Історична поема епохи Великої Французької революції
Поема створена в співавторстві з поетесою Богданою Пілецькою

ВСТУП
Глянь- падіння зірок
Із небес в придорожню канаву...
Що могло- не збулось...
А неначе відбутись могло...
Всім відведено строк-
Цей світів таємничий орнамент.
Б"ються Демон і Бог
За терновий вінець на чоло.

***
Та відомо усім: не завжди
Чого хочемо- нам того треба.
Бо лиш крок - від землі і до неба,
Як від щастя лиш крок - до біди...

РОЗДІЛ 1
СЛУГА.
Він був слугою не від Бога.
Читав Руссо. Писав вірші.
Давно від отчого порога
Служить до пана поспішив.
Найнявшись в слуги, вчивсь завзято.
У пана розум переймав.
Дух комільфо аристократа
Близьким по вдачі йому став.
Навчився в карти грати, в кості,
Красивий одяг, юний шал,
На театральному підмості
Мав Бомарше за ідеал,
І не одна модистка юна
До згуби зведена була,
Його цілунку звідав трунок.
І тіло й серце віддала...
Такий от він- романтик, лицар,
Кохання пізнавець глибин,
Він грецьким іменем- Нарцисом
Себе назвав... ПростолюдИн...

РОЗДІЛ 2
ХАЗЯЇН
По вітрах він розтринькав життя молоде...
Недарма Лакруа має "префіксом"- Де...
Так бажання й душа розійшлись по шляхах...
Так майбутнє розтринькав своє у боргах...
Невезучий картяр. Ловеласів оскал.
Сам собі коментар. Суму радість взамін.
Від недОпитих вин на підлозі бокал.
І нікчема, і цар. Лакруа. Дворянин.
З Лафайєтом в грозу за моря відпливав,
Він за волю чужу від нудьги воював,
І, обридлий собі, на балах нудьгував...
Карти он на столі... На заклад би зіграв...

РОЗДІЛ 3
ГРА
Що краще, (Alma mater !),
Мов кіт із мишеням
З слугою в карти грати
На скін нудного дня?
Он сонечко сідає
Рожево-золоте...
-Ми ж картярі, зіграєм?
Грошей нема? Пусте!..
-Сьогодні бал в Версалі...
Обридли як бали...
-Вже б санкюлоти мали
Бастілію звалить!..
Об келих б”ється келих...
Мов рівні, гомонять...
Коли “зірвЕться стеля”,
То можна все програть...
-в житті все другорядне...
Шовковий Смерті Сум...
До балу маскарадний...
Зіграєм на костюм!
-Не назавжди. На термін.
От Дідьк-о! Знов програв!
То й добре. Замість мене
Поїдеш ти на бал!..

РОЗДІЛ 4
У ДОМІ ШАРЛОТТИ ЖЕРМЕН
Ах, як людно у домі Шарлотти Жермен,
Скільки знаті в цієї кравчині!
У повітрі луною - з десяток імен,
Гамір, шум... Десь взялись нові скрині.
- Хто привіз? Звідкіля? - слуг гукає мадам. -
Все потрібно оглянуть гарненько!
Щось залишу собі, щось в Ліон передам...
Де Абель? Йди до мене! Швиденько!
І у хаосі цьому з'явилась вона
Й щиросердно біжить до роботи.
А в душі... А в душі, Боже, рветься струна...
Та не бачить цього ні Шарлотта,
Ані жоден з присутніх у домі вельмож.
Чи є діло комусь до служниці?
Та й оте, що горить, краще ти не тривож,
Бо ще більше воно розгориться...
Як набридло Абель це марудне життя.
Від утоми вже зболені руки.
Це подай... забери... прибери тут сміття...
Всюди голки, костюми, перуки...
І ім"я її наче "пастушка"звучить,
(так уже нарекла її мати)...
І- покинула... Це, як отрута, гірчить.
Від сторонніх чого ж-бо чекати?
Гарне личко, волосся, і очі, як ніч.
Тільки дивляться вслід. Більш нічого.
Затягнути б в обійми її, звісна річ...
Хтось троянду подасть їй убогу.
І за гроші хотіли купити. Було.
Що краса? Як немає везіння.
Але раптом - від серця її відлягло,
і Абель мов накрило прозріння!
Плаття дивне самотньо лежало в кутку.
Залишила його баронеса.
Мала розум ясний, але долю - хистку:
Повдовіла, нажаль , поетеса.
Не приїхала. Мабуть, набридло це їй.
Маскаради, костюми та маски...
Для Абель же цей бал - джерело юних мрій,
Їй хоч раз би потрапити в казку!
Ну а плаття - не плаття, а диво із див:
Мов для Янгола зшите із шовку.
І запрошення хтось випадково згубив,
А " пастушка" сховала у сховку.
Не буває нічого в житті просто так,
Для усього свої є причини.
Та як знати: сумний, чи хороший це знак?
Чи впадеш? Чи досягнеш вершини?

РОЗДІЛ 5
ПРИЇЗД НА БАЛ
Присідають ресори.
Ніч лягла неозоро.
Під”їжджають карети...
Таємничі алеї...
І в лівреях лакеї...
Під”їжджають карети...
Реверанс королеві...
Міністерські портфелі
Хай лежать в кабінетах...
Ось маркізи і графи...
А скелети у шафах
Хай сидять в кабінетах...
А божествені пані...
Це казково... Осанна!!!
ПростолЮдине, де ти???...
Як вестися- не знаєш...
Як звернутись- не знаєш...
ПростолЮдине, де ти???

РОЗДІЛ 6
У ПАРКУ. ЗУСТРІЧ
Цей сад нічний- мов напуваний райських таїн...
Доріжка в ніч біжить між мармурових лав...
Нарцис в костюмі Смерті "здав екзамен"!
На лаву втомлений присів... Чи ні... Упав!
Проміж кружляння диво-пар аристократів,
Проміж інтриг кровоточиво-гострих жал...
В страхУ від того, що могли його впізнати,
Впіймати, вигнати... Втомився. Так. Упав.
Упав. Приліг. Напівзаплющив очі.
Самотність. Так. Вже наче втома відійшла...
І в напівсні неначе хто його зурочив...
Чиясь рука нараз торкнулася чола...
Вона була... Чи це можливо передати?..
Цей присмак мускусно-гіркий парфумів... Він
За руку взяв її... Панянку в дивних шатах...
На світло вивів... Напівсвітло... Дзвін
У скронях, вухах від вина і шалу крові...
Аристократка... Диво... Перша у житті...
Нарцис застиг... Нарцис заплутався у слові...
У куртуазності і фраз і почуттів...
Вона, мабуть, його самотність пожаліла,
Ця Діва світла, що нізвідки узялась...
Нарцис злякавсь, хоч завше хтивим був до тіла-
Простолюдину дворянинку мати зась.
І він мовчав. Лиш руку взяв її у руку.
Він так бажав її... Бажав... І не бажав...
І у мовчанні тамував сердечну муку...
Хотів пізнати... Та ніколи б не пізнав...
Не розумів Нарцис, чому вона мовчала.
Мабуть, помітила, що щось із ним не так.
Поволі встали... І тоді поцілувала
Його у губи... Еротичний диво-смак,
Що може буть лише в аристократки,
Він смакував, неначе зоряний напій...
Пішла... Думки лишивши в безпорядку
Від нездійсненності народжених надій...
І потім, вдома, повертаючи костюма,
За диво-знахідкою гірко сумував
Чи не тому, що у костюмі Смерті, думав
Є щось містичне. Не його. Тому- віддав...

РОЗДІЛ 7
АБЕЛЬ У САДУ
Тільки місяць між хмар споглядав, як красуня Абель,
Мов налякана лань від мисливців, тікала від знаті.
Було темно, та чутно услід, як чудово співав menestrier...
Й непорушно у далеч дивились химери крилаті.
"Що голубка забула у зграї із хижих ворон?"-
Запитання німе у очах кам'яних прочитала.
Розуміла вона - це реальність, це зовсім не сон.
Заклюють, як впізнають... Тривога усе наростала.
Заховалась в саду. Тихо-тихо, у тіні дерев.
Між кущами троянд. Затремтіла від холоду ночі.
Не шукай собі смерті, бо радо тебе забере...
Й не повірила дівчина в те, що побачили очі.
В чоловічій подобі повз неї пройшла сама Смерть.
Та якщо Смерть така, то до неї в обійми - хоч зараз.
Враз земля під ногами неначе пішла шкереберть...
Він настільки красивий... У грудях усе оберталось.
Він на лаву присів, розглядаючи небо нічне.
Що він думав в цю мить, таємничий і гордий вельможа?
Бо обличчя було благородно-спокійне й... сумне.
Що сказати?... Спитати?... Змовчати?... О, Господи Боже...
" Після щастя - хоч в пекло ". Інакше вона не могла.
" Пригорнуся до нього. Хай вперше в житті... І востаннє".
І Абель доторкнулась рукою йому до чола.
А в душі розцвіло почуття з ароматом кохання.
Не питала нічого вона, та і він не питав.
По вимові не важко впізнати якого ти роду.
Усміхалась вона, а він ніжно її споглядав,
Своїм поглядом пив її юність, тендітність і вроду.
Але час невблаганний. І знала Абель - треба йти.
На прощання йому... чи собі... піднесла подарунок.
Щоби завтра, в полоні буденності і самоти,
Пам'ятати могла про єдиний із ним поцілунок.

РОЗДІЛ 8
ЧЕРЕЗ РОКИ. ПОВЕРНЕННЯ
Він по вулиці йшов... Як змінилось
За три роки буття сприйняття...
Він дійшов до основ... Люто бились
На фронтах за щасливе життя.
За щасливе... За рівність, братерство,
Що Республіка людям несла.
Він в Столиці... Хвилюється серце...
Смуток вражень торкнувся чола...

РОЗДІЛ 9
ВРАЖЕННЯ
Де красуні дівчата,
В оксамитових шатах?
Зникли з вулиць холодних...
До гвардійців вразливі,
До цілунків сміливі?
Зникли з вулиць холодних.
Санкюлоти на чатах.
Ловлять аристократів
По манерах їх модних.
Санкюлоти на чатах.
Чують аристократок
По тілах благородних.
Ловлять. Все їм замало.
Віддадуть Трибуналу-
Там присудять до згину.
І голів ще багато
Блазням-аристократам
Ніж зітне гільотини.
РОЗДІЛ 10
НА ГІЛЬОТИНІ. ПАН
Він піднявся по сходах, хоч мало не впав,
І потилицю вітер йому лоскотав,
Бо зістригли волосся мерзенні кати.
-ви кати. Я філософ. Куди підійти?
-зачекаю. Он гляну ще раз на юрбу.
(-а в минулого пам"яті я вже тут був!..)
Поряд дівчина юна... Шкода щось її...
-ти дала б зараз згоду- в обійми мої?..
-хоч словами зігрію дівча молоде...
Лакруа це зуміє... На те він і Де...
-поцілунок в корзині відтятих голів-
Це цікаво... Диви-но... І майже зімлів-
Він у натовпі свОго побачив слугу,
З ким за картами довго відводив нудьгу,
І кому Смерті Плаття на вечір програв...
Повернулось... До страти судив Трибунал.
Страта. Доля як доля. І для королів...
Нещодавно Людовік тут світ залишив.
-то міцніше до мЕне горнися, мала!
-очі... Диво-зелені... Життя б віддала...

РОЗДІЛ 11
БАРОНЕСА ПЕРЕД СТРАТОЮ
Баронесу схопили раптово, як в домі була...
Та за що?... Зрозуміти вона все ніяк не могла.
За гріхи чоловіка, що декілька літ у землі?
Платять всі санклюлотам. Ба навіть самі королі.
В пеньюарі ведуть, як налякану білу примару.
Гільйотині дадуть ніжне тіло її на поталу.
І шалена юрба, мов виставу, це все споглядає.
- Багачі остогидлі!... - з відразою хтось обзиває.
Вже хотіла упасти... відчула - торкнувся плечем.
- Не сумуй, моя люба, ми звідси іще утечем.
Із забутої Богом, розп'ятої нами ж землі...
Ти б дала зараз згоду... - промовив, - в обійми мої?
Подивилась на нього... і сльози застигли в очах.
Зникли з серця тривоги, і болі душевні, і страх.
- Жаль, що доля разом нас... так пізно... так пізно звела...
- Очі... диво-зелені... - всміхнулась - Життя б віддала...

РОЗДІЛ 12
СТРАТА. СЛУГА
На площі радісне завзяття,
І "СА IRA!" веселий спів.
Голів рубать аристократам!
Все буде добре! Ще голів!
Тут кожен день проводять страти.
Видовищ інших треба? Он,
Білизну як перуть дівчата
В воді по пояс... голяком?
В душі до натовпу зневага...
І, як поранений солдат,
Що має право на увагу,
Нарцис у перший вперся ряд.
Стоїть, і дивиться із сумом-
Смертей цих бачив на війні!..
Та ось повіяло парфумом...
Він повернувся... І змарнів...
Вона... Вона... Північна мрія...
Та ніч із присмаком вина...
Аристократка?.. Чи повія?..
Вона?.. Чи може- не вона?..
Спитати? Тільки не питати!
Бо повно шпигунів в юрбі,
Впильнують як аристократа,
То непереливки тобі!
Одразу скрутять. "Куди треба"-
До Трибуналу відведуть.
А звідти шлях- лише на небо.
Крізь гільйотину. "Світла путь"...
Стоїть Нарцис... Як серце б"ється!..
У очі дивиться її.
І кров, що з ешафоту ллється,
Стіка, мов в Лєту ручаї...
Скінчилось. Вир людей розносить
На сто доріг. На сто уяв...
І на скуйовджене волосся
Сніг перший сивини упав.

РОЗДІЛ 13
ДРУГА ЗУСТРІЧ
Жалкувала Абель, що на страти дивитись прийшла.
Від жалю стало зле... Та юрба не відпустить назад.
Баронесса тепер лиш зі світу цього відійшла,
Що колись не взяла своє плаття... Де ВІН був, і сад.
Вже роки пролетіли, й усе непоправно змінилось.
" Вищий світ "не Версаль прикрашає, уже - ешафот.
Королю, його підданим, врешті дізнатись судилось,
Кожне рішення, слово, чи вчинок - все має зворот.
І Абель зрозуміла, що заздрила їм колись марно.
Вона тут ось. Жива... Відвернулась зі смутком у бік.
Не бажала сьогодні багатства чи слави, й задарма...
І завмерла на мить... Там... навпроти стояв чоловік
Його погляд... Ті очі, що дивляться в душу саму...
Боже...Він?... Чи не він?... Це його у ту ніч цілувала?
Він живий!Ще живий... Але страшно, напевне, йому.
Що він робить ось тут? З болем в серці Абель міркувала.
Підійти? Запитати?... Та можуть помітити це.
Тоді смерть їм обом. Краще просто дивитись й мовчати.
Зблідло, мов полотно, у красуні-пастушки лице...
Як же долю змінили для неї ті янгольські шати.
Іще мить...От і все. Почали вже розходитись люди.
Зник і він у юрбі. Відчувала Абель - назавжди.
Як було у житті її, так все надалі і буде.
Повернулась Абель... Повернулась Абель... в нікуди.

ЕПІЛОГ
Не збулось.
Раз у раз не збуваються мрії.
І у сірості днів
Добігають бажання кінця.
Вкрились злом,
Наче ковдрою, квіти надії.
Спить кохання
В терновій жалобі вінця.

***

Тільки світ
Незворушний до наших тривог.
Наші долі для нього -
Повік не забуті уроки.
В плині літ
Над землею зажурений Бог
Все питає у людства...
Питає у людства - допоки?

© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115052300519

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583046
рубрика: Поема
дата поступления 23.05.2015
автор: Сокольник