ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Володимир Бойко
2018.06.17 21:35
Іще до липня буцімто далеко,
А липовий вже віє аромат.
Пахуча мжичка сіє серед спеки,
Спадаючи росою на асфальт.

Зближається глобальне потепління,
Природний календар прискорив біг.
Дарує червень липове цвітіння,

Іван Потьомкін
2018.06.17 20:55
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких оче

Микола Соболь
2018.06.17 15:28
Керунки – нові, та влада стара.
Зміїний оскал у тігрЮлі.
Політика чесна скоріше – мара.
Дивися – спустіли каструлі…
Дрочися народе – лютуй на ура!
Малюй Т-образки трикутні…
Але від корита свиню (чи кнура),
Не вигнати, сівши на кухні.

Ігор Деркач
2018.06.17 09:03
Нема за що сусіду полюбити,
нема чого коритися орді.
Уже віки виплачуємо мито,
а живемо на хлібі і воді.

І кровію орошено чимало
розп'ятих і катованих людей,
аби чекісти їли наше сало

Сонце Місяць
2018.06.16 18:29
все чудесно о цій годині
довгі сутінки чай & плед
чи крамниці вітрини плинні
між розмитих вітром алей

вигасає пройдешній день
залишаючи різні стіни
поміж монстрів чи то людей

Ярослав Чорногуз
2018.06.16 14:52
В народу нашого нема
Такого ймення чарівного.
Воно – поезія сама,
Дароване, напевне, Богом.

Живе спрадавна у віках,
Ніколи на устах не в`яне,
У віршах скупане й піснях

Олександр Сушко
2018.06.16 10:37
Кигиче пісню діва бородата,
Сусід таких вподобує. Я - ні.
Коли клює карась - у мене свято,
Сиджу один із вудкою в багні.

Прочмихавсь у ранкову прохолоду,
Струсив із вуха крапельки роси.
Зостались вдома лиш мужі-колоди,

Іван Потьомкін
2018.06.16 08:25
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви

Ігор Деркач
2018.06.15 22:09
І слово, і діло об’єднує суть,
якою душа веселиться.
Герої і антигерої ідуть,
міняючи ролі і лиця.

За обрії вічності кане пітьма
і тонуть у ній каравели.
Немає Адама, і Ноя нема.

Маркіяна Рай
2018.06.15 16:17
Вдаряються об вітряне крило
Високі чола нашого мовчання,
А кожен червень, як нове повстання
Супроти неприступного "було".

Падуть пелюстки, мов зів'ялі дні,
У запитаннях оклики змістились:
Любить мені, чи не любить мені?

Марія Дем'янюк
2018.06.15 13:04
Коли стихає все і чути голос серця,
Душа вміщає в собі цілий світ,
В надії дивишся у небо, що озветься,
Той, хто створив для тебе Заповіт.

Небесна синь огорне ніжно землю.
Буянять трави від пречистих сліз.
Господь "люблю"тихенько промовляє

Ігор Шоха
2018.06.15 07:20
Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?

Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної

Надія Медведовська
2018.06.14 21:03
Ні голоси, ні очі, ні слова,
Ні усмішки, ні рук міцне стискання –
Ніщо від суєти не відрива
Так, як солодка музика мовчання.
Прислухайся до тиші. В ній бринить
Все невимовне чистими хорами.
Прислухайся – і на коротку мить
Відчуєш зорі в себе під н

Тетяна Рибар
2018.06.14 20:57
свята юліанно
скалка у серці
ріка ув очах

хвилі розгойдують
вітер розхитує
хлюпає з чаш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Костюк (2013) / Рецензії

 Виклик людській байдужості або несирітська сповідь сироти

… Життя –це можливість робити добро...
…Безпомічність – от найгірше почуття. Навіть
гірше за жалість…
…Хто цінує – цінує завжди…

Р. Галелюк

(Дещо незвична рецензія на ще неопубліковану досі художньо-документальну повість Ростислава Галелюка « Путівка № 3507. Мозаїка пам`яті» )
У житті кожної людини інколи трапляються події, значимість яких відчуваєш, але пояснити не можеш. Навіть собі…І я безмежно рада, що цей дещо незвичний лист із файлом напередодні новорічних свят потрапив саме до моєї електронної скриньки. Несподівано. Крізь могутню павутину соцмереж. Живий, схвильований, справжній голос. Голос небайдужості у царстві спокою.
«Стовідсотково автобіографічна» повість про життя протягом дев`яти років у школі – інтернаті для сиріт. Але не тільки про своє життя. І не для того, аби викликати жалість. Навпаки. Двадцятиоднорічний автор , якому вдалося завдяки винятковим здібностям, наполегливості, допомозі добрих людей ( а такі нерідко зустрічаються навіть у сиротинцях) вирватися із замкнутого кола, де «дивний запах капусти і сирітства», де «у десятирічних дітей сивіли думки, хоч ще не росла борода», бо окрім «талантів, жалів, віри і мрій» у них не було нічого…
Відчуваю і розумію, як нелегко було Ростиславові оголювати свою душу, свою історію, своє нелегке минуле…Але, як він сам зізнається, лише тоді, «коли визнаєш своє минуле – то змінюєш його»…І цей сильний духом юнак відверто описує, що називали його у школі «байстрюком», що мало не довела до голодної смерті колись добра і лагідна мама, яка захворіла шизофренією, тижнями нічого не їла і не дозволяла їсти хлопчикові…Як віддали його зі школи в інтернат, виписавши путівку № 3507…Як розчарувала перша і остання зустріч з батьком у п`ятнадцятирічному віці…
Життя дитячого будинку зсередини…Без фальші і прикрас. Факти, які вражають. Роздуми, які перевертають усталені погляди на багато речей. Слова вдячності тим, хто зумів стати знедоленим дітям Вчителями і Друзями. Промовисті приклади жорстокості, цинізму, лицемірства від тих, хто просто «відбував» робочий час, справно отримуючи від держави немалі кошти. І все це у переплетенні із власним баченням ситуації, розумінням, серйозними висновками і побажаннями…Навіть критичними зауваженнями на адресу державних чиновників, спонсорів, відповідних Міністерств і відомств, які напередодні різноманітних свят (особливо новорічних та різдвяних) закидають інтернати солодкими подарунками, забуваючи, що цим дітям не потрібні подачки, а потрібне тепло і затишок, справжня підтримка і практичні навички для подальшого існування у соціумі…
Сторінки повісті доповнені чорно – білими фотографіями із життя дітей одного окремо взятого інтернату для сиріт на Закарпатті. А ще – віршами Ростислава, у яких прискіпливий літературний критик може знайти збій ритму, неточні чи дієслівні рими, але не може не відзначити глибини та емоційності викладених думок, почуттів, які вириваються із найпотаємніших куточків зраненої, рано «посивілої» душі…Ось наприклад:
…Вперте зерно і в піску проростає...
Першим був плач дитини.
Вирок був словом.
Але останнім…
Або
…У далеких морях-океанах горять міражі-маяки
(одне із облич темряви- світло)
На відстані ампутованої живої руки
Безлюдна дорога розгойдує квітку…
Чи
…В очах уже не будуть сумувати
Дитячий спомин, мрії посивілі.
Заповідаю: душу кремувати,
А прах розвіять у живому тілі…

…Юридично оформили все: кохання і зраду…
Не реагуємо на відвертість, не хочемо чути правду.
Всі довкола – актори, вертеп, скоморохи.
Сьогодення? Майбутнє? Криза епохи…

…Самотність виписує па серед поля…
Тріщать термометри – на душах у когось тепло.
У всякого – своя доля.
У кожного – своє пекло…
Не буду жодним чином коментувати написаного, вбираючи спочатку серцем, а потім – розумом…
З-поміж усіх талантів Ростислава хочу особливо відзначити талант журналіста, неабиякі здібності психолога і художника. Своїми полум`яними статтями на ФБ він прагне достукатися до сердець кожного з нас. Впевнений у своєму призначенні творити добро і допомагати сиротам по-справжньому, юнак здобуває дві вищих освіти, має роботу у Києві, очолює новостворений Міжнародний благодійний фонд «Центр філантропії і фандрайзингу». Трохи уже поїздив, побачив світу. Але пише, що «усі враження, все проміняв би на повноцінну сім`ю. На любов здорової матері. На щасливих рідних, затишок і дитинство»…
Ростислав Гвлелюк у свій 21 рік чітко знає, чого хоче. Окреслює в книзі і формулу успіху, і формулу «плани-мрії», і «Деналог мецената і волонтера, який працює з дітьми». Ростислав Галелюк категорично виступає проти того, що держава «відкупляється» від сиріт до 23 років високими грошовими виплатами, але не створює умов для підготовки їх до самостійного життя, не вчить бути корисними цьому суспільству, не паразитувати своїм статусом. Він розуміє, що змінити систему не можна, але хоче «завербувати» усіх небайдужих людей до співпраці… аби змінити те, що в наших силах… «Самогубцям можна або дати шнурок, або переконати, що життя має сенс» - роздумує він над долями тих, хто потрапив у жахливий конвейєр сирітства, підтримуваний державою…Розуміючи, що боротися з вітряками – марна справа, він мріє сколихнути людську байдужість у всіх її проявах…І робить висновок, що «спілкування – оце є вартісне»…А ще вірить, що «бідність і нещастя – непоганий грунт, аби зростити успіх»…
Я можу ще довго ділитися враженнями про цю щиру сповідь палкого юначого серця. Правильним буде також висновок про те, що її варто рекомендувати школярам, особливо так званим «важким підліткам», сиротам, педагогам, чиновникам від освіти.
А от розпочинати треба завжди із себе…І я дуже хвилююся, бо хочу, аби Ростислав ніколи не пошкодував про те, що довірив мені свою історію, свою щиру, правдиву сповідь. Але я не буду говорити йому про це. І обіцяти нічого не буду. Хіба що до Ваших сердець, шановні читачі, постукаю дещо експресивними рядками цього короткого відгуку. Відгуку про книгу-сповідь сильного чоловіка.
…І дай Боже, аби у відповідь просто сколихнулася тиша…під мерехтінням тоненьких різдвяних свічечок…під променями дитячих очей, які «шукають адресата» серед людей...
07.01 2014.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-01-08 22:10:14
Переглядів сторінки твору 4429
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.272 / 5.86)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.290 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2016.07.13 19:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2014-01-08 23:10:13 ]
Зовсім поряд, в сусідньому селі є сиротинець від нашого відділу освіти. Оскільки я теж працюю вчителем, то, звісно, у мене є знайомі, які там працюють і зустрічаючись ми розмовляємо і про долю дітей, яких навчаємо, про їх майбутнє...
І от які я (та й не тільки я) зробила висновки - діти в сиротинці зовсім не пристосовані до реальних умов життя в суспільстві. Тому більшість із них, отримавши сяку-таку освіту і мінімальну зарплату опиняються на дні. А все починається із отієї задарованості. Спонсори намагаються відбутися цукерками, фруктами, одягом, іграшками, поїздками і т.д. Керівництво сиротинцем і відділом освіти потурають дітям, бо вони сироти, а отже їм можна дозволити більше. Але ж у справжній пересічній сім'ї зовсім усе не так. Дитина змалку розуміє, що у мами і тата невеликі зарплати, що іноді можна обійтися без іграшки чи зайвих солодощів, що може протікати дах і в першу чергу гроші підуть саме на це, що хтось із рідних хворіє і треба заощаджувати. Тобто, дитина живе в умовах реальності (хоча і тут безліч нюансів, але зараз не про це).
Мені, наприклад, не подобаються рекламні ролики Донецького дитячого будинку, де сироти в камеру говорять, що хочуть мати маму і тата, які їм усе купуватимуть. Тут іде розрахунок лише на багаті родини. А чи хочуть оті багаті родини брати дітей із сиротинця? І скільки їх, тих багатих бездітних? І чи наважиться середньостатистична сім'я взяти дитину? Скоріше за все після такої реклами - ні. Бо, звісно, що не зможе купити все, що дитина забажає. Це жорстокість і байдужість до подальшої долі - заставляти дитину так думати і так говорити. Головне ж не солодощі, іграшки чи одяг - головне, любов, а ще головніше - щоб дитина-сирота після закінчення коледжу чи іншого закладу не була кинута напризволяще, сам на сам, бо підтримка і порада рідних потрібна в будь-якому віці.
Тому і стають бомжами, повіями, п'яничками, злочинцями колишні випускники дитячих будинків. Одиниці стають на ноги і дають собі раду в цьому нелегкому світі. Звичайно, це все стосується не лише дітей із сиротинців, проблема набагато глибша…
В даному випадку я за дитячі будинки сімейного типу.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2014-01-09 08:46:28 ]
непроста тема, пані Світлано! хотіла б придбати книгу, коли вона вийде


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2014-01-09 11:48:11 ]
Світлано, поділяю Вашу точку зору, Ваше сприйняття твору Ростислава! І Ростислав, і Ви зробите велику справу, коли відриєтеся загалу читачів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2014-01-09 14:10:12 ]
Вдячна робота, Свєт! Хай сіється...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2014-01-09 20:49:54 ]
От із таких хлопців і виростають великі люди, хто йде "через терни до зірок". Молодець, Світлано, що підтримала хлопця чи молодого чоловіка, вірніше буде сказати! Воно вражає душу і хвилює - те, що він пише.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-01-10 23:02:07 ]
Дякую, Ксеніє, що поділилася своїми роздумами.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-01-10 23:05:03 ]
Непроста, пані Вікторіє! Наскільки я знаю - для Ростислава головне, аби більше людей прочитали її, навіть в електронному варіанті. Хоч вважаю, що книга має побачити світ...і світ її...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-01-10 23:06:13 ]
Дякую, Богдане, за розуміння. Це важливо насправді, коли тебе розуміють...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-01-10 23:06:41 ]
Дякую, Іване. Хай...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2014-01-10 23:07:47 ]
Спасибі, Ярославе! Ростиславу, напевно, цінною буде Ваша чоловіча підтримка...