ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Михайлик
2018.02.18 23:49
Я дякую Тобі за цю сльозу,
за мій політ, іще такий недавній,
п'янких думок немовлену красу
в морозяній казковості різдвяній,
барвистих вогників космічну пектораль,
вібрації єдвабних обертонів…

Портал цей зачиняється, на жаль.

Вікторія Лимарівна
2018.02.18 23:23
Душа здригнулася – завмерла:
Крижини дотик, спалах – струм
Пробіг по тілу, наче жерлом
Дістав глибин сердечних струн.
Майдан січневий - ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ
Число трагічне - ВІН упав!
Смертельний постріл перший, другий…
Не випадкові – кожен знав.

Іван Потьомкін
2018.02.18 20:54
В одном из турагенств, расположенном в самом центре Иерусалима, текла обычная будничная работа. Случалось, что к одному и тому же агенту приходило одновременно несколько посетителей. Тогда чаще всего мужчины уступали место женщинам, а сами выходили на ули

Василь Дениско
2018.02.18 20:29
Вісімдесяті роки минулого століття. Зима. Дорогою з вокзалу Саранська (столиці Мордови) до тролейбусної зупинки я, привітавшись, запитав першого зустрічного чоловіка – як мені проїхати до найближчого готелю. Запитав, звісно, українською, бо повсякчас нама

Домінік Арфіст
2018.02.18 20:28
я їм твій хліб, о доле моя дивна…
плачу піснями… плачу у ночах
у кляшторі зачинений монах…
сміюсь у небо – сонячна дитина…
Еллада… доля… далина ельфійська…
розчинена у морі кров дорійська…
із темного колодязного дна
мені небесна сяє глибина…

Гренуіль де Маре
2018.02.18 20:07
Одчепися, моя печале –
Що ж ти назирці йдеш за мною,
З ринви скапуєш снігом талим,
Повниш хату порожню луною?

Глянь: синіють сніги під вечір,
Шерхне крига в слідах слюдою…
Забуваю невдалі втечі

Галина Гулієва
2018.02.18 16:22
Вибирати для нього квіти. Неодмінно троянди чорні, бо
він глибокий і темний - не випливеш, не зурочиш.
Зі стрічками атласних пальців заплітати троянди в бороду,
загортати у білість розірваної сорочки.

А у серці мілкому, нач

Ярослав Чорногуз
2018.02.18 14:31
І (ІХ)

Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.

Вгорі лунало слово: «Стережись!» -

Ірина Вовк
2018.02.18 14:27
…Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
На Світло наверта, де верші голубі…
Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
що волю здобував в кривавій молотьбі.

Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
Утишся, не щеми, вселенськая журо!
Підуть з житт

Василь Світлий
2018.02.18 14:19
Терпке вино!
Заходьте, почастую!
Ні, це не жарт.
Все чесно, без підстав.
Вино – відмінне.
Якість – гарантую.
Усе добірне,
сам виготовляв.

Сергій Гупало
2018.02.18 13:53
Який ненадійний кохання політ!
Літають – жаринки і попіл.
Нам інше казали. Що горе – це СНІД,
Щоб ми записали на лобі…

Кохання – як рана, це – не дивина,
А серце пробите стрілою.
А любка віддалена. Що там вона!

Андрій Грановський
2018.02.18 13:23
Брунатне обличчя
Та темне волосся
Постійно мигочуть
Понад очами
Булгаков писав,
Шо не треба ж людині
Багато для щастя
Особливо вночі,

Олександр Сушко
2018.02.18 12:47
В цю країну більше не ходи -
Черваки в саду на кожній гілці.
У криниці пусто, ніц води -
Випили неситі українці.

Роботящі тільки на словах,
А насправді - жебраки-невдахи.
У сусідів пан - Христос, Аллах,

Петро Скоропис
2018.02.18 11:12
Сирець повіддя крає п’ясть.
Кінь до погроз глухий, як тать.
А перший лід калюж тріщить,
що полум’я багать.

Не чує кінь тривог моїх.
Річ в тім, що виказати їх
коневі чоботом під дих,

Ірина Вовк
2018.02.18 10:48
У нас в очах доби трагічні очі -
одвічний страх... пустелі... потолочі...
і слабість тіла... трем... глуха бентежність...
і до землі зболіла приналежність.

Олександр Сушко
2018.02.18 08:54
Буває, що потрібно чоловіку
Води пустити цівку в неба синь.
Ридається ізмалку аж до гику -
Душа моя чутлива до сльози.

Од захвату, розчулення чи ляку
Бубнявіють несамохіть в очу.
Всьому виною - бісова собака,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Костюк (2013) / Рецензії

 «Ліплю свій світ над ластівки гніздом»...

Андрій Наюк. Розірваний горизонт : лірика / А. Я. Наюк. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 124 сhttp://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/08/16/081031.html
http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/08/16/081031.html

Мою свічу сльоза лише погасить,

Яку цей світ любов’ю покарав...

Андрій Наюк


А я зоставлю цьому світові

Казок ожинове тепло...

Андрій Наюк



Щоразу, коли буваю у книгарнях чи видавництвах, цікавлюся новинками поезії. Шукаю справжньої: глибинної, високої, здатної підносити дух... Такої, щоб хотілося читати і перечитувати...

Ця скромна, на перший погляд, книжечка невеликого формату, надрукована на жовтуватому газетному папері з вихідними даними «Луцьк: Твердиня, 2013» та інтригуюче викличною назвою «Розірваний горизонт», привернула мою увагу одразу. З короткої біографічної довідки дізналася, що це перша збірка лірики молодого автора Андрія Наюка, який «народився в літаку», «був моряком», «виграв у лотерею крупну суму», «пише вірші, малює, фотографує. подорожує»...

Сказати, що поезії ці надзвичайно вразили мою душу – це дуже мало сказати... Читала кілька разів, не відриваючись... А коли почала виписувати авторські афоризми і неповторні, цікаві, глибокі образи для щирого відгуку (бо бажання написати його виникло одразу і вже не покидало мене), то зупинила себе, коли помітила, що вони не поміщаються уже на семи аркушах формату А 4.

Не вірилось, що автор-початківець міг створити такі зрілі, досконалі, талановиті поезії. Ліричний герой «Розірваного горизонту» вважає себе «нащадком волі», «знахарем душ», «самотньою бджолою», «пастухом... волошок», який «по очі вкутаний у вірші», садить дерева «у гніздах лелечих», «ріки не вб’є і квітки не заріже»...

Знаю добре: щоб так писати – треба так відчувати, жити, так сповідатися душею перед людьми і високими небесами... Ліричний герой і автор сприймалися як єдине ціле, як

Той, хто в душу віршами поранений,

А не хоче відпускати віжки...

Якась світла жертовність, приреченість відчувається у кров’ю та сльозою писаних рядках, у яких являється «небо Вітчизни / В очах посивілої пташки», танцюють «гени танець нетутешній», іскриться «ніжність така / Що здається – /Об неї поріжешся», випромінюється душа, «мов на дні моря поле, / Де бажань погашених свічки»... Автор – ліричний герой, який «вивчає душу за польотом птиць», носить у собі «предків розіконені портрети», душевну пісню «з переламаним хребтом», слухає «серце і рейки», по яких «стукотіла ера», у якому «небо втомлено говорить з пращурів могилами», якого «дуже душить душа» і «матерщина про батьківщину», чия душа» танцює танець динозавра», а щоб «повіситись – / Яблунь шкода», рішуче заявляє нам, читачам, просто людям:

Розіб’юся об ваші душі...


І це не просто слова. Це сутність життя поета, який переконаний, що


Вірш для тих,

Кому важко

І хто не вертає назад...


Радила б усім, хто пише (і початківцям, і досвідченим поетам) вчитатися у вагомі, вистраждані, не бутафорні рядки поезій Андрія Наюка, як от:

Мені б себе минулого, минулого...

Де все було чесніше і простіш.

Колиска. Цвинтар –

Хрестики і нулики.

Свята любов, не вписана у вірш...

Або

Ну хіба торкнешся анекдотом

Крику журавлиного ключа...


«Розірваний горизонт» – книга пісень-молитов про високе, вічне, святе. Тут космос душі автора бережно торкається своїм чистим промінням і тендітної травинки, і дикого звіра, і людських почувань, і «вселенської втоми», і «краси, яка зове в політ», і всієї планети. що «стоїть над серцем, як сльоза»...

Нотки якогось небесного смутку вчуваються поміж рядками поезій, а тому сердечно і безвідмовно довіряєш ліричному героєві, який зворушує відвертістю:


Я підкуплю вас щирістю гріхів,

Я вас обвітрю прірвою падіння...


Що стосується афоризмів Андрія Наюка, то їх варто десь занотовувати. Не можу втриматися від спокуси процитувати найяскравіші з них:

«Падіння – це політ із висоти», «Вірші – це наука помирати», «Любов і смерть не діляться на клаптики», «Потоп – також фатальна крайність повені», «Старих не пересаджують дерев», «Між раєм і пеклом байдужість – /Найбільший гріх», «Пророків душі – мов колючий дріт», «Де нам добре – то там Батьківщина», « Хочеш волі, то крила розхрещуй – і... вниз лети»...

Поет від Бога завжди печальний, бо виношує у собі всі болі і тривоги світу сього, бо йому прикро грати одну з ролей у світі, де життя «не політ – одне велике торжище/ За тонкими спинами беріз»... А тому пише «віршами по шрамах», наче ловить «сиві осінні яблука»:

Не істинно ні в церкві, ні в корчмі,

Не в тюрмах навіть.

Навіть у любові.

Нарешті я відчув і зрозумів,

Чом сни мої померли кольорові...


Ловлю себе на думці, що рядки поезій «Розірваного горизонту» хочеться цитувати і цитувати, бо вони здатні розірвати навіть збайдужілі душі потужним сплеском емоцій, почуттів, бажанням заглибитися у самого себе...

Напрочуд ліричні, пісенні, печальні, вірші вражають непідкупною щирістю, відвертістю. космічністю, справжністю... І вже співпереживаєш разом з ЛГ за долю Вітчизни, яка «не є державою», де панує «стиль «купи- продай», де «ржавіють стовпи, якими / Небо Тарас підпер», де поети почуваються, як «ангелів повсталих п’яні друзі, / Останнім світлом підняті з глибин», де «ми у своїй пилюці – / Бронзові й безгнізді солов’ї»...

Несподівані образи вписані у рядки поезій надзвичайно природно і гармонійно, так, що складається враження, ніби вони плавно виливаються на папір нестримним потоком із найпотаємніших закутків серця, якому «часто... не хочеться жити», у якому «золотим старим вогнем відрази / Запеклася мрія...», І «кров розгойдана, мов дух»...

А тому читаєш і ніби причащаєшся цими згустками болю і світла, незнищенності духу, невимовної журби поета, якому

Хочеться ласки,

Вітру, вогню і...

Вмерти хочеться молодим...


Бо ж як «поєднати туги вічний щем / І щасть кам’яновугільні моменти»?..

Зі сторінок книги простежуються заповіді істинного поета, який «зависоко взяв», на серце якого «наведені фотокамери і стволи», якому «любити все важче і важче», бо вчиться «ненавидіти гроші», зневажати славу, бо зрозумів, що «печаль це все»…

Натомість тривожить інша думка:

Чи ж якому серцю відіснився

Без грози, без бою, без образ...

У своїх поезіях автор прагне дотягнутися невидимими струнами «до крутих віражів / Тих, розбитих об спів пташенят»... Бо вже «щастя перепробував як стежку, / Як сліпий обірвану струну»...

Хочеться, безумовно, безконечно говорити про цю вибухову книгу лірики, але раджу ліпше читати її, читати пошепки і вголос, на самоті і в родинному колі, на студентських вечорах і з екранів телебачення... Такі поезії для Землі і для Космосу. Вони для Душі.

Авторові щиросердечно зичу сили і наснаги, волі і рішучості летіти крізь розірваний горизонт, несучи свій хрест, не зраджуючи Богом даному покликанню...

Місія справжнього поета важка і відповідальна. Оцінювати створене інколи мають можливість лише наступні покоління. На жаль...

Світлана Костюк

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-08-22 00:10:36
Переглядів сторінки твору 4141
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.272 / 5.86)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.290 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
Автор востаннє на сайті 2016.07.13 19:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 12:53:41 ]
Добре написано, Світлано!
Повністю поділяю думку Анатолія (у його першому коменті): "Поет з великої літери..." Це відчувається.
Зичу натхнення!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юріо Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 14:00:17 ]
Ви, нмсдд, демонструєте стереотипні підходи на зразок "сам дурний", коли пропонуєте комусь зробити краще те, що не змогли самі. Вам перукар ніколи не скаже - мовляв, стрижись сама, якщо не подобається зачіска.
Так само і з нікнеймами. Я не ховаюсь, а реалізовую своє право на захист персонльних даних.
Щирість - це теж не показник. Існують і інші мірила.
Скоріше за все, Ви провели рекламну акцію. Нмсдд, до рецензії вона не "дотягує"
Деякі афоризми старі, як саме життя. Називаючи їх новими, Ви демонструєте ще деякі речі.
На жаль, мій інтернет супутниковий.
Не можу написати більше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 14:18:17 ]
Дійсно, маєте право приховувати своє справжнє прізвище. Вибачте. Згодна. Можливо, написане мною можна розцінювати і як "рекламну акцію"...А що тут поганого? Чого ми тільки не рекламуємо!!!Інколи навіть соромно буває...Чому не розповісти таким щирим прихильникам поетичного слова, як Ви, наприклад, про хорошу книгу і цікавого автора?.. Подбати, щоб люди читали, купували, шукали в бібліотеках...МИ МУСИМО ЦЕ РОБИТИ В ІМ*Я КНИГИ, В ІМ*Я ПОЕЗІЇ...
Я роблю це безкорисливо, повірте.
Навіть старий афоризм, майстерно вписаний у строфу Майстром, стає справжнім діамантом...
Та й не варто більше, Гарріо. Все зрозуміло. Дякую за коментарі. Врахую деякі моменти з них обов*язково...Щиро- Світлана.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 14:05:57 ]
Добре, що вмієте відчувати справжню поезію, Іване)))Дякую щиро))) Навзаєм. З повагою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Жулай (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-22 14:07:13 ]
Особисто я належу до тієї когорти читачів ,котрі починають знайомство із книгою саме з передмови. Особливо мені подобається коли тих передмов декілька. Від різних людей. Це допомагає ліпше настроїтись на сприйняття. Залюбки перечитую і рецензії, чи просто "відгуки небайдужих сердець" ,чи кому як заманеться те назвати.
Андрій Наюк. Абсолютно ,мушу визнати, не знайоме мені ім'я. Проте, після прочитання данної рецензії, в котрій так гармонійно вплетені цитати, мені хочеться прочитати цю книгу.
колись так само невідомим було для мене і ім'я Світлани Костюк. І при зустрічі я щиро зізналась, що не читала жодного з її творів. Вона подарувала мені свою книгу дитячої поезії "Маленьке Диво", про яку дехто не знає і досі. Скажу одне: по цій книзі мій син вчиться говорити! Чи треба ліпших рекомендацій?! Хоча Світлана ,як багато інших талановитих поетів, не удостоєна високих нагород, чи почесних премій. Тому я би не радила нікому вважати, що коли автор маловідомий (комусь), то він не вартий уваги. Щиро. І без критики. Зичу натхнення!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 14:25:25 ]
Дякую за таку підтримку, Ірино))) Хоча кожне добре слово в мою адресу вже розцінюється чомусь упереджено...Тому й не писала на головній сторінці про себе. свої творчі успіхи, які зовсім не прив*язані до нагород чи премій у нашій державі. Тут у мене, навпаки, були великі проблеми, які зробили мене сильнішою, навчили бути собою...Дякую за щирі зичення. Навзаєм. Радію, що синові книга до душі...Це головне.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юріо Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 14:10:19 ]
цей коментар, якщо бажаєте, то видаліть.
Пригадайте, будь-ласка, позавчорашню нічну подію. Це я про високий естетичний смак і нікнейми. Так вони можуть бути ролями, а от схованками... А Ви це мені приписуєте - ховаюсь, мовляв. Та краще ховатись, бо начіпляють собак. Хваліїв на сайті розвелось, більше, ніж їх. Це і гарно, і, нмсдд, кепсько.
І ці хвалії всі відомі. І тримаються вони гурту.
Бувайте. Не маю часу та ресурсів на безліміти.
А все безлімітне також кінчається...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-22 14:35:01 ]
Ні, не видалю, Гарріо. Я вмію бути самокритичною. Мені буває соромно, коли інколи "ведуся за темою" і згарячу пишу пародію, яку одразу ж знищую, видаляю. Жінкам-пародисткам важче. Ми не можемо собі дозволити того, що дозволяють у текстах чоловіки. Для мене, наприклад, є табу , які сама собі встановлюю і дотримуюся. У тій пародії я взяла в лапки одне невинне(на перший погляд) слово з оригіналу...Зрозуміла , що зробила дурницю. Мене це мучило дуже. Тому і знищила вночі ту пародію. Маю право, правда? Не писатиму Вам, як себе покарала...не повірите все одно.
Бувайте. Дякую за відвертість...Порожня похвала нікому сонця не замінить. Не переймайтеся. Щасти)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-08-22 21:56:35 ]
Скажу просто: я б, на місці автора збірки, пишався такою передмовою...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-29 12:58:05 ]
А я скажу ще простіше, Мирославе:з радістю написала б передмову до Вашої книги...А це просто рецензія чи відгук...Дякую щиро)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2013-09-01 16:09:01 ]
Ловлю на слові:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-09-01 19:28:20 ]
А я і не втікаю:)