ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
2024.05.08
18:54
Пародія на пародію
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
2024.05.08
18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Проза
Магнетизм жінки (уривок з роману ч.4.)
Вона мала чудово розвинене почуття власної гідності і не без підстав: чудовий клімат інтелігентної сім’ї, де вона була молодшою з двох дітей, успішне навчання в загальноосвітній і музичній школах, історичний факультет університету, престижна робота, безліч знайомств і вечірок впевнено несли її жвавим потоком життя. Жодна із пристаней, які їй зустрічались, не були настільки привабливими і особливими, аби надовго утримати. Окрім, хіба що, студентського кохання до молодого, але вже досить популярного поета нової хвилі, який викладав на їхньому курсі. Студентки частенько в нього закохувались. І вона не стала виключенням. Та хіба це дивно, коли ти кожного дня бачиш і навіть спілкуєшся з живим „Гуру” сучасної поезії, а він серед десятків захоплених поглядів обирає саме твій. Коли на практичних заняттях він підходить до твого столу, нахиляється, ледь торкаючись твого плеча і тихо говорить, з тобою насправді відбувається щось неймовірне: оксамитовий голос проникає у підсвідомість, оминаючи всілякі найсучасніші захисні редути інтелекту, немов літак-невидимка „Stelz” – систему ПВО, і викликає глибинні вібрації юного, чуйного дівочого тіла, готового підкоритися, наче гіпнотизеру, будь-якому його наказу: ставши гітарою, заспівати в умілих руках музиканта-віртуоза досі ніким не чуту сюїту кохання. Ти піднімаєш очі і, зустрівшись з проникливим поглядом, легесенько тремтиш. Серце, немов величезний барабан духового оркестру нещадно гупає у скронях, заглушаючи його слова. Тимчасово не здатна мислити, дивишся на нього, не кліпаючи очима, доки він не замовкає. Не впевнений у результатах своїх зусиль, він питає, чи тобі все зрозуміло, а ти, частково отямившись, інстинктивно обманюєш його, ствердно киваючи головою, аби не видатись повною дурепою. Трохи здивований твоєю реакцією він ще деякий час уважно дивиться в твої очі і врешті решт помічає там дещо більше за жадобу до знань, вихованість і повагу до викладача. Ніяковіючи від твоєї відвертості він соромиться і поспішно йде, аби зібратися з думками, осмислити те, що відбулось. Ти червонієш, а мозок, скориставшись моментом, знову бере керування на себе, впевнено відповідаючи на незручне запитання, ніби доповідач на прес-конференції, мовляв: „Нічого особливого не сталось. Зустрілись поглядами і все.”
Твій внутрішній голос розуміє, що все зовсім не так, однак мовчить, адже ви – одна команда.
Далі йдуть інші заняття, спілкування з подругами за кавою... Але ввечері, коли звільняєшся від різних побутових справ і залишаєшся наодинці, ти пригадуєш бентежний епізод і прокручуєш його у пам’яті, ніби фільм, знову переживаючи зворушливо-приємні почуття. Цей кіно-перегляд настільки захоплює, що ти, як професійний сценарист, починаєш розвивати події. Тобі вдається переглянути з десяток різних дублів, але жоден не задовольняє тебе повністю. Ти сумніваєшся в можливості побаченого і це не дає тобі спокою. Схвильована, ти ще довго витаєш у мріях, доки зморений організм, втративши терпець, „вимикається” і засинає.
Пізніше, за кілька місяців, коли знесилені пристрасті вляглися, наче могутній буревій, що пронісся південними штатами Америки, залишивши понівечені будівлі, зламані дерева, перекинуті авто і затоплені містечка: без доріг, електрики, їжі та транспорту, Юля зрозуміла одну просту істину: “Кохання – це не та, казково осяяна від щастя, оспівана безліччю поетів, прикрашена до невпізнанності макіяжем, вишуканою зачіскою, білосніжним шлюбним платтям, окроплена бризками шампанського і скріплена поцілунком на очах у найближчої рідні і кількох десятків близьких та рідних святкова мить, що буде тривати вічність, а небезпечна, сповнена несподіванок і всіляких перепон мандрівка океаном життя на крихітному човні”.
