ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Проза
Криївка або Хатім в Бункєр
- Ну то що, шановні, хоч ми вже й потомлені, але маю ще одну пропозицію – відвідати Палац Мистецтв, там цікава виставка картин презентується. На годинку. І певно досить на сьогодні – додому, вже й так ноги гудуть.
- Нєт, хатім в Бункєр! Лучшє Бункєр покажи!
Але ж і вперті виявилися мої гості-луганчани, два російськомовних журналісти, що на вихідні завітали до Львова. Вася і Вітя. Вперті – то в хорошому сенсі того слова, прямо якісь невгамовні – цілісінький день без утоми, як заводні. Але і зрозуміти можна – вперше у Львові, цікаво…
- Хатім в бункєр!
- Та то не у нас бункер, кажуть в Івано-Франківську є. А у нас Криївка.
- Точно, Криївка! Давай Криївку!
Бажання гостя – закон. Та й чому не показати – знамените місце. Колоритне і смачне. І ми якраз на площі Ринок – рукою подати.
- Значить так, хлопці, - інструктую їх, - ви про Криївку що-небуть чули? Там при вході гасло питатимуть, відповісти треба вірно, інакше не пустять. А як пустять – то вже там всередині за все воздасться – і нагодують, і випити дадуть. Ще й наспіваєтесь досхочу.
- А гасло ето што? По русскі пєть будєм?
- Гасло – то пароль наче. А співати українською будете – там швиденько научать, - жартую я. На вході, як спитають гасло, треба казати – Слава Україні! І то голосно! А якщо вони перші скажуть – Слава Україні!, то ви відповідайте – Героям Слава!
- Да знаєм ми!
Підходимо до дверей. Непримітні такі двері, без вивіски. Гостей чемно пропускаю вперед. Стукаємо, я очима показую на віконечко невеличке – ось зараз звідси і спитають.
Але не заладилось щось відразу. Раз постукали, другий – не відкривають!
- Уснулі на службє, - констатував Вася.
- Хто заснув? – пролунав громовий голос, двері враз відкрилися і на порозі у всій красі встав дебелий повстанець, бородатий, зі шмайсером в руці і пов’язкою на рукаві, - Слава Україні!
Від несподіванки мої гості забули все, чого їх учив і закричали обоє разом зовсім інакше:
- Пусть будєт Слава, Слава, Слава!
Повстанець пильно подивився на них:
- Не москалі часом?
- Та ні, що ви, - Вася враз заговорив українською, згадав напевно.
- Зараз перевіримо, - повстанець знімає із пояса баклажку, відкорковує і наливає, - Пий!
Вася, навіть не питаючи, що там, випиває.
- Не скривився – наш хлопець! – поплескав поблажливо його по плечу вартовий.
- А ти? – то вже до Вітька.
- Я теж ваш, тобто наш – трохи збився Вітя, але теж випив, не скривився.
- То спускайтесь у криївку, вниз по сходах, - великодушно дозволив здоровань.
Спускаємося. В криївці тьмяне світло, народу як у мурашнику. Веселі компанії за столиками сидять, чути німецьку, польську, чеську мови – туристів багато.
- Вітаємо в партизанському ресторані “Криївка”, - до нас підходить повстанець-офіціант.
Мар’ян! – відрекомендувався гречно, - сідайте за стіл “під гостинною гілякою”, це якраз ось в кінці “кутка вишколу розвідника”.
Вася і Вітя з непідробною цікавістю зиркають на гілляку, що нависає над нашим столиком. З гілляки звисає петля.
- Що це? – питає Вася.
- Найкраща подруга повстанця, - жартома відповідає Мар’ян і роздає кожному Стравоспис, ознайомлюйтеся і замовляйте.
Хлопці запитально дивляться на мене.
- Та меню, меню це – пояснюю їм.
Вибирає хто що хоче. Вася на перше замовляє капусняк “Щасливий сотник”, а Вітя – борщ “Перше причастя Героя”. З холодних закусок Вася захотів сало “бойова серенада”, а Вітя сирний набір “диміли Карпати”. І по картоплі в мундирах запеченій з салом? “Свято в лісі” називається. А ще в чисто пізнавальних цілях обоє замовили по коктейлю “За упокой “Марксизму”. Вася хотів відразу по два замовити, але Вітя завбачливо показав йому пересторогу у Стравописі – “Пам’ятай – ворог не спить! То ж і ти не спи в Криївці!!!”
Приніс то все Мар’ян в алюмінієвих казанках, з такими же вилками і ложками – смакота, пальчики оближеш! Але почали все-таки з “Марксизму” - міцна штука, і приємна…
Видно не одні ми марксизм пом’янули, бо з-за сусіднього столика залунало дружне:
– Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здорові, пиймо до дна…
Атмосфера колєжансько-тепла, навіть інтернаціональна – якийсь німець вдягнув каску на голову, і фотографується з німецьким ручним кулеметом в руках, важкенна штука, але хіба то має значення – до рідного ж тягне. А другий ганс з ящиком патронів поряд – ледве підняв, червоний увесь, але радісний такий, певно думає, що трофейний. Двоє англійців в “кутку вишколу розвідника” до рації придивляються – де тепер ще таке диво побачиш. І адміністратора питаннями мордують – певно, включити хочуть. А чехів відразу впізнати – ті пива набрали цілий стіл із сухариками “Стрілецька тактика”. Хто, як не чехи, знають толк у пиві!
Гуде криївка на різних мовах і співає , аж раптом освітлення пропало, темно, хоч в око стрель! Вбігають три повстанці з автоматами і ліхтарями і кричать:
- Хто москаль – руки догори!
Стихли всі, і руки підняли. Всі як один. І німці, і чехи, і Вітя з Васею.
- А ви чого? – питаю їх.
- А за компанію! Цікаво тут у вас – якось так трохи винувато посміхається Вася.
- То ти, москалю, свого “Москвича” під криївкою припаркував? – підскочив до нього один з повстанців.
- Ні, я поїздом приїхав! - поспішно майже прокричав у відповідь Вася.
- То ти пельмені сибірські замовляв? – кричить до Васі другий повстанець.
- Ні-ні! Я картоплю люблю “Свято у лісі” - показує на порожній казанок Вася!
- Не москаль! – резюмує третій повстанець. І раптом різко повертається до сусіднього столика, де сидить весела німецька компанія:
- То може ти москаль?
- Я!Я! – радісно лепече німець, не розуміючи змісту слів, але по реакції оточуючих здогадуючись, що тут розгортається грандіозне театралізоване дійство, -Я! Я!
- В карцер його! Хоч не москаль, але хай не базікає! – і німця урочисто під схвальний гул публіки запирають до маленької кімнатки, де треба якийсь час висидіти в повній темноті.
Заберіть в нього бокал медовухи, бо ще не захоче з карцера виходити, - командує третій повстанець.
І різко повертається до столика, за якими, схоже, англійські туристи.
- То ти на наших півметра ковбаси сказав “сосісочка”? – наводить ліхтар на англійського “радиста”.
- Нов андестенд! – радісно, як найближчому родичу, усміхається йому англієць і криє “козиром”, завбачливо вивченим наперед, - Будьмо!
- От молодець, свій! Відразу видно – поплескує його по плечу повстанець, - Будьмо!
А від сусіднього столика, де велика компанія, сам напрошується доброволець, вже добряче захмелівший:
- Я в карцер хачу! Дабровольно!
- Нє, так просто не можна, - старший із повстанців йому, - ти “Червону руту” співаєш?
- Нєт!
- В карцер його! Якраз звільнився – німця он випустили. Сіно свіже і воду через добу дати! – розпорядився повстанець.
- Как через добу? – запротестував доброволець, але пізно вже – двері за ним закрилися.
- Нічого, погрюкає трохи і перестане, - заспокоїв повстанець жестом його друзів.
І тут раптом ліхтарик вихоплює з темряви постать в шинелі, що причаїлась в кутку, з пельменями в казанку.
- Ось він і є москаль, завівся у нас в криївці, сала не їсть, одні пельмені. Де листівки сховав? -то перший повстанець.
Той мовчить.
- Що він там каже, куме? – то другий повстанець до першого.
- Він каже, що нічого нікому не скаже!
- Виводь його з криївки на шпацер!
- На виход! – командує до москаля перший повстанець, показуючи шмайсером в сторону сходів.
- А виход – ето там гдє написано “виходок”? – допитується якась російськомовна туристка.
- Ні, виходок – то не маленький вихід, то значно серйозніше, - без тіні усмішки відповідає повстанець і гуртом ведуть москаля сходами догори. За хвилю зникають усі, а криївка стихає в очікуванні. Десь там нагорі щось гучно бабахає.
