ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Костюк (2013) /
Рецензії
Виклик людській байдужості або несирітська сповідь сироти
У житті кожної людини інколи трапляються події, значимість яких відчуваєш, але пояснити не можеш. Навіть собі…І я безмежно рада, що цей дещо незвичний лист із файлом напередодні новорічних свят потрапив саме до моєї електронної скриньки. Несподівано. Крізь могутню павутину соцмереж. Живий, схвильований, справжній голос. Голос небайдужості у царстві спокою.
«Стовідсотково автобіографічна» повість про життя протягом дев`яти років у школі – інтернаті для сиріт. Але не тільки про своє життя. І не для того, аби викликати жалість. Навпаки. Двадцятиоднорічний автор , якому вдалося завдяки винятковим здібностям, наполегливості, допомозі добрих людей ( а такі нерідко зустрічаються навіть у сиротинцях) вирватися із замкнутого кола, де «дивний запах капусти і сирітства», де «у десятирічних дітей сивіли думки, хоч ще не росла борода», бо окрім «талантів, жалів, віри і мрій» у них не було нічого…
Відчуваю і розумію, як нелегко було Ростиславові оголювати свою душу, свою історію, своє нелегке минуле…Але, як він сам зізнається, лише тоді, «коли визнаєш своє минуле – то змінюєш його»…І цей сильний духом юнак відверто описує, що називали його у школі «байстрюком», що мало не довела до голодної смерті колись добра і лагідна мама, яка захворіла шизофренією, тижнями нічого не їла і не дозволяла їсти хлопчикові…Як віддали його зі школи в інтернат, виписавши путівку № 3507…Як розчарувала перша і остання зустріч з батьком у п`ятнадцятирічному віці…
Життя дитячого будинку зсередини…Без фальші і прикрас. Факти, які вражають. Роздуми, які перевертають усталені погляди на багато речей. Слова вдячності тим, хто зумів стати знедоленим дітям Вчителями і Друзями. Промовисті приклади жорстокості, цинізму, лицемірства від тих, хто просто «відбував» робочий час, справно отримуючи від держави немалі кошти. І все це у переплетенні із власним баченням ситуації, розумінням, серйозними висновками і побажаннями…Навіть критичними зауваженнями на адресу державних чиновників, спонсорів, відповідних Міністерств і відомств, які напередодні різноманітних свят (особливо новорічних та різдвяних) закидають інтернати солодкими подарунками, забуваючи, що цим дітям не потрібні подачки, а потрібне тепло і затишок, справжня підтримка і практичні навички для подальшого існування у соціумі…
Сторінки повісті доповнені чорно – білими фотографіями із життя дітей одного окремо взятого інтернату для сиріт на Закарпатті. А ще – віршами Ростислава, у яких прискіпливий літературний критик може знайти збій ритму, неточні чи дієслівні рими, але не може не відзначити глибини та емоційності викладених думок, почуттів, які вириваються із найпотаємніших куточків зраненої, рано «посивілої» душі…Ось наприклад:
…Вперте зерно і в піску проростає...
Першим був плач дитини.
Вирок був словом.
Але останнім…
Або
…У далеких морях-океанах горять міражі-маяки
(одне із облич темряви- світло)
На відстані ампутованої живої руки
Безлюдна дорога розгойдує квітку…
Чи
…В очах уже не будуть сумувати
Дитячий спомин, мрії посивілі.
Заповідаю: душу кремувати,
А прах розвіять у живому тілі…
…Юридично оформили все: кохання і зраду…
Не реагуємо на відвертість, не хочемо чути правду.
Всі довкола – актори, вертеп, скоморохи.
Сьогодення? Майбутнє? Криза епохи…
…Самотність виписує па серед поля…
Тріщать термометри – на душах у когось тепло.
У всякого – своя доля.
У кожного – своє пекло…
Не буду жодним чином коментувати написаного, вбираючи спочатку серцем, а потім – розумом…
З-поміж усіх талантів Ростислава хочу особливо відзначити талант журналіста, неабиякі здібності психолога і художника. Своїми полум`яними статтями на ФБ він прагне достукатися до сердець кожного з нас. Впевнений у своєму призначенні творити добро і допомагати сиротам по-справжньому, юнак здобуває дві вищих освіти, має роботу у Києві, очолює новостворений Міжнародний благодійний фонд «Центр філантропії і фандрайзингу». Трохи уже поїздив, побачив світу. Але пише, що «усі враження, все проміняв би на повноцінну сім`ю. На любов здорової матері. На щасливих рідних, затишок і дитинство»…
Ростислав Гвлелюк у свій 21 рік чітко знає, чого хоче. Окреслює в книзі і формулу успіху, і формулу «плани-мрії», і «Деналог мецената і волонтера, який працює з дітьми». Ростислав Галелюк категорично виступає проти того, що держава «відкупляється» від сиріт до 23 років високими грошовими виплатами, але не створює умов для підготовки їх до самостійного життя, не вчить бути корисними цьому суспільству, не паразитувати своїм статусом. Він розуміє, що змінити систему не можна, але хоче «завербувати» усіх небайдужих людей до співпраці… аби змінити те, що в наших силах… «Самогубцям можна або дати шнурок, або переконати, що життя має сенс» - роздумує він над долями тих, хто потрапив у жахливий конвейєр сирітства, підтримуваний державою…Розуміючи, що боротися з вітряками – марна справа, він мріє сколихнути людську байдужість у всіх її проявах…І робить висновок, що «спілкування – оце є вартісне»…А ще вірить, що «бідність і нещастя – непоганий грунт, аби зростити успіх»…
Я можу ще довго ділитися враженнями про цю щиру сповідь палкого юначого серця. Правильним буде також висновок про те, що її варто рекомендувати школярам, особливо так званим «важким підліткам», сиротам, педагогам, чиновникам від освіти.
А от розпочинати треба завжди із себе…І я дуже хвилююся, бо хочу, аби Ростислав ніколи не пошкодував про те, що довірив мені свою історію, свою щиру, правдиву сповідь. Але я не буду говорити йому про це. І обіцяти нічого не буду. Хіба що до Ваших сердець, шановні читачі, постукаю дещо експресивними рядками цього короткого відгуку. Відгуку про книгу-сповідь сильного чоловіка.
…І дай Боже, аби у відповідь просто сколихнулася тиша…під мерехтінням тоненьких різдвяних свічечок…під променями дитячих очей, які «шукають адресата» серед людей...
07.01 2014.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Виклик людській байдужості або несирітська сповідь сироти
… Життя –це можливість робити добро...
…Безпомічність – от найгірше почуття. Навіть
гірше за жалість…
…Хто цінує – цінує завжди…
Р. Галелюк
(Дещо незвична рецензія на ще неопубліковану досі художньо-документальну повість Ростислава Галелюка « Путівка № 3507. Мозаїка пам`яті» )У житті кожної людини інколи трапляються події, значимість яких відчуваєш, але пояснити не можеш. Навіть собі…І я безмежно рада, що цей дещо незвичний лист із файлом напередодні новорічних свят потрапив саме до моєї електронної скриньки. Несподівано. Крізь могутню павутину соцмереж. Живий, схвильований, справжній голос. Голос небайдужості у царстві спокою.
«Стовідсотково автобіографічна» повість про життя протягом дев`яти років у школі – інтернаті для сиріт. Але не тільки про своє життя. І не для того, аби викликати жалість. Навпаки. Двадцятиоднорічний автор , якому вдалося завдяки винятковим здібностям, наполегливості, допомозі добрих людей ( а такі нерідко зустрічаються навіть у сиротинцях) вирватися із замкнутого кола, де «дивний запах капусти і сирітства», де «у десятирічних дітей сивіли думки, хоч ще не росла борода», бо окрім «талантів, жалів, віри і мрій» у них не було нічого…
Відчуваю і розумію, як нелегко було Ростиславові оголювати свою душу, свою історію, своє нелегке минуле…Але, як він сам зізнається, лише тоді, «коли визнаєш своє минуле – то змінюєш його»…І цей сильний духом юнак відверто описує, що називали його у школі «байстрюком», що мало не довела до голодної смерті колись добра і лагідна мама, яка захворіла шизофренією, тижнями нічого не їла і не дозволяла їсти хлопчикові…Як віддали його зі школи в інтернат, виписавши путівку № 3507…Як розчарувала перша і остання зустріч з батьком у п`ятнадцятирічному віці…
Життя дитячого будинку зсередини…Без фальші і прикрас. Факти, які вражають. Роздуми, які перевертають усталені погляди на багато речей. Слова вдячності тим, хто зумів стати знедоленим дітям Вчителями і Друзями. Промовисті приклади жорстокості, цинізму, лицемірства від тих, хто просто «відбував» робочий час, справно отримуючи від держави немалі кошти. І все це у переплетенні із власним баченням ситуації, розумінням, серйозними висновками і побажаннями…Навіть критичними зауваженнями на адресу державних чиновників, спонсорів, відповідних Міністерств і відомств, які напередодні різноманітних свят (особливо новорічних та різдвяних) закидають інтернати солодкими подарунками, забуваючи, що цим дітям не потрібні подачки, а потрібне тепло і затишок, справжня підтримка і практичні навички для подальшого існування у соціумі…
Сторінки повісті доповнені чорно – білими фотографіями із життя дітей одного окремо взятого інтернату для сиріт на Закарпатті. А ще – віршами Ростислава, у яких прискіпливий літературний критик може знайти збій ритму, неточні чи дієслівні рими, але не може не відзначити глибини та емоційності викладених думок, почуттів, які вириваються із найпотаємніших куточків зраненої, рано «посивілої» душі…Ось наприклад:
…Вперте зерно і в піску проростає...
Першим був плач дитини.
Вирок був словом.
Але останнім…
Або
…У далеких морях-океанах горять міражі-маяки
(одне із облич темряви- світло)
На відстані ампутованої живої руки
Безлюдна дорога розгойдує квітку…
Чи
…В очах уже не будуть сумувати
Дитячий спомин, мрії посивілі.
Заповідаю: душу кремувати,
А прах розвіять у живому тілі…
…Юридично оформили все: кохання і зраду…
Не реагуємо на відвертість, не хочемо чути правду.
Всі довкола – актори, вертеп, скоморохи.
Сьогодення? Майбутнє? Криза епохи…
…Самотність виписує па серед поля…
Тріщать термометри – на душах у когось тепло.
У всякого – своя доля.
У кожного – своє пекло…
Не буду жодним чином коментувати написаного, вбираючи спочатку серцем, а потім – розумом…
З-поміж усіх талантів Ростислава хочу особливо відзначити талант журналіста, неабиякі здібності психолога і художника. Своїми полум`яними статтями на ФБ він прагне достукатися до сердець кожного з нас. Впевнений у своєму призначенні творити добро і допомагати сиротам по-справжньому, юнак здобуває дві вищих освіти, має роботу у Києві, очолює новостворений Міжнародний благодійний фонд «Центр філантропії і фандрайзингу». Трохи уже поїздив, побачив світу. Але пише, що «усі враження, все проміняв би на повноцінну сім`ю. На любов здорової матері. На щасливих рідних, затишок і дитинство»…
Ростислав Гвлелюк у свій 21 рік чітко знає, чого хоче. Окреслює в книзі і формулу успіху, і формулу «плани-мрії», і «Деналог мецената і волонтера, який працює з дітьми». Ростислав Галелюк категорично виступає проти того, що держава «відкупляється» від сиріт до 23 років високими грошовими виплатами, але не створює умов для підготовки їх до самостійного життя, не вчить бути корисними цьому суспільству, не паразитувати своїм статусом. Він розуміє, що змінити систему не можна, але хоче «завербувати» усіх небайдужих людей до співпраці… аби змінити те, що в наших силах… «Самогубцям можна або дати шнурок, або переконати, що життя має сенс» - роздумує він над долями тих, хто потрапив у жахливий конвейєр сирітства, підтримуваний державою…Розуміючи, що боротися з вітряками – марна справа, він мріє сколихнути людську байдужість у всіх її проявах…І робить висновок, що «спілкування – оце є вартісне»…А ще вірить, що «бідність і нещастя – непоганий грунт, аби зростити успіх»…
Я можу ще довго ділитися враженнями про цю щиру сповідь палкого юначого серця. Правильним буде також висновок про те, що її варто рекомендувати школярам, особливо так званим «важким підліткам», сиротам, педагогам, чиновникам від освіти.
А от розпочинати треба завжди із себе…І я дуже хвилююся, бо хочу, аби Ростислав ніколи не пошкодував про те, що довірив мені свою історію, свою щиру, правдиву сповідь. Але я не буду говорити йому про це. І обіцяти нічого не буду. Хіба що до Ваших сердець, шановні читачі, постукаю дещо експресивними рядками цього короткого відгуку. Відгуку про книгу-сповідь сильного чоловіка.
…І дай Боже, аби у відповідь просто сколихнулася тиша…під мерехтінням тоненьких різдвяних свічечок…під променями дитячих очей, які «шукають адресата» серед людей...
07.01 2014.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію