Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашіля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашіля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Вірші
Аламут ( 16+ )
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Аламут ( 16+ )
Що, діво, прекрасна, мов зірка ясна?
Проходить без щастя остання весна?
Чи хлопець, чи навіть вінчання продукт-
НаснАги та й щастя тобі не дадуть?..
Слиньки... Хробаки.
То ж- в путь,
Що шлЯхом кружнИм приведе до мети...
...хоч ноги, прочанко, оголені, ти
Стернею й камінням до крові травмуєш...
Шкодуєш?..
...а стежка веде... все веде до Гори...
...а в гОрах шалені вирують вітрИ...
Душа вже із тілом розсталась не раз...
Останнім бажанням сон серця не згас...
І скеля там дивна... І сущого- суть...
Фортеця гірська постає- Аламут...
Там править таємний Хасан ібн Саббах...
Та серце прочанки не звідає жах
НастрОмити тіло на свЯчений ніж...
Тремтіти облиш!..
...і нарисом долі з посвячених літер
Дарунком під ноги ти Ізмаїліту
В тремтінні колін на підлогу впадеш,
І гола себе перед ним укладеш
На смерть... На життя... Це судить не тобі.
(та ще й не завадить жіночого БІ,
Бо, діво... Прочанка ж ти є не одна)))
...як серце тремтить, надягаючись на...)
І- ВІРНОЮ, Гуріє в райськім в саду,
Чекай на колінах. Я сам надійду.
Приречено- гола, торкнися мене.
(усе, що У КОЛІ, тебе не мине)
І, знявши сандалі у мЕне із ніг,
Навік
Служить, мов рабиня, мені присягнеш,
І- жить... Хоч у тіло стилета ввіткнеш
Усім, хто не любить твого Ібн Саббаха.
Та й згинеш без стрАху...
.........................................
Розтринькана хутко, мов жменя монет! -
Сідай у маршрутку! Маршрут- до менЕ.
Ти втрачене все за межею без меж
Збереш.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115091410182
Проходить без щастя остання весна?
Чи хлопець, чи навіть вінчання продукт-
НаснАги та й щастя тобі не дадуть?..
Слиньки... Хробаки.
То ж- в путь,
Що шлЯхом кружнИм приведе до мети...
...хоч ноги, прочанко, оголені, ти
Стернею й камінням до крові травмуєш...
Шкодуєш?..
...а стежка веде... все веде до Гори...
...а в гОрах шалені вирують вітрИ...
Душа вже із тілом розсталась не раз...
Останнім бажанням сон серця не згас...
І скеля там дивна... І сущого- суть...
Фортеця гірська постає- Аламут...
Там править таємний Хасан ібн Саббах...
Та серце прочанки не звідає жах
НастрОмити тіло на свЯчений ніж...
Тремтіти облиш!..
...і нарисом долі з посвячених літер
Дарунком під ноги ти Ізмаїліту
В тремтінні колін на підлогу впадеш,
І гола себе перед ним укладеш
На смерть... На життя... Це судить не тобі.
(та ще й не завадить жіночого БІ,
Бо, діво... Прочанка ж ти є не одна)))
...як серце тремтить, надягаючись на...)
І- ВІРНОЮ, Гуріє в райськім в саду,
Чекай на колінах. Я сам надійду.
Приречено- гола, торкнися мене.
(усе, що У КОЛІ, тебе не мине)
І, знявши сандалі у мЕне із ніг,
Навік
Служить, мов рабиня, мені присягнеш,
І- жить... Хоч у тіло стилета ввіткнеш
Усім, хто не любить твого Ібн Саббаха.
Та й згинеш без стрАху...
.........................................
Розтринькана хутко, мов жменя монет! -
Сідай у маршрутку! Маршрут- до менЕ.
Ти втрачене все за межею без меж
Збереш.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115091410182
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
