Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Життя Россіні
Наполеон помер, але є ще одна людина, про яку нині скрізь говорять: у Москві й Неаполі, у Лондоні й Відні, у Парижі й Калькутті.
Слава цього чоловіка поширюється всюди, куди лишень проникла цивілізація, хоча він не має й тридцяти двох літ! Спробую стисло окреслити ті обставини, що піднесли його в такі молоді роки на таку висоту.
Читач може вірити авторові цих рядків хоч би тому, що той мешкав вісім або дев’ять років у містах, де всі тоді шаліли від шедеврів Россіні. Автор долав по сто миль, аби потрапити на перші вистави декотрих із них; йому довелося зібрати всі анекдоти, що ними розважалася публіка того часу в Неаполі, Венеції та Римі, у дні, коли там ішли опери Россіні.
Перед тим, як узятися за цей твір, автор уже написав два чи три інші на такі ж легковажні теми. Критики говорили йому, що треба зважуватися на письменництво, маючи у своєму арсеналі красномовність, академічні знання тощо, інакше він ніколи не подужає написати книжку й т.д. і ніколи не отримає честі бути літератором. Тім ліпше. Дехто з усім знаних осіб цього рангу примудрився так зарекомендувати себе, що порядна людина вважатиме за велике щастя ніколи не бути серед них.
Цей твір, мабуть, не можна назвати книжкою. Після падіння Наполеона автор цих сторінок, вважаючи, що було б дурницею витрачати молоді роки на політичні чвари, вирушив мандрувати. Він опинився в Італії саме в той час, коли там гриміла слава Россіні, і йому випадало писати про неї декому з друзів, які мешкали в Англії та Польщі.
Власне, з уривків цих листів, згодом переписаних, складається ця брошура, котру читатимуть через любов до Россіні, а зовсім не через її достойності. Кажуть, що історія, як би вона не була написана, завжди викликає до себе цікавість, а ця історія була писана саме в розпал подій, про які вона оповідає.
Я майже впевнений, що, наводячи таке величезне число дрібних фактів, я разів тридцять, а то й сорок міг схибити супроти достеменності.
Як важко написати історію людини, котра ще жива! Та ще такої людини, як Россіні, чиє життя не залишає інших слідів, окрім спогадів про ті приємні відчуття, якими він сповнює всі людські серця! Я би дуже хотів, аби цьому великому митцеві, й до того ж чарівній людині, прийшла думка писати свої мемуари на кшталт того, як це зробив Ґольдоні. А оскільки він у багато разів тонший за Ґольдоні й уміє з усього поглузувати, у цих мемуарах було би значно більше гостроти. Сподіваюся, що в «Житті Россіні» виявиться достатньо різних неточностей, аби розсердити композитора й спонукати його взятися за перо. Але ще до того, як він на мене розсердиться (якщо він розсердиться взагалі), я мушу сказати, що безмежно шаную його, та зовсім інакше, ніж якого-небудь гідного заздрощів вельможу. Те, що виграв вельможа в життєвій лотереї, обчислюється грошима, тоді як він здобув ім’я, котре незабутнє, геній і – що головне – щастя.
Ця книжка мала бути надрукована англійською, але, зауваживши, що неподалік від площі Бово є музична школа, автор набрався сміливості й видав її у Франції.
Монморансі, 30 вересня 1823 року.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Життя Россіні
Передмова
Наполеон помер, але є ще одна людина, про яку нині скрізь говорять: у Москві й Неаполі, у Лондоні й Відні, у Парижі й Калькутті.
Слава цього чоловіка поширюється всюди, куди лишень проникла цивілізація, хоча він не має й тридцяти двох літ! Спробую стисло окреслити ті обставини, що піднесли його в такі молоді роки на таку висоту.
Читач може вірити авторові цих рядків хоч би тому, що той мешкав вісім або дев’ять років у містах, де всі тоді шаліли від шедеврів Россіні. Автор долав по сто миль, аби потрапити на перші вистави декотрих із них; йому довелося зібрати всі анекдоти, що ними розважалася публіка того часу в Неаполі, Венеції та Римі, у дні, коли там ішли опери Россіні.
Перед тим, як узятися за цей твір, автор уже написав два чи три інші на такі ж легковажні теми. Критики говорили йому, що треба зважуватися на письменництво, маючи у своєму арсеналі красномовність, академічні знання тощо, інакше він ніколи не подужає написати книжку й т.д. і ніколи не отримає честі бути літератором. Тім ліпше. Дехто з усім знаних осіб цього рангу примудрився так зарекомендувати себе, що порядна людина вважатиме за велике щастя ніколи не бути серед них.
Цей твір, мабуть, не можна назвати книжкою. Після падіння Наполеона автор цих сторінок, вважаючи, що було б дурницею витрачати молоді роки на політичні чвари, вирушив мандрувати. Він опинився в Італії саме в той час, коли там гриміла слава Россіні, і йому випадало писати про неї декому з друзів, які мешкали в Англії та Польщі.
Власне, з уривків цих листів, згодом переписаних, складається ця брошура, котру читатимуть через любов до Россіні, а зовсім не через її достойності. Кажуть, що історія, як би вона не була написана, завжди викликає до себе цікавість, а ця історія була писана саме в розпал подій, про які вона оповідає.
Я майже впевнений, що, наводячи таке величезне число дрібних фактів, я разів тридцять, а то й сорок міг схибити супроти достеменності.
Як важко написати історію людини, котра ще жива! Та ще такої людини, як Россіні, чиє життя не залишає інших слідів, окрім спогадів про ті приємні відчуття, якими він сповнює всі людські серця! Я би дуже хотів, аби цьому великому митцеві, й до того ж чарівній людині, прийшла думка писати свої мемуари на кшталт того, як це зробив Ґольдоні. А оскільки він у багато разів тонший за Ґольдоні й уміє з усього поглузувати, у цих мемуарах було би значно більше гостроти. Сподіваюся, що в «Житті Россіні» виявиться достатньо різних неточностей, аби розсердити композитора й спонукати його взятися за перо. Але ще до того, як він на мене розсердиться (якщо він розсердиться взагалі), я мушу сказати, що безмежно шаную його, та зовсім інакше, ніж якого-небудь гідного заздрощів вельможу. Те, що виграв вельможа в життєвій лотереї, обчислюється грошима, тоді як він здобув ім’я, котре незабутнє, геній і – що головне – щастя.
Ця книжка мала бути надрукована англійською, але, зауваживши, що неподалік від площі Бово є музична школа, автор набрався сміливості й видав її у Франції.
Монморансі, 30 вересня 1823 року.
Переклав Василь Білоцерківський
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
