ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Сливка
2019.12.10 22:27
Вітром гойдається вишня,
В небо вростає гілля.
Вкутана в пам'ять колишню,
Прийшле вітає здаля.
Інеєм сріблені віти -
Стежка в заобрію вись,
Духом аби забриніти
Мріям, що вшиті колись

Іван Потьомкін
2019.12.10 21:14
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої

Олександр Сушко
2019.12.10 18:56
Рече колега: - Ти - мій кат! - і що?
Жувати все підряд, неначе паця,-
У позолоту вгорнуте ніщо,
Ліричного фразерства прілий пляцик?

Пегасе, з цього раю завертай,
У тебе і у мене інші друзі:
Глибінь, поліфонічна широта

Редакція Майстерень
2019.12.10 15:01
УК_РА_Ї_НА" за символьною своєю частиною безпосередньо тягнеться аж до "РА" - що найдавніше із відомих символьних походжень. "УК_РА_Ї_НА" - символьно це значить "Будову (або ж " ВІД") _ РА _ І _ Отримай (На)" - тобто, найвищий дарунок від Ра.

Сергій Губерначук
2019.12.10 13:25
Якби мені зір коршака,
зіниці – гострі шпиці –
я б землю не навідував,
я б землю озирав!
Я б з викопного горщика
з трипільської землиці
зростав із зерня в ідола –
і смерть на смерть скарав!

Н Кап
2019.12.10 12:42
Дозвольте на вухо...
Лиш вам... По секрету...
Ви тільки нікому про це не кажіть!
нехай пропонують корону... карету...
хоч пів-королівства - будь-ласка,мовчіть!

І навіть якщо вам
підсунуть принцесу

Олександр Сушко
2019.12.10 11:30
Ступаючи поміж кривавих цят
Вплітаю світло в музику мінорну.
А річка - без початку і кінця,
По кризі - блюдця чорних ополонок.

Штовхає боривітер у плече,
Аби у вир шубовснув з головою..
У ближній каламуті - втрати щем,

Ігор Деркач
2019.12.10 09:47
Як хочеться вернутись у світи
дитячої мети на перепутті
тай іншою дорогою іти
у паралельно обране майбутнє.

Але не досягаю висоти,
з якої видно істини забуті,
що нічого заради суєти

Галина Михайлик
2019.12.10 09:37
Все як завжди: початок&кінець.
Інтрига тільки «як?», «коли?», «навіщо?».
…В єдину мить дерева стали нижчі,
а стежка розчинилась навпростець…

Чи, хепіенд? Розв’язка і фінал -
фортіссімо акорд на ноті щастя!
…Сюжетний вузол саморозрубався

Віктор Кучерук
2019.12.10 08:12
Г. С...
Стосунків наших пізню зав’язь
Руйнує ранній холод чвар,
Хоч ми обоє намагались
Незгоди стримати удар.
Стражденним душам на догоду,
Не оберталися назад, –
Раділи будь-якій погоді

Микола Соболь
2019.12.10 05:23
Вона любить зорі ясні,
Дерева од інею срібні,
Сніги до перини подібні,
Короткі, насуплені дні.
Милується нині зима
На те, як веселі синички
Під вікна летять з годівнички,
Бо стужа до серця пройма.

Олександр Сушко
2019.12.10 03:56
Правду говоритиму навмисно,
Істина сьогодні на кону:
Лапу шобтиздохові потисну,
А тобі руки не простягну.

Бо собака ліпша за людину,
Віддана як жінка, їсть усе.
Ти ж мене кладеш під гільйотину

Ярослав Чорногуз
2019.12.10 00:25
Учу усіх я жити безоглядно,
Люблю, щоб ззаду сунула людва.
В трусах порвалась нитка Аріадни,
І обірвався на Голготу шлях.

Хвилююся у розпачі німому –
Рятуй же, любко, ну хіба це жисть?
Хтось викликав мені швидку з дурдому,

Тамара Шкіндер
2019.12.09 21:50
Не поранюсь об сни,
По їх лезу вернусь у минуле.
Мить і вічність злітають у небо
По сходинках хмар.
Відштовхнусь від стіни,
Де туманами днів потонулих
Оповиті серця.
І до сонця майну, як Ікар.

Ярослав Чорногуз
2019.12.09 18:07
Тихо алеєю йду,
Змовкла пташина розмова…
Нічка принишкла в саду,
Затишна нічка зимова.

Так, ніби зірку ясну
Місяць торкає за плечі…
Ніченьку враз пригорнув

Ігор Деркач
2019.12.09 17:40
Минає все – жага, жура, очарування,
любов, що першою була, і є остання.
Уже ніяку не найду,
і поки фею заведу,
іду у баню.

У неї заночую і... захочу чаю.
Ні, я не п’ю, але і їй не наливаю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Опанасенко / Проза

 Капловухий Рембо

Присвячую капловухому псові, котрий був направду крутим чуваком.

Образ твору




- Лембо! Лембо! Пливіт! - Ромчик вистрибнув з машини на дідове подвір'я. Йому назустріч причалапав сивий пес, схожий на вівчарку. Зачувши гостей, вибігла надвір і Радочубиха.
- Ну нарешті, синочку, Ганнуся! Ромчику, ходи я на тебе гляну! - жінка стисла в міцних обіймах усіх гостей. Рембо, розмахуючи хвостом, став перед хлопчиком на задні й простягнув передню лапу.
- Ого, він зі мною вітається! - старенькій напіввівчарка був найліпшим другом Ромчика. Але над іменем зубатого малий не замислювався. “Добре, хоч сина Термінатором не назвав”, - жартувала Ганна, коли дізналася ім'я капловухого пса.

- А батя що, і в суботу працює? - Олесь заглядав за хату, набиваючи рота стиглими вишнями. - А мала де?
- Та ж батя твій у сільраді усе ремонти проводить. А Катруся документи повезла до медучилиша.
- То коледж, мам.
- Та хоч би й коледж. Мені головне, хай у нас в райлікарні влаштується, аби не їхала так далеко, як ви.

За пару хвилин Ганнуся зі свекрухою зникли на кухні, а хлопці пішли обдирати вишні, що спокусливо світилися на сонці. Побачивши батькові речі на мотузках у садку, Олесь про щось згадав і побіг до машини. Півбагажника займали пакунки з господарчим крамом. Він порозкладав усе на садовій доріжці. З металевих планок і мотка линви мав зібрати матері сушарку для білизни. То була давно обіцяна справа.

Подвір'я Радочубів вважали на селі зразковим. Хтось трохи їм заздрив, пліткували й про хабарі, за які буцімто голова сільради підтримував у садибі “європейські порядки”. А син добре знав: на себе старий не витратив жодної казеної копійки. Він просто мав собі суворі правила господарювання. За те, мабуть, і обрали вдруге війтом, що вміє добре діло поставити й довести до пуття. Олесеві роздуми обірвав гуркіт батькової Ниви, що вкотилася на подвір'я. Лишив майже дороблену сушарку й побіг вітатися.

- Ет, і не встиг раніше за вас із району приїхати. Здоров, синку!
Старший та молодший Радочуби обійнялися, і так бадьоро виглядав батько, а син так заклопотано й солідно, що їх би хтось незнайомий прийняв за рідних братів. Якби не Ромчик, який вже забігав довкола, вигукуючи тоненьким голосочком:
- Діду, дідусю, пливіт! - Микола взяв онука на руки й присів на саморобну лавку. - Діду, ми з Лембо утворрили загін поліції! Будемо болонити твій садок від гусей тітки Зінки!
- Ой ти в мене чудний! Будеш ти зараз не гусей ганяти, а вмиватися й за стіл сідати! - Микола поставив онука на табуретку перед умивальником і дав кавалок мила.
- Я сам, діду, я все сам!

По обіді малий побіг до кролів, а дідо Микола прив'язав собаку до ланцюга біля буди. Рембо слухняно ліг у тіньку під горіхом.
- Все, поліція служить народу, - Радочуб скуйовдив “поліцейському” шерсть на шиї, а пес повів головою, ніби питаючи: “Ну чого тобі, старий?”.
- Тату, слухайте, а нашо вам той пес на ланцюгу? Хочете, я вам дзвінок на браму поставлю, а він хай собі іде на пенсію он під вишню.
- Шо ти розумієш. То вже тобі не цуцик, якого ти додому приніс. І придумав же, чого ти його придумав так назвати?

Олесь пригадав старші класи у сільській школі, захоплення бойовиками і Сталоне. Як же ще було тоді називати кмітливого пса, який був його найкращим другом? Договорити не дала сусідка, яка просунула носа між штахетами паркану.

- Ой, здрастуйте, Петрович! Бачу, до вас гості приїхали. Яка радість! - визирнуло худощаве лице сусідки. До Радучубів вона ходила не через браму, а крізь дірку в паркані, й часто без запрошення. На селі Зинаїду Тетерю називали не інакше, як Тетериха. Від радочубової Зінчина хата була ліворуч, і до них найчастіше вона забігала щось позичити, а якщо й поділитися, то хіба свіжими плітками. Може, випадало би їй краще піти й заробити на базарі яку сотню гривень на одяг своїм трьом пацанам, які все мали вигляд якийсь неохайний, голодний і дурнуватий. Чоловікові її геть було не до родини. Рудий Женька до фізичної праці не тяжів, повторюючи “я городський за духом хлопець”. Тож Тетериха звикла випрошувати у людей щось то подарувати, то підладнати, і вміла при цьому так скривити худе лице, наче з'їла кислих агрусів, а брови так жалібно піднімала, що вже будь-хто махне рукою й швидше допоможе, ніж відкараскається від Зінки.

- Олесику, а ти що таке майструєш? То прям така вещ у вас заводська, правда? - косуваті оченята Тетерихи забігали в різні сторони, а пика розтягнулася в поблажливій усмішці. - То, якбитойво, я би до вас ще зайшла тоже тим.. якбитойво, скористатися, якщо би Петрович не проти?
Господар згодився:
- Та звичайно, Зіна, приходь, як тобі буде треба, вішай собі, що хочеш!

А довго зарошувати й не довелося. Тетериха мала багато прання. На допомогу від народження молодшого сина купила нові меблі й пральну машину, що стояла просто на подвір'ї. Садка за хатою не мала, тож і мотузок для білизни не було.

На другий день Тетериха завітала до сусідів із металевим тазом білизни. Гукнула господарів, та ніхто не озвався. “Натаалю! Микооло! Ой, якбитойво.. Натаалю!” Зінка поперлася з тазом у садок. Перечепилася через малину, розтоптала полуницю “Ой, якбитойво.. а шоб воно пропало”. Поставила коло себе випране й почала вішати лахи на “заводську” сушарку. Озирнулась, як у малині зашелестіло щось велике, з кущів визирнув знайомий хвіст, а тоді вуха й блискучий чорний ніс, на якому сиділа руда муха. Рембо подивився на Зінку, змахнув лапою муху з носу й чихнув. “Ану пішов геть! Натааалю, в тебе пес відв'язався! Паскуда!” Собака загарчав, Тетериха ляснула його по носі мокрим рушником. Рембо схопив його зубами й потягнув так, що Зінка впала на вогку землю, але за будь-що вирішила свою власність витягнути із зубів цього вовчари. “Якбитойво.. ану! Ану віддай, падло, рушника! Натааалю! Ната.. АААА! Ііііі! Ах ти собака!пусти!холєра! ААА! Натааалю!” Коли перелякана господиня прибігла в садок, Рембо уже й справді по-вовчому розізлився, стрибнув на Тетериху передніми лапами й загарчав на півсела. Зінка зблідла, як стіна.

“Ану цить! Пішов звідси!” - та й на хазяйчин крик пес не зреагував. У розпачі Наталя огріла пса відром по голові, той заскавучав, утратив свідомість і заваливсь у малину. Зінка тим часом тремтячими руками набирала по мобільному фельдшера і перелякано схлипувала.

За кілька днів перебинтована Зінка шкутильгала селом і розповідала кожному про скаженого пса Радочубів. Люди почали говорити. Якщо зінчина “трагедія” сталася в суботу, то наступний робочий тиждень навіть у районі розпочався з новини про вовка, що його якийсь сільський голова нацьковує на людей. У середу, лишивши дітей на п'яного чоловіка, Тетериха із двома подружками пошкандибала до фельдшера. Укушена нога їй вже майже не боліла, та Зінка все на неї припадала і зойкала, вчепившися під руки до Зойки і Зеньки. “Ой, дівчата, якбитойво, мабуть, зараження крові пішло вже. Ну хоч би не тойво, якби не пішло шоби далі, в голову”, - обидві її шанувальниці підтакували, цокали й безпорадно хитали головами в лискучих із люрексом хустках. Та в кімнатку фельдшера нікого Зінка не пустила. Зайшла сама, шкутильгаючи, впала на стілець і скривлено попросила оглянути рану. На подив Тетерихи, жодного співчуття від лікаря вона не отримала. Він мовчки виписав їй недорогі ліки, медсестра швидко перев'язала коліно, і вже за п'ять хвилин виставили пацієнтку за двері. “Ой, недобрий той фельдшер, дівчата, я вам казала, недобросовісний він врач, бо нікого без дєнєг не лікує”, - заскиглила Зінка, хапаючися за подружок. Усі троє безпораднно захитали головами й тяжко зітхнули.

Ще за два тижні плітки про скаженого голову сільради мали би розвіятися новими подіями. Та як нового катма, то його вигадують. Історії про війта-нелюда долетіли вже й до райцентру. Про Тетериху написали газетну замітку в кримінальному розділі, яку героїня скромно вирізала й виставила у серванті з хрусталями.

Та навіть після такого в сільраді Петровича зустрічали привітно. В лице Радочубові ніхто ані слівця не сказав, а за чергою нагальних справ на плітки й не було часу. Наприклад, у старенькій будівлі сільради точилася суперечка: випрошувати гроші на нове приміщення чи вдовільнитися скромним ремонтом, а проте перейти на повну комп'ютеризацію. Проти відходу від старих “надійних методів” об'єдналися з войовничим запалом секретарка й бухгалтерка, яким до пенсії лишалось кілька років. На двох новеньких комп'ютерах сільський голова вже й налаштував необхідні програми, методично у всьому розібрався й готовий вже був усім допомогти. Охочих не набралося. “А як папери ваші зникнуть, що будете робити? Ви на комп'ютері за дві секунди зробите копію, а ці стоси скільки треба ксерити?” - голова із піднятими руками розпачливо кричав на впертих працівників. Тож як войовничі колеги десь на перерві поділися, тихцем зібрав Радочуб їхні стоси паперів до коробки й поніс у сарай за сільраду. Вирішив не віддавати, аж поки не комп'ютеризуються. Поки порався в сараї, зачув, як на подвір'ї хтось базікає.

- Міша, ти чув, якого Петрович вовка тримає?
- Но?
- Скаженого! Щоб на його подвір'я жоден не зайшов. То нині така вся влада. На людей як не беркут, так вовків голодних кидають!
- Та ж так, бляха, є! Буде його звірюга людей гризти, а він його на ніч до хати пускатиме на дивані спати.

Кульгава Тетериха й далі попри ворота Радочубів ходила згорблено й солодкаво усміхалася. Будь-якому стрічному кривила кислу пику й жалілася на скаженого сусідського пса.

Похмурий був Микола, як проводжав дітей до міста. За вечерею майже не слухав, що розповідала жінка. А по довгій мовчанці пригнічено сказав:
- Доведеться пса застрелити, Наталко.
- Що ти? - жінка сполохано заглянула в темні миколині очі.
- Треба. Кажуть, він скажений.
- Так неправду ж кажуть!
- Може, Наталко, й неправду. Але й про мене говорять, говорять і говорять.. сил не маю терпіти.

Надвечір Рембо тихо ліг у буді й прикрив голову масивною лапою. Ліве око мружив, ще відколи дістав по голові відром. Тим часом, Тетериха у неохайній своїй кухні присіла на стілець, розмотала бинти на коліні. Замість рани лишався ледь помітний шрамик. Та Зінка знову забинтувала ногу й пошкутильгала до подружки. Викликати заслужену, як вона вважала, повагу колективу.

Ще за тиждень від чорних пліток, що розпускала про сусідів Тетериха, Радочуб геть посмутнішав. Ввечері зайшов до кума й глухим голосом гукнув:
- Юрко. Куме, рушницю полагодив?
- Здоров, здоров. А що, на качок зібрався?
- Слухай, бери рушницю. Мушу скаженого пса стріляти.
Добродушний огрядний Юрко виліз з-під капоту “Жигулів”, витер руки брудним рушником і привітався з кумом.

- Та де ж він скажений? - Юрко засміявся й дістав з нагрудної кишені сорочки самокрутку. - На Зінку? На Зінку би і я вишкірився, як був би псом!
- Не питай, Юрко. Не питай, бо люди печінки мені повиїдають. Бери рушницю й пішли.

У сутінках куми зайшли на подвір'я Радочубів. Наталя, не дочекавшись чоловіка, повечеряла й поралась у хаті. Пес вийшов із буди, потягнувся й радісно завертів хвостом.

- Близько не підходь, Юрко. Може вкусити, кажуть, він злий став.

Рембо підійшов до алюмінієвої миски й став жадібно лакати воду.
Юрко зарядив рушницю й на мить замислився.
- Точно стріляти? Дивись, бо скажені води не п'ють.
- Е, бачу, не буде з тобою діла.

Радочуб махнув рукою, вийшов за браму й поволі пішов стежкою між вишнями. За кілька хвилин з боку свого подвір'я почув постріл і коротке собаче скавучання. Микола зупинився, сів на лавку й закрив обличчя руками. Ніхто в селі не дорікне, лише подякують. А тоді забудуть. Лиш треба щось вигадати Ромчику.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-03-23 11:42:28
Переглядів сторінки твору 1512
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.392 / 5.28)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.278 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Виключно фауна і флора. Проза
Автор востаннє на сайті 2015.12.12 20:09
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-03-24 01:48:02 ]
Шкода пса...
Багато проблем заторкнуто, але основна, як на мене, несправедливість громадської думки та несправедливість до вірності...
Перечитала усі Ваші твори, Олю (добре, що їх ще не дуже багато :)) - дуже приємне враження про Вас, як творчу особу.
Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Опанасенко (Л.П./Л.П.) [ 2013-03-24 14:00:42 ]
Дякую, Галино! Творів багато, практично нічого не опубліковано, тільки починаю)