Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
2026.04.25
10:35
А він не знав, кого любив: мене чи неньку?
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
2026.04.25
06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
2026.04.25
05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Філософія мудрості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія мудрості
Уночі я прокинувся від фізично неприємного відчуття присутності чогось стороннього
у кімнаті. Була задушлива літня ніч. На тлі відкритої кватирки я побачив чийсь невиразний силует. Напружуючи спросоння очі, я поступово звик до напівтемряви, а тут ще місяць широким рогом визирнув із-за хмаринки прямо у мою кімнату. Побачене неабияк спантеличило мене: на вікні, вчепившись у дерев’яну раму пазурами, сиділо маленьке совеня.
- Не спиш? – раптом мовило воно, водячи головою зі сторони в сторону.
- Ти хто? – не знайшовши нічого кращого, запитав я.
Можна було подумати, що спілкування зі совеням, яке вміє розмовляти, для мене звична річ.
- Мудрість твоя – відповіло совеня, кліпаючи великими очима.
- А чому ж така маленька? - не без іронії поцікавився я.
- Так тобі це краще знати. Хіба це ти перечитав сотні томів людської думки у вигляді книг, замислювався над сенсом життя, блукав лабіринтами філософських запитань, писав вірші і шукав своє «Я» у вічних сумнівах і роздумах? Мабуть, що ні.А хіба не ти так безглуздо витрачав визначений тобі долею час на порожні розваги, безтурботне існування на рівні інстинктів і буденної суєти? Мабуть, що ти. Отож не питай, чому я не виросла хоча б до середньостатистичних розмірів виду совиних. Маєш те, що заслуговуєш.
Я замахав головою, закліпав очима, намагаючись прогнати цю мару непотрібних мені
повчань від якогось там совеняти, оскільки був цілком задоволений собою і не вважав себе останнім дурником на цій грішній землі. Мара дійсно розвіялась. Лиш на тому місці, де щойно сиділо совеня, колихалась від якогось незрозумілого протягу фіранка, наче птах махав крилами. За мить і вона зупинилася. У мертвій тиші цокав годинник, немовби повертаючи мене до реального світу.
- От дурня - подумав я і протягнув руку за пляшкою пива, що зазвичай завжди стояла біля мого ліжка, щоб я міг у будь-яку хвилину хильнути із неї. Пляшка була напівпорожня, ще одна, зовсім порожня, стояла поруч. Пиво з пластмасової пляшки було таке бридке, наче це була… тут я утримаюсь від порівняння, виходячи із естетичних міркувань. І так гидко стало чомусь на душі. Осяяна місячним світлом біля стіни навпроти мене, стояла книжкова шафа, данина колишній моді, і, якби не деякі дрібнички, що знаходилися на поличках разом із книгами, я б певно роками не відкривав її.
- Може, почитати що-небудь? – подумав я. - Авжеж, завтра обов'язково пошукаю чогось цікавого. Та і з пивом потрібно зав'язувати, мало б хоча смак, а так пійло якесь. Більше жодного ковтка - подумав я, засинаючи.
Раптом у голові, як на широкому екрані кінотеатру, великими рекламними літерами засвітився надпис « ВІТАЮ. РОЗУМНЕ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. ДАЛІ БУДЕ».
- Що буде? - я уже практично спав. - День буде, життя буде…
І снилися мені цієї ночі не Вітьок із Серьогою, мої друзі, перевірені часом, пивом і футболом, і, навіть, не та струнка панянка із сусіднього під’їзду, яка щодня витончено цокає каблучками повз моє вікно, йдучи ранком на роботу і повертаючись увечері додому, а снилась велика сова, що сиділа на підвіконні на місці годинника і ритмічно кивала волохатою головою: Цок-цок… добре є. Цок-цок… добре є.
11 квітня 2013р.
у кімнаті. Була задушлива літня ніч. На тлі відкритої кватирки я побачив чийсь невиразний силует. Напружуючи спросоння очі, я поступово звик до напівтемряви, а тут ще місяць широким рогом визирнув із-за хмаринки прямо у мою кімнату. Побачене неабияк спантеличило мене: на вікні, вчепившись у дерев’яну раму пазурами, сиділо маленьке совеня.
- Не спиш? – раптом мовило воно, водячи головою зі сторони в сторону.
- Ти хто? – не знайшовши нічого кращого, запитав я.
Можна було подумати, що спілкування зі совеням, яке вміє розмовляти, для мене звична річ.
- Мудрість твоя – відповіло совеня, кліпаючи великими очима.
- А чому ж така маленька? - не без іронії поцікавився я.
- Так тобі це краще знати. Хіба це ти перечитав сотні томів людської думки у вигляді книг, замислювався над сенсом життя, блукав лабіринтами філософських запитань, писав вірші і шукав своє «Я» у вічних сумнівах і роздумах? Мабуть, що ні.А хіба не ти так безглуздо витрачав визначений тобі долею час на порожні розваги, безтурботне існування на рівні інстинктів і буденної суєти? Мабуть, що ти. Отож не питай, чому я не виросла хоча б до середньостатистичних розмірів виду совиних. Маєш те, що заслуговуєш.
Я замахав головою, закліпав очима, намагаючись прогнати цю мару непотрібних мені
повчань від якогось там совеняти, оскільки був цілком задоволений собою і не вважав себе останнім дурником на цій грішній землі. Мара дійсно розвіялась. Лиш на тому місці, де щойно сиділо совеня, колихалась від якогось незрозумілого протягу фіранка, наче птах махав крилами. За мить і вона зупинилася. У мертвій тиші цокав годинник, немовби повертаючи мене до реального світу.
- От дурня - подумав я і протягнув руку за пляшкою пива, що зазвичай завжди стояла біля мого ліжка, щоб я міг у будь-яку хвилину хильнути із неї. Пляшка була напівпорожня, ще одна, зовсім порожня, стояла поруч. Пиво з пластмасової пляшки було таке бридке, наче це була… тут я утримаюсь від порівняння, виходячи із естетичних міркувань. І так гидко стало чомусь на душі. Осяяна місячним світлом біля стіни навпроти мене, стояла книжкова шафа, данина колишній моді, і, якби не деякі дрібнички, що знаходилися на поличках разом із книгами, я б певно роками не відкривав її.
- Може, почитати що-небудь? – подумав я. - Авжеж, завтра обов'язково пошукаю чогось цікавого. Та і з пивом потрібно зав'язувати, мало б хоча смак, а так пійло якесь. Більше жодного ковтка - подумав я, засинаючи.
Раптом у голові, як на широкому екрані кінотеатру, великими рекламними літерами засвітився надпис « ВІТАЮ. РОЗУМНЕ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. ДАЛІ БУДЕ».
- Що буде? - я уже практично спав. - День буде, життя буде…
І снилися мені цієї ночі не Вітьок із Серьогою, мої друзі, перевірені часом, пивом і футболом, і, навіть, не та струнка панянка із сусіднього під’їзду, яка щодня витончено цокає каблучками повз моє вікно, йдучи ранком на роботу і повертаючись увечері додому, а снилась велика сова, що сиділа на підвіконні на місці годинника і ритмічно кивала волохатою головою: Цок-цок… добре є. Цок-цок… добре є.
11 квітня 2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
