Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Опівнічний лист собі
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Опівнічний лист собі
Є тут опція - кому, листа написати кому? а кому я все це хочу висловити? хто має почути мої слова, а найважливіше - сльози, що стільки днів ходять темними колами підземними, аортами, венами перетікають, не дають мені спокою, болять мені дивно і несподівано - посеред сонячного видива, посеред радісних усмішок, помежи теплими пальцями...
знаю, знаю, знаю
і найбільше болить те - що ЗНАЮ!
Бо ми маємо чекати від життя загадок і несподіванок, бо ми маємо сприймати Божу волю,бо ми - такі малі, такі... а тут - не володію, не керую, не передбачаю, тільки оті мої сльози вже мені все знають наперед, і чорний светр вбираю... навіщо, коли ще, чи буде, чи перейде...
чи перебреде...
і про неї, і про нього...
так несподівано прийшла оця тривога, така туга, печаль жовтоока - за вікном вагонним сиділа, плела собі віночки із вогників одиноких... а тут - взяла, на плечі моєму присіла... вибрала подругу-коліжанку...
не спала б до ранку
та випила ліки
і впала тяжка плита бетонного сну на повіки
збудив дзвінок мобільного
навіщо квіти - мої хризатеми, розпатлані косами -
квітнуть у жовтні..
сльози, ви змовкли?
заговорила, пообтинала, попідсушувала прозорі їм крила...
ми про насущне тепер...
як я?
втомилась
просто
неба так мало
в моєї осені
просто мене немає
будення кросами
мене заганяє
в темінь відверту...
кому написати
кому розказувати
як я боялася смерті
тепер я знаю, тепер чекаю - бо так і буде
мене осуджуватимуть люди
за те, що усе без прикрас розказую
страшна облуда - віддавати
слова
на поглинання
фразами
це "перебор" - надмірність,
це хворобливий сплеск емоцій
таке буває кілька разів у році
і ще найбільше дратує, ця дивна думка моя,
що підсвідомо слова римує
і навіть трохи ритміку якусь зберігатиме
у потоці безладному...
кого насмішу, кого порадую
досить.
у нічку іду за порадою
ранок вечора все ж мудріший -
бо ранок - не пише віршів)))
15.10.2012
знаю, знаю, знаю
і найбільше болить те - що ЗНАЮ!
Бо ми маємо чекати від життя загадок і несподіванок, бо ми маємо сприймати Божу волю,бо ми - такі малі, такі... а тут - не володію, не керую, не передбачаю, тільки оті мої сльози вже мені все знають наперед, і чорний светр вбираю... навіщо, коли ще, чи буде, чи перейде...
чи перебреде...
і про неї, і про нього...
так несподівано прийшла оця тривога, така туга, печаль жовтоока - за вікном вагонним сиділа, плела собі віночки із вогників одиноких... а тут - взяла, на плечі моєму присіла... вибрала подругу-коліжанку...
не спала б до ранку
та випила ліки
і впала тяжка плита бетонного сну на повіки
збудив дзвінок мобільного
навіщо квіти - мої хризатеми, розпатлані косами -
квітнуть у жовтні..
сльози, ви змовкли?
заговорила, пообтинала, попідсушувала прозорі їм крила...
ми про насущне тепер...
як я?
втомилась
просто
неба так мало
в моєї осені
просто мене немає
будення кросами
мене заганяє
в темінь відверту...
кому написати
кому розказувати
як я боялася смерті
тепер я знаю, тепер чекаю - бо так і буде
мене осуджуватимуть люди
за те, що усе без прикрас розказую
страшна облуда - віддавати
слова
на поглинання
фразами
це "перебор" - надмірність,
це хворобливий сплеск емоцій
таке буває кілька разів у році
і ще найбільше дратує, ця дивна думка моя,
що підсвідомо слова римує
і навіть трохи ритміку якусь зберігатиме
у потоці безладному...
кого насмішу, кого порадую
досить.
у нічку іду за порадою
ранок вечора все ж мудріший -
бо ранок - не пише віршів)))
15.10.2012
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
