ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
2024.05.08
18:54
Пародія на пародію
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
2024.05.08
18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Обпекла живіт
На ліжку мокрий рушник і блокнот, облитий кавою. Я, здається, спала з ним. Захотілося спати із кимось сильним. Він сильний, бо тримає в собі все те, що я в собі втримати не можу. У домі як завше порожньо. І я порожня.
Стіни єхидно посміхаються новими світлинами. Сама створила в кімнаті пекло, обвішавши стіни митями. Так, тими, що найцінніші. І тими, які потім зовсім не солодко згадувати. Я дивлюся на них щоранку. І від цього так хочеться плакати… І говорити з кимось. І добре, що в мене блокнот є. Він сильний.
Чекаю на нове замовлення. То чергова афера, в яку втягнули консультанти з косметичних магазинів. Я легко піддаюся їх впливові, бо вважаю себе недостатньо красивою. Чекаю на новий запах. У мене й без того десяток запахів, але хочеться, щоб їх була сотня. Аби не звикати до одного. Хочу бути завжди однаковою, але з різними ароматами.
Відколи прокинулась тричі писала Тобі повідомлення. Спочатку про те, що обпекла живіт і мені боляче. Потім про те, що у мене з’явилися нові рими. В останньому, здається, спливло те, що Ти для мене значиш. Тричі писала Тобі повідомлення і тричі не відправила.
Спопелила поглядом небо за вікном. Вперше за письмовим столом підпалила цигарку. І відчула себе у пеклі. Захотілось спалити ці стіни, бо з ними холодно. А з Тобою тепло. Зробила помилку в реченні і написала після “без” слово “тебе”. Наперед знала, яке з них треба закреслити. Закреслила “без”. Без мук сумління. В твоєму світі суцільним сп’янінь я хочу бути, чомусь, тверезістю.
Усміхаюсь собі з портретів. Вже не пам’ятаю, усміхалася тоді щиро чи лише тому, що мене знимкували. Знаю точно, що тоді ще не виводила види і типи усмішок. А тепер виводжу. Тепер знаю, що є усмішки життєво необхідні. Як Твоя.
Я не хочу ходити крамницями у пошуках плаття. Я ненавиджу сукні. Хоч то дрібниця, вони, здається, роблять жінок доступними. Я не хочу плаття. Я хочу дивитись в ранкове небо. В твоїх руках. І в твоєму халаті.
І якщо ти колись запитаєш, що я люблю більше — море чи гори, то відповім, що друге, бо більше не хочу свободи. Хочу захисту.
“Я написала про Тебе вірш. Мені болить, бо я обпекла живіт. І взагалі, мені потрібен Твій літній запах в моїй весні”.
Відправити? Подумала “так” і натиснула “ні”.
13.06.2012 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Обпекла живіт
комусь важливому
Я сьогодні обпекла живіт надто гарячим душем, а потім холодним потоком намагалась спинити біль. Червоний колір, здається, зліз. Лишилися інші опіки. І відчуття голоду. Ідіотський стан, коли холодильник повний, а шлунок пустий. І я не хочу нічого змінювати. Я втомилась сама готувати сніданки і снідати.
На ліжку мокрий рушник і блокнот, облитий кавою. Я, здається, спала з ним. Захотілося спати із кимось сильним. Він сильний, бо тримає в собі все те, що я в собі втримати не можу. У домі як завше порожньо. І я порожня.
Стіни єхидно посміхаються новими світлинами. Сама створила в кімнаті пекло, обвішавши стіни митями. Так, тими, що найцінніші. І тими, які потім зовсім не солодко згадувати. Я дивлюся на них щоранку. І від цього так хочеться плакати… І говорити з кимось. І добре, що в мене блокнот є. Він сильний.
Чекаю на нове замовлення. То чергова афера, в яку втягнули консультанти з косметичних магазинів. Я легко піддаюся їх впливові, бо вважаю себе недостатньо красивою. Чекаю на новий запах. У мене й без того десяток запахів, але хочеться, щоб їх була сотня. Аби не звикати до одного. Хочу бути завжди однаковою, але з різними ароматами.
Відколи прокинулась тричі писала Тобі повідомлення. Спочатку про те, що обпекла живіт і мені боляче. Потім про те, що у мене з’явилися нові рими. В останньому, здається, спливло те, що Ти для мене значиш. Тричі писала Тобі повідомлення і тричі не відправила.
Спопелила поглядом небо за вікном. Вперше за письмовим столом підпалила цигарку. І відчула себе у пеклі. Захотілось спалити ці стіни, бо з ними холодно. А з Тобою тепло. Зробила помилку в реченні і написала після “без” слово “тебе”. Наперед знала, яке з них треба закреслити. Закреслила “без”. Без мук сумління. В твоєму світі суцільним сп’янінь я хочу бути, чомусь, тверезістю.
Усміхаюсь собі з портретів. Вже не пам’ятаю, усміхалася тоді щиро чи лише тому, що мене знимкували. Знаю точно, що тоді ще не виводила види і типи усмішок. А тепер виводжу. Тепер знаю, що є усмішки життєво необхідні. Як Твоя.
Я не хочу ходити крамницями у пошуках плаття. Я ненавиджу сукні. Хоч то дрібниця, вони, здається, роблять жінок доступними. Я не хочу плаття. Я хочу дивитись в ранкове небо. В твоїх руках. І в твоєму халаті.
І якщо ти колись запитаєш, що я люблю більше — море чи гори, то відповім, що друге, бо більше не хочу свободи. Хочу захисту.
“Я написала про Тебе вірш. Мені болить, бо я обпекла живіт. І взагалі, мені потрібен Твій літній запах в моїй весні”.
Відправити? Подумала “так” і натиснула “ні”.
13.06.2012 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію