
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Костюк (2013) /
Рецензії
Виклик людській байдужості або несирітська сповідь сироти
У житті кожної людини інколи трапляються події, значимість яких відчуваєш, але пояснити не можеш. Навіть собі…І я безмежно рада, що цей дещо незвичний лист із файлом напередодні новорічних свят потрапив саме до моєї електронної скриньки. Несподівано. Крізь могутню павутину соцмереж. Живий, схвильований, справжній голос. Голос небайдужості у царстві спокою.
«Стовідсотково автобіографічна» повість про життя протягом дев`яти років у школі – інтернаті для сиріт. Але не тільки про своє життя. І не для того, аби викликати жалість. Навпаки. Двадцятиоднорічний автор , якому вдалося завдяки винятковим здібностям, наполегливості, допомозі добрих людей ( а такі нерідко зустрічаються навіть у сиротинцях) вирватися із замкнутого кола, де «дивний запах капусти і сирітства», де «у десятирічних дітей сивіли думки, хоч ще не росла борода», бо окрім «талантів, жалів, віри і мрій» у них не було нічого…
Відчуваю і розумію, як нелегко було Ростиславові оголювати свою душу, свою історію, своє нелегке минуле…Але, як він сам зізнається, лише тоді, «коли визнаєш своє минуле – то змінюєш його»…І цей сильний духом юнак відверто описує, що називали його у школі «байстрюком», що мало не довела до голодної смерті колись добра і лагідна мама, яка захворіла шизофренією, тижнями нічого не їла і не дозволяла їсти хлопчикові…Як віддали його зі школи в інтернат, виписавши путівку № 3507…Як розчарувала перша і остання зустріч з батьком у п`ятнадцятирічному віці…
Життя дитячого будинку зсередини…Без фальші і прикрас. Факти, які вражають. Роздуми, які перевертають усталені погляди на багато речей. Слова вдячності тим, хто зумів стати знедоленим дітям Вчителями і Друзями. Промовисті приклади жорстокості, цинізму, лицемірства від тих, хто просто «відбував» робочий час, справно отримуючи від держави немалі кошти. І все це у переплетенні із власним баченням ситуації, розумінням, серйозними висновками і побажаннями…Навіть критичними зауваженнями на адресу державних чиновників, спонсорів, відповідних Міністерств і відомств, які напередодні різноманітних свят (особливо новорічних та різдвяних) закидають інтернати солодкими подарунками, забуваючи, що цим дітям не потрібні подачки, а потрібне тепло і затишок, справжня підтримка і практичні навички для подальшого існування у соціумі…
Сторінки повісті доповнені чорно – білими фотографіями із життя дітей одного окремо взятого інтернату для сиріт на Закарпатті. А ще – віршами Ростислава, у яких прискіпливий літературний критик може знайти збій ритму, неточні чи дієслівні рими, але не може не відзначити глибини та емоційності викладених думок, почуттів, які вириваються із найпотаємніших куточків зраненої, рано «посивілої» душі…Ось наприклад:
…Вперте зерно і в піску проростає...
Першим був плач дитини.
Вирок був словом.
Але останнім…
Або
…У далеких морях-океанах горять міражі-маяки
(одне із облич темряви- світло)
На відстані ампутованої живої руки
Безлюдна дорога розгойдує квітку…
Чи
…В очах уже не будуть сумувати
Дитячий спомин, мрії посивілі.
Заповідаю: душу кремувати,
А прах розвіять у живому тілі…
…Юридично оформили все: кохання і зраду…
Не реагуємо на відвертість, не хочемо чути правду.
Всі довкола – актори, вертеп, скоморохи.
Сьогодення? Майбутнє? Криза епохи…
…Самотність виписує па серед поля…
Тріщать термометри – на душах у когось тепло.
У всякого – своя доля.
У кожного – своє пекло…
Не буду жодним чином коментувати написаного, вбираючи спочатку серцем, а потім – розумом…
З-поміж усіх талантів Ростислава хочу особливо відзначити талант журналіста, неабиякі здібності психолога і художника. Своїми полум`яними статтями на ФБ він прагне достукатися до сердець кожного з нас. Впевнений у своєму призначенні творити добро і допомагати сиротам по-справжньому, юнак здобуває дві вищих освіти, має роботу у Києві, очолює новостворений Міжнародний благодійний фонд «Центр філантропії і фандрайзингу». Трохи уже поїздив, побачив світу. Але пише, що «усі враження, все проміняв би на повноцінну сім`ю. На любов здорової матері. На щасливих рідних, затишок і дитинство»…
Ростислав Гвлелюк у свій 21 рік чітко знає, чого хоче. Окреслює в книзі і формулу успіху, і формулу «плани-мрії», і «Деналог мецената і волонтера, який працює з дітьми». Ростислав Галелюк категорично виступає проти того, що держава «відкупляється» від сиріт до 23 років високими грошовими виплатами, але не створює умов для підготовки їх до самостійного життя, не вчить бути корисними цьому суспільству, не паразитувати своїм статусом. Він розуміє, що змінити систему не можна, але хоче «завербувати» усіх небайдужих людей до співпраці… аби змінити те, що в наших силах… «Самогубцям можна або дати шнурок, або переконати, що життя має сенс» - роздумує він над долями тих, хто потрапив у жахливий конвейєр сирітства, підтримуваний державою…Розуміючи, що боротися з вітряками – марна справа, він мріє сколихнути людську байдужість у всіх її проявах…І робить висновок, що «спілкування – оце є вартісне»…А ще вірить, що «бідність і нещастя – непоганий грунт, аби зростити успіх»…
Я можу ще довго ділитися враженнями про цю щиру сповідь палкого юначого серця. Правильним буде також висновок про те, що її варто рекомендувати школярам, особливо так званим «важким підліткам», сиротам, педагогам, чиновникам від освіти.
А от розпочинати треба завжди із себе…І я дуже хвилююся, бо хочу, аби Ростислав ніколи не пошкодував про те, що довірив мені свою історію, свою щиру, правдиву сповідь. Але я не буду говорити йому про це. І обіцяти нічого не буду. Хіба що до Ваших сердець, шановні читачі, постукаю дещо експресивними рядками цього короткого відгуку. Відгуку про книгу-сповідь сильного чоловіка.
…І дай Боже, аби у відповідь просто сколихнулася тиша…під мерехтінням тоненьких різдвяних свічечок…під променями дитячих очей, які «шукають адресата» серед людей...
07.01 2014.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Виклик людській байдужості або несирітська сповідь сироти
… Життя –це можливість робити добро...
…Безпомічність – от найгірше почуття. Навіть
гірше за жалість…
…Хто цінує – цінує завжди…
Р. Галелюк
(Дещо незвична рецензія на ще неопубліковану досі художньо-документальну повість Ростислава Галелюка « Путівка № 3507. Мозаїка пам`яті» )У житті кожної людини інколи трапляються події, значимість яких відчуваєш, але пояснити не можеш. Навіть собі…І я безмежно рада, що цей дещо незвичний лист із файлом напередодні новорічних свят потрапив саме до моєї електронної скриньки. Несподівано. Крізь могутню павутину соцмереж. Живий, схвильований, справжній голос. Голос небайдужості у царстві спокою.
«Стовідсотково автобіографічна» повість про життя протягом дев`яти років у школі – інтернаті для сиріт. Але не тільки про своє життя. І не для того, аби викликати жалість. Навпаки. Двадцятиоднорічний автор , якому вдалося завдяки винятковим здібностям, наполегливості, допомозі добрих людей ( а такі нерідко зустрічаються навіть у сиротинцях) вирватися із замкнутого кола, де «дивний запах капусти і сирітства», де «у десятирічних дітей сивіли думки, хоч ще не росла борода», бо окрім «талантів, жалів, віри і мрій» у них не було нічого…
Відчуваю і розумію, як нелегко було Ростиславові оголювати свою душу, свою історію, своє нелегке минуле…Але, як він сам зізнається, лише тоді, «коли визнаєш своє минуле – то змінюєш його»…І цей сильний духом юнак відверто описує, що називали його у школі «байстрюком», що мало не довела до голодної смерті колись добра і лагідна мама, яка захворіла шизофренією, тижнями нічого не їла і не дозволяла їсти хлопчикові…Як віддали його зі школи в інтернат, виписавши путівку № 3507…Як розчарувала перша і остання зустріч з батьком у п`ятнадцятирічному віці…
Життя дитячого будинку зсередини…Без фальші і прикрас. Факти, які вражають. Роздуми, які перевертають усталені погляди на багато речей. Слова вдячності тим, хто зумів стати знедоленим дітям Вчителями і Друзями. Промовисті приклади жорстокості, цинізму, лицемірства від тих, хто просто «відбував» робочий час, справно отримуючи від держави немалі кошти. І все це у переплетенні із власним баченням ситуації, розумінням, серйозними висновками і побажаннями…Навіть критичними зауваженнями на адресу державних чиновників, спонсорів, відповідних Міністерств і відомств, які напередодні різноманітних свят (особливо новорічних та різдвяних) закидають інтернати солодкими подарунками, забуваючи, що цим дітям не потрібні подачки, а потрібне тепло і затишок, справжня підтримка і практичні навички для подальшого існування у соціумі…
Сторінки повісті доповнені чорно – білими фотографіями із життя дітей одного окремо взятого інтернату для сиріт на Закарпатті. А ще – віршами Ростислава, у яких прискіпливий літературний критик може знайти збій ритму, неточні чи дієслівні рими, але не може не відзначити глибини та емоційності викладених думок, почуттів, які вириваються із найпотаємніших куточків зраненої, рано «посивілої» душі…Ось наприклад:
…Вперте зерно і в піску проростає...
Першим був плач дитини.
Вирок був словом.
Але останнім…
Або
…У далеких морях-океанах горять міражі-маяки
(одне із облич темряви- світло)
На відстані ампутованої живої руки
Безлюдна дорога розгойдує квітку…
Чи
…В очах уже не будуть сумувати
Дитячий спомин, мрії посивілі.
Заповідаю: душу кремувати,
А прах розвіять у живому тілі…
…Юридично оформили все: кохання і зраду…
Не реагуємо на відвертість, не хочемо чути правду.
Всі довкола – актори, вертеп, скоморохи.
Сьогодення? Майбутнє? Криза епохи…
…Самотність виписує па серед поля…
Тріщать термометри – на душах у когось тепло.
У всякого – своя доля.
У кожного – своє пекло…
Не буду жодним чином коментувати написаного, вбираючи спочатку серцем, а потім – розумом…
З-поміж усіх талантів Ростислава хочу особливо відзначити талант журналіста, неабиякі здібності психолога і художника. Своїми полум`яними статтями на ФБ він прагне достукатися до сердець кожного з нас. Впевнений у своєму призначенні творити добро і допомагати сиротам по-справжньому, юнак здобуває дві вищих освіти, має роботу у Києві, очолює новостворений Міжнародний благодійний фонд «Центр філантропії і фандрайзингу». Трохи уже поїздив, побачив світу. Але пише, що «усі враження, все проміняв би на повноцінну сім`ю. На любов здорової матері. На щасливих рідних, затишок і дитинство»…
Ростислав Гвлелюк у свій 21 рік чітко знає, чого хоче. Окреслює в книзі і формулу успіху, і формулу «плани-мрії», і «Деналог мецената і волонтера, який працює з дітьми». Ростислав Галелюк категорично виступає проти того, що держава «відкупляється» від сиріт до 23 років високими грошовими виплатами, але не створює умов для підготовки їх до самостійного життя, не вчить бути корисними цьому суспільству, не паразитувати своїм статусом. Він розуміє, що змінити систему не можна, але хоче «завербувати» усіх небайдужих людей до співпраці… аби змінити те, що в наших силах… «Самогубцям можна або дати шнурок, або переконати, що життя має сенс» - роздумує він над долями тих, хто потрапив у жахливий конвейєр сирітства, підтримуваний державою…Розуміючи, що боротися з вітряками – марна справа, він мріє сколихнути людську байдужість у всіх її проявах…І робить висновок, що «спілкування – оце є вартісне»…А ще вірить, що «бідність і нещастя – непоганий грунт, аби зростити успіх»…
Я можу ще довго ділитися враженнями про цю щиру сповідь палкого юначого серця. Правильним буде також висновок про те, що її варто рекомендувати школярам, особливо так званим «важким підліткам», сиротам, педагогам, чиновникам від освіти.
А от розпочинати треба завжди із себе…І я дуже хвилююся, бо хочу, аби Ростислав ніколи не пошкодував про те, що довірив мені свою історію, свою щиру, правдиву сповідь. Але я не буду говорити йому про це. І обіцяти нічого не буду. Хіба що до Ваших сердець, шановні читачі, постукаю дещо експресивними рядками цього короткого відгуку. Відгуку про книгу-сповідь сильного чоловіка.
…І дай Боже, аби у відповідь просто сколихнулася тиша…під мерехтінням тоненьких різдвяних свічечок…під променями дитячих очей, які «шукають адресата» серед людей...
07.01 2014.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію