ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.08 05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Опанасенко / Проза

 Капловухий Рембо

Присвячую капловухому псові, котрий був направду крутим чуваком.

Образ твору




- Лембо! Лембо! Пливіт! - Ромчик вистрибнув з машини на дідове подвір'я. Йому назустріч причалапав сивий пес, схожий на вівчарку. Зачувши гостей, вибігла надвір і Радочубиха.
- Ну нарешті, синочку, Ганнуся! Ромчику, ходи я на тебе гляну! - жінка стисла в міцних обіймах усіх гостей. Рембо, розмахуючи хвостом, став перед хлопчиком на задні й простягнув передню лапу.
- Ого, він зі мною вітається! - старенькій напіввівчарка був найліпшим другом Ромчика. Але над іменем зубатого малий не замислювався. “Добре, хоч сина Термінатором не назвав”, - жартувала Ганна, коли дізналася ім'я капловухого пса.

- А батя що, і в суботу працює? - Олесь заглядав за хату, набиваючи рота стиглими вишнями. - А мала де?
- Та ж батя твій у сільраді усе ремонти проводить. А Катруся документи повезла до медучилиша.
- То коледж, мам.
- Та хоч би й коледж. Мені головне, хай у нас в райлікарні влаштується, аби не їхала так далеко, як ви.

За пару хвилин Ганнуся зі свекрухою зникли на кухні, а хлопці пішли обдирати вишні, що спокусливо світилися на сонці. Побачивши батькові речі на мотузках у садку, Олесь про щось згадав і побіг до машини. Півбагажника займали пакунки з господарчим крамом. Він порозкладав усе на садовій доріжці. З металевих планок і мотка линви мав зібрати матері сушарку для білизни. То була давно обіцяна справа.

Подвір'я Радочубів вважали на селі зразковим. Хтось трохи їм заздрив, пліткували й про хабарі, за які буцімто голова сільради підтримував у садибі “європейські порядки”. А син добре знав: на себе старий не витратив жодної казеної копійки. Він просто мав собі суворі правила господарювання. За те, мабуть, і обрали вдруге війтом, що вміє добре діло поставити й довести до пуття. Олесеві роздуми обірвав гуркіт батькової Ниви, що вкотилася на подвір'я. Лишив майже дороблену сушарку й побіг вітатися.

- Ет, і не встиг раніше за вас із району приїхати. Здоров, синку!
Старший та молодший Радочуби обійнялися, і так бадьоро виглядав батько, а син так заклопотано й солідно, що їх би хтось незнайомий прийняв за рідних братів. Якби не Ромчик, який вже забігав довкола, вигукуючи тоненьким голосочком:
- Діду, дідусю, пливіт! - Микола взяв онука на руки й присів на саморобну лавку. - Діду, ми з Лембо утворрили загін поліції! Будемо болонити твій садок від гусей тітки Зінки!
- Ой ти в мене чудний! Будеш ти зараз не гусей ганяти, а вмиватися й за стіл сідати! - Микола поставив онука на табуретку перед умивальником і дав кавалок мила.
- Я сам, діду, я все сам!

По обіді малий побіг до кролів, а дідо Микола прив'язав собаку до ланцюга біля буди. Рембо слухняно ліг у тіньку під горіхом.
- Все, поліція служить народу, - Радочуб скуйовдив “поліцейському” шерсть на шиї, а пес повів головою, ніби питаючи: “Ну чого тобі, старий?”.
- Тату, слухайте, а нашо вам той пес на ланцюгу? Хочете, я вам дзвінок на браму поставлю, а він хай собі іде на пенсію он під вишню.
- Шо ти розумієш. То вже тобі не цуцик, якого ти додому приніс. І придумав же, чого ти його придумав так назвати?

Олесь пригадав старші класи у сільській школі, захоплення бойовиками і Сталоне. Як же ще було тоді називати кмітливого пса, який був його найкращим другом? Договорити не дала сусідка, яка просунула носа між штахетами паркану.

- Ой, здрастуйте, Петрович! Бачу, до вас гості приїхали. Яка радість! - визирнуло худощаве лице сусідки. До Радучубів вона ходила не через браму, а крізь дірку в паркані, й часто без запрошення. На селі Зинаїду Тетерю називали не інакше, як Тетериха. Від радочубової Зінчина хата була ліворуч, і до них найчастіше вона забігала щось позичити, а якщо й поділитися, то хіба свіжими плітками. Може, випадало би їй краще піти й заробити на базарі яку сотню гривень на одяг своїм трьом пацанам, які все мали вигляд якийсь неохайний, голодний і дурнуватий. Чоловікові її геть було не до родини. Рудий Женька до фізичної праці не тяжів, повторюючи “я городський за духом хлопець”. Тож Тетериха звикла випрошувати у людей щось то подарувати, то підладнати, і вміла при цьому так скривити худе лице, наче з'їла кислих агрусів, а брови так жалібно піднімала, що вже будь-хто махне рукою й швидше допоможе, ніж відкараскається від Зінки.

- Олесику, а ти що таке майструєш? То прям така вещ у вас заводська, правда? - косуваті оченята Тетерихи забігали в різні сторони, а пика розтягнулася в поблажливій усмішці. - То, якбитойво, я би до вас ще зайшла тоже тим.. якбитойво, скористатися, якщо би Петрович не проти?
Господар згодився:
- Та звичайно, Зіна, приходь, як тобі буде треба, вішай собі, що хочеш!

А довго зарошувати й не довелося. Тетериха мала багато прання. На допомогу від народження молодшого сина купила нові меблі й пральну машину, що стояла просто на подвір'ї. Садка за хатою не мала, тож і мотузок для білизни не було.

На другий день Тетериха завітала до сусідів із металевим тазом білизни. Гукнула господарів, та ніхто не озвався. “Натаалю! Микооло! Ой, якбитойво.. Натаалю!” Зінка поперлася з тазом у садок. Перечепилася через малину, розтоптала полуницю “Ой, якбитойво.. а шоб воно пропало”. Поставила коло себе випране й почала вішати лахи на “заводську” сушарку. Озирнулась, як у малині зашелестіло щось велике, з кущів визирнув знайомий хвіст, а тоді вуха й блискучий чорний ніс, на якому сиділа руда муха. Рембо подивився на Зінку, змахнув лапою муху з носу й чихнув. “Ану пішов геть! Натааалю, в тебе пес відв'язався! Паскуда!” Собака загарчав, Тетериха ляснула його по носі мокрим рушником. Рембо схопив його зубами й потягнув так, що Зінка впала на вогку землю, але за будь-що вирішила свою власність витягнути із зубів цього вовчари. “Якбитойво.. ану! Ану віддай, падло, рушника! Натааалю! Ната.. АААА! Ііііі! Ах ти собака!пусти!холєра! ААА! Натааалю!” Коли перелякана господиня прибігла в садок, Рембо уже й справді по-вовчому розізлився, стрибнув на Тетериху передніми лапами й загарчав на півсела. Зінка зблідла, як стіна.

“Ану цить! Пішов звідси!” - та й на хазяйчин крик пес не зреагував. У розпачі Наталя огріла пса відром по голові, той заскавучав, утратив свідомість і заваливсь у малину. Зінка тим часом тремтячими руками набирала по мобільному фельдшера і перелякано схлипувала.

За кілька днів перебинтована Зінка шкутильгала селом і розповідала кожному про скаженого пса Радочубів. Люди почали говорити. Якщо зінчина “трагедія” сталася в суботу, то наступний робочий тиждень навіть у районі розпочався з новини про вовка, що його якийсь сільський голова нацьковує на людей. У середу, лишивши дітей на п'яного чоловіка, Тетериха із двома подружками пошкандибала до фельдшера. Укушена нога їй вже майже не боліла, та Зінка все на неї припадала і зойкала, вчепившися під руки до Зойки і Зеньки. “Ой, дівчата, якбитойво, мабуть, зараження крові пішло вже. Ну хоч би не тойво, якби не пішло шоби далі, в голову”, - обидві її шанувальниці підтакували, цокали й безпорадно хитали головами в лискучих із люрексом хустках. Та в кімнатку фельдшера нікого Зінка не пустила. Зайшла сама, шкутильгаючи, впала на стілець і скривлено попросила оглянути рану. На подив Тетерихи, жодного співчуття від лікаря вона не отримала. Він мовчки виписав їй недорогі ліки, медсестра швидко перев'язала коліно, і вже за п'ять хвилин виставили пацієнтку за двері. “Ой, недобрий той фельдшер, дівчата, я вам казала, недобросовісний він врач, бо нікого без дєнєг не лікує”, - заскиглила Зінка, хапаючися за подружок. Усі троє безпораднно захитали головами й тяжко зітхнули.

Ще за два тижні плітки про скаженого голову сільради мали би розвіятися новими подіями. Та як нового катма, то його вигадують. Історії про війта-нелюда долетіли вже й до райцентру. Про Тетериху написали газетну замітку в кримінальному розділі, яку героїня скромно вирізала й виставила у серванті з хрусталями.

Та навіть після такого в сільраді Петровича зустрічали привітно. В лице Радочубові ніхто ані слівця не сказав, а за чергою нагальних справ на плітки й не було часу. Наприклад, у старенькій будівлі сільради точилася суперечка: випрошувати гроші на нове приміщення чи вдовільнитися скромним ремонтом, а проте перейти на повну комп'ютеризацію. Проти відходу від старих “надійних методів” об'єдналися з войовничим запалом секретарка й бухгалтерка, яким до пенсії лишалось кілька років. На двох новеньких комп'ютерах сільський голова вже й налаштував необхідні програми, методично у всьому розібрався й готовий вже був усім допомогти. Охочих не набралося. “А як папери ваші зникнуть, що будете робити? Ви на комп'ютері за дві секунди зробите копію, а ці стоси скільки треба ксерити?” - голова із піднятими руками розпачливо кричав на впертих працівників. Тож як войовничі колеги десь на перерві поділися, тихцем зібрав Радочуб їхні стоси паперів до коробки й поніс у сарай за сільраду. Вирішив не віддавати, аж поки не комп'ютеризуються. Поки порався в сараї, зачув, як на подвір'ї хтось базікає.

- Міша, ти чув, якого Петрович вовка тримає?
- Но?
- Скаженого! Щоб на його подвір'я жоден не зайшов. То нині така вся влада. На людей як не беркут, так вовків голодних кидають!
- Та ж так, бляха, є! Буде його звірюга людей гризти, а він його на ніч до хати пускатиме на дивані спати.

Кульгава Тетериха й далі попри ворота Радочубів ходила згорблено й солодкаво усміхалася. Будь-якому стрічному кривила кислу пику й жалілася на скаженого сусідського пса.

Похмурий був Микола, як проводжав дітей до міста. За вечерею майже не слухав, що розповідала жінка. А по довгій мовчанці пригнічено сказав:
- Доведеться пса застрелити, Наталко.
- Що ти? - жінка сполохано заглянула в темні миколині очі.
- Треба. Кажуть, він скажений.
- Так неправду ж кажуть!
- Може, Наталко, й неправду. Але й про мене говорять, говорять і говорять.. сил не маю терпіти.

Надвечір Рембо тихо ліг у буді й прикрив голову масивною лапою. Ліве око мружив, ще відколи дістав по голові відром. Тим часом, Тетериха у неохайній своїй кухні присіла на стілець, розмотала бинти на коліні. Замість рани лишався ледь помітний шрамик. Та Зінка знову забинтувала ногу й пошкутильгала до подружки. Викликати заслужену, як вона вважала, повагу колективу.

Ще за тиждень від чорних пліток, що розпускала про сусідів Тетериха, Радочуб геть посмутнішав. Ввечері зайшов до кума й глухим голосом гукнув:
- Юрко. Куме, рушницю полагодив?
- Здоров, здоров. А що, на качок зібрався?
- Слухай, бери рушницю. Мушу скаженого пса стріляти.
Добродушний огрядний Юрко виліз з-під капоту “Жигулів”, витер руки брудним рушником і привітався з кумом.

- Та де ж він скажений? - Юрко засміявся й дістав з нагрудної кишені сорочки самокрутку. - На Зінку? На Зінку би і я вишкірився, як був би псом!
- Не питай, Юрко. Не питай, бо люди печінки мені повиїдають. Бери рушницю й пішли.

У сутінках куми зайшли на подвір'я Радочубів. Наталя, не дочекавшись чоловіка, повечеряла й поралась у хаті. Пес вийшов із буди, потягнувся й радісно завертів хвостом.

- Близько не підходь, Юрко. Може вкусити, кажуть, він злий став.

Рембо підійшов до алюмінієвої миски й став жадібно лакати воду.
Юрко зарядив рушницю й на мить замислився.
- Точно стріляти? Дивись, бо скажені води не п'ють.
- Е, бачу, не буде з тобою діла.

Радочуб махнув рукою, вийшов за браму й поволі пішов стежкою між вишнями. За кілька хвилин з боку свого подвір'я почув постріл і коротке собаче скавучання. Микола зупинився, сів на лавку й закрив обличчя руками. Ніхто в селі не дорікне, лише подякують. А тоді забудуть. Лиш треба щось вигадати Ромчику.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-23 11:42:28
Переглядів сторінки твору 2484
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.392 / 5.28)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.278 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Виключно фауна і флора. Проза
Автор востаннє на сайті 2015.12.12 20:09
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-03-24 01:48:02 ]
Шкода пса...
Багато проблем заторкнуто, але основна, як на мене, несправедливість громадської думки та несправедливість до вірності...
Перечитала усі Ваші твори, Олю (добре, що їх ще не дуже багато :)) - дуже приємне враження про Вас, як творчу особу.
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Опанасенко (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-24 14:00:42 ]
Дякую, Галино! Творів багато, практично нічого не опубліковано, тільки починаю)