Кохання – це залежність. І чим більше ти залежиш – тим вразливішою стаєш, як хворий діабетом: кілька годин без інсуліну – і починаєш помирати.
Саме так: коли не отримуєш бажану дозу кохання – ти помираєш. Принаймні, якась частинка тебе перестає жити. І є тільки один вихід - взаємна залежність. Причому, ти інстинктивно намагаєшся залежати менше, хоч на крапельку менше, аніж він. Хто менше залежить, той і буде капітаном Вашого спільного човна.
Після невдалого роману з поетом нової хвилі Юля не стала ненавидіти чоловіків і не розчарувалась у коханні. Ні. Вона стала “стріляним горобчиком”. І це зробило її мудрішою, набагато мудрішою: Тепер вона сама буде „Гуру”. Тепер на неї будуть спрямовані десятки пар зацікавлених очей. Тепер інші, наче метелики, будуть летіти на світло її погляду, з надією, що Вона їх помітить.
Юля була доволі симпатичною, хоч і не бездоганно красивою. Недоліки своєї зовнішності вміло компенсувала чудовим почуттям гумору, а чуттєва сексуальність в поєднанні з природною скромністю, приправлені вишуканим смаком у одязі та макіяжі, надавали її особі такого магнетизму, що більшість чоловіків впивались спраглими очима і супроводжували, мов зачаровані, доки вона не зникала з поля зору. Якби їхні думки прозвучали вголос, то навколо неї можна було б почути схвильований гомін: “Овва!.. Яка киця!.. Ти глянь, які груди!.. А які сідниці! Богиня!..Ну, нічого собі! І я таку хочу...”
Звісно, це її тішило, надавало впевненості у сьогоднішньому і навіть, завтрашньому днях.
Перса мала і справді звабливі: невеличкі, але пружні і живі. До імплантантів ставилась зневажливо, як і до їх власниць. Юля взагалі критично ставилась до будь-яких протезів, окрім зубних. А силіконові груди — це навіть не протез, — це театральна бутафорія. Зубами-протезами можна жувати їжу, на ногах-протезах можна ходити, а ось грудьми-протезами дитину не нагодуєш.
Юля ніколи не плакала — принаймні, намагалась. Хотіла завжди бути привабливою. А кого привабиш слізьми чи невдоволеним виглядом? Будь хто скоріше розділить твою радість, ніж роздратування. Навіть у дзеркало не дивилась, коли була не в гуморі: не любила собі не подобатись. Хіба що у ванній кімнаті непомітно випускала кілька солоних сліз, які тут же губились серед тисяч звичайних крапель води.
Чоловіки полюбляють дивуватися і володіти. Вона це відчувала усім своїм жіночим єством, на рівні інстинкту, відпрацьованого у сотнях поколінь предків по жіночій лінії: “Кожного дня маєш бути інакша, не така, як вчора. Хай обранець щоразу відкриває книгу твоєї особистості на іншій сторінці — новій, незнаній, таємничій, з яскравими ілюстраціями. Помани, розпали в ньому бажання заволодіти тобою, змусь попотіти, перш, ніж підкоритись. Нагороди його зусилля: хай відчує себе твоїм володарем. Але завтра — ти знову нова, непрочитана і нескорена.”
У свої двадцять три Юля вже чудово знала основний закон реклами: “Гарну рекламу оплачують покупці, а невдалу — рекламодавці”.
Кожна жінка, приміряючи на себе одяг, взуття, макіяж, погляд чи посмішку, має пам’ятати це, як першу заповідь, від якої залежить її успіх.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Магнетизм жінки (уривок з роману ч.4.)
Бути коханою ще треба вміти
Юля була з породи сучасних жінок, які не надто поспішають виконати своє головне земне призначення – народити дітей.
Вона мала чудово розвинене почуття власної гідності і не без підстав: чудовий клімат інтелігентної сім’ї, де вона була молодшою з двох дітей, успішне навчання в загальноосвітній і музичній школах, історичний факультет університету, престижна робота, безліч знайомств і вечірок впевнено несли її жвавим потоком життя. Жодна із пристаней, які їй зустрічались, не були настільки привабливими і особливими, аби надовго утримати. Окрім, хіба що, студентського кохання до молодого, але вже досить популярного поета нової хвилі, який викладав на їхньому курсі. Студентки частенько в нього закохувались. І вона не стала виключенням. Та хіба це дивно, коли ти кожного дня бачиш і навіть спілкуєшся з живим „Гуру” сучасної поезії, а він серед десятків захоплених поглядів обирає саме твій. Коли на практичних заняттях він підходить до твого столу, нахиляється, ледь торкаючись твого плеча і тихо говорить, з тобою насправді відбувається щось неймовірне: оксамитовий голос проникає у підсвідомість, оминаючи всілякі найсучасніші захисні редути інтелекту, немов літак-невидимка „Stelz” – систему ПВО, і викликає глибинні вібрації юного, чуйного дівочого тіла, готового підкоритися, наче гіпнотизеру, будь-якому його наказу: ставши гітарою, заспівати в умілих руках музиканта-віртуоза досі ніким не чуту сюїту кохання. Ти піднімаєш очі і, зустрівшись з проникливим поглядом, легесенько тремтиш. Серце, немов величезний барабан духового оркестру нещадно гупає у скронях, заглушаючи його слова. Тимчасово не здатна мислити, дивишся на нього, не кліпаючи очима, доки він не замовкає. Не впевнений у результатах своїх зусиль, він питає, чи тобі все зрозуміло, а ти, частково отямившись, інстинктивно обманюєш його, ствердно киваючи головою, аби не видатись повною дурепою. Трохи здивований твоєю реакцією він ще деякий час уважно дивиться в твої очі і врешті решт помічає там дещо більше за жадобу до знань, вихованість і повагу до викладача. Ніяковіючи від твоєї відвертості він соромиться і поспішно йде, аби зібратися з думками, осмислити те, що відбулось. Ти червонієш, а мозок, скориставшись моментом, знову бере керування на себе, впевнено відповідаючи на незручне запитання, ніби доповідач на прес-конференції, мовляв: „Нічого особливого не сталось. Зустрілись поглядами і все.”
Твій внутрішній голос розуміє, що все зовсім не так, однак мовчить, адже ви – одна команда.
Далі йдуть інші заняття, спілкування з подругами за кавою... Але ввечері, коли звільняєшся від різних побутових справ і залишаєшся наодинці, ти пригадуєш бентежний епізод і прокручуєш його у пам’яті, ніби фільм, знову переживаючи зворушливо-приємні почуття. Цей кіно-перегляд настільки захоплює, що ти, як професійний сценарист, починаєш розвивати події. Тобі вдається переглянути з десяток різних дублів, але жоден не задовольняє тебе повністю. Ти сумніваєшся в можливості побаченого і це не дає тобі спокою. Схвильована, ти ще довго витаєш у мріях, доки зморений організм, втративши терпець, „вимикається” і засинає.
Пізніше, за кілька місяців, коли знесилені пристрасті вляглися, наче могутній буревій, що пронісся південними штатами Америки, залишивши понівечені будівлі, зламані дерева, перекинуті авто і затоплені містечка: без доріг, електрики, їжі та транспорту, Юля зрозуміла одну просту істину: “Кохання – це не та, казково осяяна від щастя, оспівана безліччю поетів, прикрашена до невпізнанності макіяжем, вишуканою зачіскою, білосніжним шлюбним платтям, окроплена бризками шампанського і скріплена поцілунком на очах у найближчої рідні і кількох десятків близьких та рідних святкова мить, що буде тривати вічність, а небезпечна, сповнена несподіванок і всіляких перепон мандрівка океаном життя на крихітному човні”.
Кохання – це залежність. І чим більше ти залежиш – тим вразливішою стаєш, як хворий діабетом: кілька годин без інсуліну – і починаєш помирати.
Саме так: коли не отримуєш бажану дозу кохання – ти помираєш. Принаймні, якась частинка тебе перестає жити. І є тільки один вихід - взаємна залежність. Причому, ти інстинктивно намагаєшся залежати менше, хоч на крапельку менше, аніж він. Хто менше залежить, той і буде капітаном Вашого спільного човна.
Після невдалого роману з поетом нової хвилі Юля не стала ненавидіти чоловіків і не розчарувалась у коханні. Ні. Вона стала “стріляним горобчиком”. І це зробило її мудрішою, набагато мудрішою: Тепер вона сама буде „Гуру”. Тепер на неї будуть спрямовані десятки пар зацікавлених очей. Тепер інші, наче метелики, будуть летіти на світло її погляду, з надією, що Вона їх помітить.
Юля була доволі симпатичною, хоч і не бездоганно красивою. Недоліки своєї зовнішності вміло компенсувала чудовим почуттям гумору, а чуттєва сексуальність в поєднанні з природною скромністю, приправлені вишуканим смаком у одязі та макіяжі, надавали її особі такого магнетизму, що більшість чоловіків впивались спраглими очима і супроводжували, мов зачаровані, доки вона не зникала з поля зору. Якби їхні думки прозвучали вголос, то навколо неї можна було б почути схвильований гомін: “Овва!.. Яка киця!.. Ти глянь, які груди!.. А які сідниці! Богиня!..Ну, нічого собі! І я таку хочу...”
Звісно, це її тішило, надавало впевненості у сьогоднішньому і навіть, завтрашньому днях.
Перса мала і справді звабливі: невеличкі, але пружні і живі. До імплантантів ставилась зневажливо, як і до їх власниць. Юля взагалі критично ставилась до будь-яких протезів, окрім зубних. А силіконові груди — це навіть не протез, — це театральна бутафорія. Зубами-протезами можна жувати їжу, на ногах-протезах можна ходити, а ось грудьми-протезами дитину не нагодуєш.
Юля ніколи не плакала — принаймні, намагалась. Хотіла завжди бути привабливою. А кого привабиш слізьми чи невдоволеним виглядом? Будь хто скоріше розділить твою радість, ніж роздратування. Навіть у дзеркало не дивилась, коли була не в гуморі: не любила собі не подобатись. Хіба що у ванній кімнаті непомітно випускала кілька солоних сліз, які тут же губились серед тисяч звичайних крапель води.
Чоловіки полюбляють дивуватися і володіти. Вона це відчувала усім своїм жіночим єством, на рівні інстинкту, відпрацьованого у сотнях поколінь предків по жіночій лінії: “Кожного дня маєш бути інакша, не така, як вчора. Хай обранець щоразу відкриває книгу твоєї особистості на іншій сторінці — новій, незнаній, таємничій, з яскравими ілюстраціями. Помани, розпали в ньому бажання заволодіти тобою, змусь попотіти, перш, ніж підкоритись. Нагороди його зусилля: хай відчує себе твоїм володарем. Але завтра — ти знову нова, непрочитана і нескорена.”
У свої двадцять три Юля вже чудово знала основний закон реклами: “Гарну рекламу оплачують покупці, а невдалу — рекламодавці”.
Кожна жінка, приміряючи на себе одяг, взуття, макіяж, погляд чи посмішку, має пам’ятати це, як першу заповідь, від якої залежить її успіх.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію