ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Опанасенко / Проза

 Капловухий Рембо

Присвячую капловухому псові, котрий був направду крутим чуваком.

Образ твору




- Лембо! Лембо! Пливіт! - Ромчик вистрибнув з машини на дідове подвір'я. Йому назустріч причалапав сивий пес, схожий на вівчарку. Зачувши гостей, вибігла надвір і Радочубиха.
- Ну нарешті, синочку, Ганнуся! Ромчику, ходи я на тебе гляну! - жінка стисла в міцних обіймах усіх гостей. Рембо, розмахуючи хвостом, став перед хлопчиком на задні й простягнув передню лапу.
- Ого, він зі мною вітається! - старенькій напіввівчарка був найліпшим другом Ромчика. Але над іменем зубатого малий не замислювався. “Добре, хоч сина Термінатором не назвав”, - жартувала Ганна, коли дізналася ім'я капловухого пса.

- А батя що, і в суботу працює? - Олесь заглядав за хату, набиваючи рота стиглими вишнями. - А мала де?
- Та ж батя твій у сільраді усе ремонти проводить. А Катруся документи повезла до медучилиша.
- То коледж, мам.
- Та хоч би й коледж. Мені головне, хай у нас в райлікарні влаштується, аби не їхала так далеко, як ви.

За пару хвилин Ганнуся зі свекрухою зникли на кухні, а хлопці пішли обдирати вишні, що спокусливо світилися на сонці. Побачивши батькові речі на мотузках у садку, Олесь про щось згадав і побіг до машини. Півбагажника займали пакунки з господарчим крамом. Він порозкладав усе на садовій доріжці. З металевих планок і мотка линви мав зібрати матері сушарку для білизни. То була давно обіцяна справа.

Подвір'я Радочубів вважали на селі зразковим. Хтось трохи їм заздрив, пліткували й про хабарі, за які буцімто голова сільради підтримував у садибі “європейські порядки”. А син добре знав: на себе старий не витратив жодної казеної копійки. Він просто мав собі суворі правила господарювання. За те, мабуть, і обрали вдруге війтом, що вміє добре діло поставити й довести до пуття. Олесеві роздуми обірвав гуркіт батькової Ниви, що вкотилася на подвір'я. Лишив майже дороблену сушарку й побіг вітатися.

- Ет, і не встиг раніше за вас із району приїхати. Здоров, синку!
Старший та молодший Радочуби обійнялися, і так бадьоро виглядав батько, а син так заклопотано й солідно, що їх би хтось незнайомий прийняв за рідних братів. Якби не Ромчик, який вже забігав довкола, вигукуючи тоненьким голосочком:
- Діду, дідусю, пливіт! - Микола взяв онука на руки й присів на саморобну лавку. - Діду, ми з Лембо утворрили загін поліції! Будемо болонити твій садок від гусей тітки Зінки!
- Ой ти в мене чудний! Будеш ти зараз не гусей ганяти, а вмиватися й за стіл сідати! - Микола поставив онука на табуретку перед умивальником і дав кавалок мила.
- Я сам, діду, я все сам!

По обіді малий побіг до кролів, а дідо Микола прив'язав собаку до ланцюга біля буди. Рембо слухняно ліг у тіньку під горіхом.
- Все, поліція служить народу, - Радочуб скуйовдив “поліцейському” шерсть на шиї, а пес повів головою, ніби питаючи: “Ну чого тобі, старий?”.
- Тату, слухайте, а нашо вам той пес на ланцюгу? Хочете, я вам дзвінок на браму поставлю, а він хай собі іде на пенсію он під вишню.
- Шо ти розумієш. То вже тобі не цуцик, якого ти додому приніс. І придумав же, чого ти його придумав так назвати?

Олесь пригадав старші класи у сільській школі, захоплення бойовиками і Сталоне. Як же ще було тоді називати кмітливого пса, який був його найкращим другом? Договорити не дала сусідка, яка просунула носа між штахетами паркану.

- Ой, здрастуйте, Петрович! Бачу, до вас гості приїхали. Яка радість! - визирнуло худощаве лице сусідки. До Радучубів вона ходила не через браму, а крізь дірку в паркані, й часто без запрошення. На селі Зинаїду Тетерю називали не інакше, як Тетериха. Від радочубової Зінчина хата була ліворуч, і до них найчастіше вона забігала щось позичити, а якщо й поділитися, то хіба свіжими плітками. Може, випадало би їй краще піти й заробити на базарі яку сотню гривень на одяг своїм трьом пацанам, які все мали вигляд якийсь неохайний, голодний і дурнуватий. Чоловікові її геть було не до родини. Рудий Женька до фізичної праці не тяжів, повторюючи “я городський за духом хлопець”. Тож Тетериха звикла випрошувати у людей щось то подарувати, то підладнати, і вміла при цьому так скривити худе лице, наче з'їла кислих агрусів, а брови так жалібно піднімала, що вже будь-хто махне рукою й швидше допоможе, ніж відкараскається від Зінки.

- Олесику, а ти що таке майструєш? То прям така вещ у вас заводська, правда? - косуваті оченята Тетерихи забігали в різні сторони, а пика розтягнулася в поблажливій усмішці. - То, якбитойво, я би до вас ще зайшла тоже тим.. якбитойво, скористатися, якщо би Петрович не проти?
Господар згодився:
- Та звичайно, Зіна, приходь, як тобі буде треба, вішай собі, що хочеш!

А довго зарошувати й не довелося. Тетериха мала багато прання. На допомогу від народження молодшого сина купила нові меблі й пральну машину, що стояла просто на подвір'ї. Садка за хатою не мала, тож і мотузок для білизни не було.

На другий день Тетериха завітала до сусідів із металевим тазом білизни. Гукнула господарів, та ніхто не озвався. “Натаалю! Микооло! Ой, якбитойво.. Натаалю!” Зінка поперлася з тазом у садок. Перечепилася через малину, розтоптала полуницю “Ой, якбитойво.. а шоб воно пропало”. Поставила коло себе випране й почала вішати лахи на “заводську” сушарку. Озирнулась, як у малині зашелестіло щось велике, з кущів визирнув знайомий хвіст, а тоді вуха й блискучий чорний ніс, на якому сиділа руда муха. Рембо подивився на Зінку, змахнув лапою муху з носу й чихнув. “Ану пішов геть! Натааалю, в тебе пес відв'язався! Паскуда!” Собака загарчав, Тетериха ляснула його по носі мокрим рушником. Рембо схопив його зубами й потягнув так, що Зінка впала на вогку землю, але за будь-що вирішила свою власність витягнути із зубів цього вовчари. “Якбитойво.. ану! Ану віддай, падло, рушника! Натааалю! Ната.. АААА! Ііііі! Ах ти собака!пусти!холєра! ААА! Натааалю!” Коли перелякана господиня прибігла в садок, Рембо уже й справді по-вовчому розізлився, стрибнув на Тетериху передніми лапами й загарчав на півсела. Зінка зблідла, як стіна.

“Ану цить! Пішов звідси!” - та й на хазяйчин крик пес не зреагував. У розпачі Наталя огріла пса відром по голові, той заскавучав, утратив свідомість і заваливсь у малину. Зінка тим часом тремтячими руками набирала по мобільному фельдшера і перелякано схлипувала.

За кілька днів перебинтована Зінка шкутильгала селом і розповідала кожному про скаженого пса Радочубів. Люди почали говорити. Якщо зінчина “трагедія” сталася в суботу, то наступний робочий тиждень навіть у районі розпочався з новини про вовка, що його якийсь сільський голова нацьковує на людей. У середу, лишивши дітей на п'яного чоловіка, Тетериха із двома подружками пошкандибала до фельдшера. Укушена нога їй вже майже не боліла, та Зінка все на неї припадала і зойкала, вчепившися під руки до Зойки і Зеньки. “Ой, дівчата, якбитойво, мабуть, зараження крові пішло вже. Ну хоч би не тойво, якби не пішло шоби далі, в голову”, - обидві її шанувальниці підтакували, цокали й безпорадно хитали головами в лискучих із люрексом хустках. Та в кімнатку фельдшера нікого Зінка не пустила. Зайшла сама, шкутильгаючи, впала на стілець і скривлено попросила оглянути рану. На подив Тетерихи, жодного співчуття від лікаря вона не отримала. Він мовчки виписав їй недорогі ліки, медсестра швидко перев'язала коліно, і вже за п'ять хвилин виставили пацієнтку за двері. “Ой, недобрий той фельдшер, дівчата, я вам казала, недобросовісний він врач, бо нікого без дєнєг не лікує”, - заскиглила Зінка, хапаючися за подружок. Усі троє безпораднно захитали головами й тяжко зітхнули.

Ще за два тижні плітки про скаженого голову сільради мали би розвіятися новими подіями. Та як нового катма, то його вигадують. Історії про війта-нелюда долетіли вже й до райцентру. Про Тетериху написали газетну замітку в кримінальному розділі, яку героїня скромно вирізала й виставила у серванті з хрусталями.

Та навіть після такого в сільраді Петровича зустрічали привітно. В лице Радочубові ніхто ані слівця не сказав, а за чергою нагальних справ на плітки й не було часу. Наприклад, у старенькій будівлі сільради точилася суперечка: випрошувати гроші на нове приміщення чи вдовільнитися скромним ремонтом, а проте перейти на повну комп'ютеризацію. Проти відходу від старих “надійних методів” об'єдналися з войовничим запалом секретарка й бухгалтерка, яким до пенсії лишалось кілька років. На двох новеньких комп'ютерах сільський голова вже й налаштував необхідні програми, методично у всьому розібрався й готовий вже був усім допомогти. Охочих не набралося. “А як папери ваші зникнуть, що будете робити? Ви на комп'ютері за дві секунди зробите копію, а ці стоси скільки треба ксерити?” - голова із піднятими руками розпачливо кричав на впертих працівників. Тож як войовничі колеги десь на перерві поділися, тихцем зібрав Радочуб їхні стоси паперів до коробки й поніс у сарай за сільраду. Вирішив не віддавати, аж поки не комп'ютеризуються. Поки порався в сараї, зачув, як на подвір'ї хтось базікає.

- Міша, ти чув, якого Петрович вовка тримає?
- Но?
- Скаженого! Щоб на його подвір'я жоден не зайшов. То нині така вся влада. На людей як не беркут, так вовків голодних кидають!
- Та ж так, бляха, є! Буде його звірюга людей гризти, а він його на ніч до хати пускатиме на дивані спати.

Кульгава Тетериха й далі попри ворота Радочубів ходила згорблено й солодкаво усміхалася. Будь-якому стрічному кривила кислу пику й жалілася на скаженого сусідського пса.

Похмурий був Микола, як проводжав дітей до міста. За вечерею майже не слухав, що розповідала жінка. А по довгій мовчанці пригнічено сказав:
- Доведеться пса застрелити, Наталко.
- Що ти? - жінка сполохано заглянула в темні миколині очі.
- Треба. Кажуть, він скажений.
- Так неправду ж кажуть!
- Може, Наталко, й неправду. Але й про мене говорять, говорять і говорять.. сил не маю терпіти.

Надвечір Рембо тихо ліг у буді й прикрив голову масивною лапою. Ліве око мружив, ще відколи дістав по голові відром. Тим часом, Тетериха у неохайній своїй кухні присіла на стілець, розмотала бинти на коліні. Замість рани лишався ледь помітний шрамик. Та Зінка знову забинтувала ногу й пошкутильгала до подружки. Викликати заслужену, як вона вважала, повагу колективу.

Ще за тиждень від чорних пліток, що розпускала про сусідів Тетериха, Радочуб геть посмутнішав. Ввечері зайшов до кума й глухим голосом гукнув:
- Юрко. Куме, рушницю полагодив?
- Здоров, здоров. А що, на качок зібрався?
- Слухай, бери рушницю. Мушу скаженого пса стріляти.
Добродушний огрядний Юрко виліз з-під капоту “Жигулів”, витер руки брудним рушником і привітався з кумом.

- Та де ж він скажений? - Юрко засміявся й дістав з нагрудної кишені сорочки самокрутку. - На Зінку? На Зінку би і я вишкірився, як був би псом!
- Не питай, Юрко. Не питай, бо люди печінки мені повиїдають. Бери рушницю й пішли.

У сутінках куми зайшли на подвір'я Радочубів. Наталя, не дочекавшись чоловіка, повечеряла й поралась у хаті. Пес вийшов із буди, потягнувся й радісно завертів хвостом.

- Близько не підходь, Юрко. Може вкусити, кажуть, він злий став.

Рембо підійшов до алюмінієвої миски й став жадібно лакати воду.
Юрко зарядив рушницю й на мить замислився.
- Точно стріляти? Дивись, бо скажені води не п'ють.
- Е, бачу, не буде з тобою діла.

Радочуб махнув рукою, вийшов за браму й поволі пішов стежкою між вишнями. За кілька хвилин з боку свого подвір'я почув постріл і коротке собаче скавучання. Микола зупинився, сів на лавку й закрив обличчя руками. Ніхто в селі не дорікне, лише подякують. А тоді забудуть. Лиш треба щось вигадати Ромчику.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-23 11:42:28
Переглядів сторінки твору 2785
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.392 / 5.28)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.278 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Виключно фауна і флора. Проза
Автор востаннє на сайті 2015.12.12 20:09
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-03-24 01:48:02 ]
Шкода пса...
Багато проблем заторкнуто, але основна, як на мене, несправедливість громадської думки та несправедливість до вірності...
Перечитала усі Ваші твори, Олю (добре, що їх ще не дуже багато :)) - дуже приємне враження про Вас, як творчу особу.
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Опанасенко (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-24 14:00:42 ]
Дякую, Галино! Творів багато, практично нічого не опубліковано, тільки починаю)