ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЩО В КИЄВІ – БУЗИНА, А В ЛУГАНСЬКУ – ДІДЬКО
Той київський Бузина вже ославився на весь україномовний і україномислячий світ. Уже й ознаки-відзнаки почесні отримав – синці під лупатими очима та смуги-лички на сідничках. Ото вже істинний герой-геморой антиукраїнства, популярний улюбленець учених-москволюбів! Та годі про нього – уславлено-огероєного, на столичних асфальтах забузинілого. У нас, у луго-низовому, кам’янобрідському, завергуненому Луганську вистачає своїх гемороїв, що й Бузину здатні перефіолетити-перечорнилити своєю всеосяжною «любов’ю» до Великого Українця Тараса!
Як вони не хотіли впускати до свого заповідника-розплідника російськомовної могутньої зненависті до всього тарасолюбного – самого Батька і Кобзаря нації, не хотіли його бачити у ворошиловському Луганську навіть у вигляді пам’ятника! Як вони, ветерани всіх вітчизняних воєн, починаючи з антиляської та антинаполеонівської, очолювані невмирущими комуністами-дайнеками, по-стахановськи швидесенько влаштовували перекопи й сиваші на шляху Шевченка до нашого тупикового міста!
Та ми їх передайнечили й пережусили, пере-пере-патріотили: установили монумент Кобзареві прямісінько в самісінькому осерді комуно-шовіністичного героїзму! Стоїть чумацький (славної пам’яті скульптора-патріота Івана Чумака) витвір-образ Тараса Григоровича і всім своїм виглядом заохочує нас: «Борітеся – поборете!». «Нам Бог помагає», – тихо шепочемо ми своє молитовне пожадання шевченківської боротьби за матір нашу, волю нашу, честь нашу непоганьблену.
А «правнуки погані», з’ївши облизня, калейдоскопічно переформатувалися... Один експромтом «пече» балади під шевченківські мелодії та зачитує їх з високої трибуни переформованому луганському бомонду. Не щодень, звісно, – у знакові державні свята... Це – для надійнішого маскування свого генного антикобзарства. Інші – дійові та ділові, з регіональних легіонів, збираються біля підніжжя антибатька свого Тараса, та й обгавкують кровних поетових правнуків, скаженіючи від свого регіонального, сміливого до відчаю, сепаратизму. Он відбірні кадри комсомолу й ленінської умно-чесно-совісної партії – вони горнуться поближче до Тарасових стіп, аби й собі хоч трішечки возвеличитись і виокремитись у сірій синьо-білій масі. А вже до їхніх бронзовіючих колін туляться призовники «регіонів, бастіонів об’єднаного есдеківського прогресизму і блоковізму», відчайдушні душмани-душителі української, Тарасової мови, козацько-чумацького духу нашого, пісні-музики нашої кобзарської. Сяють «енелошні» парсуни-писки в спалахах телевізорних, розриваються радіомікрофонні й «матюгальні» засоби масової інформбрехні, кричать: «Не відступимо зі святих рубежів (це ж Дураківка луганська, а на дураківках усі нерозумні ще більше дуріють!): за нами Москва, Сибір, Колима, Курили!»
У запалі Кирили й Гаврили, закохані в Курили (видно, анаші перекурили), геть забули, що за їхніми широкими спинами стоїть наш Тарас Великий і, немов драматичний кам’яний гість, монументально насміхається з них, таких пігмеїсто-прометеїстих, закльованих-запльованих кланово-кримінальними вождями, презирливими до свого електрично-напруженого електорату.
Сміється Тарас Великий з висоти своєї великості. І мені від того легшає на душі, і я шепочу собі самому: «Спасибі, Батьку, що на сторожі коло нас поставив Слово!».
«День вітрила синьо-жовті напина, колоситься всестороння далина. Он – калина, біля неї – бузина: обидві цвітуть-буяють, нашу волю осіняють...»
Он старенька сива жінка з онучатами покладають букетики квітів до омитого веснородними дощами п’єдесталу... Квіти вдячності Великому Українцю.
Он молода ще двірничка старанно підмітає загублені синьо-білими базарянами-крикунами штучні символи псевдопатріотизму.
А ондечки, димлячи цигаркою, немов той завод, що виробляє щастя, стою відроджено-переоновлений я, скромний автор цих рядків. Теж луганський патріот, не анти, бо ж просякнутий до кожної клітиночки тіла свого і духу ще й сумським, львівським і закарпатським патріотизмом. А зовсім поряд, монолітною купкою, стоять мої брати-сестри: Зіновій, Анатолій, Ірина, Марина, Сергій, Олекса, Борис, Володимир...
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЩО В КИЄВІ – БУЗИНА, А В ЛУГАНСЬКУ – ДІДЬКО
Той київський Бузина вже ославився на весь україномовний і україномислячий світ. Уже й ознаки-відзнаки почесні отримав – синці під лупатими очима та смуги-лички на сідничках. Ото вже істинний герой-геморой антиукраїнства, популярний улюбленець учених-москволюбів! Та годі про нього – уславлено-огероєного, на столичних асфальтах забузинілого. У нас, у луго-низовому, кам’янобрідському, завергуненому Луганську вистачає своїх гемороїв, що й Бузину здатні перефіолетити-перечорнилити своєю всеосяжною «любов’ю» до Великого Українця Тараса!
Як вони не хотіли впускати до свого заповідника-розплідника російськомовної могутньої зненависті до всього тарасолюбного – самого Батька і Кобзаря нації, не хотіли його бачити у ворошиловському Луганську навіть у вигляді пам’ятника! Як вони, ветерани всіх вітчизняних воєн, починаючи з антиляської та антинаполеонівської, очолювані невмирущими комуністами-дайнеками, по-стахановськи швидесенько влаштовували перекопи й сиваші на шляху Шевченка до нашого тупикового міста!
Та ми їх передайнечили й пережусили, пере-пере-патріотили: установили монумент Кобзареві прямісінько в самісінькому осерді комуно-шовіністичного героїзму! Стоїть чумацький (славної пам’яті скульптора-патріота Івана Чумака) витвір-образ Тараса Григоровича і всім своїм виглядом заохочує нас: «Борітеся – поборете!». «Нам Бог помагає», – тихо шепочемо ми своє молитовне пожадання шевченківської боротьби за матір нашу, волю нашу, честь нашу непоганьблену.
А «правнуки погані», з’ївши облизня, калейдоскопічно переформатувалися... Один експромтом «пече» балади під шевченківські мелодії та зачитує їх з високої трибуни переформованому луганському бомонду. Не щодень, звісно, – у знакові державні свята... Це – для надійнішого маскування свого генного антикобзарства. Інші – дійові та ділові, з регіональних легіонів, збираються біля підніжжя антибатька свого Тараса, та й обгавкують кровних поетових правнуків, скаженіючи від свого регіонального, сміливого до відчаю, сепаратизму. Он відбірні кадри комсомолу й ленінської умно-чесно-совісної партії – вони горнуться поближче до Тарасових стіп, аби й собі хоч трішечки возвеличитись і виокремитись у сірій синьо-білій масі. А вже до їхніх бронзовіючих колін туляться призовники «регіонів, бастіонів об’єднаного есдеківського прогресизму і блоковізму», відчайдушні душмани-душителі української, Тарасової мови, козацько-чумацького духу нашого, пісні-музики нашої кобзарської. Сяють «енелошні» парсуни-писки в спалахах телевізорних, розриваються радіомікрофонні й «матюгальні» засоби масової інформбрехні, кричать: «Не відступимо зі святих рубежів (це ж Дураківка луганська, а на дураківках усі нерозумні ще більше дуріють!): за нами Москва, Сибір, Колима, Курили!»
У запалі Кирили й Гаврили, закохані в Курили (видно, анаші перекурили), геть забули, що за їхніми широкими спинами стоїть наш Тарас Великий і, немов драматичний кам’яний гість, монументально насміхається з них, таких пігмеїсто-прометеїстих, закльованих-запльованих кланово-кримінальними вождями, презирливими до свого електрично-напруженого електорату.
Сміється Тарас Великий з висоти своєї великості. І мені від того легшає на душі, і я шепочу собі самому: «Спасибі, Батьку, що на сторожі коло нас поставив Слово!».
«День вітрила синьо-жовті напина, колоситься всестороння далина. Он – калина, біля неї – бузина: обидві цвітуть-буяють, нашу волю осіняють...»
Он старенька сива жінка з онучатами покладають букетики квітів до омитого веснородними дощами п’єдесталу... Квіти вдячності Великому Українцю.
Он молода ще двірничка старанно підмітає загублені синьо-білими базарянами-крикунами штучні символи псевдопатріотизму.
А ондечки, димлячи цигаркою, немов той завод, що виробляє щастя, стою відроджено-переоновлений я, скромний автор цих рядків. Теж луганський патріот, не анти, бо ж просякнутий до кожної клітиночки тіла свого і духу ще й сумським, львівським і закарпатським патріотизмом. А зовсім поряд, монолітною купкою, стоять мої брати-сестри: Зіновій, Анатолій, Ірина, Марина, Сергій, Олекса, Борис, Володимир...
2005
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію