ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.14
10:00
Василий Куролесов
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.14
00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вячеслав Острозький /
Проза
КІМНАТА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КІМНАТА
КІМНАТА
В п’ятницю, тринадцятого, Р. викинув свого паспорта та всі інші документи у
річку, а потім довго дивився як тече вода, цей плин води почався відтоді, як
з’явився цей світ, і досі не припиняється, одні ріки всихають , інші
з’являються, змінюються їхні русла, але вода неодмінно тече далі . Ці думки
змусили його зобразити гірку награну посмішку, більш спонукану розумом, аніж
емоціями, та й про які емоції може йти мова, коли вони давно втратили для Р.
свою красу і привабливість, і в його нинішній ситуації зовсім не виправдовували
свого права на існування у ньому, про інших він точно не знав, і тому намагався
думати, ніби у інших з емоціями все набагато краще, ніби вони можуть ще щиро
сміятися і щиро плакати, мимовільно і майже, з точки зору здорового глузду,
безпричинно. Наступних два тижні Р. не ходив на роботу, а також перестав
спілкуватися з усіма друзями і знайомими, яких у нього було не так і багато,
читав книги і просто намагався втекти від плину часу і від усього, що звикли
вважати зв’язком із життям, міг годинами сидіти на лавочці у якомусь там парку і
нічого не думати, а просто вдивлятися, - не в перехожих, не в крони дерев, не в
небо, - а просто в нікуди, куди б він не глянув, усюди натрапляв на порожнечу, в
якій не було нічого видно і чути. Ще через два тижні Р. зрозумів, що усі грошові
заощадження, яких в дійсності й не було, бо жив він від зарплати і до зарплати,
скінчилися, а тому буде змушений шукати якісь джерела для існування, що його
абсолютно не влаштовувало, бо жодних спонук, причин і ані найменших бажань щось
робити, рухатись, думати він не знаходив. Усе остогидло, бо здавалось
позбавленим жодного змісту.
Через кілька днів головний герой відчув непереборне бажання зникнути з цього
обридлого міста і з цього обридлого світу, а тому одягнувся, пильним поглядом
обдивився вміст своєї кімнати, відкрив двері шафи, торкнувся рукою до костюма і,
ніби намагаючись впевнитись в якості товару на ринку, помацав пальцями тканину,
тоді забрав руку і закрив дверцята. Підійшов до книжок, ще раз перечитав назви
та імена авторів і згодом, перевіривши чи досить міцно закрите вікно, вийшов у
двері і замкнув їх на ключ, який перегодя, потрапивши вже на вулицю, викинув.
Кажуть, досить сильно схожу на Р. людину зустрічали в Одесі, Харкові, Сумах, у
Львові, по інших містечках країни. Багато стверджують ніби бачили Р. у Італії та
Штатах, а потім островах Океанії, але жодного разу в його власній кімнаті він
більше не був.
В п’ятницю, тринадцятого, Р. викинув свого паспорта та всі інші документи у
річку, а потім довго дивився як тече вода, цей плин води почався відтоді, як
з’явився цей світ, і досі не припиняється, одні ріки всихають , інші
з’являються, змінюються їхні русла, але вода неодмінно тече далі . Ці думки
змусили його зобразити гірку награну посмішку, більш спонукану розумом, аніж
емоціями, та й про які емоції може йти мова, коли вони давно втратили для Р.
свою красу і привабливість, і в його нинішній ситуації зовсім не виправдовували
свого права на існування у ньому, про інших він точно не знав, і тому намагався
думати, ніби у інших з емоціями все набагато краще, ніби вони можуть ще щиро
сміятися і щиро плакати, мимовільно і майже, з точки зору здорового глузду,
безпричинно. Наступних два тижні Р. не ходив на роботу, а також перестав
спілкуватися з усіма друзями і знайомими, яких у нього було не так і багато,
читав книги і просто намагався втекти від плину часу і від усього, що звикли
вважати зв’язком із життям, міг годинами сидіти на лавочці у якомусь там парку і
нічого не думати, а просто вдивлятися, - не в перехожих, не в крони дерев, не в
небо, - а просто в нікуди, куди б він не глянув, усюди натрапляв на порожнечу, в
якій не було нічого видно і чути. Ще через два тижні Р. зрозумів, що усі грошові
заощадження, яких в дійсності й не було, бо жив він від зарплати і до зарплати,
скінчилися, а тому буде змушений шукати якісь джерела для існування, що його
абсолютно не влаштовувало, бо жодних спонук, причин і ані найменших бажань щось
робити, рухатись, думати він не знаходив. Усе остогидло, бо здавалось
позбавленим жодного змісту.
Через кілька днів головний герой відчув непереборне бажання зникнути з цього
обридлого міста і з цього обридлого світу, а тому одягнувся, пильним поглядом
обдивився вміст своєї кімнати, відкрив двері шафи, торкнувся рукою до костюма і,
ніби намагаючись впевнитись в якості товару на ринку, помацав пальцями тканину,
тоді забрав руку і закрив дверцята. Підійшов до книжок, ще раз перечитав назви
та імена авторів і згодом, перевіривши чи досить міцно закрите вікно, вийшов у
двері і замкнув їх на ключ, який перегодя, потрапивши вже на вулицю, викинув.
Кажуть, досить сильно схожу на Р. людину зустрічали в Одесі, Харкові, Сумах, у
Львові, по інших містечках країни. Багато стверджують ніби бачили Р. у Італії та
Штатах, а потім островах Океанії, але жодного разу в його власній кімнаті він
більше не був.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію