ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Опанасенко / Проза

 Капловухий Рембо

Присвячую капловухому псові, котрий був направду крутим чуваком.

Образ твору




- Лембо! Лембо! Пливіт! - Ромчик вистрибнув з машини на дідове подвір'я. Йому назустріч причалапав сивий пес, схожий на вівчарку. Зачувши гостей, вибігла надвір і Радочубиха.
- Ну нарешті, синочку, Ганнуся! Ромчику, ходи я на тебе гляну! - жінка стисла в міцних обіймах усіх гостей. Рембо, розмахуючи хвостом, став перед хлопчиком на задні й простягнув передню лапу.
- Ого, він зі мною вітається! - старенькій напіввівчарка був найліпшим другом Ромчика. Але над іменем зубатого малий не замислювався. “Добре, хоч сина Термінатором не назвав”, - жартувала Ганна, коли дізналася ім'я капловухого пса.

- А батя що, і в суботу працює? - Олесь заглядав за хату, набиваючи рота стиглими вишнями. - А мала де?
- Та ж батя твій у сільраді усе ремонти проводить. А Катруся документи повезла до медучилиша.
- То коледж, мам.
- Та хоч би й коледж. Мені головне, хай у нас в райлікарні влаштується, аби не їхала так далеко, як ви.

За пару хвилин Ганнуся зі свекрухою зникли на кухні, а хлопці пішли обдирати вишні, що спокусливо світилися на сонці. Побачивши батькові речі на мотузках у садку, Олесь про щось згадав і побіг до машини. Півбагажника займали пакунки з господарчим крамом. Він порозкладав усе на садовій доріжці. З металевих планок і мотка линви мав зібрати матері сушарку для білизни. То була давно обіцяна справа.

Подвір'я Радочубів вважали на селі зразковим. Хтось трохи їм заздрив, пліткували й про хабарі, за які буцімто голова сільради підтримував у садибі “європейські порядки”. А син добре знав: на себе старий не витратив жодної казеної копійки. Він просто мав собі суворі правила господарювання. За те, мабуть, і обрали вдруге війтом, що вміє добре діло поставити й довести до пуття. Олесеві роздуми обірвав гуркіт батькової Ниви, що вкотилася на подвір'я. Лишив майже дороблену сушарку й побіг вітатися.

- Ет, і не встиг раніше за вас із району приїхати. Здоров, синку!
Старший та молодший Радочуби обійнялися, і так бадьоро виглядав батько, а син так заклопотано й солідно, що їх би хтось незнайомий прийняв за рідних братів. Якби не Ромчик, який вже забігав довкола, вигукуючи тоненьким голосочком:
- Діду, дідусю, пливіт! - Микола взяв онука на руки й присів на саморобну лавку. - Діду, ми з Лембо утворрили загін поліції! Будемо болонити твій садок від гусей тітки Зінки!
- Ой ти в мене чудний! Будеш ти зараз не гусей ганяти, а вмиватися й за стіл сідати! - Микола поставив онука на табуретку перед умивальником і дав кавалок мила.
- Я сам, діду, я все сам!

По обіді малий побіг до кролів, а дідо Микола прив'язав собаку до ланцюга біля буди. Рембо слухняно ліг у тіньку під горіхом.
- Все, поліція служить народу, - Радочуб скуйовдив “поліцейському” шерсть на шиї, а пес повів головою, ніби питаючи: “Ну чого тобі, старий?”.
- Тату, слухайте, а нашо вам той пес на ланцюгу? Хочете, я вам дзвінок на браму поставлю, а він хай собі іде на пенсію он під вишню.
- Шо ти розумієш. То вже тобі не цуцик, якого ти додому приніс. І придумав же, чого ти його придумав так назвати?

Олесь пригадав старші класи у сільській школі, захоплення бойовиками і Сталоне. Як же ще було тоді називати кмітливого пса, який був його найкращим другом? Договорити не дала сусідка, яка просунула носа між штахетами паркану.

- Ой, здрастуйте, Петрович! Бачу, до вас гості приїхали. Яка радість! - визирнуло худощаве лице сусідки. До Радучубів вона ходила не через браму, а крізь дірку в паркані, й часто без запрошення. На селі Зинаїду Тетерю називали не інакше, як Тетериха. Від радочубової Зінчина хата була ліворуч, і до них найчастіше вона забігала щось позичити, а якщо й поділитися, то хіба свіжими плітками. Може, випадало би їй краще піти й заробити на базарі яку сотню гривень на одяг своїм трьом пацанам, які все мали вигляд якийсь неохайний, голодний і дурнуватий. Чоловікові її геть було не до родини. Рудий Женька до фізичної праці не тяжів, повторюючи “я городський за духом хлопець”. Тож Тетериха звикла випрошувати у людей щось то подарувати, то підладнати, і вміла при цьому так скривити худе лице, наче з'їла кислих агрусів, а брови так жалібно піднімала, що вже будь-хто махне рукою й швидше допоможе, ніж відкараскається від Зінки.

- Олесику, а ти що таке майструєш? То прям така вещ у вас заводська, правда? - косуваті оченята Тетерихи забігали в різні сторони, а пика розтягнулася в поблажливій усмішці. - То, якбитойво, я би до вас ще зайшла тоже тим.. якбитойво, скористатися, якщо би Петрович не проти?
Господар згодився:
- Та звичайно, Зіна, приходь, як тобі буде треба, вішай собі, що хочеш!

А довго зарошувати й не довелося. Тетериха мала багато прання. На допомогу від народження молодшого сина купила нові меблі й пральну машину, що стояла просто на подвір'ї. Садка за хатою не мала, тож і мотузок для білизни не було.

На другий день Тетериха завітала до сусідів із металевим тазом білизни. Гукнула господарів, та ніхто не озвався. “Натаалю! Микооло! Ой, якбитойво.. Натаалю!” Зінка поперлася з тазом у садок. Перечепилася через малину, розтоптала полуницю “Ой, якбитойво.. а шоб воно пропало”. Поставила коло себе випране й почала вішати лахи на “заводську” сушарку. Озирнулась, як у малині зашелестіло щось велике, з кущів визирнув знайомий хвіст, а тоді вуха й блискучий чорний ніс, на якому сиділа руда муха. Рембо подивився на Зінку, змахнув лапою муху з носу й чихнув. “Ану пішов геть! Натааалю, в тебе пес відв'язався! Паскуда!” Собака загарчав, Тетериха ляснула його по носі мокрим рушником. Рембо схопив його зубами й потягнув так, що Зінка впала на вогку землю, але за будь-що вирішила свою власність витягнути із зубів цього вовчари. “Якбитойво.. ану! Ану віддай, падло, рушника! Натааалю! Ната.. АААА! Ііііі! Ах ти собака!пусти!холєра! ААА! Натааалю!” Коли перелякана господиня прибігла в садок, Рембо уже й справді по-вовчому розізлився, стрибнув на Тетериху передніми лапами й загарчав на півсела. Зінка зблідла, як стіна.

“Ану цить! Пішов звідси!” - та й на хазяйчин крик пес не зреагував. У розпачі Наталя огріла пса відром по голові, той заскавучав, утратив свідомість і заваливсь у малину. Зінка тим часом тремтячими руками набирала по мобільному фельдшера і перелякано схлипувала.

За кілька днів перебинтована Зінка шкутильгала селом і розповідала кожному про скаженого пса Радочубів. Люди почали говорити. Якщо зінчина “трагедія” сталася в суботу, то наступний робочий тиждень навіть у районі розпочався з новини про вовка, що його якийсь сільський голова нацьковує на людей. У середу, лишивши дітей на п'яного чоловіка, Тетериха із двома подружками пошкандибала до фельдшера. Укушена нога їй вже майже не боліла, та Зінка все на неї припадала і зойкала, вчепившися під руки до Зойки і Зеньки. “Ой, дівчата, якбитойво, мабуть, зараження крові пішло вже. Ну хоч би не тойво, якби не пішло шоби далі, в голову”, - обидві її шанувальниці підтакували, цокали й безпорадно хитали головами в лискучих із люрексом хустках. Та в кімнатку фельдшера нікого Зінка не пустила. Зайшла сама, шкутильгаючи, впала на стілець і скривлено попросила оглянути рану. На подив Тетерихи, жодного співчуття від лікаря вона не отримала. Він мовчки виписав їй недорогі ліки, медсестра швидко перев'язала коліно, і вже за п'ять хвилин виставили пацієнтку за двері. “Ой, недобрий той фельдшер, дівчата, я вам казала, недобросовісний він врач, бо нікого без дєнєг не лікує”, - заскиглила Зінка, хапаючися за подружок. Усі троє безпораднно захитали головами й тяжко зітхнули.

Ще за два тижні плітки про скаженого голову сільради мали би розвіятися новими подіями. Та як нового катма, то його вигадують. Історії про війта-нелюда долетіли вже й до райцентру. Про Тетериху написали газетну замітку в кримінальному розділі, яку героїня скромно вирізала й виставила у серванті з хрусталями.

Та навіть після такого в сільраді Петровича зустрічали привітно. В лице Радочубові ніхто ані слівця не сказав, а за чергою нагальних справ на плітки й не було часу. Наприклад, у старенькій будівлі сільради точилася суперечка: випрошувати гроші на нове приміщення чи вдовільнитися скромним ремонтом, а проте перейти на повну комп'ютеризацію. Проти відходу від старих “надійних методів” об'єдналися з войовничим запалом секретарка й бухгалтерка, яким до пенсії лишалось кілька років. На двох новеньких комп'ютерах сільський голова вже й налаштував необхідні програми, методично у всьому розібрався й готовий вже був усім допомогти. Охочих не набралося. “А як папери ваші зникнуть, що будете робити? Ви на комп'ютері за дві секунди зробите копію, а ці стоси скільки треба ксерити?” - голова із піднятими руками розпачливо кричав на впертих працівників. Тож як войовничі колеги десь на перерві поділися, тихцем зібрав Радочуб їхні стоси паперів до коробки й поніс у сарай за сільраду. Вирішив не віддавати, аж поки не комп'ютеризуються. Поки порався в сараї, зачув, як на подвір'ї хтось базікає.

- Міша, ти чув, якого Петрович вовка тримає?
- Но?
- Скаженого! Щоб на його подвір'я жоден не зайшов. То нині така вся влада. На людей як не беркут, так вовків голодних кидають!
- Та ж так, бляха, є! Буде його звірюга людей гризти, а він його на ніч до хати пускатиме на дивані спати.

Кульгава Тетериха й далі попри ворота Радочубів ходила згорблено й солодкаво усміхалася. Будь-якому стрічному кривила кислу пику й жалілася на скаженого сусідського пса.

Похмурий був Микола, як проводжав дітей до міста. За вечерею майже не слухав, що розповідала жінка. А по довгій мовчанці пригнічено сказав:
- Доведеться пса застрелити, Наталко.
- Що ти? - жінка сполохано заглянула в темні миколині очі.
- Треба. Кажуть, він скажений.
- Так неправду ж кажуть!
- Може, Наталко, й неправду. Але й про мене говорять, говорять і говорять.. сил не маю терпіти.

Надвечір Рембо тихо ліг у буді й прикрив голову масивною лапою. Ліве око мружив, ще відколи дістав по голові відром. Тим часом, Тетериха у неохайній своїй кухні присіла на стілець, розмотала бинти на коліні. Замість рани лишався ледь помітний шрамик. Та Зінка знову забинтувала ногу й пошкутильгала до подружки. Викликати заслужену, як вона вважала, повагу колективу.

Ще за тиждень від чорних пліток, що розпускала про сусідів Тетериха, Радочуб геть посмутнішав. Ввечері зайшов до кума й глухим голосом гукнув:
- Юрко. Куме, рушницю полагодив?
- Здоров, здоров. А що, на качок зібрався?
- Слухай, бери рушницю. Мушу скаженого пса стріляти.
Добродушний огрядний Юрко виліз з-під капоту “Жигулів”, витер руки брудним рушником і привітався з кумом.

- Та де ж він скажений? - Юрко засміявся й дістав з нагрудної кишені сорочки самокрутку. - На Зінку? На Зінку би і я вишкірився, як був би псом!
- Не питай, Юрко. Не питай, бо люди печінки мені повиїдають. Бери рушницю й пішли.

У сутінках куми зайшли на подвір'я Радочубів. Наталя, не дочекавшись чоловіка, повечеряла й поралась у хаті. Пес вийшов із буди, потягнувся й радісно завертів хвостом.

- Близько не підходь, Юрко. Може вкусити, кажуть, він злий став.

Рембо підійшов до алюмінієвої миски й став жадібно лакати воду.
Юрко зарядив рушницю й на мить замислився.
- Точно стріляти? Дивись, бо скажені води не п'ють.
- Е, бачу, не буде з тобою діла.

Радочуб махнув рукою, вийшов за браму й поволі пішов стежкою між вишнями. За кілька хвилин з боку свого подвір'я почув постріл і коротке собаче скавучання. Микола зупинився, сів на лавку й закрив обличчя руками. Ніхто в селі не дорікне, лише подякують. А тоді забудуть. Лиш треба щось вигадати Ромчику.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-23 11:42:28
Переглядів сторінки твору 2483
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.392 / 5.28)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.278 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Виключно фауна і флора. Проза
Автор востаннє на сайті 2015.12.12 20:09
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-03-24 01:48:02 ]
Шкода пса...
Багато проблем заторкнуто, але основна, як на мене, несправедливість громадської думки та несправедливість до вірності...
Перечитала усі Ваші твори, Олю (добре, що їх ще не дуже багато :)) - дуже приємне враження про Вас, як творчу особу.
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Опанасенко (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-24 14:00:42 ]
Дякую, Галино! Творів багато, практично нічого не опубліковано, тільки починаю)