ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -

Сергій Губерначук
2020.11.27 09:38
Він міцно й владно
в бік рукою вп’явся.

А інший, хто лежав
націлений в екран,
спокійно й мило кажуть:
"Ліктик? Заважає…"

Олександр Сушко
2020.11.27 09:22
Фобії у людей часто набувають потворних рис. Мій сусіда Микола під час пандемії коронавіруса затято швендяє без маски в громадських містах, а якщо її й одягає, то виключно на руку, аби продемонструвати своє особливе ставлення до безглуздого наказу урядов

Микола Соболь
2020.11.27 07:26
Вечір згорає у присок*,
легіт знімає утому
і аромат кипарису
шириться швидко по дому.
Накинь кошулю* на плечі,
хай зорі тебе зігріють.
Були у словах предтечі
ілюзії та не мрії.

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе

Євген Федчук
2020.11.26 19:39
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг

Ярослав Чорногуз
2020.11.26 19:37
З Діани гроту йдем до бельведеру,
Сталлоне, Гір, також Ален Делон
Вже відбули краси своєї еру,
Та вічно юним бог є Аполлон.

Як та весна, він молодий і дужий,
Красуні Артеміді – рідний брат.
Ці діти Зевса і Латони дружать,

Олександр Панін
2020.11.26 17:08
Біжать Баранюги
міцні, круторогі,
Викрешують іскри
в борні,
Могутні, уперті
у битвах завзятих,
В очицях палають
вогні.

Іван Потьомкін
2020.11.26 13:39
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Ігор Шоха
2020.11.26 13:31
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.

Де-не-де розвіяні по світу

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:55
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
а душі кружляли
над холодом змучених тіл

і снігом грудневим
лягала зима на рамена
де горе закрило
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Зіньчук (2008) / Рецензії

 Невичерпне джерело української літературознавчої словесності

Рецензія на монографію Михайла Грушевського «Історія української літератури. Том 1»К: «Либідь» 1993 -393 с

Монументальна праця «Історія української літератури» видатного історика, дослідника літератури, професора педагога Михайла Грушевського ніколи не втратить своєї актуальності. Адже навіть на початку ХХІ століття ця неперевершена за маштабністю , глибиною та всебічністю наукового аналізу книга є невичерпним джерелом суспільно політичних, патріотичних та духовно – естетичних настанов для сучасників та прийдешніх поколінь.
Михайло Грушевський - талановитий професор-педагог, видатний історик, дослідник літератури письменник, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист, очолював впливові в Україні демократичні партії, очолював Українську Центральну Раду, був керівником Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві та редактором «Літературно-наукового вісника», газет, журналів, одним із засновників Української Академії наук, автором десятитомної «Історії України-Руси» та історії запорізького козацтва . Автор створив понад 2 тисячі наукових праць, є надзвичайно відомим в галузі освіти, культури і науки.
Досліджуючи історію української літератури автор дотримується методу історизму, який став основним в його історико-літературознавчій роботі. На думку автора, «історія рідної словесності — це, по-перше, історія розвитку оригінальної, еволюціонуючої, але цілісної естетичної системи, генетично спорідненої з буттям, долею, світосприйняттям, філософією, духовністю нації; по-друге, і голос пам’яті — і гарант грядущого народу: його відродження, державної мудрості й волі, нового культурно-естетичного поступу; а по-третє, і образ народу, його візитна картка при взаємодії з іншими — і форма пізнання інших народів та збагачення рідної культури, «проречистої книги буття нашого народу».
У монографії вчений дуже ґрунтовно та всебічно аналізує літературознавчу спадщину своїх попередників по перу. Наприклад, Вступ присвячено творчим здобуткам і світлій пам’яті Михайла Максимовича, розділ «Соціальна і культурна обстановка української творчості» — пам’яті Володимира Антоновича, «Старші верстви української усної традиції» — Олександра Потебні, а далі — пам’яті Павла Чубинського, Миколи Костомарова, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Пантелеймона Куліша.
В своїх дослідженнях автор опрацьовує визначні праці своїх попередників: книгу М. Максимовича «История древней русской словесности» (1839 р), М. Грушевський вважав, що Максимович - професор Київського університету «особливу увагу звернув на стару словесність, дотримувався історизму та системності вивчення фактів, що дало змогу вченому закласти основи справді наукового літературознавства. Саме це повертало народові пам’ять історії та спонукало творчу інтелігенцію звернути увагу на проблеми рідного краю.
У своїй праці Михайло Грушевський досліджує «Слово» як синтез історичного досвіду народу, його геніальності, як наймогутніший дух, виразник характеру, долі народу, як захисник гідності й честі нації. «Слово» є проявом індивідуальної сутності митця, унікальним даром природи, яка надихає і збагачує світогляд людей. Для автора - історія української літератури не лише сума творів чи явищ, художніх епох, а як художня система, що має не тільки етапи розвитку, зовнішні риси, а й власну самодостатню генетичну основу й структуру. Вона має постійно оновлювану, динамічно-еволюційну і незмінну сутність, яка не змінює національної виразності, навіть під наймогутнішими впливами світової літератури. Дослідник правдиво окреслює проблеми концепції української літератури, періодизації її розвитку, оскільки знову загострилося питання трактування українського народу як окремої самодостатньої нації. «Офіціозні історики польсько-шляхетської й російсько-єдинонеділимської орієнтації XV — XIX століть силкувалися довести, що навіть сама назва «українці» свідчить не про їхню етнічну самодостатність як нації, а лише про географічну периферійність та державно-політичну належність чи то до Польщі, чи до Росії, — навіть частина російської, у тому числі революційної, демократії початку XX століття силкувалася теоретично обгрунтувати колоніальний статус України.»
Своє дослідження М. Грушевський розпочинає «Переднім словом», після якого викладено розширений «Вступ». Вони насичені важливою інформацією, історико-теоретичними міркуваннями, що окреслюють принципові позиції автора, напрями і методи дослідження. До нього фольклор не вважався літературою (белетристикою — красним письменством). А Михайло Грушевський вважає, що фольклор і писемна література — це дві стадії і дві форми однієї системи — художньої словесності, що «хоч наша писана література не позбавлена творів високо цінних — більше, скажім, ніж література болгарська, сербська, румунська і т. д., але все-таки в порівнянні з багатою усною словесністю наша писана традиція аж до останнього відродження XIX віку являється сорозмірно невеликим сегментом» . Тому видатний вчений починає розглядати історію української літератури з її першоджерела – фольклору, завдяки цьому досягається органічна єдність історії нашого народу з історією його словесності.
На думку автора, філолого-естетичне й соціологічне дослідження та трактування літератури є обов’язковим, предметом історії ¬- словесність: і писану, й усну. Витоки української художньої системи вчений бачить ще в доісторичних часах, перший розквіт — у період язичництва, початок взаємодії з писемністю — в часи Київської Русі.
У своїй фундаментальній монографії автор аналізує дуже широкий пласт матеріалу: (обрядові, родинні, трудові, еротичні пісні, дружинний, героїчний епос, фантастичні казки, легенди, перекази. Наприклад, вчений колоритно передає народні замовляння, щоб викликати дощ:
Ой дощику, накрапайчику, накрапай,
чорну хмару на [назва села]
наганяй! .
Іди, іди, дощику,
зварю тобі борщику,
сікни, рубни дійницею,
холодною водицею.
Дощику, дощику,
зварю тобі борщику,
в новенькому горночку,
поставлю на дубочку,
дубочок схитнувся,
а борщик линувся —
цеброю, відром, дійничкою
над нашею пашничкою!

Дослідник у своїй праці прагне досягти послідовності, повноти, всебічності аналізу фактів, застосовує прийоми індукції та дедукції; використовує вітчизняний і світовий матеріал; визначальної ваги надає аналізові фольклору.
Грушевський започатковує методологію системного літературознавства, яке передбачає текстологічний, лінгвістичний, соціологічний, і історико-порівняльний, культурологічний, етико-філософський, психологічний аналіз, у главах про писемність XIII — XVII століть — біографічний, а водночас — як основний принцип — аналіз естетичний. Такий метод дослідження потребує не тільки найширшої освіченості та найвищих культурно-громадських інтересів, а й природних даних. М. Грушевський відзначався усіма необхідними якостями: володів багатьма мовами Сходу й Заходу, міг не тільки читати історичні, культурологічні, художні твори в оригіналі, а й майстерно перекладати їх, образи ж досліджувати на рівні семантичних пракоренів; його письменницьке обдаровання сприяло глибокому естетичному проникненню в ідейно-художню структуру текстів, а інтерес до архітектури, живопису, музики, театру — побачити словесність в системі інших мистецтв. Так само знання праць найвизначніших теоретиків мистецтва стало важливим чинником у формуванні власних естетико-філософських принципів та узагальнень, а знання суспільно-політичних рухів в Україні та у світі, гуманістичних концепцій та естетичних систем сприяло виробленню й застосуванню відповідних принципів, переконань у власній науковій практиці
Розділи монографії, що присвячені фольклору і писемній літературі, наповнені глибоким аналізом і синтезом. Як показує дослідник, основи літератури виявляються у способі життя, світовідчутті й світорозумінні українського етносу. Вони зумовлені етапами розвитку та формами власного буття, природою, кліматом, характером праці, стосунків із сусідами і міжнародними впливами.
Знання історії, мов, культур Сходу і Заходу дозволяє Грушевському бачити й показувати особливості наших прапредків, сотень поколінь їхніх нащадків ще з IV — VI століть до нашої ери, бурхливі процеси й події, пов’язані з переселеннями народів, війнами, асиміляцією й конфронтацією племен, та відповідних культур. А паралельно розкривається й історія культури та словесності: від зарубинецької до черняхівської й від Київської Русі до часу зруйнування Гетьманщини.
Дослідник розкриває історію проникнення міфологічних сюжетів, образів, мотивів ще дохристиянського періоду надзвичайно детально та повно, а потім всебічно висвітлює процес взаємодії з культурами Візантії, Болгарії, південно-західних слов’ян, Скандинавії, Греції, Риму. Особливе місце в них посідає християнство, й передусім — «Біблія». Наприклад, ось з якими словами обливалися водою на св. Івана:
Добрий день, водичко-ярданичко,
Найстарша царичко!
Обливаєш гори, коріння, каміння,
Облий і мене, порождену, хрещену N.
Від усякої мерзи, від пагуби,
Абих така була чесна і велична, як весна!
Абих була така красна, як зоря ясна!
Як ся радують сій весні,
Так аби ся мені радували!
Аби була сита, як осінь,
А багата, як земля
Аналізуючи методи дослідження та особливості літературознавчого аналізу в монографії геніального вченого можна зробити висновки.:
- він показує походження української нації в загальносвітовому контексті, а в цьому зв’язку — елементи і східної, і європейської культур як органічні частки вітчизняної культури .
- В його творчості розкриваються специфічні риси української словесності як самодостатньої системи.
М. Грушевський зауважує, що у фольклорі «виявляються такі риси, як моно- та діалогічність розкриття сюжету, ліризм і епізм, суб’єктивність і колективізм, а поетичні форми фольклору органічно синтезуються з ритмікою і тонікою, вокалізмом і музикальністю, що знаходить найповніше вираження в формі «театральних» (колективістично-обрядових) дійств»
Наприклад, М. Грушевський розкриває історію казки про те, як Сатанаїл дістав із дна моря жовтий пісок та блакитний камінь і Бог витворив із них земну твердь — основу життя людей, а водночас «кольори» української душі — особливості українського світовідчуття та бачення світу. Саме тому, «Слово о полку Ігоревім», твори Нестора-літописця, Володимира Мономаха, Ярослава Мудрого, митрополита Іларіона стали родовими генами сотень художніх творів українських письменників, як і «поетичний реалізм», філософічна мрійливість, романтизм — квінтесенцією творчого методу від творців доби Реформації до барокко і від Шевченка до Франка й Лесі Українки та від Тичини, Яновського, Довженка, Хвильового до М. Стельмаха, О. Гончара, М. Вінграновського.
Цінність дослідницької роботи М. Грушевського полягає у збиранні, коментуванні, реставрації, перекладах діалектних форм фольклору та стародавніх рукописів на новочасну літературну мову.
У «Історії української літератури» М. Грушевського злилися об’єктивно існуючий матеріал і суб’єктивний погляд на нього, історія народу і діалектика його духовно-естетичної творчості, національні реалії й загальнолюдські критерії, багатющий досвід попередників і власний новаторський підхід до величезної маси різнорідного матеріалу.
Автора цікавлять елементи української словесності як цілісної системи, тому він намагається не обійти жодного імені, твору, явища. В кожній епосі бачить реальність та розвиток родів, жанрів і видів.
Історію української літератури вчений трактує як історію розвитку самодостатньої художньої системи, якій властиві власні джерела й своєрідний характер. Вона характеризується внутрішньою цілісністю, самобутньою зовнішньою формою, специфічно українськими національними властивостями.
Михайло Грушевський у своїй праці розглянув всі роди, види, жанри фольклору, найхарактерніші форми писемної словесності повно та всебічно. Праця написана колоритною українською мовою, яка допомагає осягнути специфіку висловлювань автора, багатогранність його світоглядних позицій, політичні та громадські пріоритети вченого, його неймовірну працездатність та працелюбство, невичерпний талант та обізнаність.


Джерела:

1. Грушевський Михайло «Історія української літератури. Том 1» Упоряд. В. В. Яременко — К.: Либідь, 1993.-347 с.
2. Котенко Петро. Історія української літератури Михайла Грушевського – етап у розвитку наукового літературознавства К: «Либідь» 1993 -22 с.
3.Цибенко І.П. Київ. нац. ун-т культури і мистецтва. — К., 2005. — 19 с.

10.12.2012







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2012-12-16 16:01:37
Переглядів сторінки твору 1432
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.061 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.868 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.08.15 12:09
Автор у цю хвилину відсутній