Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
/
"Сум'яття" (2003)
СУМ’ЯТТЯ
Нічної самоти –
Мов сич на клуні.
Думки розумні кидаються врозтіч.
Їх місце посідають нерозумні.
Ґвалтується душа дрібним буденням,
Згубивши крила сокола по п’янці, –
Воно б їх пошукати...
Тільки де нам
Піднятися,
знесиленим,
уранці?!
Їх, певно, підібрали голодранці,
Що рано-вранці смітники обходять,
І продали задрипаній циганці
За самогон. Такі постійно шкодять
Порядним людям!
Дріб’язок нікчемний
З кишені вигрібаю –
Справи дивні:
Видать, учора я не довечеряв,
Отож бо й зекономилось півгривні.
А що ж за них купити,
Вже не знаю.
Сто грамів самограю?
Так не п’ю вже...
Мо’, дулю з маком?
Таж в кишені маю
Їх аж чотири...
В цьому надолужив,
Компенсував хоч ними більші втрати.
Крім дуль, ще й інші маю я надбання:
Три зуби (символ Тризуба!) –
Жувати
Щомісячне державне подаяння;
Пів-гімну (зредаговано обачно,
Щоб не дрочити зопалу сусіду!),
Свободу слова –
Лаятись подячно
На цілий світ,
Як личить індивіду
В державі незалежній...
Сходить паром
Мій розпач тимчасовий –
Знов радію:
Є гонорар маленький…
Незабаром
І я відзначу визначну подію –
День незалежності!
Куплю на ринку
Собакам і котам своїм гостинці,
Дружині – бублик,
Донечці – цитринку,
Розтринькаю зароблені червінці
На прохарч побутовий;
Лишки збагрю
Старцям – хай і вони пригублять чарку
В цей день святий...
На Гагру чи віагру
Мені все’дно грошей не вистачає.
А ще ж п’ятірку – Віктору на чарку –
За поміч безвідмовну і всебічну,
Та плюс трояк
(До чарки – для приварку)
За вдачу пристосовницько-обтічну.
Полегшало...
Всі клопоти відпали...
Є курева доволі, чаю доста...
Нові проблеми душу схвилювали:
До чого ж ця політика непроста!
Жили в Союзі...
Звісно ж, мед на пузі
Не виступав,
Та з голоду не пухли...
Союз пропав. Ідеї всі протухли.
Калина зацвіла в козацькім лузі!
Держава знов постала – ніби й наша –
І щастям чаша повниться по вінця,
Й душа – турбота вічна українця –
Запрагла по-вкраїнськи «Отченаша»
У храмі українськім.
Ейфорія
Хрещатиком текла,
В Дніпро впадала.
Повія найостанніша,
Марія,
Покаялась в гріхах,
Святою стала.
Прокинулася засвіт Україна
Від Сяну, як у пісні, аж до Дону,
На повен зріст,
Розправивши коліна,
Звелася – повернулася додому.
Аж трісли шви – розправились рамена
Козацької дитини, козаченька...
Богданів кінь –
Аж дзвякнули стремена –
Поніс Богдана ближче до Шевченка,
До «Заповіту» генія...
Стривайте!
Огляньтеся – не будьте ж дітваками!
Не рвіть грудей собі!
Не присягайте,
Обведені круг пальця Кравчуками,
Псевдодержаві –
Це мана-примара
Для зомбування тих,
Кого Чорнобиль
Минув...
Ви ж придивіться:
Яничара
Не Бог,
А Сатана обрать сподобив
На гетьмана!
Це ж той,
Кому не можна
Довірити й малесеньку бригаду,
Не те що Україну...
Чорну зраду
Таїть в собі душа його безбожна!
Тепер вперед погляньте:
Після нього
Гряде ще більше лихо забугорне,
Годоване Москвою.
Це пригорне
Під себе все –
Не лишиться нічого
Вкраїнського
Від Сяну аж до Дону:
Ні мови (лиш язик, як у тварини),
Ні правди, хоч гіркої,
Ні закону,
Хоч куцого,
Ні тіні від людини...
Тепер довкола себе озирніться:
Де синьо-жовтий стяг?
Роззуйте більма...
В очах двоїться?
Ні, таки ж троїться,
І світ стає червоно-синьо-білим.
То – триколор все той же!
Звикнуть очі
До будь-якого кольору –
Не вперше.
Трагедію батуринської ночі
Забродники з охотою довершать.
Тепер уже анафему народу –
Не гетьману –
Редіггер проголосить
В церквах безбожних...
Всі кінці у воду!
Все «на круги» повернеться –
І досить!
Мене заносить.
Неодмінно – вправо,
Все ближче до Петлюри і Бандери.
Дочасно ти відправила, державо,
Опозиційного мене в пенсіонери,
На грудях власних ворога пригрівши, –
Знешкодити б плюгавця, щоб не гавкав...
Гріховному немає перегрішень.
Повішеним на гак не шкода гака,
Бо й гак жалю не відає до жертви.
Про що це я?
Живеться ж непогано,
Порівняно зі смертю.
Надто рано
З життям прощатись:
Встигну ще померти!
Ось видав книжку –
Втіха честолюбству,
Хоча яке до біса честолюбство?!
Надумав поголитися
І в люстро
Заглянув –
Потемніло з ляку люстро...
Як постарів!
Як виснаживсь, одначе...
А був же молодим,
А був же юним,
Та геть перестаравсь – переюначив,
Перетруївся вірусом комунним
Ще змалечку...
Народжений в Комуні
(Так звався хутірець),
Втікав од неї
То в козаки,
Махаючи матнею,
То в комсомол,
Гумові взувши чуні,
Щоб не втонути в багнах забобонів
І пережитків...
Знов перестарався
І патрулям пантруючим попався
В останню мить,
Якраз на прикордонні.
«Куди? Чого? За чим? З якою ціллю?
Все маєш тут: державу, справу, славу!..»
Посипали гарячі рани сіллю,
Вчинили суд, призначили розправу...
А я ж бо так хотів у закордоння
Хоча бодай би в статусі туриста –
Я ж там не був, принаймні, років триста
І потерпав у стані беззаконня!
Яка несправедливість!
Я ж людина
Масштабу планетарного,
Я вдачу
Успадкував мамаївську, бродячу:
Побачить світ – мета моя єдина!
Нікого ж я ніде не завоюю,
Нічого силоміць не приєднаю
До Києва – пантофлю поцілую
Понтифіка, в раю посиджу скраю
І повернусь на рідні маргінеси,
Оновлений,
І буду будувати
Нову державу...
Маю ж інтереси
Патріотичні –
Іншим не бувати!
І знов мене заносить –
В крайньоправі:
Крайніше і правіше вже не можна,
Бо далі – тільки іроди лукаві
І порожнеча, смерті лиш тотожна...
Куди це я, чого це я?
Від тиску
От-от вже череп лусне.
Ось пігулка
Чарівна...
Заспокойсь – немає зиску
Від вереску з приватного завулка.
Пиши собі в шухляду –
Для нащадків:
Мо’, й прочитають років через двісті
І під музики висміють
Троїсті
Беззлобно,
Що тим паче безпощадно.
Вари борщі, картоплю чисть хутенько,
Підсмаж цибульку. Не забудь
приправу...
З візитом чемним завіта Орленко –
Лиш він один твою оцінить страву
І віршики похвалить...
Клопочися,
Де взяти грошей.
Зовсім небагато:
П’ять гривень... десять...
А бодай би чимся
Перетворити будень цей
У свято!
Живи не клято –
І не буде м’ято
Твоє ім’я,
І ребра будуть цілі,
Й душа твоя затримається в тілі...
Людині ж так потрібно небагато!
«Алло! Алло! Це Ужгород?
Варшава?..
Нє, панє, я не вєм єще по-польську...
Чого я хочу? Це – не ваша справа!
Де я живу? А хоч би в Суходольську...
Не п’яний, ні. Водою отруївся...»
«О матка боска! Шляк би єго трафив...»
«Чого ти, брате-ляше, так завівся?
Гляди: отак дограєшся до штрафу!»
«Алло! Це Харків?!»
«Нєт, єнто Калуга...»
«Алло! Це Суми?»
«Нєм тудом, Європа...»
Нічого я з усього не второпав,
Шукаючи в етері голос друга.
Я ж так давно не бачив Петю Скунця –
Вкраїнського поета видатного –
За ним я скучив, зменшився і скуцивсь
До цуцика-мацуцика малого!
«І як йому живеться там, –
Снується
Тривожна думка, –
Мабуть, в Закарпатті
Життя ще гірше.
Є що їсти в хаті?
А якщо є,
Чи їсться йому, п’ється?..»
Я ж наварив борщу –
Й не можу їсти –
Один, як палець, вдома
«Розкошую»,
Собачки –
Одесную і ошую –
І три коти понявкують троїсто.
Дружина й донька десь подорожують
Не для розваги власної –
З принуди...
Мої колеги щезнули – віршують?
Душа самотня – аж холонуть груди.
«Гальо! Гальок? Галюнечко? Не Галя?!
Галюники, говорите? Ой, ні,
Я непитущий... Галя – моя краля,
Украла серце й зрадила мені.
Та ви ж бо всі вродливі та зрадливі!
Ви не така? Як звати вас? Вальок?
Говорите, цнотливі і чутливі,
І взагалі у всьому – нормальок?
Ото, гальо, рахуба аномальна, –
Хіба ж нормальні не перевелись?!
Я сам давно – істота ненормальна,
А нині – то ще більше, ніж колись...»
«Гальо, це – Київ? Господи, це ж Київ!
Ви – Леонід Данилович?
А я – Іван, і теж Данилович... Таки є
Зв’язок між нами! Як живе сім’я?
Та ні... не той... Не донька і дружина,
А та сім’я, що зветься нині «клан»...
Скажіть, чом пробуксовує машина
Державна? Клапан вкрали? Барабан?
Зламались гальма? Лопнули всі шини?
Нема пального? Гвинтиків катма?
Всього – нема?! То злазьте із машини
Й не тратьте, куме, сили задарма!»
Кому ж іще «гальокнути» знічев’я
В цей пізній час – не спиться ж все одно?
Борщем пісним нікчемним повечеряв
Народ мій чемний – дивиться кіно
По «телеку»...
А що ж іще? Рекламу?!
А ну її до біса!
Зокрема,
Усіх новин гарячих панораму
Нам замінив останній час Кучма.
Такий бо красномовно-балакучий
Виходить на екрані наш гарант –
Талант лапшонавішування
Кучмин
Затьмить хіба що путінський талант...
«Гальо, Москва-столиця?
Ні, Барвиха?
Це та, де Єльцин тихо пожива?
Ну, той, що перегаром в рурку чмиха?
Пішла ти нафік, зоряна Москва!»
«Гальо! Це Вашингтон?
Ви – Бушин Жора?
Не брешете, звиняйте?
Жорик Буш,
Подейкують, в Багдаді ти учора
З Саддама-дяді взяв чималий куш...
Не поділився б з нашим президентом?
Що, знову дав хахлові відкоша?!»
О Господи! У мене цим моментом
Вступила в п’яти вражена душа...
Не буду більш «гальокати» нікому,
Бо нічим за дзвінки мені платить,
Хоч з голоду вмиратиму,
Та з дому
Не хочу витикатись і на мить.
Сидітиму самітником в печері,
Наклепницькі писатиму «стішки»,
Оскільки до «таємної вечері»
Вже вкотре не запрошений ніким.
З’їдять мої ковбаси і котлети
Творці новітніх культів...
Що ж, біди
Не обійти –
Вмиратимуть поети,
Забиті і забуті,
Як завжди!..
І вилетить душа моя на простір,
І вознесеться в небо осяйне...
З державців лиш один Володя Просін
Мене, я хочу вірить, пом’яне
Незлим і тихим словом,
Як Щепенка
Чи Уманця:
Так жаль його, мовляв...
Та ще вдова заплаче.
Та ще, певно,
Той,
Хто за мій рахунок пив-гуляв...
Дощі все ллють –
По неврожайнім літі
Оплакують нерадісне майбутнє...
Так хороше, й погано так у світі!
Смерть – лише мить?
Життя – неперебутнє?
Василь, мій кіт, локаторами вуха
Наставив – що він слухає, не знаю...
Не пишеться, ледь дишеться...
Задуха
Душі
Триває –
Ледве видихаю
Своє сум’яття:
Люди, птахи, звірі,
Мирімося!
Єдиний раз рожденні,
Братаймося в жорстокому буденні,
Й ніщо нас не здола ні в якій мірі.
На всяк випадок будьмо обережні
В стосунках з тими,
Хто вгорі, над нами,
Нам тиця в очі владними перстами...
Вони від нас, залежних, теж залежні!
Про що це я?
Навіщо це сум’яття
Душі,
Що неприкаяно-самотня,
Шука рятунку?!
Вліво: там – безодня...
А вправо і не смій,
Бо там – прокляття!
2003
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СУМ’ЯТТЯ
Антипоема
Занепадаю і впадаю в розпач
Нічної самоти –
Мов сич на клуні.
Думки розумні кидаються врозтіч.
Їх місце посідають нерозумні.
Ґвалтується душа дрібним буденням,
Згубивши крила сокола по п’янці, –
Воно б їх пошукати...
Тільки де нам
Піднятися,
знесиленим,
уранці?!
Їх, певно, підібрали голодранці,
Що рано-вранці смітники обходять,
І продали задрипаній циганці
За самогон. Такі постійно шкодять
Порядним людям!
Дріб’язок нікчемний
З кишені вигрібаю –
Справи дивні:
Видать, учора я не довечеряв,
Отож бо й зекономилось півгривні.
А що ж за них купити,
Вже не знаю.
Сто грамів самограю?
Так не п’ю вже...
Мо’, дулю з маком?
Таж в кишені маю
Їх аж чотири...
В цьому надолужив,
Компенсував хоч ними більші втрати.
Крім дуль, ще й інші маю я надбання:
Три зуби (символ Тризуба!) –
Жувати
Щомісячне державне подаяння;
Пів-гімну (зредаговано обачно,
Щоб не дрочити зопалу сусіду!),
Свободу слова –
Лаятись подячно
На цілий світ,
Як личить індивіду
В державі незалежній...
Сходить паром
Мій розпач тимчасовий –
Знов радію:
Є гонорар маленький…
Незабаром
І я відзначу визначну подію –
День незалежності!
Куплю на ринку
Собакам і котам своїм гостинці,
Дружині – бублик,
Донечці – цитринку,
Розтринькаю зароблені червінці
На прохарч побутовий;
Лишки збагрю
Старцям – хай і вони пригублять чарку
В цей день святий...
На Гагру чи віагру
Мені все’дно грошей не вистачає.
А ще ж п’ятірку – Віктору на чарку –
За поміч безвідмовну і всебічну,
Та плюс трояк
(До чарки – для приварку)
За вдачу пристосовницько-обтічну.
Полегшало...
Всі клопоти відпали...
Є курева доволі, чаю доста...
Нові проблеми душу схвилювали:
До чого ж ця політика непроста!
Жили в Союзі...
Звісно ж, мед на пузі
Не виступав,
Та з голоду не пухли...
Союз пропав. Ідеї всі протухли.
Калина зацвіла в козацькім лузі!
Держава знов постала – ніби й наша –
І щастям чаша повниться по вінця,
Й душа – турбота вічна українця –
Запрагла по-вкраїнськи «Отченаша»
У храмі українськім.
Ейфорія
Хрещатиком текла,
В Дніпро впадала.
Повія найостанніша,
Марія,
Покаялась в гріхах,
Святою стала.
Прокинулася засвіт Україна
Від Сяну, як у пісні, аж до Дону,
На повен зріст,
Розправивши коліна,
Звелася – повернулася додому.
Аж трісли шви – розправились рамена
Козацької дитини, козаченька...
Богданів кінь –
Аж дзвякнули стремена –
Поніс Богдана ближче до Шевченка,
До «Заповіту» генія...
Стривайте!
Огляньтеся – не будьте ж дітваками!
Не рвіть грудей собі!
Не присягайте,
Обведені круг пальця Кравчуками,
Псевдодержаві –
Це мана-примара
Для зомбування тих,
Кого Чорнобиль
Минув...
Ви ж придивіться:
Яничара
Не Бог,
А Сатана обрать сподобив
На гетьмана!
Це ж той,
Кому не можна
Довірити й малесеньку бригаду,
Не те що Україну...
Чорну зраду
Таїть в собі душа його безбожна!
Тепер вперед погляньте:
Після нього
Гряде ще більше лихо забугорне,
Годоване Москвою.
Це пригорне
Під себе все –
Не лишиться нічого
Вкраїнського
Від Сяну аж до Дону:
Ні мови (лиш язик, як у тварини),
Ні правди, хоч гіркої,
Ні закону,
Хоч куцого,
Ні тіні від людини...
Тепер довкола себе озирніться:
Де синьо-жовтий стяг?
Роззуйте більма...
В очах двоїться?
Ні, таки ж троїться,
І світ стає червоно-синьо-білим.
То – триколор все той же!
Звикнуть очі
До будь-якого кольору –
Не вперше.
Трагедію батуринської ночі
Забродники з охотою довершать.
Тепер уже анафему народу –
Не гетьману –
Редіггер проголосить
В церквах безбожних...
Всі кінці у воду!
Все «на круги» повернеться –
І досить!
Мене заносить.
Неодмінно – вправо,
Все ближче до Петлюри і Бандери.
Дочасно ти відправила, державо,
Опозиційного мене в пенсіонери,
На грудях власних ворога пригрівши, –
Знешкодити б плюгавця, щоб не гавкав...
Гріховному немає перегрішень.
Повішеним на гак не шкода гака,
Бо й гак жалю не відає до жертви.
Про що це я?
Живеться ж непогано,
Порівняно зі смертю.
Надто рано
З життям прощатись:
Встигну ще померти!
Ось видав книжку –
Втіха честолюбству,
Хоча яке до біса честолюбство?!
Надумав поголитися
І в люстро
Заглянув –
Потемніло з ляку люстро...
Як постарів!
Як виснаживсь, одначе...
А був же молодим,
А був же юним,
Та геть перестаравсь – переюначив,
Перетруївся вірусом комунним
Ще змалечку...
Народжений в Комуні
(Так звався хутірець),
Втікав од неї
То в козаки,
Махаючи матнею,
То в комсомол,
Гумові взувши чуні,
Щоб не втонути в багнах забобонів
І пережитків...
Знов перестарався
І патрулям пантруючим попався
В останню мить,
Якраз на прикордонні.
«Куди? Чого? За чим? З якою ціллю?
Все маєш тут: державу, справу, славу!..»
Посипали гарячі рани сіллю,
Вчинили суд, призначили розправу...
А я ж бо так хотів у закордоння
Хоча бодай би в статусі туриста –
Я ж там не був, принаймні, років триста
І потерпав у стані беззаконня!
Яка несправедливість!
Я ж людина
Масштабу планетарного,
Я вдачу
Успадкував мамаївську, бродячу:
Побачить світ – мета моя єдина!
Нікого ж я ніде не завоюю,
Нічого силоміць не приєднаю
До Києва – пантофлю поцілую
Понтифіка, в раю посиджу скраю
І повернусь на рідні маргінеси,
Оновлений,
І буду будувати
Нову державу...
Маю ж інтереси
Патріотичні –
Іншим не бувати!
І знов мене заносить –
В крайньоправі:
Крайніше і правіше вже не можна,
Бо далі – тільки іроди лукаві
І порожнеча, смерті лиш тотожна...
Куди це я, чого це я?
Від тиску
От-от вже череп лусне.
Ось пігулка
Чарівна...
Заспокойсь – немає зиску
Від вереску з приватного завулка.
Пиши собі в шухляду –
Для нащадків:
Мо’, й прочитають років через двісті
І під музики висміють
Троїсті
Беззлобно,
Що тим паче безпощадно.
Вари борщі, картоплю чисть хутенько,
Підсмаж цибульку. Не забудь
приправу...
З візитом чемним завіта Орленко –
Лиш він один твою оцінить страву
І віршики похвалить...
Клопочися,
Де взяти грошей.
Зовсім небагато:
П’ять гривень... десять...
А бодай би чимся
Перетворити будень цей
У свято!
Живи не клято –
І не буде м’ято
Твоє ім’я,
І ребра будуть цілі,
Й душа твоя затримається в тілі...
Людині ж так потрібно небагато!
«Алло! Алло! Це Ужгород?
Варшава?..
Нє, панє, я не вєм єще по-польську...
Чого я хочу? Це – не ваша справа!
Де я живу? А хоч би в Суходольську...
Не п’яний, ні. Водою отруївся...»
«О матка боска! Шляк би єго трафив...»
«Чого ти, брате-ляше, так завівся?
Гляди: отак дограєшся до штрафу!»
«Алло! Це Харків?!»
«Нєт, єнто Калуга...»
«Алло! Це Суми?»
«Нєм тудом, Європа...»
Нічого я з усього не второпав,
Шукаючи в етері голос друга.
Я ж так давно не бачив Петю Скунця –
Вкраїнського поета видатного –
За ним я скучив, зменшився і скуцивсь
До цуцика-мацуцика малого!
«І як йому живеться там, –
Снується
Тривожна думка, –
Мабуть, в Закарпатті
Життя ще гірше.
Є що їсти в хаті?
А якщо є,
Чи їсться йому, п’ється?..»
Я ж наварив борщу –
Й не можу їсти –
Один, як палець, вдома
«Розкошую»,
Собачки –
Одесную і ошую –
І три коти понявкують троїсто.
Дружина й донька десь подорожують
Не для розваги власної –
З принуди...
Мої колеги щезнули – віршують?
Душа самотня – аж холонуть груди.
«Гальо! Гальок? Галюнечко? Не Галя?!
Галюники, говорите? Ой, ні,
Я непитущий... Галя – моя краля,
Украла серце й зрадила мені.
Та ви ж бо всі вродливі та зрадливі!
Ви не така? Як звати вас? Вальок?
Говорите, цнотливі і чутливі,
І взагалі у всьому – нормальок?
Ото, гальо, рахуба аномальна, –
Хіба ж нормальні не перевелись?!
Я сам давно – істота ненормальна,
А нині – то ще більше, ніж колись...»
«Гальо, це – Київ? Господи, це ж Київ!
Ви – Леонід Данилович?
А я – Іван, і теж Данилович... Таки є
Зв’язок між нами! Як живе сім’я?
Та ні... не той... Не донька і дружина,
А та сім’я, що зветься нині «клан»...
Скажіть, чом пробуксовує машина
Державна? Клапан вкрали? Барабан?
Зламались гальма? Лопнули всі шини?
Нема пального? Гвинтиків катма?
Всього – нема?! То злазьте із машини
Й не тратьте, куме, сили задарма!»
Кому ж іще «гальокнути» знічев’я
В цей пізній час – не спиться ж все одно?
Борщем пісним нікчемним повечеряв
Народ мій чемний – дивиться кіно
По «телеку»...
А що ж іще? Рекламу?!
А ну її до біса!
Зокрема,
Усіх новин гарячих панораму
Нам замінив останній час Кучма.
Такий бо красномовно-балакучий
Виходить на екрані наш гарант –
Талант лапшонавішування
Кучмин
Затьмить хіба що путінський талант...
«Гальо, Москва-столиця?
Ні, Барвиха?
Це та, де Єльцин тихо пожива?
Ну, той, що перегаром в рурку чмиха?
Пішла ти нафік, зоряна Москва!»
«Гальо! Це Вашингтон?
Ви – Бушин Жора?
Не брешете, звиняйте?
Жорик Буш,
Подейкують, в Багдаді ти учора
З Саддама-дяді взяв чималий куш...
Не поділився б з нашим президентом?
Що, знову дав хахлові відкоша?!»
О Господи! У мене цим моментом
Вступила в п’яти вражена душа...
Не буду більш «гальокати» нікому,
Бо нічим за дзвінки мені платить,
Хоч з голоду вмиратиму,
Та з дому
Не хочу витикатись і на мить.
Сидітиму самітником в печері,
Наклепницькі писатиму «стішки»,
Оскільки до «таємної вечері»
Вже вкотре не запрошений ніким.
З’їдять мої ковбаси і котлети
Творці новітніх культів...
Що ж, біди
Не обійти –
Вмиратимуть поети,
Забиті і забуті,
Як завжди!..
І вилетить душа моя на простір,
І вознесеться в небо осяйне...
З державців лиш один Володя Просін
Мене, я хочу вірить, пом’яне
Незлим і тихим словом,
Як Щепенка
Чи Уманця:
Так жаль його, мовляв...
Та ще вдова заплаче.
Та ще, певно,
Той,
Хто за мій рахунок пив-гуляв...
Дощі все ллють –
По неврожайнім літі
Оплакують нерадісне майбутнє...
Так хороше, й погано так у світі!
Смерть – лише мить?
Життя – неперебутнє?
Василь, мій кіт, локаторами вуха
Наставив – що він слухає, не знаю...
Не пишеться, ледь дишеться...
Задуха
Душі
Триває –
Ледве видихаю
Своє сум’яття:
Люди, птахи, звірі,
Мирімося!
Єдиний раз рожденні,
Братаймося в жорстокому буденні,
Й ніщо нас не здола ні в якій мірі.
На всяк випадок будьмо обережні
В стосунках з тими,
Хто вгорі, над нами,
Нам тиця в очі владними перстами...
Вони від нас, залежних, теж залежні!
Про що це я?
Навіщо це сум’яття
Душі,
Що неприкаяно-самотня,
Шука рятунку?!
Вліво: там – безодня...
А вправо і не смій,
Бо там – прокляття!
2003
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
