ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!

Вікторія Лимарівна
2019.08.18 20:25
Хто сіє вітер, пожинає бурю!
Емоціям потрібно дати лад!
Нарешті визначитись: що ж не так?
Позбутися думок про авантюру.
Здоров’я берегти прискіпливо, фігуру.

Позбутися дурних, шкідливих звичок!
Щоденної отрути гіркота:

Ірина Білінська
2019.08.18 18:48
Душе моя,
гармоніє - привіт!
Світи тобі
даровані у спадок!
У кожної загадки -
свій отвіт -
не відаєм
ні правди,

Олександр Сушко
2019.08.18 17:03
На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Ігор Федів
2019.08.18 13:17
Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Олена Побийголод
2019.08.18 10:17
Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,

Ігор Деркач
2019.08.18 10:14
Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:

Тетяна Левицька
2019.08.18 09:21
До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі і душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю - вижить?
Не ранить мізки в основі слова,
не та розмова, на що ц
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Мірза-Фаталі Ахундов

Мусьє Жордан – вчений ботанік і
дервіш Масталішах – знаменитий чаклун



Вистава про дивовижну подію, яку переказано і закінчено у чотирьох діях.

Дійові особи:

Мусьє Жордан – вчений ботанік, парижанин, 40 років.
Гатамхан-ага – власник кочовища Текле-Муганли, карабахець, 65 років.
Шарафніса-ханум – його старша дочка, 16 років.
Гюльчохра – його молодша дочка, 9 років.
Шахрабану-ханум – його дружина, 45 років.
Шахбаз-бек – його племінник, наречений старшої дочки, 22 роки.
Ханпері – годувальниця Шарафніси-ханум, 40 років.
Дервіш Масталішах – знаменитий чаклун, іранець, 50 років.
Гуламалі – його учень, іранець, 30 років.


ДІЯ ПЕРША

Відбувається у Карабаху 1263 року напочатку весни, через день після Новруз-байраму, в зимовому кочовищі Текле-Муганли. У другій кімнаті Шарафніса-ханум розчісує вовну і тихо плаче. Її молодша сестра Гюльчохра бавиться коло неї.

Гюльчохра. Чому ти плачеш, сестрице?
Шарафніса-ханум (відштовхує простягнуту руку сестри). Відійди!
Гюльчохра (пустуючи, знову простягає до неї руку). Сестрице, ну, заради Аллаха, скажи, чому ти плачеш?
Шарафніса-ханум (знову відштовхує її руку). Відчепись, кажу. Бачиш, ділом зайнята. Не заважай працювати!
Гюльчохра (так само). Ти ж не працюєш, а тільки плачеш. Скажи, чому плачеш? Якщо не скажеш, то покличу маму. Ну, скажи, чому ти плачеш? (Зриває з неї головну хустку).
Шарафніса-ханум (спересердя, різко відштовхує її. Гюльчохра падає). Тьху ти, морока! Ні за що не відчепиться! Не дасть зайнятися ділом!

Гюльчохра підводиться і, плачучи, виходить до матері в іншу кімнату.

(Одна.) От дурепа! Зараз усе розкаже мамі. Боже мій, якщо мама прийде і спитає, чому ти плачеш, що я відповім? А я ні за що не скажу. Ліпше відмагатимуся, ніби зовсім не плакала. (Ретельно витирає очі головною хусткою.)

Відчиняються двері, входить Шахрабану-ханум.

Шахрабану-ханум. Навіщо ти штовхнула дівчинку? Збила її з ніг!
Шарафаніса-ханум. Хай би крізь землю провалилася! Ні хвилини не всидить спокійно. Від самого ранку не дала мені розчесати й двох клаптиків вовни. Весь час пустує: то вовну вихопить із рук, то хустку зірве з голови. Мені набридло, то я й штовхнула її легенько. А вона побігла до тебе з ревом. Можна подумати, що забилася до крові.
Шарафаніса-ханум. Їй-Богу, мамо, неправду вона каже. І зовсім вона не розчісувала вовну, а весь час плакала. Я кажу: не плач, а вона як штовхне мене, то я впала і забилася.
Шахрабану-ханум. Чому ж ти плачеш, Шарафнісо? Що в тебе за горе, аби плакати? Слава Аллаху, твій батько живий, мати жива. Наречений – красень. Їси ти вдосталь, нарядів вистачає. За чим же ти плачеш?
Шарафаніса-ханум. Та не плакала я, мамо; їй-Богу, не плакала! (Щипає Гюльчохру.) Хай тобі грець! Коли це я плакала?

Гюльчохра скрикує від болю.

Їй же Богу, не плакала я, мамо. Слава Аллаху, батько мій живий, мати жива. Навіщо ж мені плакати?
Шахрабану-ханум (сміючись). А чому про жениха не говориш? Адже й нареченого ти маєш?
Шарафаніса-ханум. Який ще наречений?
Шахрабану-ханум. Як це – який наречений? А твій двоюрідний братик Шахбаз-бек чий жених? Батько твій, дасть Біг, тижнів за три таке весілля вам справить, що чутка про нього піде усім Карабахом. Позавчора він написав листа своєму другові Курбан-беку в Зардаб, аби той домовився з шемахинськими музикантами й прислав їх на весілля.
Шарафніса-ханум (затиснувши великим і вказівним пальцями нижню губу, відтягує її вниз, підводить голову). Ох, про що ти говориш, мамо? Шахбаз-бек від’їжджає днів за десять. А до чийого весілля готується батько, я не знаю.
Шахрабану-ханум (з подивом). Шахбаз-бек від’їжджає? Куди? З ким? Ради Аллаха, не вигадуй байок! Так, бачу, ти направду плакала. Виявляється, дійсно мало розуму в дівиць, а багато сліз. Ну, говори, хто тобі сказав, що Шахбаз-бек від’їжджає?
Шарафніса-ханум (опускає голову). Він сам.
Шахрабану-ханум. І куди?
Шарафніса-ханум. Не знаю, чи то до Франції, чи то до Парижа... Хай їм грець, і вимовити не можу.
Шахрабану-ханум. Добре, а з ким він їде до Парижа?
Шарафніса-ханум. З нашим гостем, мусьє Жорданом.
Шахрабану-ханум. З цим нашим франком, що всілякі трави збирає? Навіщо він їде? Які в нього справи у Франці? В нього що, собака, чи що, заблукала в Парижі?
Шарафніса-ханум. Нічого не знаю. Шахбаз – молодий, недосвічений. Мусьє Жордан утовкмачив йому, ніби дівчата й жінки в Парижі з’являються у товаристві з відкритими обличчями. І ще багато чого наговорив йому. А той збожеволів і все твердить, що обов’язково мусить поїхати й подивитися Париж. Спочатку, говорить, попрошу дозволу в дядька, а якщо не пустить, то вночі на коні переправлюся через Аракс, віднайду там мусьє Жордана, поїду з ним до Парижа, подивлюся там усе й погуляю.
Шахрабану-ханум (відкладає убік панчоху, яку в’язала і звертається до молодшої дочки). Гюльчохро, піди-но поклич сюди Шахбаза з того дому. Побачимо, що воно за новини.

Гюльчохра вибігає.

Казала ж я: Гатамхан-аго, послухай, швидше це весілля справ. Боюсь я за Шахбаза. В нього щодень тисяча нових фантазій. Не послухався мене, тягнув, тягнув, і от що вийшло.

Двері відчиняються, і входить Шахбаз-бек.

