Нехай тебе в моїй не буде вічності,
Ні губ твоїх, ні рук, ні сонця білого,
Воно вгорі для осені позичене,
З твоїх очей на жовтень перевтілилось.
І я у нім, і вірю, що не скотиться,
Що назавжди горить, мов на картині, де,
У жовтих хвилях осені не вт

Щоденників не вів.
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»

Їжачки каштанів падають з дерев
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до

Ти мене замучила безладдям
І надлишком придбаних речей, –
Поламала шафу, а в шухлядах
Не лишила й ніші для мишей.
У кімнаті душно та імлисто,
У повітрі висне всякий пил, –
А було без тебе свіжо й чисто,
І не мав мороки старожил.

В обіймах матінки Природи
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!

І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,

Ми наймиліше в серці носим,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…

Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,

А бути чи не бути є ще шанси.
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.

***
А той, що не утік, у теплій ванні

Оскільки
***
Оскільки сьогодні ти будівник,
Перебудуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…

Оскільки сьогодні ти водолаз,

Ярий Славе мій дивний!
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!

28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі

Без тебе плачу я струною,
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.

Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.

З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

вересня російська авіабомба влучила у пансіонат для літніх людей у Сумах.
Одна людина померла, ще дванадцять поранено…

Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет

Серпень, хлопче, що з тобою?
Знову збігу задощив
Не здивуєш нас водою
Ти диви, ше й оточив…
Заперіщив… розізлився
Міра жарту певна є…
Ну а після в небо змився
Православного вдає…

Зацокотить трамвай по рейках,
задріботить у вікна дощ,
перечитаю вкотре «Швейка»…
Не любиш «Швека»? Ну і що ж.
Візьми собі Дюма чи Кінга,
нудьгу сховай між сторінок.
Вінілу крутиться платівка,
міняю джаз дощу на рок.

Якщо чесно, то роками
Я, безсонню завдяки,
По ночах лиш марю снами
І даремно мну боки.
Важко в спогадах блукаю,
Легко втомлююсь від мрій, –
Хворість змучила до краю
Та змінила розклад мій.

come home alive
come home alive
through bitter winds
as sharp as knife
through rolling stones
of battle fields
the swings of swords
and piles of shields