує цієї гармонії навколишній світ!
Отже, думається, що нова книга Аделі Станіславської є необхідною нашому - значною мірою знедуховленому суспільству – несе йому цілющу воду внутрішньої краси, романтизм почуттів, шляхетність думки, гармонізує його почуття, надихає творити високі звершення в ім`я добра і любові!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
