Передмова
Наполеон помер, але є ще одна людина, про яку нині скрізь говорять: у Москві й Неаполі, у Лондоні й Відні, у Парижі й Калькутті.
Слава цього чоловіка поширюється всюди, куди лишень проникла цивілізація, хоча він не має й тридцяти двох літ! Спробую стисло окреслити ті обставини, що піднесли його в такі молоді роки на таку висоту.
Читач може вірити авторові цих рядків хоч би тому, що той мешкав вісім або дев’ять років у містах, де всі тоді шаліли від шедеврів Россіні. Автор долав по сто миль, аби потрапити на перші вистави декотрих із них; йому довелося зібрати всі анекдоти, що ними розважалася публіка того часу в Неаполі, Венеції та Римі, у дні, коли там ішли опери Россіні.
Перед тим, як узятися за цей твір, автор уже написав два чи три інші на такі ж легковажні теми. Критики говорили йому, що треба зважуватися на письменництво, маючи у своєму арсеналі красномовність, академічні знання тощо, інакше він ніколи не подужає написати книжку й т.д. і ніколи не отримає честі бути літератором. Тім ліпше. Дехто з усім знаних осіб цього рангу примудрився так зарекомендувати себе, що порядна людина вважатиме за велике щастя ніколи не бути серед них.
Цей твір, мабуть, не можна назвати книжкою. Після падіння Наполеона автор цих сторінок, вважаючи, що було б дурницею витрачати молоді роки на політичні чвари, вирушив мандрувати. Він опинився в Італії саме в той час, коли там гриміла слава Россіні, і йому випадало писати про неї декому з друзів, які мешкали в Англії та Польщі.
Власне, з уривків цих листів, згодом переписаних, складається ця брошура, котру читатимуть через любов до Россіні, а зовсім не через її достойності. Кажуть, що історія, як би вона не була написана, завжди викликає до себе цікавість, а ця історія була писана саме в розпал подій, про які вона оповідає.
Я майже впевнений, що, наводячи таке величезне число дрібних фактів, я разів тридцять, а то й сорок міг схибити супроти достеменності.
Як важко написати історію людини, котра ще жива! Та ще такої людини, як Россіні, чиє життя не залишає інших слідів, окрім спогадів про ті приємні відчуття, якими він сповнює всі людські серця! Я би дуже хотів, аби цьому великому митцеві, й до того ж чарівній людині, прийшла думка писати свої мемуари на кшталт того, як це зробив Ґольдоні. А оскільки він у багато разів тонший за Ґольдоні й уміє з усього поглузувати, у цих мемуарах було би значно більше гостроти. Сподіваюся, що в «Житті Россіні» виявиться достатньо різних неточностей, аби розсердити композитора й спонукати його взятися за перо. Але ще до того, як він на мене розсердиться (якщо він розсердиться взагалі), я мушу сказати, що безмежно шаную його, та зовсім інакше, ніж якого-небудь гідного заздрощів вельможу. Те, що виграв вельможа в життєвій лотереї, обчислюється грошима, тоді як він здобув ім’я, котре незабутнє, геній і – що головне – щастя.
Ця книжка мала бути надрукована англійською, але, зауваживши, що неподалік від площі Бово є музична школа, автор набрався сміливості й видав її у Франції.
Монморансі, 30 вересня 1823 року.
Переклав Василь Білоцерківський