- Расстрєляли навєрно, - хтось майже співчутливо із кутка. Хлопці з опущеними шмайсерами повертаються до зали, а за хвильку за ними спускається москаль, несучи під пахвою шинель.
Хто вперше у криївці – той полегшено видихає, а хтось радісно кричить:
- Смотрі, жівой!
А вже за москалем з піснею “Там під львівським замком” до криївки заходять троїсті музики у вишитих сорочках. Скрипка, акордеон, бубон, а голоси які!
За хвильку вся криївка вже підспівує їм, та що там підспівує – співає голосно і дружно!
За півгодини німці вже досить непогано затягували : “Ах, лента за лентою набої подавай…”
А скрипалька з тих музик, файненька така, то до одного столу підсідає, то до другого, заохочує співати українською. От до росіян за столом навпроти підсіла:
- А ви хлопці так файно співаєте “Ой чий то кінь стоїть”, а звідки слова знаєте?
-А ми в ГУГЛє іщєм – у нас смартфон єсть!
- Ай молодці!
І пішла забава! І гості мої журналісти розспівалися – спочатку помаленьку, а потім дедалі більше – о, що то значить добра атмосфера!
А пані скрипальці вже якийсь юнак помагає співати “Їхав, їхав козак містом”.
- Андрію з Харкова оплески! – голосно по закінченні оголошує скрипалька, - всі слова пісні знає!
- Так мій дід мені її все дитинство співав, - вклоняється товариству Андрій.
І вже до нього радісно тягнуться стукнутися келихами медовухи гості, що довкола, тричі дружно лунає “Будьмо!”.
А, ні, ще четвертий раз доноситься “Будьмо”, але притишено якось – то доброволець із карцера трохи відстав від компанії, видно все ж таки з келихом медовухи його туди посадили.
Народ веселиться і братається, а ми дякуємо Мар’яну, прощаємося з музиками і піднімаємося сходами нагору. Бородатий повстанець тисне на прощання нам руки, а Вітьок не чекаючи питання, сам каже йому “Героям Слава!”.
- Заждіть, хлопці, дослухайте - наша пісня, під таку пісню виходити гріх, - затримує нас повстанець.
І ми четверо слухаємо, як знизу, з глибини криївки лунає:
“Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!”
9.03. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Криївка або Хатім в Бункєр
- Ну то що, шановні, хоч ми вже й потомлені, але маю ще одну пропозицію – відвідати Палац Мистецтв, там цікава виставка картин презентується. На годинку. І певно досить на сьогодні – додому, вже й так ноги гудуть.
- Нєт, хатім в Бункєр! Лучшє Бункєр покажи!
Але ж і вперті виявилися мої гості-луганчани, два російськомовних журналісти, що на вихідні завітали до Львова. Вася і Вітя. Вперті – то в хорошому сенсі того слова, прямо якісь невгамовні – цілісінький день без утоми, як заводні. Але і зрозуміти можна – вперше у Львові, цікаво…
- Хатім в бункєр!
- Та то не у нас бункер, кажуть в Івано-Франківську є. А у нас Криївка.
- Точно, Криївка! Давай Криївку!
Бажання гостя – закон. Та й чому не показати – знамените місце. Колоритне і смачне. І ми якраз на площі Ринок – рукою подати.
- Значить так, хлопці, - інструктую їх, - ви про Криївку що-небуть чули? Там при вході гасло питатимуть, відповісти треба вірно, інакше не пустять. А як пустять – то вже там всередині за все воздасться – і нагодують, і випити дадуть. Ще й наспіваєтесь досхочу.
- А гасло ето што? По русскі пєть будєм?
- Гасло – то пароль наче. А співати українською будете – там швиденько научать, - жартую я. На вході, як спитають гасло, треба казати – Слава Україні! І то голосно! А якщо вони перші скажуть – Слава Україні!, то ви відповідайте – Героям Слава!
- Да знаєм ми!
Підходимо до дверей. Непримітні такі двері, без вивіски. Гостей чемно пропускаю вперед. Стукаємо, я очима показую на віконечко невеличке – ось зараз звідси і спитають.
Але не заладилось щось відразу. Раз постукали, другий – не відкривають!
- Уснулі на службє, - констатував Вася.
- Хто заснув? – пролунав громовий голос, двері враз відкрилися і на порозі у всій красі встав дебелий повстанець, бородатий, зі шмайсером в руці і пов’язкою на рукаві, - Слава Україні!
Від несподіванки мої гості забули все, чого їх учив і закричали обоє разом зовсім інакше:
- Пусть будєт Слава, Слава, Слава!
Повстанець пильно подивився на них:
- Не москалі часом?
- Та ні, що ви, - Вася враз заговорив українською, згадав напевно.
- Зараз перевіримо, - повстанець знімає із пояса баклажку, відкорковує і наливає, - Пий!
Вася, навіть не питаючи, що там, випиває.
- Не скривився – наш хлопець! – поплескав поблажливо його по плечу вартовий.
- А ти? – то вже до Вітька.
- Я теж ваш, тобто наш – трохи збився Вітя, але теж випив, не скривився.
- То спускайтесь у криївку, вниз по сходах, - великодушно дозволив здоровань.
Спускаємося. В криївці тьмяне світло, народу як у мурашнику. Веселі компанії за столиками сидять, чути німецьку, польську, чеську мови – туристів багато.
- Вітаємо в партизанському ресторані “Криївка”, - до нас підходить повстанець-офіціант.
Мар’ян! – відрекомендувався гречно, - сідайте за стіл “під гостинною гілякою”, це якраз ось в кінці “кутка вишколу розвідника”.
Вася і Вітя з непідробною цікавістю зиркають на гілляку, що нависає над нашим столиком. З гілляки звисає петля.
- Що це? – питає Вася.
- Найкраща подруга повстанця, - жартома відповідає Мар’ян і роздає кожному Стравоспис, ознайомлюйтеся і замовляйте.
Хлопці запитально дивляться на мене.
- Та меню, меню це – пояснюю їм.
Вибирає хто що хоче. Вася на перше замовляє капусняк “Щасливий сотник”, а Вітя – борщ “Перше причастя Героя”. З холодних закусок Вася захотів сало “бойова серенада”, а Вітя сирний набір “диміли Карпати”. І по картоплі в мундирах запеченій з салом? “Свято в лісі” називається. А ще в чисто пізнавальних цілях обоє замовили по коктейлю “За упокой “Марксизму”. Вася хотів відразу по два замовити, але Вітя завбачливо показав йому пересторогу у Стравописі – “Пам’ятай – ворог не спить! То ж і ти не спи в Криївці!!!”
Приніс то все Мар’ян в алюмінієвих казанках, з такими же вилками і ложками – смакота, пальчики оближеш! Але почали все-таки з “Марксизму” - міцна штука, і приємна…
Видно не одні ми марксизм пом’янули, бо з-за сусіднього столика залунало дружне:
– Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здорові, пиймо до дна…
Атмосфера колєжансько-тепла, навіть інтернаціональна – якийсь німець вдягнув каску на голову, і фотографується з німецьким ручним кулеметом в руках, важкенна штука, але хіба то має значення – до рідного ж тягне. А другий ганс з ящиком патронів поряд – ледве підняв, червоний увесь, але радісний такий, певно думає, що трофейний. Двоє англійців в “кутку вишколу розвідника” до рації придивляються – де тепер ще таке диво побачиш. І адміністратора питаннями мордують – певно, включити хочуть. А чехів відразу впізнати – ті пива набрали цілий стіл із сухариками “Стрілецька тактика”. Хто, як не чехи, знають толк у пиві!
Гуде криївка на різних мовах і співає , аж раптом освітлення пропало, темно, хоч в око стрель! Вбігають три повстанці з автоматами і ліхтарями і кричать:
- Хто москаль – руки догори!
Стихли всі, і руки підняли. Всі як один. І німці, і чехи, і Вітя з Васею.
- А ви чого? – питаю їх.
- А за компанію! Цікаво тут у вас – якось так трохи винувато посміхається Вася.
- То ти, москалю, свого “Москвича” під криївкою припаркував? – підскочив до нього один з повстанців.
- Ні, я поїздом приїхав! - поспішно майже прокричав у відповідь Вася.
- То ти пельмені сибірські замовляв? – кричить до Васі другий повстанець.
- Ні-ні! Я картоплю люблю “Свято у лісі” - показує на порожній казанок Вася!
- Не москаль! – резюмує третій повстанець. І раптом різко повертається до сусіднього столика, де сидить весела німецька компанія:
- То може ти москаль?
- Я!Я! – радісно лепече німець, не розуміючи змісту слів, але по реакції оточуючих здогадуючись, що тут розгортається грандіозне театралізоване дійство, -Я! Я!
- В карцер його! Хоч не москаль, але хай не базікає! – і німця урочисто під схвальний гул публіки запирають до маленької кімнатки, де треба якийсь час висидіти в повній темноті.
Заберіть в нього бокал медовухи, бо ще не захоче з карцера виходити, - командує третій повстанець.
І різко повертається до столика, за якими, схоже, англійські туристи.
- То ти на наших півметра ковбаси сказав “сосісочка”? – наводить ліхтар на англійського “радиста”.
- Нов андестенд! – радісно, як найближчому родичу, усміхається йому англієць і криє “козиром”, завбачливо вивченим наперед, - Будьмо!
- От молодець, свій! Відразу видно – поплескує його по плечу повстанець, - Будьмо!
А від сусіднього столика, де велика компанія, сам напрошується доброволець, вже добряче захмелівший:
- Я в карцер хачу! Дабровольно!
- Нє, так просто не можна, - старший із повстанців йому, - ти “Червону руту” співаєш?
- Нєт!
- В карцер його! Якраз звільнився – німця он випустили. Сіно свіже і воду через добу дати! – розпорядився повстанець.
- Как через добу? – запротестував доброволець, але пізно вже – двері за ним закрилися.
- Нічого, погрюкає трохи і перестане, - заспокоїв повстанець жестом його друзів.
І тут раптом ліхтарик вихоплює з темряви постать в шинелі, що причаїлась в кутку, з пельменями в казанку.
- Ось він і є москаль, завівся у нас в криївці, сала не їсть, одні пельмені. Де листівки сховав? -то перший повстанець.
Той мовчить.
- Що він там каже, куме? – то другий повстанець до першого.
- Він каже, що нічого нікому не скаже!
- Виводь його з криївки на шпацер!
- На виход! – командує до москаля перший повстанець, показуючи шмайсером в сторону сходів.
- А виход – ето там гдє написано “виходок”? – допитується якась російськомовна туристка.
- Ні, виходок – то не маленький вихід, то значно серйозніше, - без тіні усмішки відповідає повстанець і гуртом ведуть москаля сходами догори. За хвилю зникають усі, а криївка стихає в очікуванні. Десь там нагорі щось гучно бабахає.
- Расстрєляли навєрно, - хтось майже співчутливо із кутка. Хлопці з опущеними шмайсерами повертаються до зали, а за хвильку за ними спускається москаль, несучи під пахвою шинель.
Хто вперше у криївці – той полегшено видихає, а хтось радісно кричить:
- Смотрі, жівой!
А вже за москалем з піснею “Там під львівським замком” до криївки заходять троїсті музики у вишитих сорочках. Скрипка, акордеон, бубон, а голоси які!
За хвильку вся криївка вже підспівує їм, та що там підспівує – співає голосно і дружно!
За півгодини німці вже досить непогано затягували : “Ах, лента за лентою набої подавай…”
А скрипалька з тих музик, файненька така, то до одного столу підсідає, то до другого, заохочує співати українською. От до росіян за столом навпроти підсіла:
- А ви хлопці так файно співаєте “Ой чий то кінь стоїть”, а звідки слова знаєте?
-А ми в ГУГЛє іщєм – у нас смартфон єсть!
- Ай молодці!
І пішла забава! І гості мої журналісти розспівалися – спочатку помаленьку, а потім дедалі більше – о, що то значить добра атмосфера!
А пані скрипальці вже якийсь юнак помагає співати “Їхав, їхав козак містом”.
- Андрію з Харкова оплески! – голосно по закінченні оголошує скрипалька, - всі слова пісні знає!
- Так мій дід мені її все дитинство співав, - вклоняється товариству Андрій.
І вже до нього радісно тягнуться стукнутися келихами медовухи гості, що довкола, тричі дружно лунає “Будьмо!”.
А, ні, ще четвертий раз доноситься “Будьмо”, але притишено якось – то доброволець із карцера трохи відстав від компанії, видно все ж таки з келихом медовухи його туди посадили.
Народ веселиться і братається, а ми дякуємо Мар’яну, прощаємося з музиками і піднімаємося сходами нагору. Бородатий повстанець тисне на прощання нам руки, а Вітьок не чекаючи питання, сам каже йому “Героям Слава!”.
- Заждіть, хлопці, дослухайте - наша пісня, під таку пісню виходити гріх, - затримує нас повстанець.
І ми четверо слухаємо, як знизу, з глибини криївки лунає:
“Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!”
9.03. 2013
Найвища оцінка | Ігор Павлюк | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Мія Першоцвіт | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію