ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2018.06.23 08:59
Приклади мене подорожником,
шепочи: "Не для всіх... о ні"...
Тектонічними, надтривожними
проростають слова рясні.

Ти - то птах з-понад Псла, то ящірка.
Рань циноброва... явори...
Як же сіро поміж путящими

Сергій Гупало
2018.06.22 21:11
Вгамуй себе, коли проходиш поруч.
Я більшого у тебе не прохав.
Ніщо твоя таємна непокора,
Бо знаю: скрізь незмигні очі ґав.

Навколо нас оземлено кружляє
Цей дивосвіт, де від початку ми.
І подорожником, і молочаєм

Іван Потьомкін
2018.06.22 18:56
Такого ще не знали в цьому краї...
З гори, що підпирала крайні хати.
Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
Ряднину начебто накинули на небо.
Впали люди на коліна непритомні...
І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
Настала тиша: гуркіт сердець лиш

Наталка Пілігрим
2018.06.22 12:43
Квадрат апельсинного сонця у рамі моєї кватирки
Сполохує тінь в зіницях, цяткує полотна щік,
І полудень згорда дивить, і вечір з-під лоба зирка,
А стіни, вуста і очі заляпав сонцевий сік.

Так липко і мляво-жовтаво стікає по тілу повітря,
Здається,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.22 10:50
Жертовна зона розрослась...
Тебе спонукують до вчинку.
Вовки - між тлустих вань та ась -
деруть сім шкур... одну овчинку.

За що загинули оті,
що мали б чистити картоплю -
десь у солдатському куті

Кристіан Грей
2018.06.22 09:06
Твоє тіло – наче пахлава медова,
Яку пропонують галасливі торговці на кримських пляжах.
Хоча я її ніколи так і не спробував.
Як і твоє тіло.
І ніколи вже не спробую, бо
Ти сказала: «Ти втратив свій шанс».
І вбила в мені віру, надію і любов.
Що д

Ярослав Чорногуз
2018.06.22 08:13
Неначе диво в Божім раю,
В гаю троянду я стрічаю...
Не відвести очей, та й годі!
Таку красу не бачив зроду!

Коханням серце зайнялося
І до троянди потяглося...
Душа, та й тіло, аж тремтіли.

Олександр Сушко
2018.06.22 07:28
Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,

Серго Сокольник
2018.06.21 23:49
Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...

Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де

Микола Дудар
2018.06.21 18:23
Страшне видовище. Гроші на вітер…
Вкотре з граблями цілуємось лобом
Сонце нагадує кролячий клітер
У давнину підстрелили б дробом…
Обрій туманний, одні негативи
Хмари і ті, відсунулись, зникли
Чом ти, юначе… від чого ти сивий?..
Убий мене, Боже, нія

Олена Багрянцева
2018.06.21 17:09
Привіт, мала. Ну як твоє життя?
Чому втекла, ні слова не сказавши?
Я лиш хотів по-чесному, без фальші.
Я відганяв лихі передчуття.

Та спалахнула ця чужа війна.
І я пішов сумлінно і свідомо.
Бо не волів лишатися удома,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.21 17:04
Чистиш рибу зраночку -
сім котів...
Ліпиш забаганочку -
син хотів...

А на завтра толоки,
мармелад...
Снива, мрії - волоком.

Ігор Шоха
2018.06.21 13:03
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.

Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі

Адель Станіславська
2018.06.21 11:25
Не суди
й незасудженим будеш, -
кажуть.
Та засудять тебе -
повір...
І гріхи нанесуть
чорнотою сажі
мастехіном

Маркіяна Рай
2018.06.21 11:04
Залиш собі мої присвяти.
Покинь на мене нашу вічність.
Ніхто не здатен подолати
Такої вирви часової.

Я навчена собі брехати -
Найнепомітніша погрішність.
Найдосконаліша поразка, -

Микола Соболь
2018.06.21 06:01
У поліклініці – «совок».
Гниє чи догнива система?
Бо черги це болюча тема.
Із неї (черги) – ні на крок!
Жінки зчепилися в дуелі
Словесні поки що шрапнелі…
Ось – рукопашного урок.
У хід пішла війна сумками
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Костюк (2013) / Рецензії

 «Ліплю свій світ над ластівки гніздом»...

Андрій Наюк. Розірваний горизонт : лірика / А. Я. Наюк. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 124 сhttp://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/08/16/081031.html
http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/08/16/081031.html

Мою свічу сльоза лише погасить,

Яку цей світ любов’ю покарав...

Андрій Наюк


А я зоставлю цьому світові

Казок ожинове тепло...

Андрій Наюк



Щоразу, коли буваю у книгарнях чи видавництвах, цікавлюся новинками поезії. Шукаю справжньої: глибинної, високої, здатної підносити дух... Такої, щоб хотілося читати і перечитувати...

Ця скромна, на перший погляд, книжечка невеликого формату, надрукована на жовтуватому газетному папері з вихідними даними «Луцьк: Твердиня, 2013» та інтригуюче викличною назвою «Розірваний горизонт», привернула мою увагу одразу. З короткої біографічної довідки дізналася, що це перша збірка лірики молодого автора Андрія Наюка, який «народився в літаку», «був моряком», «виграв у лотерею крупну суму», «пише вірші, малює, фотографує. подорожує»...

Сказати, що поезії ці надзвичайно вразили мою душу – це дуже мало сказати... Читала кілька разів, не відриваючись... А коли почала виписувати авторські афоризми і неповторні, цікаві, глибокі образи для щирого відгуку (бо бажання написати його виникло одразу і вже не покидало мене), то зупинила себе, коли помітила, що вони не поміщаються уже на семи аркушах формату А 4.

Не вірилось, що автор-початківець міг створити такі зрілі, досконалі, талановиті поезії. Ліричний герой «Розірваного горизонту» вважає себе «нащадком волі», «знахарем душ», «самотньою бджолою», «пастухом... волошок», який «по очі вкутаний у вірші», садить дерева «у гніздах лелечих», «ріки не вб’є і квітки не заріже»...

Знаю добре: щоб так писати – треба так відчувати, жити, так сповідатися душею перед людьми і високими небесами... Ліричний герой і автор сприймалися як єдине ціле, як

Той, хто в душу віршами поранений,

А не хоче відпускати віжки...

Якась світла жертовність, приреченість відчувається у кров’ю та сльозою писаних рядках, у яких являється «небо Вітчизни / В очах посивілої пташки», танцюють «гени танець нетутешній», іскриться «ніжність така / Що здається – /Об неї поріжешся», випромінюється душа, «мов на дні моря поле, / Де бажань погашених свічки»... Автор – ліричний герой, який «вивчає душу за польотом птиць», носить у собі «предків розіконені портрети», душевну пісню «з переламаним хребтом», слухає «серце і рейки», по яких «стукотіла ера», у якому «небо втомлено говорить з пращурів могилами», якого «дуже душить душа» і «матерщина про батьківщину», чия душа» танцює танець динозавра», а щоб «повіситись – / Яблунь шкода», рішуче заявляє нам, читачам, просто людям:

Розіб’юся об ваші душі...


І це не просто слова. Це сутність життя поета, який переконаний, що


Вірш для тих,

Кому важко

І хто не вертає назад...


Радила б усім, хто пише (і початківцям, і досвідченим поетам) вчитатися у вагомі, вистраждані, не бутафорні рядки поезій Андрія Наюка, як от:

Мені б себе минулого, минулого...

Де все було чесніше і простіш.

Колиска. Цвинтар –

Хрестики і нулики.

Свята любов, не вписана у вірш...

Або

Ну хіба торкнешся анекдотом

Крику журавлиного ключа...


«Розірваний горизонт» – книга пісень-молитов про високе, вічне, святе. Тут космос душі автора бережно торкається своїм чистим промінням і тендітної травинки, і дикого звіра, і людських почувань, і «вселенської втоми», і «краси, яка зове в політ», і всієї планети. що «стоїть над серцем, як сльоза»...

Нотки якогось небесного смутку вчуваються поміж рядками поезій, а тому сердечно і безвідмовно довіряєш ліричному героєві, який зворушує відвертістю:


Я підкуплю вас щирістю гріхів,

Я вас обвітрю прірвою падіння...


Що стосується афоризмів Андрія Наюка, то їх варто десь занотовувати. Не можу втриматися від спокуси процитувати найяскравіші з них:

«Падіння – це політ із висоти», «Вірші – це наука помирати», «Любов і смерть не діляться на клаптики», «Потоп – також фатальна крайність повені», «Старих не пересаджують дерев», «Між раєм і пеклом байдужість – /Найбільший гріх», «Пророків душі – мов колючий дріт», «Де нам добре – то там Батьківщина», « Хочеш волі, то крила розхрещуй – і... вниз лети»...

Поет від Бога завжди печальний, бо виношує у собі всі болі і тривоги світу сього, бо йому прикро грати одну з ролей у світі, де життя «не політ – одне велике торжище/ За тонкими спинами беріз»... А тому пише «віршами по шрамах», наче ловить «сиві осінні яблука»:

Не істинно ні в церкві, ні в корчмі,

Не в тюрмах навіть.

Навіть у любові.

Нарешті я відчув і зрозумів,

Чом сни мої померли кольорові...


Ловлю себе на думці, що рядки поезій «Розірваного горизонту» хочеться цитувати і цитувати, бо вони здатні розірвати навіть збайдужілі душі потужним сплеском емоцій, почуттів, бажанням заглибитися у самого себе...

Напрочуд ліричні, пісенні, печальні, вірші вражають непідкупною щирістю, відвертістю. космічністю, справжністю... І вже співпереживаєш разом з ЛГ за долю Вітчизни, яка «не є державою», де панує «стиль «купи- продай», де «ржавіють стовпи, якими / Небо Тарас підпер», де поети почуваються, як «ангелів повсталих п’яні друзі, / Останнім світлом підняті з глибин», де «ми у своїй пилюці – / Бронзові й безгнізді солов’ї»...

Несподівані образи вписані у рядки поезій надзвичайно природно і гармонійно, так, що складається враження, ніби вони плавно виливаються на папір нестримним потоком із найпотаємніших закутків серця, якому «часто... не хочеться жити», у якому «золотим старим вогнем відрази / Запеклася мрія...», І «кров розгойдана, мов дух»...

А тому читаєш і ніби причащаєшся цими згустками болю і світла, незнищенності духу, невимовної журби поета, якому

Хочеться ласки,

Вітру, вогню і...

Вмерти хочеться молодим...


Бо ж як «поєднати туги вічний щем / І щасть кам’яновугільні моменти»?..

Зі сторінок книги простежуються заповіді істинного поета, який «зависоко взяв», на серце якого «наведені фотокамери і стволи», якому «любити все важче і важче», бо вчиться «ненавидіти гроші», зневажати славу, бо зрозумів, що «печаль це все»…

Натомість тривожить інша думка:

Чи ж якому серцю відіснився

Без грози, без бою, без образ...

У своїх поезіях автор прагне дотягнутися невидимими струнами «до крутих віражів / Тих, розбитих об спів пташенят»... Бо вже «щастя перепробував як стежку, / Як сліпий обірвану струну»...

Хочеться, безумовно, безконечно говорити про цю вибухову книгу лірики, але раджу ліпше читати її, читати пошепки і вголос, на самоті і в родинному колі, на студентських вечорах і з екранів телебачення... Такі поезії для Землі і для Космосу. Вони для Душі.

Авторові щиросердечно зичу сили і наснаги, волі і рішучості летіти крізь розірваний горизонт, несучи свій хрест, не зраджуючи Богом даному покликанню...

Місія справжнього поета важка і відповідальна. Оцінювати створене інколи мають можливість лише наступні покоління. На жаль...

Світлана Костюк

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-08-22 00:10:36
Переглядів сторінки твору 4306
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.272 / 5.86)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.290 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
Автор востаннє на сайті 2016.07.13 19:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 12:53:41 ]
Добре написано, Світлано!
Повністю поділяю думку Анатолія (у його першому коменті): "Поет з великої літери..." Це відчувається.
Зичу натхнення!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юріо Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 14:00:17 ]
Ви, нмсдд, демонструєте стереотипні підходи на зразок "сам дурний", коли пропонуєте комусь зробити краще те, що не змогли самі. Вам перукар ніколи не скаже - мовляв, стрижись сама, якщо не подобається зачіска.
Так само і з нікнеймами. Я не ховаюсь, а реалізовую своє право на захист персонльних даних.
Щирість - це теж не показник. Існують і інші мірила.
Скоріше за все, Ви провели рекламну акцію. Нмсдд, до рецензії вона не "дотягує"
Деякі афоризми старі, як саме життя. Називаючи їх новими, Ви демонструєте ще деякі речі.
На жаль, мій інтернет супутниковий.
Не можу написати більше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 14:18:17 ]
Дійсно, маєте право приховувати своє справжнє прізвище. Вибачте. Згодна. Можливо, написане мною можна розцінювати і як "рекламну акцію"...А що тут поганого? Чого ми тільки не рекламуємо!!!Інколи навіть соромно буває...Чому не розповісти таким щирим прихильникам поетичного слова, як Ви, наприклад, про хорошу книгу і цікавого автора?.. Подбати, щоб люди читали, купували, шукали в бібліотеках...МИ МУСИМО ЦЕ РОБИТИ В ІМ*Я КНИГИ, В ІМ*Я ПОЕЗІЇ...
Я роблю це безкорисливо, повірте.
Навіть старий афоризм, майстерно вписаний у строфу Майстром, стає справжнім діамантом...
Та й не варто більше, Гарріо. Все зрозуміло. Дякую за коментарі. Врахую деякі моменти з них обов*язково...Щиро- Світлана.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 14:05:57 ]
Добре, що вмієте відчувати справжню поезію, Іване)))Дякую щиро))) Навзаєм. З повагою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Жулай (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-22 14:07:13 ]
Особисто я належу до тієї когорти читачів ,котрі починають знайомство із книгою саме з передмови. Особливо мені подобається коли тих передмов декілька. Від різних людей. Це допомагає ліпше настроїтись на сприйняття. Залюбки перечитую і рецензії, чи просто "відгуки небайдужих сердець" ,чи кому як заманеться те назвати.
Андрій Наюк. Абсолютно ,мушу визнати, не знайоме мені ім'я. Проте, після прочитання данної рецензії, в котрій так гармонійно вплетені цитати, мені хочеться прочитати цю книгу.
колись так само невідомим було для мене і ім'я Світлани Костюк. І при зустрічі я щиро зізналась, що не читала жодного з її творів. Вона подарувала мені свою книгу дитячої поезії "Маленьке Диво", про яку дехто не знає і досі. Скажу одне: по цій книзі мій син вчиться говорити! Чи треба ліпших рекомендацій?! Хоча Світлана ,як багато інших талановитих поетів, не удостоєна високих нагород, чи почесних премій. Тому я би не радила нікому вважати, що коли автор маловідомий (комусь), то він не вартий уваги. Щиро. І без критики. Зичу натхнення!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 14:25:25 ]
Дякую за таку підтримку, Ірино))) Хоча кожне добре слово в мою адресу вже розцінюється чомусь упереджено...Тому й не писала на головній сторінці про себе. свої творчі успіхи, які зовсім не прив*язані до нагород чи премій у нашій державі. Тут у мене, навпаки, були великі проблеми, які зробили мене сильнішою, навчили бути собою...Дякую за щирі зичення. Навзаєм. Радію, що синові книга до душі...Це головне.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юріо Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 14:10:19 ]
цей коментар, якщо бажаєте, то видаліть.
Пригадайте, будь-ласка, позавчорашню нічну подію. Це я про високий естетичний смак і нікнейми. Так вони можуть бути ролями, а от схованками... А Ви це мені приписуєте - ховаюсь, мовляв. Та краще ховатись, бо начіпляють собак. Хваліїв на сайті розвелось, більше, ніж їх. Це і гарно, і, нмсдд, кепсько.
І ці хвалії всі відомі. І тримаються вони гурту.
Бувайте. Не маю часу та ресурсів на безліміти.
А все безлімітне також кінчається...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 14:35:01 ]
Ні, не видалю, Гарріо. Я вмію бути самокритичною. Мені буває соромно, коли інколи "ведуся за темою" і згарячу пишу пародію, яку одразу ж знищую, видаляю. Жінкам-пародисткам важче. Ми не можемо собі дозволити того, що дозволяють у текстах чоловіки. Для мене, наприклад, є табу , які сама собі встановлюю і дотримуюся. У тій пародії я взяла в лапки одне невинне(на перший погляд) слово з оригіналу...Зрозуміла , що зробила дурницю. Мене це мучило дуже. Тому і знищила вночі ту пародію. Маю право, правда? Не писатиму Вам, як себе покарала...не повірите все одно.
Бувайте. Дякую за відвертість...Порожня похвала нікому сонця не замінить. Не переймайтеся. Щасти)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 21:56:35 ]
Скажу просто: я б, на місці автора збірки, пишався такою передмовою...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-29 12:58:05 ]
А я скажу ще простіше, Мирославе:з радістю написала б передмову до Вашої книги...А це просто рецензія чи відгук...Дякую щиро)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-09-01 16:09:01 ]
Ловлю на слові:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-09-01 19:28:20 ]
А я і не втікаю:)