Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.25
09:59
Не позичайте почуття любові,
перлини слів, що лиш одній належать.
Високих замків, а ні вітру в полі,
щоб боляче не падати із вежі.
Сумління не ятрить борги любовні.
Самотина вінчається з зорею.
Ще не ввібрала погляди бездонні,
перлини слів, що лиш одній належать.
Високих замків, а ні вітру в полі,
щоб боляче не падати із вежі.
Сумління не ятрить борги любовні.
Самотина вінчається з зорею.
Ще не ввібрала погляди бездонні,
2025.10.25
06:31
Знедавна не стало вже сили
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
2025.10.25
00:02
Хтось шукає позитиву,
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить, Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Напастить найкращі дні.
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить, Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Напастить найкращі дні.
2025.10.24
23:58
Так сумно часом на душі –
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
2025.10.24
23:50
Ми з тобою не публічні…
Не публічні до пори
І зусилля ці не вічні
То таке… не говори
Потребує хтось довіри
А комусь — Ве-Де-еН-Ха…
В певній мірі ми — як звіри…
Тільки так, щоб без ха-ха
Не публічні до пори
І зусилля ці не вічні
То таке… не говори
Потребує хтось довіри
А комусь — Ве-Де-еН-Ха…
В певній мірі ми — як звіри…
Тільки так, щоб без ха-ха
2025.10.24
22:00
Подих осені ледь уловимий
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
2025.10.24
20:18
І хто придумав цей затяжний антракт?
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
2025.10.24
19:43
ПрянИть опалий лист, гірчить повітря,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
2025.10.24
19:35
Київ незламно рахує години,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
2025.10.24
19:06
Той день був пам’ятний для Яакова.
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
День, коли Аврагам помер.
Як і велять звичаї роду,
В час скорботи слід їсти щось округле.
То ж чечевицю на обід зварив онук.
Тільки-но намірився покуштувать,
Як на порозі зависочів Есав.
«Мабуть, ще віддалеки ви
2025.10.24
16:33
Почувайся як удома.
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
Сядь, дружище, не спіши…
Зникнуть cумніви і втома,
Зникнуть порізі і шви…
Хочеш сонця? Прохолоди?
Хочеш вголос?.. Так — чи ні?
Все спитав, як у госпОди,
Тільки знову уві сні…
2025.10.24
16:01
Чорнота невидюща вмостилась на плечі.
Не шелесне за вікнами бурий покров;
стелить доля ласкаво перини лелечі,
та не може знайти їх незряча любов.
Ти говориш, що світла немає в квартирі,
якось лячно наосліп шукати свічу?
Як проміння злетить у індиг
Не шелесне за вікнами бурий покров;
стелить доля ласкаво перини лелечі,
та не може знайти їх незряча любов.
Ти говориш, що світла немає в квартирі,
якось лячно наосліп шукати свічу?
Як проміння злетить у індиг
2025.10.24
14:18
«Рашизм».
Украинский поэт Владимир Мацуцкий
(лауреат фестиваля Авторской песни «Оскольская лира—91»
в номации поэзии[20])
в марте 2014 года этому явлению посвятил свой стих
«Ликует путинский рашизм»[21]. (Материал из Циклопедии)
Ликует путинск
Украинский поэт Владимир Мацуцкий
(лауреат фестиваля Авторской песни «Оскольская лира—91»
в номации поэзии[20])
в марте 2014 года этому явлению посвятил свой стих
«Ликует путинский рашизм»[21]. (Материал из Циклопедии)
Ликует путинск
2025.10.24
12:24
Мій любий, ти сидів на лаві в парку
і вітром дихав.
Ти шепотів: «Людиною не хочу бути,
я хочу деревом».
Ти хочеш деревом високим, любий?
«Так, і щоб на ньому – гроші замість листя».
І ти тоді, мабуть, нікому б грошей і не дав,
а високо від кожної
і вітром дихав.
Ти шепотів: «Людиною не хочу бути,
я хочу деревом».
Ти хочеш деревом високим, любий?
«Так, і щоб на ньому – гроші замість листя».
І ти тоді, мабуть, нікому б грошей і не дав,
а високо від кожної
2025.10.24
12:12
Дивлюсь на сплячі силуети крізь
Ранкового туману, окуляри.
Набридли хвилі повсякденних криз.
Крихкий руйную до реалій міст –
Здаються більш дотепними примари.
Верхівки сосен проштрикнули млу,
Густого неба чарівну безодню.
Ранкового туману, окуляри.
Набридли хвилі повсякденних криз.
Крихкий руйную до реалій міст –
Здаються більш дотепними примари.
Верхівки сосен проштрикнули млу,
Густого неба чарівну безодню.
2025.10.24
09:23
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
***
Над
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...***
Над
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Всупереч долі…
З притаманною її романам скрупульозністю та правдивістю драматичних ситуацій, авторка описує життєві колізії кількох поколінь родини Маляренків, Шевчуків і Дячуків. На прикладі непростої долі головної героїні роману – Тоні Маляренко письменниця змальовує прагнення слабкої жінки із села Косенівка домогтися успіху, допомогти своїй родині не згадуючи образ та численних помилок, яких допустилися її рідні, бо вважали жінку просто «калікою». А коли наполеглива Антоніна Іванівна одна з небагатьох у селі здобула вищу освіту, навчалася в Тернополі і пройшла трудовий шлях від технолога на хлібному заводі до керівника мережею закладів громадського харчування, то родина її брата Сашка заздрить успіхам невтомної трудівниці.
На мою думку, визначальною особливістю роману є легкий для сприйняття стиль оповіді та невимушено повчальний характер. Загальне приємне враження від книги можуть «зіпсувати» діалектизми та русизми, які трапляються в тексті. Як ось: «нарихтувала харчів» –с.237; «закликала до себе» – с.238; «стриманість грала йому на користь» – с.247; « пролити світло на ситуацію» – с.243; «стан здоров’я залишався не з кращих» – с. 276. Певною мірою суперечливе враження справляють надто спрощені назви частин розділів книги – «Захист диплома» -с.214.
У своєму сповненому справжньої життєвої мудрості романі, авторка, устами содносельчанки Антоніни Іванівни Маляренко, доводить, що долю людини визначають вчинки та дії її дідів та прадідів. Саме гріхи цих людей змушена спокутувати головна героїня книги, адже вона переживає численні хвороби, матеріальну скруту, зради та підступність колег та друзів, болісно сприймає зверхність людей та небажання спілкуватися з нею після невиліковної хвороби.
Ця драматична історія незламної, сильної жінки, яка всупереч примхам невблаганно жорстокої долі, йде власною життєвою стежиною завжди з оптимізмом та вірою у краще майбутнє запалить в серцях читачів вогник надії і тепла.
На сторінках «Родинних гріхів» допитливий читач торкнеться нової грані завжди актуальної творчості Ніни Іванівни Фіалко.
15.10.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Всупереч долі…
Рецензія на роман «Родинні гріхи» сучасної української письменниці Ніни Фіалко. Тернопіль: «Навчальна книга Богдан» 2009 -464 с.
Книга є особливо корисною та цінною для читача, якщо прочитавши її замислюємося над сутністю перебування людини на цій землі, призначенням людини, як високо духовної особистості чиї вчинки, чи навіть, необдумані слова, можуть стати причиною щастя або страшного горя у долі наступних поколінь. Саме такого невтішного висновку доходить сучасна українська письменниця Ніна Фіалко у своєму реалістичному романі «Родинні гріхи».
З притаманною її романам скрупульозністю та правдивістю драматичних ситуацій, авторка описує життєві колізії кількох поколінь родини Маляренків, Шевчуків і Дячуків. На прикладі непростої долі головної героїні роману – Тоні Маляренко письменниця змальовує прагнення слабкої жінки із села Косенівка домогтися успіху, допомогти своїй родині не згадуючи образ та численних помилок, яких допустилися її рідні, бо вважали жінку просто «калікою». А коли наполеглива Антоніна Іванівна одна з небагатьох у селі здобула вищу освіту, навчалася в Тернополі і пройшла трудовий шлях від технолога на хлібному заводі до керівника мережею закладів громадського харчування, то родина її брата Сашка заздрить успіхам невтомної трудівниці.
На мою думку, визначальною особливістю роману є легкий для сприйняття стиль оповіді та невимушено повчальний характер. Загальне приємне враження від книги можуть «зіпсувати» діалектизми та русизми, які трапляються в тексті. Як ось: «нарихтувала харчів» –с.237; «закликала до себе» – с.238; «стриманість грала йому на користь» – с.247; « пролити світло на ситуацію» – с.243; «стан здоров’я залишався не з кращих» – с. 276. Певною мірою суперечливе враження справляють надто спрощені назви частин розділів книги – «Захист диплома» -с.214.
У своєму сповненому справжньої життєвої мудрості романі, авторка, устами содносельчанки Антоніни Іванівни Маляренко, доводить, що долю людини визначають вчинки та дії її дідів та прадідів. Саме гріхи цих людей змушена спокутувати головна героїня книги, адже вона переживає численні хвороби, матеріальну скруту, зради та підступність колег та друзів, болісно сприймає зверхність людей та небажання спілкуватися з нею після невиліковної хвороби.
Ця драматична історія незламної, сильної жінки, яка всупереч примхам невблаганно жорстокої долі, йде власною життєвою стежиною завжди з оптимізмом та вірою у краще майбутнє запалить в серцях читачів вогник надії і тепла.
На сторінках «Родинних гріхів» допитливий читач торкнеться нової грані завжди актуальної творчості Ніни Іванівни Фіалко.
15.10.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
