
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.20
08:56
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать
2021.01.20
08:02
Море і мрія.
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.
З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.
З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій
2021.01.20
04:41
О, Боже!
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму
2021.01.19
20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.
Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.
Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:
2021.01.19
20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
***
Воюємо. Я знаю, що залізно
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
***
Воюємо. Я знаю, що залізно
2021.01.19
20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
***
Караюся, але не каюсь
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
***
Караюся, але не каюсь
2021.01.19
19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
2021.01.19
19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
2021.01.19
18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.
Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.
Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,
2021.01.19
18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.
Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.
Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас
2021.01.19
18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.
На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.
На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
2021.01.19
17:12
В Новий рік рушай, Плането,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!
Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!
Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,
2021.01.19
16:37
Злись на себе, лиш на себе, мила –
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…
Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…
Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!
2021.01.19
11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
2021.01.19
09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
2021.01.19
08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Філософія мудрості
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія мудрості
Уночі я прокинувся від фізично неприємного відчуття присутності чогось стороннього
у кімнаті. Була задушлива літня ніч. На тлі відкритої кватирки я побачив чийсь невиразний силует. Напружуючи спросоння очі, я поступово звик до напівтемряви, а тут ще місяць широким рогом визирнув із-за хмаринки прямо у мою кімнату. Побачене неабияк спантеличило мене: на вікні, вчепившись у дерев’яну раму пазурами, сиділо маленьке совеня.
- Не спиш? – раптом мовило воно, водячи головою зі сторони в сторону.
- Ти хто? – не знайшовши нічого кращого, запитав я.
Можна було подумати, що спілкування зі совеням, яке вміє розмовляти, для мене звична річ.
- Мудрість твоя – відповіло совеня, кліпаючи великими очима.
- А чому ж така маленька? - не без іронії поцікавився я.
- Так тобі це краще знати. Хіба це ти перечитав сотні томів людської думки у вигляді книг, замислювався над сенсом життя, блукав лабіринтами філософських запитань, писав вірші і шукав своє «Я» у вічних сумнівах і роздумах? Мабуть, що ні.А хіба не ти так безглуздо витрачав визначений тобі долею час на порожні розваги, безтурботне існування на рівні інстинктів і буденної суєти? Мабуть, що ти. Отож не питай, чому я не виросла хоча б до середньостатистичних розмірів виду совиних. Маєш те, що заслуговуєш.
Я замахав головою, закліпав очима, намагаючись прогнати цю мару непотрібних мені
повчань від якогось там совеняти, оскільки був цілком задоволений собою і не вважав себе останнім дурником на цій грішній землі. Мара дійсно розвіялась. Лиш на тому місці, де щойно сиділо совеня, колихалась від якогось незрозумілого протягу фіранка, наче птах махав крилами. За мить і вона зупинилася. У мертвій тиші цокав годинник, немовби повертаючи мене до реального світу.
- От дурня - подумав я і протягнув руку за пляшкою пива, що зазвичай завжди стояла біля мого ліжка, щоб я міг у будь-яку хвилину хильнути із неї. Пляшка була напівпорожня, ще одна, зовсім порожня, стояла поруч. Пиво з пластмасової пляшки було таке бридке, наче це була… тут я утримаюсь від порівняння, виходячи із естетичних міркувань. І так гидко стало чомусь на душі. Осяяна місячним світлом біля стіни навпроти мене, стояла книжкова шафа, данина колишній моді, і, якби не деякі дрібнички, що знаходилися на поличках разом із книгами, я б певно роками не відкривав її.
- Може, почитати що-небудь? – подумав я. - Авжеж, завтра обов'язково пошукаю чогось цікавого. Та і з пивом потрібно зав'язувати, мало б хоча смак, а так пійло якесь. Більше жодного ковтка - подумав я, засинаючи.
Раптом у голові, як на широкому екрані кінотеатру, великими рекламними літерами засвітився надпис « ВІТАЮ. РОЗУМНЕ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. ДАЛІ БУДЕ».
- Що буде? - я уже практично спав. - День буде, життя буде…
І снилися мені цієї ночі не Вітьок із Серьогою, мої друзі, перевірені часом, пивом і футболом, і, навіть, не та струнка панянка із сусіднього під’їзду, яка щодня витончено цокає каблучками повз моє вікно, йдучи ранком на роботу і повертаючись увечері додому, а снилась велика сова, що сиділа на підвіконні на місці годинника і ритмічно кивала волохатою головою: Цок-цок… добре є. Цок-цок… добре є.
11 квітня 2013р.
у кімнаті. Була задушлива літня ніч. На тлі відкритої кватирки я побачив чийсь невиразний силует. Напружуючи спросоння очі, я поступово звик до напівтемряви, а тут ще місяць широким рогом визирнув із-за хмаринки прямо у мою кімнату. Побачене неабияк спантеличило мене: на вікні, вчепившись у дерев’яну раму пазурами, сиділо маленьке совеня.
- Не спиш? – раптом мовило воно, водячи головою зі сторони в сторону.
- Ти хто? – не знайшовши нічого кращого, запитав я.
Можна було подумати, що спілкування зі совеням, яке вміє розмовляти, для мене звична річ.
- Мудрість твоя – відповіло совеня, кліпаючи великими очима.
- А чому ж така маленька? - не без іронії поцікавився я.
- Так тобі це краще знати. Хіба це ти перечитав сотні томів людської думки у вигляді книг, замислювався над сенсом життя, блукав лабіринтами філософських запитань, писав вірші і шукав своє «Я» у вічних сумнівах і роздумах? Мабуть, що ні.А хіба не ти так безглуздо витрачав визначений тобі долею час на порожні розваги, безтурботне існування на рівні інстинктів і буденної суєти? Мабуть, що ти. Отож не питай, чому я не виросла хоча б до середньостатистичних розмірів виду совиних. Маєш те, що заслуговуєш.
Я замахав головою, закліпав очима, намагаючись прогнати цю мару непотрібних мені
повчань від якогось там совеняти, оскільки був цілком задоволений собою і не вважав себе останнім дурником на цій грішній землі. Мара дійсно розвіялась. Лиш на тому місці, де щойно сиділо совеня, колихалась від якогось незрозумілого протягу фіранка, наче птах махав крилами. За мить і вона зупинилася. У мертвій тиші цокав годинник, немовби повертаючи мене до реального світу.
- От дурня - подумав я і протягнув руку за пляшкою пива, що зазвичай завжди стояла біля мого ліжка, щоб я міг у будь-яку хвилину хильнути із неї. Пляшка була напівпорожня, ще одна, зовсім порожня, стояла поруч. Пиво з пластмасової пляшки було таке бридке, наче це була… тут я утримаюсь від порівняння, виходячи із естетичних міркувань. І так гидко стало чомусь на душі. Осяяна місячним світлом біля стіни навпроти мене, стояла книжкова шафа, данина колишній моді, і, якби не деякі дрібнички, що знаходилися на поличках разом із книгами, я б певно роками не відкривав її.
- Може, почитати що-небудь? – подумав я. - Авжеж, завтра обов'язково пошукаю чогось цікавого. Та і з пивом потрібно зав'язувати, мало б хоча смак, а так пійло якесь. Більше жодного ковтка - подумав я, засинаючи.
Раптом у голові, як на широкому екрані кінотеатру, великими рекламними літерами засвітився надпис « ВІТАЮ. РОЗУМНЕ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. ДАЛІ БУДЕ».
- Що буде? - я уже практично спав. - День буде, життя буде…
І снилися мені цієї ночі не Вітьок із Серьогою, мої друзі, перевірені часом, пивом і футболом, і, навіть, не та струнка панянка із сусіднього під’їзду, яка щодня витончено цокає каблучками повз моє вікно, йдучи ранком на роботу і повертаючись увечері додому, а снилась велика сова, що сиділа на підвіконні на місці годинника і ритмічно кивала волохатою головою: Цок-цок… добре є. Цок-цок… добре є.
11 квітня 2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію