Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.31
18:40
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу
2025.12.31
18:35
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За
2025.12.31
18:05
роздум)
Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
2025.12.31
16:42
Ми таки дочекалися –
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
2025.12.31
14:31
Хоч Вчора давно проминуло
хоч Завтра в мріях як дитина спить
сьогодні спершись на дитини кулак
читаю все те що мене болить
А має що боліти мене Нині
віра надія і всесильна любов
в старому році пишуть Україні
хоч Завтра в мріях як дитина спить
сьогодні спершись на дитини кулак
читаю все те що мене болить
А має що боліти мене Нині
віра надія і всесильна любов
в старому році пишуть Україні
2025.12.31
14:08
Тут короткий вступ в теорію із зазначенням структур основних частин, відтак ряд початкових пояснень з посиланням на вже опубліковані на наукових сайтах і просто в інтернеті більш докладні документи.
Частина І Монографії
_______________________________
2025.12.31
11:55
Для грішників - пошана й привілеї,
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
2025.12.31
11:48
Безконечно гудуть ваговози
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
2025.12.31
10:51
Що мене тримає на цім світі?
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
Обрубала всі кінці, та в воду.
Ще цвяхи залізні не забиті
у труну соснової колоди.
Витягнула біль із серця глею,
залишила пустці вільне місце.
Разом з самотиною своєю
2025.12.31
05:51
Не всі поети
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
Складають сонети,
Не всі Грети
Є Тунберг Грети.
Ті- люблять сигари,
А ті – сигарети.
Я люблю стейки,
2025.12.30
22:09
Хай лишиться підтекстом
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
Те, що назовні рветься.
Те, чим обох обдарувала ніч.
Від чого на душі так затишно і тепло,
Що знову кличе летіть навстріч
Одне одному. І то не гріх,
Що станеться між вами,
Що не вдається відтворить словами...
2025.12.30
21:55
Зима притихла, у якійсь мовчанці.
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
Не хочеться чомусь їй говорити.
Нутро холодне і холодні ритми,
То ж невідомо, що в небесній склянці?
Коктейль ігристий у флюте-фужері?
Нам, мабуть, не дано дізнатись вчасно.
Міркуємо...і каганець не гасне.
2025.12.30
21:21
Якби ти був птахом жив у висоті
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
Тримався за вітер якщо налетить
Вітру казав що відносить ген
”Ось куди я би гайнув у цей день“
Знаю що ти присутній зі мною весь час
Знаю що ти присутній зі мною весь час
О гірська весна кохання
2025.12.30
15:56
Безсоння з небом сам на сам
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
у серці лють пригріло,
та на поталу не віддам
лихому душу й тіло.
Ти хто такий, і звідкіля —
чорт з табакерки, наче?
Як носить праведна земля
2025.12.30
13:45
Коли вже звик до зими,
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
весна сприймається як травма.
Зима - це певна усталеність,
це скрижанілість свідомості,
коли на бурульках повисає
мудрість віків,
коли на полотнах снігу
пишуться поеми.
2025.12.30
07:48
Антитеза
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Всупереч долі…
З притаманною її романам скрупульозністю та правдивістю драматичних ситуацій, авторка описує життєві колізії кількох поколінь родини Маляренків, Шевчуків і Дячуків. На прикладі непростої долі головної героїні роману – Тоні Маляренко письменниця змальовує прагнення слабкої жінки із села Косенівка домогтися успіху, допомогти своїй родині не згадуючи образ та численних помилок, яких допустилися її рідні, бо вважали жінку просто «калікою». А коли наполеглива Антоніна Іванівна одна з небагатьох у селі здобула вищу освіту, навчалася в Тернополі і пройшла трудовий шлях від технолога на хлібному заводі до керівника мережею закладів громадського харчування, то родина її брата Сашка заздрить успіхам невтомної трудівниці.
На мою думку, визначальною особливістю роману є легкий для сприйняття стиль оповіді та невимушено повчальний характер. Загальне приємне враження від книги можуть «зіпсувати» діалектизми та русизми, які трапляються в тексті. Як ось: «нарихтувала харчів» –с.237; «закликала до себе» – с.238; «стриманість грала йому на користь» – с.247; « пролити світло на ситуацію» – с.243; «стан здоров’я залишався не з кращих» – с. 276. Певною мірою суперечливе враження справляють надто спрощені назви частин розділів книги – «Захист диплома» -с.214.
У своєму сповненому справжньої життєвої мудрості романі, авторка, устами содносельчанки Антоніни Іванівни Маляренко, доводить, що долю людини визначають вчинки та дії її дідів та прадідів. Саме гріхи цих людей змушена спокутувати головна героїня книги, адже вона переживає численні хвороби, матеріальну скруту, зради та підступність колег та друзів, болісно сприймає зверхність людей та небажання спілкуватися з нею після невиліковної хвороби.
Ця драматична історія незламної, сильної жінки, яка всупереч примхам невблаганно жорстокої долі, йде власною життєвою стежиною завжди з оптимізмом та вірою у краще майбутнє запалить в серцях читачів вогник надії і тепла.
На сторінках «Родинних гріхів» допитливий читач торкнеться нової грані завжди актуальної творчості Ніни Іванівни Фіалко.
15.10.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Всупереч долі…
Рецензія на роман «Родинні гріхи» сучасної української письменниці Ніни Фіалко. Тернопіль: «Навчальна книга Богдан» 2009 -464 с.
Книга є особливо корисною та цінною для читача, якщо прочитавши її замислюємося над сутністю перебування людини на цій землі, призначенням людини, як високо духовної особистості чиї вчинки, чи навіть, необдумані слова, можуть стати причиною щастя або страшного горя у долі наступних поколінь. Саме такого невтішного висновку доходить сучасна українська письменниця Ніна Фіалко у своєму реалістичному романі «Родинні гріхи».
З притаманною її романам скрупульозністю та правдивістю драматичних ситуацій, авторка описує життєві колізії кількох поколінь родини Маляренків, Шевчуків і Дячуків. На прикладі непростої долі головної героїні роману – Тоні Маляренко письменниця змальовує прагнення слабкої жінки із села Косенівка домогтися успіху, допомогти своїй родині не згадуючи образ та численних помилок, яких допустилися її рідні, бо вважали жінку просто «калікою». А коли наполеглива Антоніна Іванівна одна з небагатьох у селі здобула вищу освіту, навчалася в Тернополі і пройшла трудовий шлях від технолога на хлібному заводі до керівника мережею закладів громадського харчування, то родина її брата Сашка заздрить успіхам невтомної трудівниці.
На мою думку, визначальною особливістю роману є легкий для сприйняття стиль оповіді та невимушено повчальний характер. Загальне приємне враження від книги можуть «зіпсувати» діалектизми та русизми, які трапляються в тексті. Як ось: «нарихтувала харчів» –с.237; «закликала до себе» – с.238; «стриманість грала йому на користь» – с.247; « пролити світло на ситуацію» – с.243; «стан здоров’я залишався не з кращих» – с. 276. Певною мірою суперечливе враження справляють надто спрощені назви частин розділів книги – «Захист диплома» -с.214.
У своєму сповненому справжньої життєвої мудрості романі, авторка, устами содносельчанки Антоніни Іванівни Маляренко, доводить, що долю людини визначають вчинки та дії її дідів та прадідів. Саме гріхи цих людей змушена спокутувати головна героїня книги, адже вона переживає численні хвороби, матеріальну скруту, зради та підступність колег та друзів, болісно сприймає зверхність людей та небажання спілкуватися з нею після невиліковної хвороби.
Ця драматична історія незламної, сильної жінки, яка всупереч примхам невблаганно жорстокої долі, йде власною життєвою стежиною завжди з оптимізмом та вірою у краще майбутнє запалить в серцях читачів вогник надії і тепла.
На сторінках «Родинних гріхів» допитливий читач торкнеться нової грані завжди актуальної творчості Ніни Іванівни Фіалко.
15.10.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
