ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Музичук
2020.01.29 18:55
Рукави широкі
у її вбранні.
Долман у циганки –
злато на броні.
А під тим долманом
пісня із грудей,
наче із полону
рветься до людей.

Мессір Лукас
2020.01.29 15:52
Залетіла шалена муха
У розірваний мій рукав
Почалася зелена смуга
Не життя а сама труха
Роздягнувся щоб дати волю
Вилітай-но – отам вікно
А тепер от вірші мусолю
Може дійсно вони …но?

Сергій Губерначук
2020.01.29 11:00
На кривавому полі,
на горбочку край Крут
вітруганища голі
забігають в редут,
мертвим холодом стрілять,
світ шугають на смерть,
мов надіються й вірять
відстояти цю твердь!

Ігор Герасименко
2020.01.29 09:40
Дякую Богу, що дихаю
Й хочеться дихати ще.
Стрічкою, річкою тихою
Стежка життєва тече.

Дякую, що розмежовую:
Де золоте, де святе?
Де висота, де безодня є?

Світлана Майя Залізняк
2020.01.29 06:19
Задраїти люк і не заходити на сайт. Хочеться закрити назавжди ці двері.
Відгородитися. Не знаю, кого зацікавить пропозиція Олександра - відкрити лице.
Я обіцяла на реагувати на провокації. Є типажі, які не вгамуються. Не відкриватиму вкладки. Не читати

Микола Соболь
2020.01.29 06:13
Не змінити нічого. Шлях обрано.
Невідоме з іксакми сокрите ще.
Та уже розплавляється оливо
І запалюють культове вогнище.

Язиками спокусливо полум’я
Непокірних до віри облизує,
Сонце палить страшніше до полудня

Віктор Кучерук
2020.01.29 05:12
Погода природою править
Невимушено, жартома, –
Не хочеться вірити навіть
У те, що навколо зима.
Брунькують берези і клени,
Безсила заснуть мошкара, –
Край стежки травицю зелену
Косити вже скоро пора.

Олександр Сушко
2020.01.29 03:20
Є красуні та красені на сайті, які панічно бояться, що їх хтось покритикує, або залишить несхвальний коментар під їхнім опусом. І блокують власні сторінки від осіб, яких вважають недостойними оцінювати їхні вічні створіння. Натомість вільно заходять н

Олександр Миколайович Панін
2020.01.28 21:55
Героям-Кіборгам присвячується

***

Війна в Аеропорту
це – головний стан життя.
Війна триває 24 години на добу.
Якщо ворог не атакує,

Олександр Сушко
2020.01.28 19:45
Собаки брешуть, люди брешуть, влада...
А ти - правдивець? Витязь добрих справ?
Облуда підла - в золотистих шатах,
А правда - гола, без гарячих барв.

Я кликав цирк: - Гайда в стрілецьку роту!
Але з вертепу чути: "Йди ти на...".
Паяц-очільник не д

Володимир Бойко
2020.01.28 19:31
В Болгарії є місто Козлодуй,
А в Україні – станція Козятин.
На мапі смак романтики відчуй
Та музу клич і нумо віршувати

Про Козову, Козлів і Козелець
Козляничі, Козин і Козероги,
Козельне, Козорізи й накінець

Микола Дудар
2020.01.28 18:38
Не робіть з мене ворога.
Ваша хитрість - потала.
І розвіється соромом,
І це буде замало…
Протилежного берега
Не дістатись без весел.
І згадайте про Терен...
Тридцять третю із Весен…

Надія Тарасюк
2020.01.28 16:57
Наші зустрічі в небі клин.
Серед гілля бринить
пташа.
Гей, пташино! Куди ж ти, га? —
Попід ноги сухий
полин…

Ми підсніжника цвіт зима

Сергій Губерначук
2020.01.28 11:54
Випити кави
й не спати, не спати.
Плюнути голосно вниз.
Якби ж мені снилися
тільки Карпати
чи рими нових реприз.

Яка ти була…

Олександр Олехо
2020.01.28 11:51
А хто ти є? Чи є кому різниця?
Аби не шут на троні короля.
Аби ума не погріб, а світлиця.
Аби у даль від брата-москаля…

А хто ти є, то тільки ти і знаєш,
коли з душею сам на самоті,
і короля на публіку не граєш,

Олександр Сушко
2020.01.28 11:50
У слави є гидка, вельбучна тінь,
Немов собачий хвіст плететься ззаду.
Не віддереш. Та я від неї втік
І на пиху вдягнув смирення каптур.

А дехто із Полтави не такий -
І сам не гам, і світу - дуля з маком.
Людську хвалу трамбує у мішки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Поеми / "Сум'яття" (2003)

 СУМ’ЯТТЯ

Антипоема

Занепадаю і впадаю в розпач
Нічної самоти –
Мов сич на клуні.
Думки розумні кидаються врозтіч.
Їх місце посідають нерозумні.
Ґвалтується душа дрібним буденням,
Згубивши крила сокола по п’янці, –
Воно б їх пошукати...
Тільки де нам
Піднятися,
знесиленим,
уранці?!
Їх, певно, підібрали голодранці,
Що рано-вранці смітники обходять,
І продали задрипаній циганці
За самогон. Такі постійно шкодять
Порядним людям!
Дріб’язок нікчемний
З кишені вигрібаю –
Справи дивні:
Видать, учора я не довечеряв,
Отож бо й зекономилось півгривні.
А що ж за них купити,
Вже не знаю.
Сто грамів самограю?
Так не п’ю вже...
Мо’, дулю з маком?
Таж в кишені маю
Їх аж чотири...
В цьому надолужив,
Компенсував хоч ними більші втрати.
Крім дуль, ще й інші маю я надбання:
Три зуби (символ Тризуба!) –
Жувати
Щомісячне державне подаяння;
Пів-гімну (зредаговано обачно,
Щоб не дрочити зопалу сусіду!),
Свободу слова –
Лаятись подячно
На цілий світ,
Як личить індивіду
В державі незалежній...
Сходить паром
Мій розпач тимчасовий –
Знов радію:
Є гонорар маленький…
Незабаром
І я відзначу визначну подію –
День незалежності!
Куплю на ринку
Собакам і котам своїм гостинці,
Дружині – бублик,
Донечці – цитринку,
Розтринькаю зароблені червінці
На прохарч побутовий;
Лишки збагрю
Старцям – хай і вони пригублять чарку
В цей день святий...
На Гагру чи віагру
Мені все’дно грошей не вистачає.
А ще ж п’ятірку – Віктору на чарку –
За поміч безвідмовну і всебічну,
Та плюс трояк
(До чарки – для приварку)
За вдачу пристосовницько-обтічну.

Полегшало...
Всі клопоти відпали...
Є курева доволі, чаю доста...
Нові проблеми душу схвилювали:
До чого ж ця політика непроста!
Жили в Союзі...
Звісно ж, мед на пузі
Не виступав,
Та з голоду не пухли...
Союз пропав. Ідеї всі протухли.
Калина зацвіла в козацькім лузі!
Держава знов постала – ніби й наша –
І щастям чаша повниться по вінця,
Й душа – турбота вічна українця –
Запрагла по-вкраїнськи «Отченаша»
У храмі українськім.
Ейфорія
Хрещатиком текла,
В Дніпро впадала.
Повія найостанніша,
Марія,
Покаялась в гріхах,
Святою стала.
Прокинулася засвіт Україна
Від Сяну, як у пісні, аж до Дону,
На повен зріст,
Розправивши коліна,
Звелася – повернулася додому.
Аж трісли шви – розправились рамена
Козацької дитини, козаченька...
Богданів кінь –
Аж дзвякнули стремена –
Поніс Богдана ближче до Шевченка,
До «Заповіту» генія...

Стривайте!
Огляньтеся – не будьте ж дітваками!
Не рвіть грудей собі!
Не присягайте,
Обведені круг пальця Кравчуками,
Псевдодержаві –
Це мана-примара
Для зомбування тих,
Кого Чорнобиль
Минув...
Ви ж придивіться:
Яничара
Не Бог,
А Сатана обрать сподобив
На гетьмана!
Це ж той,
Кому не можна
Довірити й малесеньку бригаду,
Не те що Україну...
Чорну зраду
Таїть в собі душа його безбожна!

Тепер вперед погляньте:
Після нього
Гряде ще більше лихо забугорне,
Годоване Москвою.
Це пригорне
Під себе все –
Не лишиться нічого
Вкраїнського
Від Сяну аж до Дону:
Ні мови (лиш язик, як у тварини),
Ні правди, хоч гіркої,
Ні закону,
Хоч куцого,
Ні тіні від людини...

Тепер довкола себе озирніться:
Де синьо-жовтий стяг?
Роззуйте більма...
В очах двоїться?
Ні, таки ж троїться,
І світ стає червоно-синьо-білим.
То – триколор все той же!
Звикнуть очі
До будь-якого кольору –
Не вперше.
Трагедію батуринської ночі
Забродники з охотою довершать.
Тепер уже анафему народу –
Не гетьману –
Редіггер проголосить
В церквах безбожних...
Всі кінці у воду!
Все «на круги» повернеться –
І досить!

Мене заносить.
Неодмінно – вправо,
Все ближче до Петлюри і Бандери.
Дочасно ти відправила, державо,
Опозиційного мене в пенсіонери,
На грудях власних ворога пригрівши, –
Знешкодити б плюгавця, щоб не гавкав...

Гріховному немає перегрішень.
Повішеним на гак не шкода гака,
Бо й гак жалю не відає до жертви.

Про що це я?
Живеться ж непогано,
Порівняно зі смертю.
Надто рано
З життям прощатись:
Встигну ще померти!
Ось видав книжку –
Втіха честолюбству,
Хоча яке до біса честолюбство?!
Надумав поголитися
І в люстро
Заглянув –
Потемніло з ляку люстро...
Як постарів!
Як виснаживсь, одначе...
А був же молодим,
А був же юним,
Та геть перестаравсь – переюначив,
Перетруївся вірусом комунним
Ще змалечку...

Народжений в Комуні
(Так звався хутірець),
Втікав од неї
То в козаки,
Махаючи матнею,
То в комсомол,
Гумові взувши чуні,
Щоб не втонути в багнах забобонів
І пережитків...
Знов перестарався
І патрулям пантруючим попався
В останню мить,
Якраз на прикордонні.
«Куди? Чого? За чим? З якою ціллю?
Все маєш тут: державу, справу, славу!..»
Посипали гарячі рани сіллю,
Вчинили суд, призначили розправу...
А я ж бо так хотів у закордоння
Хоча бодай би в статусі туриста –
Я ж там не був, принаймні, років триста
І потерпав у стані беззаконня!
Яка несправедливість!
Я ж людина
Масштабу планетарного,
Я вдачу
Успадкував мамаївську, бродячу:
Побачить світ – мета моя єдина!
Нікого ж я ніде не завоюю,
Нічого силоміць не приєднаю
До Києва – пантофлю поцілую
Понтифіка, в раю посиджу скраю
І повернусь на рідні маргінеси,
Оновлений,
І буду будувати
Нову державу...
Маю ж інтереси
Патріотичні –
Іншим не бувати!
І знов мене заносить –
В крайньоправі:
Крайніше і правіше вже не можна,
Бо далі – тільки іроди лукаві
І порожнеча, смерті лиш тотожна...

Куди це я, чого це я?
Від тиску
От-от вже череп лусне.
Ось пігулка
Чарівна...
Заспокойсь – немає зиску
Від вереску з приватного завулка.
Пиши собі в шухляду –
Для нащадків:
Мо’, й прочитають років через двісті
І під музики висміють
Троїсті
Беззлобно,
Що тим паче безпощадно.
Вари борщі, картоплю чисть хутенько,
Підсмаж цибульку. Не забудь
приправу...
З візитом чемним завіта Орленко –
Лиш він один твою оцінить страву
І віршики похвалить...
Клопочися,
Де взяти грошей.
Зовсім небагато:
П’ять гривень... десять...
А бодай би чимся
Перетворити будень цей
У свято!
Живи не клято –
І не буде м’ято
Твоє ім’я,
І ребра будуть цілі,
Й душа твоя затримається в тілі...
Людині ж так потрібно небагато!

«Алло! Алло! Це Ужгород?
Варшава?..
Нє, панє, я не вєм єще по-польську...
Чого я хочу? Це – не ваша справа!
Де я живу? А хоч би в Суходольську...
Не п’яний, ні. Водою отруївся...»
«О матка боска! Шляк би єго трафив...»
«Чого ти, брате-ляше, так завівся?
Гляди: отак дограєшся до штрафу!»
«Алло! Це Харків?!»
«Нєт, єнто Калуга...»
«Алло! Це Суми?»
«Нєм тудом, Європа...»
Нічого я з усього не второпав,
Шукаючи в етері голос друга.
Я ж так давно не бачив Петю Скунця –
Вкраїнського поета видатного –
За ним я скучив, зменшився і скуцивсь
До цуцика-мацуцика малого!
«І як йому живеться там, –
Снується
Тривожна думка, –
Мабуть, в Закарпатті
Життя ще гірше.
Є що їсти в хаті?
А якщо є,
Чи їсться йому, п’ється?..»
Я ж наварив борщу –
Й не можу їсти –
Один, як палець, вдома
«Розкошую»,
Собачки –
Одесную і ошую –
І три коти понявкують троїсто.
Дружина й донька десь подорожують
Не для розваги власної –
З принуди...
Мої колеги щезнули – віршують?
Душа самотня – аж холонуть груди.

«Гальо! Гальок? Галюнечко? Не Галя?!
Галюники, говорите? Ой, ні,
Я непитущий... Галя – моя краля,
Украла серце й зрадила мені.
Та ви ж бо всі вродливі та зрадливі!
Ви не така? Як звати вас? Вальок?
Говорите, цнотливі і чутливі,
І взагалі у всьому – нормальок?
Ото, гальо, рахуба аномальна, –
Хіба ж нормальні не перевелись?!
Я сам давно – істота ненормальна,
А нині – то ще більше, ніж колись...»

«Гальо, це – Київ? Господи, це ж Київ!
Ви – Леонід Данилович?
А я – Іван, і теж Данилович... Таки є
Зв’язок між нами! Як живе сім’я?
Та ні... не той... Не донька і дружина,
А та сім’я, що зветься нині «клан»...
Скажіть, чом пробуксовує машина
Державна? Клапан вкрали? Барабан?
Зламались гальма? Лопнули всі шини?
Нема пального? Гвинтиків катма?
Всього – нема?! То злазьте із машини
Й не тратьте, куме, сили задарма!»

Кому ж іще «гальокнути» знічев’я
В цей пізній час – не спиться ж все одно?
Борщем пісним нікчемним повечеряв
Народ мій чемний – дивиться кіно
По «телеку»...
А що ж іще? Рекламу?!
А ну її до біса!
Зокрема,
Усіх новин гарячих панораму
Нам замінив останній час Кучма.
Такий бо красномовно-балакучий
Виходить на екрані наш гарант –
Талант лапшонавішування
Кучмин
Затьмить хіба що путінський талант...

«Гальо, Москва-столиця?
Ні, Барвиха?
Це та, де Єльцин тихо пожива?
Ну, той, що перегаром в рурку чмиха?
Пішла ти нафік, зоряна Москва!»

«Гальо! Це Вашингтон?
Ви – Бушин Жора?
Не брешете, звиняйте?
Жорик Буш,
Подейкують, в Багдаді ти учора
З Саддама-дяді взяв чималий куш...
Не поділився б з нашим президентом?
Що, знову дав хахлові відкоша?!»

О Господи! У мене цим моментом
Вступила в п’яти вражена душа...
Не буду більш «гальокати» нікому,
Бо нічим за дзвінки мені платить,
Хоч з голоду вмиратиму,
Та з дому
Не хочу витикатись і на мить.
Сидітиму самітником в печері,
Наклепницькі писатиму «стішки»,
Оскільки до «таємної вечері»
Вже вкотре не запрошений ніким.
З’їдять мої ковбаси і котлети
Творці новітніх культів...
Що ж, біди
Не обійти –
Вмиратимуть поети,
Забиті і забуті,
Як завжди!..
І вилетить душа моя на простір,
І вознесеться в небо осяйне...

З державців лиш один Володя Просін
Мене, я хочу вірить, пом’яне
Незлим і тихим словом,
Як Щепенка
Чи Уманця:
Так жаль його, мовляв...
Та ще вдова заплаче.
Та ще, певно,
Той,
Хто за мій рахунок пив-гуляв...

Дощі все ллють –
По неврожайнім літі
Оплакують нерадісне майбутнє...
Так хороше, й погано так у світі!
Смерть – лише мить?
Життя – неперебутнє?
Василь, мій кіт, локаторами вуха
Наставив – що він слухає, не знаю...
Не пишеться, ледь дишеться...
Задуха
Душі
Триває –
Ледве видихаю
Своє сум’яття:
Люди, птахи, звірі,
Мирімося!
Єдиний раз рожденні,
Братаймося в жорстокому буденні,
Й ніщо нас не здола ні в якій мірі.
На всяк випадок будьмо обережні
В стосунках з тими,
Хто вгорі, над нами,
Нам тиця в очі владними перстами...
Вони від нас, залежних, теж залежні!

Про що це я?
Навіщо це сум’яття
Душі,
Що неприкаяно-самотня,
Шука рятунку?!

Вліво: там – безодня...
А вправо і не смій,
Бо там – прокляття!

2003



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-11-24 00:12:29
Переглядів сторінки твору 1886
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / 0  (6.065 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.264 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2019.11.02 21:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-05-26 22:07:09 ]
Сум`яття небайдужої Душі між "безоднею" і "прокляттям"...Гірка іронія, яка спопеляє ЛГ. Талановито виписані телефонні "галльо", особливо, з Кучмою.А який глибокий зміст! Яка майстерна форма викладу!Читаймо і думаймо!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-05-28 15:20:37 ]
Світланко, я так тобі вдячна за відгук на цю, як визначив її батько, антипоему!!! І таке високе поцінування!
Я вважаю цей твір і за формою викладу, і за тематикою особливим, вельми цікавим... Це моя думка, і я рада, що ти її поділяєш!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-07-06 08:24:02 ]
Що не рядок - то хочеться запам'ятати і цитувати!!!

Думки розумні кидаються врозтіч.
Їх місце посідають нерозумні.

Згубивши крила сокола по п’янці, –
Воно б їх пошукати..

Щомісячне державне подаяння;
Пів-гімну (зредаговано обачно, !!!!!!!!!

Мене заносить.
Неодмінно – вправо,
Все ближче до Петлюри і Бандери.

Про що це я?
Живеться ж непогано,
Порівняно зі смертю.

Єдиний раз рожденні,
Братаймося в жорстокому буденні!!!!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-18 12:45:18 ]
Ксеню, згодна!)))

Мені приємно, що ти звернула увагу на цей твір!!!
Спасибі)