ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Життя Россіні
Наполеон помер, але є ще одна людина, про яку нині скрізь говорять: у Москві й Неаполі, у Лондоні й Відні, у Парижі й Калькутті.
Слава цього чоловіка поширюється всюди, куди лишень проникла цивілізація, хоча він не має й тридцяти двох літ! Спробую стисло окреслити ті обставини, що піднесли його в такі молоді роки на таку висоту.
Читач може вірити авторові цих рядків хоч би тому, що той мешкав вісім або дев’ять років у містах, де всі тоді шаліли від шедеврів Россіні. Автор долав по сто миль, аби потрапити на перші вистави декотрих із них; йому довелося зібрати всі анекдоти, що ними розважалася публіка того часу в Неаполі, Венеції та Римі, у дні, коли там ішли опери Россіні.
Перед тим, як узятися за цей твір, автор уже написав два чи три інші на такі ж легковажні теми. Критики говорили йому, що треба зважуватися на письменництво, маючи у своєму арсеналі красномовність, академічні знання тощо, інакше він ніколи не подужає написати книжку й т.д. і ніколи не отримає честі бути літератором. Тім ліпше. Дехто з усім знаних осіб цього рангу примудрився так зарекомендувати себе, що порядна людина вважатиме за велике щастя ніколи не бути серед них.
Цей твір, мабуть, не можна назвати книжкою. Після падіння Наполеона автор цих сторінок, вважаючи, що було б дурницею витрачати молоді роки на політичні чвари, вирушив мандрувати. Він опинився в Італії саме в той час, коли там гриміла слава Россіні, і йому випадало писати про неї декому з друзів, які мешкали в Англії та Польщі.
Власне, з уривків цих листів, згодом переписаних, складається ця брошура, котру читатимуть через любов до Россіні, а зовсім не через її достойності. Кажуть, що історія, як би вона не була написана, завжди викликає до себе цікавість, а ця історія була писана саме в розпал подій, про які вона оповідає.
Я майже впевнений, що, наводячи таке величезне число дрібних фактів, я разів тридцять, а то й сорок міг схибити супроти достеменності.
Як важко написати історію людини, котра ще жива! Та ще такої людини, як Россіні, чиє життя не залишає інших слідів, окрім спогадів про ті приємні відчуття, якими він сповнює всі людські серця! Я би дуже хотів, аби цьому великому митцеві, й до того ж чарівній людині, прийшла думка писати свої мемуари на кшталт того, як це зробив Ґольдоні. А оскільки він у багато разів тонший за Ґольдоні й уміє з усього поглузувати, у цих мемуарах було би значно більше гостроти. Сподіваюся, що в «Житті Россіні» виявиться достатньо різних неточностей, аби розсердити композитора й спонукати його взятися за перо. Але ще до того, як він на мене розсердиться (якщо він розсердиться взагалі), я мушу сказати, що безмежно шаную його, та зовсім інакше, ніж якого-небудь гідного заздрощів вельможу. Те, що виграв вельможа в життєвій лотереї, обчислюється грошима, тоді як він здобув ім’я, котре незабутнє, геній і – що головне – щастя.
Ця книжка мала бути надрукована англійською, але, зауваживши, що неподалік від площі Бово є музична школа, автор набрався сміливості й видав її у Франції.
Монморансі, 30 вересня 1823 року.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Життя Россіні
Передмова
Наполеон помер, але є ще одна людина, про яку нині скрізь говорять: у Москві й Неаполі, у Лондоні й Відні, у Парижі й Калькутті.
Слава цього чоловіка поширюється всюди, куди лишень проникла цивілізація, хоча він не має й тридцяти двох літ! Спробую стисло окреслити ті обставини, що піднесли його в такі молоді роки на таку висоту.
Читач може вірити авторові цих рядків хоч би тому, що той мешкав вісім або дев’ять років у містах, де всі тоді шаліли від шедеврів Россіні. Автор долав по сто миль, аби потрапити на перші вистави декотрих із них; йому довелося зібрати всі анекдоти, що ними розважалася публіка того часу в Неаполі, Венеції та Римі, у дні, коли там ішли опери Россіні.
Перед тим, як узятися за цей твір, автор уже написав два чи три інші на такі ж легковажні теми. Критики говорили йому, що треба зважуватися на письменництво, маючи у своєму арсеналі красномовність, академічні знання тощо, інакше він ніколи не подужає написати книжку й т.д. і ніколи не отримає честі бути літератором. Тім ліпше. Дехто з усім знаних осіб цього рангу примудрився так зарекомендувати себе, що порядна людина вважатиме за велике щастя ніколи не бути серед них.
Цей твір, мабуть, не можна назвати книжкою. Після падіння Наполеона автор цих сторінок, вважаючи, що було б дурницею витрачати молоді роки на політичні чвари, вирушив мандрувати. Він опинився в Італії саме в той час, коли там гриміла слава Россіні, і йому випадало писати про неї декому з друзів, які мешкали в Англії та Польщі.
Власне, з уривків цих листів, згодом переписаних, складається ця брошура, котру читатимуть через любов до Россіні, а зовсім не через її достойності. Кажуть, що історія, як би вона не була написана, завжди викликає до себе цікавість, а ця історія була писана саме в розпал подій, про які вона оповідає.
Я майже впевнений, що, наводячи таке величезне число дрібних фактів, я разів тридцять, а то й сорок міг схибити супроти достеменності.
Як важко написати історію людини, котра ще жива! Та ще такої людини, як Россіні, чиє життя не залишає інших слідів, окрім спогадів про ті приємні відчуття, якими він сповнює всі людські серця! Я би дуже хотів, аби цьому великому митцеві, й до того ж чарівній людині, прийшла думка писати свої мемуари на кшталт того, як це зробив Ґольдоні. А оскільки він у багато разів тонший за Ґольдоні й уміє з усього поглузувати, у цих мемуарах було би значно більше гостроти. Сподіваюся, що в «Житті Россіні» виявиться достатньо різних неточностей, аби розсердити композитора й спонукати його взятися за перо. Але ще до того, як він на мене розсердиться (якщо він розсердиться взагалі), я мушу сказати, що безмежно шаную його, та зовсім інакше, ніж якого-небудь гідного заздрощів вельможу. Те, що виграв вельможа в життєвій лотереї, обчислюється грошима, тоді як він здобув ім’я, котре незабутнє, геній і – що головне – щастя.
Ця книжка мала бути надрукована англійською, але, зауваживши, що неподалік від площі Бово є музична школа, автор набрався сміливості й видав її у Франції.
Монморансі, 30 вересня 1823 року.
Переклав Василь Білоцерківський
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію