А я нікуди не пхаю носа).
Не коментую, не аналізую тексти на ПМ.
Навіть не критикую.
Можна спрогнозувати, що б я зауважила авторам).
І могла б!
Але я пам"ятаю, що мовчання - золото, і пишу...
Кожен автор має самотужки вирости, я міндобрив не підсиплю, а ворогів плодити не хочу.
Дивно, коли хтось мої тексти бере за основу і компонує своє, бо моє видалося цікавим.
Цього я не похвалю.
Бувало, що декому здавалося, що я написала про когось знайомого чи рідного, то випадковості.
Пишу завжди про життя, а з кого то портрет мальований - таїна творчості.
Видива мої ословлюються.
Щасти).

На сайті є люди, що активно, охоче виконують функцію наставників).
А я не молюск, у мене немає мушлі.
Почуваюся птахом. Окремішнім.

Ваші вірші мимоволі зачинають діалог. Тому дійсно хочеться заговорити до Вас. Хоча можу і Вас зрозуміти - адже все, що хотів автор сказати, він сказав у творі. Щодо поетів це ще сильніше працює. Поет встигає у рядках і між них стільки сказати й намалювати, що читай і перечитуй...

Справді, у тексті намагаюся сказати багато малою кількістю слів, це набуте).
Приємно, що не лишає байдужим текст.