Шахбаз-бек. Що сталося, тітонько? Ти мене кликала?
Шахрабану-ханум (насупившись). Шахбазе, я чула, що ти їдеш до Франки, в Париж. Що це значить?
Шахбаз-бек (усміхаючись). А що поганого, коли я поїду, тітонько? З’їжджу й повернуся. Та ще привезу Шарафнісі в дарунок шапочку, як у французьких дівчат.
Шарафніса-ханум. Мені не треба шапочок, як у франкських дівчат: купи ці шапочки в Парижі й надівай їх своїм дівчатам, якщо ти через них легше за вітер летиш із Карабаху.
Шахрабану-ханум. Її правда, надівай ці шапочки на франкських дівчат. Шарафнісі вони не потрібні. Скажи-но мені, ти сам собі господар чи є старший, котрий заступає тобі батька?
Шахбаз-бек. Звичайно є! Я не поїду, не отримавши дозволу в дядька. Мусьє Жордан сам проситиме його згоди.
Шахрабану-ханум (сердито). Гаразд, іди. Ти зовсім одбіг рук і переходиш усі межі. Зараз я покличу Гатамхан-агу і спитаю його, хто такий мусьє Жордан, що підбиває його племінника поїхати до Парижа. Клянусь Аллахом, я зіграю з ним такий жарт, що він забуде, якою дорогою з’явився, і Париж забуде. Дуже добре! Іди, а я поговорю з Гатамхан-агою, хай він пояснить мені, як це ти поїдеш у Париж, коли до твого весілля лишилося двадцять днів?
Шахбаз-бек. До мого весілля двадцять днів? Ні, я ще надто молодий і не одружуся так скоро. Ні, я не згоджуся на весілля, хіба що тільки силоміць мене одружать...
Шахрабану-ханум (кричить). Так, саме силоміць. Звичайно, твоє весілля треба було зіграти ще два роки тому, та тільки Шарафніса була ще замалою. Молодих людей твого ґатунку парубоцьке життя псує, штовхає на злодійство і розбій.
Шахбаз-бек. На злодійство і розбій штовхають голод, нужда. А в мене, слава Богу, всього вдосталь.
Шахрабану-ханум (глузливо). Цікаво знати, які то жебраки розбійничають і грабують на великій дорозі? Не вигадуй, заради Аллаха... Ти дорешти збився з пуття... Іди й займися своїм ділом.

Шахбаз-бек виходить з опущеною головою.

Начебто померли Гатамхан-ага і Шахрабану-ханум! Невже якийсь франк зіб’є Шахбаза з пантелику й повезе до Парижа? Послухай, Шарафнісо, я вже забула, повтори-но, якими обіцянками цей збирач трав спокушав Шахбаза, щоби повезти його до Парижа?
Шарафніса-ханум. Він говорив, що у Парижі всі вродливі дівчата і молоді жінки з’являються у товаристві з відкритими обличчями.
Шахрабану-ханум. А що говорив ще?
Шарафніса-ханум. Що там дівчата і молоді жінки бувають разом із чоловіками, розмовляють із ними, танцюють.
Шахрабану-ханум (з досадою). А що ще? Це все те саме.
Шарафніса-ханум. Та багато чого він розповідав. Але все решта мені вилетіло з голови, запам’яталося тільки це. Звідкіль мені знати?
Шахрабану-ханум (роздратовано). Великий Аллах! Як мені сказати Гатамхан-азі, що його племінник Шахбаз-бек, сидячи в Карабаху, спалахнув ніжними почуттями до паризьких дівчат і вирішив їхати туди разом із мусьє Жорданом, а його шістнадцятирічна дочка Шарафніса гарма-дарма проливає потоки сліз і вдягається в жалобу, ревнуючи, бачиш, Шахбаза до молоденьких парижанок.
Шарафніса-ханум (підскакує). Боже мій, чому мене не засипле земля?! Що вона говорить? Землі під ногами не чую, ліпше піти! (Швидко виходить із кімнати.)
Шахрабану-ханум (Гюльчохрі). Гюльчохро, батько твій розмовляє у дворі з пастухами. Піди скажи йому, аби негайно йшов сюди... Є важлива справа.

Гюльчохра вибігає.

(Одна.) Які ж, виявляється, невдячні люди ці франки. Жодного добра не пам’ятають. А я, дурна, подавала кожного Божого дня мусьє Жорданові на сніданок вершки й масло, на обід – плов і печеню, аби він, повернувшись на батьківщину, не сказав, що жінки карабахських кочовищ неввічливі, не вміють прийняти й ушанувати гостя. Роби після цього добро людям! Усі мої труди пішли прахом!

Відчиняються двері.

Гатамхан-ага (входячи). Що сталося, жінко? Чому ти мене так спішно покликала?
Шахрабану-ханум (насупившись). Що ще могло статися?.. Поміркуй сам: кажуть, що цей збирач трав, твій гість, якого ти поїв і годував, збив з пантелику твого племінника і хоче повезти його з собою до Парижа.
Гатамхан-ага. Як? Мусьє Жордан хоче повезти Шахбаза до Парижа? Хто це сказав?
Шахрабану-ханум. Я сказала. Та й сам Шахбаз говорив Шарафнісі.
Гатамхан-ага (удавано сміючись). Ха-ха-ха! Шахбаз знає, що у твоєї дочки чутливе серце, от він і пожартував. А Шарафніса засумувала. Ха-ха-ха! У матері з дочкою розуму ні на шеляг. Кожна дрібничка виводить вас із себе.
Шахрабану-ханум (кричить). Для тебе це дрібничка! Він хлопець недосвічений, може, цей франк різними оповідками затуманив йму голову. Ти – чоловік. Нічого з тобою не зробиться, якщо покличеш їх обох і спитаєш, що це значить і що то за розмови.
Гатамхан-ага. Добре, жінко, тільки не кричи, ради Аллаха. Зараз я покличу їх і при тобі ж розпитаю. Тільки ти не гарячкуй.

Завіса



ДІЯ ДРУГА


Відбувається того ж дня у першій кімнаті. Вся підлога кімнати заслана килимами, в одному кутку складено мішки з борошном, у другому – бурдюки з маслом, тюки з вовною. Гатамхан-ага сидить у глибині кімнати на килимі, праворуч від нього сидить його дружина Шахрабану-ханум у білій головній хустці, яка вкриває нижню частину обличчя. Навпроти Гатамхан-аги сидить, поклавши долоню на руків’я кинджала, Шахбаз-бек і з нетерпінням чекає, що скаже його дядько. Ліворуч від нього на вкритому килимом тюку вовни сидить, закинувши ногу на ногу, мусьє Жордан у європейському костюмі, з непокритою головою, і курить сигару. Старша дочка Гатамхан-аги Шарафніса-ханум заздалегідь потайки пробралася за килимову завісу, за якою складено тюки з вовною, і підслуховує. Гатмахан-ага звертається до мусьє Жордана.

Гатамхан-ага. Пане вчений, до мене дійшли чутки, що ти хочеш повезти нашого Шахбаза у Франкистан, чи правда це?
Мусьє Жордан. Так, Гатамхан-аго. Я хотів про це поговорити з вами. Жаль, якщо такий здібний і освічений молодий чоловік, як Шахбаз-бек, не знатиме французької мови. Я обіцяю повезти його до Парижа, навчити французької мови й відправити назад. Йому дуже хочеться знати французьку мову, і він швидко її засвоїть. Навіть тепер, спілкуючись зі мною, він уже вивчив кілька фраз.
Гатамхан-ага (звертається до Шахбаз-бека). Правда, Шахбазе, що ти хочеш поїхати до Парижа?
Шахбаз-бек. Так, дядечку, якщо на те буде ваша згода, я поїду з мусьє Жорданом, а тоді вже сам повернуся назад.
Гатамхан-ага. Але для чого це, сину мій?
Шахбаз-бек. Щоби вивчити французьку мову, дядьку.
Гатамхан-ага. Навіщо тобі французька мова, милий? Тобі потрібні арабська, перська, азербайджанська і російська мови, а їх ти вже вивчив у школах, про які подбав уряд.
Шахбаз-бек. Французька мова мені дуже потрібна, дядьку. Минулого року, коли ви посилали мене до Тифліса отримати дозвіл на прориття каналу, син Аллахверді-бека, Тарверді-бек, який вивчив у Варшаві французьку мову, мав більшу повагу, ніж я, хоча, крім французької та азербайджанської, жодної іншої мови не знав.
Гатамхан-ага. Сину мій, ти ще дитина і не розумієш, що усе це дрібниці. Людині потрібен розум, а якщо знатимеш ще одну мову, від цього розуму не додасться. Якою б мовою не говорила людина, вона перш за все повинна вміти міркувати, правильно уявляти собі порядки й звичаї свого часу, тоді вона вміло вестиме свої справи.
Шахбаз-бек. До людей нашого часу також відносяться мешканці Парижа. Значить, дядьку, їхні звичаї та порядки теж необхідно знати.
Гатамхан-ага. Ну що ж – знай і їхні звичаї та порядки, якщо тобі так хочеться.
Шахбаз-бек. Як же я можу пізнати їхні порядки та звичаї, коли не поїду в Париж?
Гатамхан-ага. Дуже просто; так само, як їх знаю я, зустрічаючись тільки з мусьє Жорданом і слухаючи тільки його мови. Хоча, крім Карабаху, я ніде й не був.
Шахбаз-бек. Не розумію, дядьку, яким чином ви склали собі уявлення про звичаї та порядки парижан?
Гатамхан-ага. Зараз я поясню тобі, сину мій. Мені цілком зрозуміло, сину мій, що які б не були наші звичаї та порядки, в парижан усе навпаки. Наприклад, ми фарбуємо руки хною, а французи – ні; ми голимо голови, а вони відпускають волосся; ми сидимо вдома у шапках, а вони з непокритою головою; ми носимо черевики, а вони ботинки; ми їмо рукою – вони ложкою; ми приймаємо підношення відкрито – вони приймають їх потайки; ми усьому віримо, а вони нічому не вірять; наші жінки носять короткі сукні, а їхні жінки – довгі; у нас прийнято мати багато дружин, а в Парижі – багато чоловіків...
Шахбаз-бек. От цього я не зрозумів, дядечку.
Гатамхан-ага. Чому ж не зрозумів, сину мій?
Мусьє Жордан. Мати багато дружин означає, що один чоловік не вдовольняється одною дружиною, а мати багато чоловіків означає, що одна жінка не вдовольняється одним чоловіком. Перший звичай існує в нас, другий – у парижан, якщо судити по тих книжках, зміст яких цілу зиму докладно розповідав нам мусьє Жордан. От за таким зразком суди про все інше і відмовся од марної думки їхати в Париж.
Мусьє Жордан (глузливо). Ха-ха-ха! Гатамхан-аго, я дивуюсь, як ви, літня людина, така розумна і розсудлива, така досвічена у житейських справах, досі не стали членом якого-небудь державного органу. Я не можу заперечити вашим судженням, а лише хотів би, з вашого дозволу, сказати кілька слів.
Гатамхан-ага. Будь ласка, пане вчений! Нам приємне кожне ваше слово.
Мусьє Жордан. Гатамхан-аго, я хотів узяти Шахбаз-бека до Парижа, щоб, по-перше, особисто зайнятися його вихованням, навчити його французькій мові та, за змогою, наукам, а по-друге, представити його королю і, як вдячність за вашу гостинність і ваші турботи, виклопотати йому в короля яку-небудь винагороду, а тоді вже відправити на батьківщину. Адже як учений і член Академії наук, що перебуває під особистим покровительством короля, я маю прихильність і довіру його величності. Але, як з’ясувалося з ваших слів, ви відкидаєте користь мандрівок. Тому я вважаю за необхідне вам довести на прикладах усю їхню користь. Якби, приміром, я не приїхав до Карабаху (дістає з кишені записну книжку, розкриває її та бере кілька трав, акуратно складених у неї), якби я не приїхав до Карабаху, хто би знав, що на карабахських гірських луках ростуть ці трави? Досі наші вчені й природознавці панове Лінней, Турнефор і Бертрам вважали, що ці трави ростуть лише в Альпах, в Америці, в Африці та в горах Швейцарії, але тепер, з’їздивши на Кавказ, я доведу Паризькій Академії наук, що усі перелічені вчені, безумовно, помилялися і що ці рослини також широко розповсюджені у горах Карабаху. Окресливши значення цих трав і вивчивши на дослідах їхню природу, я видам нову працю, дороговказ для лікарів, і прославлю ці трави на цілий світ. Ось, наприклад, ця травинка, яку ви бачите (показує), зветься латиною «аккантус» і, за моїми дослідами, вельми допомагає при шлункових болях. Пан Лінней відносить її до третього класу, пан Турнефор – до четвертого, а я поміщу її у другий клас. Ось ця травинка зветься латиною «церастінум-альпінум» і вельми допомагає при лікуванні очних хвороб. Пан Лінней відносить цю травинку до сьомого класу, пан Турнефор – до шостого, а я поміщу її у десятий клас. Ця травинка латиною зветься «каммеліна-африкана» і є добрим засобом від зубного болю. Пан Лінней поміщає її у п’ятому класі, пан Турнефор – у третьому, а я віднесу її до восьмого класу. Ця травинка, латиною звана «комбретум», донині була зовсім невідома у Європі та вважалася американською рослиною. Тепер я нескінченно радий, що віднайшов її у Карабахських горах: вона дуже корисна при застудах. За паном Ліннеєм вона перебуває у шостому, за Турнефором – у п’ятому, а я поміщу її у четвертий клас. Таким чином, я опишу властивості й характер усіх знайдених мною трав і рослин, і про них дізнається весь світ. Тоді слава моя у цій царині затьмарить славу Георга Кліффорда, покровителя пана Ліннея, а заслуги мої перед наукою затьмарять заслуги германського вченого товариства, яке відкрило хворобу картоплі й тим учинило своїй вітчизні велику послугу.
Гатамхан-ага. Я рішуче нічого не зрозумів з того, що ви сказали, пане вчений. Хто такий Кліффорд, хто – Лінней і хто – Турнеф? Навіщо вони обтяжували себе, встановлюючи якісь класи для рослин? І що таке герман, і хто такий картоп, і від чого він захворів, і що він за важлива персона, що його вітчизна зацікавлена у його здоров’ї та тривалому житті?

Настає коротке мовчання, мусьє Жордан сміється.

Можливо, й нашого Шахбаза ви для того хочете забрати, аби навчити його подібним загадкам?

Мусьє Жордан. Вибачте, Гатамхан-аго! Ваша правда. Лише тепер я зрозумів, які приклади слід було вам наводити. Згадайте, приміром, про того щасливця, – я забув його ім’я, – котрий приїжджав до вас місяць тому на карабахському огирчику Альєтмазі й гостював у вас; яким чином він би нажив багатство, якби не приїхав до Карабаху?
Гатамхан-ага. Усе це цілком зрозуміло, пане вчений. Правильно зволите говорити: якби він не приїхав до Карабаху, то ніколи б не розбагатів.
Шахбаз-бек. Милий дядечку, якщо бажаєте мені щастя, дозвольте мені поїхати з мусьє Жорданом. Такої сприятливої нагоди більше ніколи не випаде. Адже ви обидва визнали користь мандрівок.
Гатамхан-ага. Пане вчений, за скільки часу Шахбаз зуміє з’їздити до Парижа і повернутися?
Мусьє Жордан. Ця поїздка потребуватиме року, не більше. Якщо він залишиться там менше року, то не отримає тієї користі, заради якої він їде, адже головна його мета – вивчити французьку мову.
Гатамхан-ага (дружині). Що робити, жінко, хай їде. Повернеш шапку, і рік мине. Він молодий, хочеться йому, хай поїде, подивиться Париж. І пан учений – людина хороша, при ньому Шахбаз може багато чому навчитися, побачити добре і погане. Отримає нагороду в короля. І наприкінці року знову буде в Карабаху. За цей час і ми підготуємося до весілля та справимо його, як тільки Шахбаз повернеться.
Шахрабану-ханум (підскакує, голосно). Що це ти говориш? Про що ти думаєш, чоловіче? Я не бажаю, ні аби він їхав до Парижа, ні аби здобував освіту, ні аби король робив йому дарунки. Усе це – лише привід. Шахбаз хоче поїхати до Парижа тільки для того, аби весело проводити час, базікати і пересміхатися з дівчатами й молодими жінками, які з’являються у товаристві з відкритими обличчями. Ото і все.
Гатамхан-ага (з досадою). Годі, жінко! Не кричи, ради Аллаха! Ну, що мені робити? Якщо можеш, не відпускай його. Якщо можна зупинити птаха на льоту, то можна і Шахбаза втримати силоміць. Не дозволиш – стрибне на коня і перелетить на той берег Аракса. Де мені тоді шукати його? Хіба ти не знаєш, який він упертий?
Шахрабану-ханум (кричить ще голосніше). Я впертіша за нього! Не дозволю йому їхати! Якщо я пущу Шахбаза в Париж, то хай моя хустка дістанеться гулящим дівкам! (Простягає руку до головної хустки.)
Шахбаз-бек (спокійно усміхаючись). Великий Аллах! Не знаю, яку охорону збирається виставити тітонька, щоб утримати мене під арештом.
Шахрабану-ханум (кричить). Дізнаєшся! Ти чини, як хочеш. А я робитиму свою справу. (Виходить.)
Гатамхан-ага. Біда з жінками.

Мусьє Жордан подивований, Шахбаз-бек обурено мовчить.

Завіса


ДІЯ ТРЕТЯ

Відбувається там само. У кімнаті сидить Шахрабану-ханум, віддалік од неї Шарафніса-ханум, розчісує вовну. Раптом двері відчиняються, і входить Ханпері, годувальниця Шарафніси-ханум.

Ханпері. Салам-алейкум!
Шахрабану-ханум. Алейкум-салам, Ханпері! Ти знаєш, чим скінчилося діло?

Шарафніса-ханум прислухається.

Діло скінчилося тим, що Шахбаз їде в Париж. От я й покликала тебе, допоможи нам, коли ти маєш які-небудь засоби. Адже ти знаєш, що Гатамхан-ага м’який, наче тісто. Почав він добре, але потім раптом розм’як, піддався пусто-порожнім розмовам мусьє Жордана і Шахбаза. Та я швидше помру, ніж відпущу Шахбаза до Парижа. Правду кажучи, я не можу бачити сліз Шарафніси. Чи потерпить Аллах, аби Шахбаз у Парижі отримував задоволення, а моя п’ятнадцятирічна дівчинка, в якої щічки, мовби ружі, зітхала, кров’ю кашляла, блякла і танула з горя?
Ханпері. Ханум, я вже говорила тобі, що є один єдиний засіб. Навіщо тобі покладатися на Гатамхан-агу або на кого-небудь іншого? Пошли до сусіднього поселення Агджабеди за дервішем Масталішахом, що приїхав з Ірану; він усе влаштує так, як душі твоїй завгодно. Він так відмінно чаклує, що, якби забажав, навіть мене з моїм старим миттєво розлучив би.
Шахрабану-ханум. Ханпері, я теж чула про його чаклунство. Та все ж ніяк не зважуся. Чи ти не знаєш, що він такого зробив? Розкажи, можливо, я в нього повірю. Адже справа наша дуже складна.
Ханпері. Ханум, чи не він розлучив агджабединського старшину Керіма з дружиною Селімназ і звів її з коханцем? Чи не він улаштував шлюб дочки старого Сафаралі з Муганлів з її коханим? Чи не він силою свого чаклунства убив батька, який не згоджувався видати її заміж? Чи не він передчасно повернув чоловіка Шахсенем (дочки Кербалай-Ганбара з Джавадлів), який поїхав на рік, – аби він не одружився з іншою? Ніщо не може врятуватися від його чаклунства!
Шахрабану-ханум. Мила моя Ханпері, негайно пошли сина Алімардана, щоби він привіз Масталішаха з Агджабедів. Нехай скаже, що ханум його кличе, і пообіцяє йому все, чого він тільки забажає. Одне слово, до вечора, коли загоряться вогні, Масталішах мусить бути в нашому домі.
Ханпері. Слухаюсь, ханум, зараз пошлю. Та тільки ні Гатамхан-ага, ні Шахбаз-бек не повинні знати, що прийде Масталішах. Не дай Боже, побачить його тут Шахбаз-бек, то й чаклуна вб’є, і мене живою не лишить.
Шахрабану-ханум. Ну звичайно! Я негайно вийду і відправлю Гатамхан-агу з Шахбаз-беком подивитись, як там табун, а коли повернуться, вкладу їх спати в кімнаті Шарафніси, бо вночі, скажу, мені треба підігріти тут воду, аби вимити Шарафнісі голову і викупати її. Іди й пошли сина за дервішем.

Обидві виходять. Шарафніса-ханум, залишившись одна, встає.

Шарафніса-ханум. Дякую тобі, Боже, за милість. Трохи серце заспокоїлося. Хай згине країна, в котрій немає чаклунів і чародіїв. Якби не було дервіша, про якого говорила моя годувальниця, мусьє Жордан неодмінно повіз би Шахбаза і вдягнув би мене в жалобу.

Двері відчиняються, і входить Шахбаз-бек.

Шахбаз-бек. Ти знаєш, мила Шарафнісо, яку бурю влаштувала сьогодні тітонька? При мусьє Жордані криком кричала на дядечка і мені погрожувала.
Шарафніса-ханум. Ти не бачиш, що сам робиш, а бачиш тільки, як тітонька кричить.
Шахбаз-бек. Що ж такого я зробив, мила Шарафнісо?
Шарафніса-ханум (біжить до килимового станка, дістає звідти кілька складених аркушів і розриває їх). Шахбазе, хто приніс ці картинки? Чи не ти приніс їх мені та ще сказав, що це картки молодих парижанок, поглянь, мовляв, які вродливі дівчата у Парижі; ці дівчата і жінки з відкритими обличчями бувають у товаристві разом із молодими людьми. Я ще посоромилася показати ці картинки твоїй тітоньці.
Шахбаз-бек. Ох, Шарафнісо, ти міркуєш, як дитина. Ці картинки були у книжці мусьє Жордана. Він якось перегортав її, побачив їх і віддав мені. Віднеси, каже, їх своїй нареченій, покажи їй. Цього року, каже, паризькі дівчата і жінки надівають такі сукні, торік вони носили другі, а наступного року носитимуть зовсім інше. Щороку в Парижі змінюється фасон суконь. Їх я і приніс тобі. Що ж у цьому поганого?
Шарафніса-ханум. Погано те, що ти заради цих дівчат готовий на крилах полетіти до Парижа.
Шахбаз-бек. Що ти говориш, Шарафнісо! Я не проміняю всіх паризьких дівчат на одну твою волосину. В мене така вродливиця наречена, що я навіть на райських гурій не схочу дивитись. Дня не можу прожити без тебе.
Шарафніса-ханум. Облиш, ради Аллаха! Нíчого мене обманювати! Якби ти справді не міг дня без мене прожити, не прагнув би так поїхати в Париж. Ти зовсім не кохаєш мене!
Шахбаз-бек (кидається до неї, обіймає і цілує). Невже ти настільки сумніваєшся в мені, Шарафнісо? Ніж так говорити, ліпше б ти протнула мені серце стрілою. Ти б розпитала, довідалася, для чого я їду в Париж.
Шарафніса-ханум (з плачем виривається з обійм Шахбаз-бека). Навіщо мені розпитувати? Я добре знаю, що ти їдеш ось для кого! (Зціпивши зуби, розлючено жмакає картинки й кидає собі під ноги.)
Шахбаз-бек. Клянусь Аллахом, ні, не для них! Нічого ти не знаєш. Усі мої ровесники здобули освіту, посідають добре службове становище, їм виказують шану, їх поважають, вони щасливі. А я не маю ні шани, ні поваги, бо застряг у цій дірці.
Шарафніса-ханум. По-перше, це все невірно. Хто з наших юнаків досяг успіху освітою і працею? Усі ці щасливці досягли успіху зовсім іншим шляхом. А по-друге, якщо ти хочеш служити, їдь до Тифліса, поступи там на службу, а потім, якщо схочеш, їдь до інших міст, недалеко, аби руку можна було простягнути й голос подати. Ніхто з наших до Парижа не їде, та й з Парижа в нас ніхто не буває.
Шахбаз-бек. Твоя правда, але в кожній справі людина повинна мати підтримку. В Тифлісі та в інших містах ніхто не знає мене. Хто там мене підтримає, допоможе влаштуватися на службу, навіє повагу до мене? А цей француз – дуже хороша людина і любить мене, знайомий з нашою сім’єю. І я стану відомий вже тому, що поїду в Париж, навчуся французької мови й буду представлений королю. Коли ж я повернуся, для мене всюди знайдеться місце.
Шарафніса-ханум. Усе це твої вигадки – просто ти хочеш надурити мене. Як це може бути, щоб такий розумний і здібний молодий чоловік, як ти, не міг знайти собі службу в Тифлісі?
Шахбаз-бек. Після повернення з Парижа я поїду в Тифліс і буду там служити.
Шарафніса-ханум (ногою відштовхує картинки). Хіба такий, як ти, молодий чоловік убережеться в Парижі від цих розпусниць і поводитиметься по-людськи після повернення?.. Ти ніколи не поїдеш до Парижа! Не хвалися заздалегідь!

У цю хвилину за сценою Гатамхан-ага гучно кличе Шахбаза. Той швидко виходить із кімнати.

Завіса




ДІЯ ЧЕТВЕРТА


Відбувається у кімнаті Гатамхан-аги. Сидять Шахрабану-ханум, Шарафніса-ханум та її годувальниця Ханпері. Минуло дві години після заходу сонця. Шахрабану-ханум підводить голову і звертається до Ханпері.

Шахрабану-ханум (нетерпляче). Що ж воно, Ханпері? Дервіша все немає?
Ханпері. Не турбуйся, ханум. Зараз буде.

Двері відчиняються, і входить знаменитий чаклун Масталішах, насуплений та суворий.

Масталішах. Салам-алейкум!
Шахрабану-ханум (підводячи голову). Алейкум-салам, дідусю дервіше! Ласкаво просимо! Заходь, сідай!
Масталішах (сідає). Що накажете, ханум? Усією душею готовий я виконати будь-яке ваше розпорядження.
Шахрабану-ханум. Я потурбувала тебе у легкій і невеликій справі, дідусю дервіше. Наш Шахбаз зовсім одбився від рук. У нас гостює один франк, з яким він вирішив поїхати до Парижа й залишити наречену, мою дочку-вродливицю – ось вона сидить тут у сльозах і горі. А через двадцять днів повинно відбутися їхнє весілля. Скільки Гатамхан-агу не вмовляли, не просили його, він навіть не хоче слухати. Треба зробити що-небудь таке, аби наш Шахбаз не міг поїхати до Парижа. Нехай мусьє Жордан зоставить його в спокої, не везе з собою.
Масталішах. Ханум, це зовсім не так легко і просто. Навпаки, це дуже важка справа. Сила моїх чарів повинна впасти на Париж або на мусьє Жордана.
Шахрабану-ханум. Я не зрозуміла, дідусю дервіше. Чому це сила твоїх чарів повинна впасти або на Париж, або на мусьє Журдана?
Масталішах. А як же інакше? Щоб подіяти на Шахбаз-бека, я муситиму вселити в нього одного з моїх джинів, і джин виб’є з його голови бажання поїхати до Парижа. Та вельми може бути, що Шахбаз-бек злякається джина, це відобразиться на його розумі, він може захворіти або стати калікою, бо ще надто молодий.
Шахрабану-ханум. Що ти, дідусю дервіше, ради Аллаха, не кажи таких речей! Усе це для того й робимо, аби Шахбаз-бек ні на один день не відлучався і завжди був у нас на очах. Як же ми можемо згодитися, щоб у нього вселився джин?
Масталішах. Тоді мені доведеться наказати дівам та іфритам зруйнувати Париж, перевернути його догори дригом, аби Шахбаз-бек відмовився од свого бажання туди їхати. Чи повеліти зірці Мерріх обезголовити мусьє Жордана, щоб нікому було везти Шахбаз-бека до Парижа. Інших способів допомогти вам немає.
Шахрабану-ханум Як же це можливо, дідусю дервіше? Чи можна зробити таке?
Масталішах. Ох, ханум, це моє діло. Як ви можете сумніватися? Хіба ви не чули, що я наказав кільком бісам постійно сіяти ворожнечу й чвари між моллами сект усулі й шейхи у фортеці Шуші, ніколи не залишати їх у спокої, бо ці молли з кафедри мечеті відкрито закликали народ не вірити чаклунам і чародіям. Чи не я переселив небаченого інтригана й наклепника, диявола Кейледжана, у тіло Ага-Велі-огли й пустив його в Сальян, мешканці котрого так його бояться, що ні вдень, ні вночі не можуть спокійно жити і спати у своїх домах. І це ще я недостатньо помстився сальянцям, адже вони минулого року не допустили мене в Сальян, прогнали, заявивши, що їхнє місто – обитель благочестивих, а я, дервіш і чаклун, не смію ступити туди ногою. Про які ще діла вам повідати? Одинадцять років тому я прибув на берег Аракса, щоби проїхати через Нахчеванську і Шарурську дільницю до Ерівані. Мешканці обох цих дільниць стали мені заважати: не пропустимо, мовляв, тебе не цю землю, ти не маєш пропуску, а закон забороняє пропускати на цей бік невідомих людей без відповідного дозволу. Самі вони, шахраї, знають переправи й постійно перевозять туди й назад контрабандистів без усіляких документів. Скільки я не просив, не благав – не послухали. Я пішов униз по річці, потім угору, – ніде не можна переправитися. Тут я вийшов з терпіння і наказав джинам та іфритам зрівняти з землею всі будинки Нахчеванської та Шарурської дільниці. Тоді пролунав такий удар, що тріснула і впала частина гори Арарат, поховавши село Акур. Нещасні безневинні вірмени, жителі цього села, загинули, постраждавши через своїх злих сусідів. А Мірав хіба не зруйнується, якщо я йому повелю: «Зруйнуйся!»? А хіба не зупиниться Аракс, якщо я накажу йому зупинитися?
Шахрабану-ханум (здивовано підносить руку до губ). Спаси, Аллаху, від такої біди.
Масталішах. Ніч минає, ханум. Не можна зволікати. Скажіть, коли збирається їхати мусьє Жордан?
Шахрабану-ханум. За десять днів.
Масталішах. Дуже добре! Зараз я на ваших очах, ханум, побудую «Париж» і тут же зруйную його. А дівам та іфритам накажу цієї ж самої хвилини зруйнувати справжній Париж і протягом десяти днів повідомити про це мусьє Жордана, щоб той відмовився од свого наміру повезти Шахбаз-бека. А то візьму великого півня, назву його мусьє Жорданом і тут же відрубаю йому голову. А планеті Мерріх накажу за десять днів точно так само відрубати голову справжньому мусьє Жорданові, аби врятувати Шахбаз-бека від нього. Скажіть-но, що вам завгодно: зруйнувати Париж або відрубати голову мусьє Жорданові?
Ханпері (радісно плескає в долоні). І те й друге, дідусю дервіше. Не станемо ж ми жаліти французів.
Шахрабану-ханум. Що ти, Ханпері! В тебе кам’яне серце, чи що? Що поганого зробили нам бідні парижани, і за що ми маємо повалити житла на їхні голови, погубити тисячі й тисячі людей?Усю біду накликав на нас цей збирач трав мусьє Жордан. (звертаючись до Масталішаха) Дідусю дервіше, зроби з ним усе, що вмієш. Відрубай тут голову півневі й накажи планеті Мерріх відрубати голову мусьє Жорданові, коли той уже переправиться через Аракс, аби Шахбаз лишився один і був змушений повернуися назад. Ліпше вмерти одному винному, ніж загинути тисячам безневинних людей.
Шарафніса-ханум.Не кажи так, мамо! Шкода мусьє Жордана. Він такий хороший. Усе літо він щодня присилав мені з Шахбазом букети квітів та всілякі рослини й говорив йому: «Віднеси своїй нареченій, хай помилується; скільки літ вона гуляє цими гірськими луками, чи бачила вона ці квіти й рослини?» Ще він подарував мені люстерко; на його звороті зображено дивовижні квіти, привезені з Нового Світу, які ростуть у паризькому диковинному саду. Він любить мене як рідну дочку. Я швидше вб’ю себе, ніж дозволю відрубати голову мусьє Жорданові. Нехай буде зруйновано Париж. Що нам до нього? Якби дівчата і жінки не розгулювали там з відкритими обличчями, то й Шахбаз ніколи б не надумав туди їхати. Нехай буде зруйновано Париж і загинуть його дівчата й жінки.
Шахрабану-ханум. Клянусь Аллахом, не знаю, на що згодитися. Та нічого робити. Шарафнісина правда. Шкода мусьє Жордана. Хороша він людина. Він винний лише у тому, що спокусив Шахбаза, вмовив його поїхати до Парижа. Ясно, що у Парижі багато порочних людей. І сама доля послала нам дервіша, який зруйнує це місто, перетворить його на руїни. (Звертаючись до Масталішаха.) Дідусю дервіше, накажи дівам та іфритам підняти й перекинути Париж.
Масталішах. Слухаюся, ханум. (Звертаючись до Ханпері.) Ханпері, вийди й скажи моєму учневі Гуламалі, аби зняв із коня мій хурджин та приніс сюди.

Ханпері швидко підводиться і виходить.

Ханум, де зараз перебувають Гатамхан-ага і Шахбаз-бек?
Шахрабану-ханум. Вони об’їжджали табун, а тепер повернулися і сплять в іншій кімнаті.
Масталішах. Ханум, про цю таємницю не повинні знати ні вони, ні будь-хто інший, ні тепер, ні після, інакше чари не матимуть жодної дії.
Шахрабану-ханум. Щодо цього будь спокійний, дідусю дервіше.

У цей час двері відчиняються, і входять Гуламалі з хурджином у руках та Ханпері.

Гуламалі. Салам-алейкум!
Масталішах. Алейкум-салам! Поклади хурджин, розв’яжи його і дістань дощечки з картинками.
Гуламалі (говорить перською, аби жінки не зрозуміли його). Що ти збираєшся робити?
Масталішах. Я складу з дощечок «місто Париж», а потім накажу дівам та іфритам миттєво перевернути справжній Париж догори дригом, точно так само, як на очах цієї пані (поглядом вказує на Шахрабану-ханум) я зруйную цю подобу.
Гуламалі (усміхнувшись). Заради чого це?
Масталішах. Заради сотні новеньких золотих, які я отримаю від цієї пані за свої труди.
Гуламалі (усміхнувшись). Але звідки в цієї пані ворожнеча до французької столиці та її населення?
Масталішах. Довга історія, зараз нема коли розповідати. Діставай дощечки з хурджина!
Гуламалі. Зараз! Та я ніяк не можу повірити, щоб ця важка затія вдалася. Не розумію, ти жартуєш, чи що? Як можна миттєво зруйнувати Париж?..
Масталішах. Чого ж ти не розумієш? Зараз ця поважна пані відлічить мені за таке діло сто новеньких золотих, а для дії мого чаклунства є десять днів строку. Жодна людина не знає і не знатиме про цю таємницю. Щойно отримавши золоті, я вирушу звідси; невже за десять днів я не встигну переправитися на інший берег Аракса? А тоді хай буде, що буде. Якщо за десять днів Париж буде зруйновано, то золоті залишаться при мені без усіляких розмов. Звідки нам знати: можливо, за цей час Париж дійсно буде зруйновано з якої-небудь причини? Хіба мало буває таких незвичайних збігів?
Гуламалі (виймаючи дощечки з хурджина, усміхається). Щось важко в це повірити. Вигадки якісь.
Масталішах. Добре, а щодо грошей? У це ти можеш повірити? Чи це також вигадки?
Гуламалі. Е, ні, щодо цього не може бути сумнівів.
Масталішах. Ну й добре. Не обтяжуй мене марними питаннями. Іди до коней. За годину я скінчу тут свою справу і вийду до тебе. Сядемо на коней і поїдемо.

Гуламалі виходить.

Тітонько Ханпері! Зачини-но двері, щоб ніхто сюди не ввійшов.

Ханпері встає, зачиняє двері й сідає на своє місце.

(Про себе, перською) Навдивовижу наївні ці жінки. Не замислюючись і не розмірковуючи, вони вірять тому, що я, сидячи в Карабаху, можу за мить зруйнувати Париж, або що у призначений мною час Мерріх може знести голову мусьє Жорданові на тому березі Аракса.
Шахрабану-ханум. Що ти говориш, дідусю дервіше?
Масталішах. Читаю замовляння, ханум, аби наше діло увінчалося успіхом, посвячую дівів та іфритів у свої задуми. (Підіймає палас і креслить коло на підлозі.) Це кордони Парижа. (Він складає в колі з десяток великих і маленьких будиночків з дощечок.) А це паризькі будинки й споруди. (Звертається до Шахрабану-ханум.) Отже, ханум, ви наказуєте, щоб я знищив Париж, перетворив його на руїни?
Шахрабану-ханум. Що ж робити?.. Хай Аллах покарає винуватця. Разом із сухими гілками сгорають і сирі. Бідні парижани! Вони не зробили нам нічого поганого. Нехай цей гріх упаде на голови їхніх дівчат і жінок, які з відкритими обличчями сидять у товаристві чоловіків, базікають з ними, розбещують добрих людей, зводять їх з вірного шляху. Дідусю дервіше, берися до діла.
Масталішах. Ханум, будь ласка, нагороду дівам за їхні труди.
Шахрабану-ханум. Навіщо дівам нагорода, дідусю дервіше?
Масталішах. О ханум, хіба мої діви – іранські сербази, щоби служити даром, і хіба я – іранський візир Хаджі Мірза-Агасі, щоб нічого їм не платити, а тільки сварити й лякати?

Ми раби цього Алі-шаха,
Знаємо усі його секрети,
Не хочемо ні плати, ні їжі,
Служимо тільки для зближення з Богом.

Шахрабану-ханум. Дідусю дервіше, хіба Хаджі Мірза-Агасі не платив своїм сербазам? Він тільки їх сварив і лякав?
Масталішах. Ханум, їй-Богу, одного разу в Тегерані я на власні очі бачив, як Мірза-Агасі на площі Гармат роздивлявся гармату під назвою Смарагд. Раптом сімсот сербазів, оточивши його, стали вимагати свою платню. Хаджі Мірза-Агасі, нахилившись, зняв з ноги черевик і, лаючись, кинувся на них. Сербази миттєво розбіглися наче стая сполоханих куріпок. Не спіймавши жодного сербаза, він повернувся до гармати і, звертаючись до ханів зі своєї свити, сказав: «Панове, ви бачили? Не знаю, як я з такою боязливою армією захоплю Герат! Добре, що я ще не кинувся на них з мечем. Тоді я не знаю, де б вони зупинилися. Однак цього не можна пояснити лише боягузтвом сербазів. Їх налякала моя рустемівська сміливість, я напав на них несподівано і тому вони ганебно втекли. У сміливості полководця є безліч секретів».Не думайте, ханум, що я годую моїх дівів порожніми балачками. Навпаки, мені доводиться пригощати їх, ласкати й догоджати, поки не впадуть і не винищать їх шигабі-сакіби.
Шахрабану-ханум. Що ти говориш, дідусю дервіше? Невже потім шигабі-сакіби впадуть і винищать їх?
Масталішах (сміючись). А як ви гадали? Якщо діви та іфрити погублять стільки безневинного люду й ні за що ні про що зруйнують прекрасне місто, хіба ж на відплату за такий великий гріх їх не спостигне Божа кара?
Шахрабану-ханум. Добре, дідусю дервіше, але чому в такому разі вони не дорожать своїм життям і зважуються на таке діло?
Масталішах. По-перше, тому що я їм це наказую. А по-друге, тому що вони дурні й така їхня природа: вони втрачають спокій, якщо не чинять зла. Не будь дияволів, то не було б на світі жодного зла і ніхто б не спокушав нащадків Адама на погані діла.
Шахрабану-ханум. Твоя правда, дідусю дервіше. Скільки ж треба дати дівам у нагороду?
Масталішах. Я не хочу більше того, що ви обіцяли: сто золотих.
Шахрабану-ханум. Чи не багато буде, дідусю дервіше?
Масталішах. Помилуйте, ханум, ви змушуєте зруйнувати місто, яке вартує тисячі тисяч туманів, хіба буде багато, якщо ви заплатите за це сто золотих?
Шахрабану-ханум (звертаючись до дочки). Шарафнісо, принеси-но скриньку з грошима.

Шарафніса-ханум спритно підводиться, дістає з-під постелі скриньку з грошима і ставить її перед матір’ю.

(Відкриває скриньку і виймає з неї сто новеньких золотих.) Дивися, дочко, на весільні витрати зовсім не залишається грошей.
Шарафніса-ханум. Нічого, мамуню, продамо сотню-дві баранів, і знову будуть гроші.
Шахрабану-ханум. Ти вірно говориш, дитя моє. Ліпше втратити ніс і вуха, та зберегти голову. (Звертається до дервіша.) Отримай, дідусю дервіше.

Шарафніса-ханум передає гроші Масталішахові. Той бере їх і ховає за пазуху. Затим він швидко засукує рукава, дістає з хурджина якусь книжку і, перегортаючи її, роздивляється деякі розмальовані сторінки.

Масталішах (підвівши голову). Отже, виявляється, місто Париж перебуває під сузір’ям Скорпіона. Усе ясно: саме це сузір’я вічно посилає на Париж біди. (Піднімається, бере палицю і звертається до Шахрабану-ханум та її дочки.) Ханум, не лякайтеся! Зберіться з духом! (По цьому він поводить очима довкола, набуває грізного вигляду і читає замовляння.) Дегдегеха Фітее ді Тіббел-Кера-Керенді. Туббел-Куму-Кумуха, Біенді, Енді, Енда. (Дмухає ліворуч, потім праворуч і страшним голосом починає викликати дівів та іфритів по іменах, дає їм розпорядження.) Гей, Меліхо, Селіхо, гей, Беліхо! Підніміть Париж! Перекиньте додолу! Точно так, як зараз я знищу його подобу! (Відступає на крок, потім кидається до кола і ударом палиці розкидає дощечки, з яких були складені будиночки. Тоді на хвилину зупиняється і звертається до Шахрабану-ханум.) Поздоровляю, ханум, можете радіти. Париж зруйновано. Ви задоволені?
Шахрабану-ханум. Так, дідусю дервіше, дуже задоволена. Тільки б звістка про зруйнування Парижа якнайшвидше дійшла до мусьє Жордана – зайнявся б він собою, залишив би Шахбаза у спокої. Та я не уявляю собі, хто б міг так швидко доправити цю звістку сюди з Парижа.
Масталішах (гучно сміється). Ха-ха-ха! Якщо людина, перебуваючи тут, миттєво руйнує Париж, то невже вона не зможе за хвилину, за годину, за день, за десять днів доправити сюди звістку про це? Як ви гадаєте?
Шахрабану-ханум. Вірно, дідусю дервіше. Та як було б добре, якби ця звістка дійшла до мусьє Жордана зараз же, – ми б одразу позбулися його.

Раптом лунає сильний стук, хтось ломиться у зачинені двері, ледь не зірвавши їх з петель. З-за дверей – схвильований голос мусьє Жордана. Дервіш Масталішах квапливо збирає дощечки, пхає в хурджин, перекидує його через плече, шмигає до завіси, за якою складено тюки, й ховається там. Мусьє Жордан продовжує несамовито калатати у двері й кричить.

Мусьє Жордан. Гатамхан-аго! Шахбаз-беку! Відчиніть двері!

Шахрабану-ханум підводиться, перелякана, і нерішуче йде до дверей. Її дочка Шарафніса-ханум починає тремтіти. Ханпері вдаряє по колінах і тихо говорить.

Ханпері. Ох батечку! Ох матінко!

Шахрабану-ханум відчиняє двері.

Мусьє Жордан (задихаючись від хвилювання). Де Гатамхан-ага? Де Шахбаз-бек?
Шахрабану-ханум (перелякано). Вони обидва сплять у кімнаті Шарафніси. Сьогодні їздили перевіряти табун, дуже натомилися і з вечора лягли спати.
Мусьє Жордан (голосно, переривчасто). Ханум, негайно треба розбудити їх. Я мушу їхати, не можу зволікати ні хвилини. Париж! Тюїльрі! Шкода красивої столиці, прекрасного королівства! Францію спостигло велике нещастя! Dommage, Paris! Mon Dieu! [1]
Шахрабану-ханум. Що сталося, пане вчений?
Мусьє Жордан. Париж зруйнований! Тюїльрі у руїнах! Франція загинула! Dommage, Paris! Dommage, Tuileris! [2]
Шахрабану-ханум. Слава тобі, Аллаху! Тобто я хотіла сказати: спаси, Аллаху!
Мусьє Жордан. Прекрасне місто, прекрасне королівство за одну мить перетворені в руїни! Просто незбагненно! Що це таке? Що це за чаклунство? C’est affreux! Mon Dieu! Mon Dieu! [3]
Шахрабану-ханум. Яке чаклунство? Хіба Париж зруйнувало чаклунство, пане вчений? Що ви говорите?
Мусьє Жордан (схвильовано кричить). Звичайно, чаклунство! Приголомшливо! За одну мить Париж зруйнований!

Від цих слів Шарафнісу-ханум кидає в дрож. Вона не відриває очей од завіси, за якою сховався дервіш.

Ханпері. Ой батечку! Ох матінко!

У цей час вбігають в одній спідній білизні Гатамхан-ага і Шахбаз-бек розбуджені шумом і криками мусьє Жордана.

Мусьє Жордан (при їх виді). Ох, ви тут!.. Гатамхан-аго, Шахбаз-беку, ради Творця, якнайшвидше дайте мені коней. Я негайно повинен їхати, я не можу затримуватись. Прошу вас допомогти мені переправитися через Аракс.
Гатамхан-ага (вражений). Що сталося, пане вчений? Чому ви від’їжджаєте так поспішно?
Мусьє Жордан (кричить). Париж у руїнах, Тюїльрі зруйнований, французьке королівство загинуло, король утік! Ваш засідатель щойно доставив мені листа з Тебриза від англійського консула. Консул повідомляє про ці події та пише, що зараз вирушає до Лондона кур’єр із важливими паперами. Він мене чекатиме на березі Аракса. До дванадцятої години я повинен бути там. Якщо я спізнюся, кур’єр поїде, а один я не зможу швидко прибути до короля. Луї-Філіп утік в Англію! Mon Dieu! Mon Dieu! [4]
Гатамхан-ага (подивований). Пане вчений, хто зруйнував Париж? Хто перетворив його на руїни?
Мусьє Жордан (схвильовано). Чорти, дияволи, діви, іфрити, злодії! Кого ще назвати? Благаю вас, Гатамхан-аго, приготуйте коней! Більше не можна зволікати! Dommage Paris! Malheur! Mon dieu! C'est affreux![5]

Гатамхан-ага стоїть вражений. Шарафніса-ханум тремтить дедалі сильніше. Шахбаз-бек помічає її хвилювання та, здивований, підходить до неї й тихо питає, всміхаючись.

Шахбаз-бек. А ти чому тремтиш, спритнице? Чи не ти наказала зруйнувати Париж, аби я не зміг туди поїхати?
Шарафніса-ханум (уся тремтить і не відриває очей від завіси, за якою ховається дервіш. Тихо) Клянусь Аллахом, це не я! Клянусь Кораном, клянусь усім святим, я тут зовсім не при чому, я ні у чому не винна.
Шахбаз-бек (з усміхом). Поглянь тільки, як вона клянеться, як старається вигородити себе! Чому ти тремтиш? Такій королеві вродливиць, як ти, довзолено й Париж зруйнувати.
Шахрабану-ханум (звертаючись до мусьє Жордана). Пане вчений, ви повезете й нашого Шахбаза?

Почувши своє ім’я, Шахбаз-бек відходить од Шарафніси-ханум.

Мусьє Жордан. Що ви, ханум? Я не знаю, де голову прихилити, як же мені везти ще й Шахбаза? Благаю вас, Гатамхан-аго, швидше сідлайте коней і проводьте мене. До полудня неодмінно мушу бути на березі Аракса.
Гатамхан-ага. Ходімо, Шахбазе! Подивимося, що можна вдіяти. Яке нещастя.

Обидва виходять із кімнати. За ними слідує мусьє Жордан. Після їхнього виходу з-за завіси обережно виходить дервіш Масталішах із перекинутим через плече хурджином та, не звертаючи уваги на жінок у кімнаті, стрімко вибігає і зникає.

Шахрабану-ханум. Бачила, Ханпері, як усе повернулося?!
Ханпері. Хіба не говорила я тобі, ханум, що немає діла, з яким би не впорався цей дервіш? Я тільки боюся, як би від струсу, що зруйнував Париж, не потерпіли які-небудь інші міста. Адже дервіш казав, що від страшного удару по Нахчеванській і Шарурській дільницях відвалився цілий шматок од гори Арарат.
Шахрабану-ханум. Так. Після всього, що сталося, дивовижне лиш те, що чоловіки вічно твердять нам: не вірте у чаклунство. Але як можна не вірити, коли на власні очі бачиш подібне.
Ханпері. Як могли б ми на кожному кроці дурити чоловіків і робити усе, що нам заманеться, якби в них був розум?

Шарафніса-ханум стоїть, охоплена страхом і подивом.


Завіса


КІНЕЦЬ




Примітки


1. Це жахливо! Боже мій! Боже мій! (франц.)
2. Жаль Париж! Жаль Тюїльрі! (франц.)
3. Це жахливо! Боже мій! Боже мій! (франц.)
4. Жаль Париж! Боже мій! (франц.)
5. Жаль Париж! Нещастя! Боже мій! Це жахливо! (франц.)




Переклад Василя Білоцерківського

Коментарі:

Твір написано 1850 р. Це перша комедія Ахундова, поставлена на сцені. Таку постановку здійснив на початку 1852 р. один із домашніх любительських театрів Петербурга.

1. Мусьє Жордан – не вигаданий образ. Його прототипом був французький природознавець Алексіс Жордан, який у ті роки приїжджав у Закавказзя для наукових занять і, зокрема, для вивчення флори Карабаху, про що йдеться у п’єсі.
2. 1263 року. Автор вказує, що ця дата хіджри відповідає 1848 р. Тобто «зруйнування» Парижа чаклуном Масталішахом повинно було збігатися з Лютневою революцією у Франції.
3. ...панове Лінней, Турнефор і Бертрам... – знамениті природознавці й ботаніки.
4. Георг Кліффорд – англійський посланець у Голландії, котрий покровительствував Карлові Ліннею.
5. Гатамхан-аго, я хотів узяти Шахбаз-бека до Парижа... У цьому монолозі мусьє Жордана автор дає досить правильне уявлення про наукову діяльність вченого та поправки, що він робив до класифікації рослин.
6. Зірка Мерріх – планета Марс. Ахундов пояснює: «Зірка ця відома на Сході під зображенням людини, яка тримає в руках оголений кинджал. Чаклуни часто приписують їй виконання своїх страшних задумів».
7. Хаджі Мірза-Агасі. Відомий з історії як обмежений, реакціний і скупий правитель-невіглас, котрий приніс країні та народам Ірану численні біди.
8. Ми раби цього Алі-шаха... Уривок із суфійського вірша, в якому пропагуються релігійно-містичні ідеї. Автора не встановлено.
9. Не знаю, як я з такою боязливою армією захоплю Герат! Натяк на гострий політичний і воєнний конфлікт за Герат (це місто перебувало на шляху торгівлі західноєвропейських країн), що виник між Іраном та Афганістаном і його союзником Британією.
10. Шигабі-сакіби – летючі зірки, метеори. Ахундов пояснює: «Шигабі-сакібами звуться летючі зірки, які, за віруванням мусульман, падінням своїм винищують чортів і дияволів, що повстали проти Божої волі».
11. ...Париж перебуває під сузір’ям Скорпіона. На думку східних астрологів, якщо це сузір’я наблизиться до якої-небудь частини земної кулі, там неодмінно мусить статися біда, катастрофа. Цими словами Ахундов натякає на низку революцій, котрі прокотилися Францією з кінця XVIII до середини ХІХ ст.
12. Хіба не говорила я тобі... У цю репліку Ханпері автор вкладає натяк на вплив Лютневої революції 1848 р. на інші країни.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2012-12-24 13:27:12
Переглядів сторінки твору 631
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Сатира. Чорний гумор. Та інші дошкульності.
Автор востаннє на сайті 2019.08.09 04:51
Автор у цю хвилину відсутній